Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №554/2577/25 — Шевченківський районний суд міста Полтави

Дата документу 12.10.2026Справа № 554/2577/25

Провадження № 2/554/736/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд міста Полтави у складі:

головуючого – судді Савченко Л.І.

при секретарі – Титаренко Д.В.

за участю представника позивача – ОСОБА_1 , представника відповідача та третіх осіб – ОСОБА_2 , представника третьої особи – Мартиненко А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавське житлово-експлуатаційне підприємство «Будівельник», треті особи , які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ДК ЖЕП «Будівельник», Департамент з питань реєстрації, Полтавська обласна рада, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Служба у справах дітей Полтавської міської ради, про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації та усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення та скасування рішення про зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання,-

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Полтавське житлово-експлуатаційне підприємство «Будівельник», визначивши третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, ДК ЖЕП «Будівельник», Департамент з питань реєстрації, Полтавську обласну раду, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , в якому після зміни предмету позову прохав:

-витребувати майно з чужого незаконного володіння шляхом припинення права власності ТОВ «Полтавське житлово-експлуатаційне підприємство «Будівельник» на квартиру АДРЕСА_1 та скасування державної реєстрації в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

-усунути перешкоди у користуванні житлом шляхом вселення ОСОБА_3 та його неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , 2009 року народження та ОСОБА_5 , 2010 року народження до квартири АДРЕСА_1 та скасування рішення про зняття ОСОБА_3 та його неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 із задекларованого або зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 ;

-стягнути з ТОВ «Полтавське житлово-експлуатаційне підприємство «Будівельник» судовий збір в сумі 1937,92 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 42000 грн.

В обгрунтування позову вказав, що ОСОБА_3 на підставі ордера № 2 від 19.05.2016 року є основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 . З 27.05.2016 року ОСОБА_3 разом зі своїми неповнолітніми дітьми ОСОБА_4 , 2009 р.н., та ОСОБА_4 , 2010 р.н., були зареєстровані у вказаній квартирі. Вказаний будинок АДРЕСА_3 , згідно з повідомленням Управління майном Полтавської обласної ради від 28.10.2002 року, належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст Полтавської області (обласної комунальної власності). Суб`єктом права комунальної власності від імені територіальних громад області виступає Полтавська обласна рада. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтава від 12.07.2019 року у справі № 554/1893/19 було задоволено позов ОСОБА_6 та визнано за нею право власності, зокрема на квартиру АДРЕСА_1 . Після набрання вказаним рішенням законної сили, останнє було реалізоване шляхом реєстрації права власності на вказану квартиру за ОСОБА_6 . В подальшому вказана квартира була передана у власність юридичній особі ТОВ «Кондор ПЛ», після цього квартира перейшла у власність ОСОБА_7 . В подальшому, ОСОБА_7 передала квартиру до статутного капіталу ТОВ «Полтавське житлово-експлуатаційне підприємство «Будівельник». Постановою колегії Полтавського апеляційного суду від 27.07.2023 року у справі № 554/1893/19, рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 12.07.2019 року було скасовано в частині визнання права власності на квартиру АДРЕСА_4 за ОСОБА_6 , але в період до прийняття рішення Полтавським апеляційним судом, ОСОБА_3 та його малолітні діти були зняті з задекларованого (зареєстрованого) місця проживання у вказаній квартирі за заявою власника, і на даний час у ОСОБА_3 та його малолітніх дітей відсутнє зареєстроване місце проживання. У вихідні дні перед 09.11.2024 року, в період відсутності ОСОБА_3 , невідомими особами за участі ОСОБА_2 було змінено замок у вхідних дверях квартири, і в записці повідомлено ОСОБА_8 про те, що за рішенням «нового власника квартир», в квартиру вселено іншу сторонню особу. За цим фактом до відповідного правоохоронного органу направлено повідомлення про вчинення кримінального правопорушення. На даний час, правова підстава для відкриття розділу на об`єкт нерухомого майна та реєстрацію права власності на вказаний об`єкт - квартиру АДРЕСА_1 , і всіх подальших реєстраційних дій стосовно цього об`єкту нерухомого майна, не існує, внаслідок скасування рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 12.07.2019 року у справі № 554/1893/19. Відповідно, всі правові наслідки, які настали на виконання скасованого рішення суду мають бути нівельовані. ОСОБА_3 разом із неповнолітніми дітьми має бути вселеним до вказаної квартири з відновленням задекларованого місця проживання ОСОБА_3 та його дітей у вказаній квартирі. Скасуванням судового рішення суду першої інстанції не було реально відновлено порушені права позивача. Порушення права ОСОБА_3 та його неповнолітніх дітей на користування (проживання) квартирою зі сторони ДК ЖЕП «Будівельник» та ТОВ «ПЖЕП «Будівельник», порушило також і право позивача та його дітей на користування житлом та подальшу приватизацію вказаного житла. Усі інші засоби для відновлення порушених прав позивача та його неповнолітніх дітей вичерпані, та не призвели до їх відновлення. З цих підстав, звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 03 березня 2025 року позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 10 березня 2025 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.

13 березня 2025 року від представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ДК ЖЕП «Будівельник» ОСОБА_2 надійшов відзив на позов, в якому прохає відмовити у задоволенні позову. Посилається на те, що 16.12.2010 р. між ДК ЖЕП «Будівельник» та ОСОБА_6 був укладений договір найму квартири АДРЕСА_1 , який підписаний уповноваженим представником ДК ЖЕП «Будівельник». На час укладення з ОСОБА_6 договору найму вказана квартира була вільною і будь-яких обмежень щодо укладення такого договору найму з боку ДК ЖЕП «Будівельник» не існувало. Відповідно укладений 16.12.2010 р. між ДК ЖЕП «Будівельник» та ОСОБА_6 договір найму надав ОСОБА_6 , як квартиронаймачці, можливості приватизувати квартиру АДРЕСА_5 . Звертає увагу, що позивач не заявляв позовну вимогу про визнання недійсними договору найму житла від 16.12.2010 р., укладеного між ОСОБА_6 та ДК ЖЕП «Будівельник», як основну підставу для подальшої приватизації житла згідно п. 1 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». За відсутності преюдиціальних обставин, встановлених рішеннями судів щодо недійсності укладеного ДК ЖЕП «Будівельник» з ОСОБА_6 16.12.2010 р. договору найму майна – квартири АДРЕСА_1 , заявлені позивачем доводи є не доведеними. ОСОБА_6 у відповідності до вимог ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та договору найму від 16.12.2010 р. набула право на приватизацію вказаної квартири та стала добросовісним набувачем. Само по собі рішення суду від 12.07.2019 р. у справі № 554/1893/19, яким визнано право власності за ОСОБА_6 на квартиру, не було окремою підставою набуття нею права власності, а лише офіційним визнанням, підтвердженням та засвідченням набуття такого права власності в процесі приватизації квартири на підставі договору найму від 16.12.2010 р. та ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Вчинення ДК ЖЕП «Будівельник» правочину з розпорядження належним йому майном – вказаною квартирою шляхом укладення з ОСОБА_6 договору найму 16 грудня 2010р. при відсутності обмежень щодо розпорядження цим майном не може бути кваліфіковане як зловживання правом власності та порушень прав позивача, оскільки саме ДК ЖЕП «Будівельник», як власник, використовує правомочність розпорядження своїм майном. Факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає законність і добросовісність такого набуття. Вказує, що за віндикаційним позовом власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина 1 статті 387 Цивільного кодексу України). Зміст матеріалів справи свідчить про те, що ОСОБА_6 законно на підставі договору найму від 16.12.2010 р. набула права користування квартирою. ОСОБА_3 , не є та ніколи не був власником майна, щодо якого виник спір. Він, як зазначено, лише мав зареєстроване місце проживання у вказаній квартирі. Відтак, позивач не може підтвердити своє право власності або інше титульне право на річ, та посилається на докази, що не є належними та допустимими. Тому твердження позивача щодо незаконного володіння квартирою відповідачем є надуманими та необґрунтованими, оскільки ОСОБА_6 заволоділа вказаною квартирою на відповідній правовій підставі – договору найму від 16.12.2010 р. та набула законного права на її приватизацію у відповідності до положень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому, за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа (в даному випадку відсутність будь-якого титулу позивача на квартиру), ДК ЖЕП «Будівельник», уклавши договір найму з ОСОБА_6 , добросовісно поклався на таку інформацію. ОСОБА_6 набула права на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Відповідач не міг передбачити наявність спору щодо такого майна на майбутнє, оскільки між ним та ОСОБА_3 ніколи не укладалися договори найму чи іншого розпорядження квартирою. ОСОБА_6 була добросовісним набувачем квартири, яка законним шляхом набула своє майно, покладаючись на добросовісність дій попередніх власників, які діяли у відповідності до вимог чинного законодавства, тому у фактичного власника такого майна, яким на даний час є ТОВ ПЖЕП «Будівельник», не може бути витребувано майно на підставі статті 388 ЦК України, оскільки у позивача відсутні правові підстави для цього.

Також факт реєстрації Литовки у квартирі у проміжок часу по 23.05.2023 р. не є підтвердженням його прав на користування квартирою за відсутності укладеного договору найму або іншого розпорядження квартирою. Факт реєстрації особи не дає їй жодних прав щодо володіння і розпорядження нерухомим майном, де така особа зареєстрована. Крім того, реєстрація місця проживання не дає жодного права на отримання у власність квартири чи її частки. Таким чином, у даному випадку, реєстрація місця проживання є лише фактом, підтверджуючим місцезнаходження осіб і ніяким чином не може вплинути на володіння нерухомістю, право на яке на даний час документально підтверджено в установленому законодавством порядку за іншою особою. Також вказує, що реєстрація місця проживання та саме проживання не є підставою правомірності такого проживання та права на приватизацію квартири. Крім того, на даний час відсутня реєстрація місця проживання ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_2 . Вселення позивача у квартиру АДРЕСА_4 в 2016 році і користування житловою площею відбулося не на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету ДК ЖЕП «Будівельник» та отримання спеціального ордера, що є формалізованим підтвердженням наявності такого рішення про вселення та без укладення договору найму під час такого вселення. Позивачі ніколи не перебував у трудових відносинах з ДК ЖЕП “Будівельник” та останній не надавав будь-яких документів на поселення та реєстрацію місця проживання за вказаною адресою. Крім того, з листа Управління майном комунальної власності Полтавської міської ради від 11.12.2020р. № 01-05/01.1-10/2597-403 встановлено, що ОСОБА_3 не перебував на квартирному обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов. Отже, відсутність рішення про надання житлового приміщення у гуртожитку, спеціального ордеру та договору найму/оренди квартири є обставинами, що унеможливлюють застосування до позивача норм Закону України «Про приватизацію житла». Враховуючи викладене позивач не набув прав на приватизацію квартири внаслідок відсутності правових підстав для цього. Також прохає врахувати, що під час протиправної видачі ордеру на ім`я ОСОБА_3 допущене грубе порушення норм законодавства щодо норм житлової площі та заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за дев`ять років, крім подружжя. Вважає, що позов про витребування майна не підлягає задоволенню, оскільки такий позов спрямований не на одержання судового захисту права, яким позивач зловживає.

14 березня 2025 року від представника відповідача ТОВ «Полтавське житлово-експлуатаційне підприємство «Будівельник» Плеханова І.О. до суду надійшов відзив на позов, який протокольною ухвалою суду від 03.09.2025 року залишений без розгляду.

18 березня 2025 року від третьої особи Плеханової Л.Б. до суду надійшов відзив на позов, в якому прохає у задоволенні позову відмовити. Посилається на те, що 16.12.2010 р. між ДК ЖЕП «Будівельник» та нею був укладений договір найму квартири АДРЕСА_1 , який підписаний уповноваженим представником ДК ЖЕП «Будівельник». На час укладення договору найму квартири АДРЕСА_4 вказана квартира була вільною і будь-яких обмежень щодо укладення такого договору найму з боку ДК ЖЕП «Будівельник» не існувало. За відсутності преюдиціальних обставин, встановлених рішеннями судів щодо недійсності укладеного договору найму майна, заявлені позивачем доводи є не доведеними. У відповідності до вимог ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та договору найму від 16.12.2010 р. вона набула право на приватизацію вказаної квартири з часу звернення до ДК ЖЕП «Будівельник» з заявою про приватизацію такої квартири. Рішення суду від 12.07.2019 р. у справі № 554/1893/19, яким визнано право власності за нею на квартиру, не було окремою підставою набуття мною права власності, а лише офіційним визнання, підтвердження та засвідченням набуття такого права власності в процесі приватизації квартири. Тому за відсутності права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа станом на дату укладення між сторонами 16.12.2010р. договору найму, вона набула права на таке майно, яке було вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Крім того вважає, що позивачем не підтверджено наявного у нього права користування квартирою (титулу на річ), а всі інші обставини, на які посилається Позивач, є неналежними та недопустимими доказами.

21 березня 2025 року від представника третьої особи Департаменту з питань реєстрації Солода І. до суду надійшли письмові пояснення, в яких вказує, що нормами чинного законодавства, які визначають порядок здійснення декларування, реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб, не передбачено відновлення реєстрації місця проживання фізичних осіб, як про це зазначено в позовній заяві. Ст. 19 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» передбачає, що скасування рішення про зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється відповідно до вимог, встановлених для скасування відомостей про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи статтею 17 цього Закону та в порядку, встановленому КМУ, а саме п.п.91-96 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою КМУ від 07.02.2022 № 265. Разом з тим, програмним забезпеченням Реєстру територіальної громади передбачена можливість скасування реєстраційної дії на підставі рішення/ухвали суду, яке набрало законної сили. У разі скасування відомостей про зняття із задекларованого місця проживання (перебування) особи місце проживання (перебування) такої особи вважається таким, що задеклароване/зареєстроване за попередньою адресою житла (п.93 Порядку).

21 березня 2025 року від представника третьої особи ОСОБА_7 – ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позов, в якому прохає відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що факт вселення ОСОБА_3 відбувся на підставі спеціального ордеру. В той же час зміст правовідносин з проживання, права та обов`язки їх учасників, повинні визначатися виключно договором найму житлового приміщення. За наявною інформацією, наданою іншими сторонами справи, договір найму квартири з ОСОБА_3 не укладався, тому відносини виникли не з договору найму (оренди) житлового приміщення. Викладені у раніше поданих до суду відзивах на позов сторін справи свідчать про те, що позивач не є особою, яка володіла та володіє на час звернення до суду з позовом квартирою або мала/має речове право на неї на підставі договору та відповідно діями відповідача не порушувалося його право законного володіння та подальшої приватизації квартири. Звертає увагу, ОСОБА_9 , маюши реєстрацію місця проживання у вказаній квартирі, здійснену на підставі Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», не набув права на її приватизацію лише за фактом реєстрації свого місця проживання.

31 березня 2025 року від представника третьої особи Департаменту з питань реєстрації Солода І. до суду надійшли письмові пояснення, в яких вказує, що відповідно до норм чинного законодавства, монополія у сфері державної реєстрації прав відсутня. Департамент з питань реєстрації є одним серед багатьох суб`єктів державної реєстрації прав в межах України, повноважних проводити державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру прав на підставах та в порядку, визначених Законом. Державна реєстрація на підставі судового рішення, що набрало законної сили щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав проводиться будь-яким державним реєстратором в межах України (без обмежень за місцезнаходженням нерухомого майна, тощо) шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру прав.

Протокольною ухвалою від 08 травня 2025 року прийнято відзиви та пояснення третіх осіб.

Ухвалою суду від 08 травня 2025 року роз`яснено строки для подання заяв по суті справи.

27 червня 2025 року до суду надійшла заява про зміну предмета позову.

Протокольною ухвалою від 03 вересня 2025 року прийнято заяву про зміні предмету позов, відзив ТОВ «Полтавське житлово-експлуатаційне підприємство «Будівельник» залишений без розгляду, задоволено клопотання про виклик свідків, відмовлено у задоволенні клопотанн6я про витребування доказів, відмовлено у задоволенні клопотання про допит позивача в якості свідка.

17 вересня 2025 року від представника відповідача ТОВ «Полтавське житлово-експлуатаційне підприємство «Будівельник» Плеханова І.О. до суду надійшов відзив на позов, в якому прохає відмовити у задоволенні позову та стягнути з ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу у сумі 42 100 грн. Вказує, що згідно ст. 61 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Згідно ч. 1 ст. 177 ЦК України об`єктом цивільних прав з договором найму житлового приміщення на проживання є житлові права щодо проживання та користування житловим приміщенням, а також інші матеріальні і нематеріальні блага, пов`язані із проживанням. вселення у гуртожиток відбувається на підставі спеціального ордеру, який є формалізованим підтвердженням наявності рішення про таке поселення, а зміст правовідносин з проживання, усі права та обов`язки їх учасників, повинні визначатися виключно договором найму житлового приміщення. В цьому контексті єдиною правовою підставою для проживання ОСОБА_3 у квартирі повинен бути відповідний договір найму/оренди, який в даному випадку відсутній. Згідно рішення одного з засновників до статутного капіталу ТОВ «ПЖ-ЕП «Будівельник» було внесено квартиру на підставі ч. 2 ст. 115 ЦК України. З часу реєстраці Литовки В.М. за вказаною адресою договір з позивачами не укладався, відсутній. Відповідно спірні відносини виникли не з договору найму (оренди) житлового приміщення. Враховуючи викладене матеріалами справи підтверджено, що позивач свідомо протягом тривалого часу ухиляються від укладання такого договору найму. За таких обставин, беручи до уваги положення законодавства, проживання позивачів виникли не із житлових правовідносин, тобто з підстав, передбачених статтею 128 ЖК УРСР та не цивільно-правової угоди, однією з яких є договір оренди (найму) житлового приміщення. Позивач не довів, що він є особою, яка володіє квартирою або має речове право на неї з підстав, передбачених законом або договором, і що діями Відповідача порушується його право законного володіння та подальшої приватизації квартири.

Щодо реєстрації місця проживання як наявності правових підстав для на проживання вказує, що факт реєстрації особи не дає їй жодних прав щодо володіння і розпорядження нерухомим майном, де така особа зареєстрована. Крім того, реєстрація місця проживання не дає жодного права на отримання у власність квартири чи її частки. Таким чином, у даному випадку, реєстрація місця проживання Позивача була лише фактом, підтверджуючим місцезнаходження осіб і ніяким чином не може вплинути на володіння та розпорядження нерухомістю, право на яке документально підтверджено в установленому законодавством порядку за іншою особою. Зняття позивача із зареєстрованого місця проживання було здійснене органом реєстрації за наслідком подання власником спірного житла ТОВ «ПЖ-ЕП «Будівельник» усіх необхідних для цього документів. Департамент з питань реєстрації Полтавської міської ради здійснив дії по зняттю із зареєстрованого місця проживання Позивач внаслідок відсутності на час звернення відсутності договору оренди/найму вказаної квартири та діяв відповідно до вимог чинного законодавства, здійснив дії за наявності всіх передбачених законодавством документів. Відповідно, правова підстава для відмови у знятті із зареєстрованого місця проживання Позивач, передбачена пп. 3 п. 87 вищевказаного Порядку – була відсутня.

Крім того, позивачем за віндикаційним позовом є, по-перше, власник, позбавлений володіння річчю (фізична особа, юридична особа, інші суб`єкти права власності, визначені ч.1 ст.318 ЦК України), а, по-друге, законний „титульний” володілець – особа, яка хоч і не є власником, але володіє майном на підставі, передбаченій законом або договором. Це може бути особа, яка перебуває із власником у зобов`язальних правовідносинах (орендар, комісіонер, зберігач, заставодержатель), суб`єкт речових прав на чуже майно, визначених у ст.395 ЦК України (володілець, сервітуарій, емфітевт, суперфіціарій). Проте, ОСОБА_3 , не є та ніколи не був власником майна, щодо якого виник спір, а мав лише зареєстроване місце проживання у вказаній квартирі. Відтак позивачем не підтверджено своє право власності або інше титульне право на спірну квартиру, а відповідно і права на захист в обраний ним спосіб. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності фактичного власника, яким позивач не є. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову. Отже, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права у вказаній частині не приведе до відновлення порушеного права останього.

Щодо позовних вимог про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення, вирішення питання про вселення позивача залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (стст.71, 72, 116, 156 ЖК; ст.405 ЦК). Крім того, позивач не надав суду правовстановлюючих документів на право користування квартирою, право на яку він захищає, тобто не довів наявність у нього права власності чи права користування такою квартирою, без чого в нього не може виникнути право на негаторний позов щодо захисту неіснуючого у нього права. Вимоги позову про скасування реєстраційної дії та зобов`язання поновити запис про реєстрацію місця проживання фактично зводяться до визнання за позивачем права користування спірним житлом, оскільки позивач безпідставно ототожнює поняття зняття з реєстрації за правом на проживання та користування квартирою. Матеріали справи свідчить про те, що позивач не ставився до спірного жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, втратив бажання користуватися ним у подальшому, і дії позивача у вигляді здавання квартири у найм протягом останніх трьох-чотирьох років є свідченням втрати з його боку інтересу до спірного житла. Відповідно існують достатні докази того, що відсутні тривалі зв`язки позивача з конкретним місцем проживання (а.с.31 том 2).

Ухвалою суду від 20 жовтня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

24 квітня 2026 року до суду надійшов відзив третьої особи ДК ЖЕП «Будівельник», який прийнятий судом, в якому вказує, що 15.02.2026 набрав чинності Закон України Про основні засади житлової політики від 13.01.2026 № 4751-IX, яким визначено основні правові, економічні, соціальні та організаційні засади житлової політики щодо реалізації права осіб на житло, забезпечення сталого та ефективного використання житлового фонду України та дія якого поширюється на відносини, що виникають у зв`язку з реалізацією особами права на житло (ч.1 ст. 2 Закону). Згідно з нормами вказаного Закону житлова політика переорієнтована з масової приватизації на розвиток фонду орендного та соціального житла. вказаним Законом визначений вичерпний перелік обстави, за яких позивач на даний час може реалізувати своє право на житло і який вже не передбачає такої можливості набуття житла у власність як приватизація.

Протокольною ухвалою суду від 27 квітня 2026 року прийнято відзив третьої особи ДК ЖЕП «Будівельник».

Ухвалою суду від 27 квітня 2026 року замінено третю особу Службу у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради на Службу у справах дітей Полтавської міської ради.

У судовому засіданні 26.05.2026 року представник відповідача ОСОБА_2 не наполягав на виклику свідків, окрім свідка ОСОБА_10 .

У судовому засіданні 02 жовтня 2026 року представник відповідача ОСОБА_2 клопотання про поновлення судового розгляду не підтримував.

Ухвалою суду від 02 жовтня 2026 року у задоволенні клопотання про витребування висновку органу опіки відмовлено.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Представник відповідача ТОВ «Полтавське житлово-експлуатаційне підприємство «Будівельник», третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ДК ЖЕП «Будівельник», ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечував, надав пояснення аналогічні викладеним у відзивах.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Полтавської обласної ради у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Від представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Виконавчого комітету Шевченківської районної у м.Полтаві ради Борисенко М. до суду надійшла заява про розгляд справи без участі представника. Прохав ухвалити рішення, яке найбільш буде відповідати інтересам неповнолітніх дітей (том 1 а.с.227-228).

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служби у справах дітей Полтавської міської ради Мартиненко А.П. у судовому засіданні при ухваленні рішення покладалася на розсуд суду.

Суд, заслухавши учасників справи, свідка, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 17 травня 2016 року ОСОБА_3 отримав ордер, виданий ТОВ «Управляюча компанія «Ваш комфорт», відповідно до якого отримав право на заселення разом зі своїми двома неповнолітніми дітьми ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до квартири АДРЕСА_1 .

Таким чином, на підставі ордеру № 2 від 17.05.2016 року ОСОБА_3 став основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 .

З 27.05.2016 року ОСОБА_3 , разом зі своїми неповнолітніми дітьми: ОСОБА_4 та ОСОБА_4 , були зареєстровані у вказаній квартирі.

Законність видачі вище вказаного ордера, вселення та права користування позивачем разом із неповнолітніми дітьми квартирою АДРЕСА_1 встановлена колегією суддів Полтавського апеляційного суду у потанові від 11.02.2021 року у справі № 554/10612/19 (а.с.25-28).

Також зазначеним рішенням встановлено, що вказаний будинок АДРЕСА_3 , згідно з повідомленням Управління майном Полтавської обласної ради від 28.10.2002 року, належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст Полтавської області (обласної комунальної власності) (а.с.76 зворот том 1).

Суб`єктом права комунальної власності від імені територіальних громад області виступає Полтавська обласна рада.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтава від 12.07.2019 року у справі № 554/1893/19 було задоволено позов ОСОБА_6 та визнано за нею право власності, зокрема на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.8-11).

Після набрання вказаним рішенням Октябрського районного суду м. Полтава законної сили, вказане рішення суду було реалізоване шляхом реєстрації права власності на вказану квартиру за ОСОБА_6 , що слідує із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборог відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 324434565 від 01.03.2023 року (а.с.17-119).

В подальшому, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 324434565 від 01.03.2023 року, вказана квартира була передана у власність юридичній особі, ТОВ «Кондор ПЛ», ЄДРПОУ 42977538, після цього квартира перейшла у власність ОСОБА_7 . В подальшому, ОСОБА_7 передала квартиру до статутного капіталу ТОВ «Полтавське житлово-експлуатаційне підприємство «Будівельник», ЄДРПОУ 42934206 - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55178439 від 17.11.2020, вчиненого приватним нотаріусом (а.с.17-19).

Постановою колегії Полтавського апеляційного суду від 27.07.2023 року у справі № 554/1893/19, рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 12.07.2019 року було скасовано в частині визнання права власності на квартиру АДРЕСА_4 за ОСОБА_6 (а.с.12-17).

В період до прийняття рішення Полтавським апеляційним судом, за заявою ТОВ «Полтавське житове експлуатаційне підприємство «Будівельник» ОСОБА_3 та його малолітні діти ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , були зняті з задекларованого (зареєстрованого) місця проживання у вказаній квартирі за заявою власника, і на даний час у ОСОБА_3 та його малолітніх дітей відсутнє зареєстроване місце проживання, що слідує із відповіді Департаменту з питань реєстрації від 06.09.2023 року за № 01-12-01.3-18/292 (а.с.19-21).

На даний час, правова підстава для відкриття розділу на об`єкт нерухомого майна та реєстрацію права власності на вказаний об`єкт - квартиру АДРЕСА_1 , і всіх подальших реєстраційних дій стосовно цього об`єкту нерухомого майна, не існує, внаслідок скасування рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 12.07.2019 року у справі № 554/1893/19.

Позивач звернувся в суд з позовом в порядку ст.ст.387, 391, 395, 396 ЦК України

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Щодо позовних вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння шляхом припинення права власності та скасування державної реєстрації в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Власник, з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, який підтримав Верховний Суд, зокрема у постановах: від 13 вересня 2023 року у справі № 359/3912/15-ц (провадження № 61-3901св23), від 20 вересня 2023 року у справі № 206/2421/16-ц (провадження № 61-18150св21), захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, згідно з якими власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

Схожі за змістом правові висновки містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) та багатьох інших.

Така судова практика є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

У даній справі встановлено, що ОСОБА_3 не є власником квартири АДРЕСА_6 , а є наймачем (вселений на підставі ордеру), а пред`явлення ним віндикаційного позову шляхом припинення права власності та скасування державної реєстрації в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно суперечить нормам чинного законодавства.

З огляду на викладене, позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом вселення та скасування рішення про зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказаний спосіб захисту може бути реалізований шляхом подання негаторного позову.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Відповідно до цієї статті, власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає його користуванню та/або розпорядженню своїм майном. Підставою звернення за захистом в судовому порядку є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або/та користування належним йому майном, за умови відсутності між сторонами спірних правовідносин договірних відносин.

Характерною ознакою такого порушення права власності є протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або/та користування належним йому майном.

Відповідно до положень статті 391 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником майна, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача.

При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані (статті 77 - 80 ЦПК), на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Отже, негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Згідно п.п.1,2 ч.1 ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є : 1) право володіння; 2) право користування (сервітут).

Відповідно до ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

Принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

Відповідно до статті 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

У свою чергу відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50), п.п. 40, 41 вказаного рішення Європейського суду від 02.12.2010.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Як встановлено судом, ОСОБА_3 17 травня 2016 року отримав ордер, виданий ТОВ «Управляюча компанія «Ваш комфорт», на заселення до квартири АДРЕСА_1 разом зі своїми двома неповнолітніми дітьми ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З 27.05.2016 року ОСОБА_3 , разом зі своїми неповнолітніми дітьми: ОСОБА_4 та ОСОБА_4 , були зареєстровані у вказаній квартирі.

Законність видачі вище вказаного ордера, вселення та права користування позивачем разом із неповнолітніми дітьми квартирою АДРЕСА_1 підтверджена судовим рішенням.

Вказаний будинок належав до спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст Полтавської області (обласної комунальної власності). Суб`єктом права комунальної власності від імені територіальних громад області виступає Полтавська обласна рада.

В подальшому вказана квартира вибула у власність ОСОБА_6 , потім декілька разів переходила у власність інших осіб, а останній власник ТОВ «Полтавське житлово-експлуатаційне підприємство «Будівельник» зняв позивачів із зареєстрованого місця проживання та виселив з квартири, що підтверджується зверненням до правоохоронних органів (а.с.21-22).

Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні показала, що з травня 2016 року проживала разом з дітьми в основному по АДРЕСА_7 , так як чоловік їздив за кордон, оскільки з 2016 року працював далекобійником. У 2023 року їх виселили, винесли речі, буди замінені двері, але вони продовжували сплачувати за комунальні платежі.

Разом з тим, постановою Полтавського апеляційного суду від 27.07.2023 було встановлено незаконність вибуття квартири із комунальної власності та набуття права власності на квартиру ОСОБА_6 .

Частиною першою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Договір найму жилого приміщення укладається у письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житловоексплуатаційною організацією і наймачем – громадянином, на ім`я якого видано ордер. У статті 9 Житлового кодексу Української РСР ( чинного на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 61 статей 64 та 65 ЖК Української РСР ( чинного на момент виникнення спірних правовідносин) користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Право користування житлом, яке належить до державного житлового фонду, може бути припинено лише на підставах, прямо передбачених ЖК України.

Таких підстав у судовому засіданні не встановлено.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про надання публічних ( електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації міця проживання в Україні» скасування рішення про зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється відповідно до вимог, встановлених для скасування відомостей про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи статтею 17 цього Закону та в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, в саме п.п.91-96 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою КМУ від 07.02.2022 № 265.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що законне право користування позивача разом із неповнолітніми дітьми спірною квартирою не припинилося, а відповідач чинить перешкоди, що порушує конституційне право на житло. Порушене право позивача підлягає захисту шляхом усунення перешкод, вселення та скасування рішення про зняття із зареєстрованого місця проживання.

Оскільки ОСОБА_3 і його неповнолітні діти є законними наймачами, а обмеження в доступі до житла є неправомірним, суд приходить до висновку, що усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення та скасування рішення про зняття із зареєстрованого місця проживання є належним і ефективним способом захисту, передбаченим ст. 16 ЦК України.

Суд також бере до уваги, що втрата доступу до єдиного житла є грубим порушенням її прав та суперечить стандартам, визначеним практикою ЄСПЛ, згідно з якою будь-яке втручання у право на житло має бути виправданим, законним та пропорційним. У даному випадку відповідачка не довела існування будь-яких правових підстав для обмеження позивача у праві користуванні житлом.

Доводи відповідача у відзиві вказані висновки суду не спростовують.

Твердження, що вселення в квартиру, площа якої не відповідає житловим нормам, різнополих дітей буде порушувати їхні права є неспроможним, оскільки саме позбавлення дітей права користування житлом є порушенням їхніх прав.

Не заявлення позивачем позовної вимоги про визнання недійсними договору найму житла від 16.12.2010 р., укладеного між ОСОБА_6 та ДК ЖЕП «Будівельник», не впливає на наявність права користування позивачем та його неповнолітним дітьми квартирою, в яку вона були вселені на підставі ордеру, законність видачі якого встановлена судовим рішенням.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення та скасування рішення про зняття із зареєстрованого місця проживання підлягають задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України та, враховуючи, що позов задоволено частково, судовий збір стягується із відповідача на користь позивача за одну вимогу немайнового характеру ( про усунення перешкод в користуванні житлом) у розмірі 968, 96 грн. (а.с.40).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Згідно ч.3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та пов`язані із проведенням експертизи.

Зі змісту ч.ч.1-3 ст. 134 ЦПК України вбачається, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі.

Відповідно до ч.5 ст. 134 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Позивачем виконані вимоги ч.1 ст. 134 ЦПК України та зазначено у позові, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу становлять 42 000 грн., які він поніс та очікує понести в зв`язку із розглядом даної справи.

Крім того, позивач подав докази понесених витрт на правову допомогу, а саме Договір № 20250203/1 від 03.02.2025 року, квитанцію № 20250203/1 від 03 лютого 2025 року на суму 42 000 грн., ордер серії ВІ від 03 лютого 2025 року та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (том 1 а.с.23-25).

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

Таким чином, позивачем доведено понесення судових витрат на правову допомогу у розмірі 42 000 грн.

Враховуючи, що позов задоволено частково, а саме задоволено одну з двох заявлених позовних вимог, обгрунтування заяви про зменшення витрат на правову допомогу від відповідача, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 21 000 грн.

Разом з тим, відповідачем не виконані вимоги ч.8 ст. 141 ЦПК України, оскільки докази понесених судових витрат на правову допомогу у розмірі 42 000 грн. до суду не подано та на зроблено відповідної заяви про їх понесення до закінчення судових дебатів.

Таким чином у стягненні витрат на правову допомогу із позивача на користь відповідача необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст.12, 81, 133-137, 141, 229, 247, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Усунути перешкоди у користуванні житлом шляхом вселення ОСОБА_3 та його неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , 2009 року народження та ОСОБА_5 , 2010 року народження до квартири АДРЕСА_1 та скасування рішення про зняття ОСОБА_3 та його неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 із задекларованого або зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути із ТОВ «Полтавське житлово-експлуатаційне підприємство «Будівельник» на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 968 грн. 96 коп., а також витрати на правову допомогу у розмірі 21 000 грн.

У стягненні витрат на правову допомогу з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Полтавське житлово-експлуатаційне підприємство «Будівельник» - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасниківсправи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач – ОСОБА_3 , останнє зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - ТОВ «Полтавське житлово-експлуатаційне підприємство «Будівельник», місце знаходження: 36000 м.Полтава, вул.Шевченка, 113а, кв.10, код ЄДРПОУ 42934206.

Третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – ДК ЖЕП «Будівельник», місце знаходження: 36000 м.Полтава, пров. Шкільний, 4, код ЄДРПОУ 01275609.

Третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Департамент з питань реєстрації, місце знаходження: 36000 м.Полтава, вул. Соборності, 36, код ЄДРПОУ 43156341.

Третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Полтавська обласна рада, місце знаходження: 36000 м.Полтава, вул. Соборності, 45, код ЄДРПОУ 22530614.

Третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_6 , місце проживання: АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_7 , місце проживання: АДРЕСА_10 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей Полтавської міської ради, місце знаходження: 36014 м.Полтава, вул.Кісельова Володимира Капітана, 5, код ЄДРПОУ 45920809.

Повне рішення складено 12 жовтня 2026 року.

Суддя Л.І.Савченко