Вирок від 11 жовтня 2026 р. у справі №610/3353/26 — Балаклійський районний суд Харківської області

В И Р О К

Іменем України

№ 610/3353/26 № 1-кп/610/242/2026

м. Балаклія12 жовтня 2026 року

Балаклійський районний суд Харківської області у складі:

судді: ОСОБА_1 ,

за участю

секретарів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

прокурорів: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

обвинуваченого: ОСОБА_6 ,

захисника: ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; уродженця с. Левківці Тульчинського району Вінницької області; зареєстрованого і проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ; громадянина України; з професійною освітою; неодруженого; військовослужбовця; рнокпп НОМЕР_1 ; раніше судимого 2 рази,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 357, ч. 4 ст. 185 КК України,

в с т а н о в и в:

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною Радою України, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який діє до теперішнього часу.

Відповідно до ст. 1, 2 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, Збройні сили України - військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності є обов`язком громадян України.

Відповідно до ст. 17, 65 Конституції України, ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військовослужбовець під час проходження військової служби повинен свято та непорушно дотримуватись Конституції України і законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки та бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших, про все, що сталося з ним і стосується виконання службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження зобов`язаний доповідати безпосередньому начальникові.

Згідно вищевказаних положень нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Відповідно до п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 15.10.2025 № 155 солдата ОСОБА_6 зараховано на продовольче забезпечення та тимчасовий облік до військової частини НОМЕР_2 .

Відповідно до ст. 2, 4, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» ОСОБА_6 вважається військовослужбовцем, який проходить військову службу за мобілізацією в особливий період.

Однак, солдат ОСОБА_6 під час проходження військової служби, перебуваючи у відрядженні із військової частини НОМЕР_3 згідно тимчасового алгоритму у військовій частині НОМЕР_2 , 11.11.2025 вирішив стати на злочинний шлях та умисно, без дозволу командування та поважних причин, тимчасово, незаконно ухилитися від проходження військової служби.

Реалізуючи свій злочинний умисел, солдат ОСОБА_6 , в порушення вищевказаних нормативно-правових актів, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, та за відсутності законних підстав, в умовах воєнного стану, без поважних причин та відповідного дозволу командирів, 11.11.2025 самовільно покинув пункт тимчасового розташування військової частини НОМЕР_2 , у населеного пункті АДРЕСА_2 , та в період з 11.11.2025 по 24.12.2025 перебував за межами місця служби, знаходячись постійно за місцем свого мешкання, де проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби.

За час відсутності на території військової частини НОМЕР_2 солдат ОСОБА_6 обов`язки військової служби за посадою не виконував, перебуваючи поза межами території військової частини України в медичні установи не звертався, правоохоронні органи, органи державної влади або органи місцевого самоврядування про свою належність до військової служби, про вчинене ним ухилення від військової служби та про його причини не повідомляв, вільний час проводив на власний розсуд, до 24.12.2025 - до моменту добровільного самостійного з`явлення до правоохоронного органу.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_4 від 24.12.2025 №562 солдата ОСОБА_6 зараховано на продовольче забезпечення та тимчасовий облік до військової частини НОМЕР_4 .

Відповідно до ст. 2, 4, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» ОСОБА_6 вважається військовослужбовцем, який проходить військову службу за мобілізацією в особливий період.

Однак, солдат ОСОБА_6 під час проходження військової служби, перебуваючи на продовольчому забезпеченні на тимчасовий облік до військової частини НОМЕР_4 , 07.01.2026 вирішив стати на злочинний шлях та умисно, без дозволу командування та поважних причин, тимчасово, незаконно ухилитися від проходження військової служби.

Реалізуючи свій злочинний умисел, солдат ОСОБА_6 , в порушення вищевказаних нормативно-правових актів, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, та за відсутності законних підстав, в умовах воєнного стану, без поважних причин та відповідного дозволу командирів, 07.01.2026 самовільно покинув пункт тимчасового розташування військової частини НОМЕР_4 , у населеного пункті АДРЕСА_3 , та в період з 07.01.2026 по 29.06.2026 перебував за межами місця служби, знаходячись постійно за місцем свого мешкання, де проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби.

За час відсутності на території військової частини НОМЕР_4 солдат ОСОБА_6 обов`язки військової служби за посадою не виконував, перебуваючи поза межами території військової частини України в медичні установи не звертався, правоохоронні органи, органи державної влади або органи місцевого самоврядування про свою належність до військової служби, про вчинене ним ухилення від військової служби та про його причини не повідомляв, вільний час проводив на власний розсуд, до 29.06.2026 - до моменту затримання поліцейськими на підставі ухвали слідчого судді з метою його приводу до Балаклійського районного суду Харківської області для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

08.01.2026 приблизно о 13.00, ОСОБА_6 , перебуваючи за адресою: Харківська область, Ізюмський район, с-ще Донець, вул. Центральна, буд. 5, маючи злочинний умисел на заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, діючи умисно, протиправно, повторно, з корисливих мотивів та з метою незаконного збагачення за рахунок інших осіб, усвідомлюючи протиправність своїх дій та бажаючи діяти саме таким чином, повідомив потерпілій ОСОБА_8 завідомо неправдиві відомості про необхідність тимчасово отримати її мобільний телефон марки «Huawei» модель «Р30 Lite» нібито для придбання їй лікарських засобів.

ОСОБА_8 , довіряючи ОСОБА_6 та не усвідомлюючи його злочинних намірів, добровільно передала належний їй мобільний телефон марки «Huawei» модель «Р30 Lite» з об`ємом пам`яті 4/128 гб. вартістю 3700 гривень.

Після чого, ОСОБА_6 , отримавши мобільний телефон, не мав наміру виконувати обіцяне, місце події залишив, мобільний телефон не повернув, фактично незаконно ним заволодів та в подальшому розпорядився зазначеним мобільним телефоном на власний розсуд, чим заподіяв матеріальний збиток потерпілій ОСОБА_8 на суму 3700 гривень.

08.01.2026 року приблизно о 13.00, ОСОБА_6 , перебуваючи за адресою: Харківська область, Ізюмський район, с-ще Донець, вул. Центральна, буд. 5, діючи умисно, таємно та протиправно, маючи умисел на викрадення чужого майна, привласнив раніше ввірену йому банківську карту АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_5 , номер рахунку № НОМЕР_6 , яка належить ОСОБА_8 , яку йому було надано для придбання лікарських засобів, почав утримувати банківську картку з метою подальшого використання у корисливих цілях для власних потреб, тобто розпорядився привласненою банківською карткою на власний розсуд, а саме здійснив зняття з неї грошових коштів без згоди власника.

08.01.2026 року приблизно о 13.00, в період дії воєнного стану, який введений в дію Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 та який в подальшому неодноразово продовжувався, ОСОБА_6 , перебуваючи за адресою: Харківська область, Ізюмський район, с-ще Донець, вул. Центральна, буд. 5, маючи умисел направлений на викрадення чужого майна, повторно, діючи умисно, з метою особистого збагачення за рахунок інших осіб, таємно та протиправно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи протиправність своїх дій та бажаючи діяти саме таким чином, шляхом вільного доступу, з раніше привласненої ним банківської карти АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_5 , номер рахунку № НОМЕР_6 , яку отримав від потерпілої ОСОБА_8 , без відома та дозволу останньої здійснив зняття готівки в банкоматі, розташованому за адресою: Харківська область. Ізюмський район, с-ще Донець, вул. Центральна, буд. 42, о 13.26 на суму 20000 гривень та о 13.33 на суму 4000 гривень, після чого зник з місця вчинення кримінального правопорушення, та доводячи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна до кінця, направився до магазину «Продукти Соколов» розташованого за адресою: Харківська область. Ізюмський район, с-ще Андріївка, вул. Лермонтова, буд. 1, де о 13.51 здійснив придбання продуктів харчування на суму 194,50 гривень.

Обвинувачений винуватим себе визнав повністю та визнав вчинення кримінальних правопорушень за вказаних обставин.

Під час допиту в суді обвинувачений пояснив, що під час проходження військової служби двічі залишав місце служби на тривалі строки, не маючи на те поважних причин. Потерпіла попросила допомогти придбати їй медикаменти, для того надала йому свою банківську карту та мобільний телефон, проте він цього не зробив, зняв грошові кошти та витратив їх на власні потреби, до потерпілої не повернувся, а речових доказів позбувся.

Потерпіла просила судовий розгляд провести за її відсутності, (а.с. 37), надала згоду на розгляд справи в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.

Виконавши вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження, суд визнав недоцільним дослідження доказів на підтвердження події кримінального правопорушення, винуватості обвинуваченого у його вчиненні.

Суд кваліфікує дії обвинуваченого за:

ч. 5 ст. 407 КК України -

самовільне залишення місця служби військовослужбовцем без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану (епізоди 1-2),

ч. 2 ст. 190 КК України -

заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство), вчинене повторно (епізод 3),

ч. 1 ст. 357 КК України -

привласнення офіційних документів шляхом шахрайства, вчинене з корисливих мотивів (епізод 4),

ч. 4 ст. 185 КК України -

таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану (епізод 5).

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Тобто, суд, мотивуючи вид та розмір призначеного ним покарання (основного та додаткового), повинен врахувати всі обставини, які мають значення для його призначення.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Тобто, призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність оцінювання представниками судових органів визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.

Обвинувачений: раніше судимий 2 рази; неодружений; військовослужбовець; за місцем проживання характеризується позитивно, не перебуває на обліках у нарколога, психіатра.

Під час досудового розслідування і в суді обвинувачений винуватим себе у вчиненні кримінальних правопорушень визнав, що свідчить про надання допомоги у встановленні обставин справи, щиро розкаявся, що на підставі ст. 66 КК України визнається обставинами, що пом`якшують покарання.

Відсутні обставини, що обтяжують покарання, у обвинувальному акті та прокурором не зазначені.

Передбачене ч. 5 ст. 407 КК України кримінальне правопорушення карається позбавленням волі на строк від п`яти до десяти років.

Передбачене ч. 2 ст. 190 КК України кримінальне правопорушення карається штрафом від трьох тисяч до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк від одного до двох років, або обмеженням волі на строк до п`яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Передбачене ч. 1 ст. 357 КК України кримінальне правопорушення карається штрафом до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційним наглядом на строк до трьох років, або обмеженням волі на той самий строк.

Передбачене ч. 4 ст. 185 КК України кримінальне правопорушення карається позбавленням волі на строк від п`яти до восьми років.

Визначаючи вид та розмір покарання суд також враховує конструктивну процесуальну поведінку обвинуваченого під час досудового розслідування і в суді, сприяння кримінальному провадженню, його визнавальні показання також покладені в основу обвинувачення, позицію потерпілої, яка не наполягала на суворому покаранні, вчинене є тяжкими злочинами (епізоди 1-2, 5), нетяжким злочином (епізод 3), кримінальним проступком (епізод 4).

На основі засад законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання його необхідно призначити у вигляді реального позбавлення волі, проте у мінімальних або наближених до мінімальних розмірах санкцій, вважаючи саме таке покарання необхідним і достатнім в якості кари за скоєне, для виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, співмірним характеру вчинених діянь та їхнім наслідкам, внаслідок чого буде ефективним.

За сукупністю кримінальних правопорушень остаточне покарання визначити шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, за правилами ч. 1 ст. 70 КК України.

З урахуванням фактичних обставин справи, покарання, що призначається, а також для забезпечення виконання цього вироку, для запобігання спробам переховуватися від суду, необхідно продовжити строк тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

ОСОБА_6 під вартою фактично тримається з 29.06.2026 безперервно. Згідно ст. 1 Закону України «Про попереднє ув`язнення» попереднє ув`язнення закінчується з моменту набрання вироком законної сили.

За правилом ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день.

Відповідно, строк перебування під вартою є попереднім ув`язненням та підлягає зарахуванню у строк відбування покарання на підставі ч. 5 ст. 72 КК України.

Питання про долю речових доказів суд вирішує відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 100, 369-378 КПК України

у х в а л и в:

1) ОСОБА_6 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 357, ч. 4 ст. 185 КК України, призначити йому покарання:

ч. 5 ст. 407 КК України - 05 років 03 місяці позбавлення волі,

ч. 2 ст. 190 КК України - 01 рік позбавлення волі,

ч. 1 ст. 357 КК України - 01 рік обмеження волі,

ч. 4 ст. 185 КК України - 05 років позбавлення волі.

2)На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_6 призначити остаточне покарання - 05 років 03 місяці позбавлення волі.

3) ОСОБА_6 продовжити строк тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

4) ОСОБА_6 зарахувати у строк відбування покарання попереднє ув`язнення з 29.06.2026 по день набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

5)Початок строку відбування покарання обчислювати з дня набрання вироком законної сили.

6)Речовий доказ: диск з відеозаписом - зберігати в матеріалах кримінального провадження (досудового розслідування).

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги, через Балаклійський районний суд Харківської області, протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Обвинувачений має право подати клопотання про помилування, доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції, ознайомитися з журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Суддя ОСОБА_1