Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №990/135/26 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

РІШЕННЯ

Іменем України

06 жовтня 2026 року

м. Київ

справа №990/135/26

адміністративне провадження № П/990/135/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Мацедонської В. Е.,

суддів: Білак М. В., Уханенка С. А., Соколова В. М., Мельник-Томенко Ж. М.,

при секретарі судового засідання Рейтаровської О. С.,

за участю

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Таркаєвої О. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції як суд першої інстанції справу № 990/135/26 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування акту, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

18 квітня 2026 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - відповідач, ВККС, Комісія), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення спеціального спільного засідання ВККС і Громадської ради міжнародних експертів (далі - ГРМЕ, Громадська рада) від 17-20 березня 2026 року № 151/вс-26 про визнання ОСОБА_1 таким, що не відповідає визначеним частиною четвертою статті 8 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» критеріям та припинення участі у конкурсі на посаду судді Вищого антикорупційного суду, оголошеному рішенням ВККС від 03 червня 2025 року № 112/зп-25;

- зобов`язати ВККС невідкладно допустити ОСОБА_1 до подальшої участі в другому етапі кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» у межах конкурсу, оголошеного рішенням ВККС від 03 червня 2025 року № 112/зп-25.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що оскаржуване рішення від 17-20 березня 2026 року № 151/вс-26 є таким, що не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки прийняте відповідачем упереджено і на підставі суб`єктивних припущень членів Комісії і ГРМЕ.

ОСОБА_1 уважав, що під час спеціального спільного засідання ВККС і ГРМЕ повинні були досліджувати винятково питання законності джерел походження майна, відповідності рівня життя кандидата або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата його статусу, наявності знань та практичних навичок для розгляду справ, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, як то встановлено в частині четвертій статті 8 Закону України від 07 червня 2018 року № 2447-VIII «Про Вищий антикорупційний суд» (далі - Закон № 2447-VIII) та положеннями Єдиних показників для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), затверджених рішенням Вищої ради правосуддя від 17 грудня 2024 року № 3659/0/15-24 (далі - Єдині показники).

За позицією позивача, ВККС та ГРМЕ під час ухвалення рішення від 17-20 березня 2026 року № 151/вс-26 фактично надали оцінку судовим рішенням, ухваленим ОСОБА_1 як слідчим суддею ВАКС в межах кримінального провадження, при цьому всупереч Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) свавільно привласнили собі повноваження Вищої ради правосуддя в частині контролю за додержанням суддею норм Конституції України та законів України у сфері судочинства, що безпосередньо порушує основоположний принцип функціонування судової влади - незалежність суддів і є прямим втручанням в здійснення правосуддя.

Окрім цього позивач зауважив на те, що під час проведення спеціального спільного засідання ВККС і ГРМЕ не встановили жодних інших підстав невідповідності кандидата ОСОБА_1 посаді судді Апеляційної палати ВАКС, які передбачені частиною четвертою статті 8 Закону № 2447-VIII, а саме: законності джерел походження майна, відповідності рівня життя кандидата або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата його статусу, наявності знань та практичних навичок для розгляду справ, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду.

ІІ. Позиція інших учасників справи щодо позовної заяви

У відзиві на позовну заяву ВККС просила відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів ОСОБА_1 . На переконання Комісії, згідно з пунктом 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII рішення, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, може бути скасоване виключно у випадку, якщо воно не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків, а законодавець розмежовує відсутність мотивування як процесуальний недолік і незгоду особи з мотивами, яка сама по собі не є підставою для визнання рішення протиправним. Зміст оскаржуваного рішення, на переконання відповідача, свідчить, що в ньому наведено фактичні обставини, які були предметом оцінки, зазначено джерела їх встановлення, надано оцінку поясненням кандидата та викладено мотиви відповідних висновків, тоді як позовні доводи спрямовані на переоцінку цих висновків.

ВККС зауважила, що положеннями Закону № 2447-VIIІ регулюється особливий порядок проведення конкурсу на зайняття посади судді ВАКС та прийняття рішення щодо відповідності кандидата на таку посаду критеріям доброчесності на спеціальному спільному засіданні Комісії та ГРМЕ, тобто запроваджено особливий механізм перевірки кандидатів відповідності критеріям доброчесності (моралі, чесності, непідкупності) за допомогою долучення до цієї роботи спеціально утвореного органу - ГРМЕ. Це свідчить про висування підвищених вимог для кандидатів на посади суддів ВАКС, зокрема, і за критерієм доброчесності, що обумовлено відповідними особливостями спеціалізації цього суду та мети його створення.

Відповідач наголосив, що Комісія та ГРМЕ, зокрема, досліджували такі обставини, які у сукупності були покладені в основу висновків щодо відповідності позивача встановленим критеріям та слугували підставою для формування відповідної оцінки. Йдеться про те, що кандидат як слідчий суддя в межах одного кримінального провадження ухвалив судове рішення всупереч раніше відомій правовій позиції апеляційного суду, а також у складі колегії суддів виклав правову позицію, яка не узгоджується з позицією більшості складу суду.

Комісія уважала безпідставними доводи ОСОБА_1 про те, що висновки ВККС та ГРМЕ ґрунтуються виключно на суб`єктивних припущеннях або на дослідженні обставин, які не стосуються критеріїв доброчесності та професійної компетентності. На думку відповідача, висновки Комісії та ГРМЕ сформовані на підставі об`єктивного оцінювання встановлених фактів та обставин, які були предметом дослідження під час спеціального спільного засідання, при цьому позивачу було забезпечено можливість надати як письмові, так і усні пояснення щодо всіх обставин, які стали предметом оцінювання.

Ураховуючи наведені вимоги, що ставляться до судді, та, відповідно, кандидата на посаду судді, ВККС зазначила, що за результатами спеціального спільного засідання з ГРМЕ, проведеного з позивачем на виконання норм Закону № 2447-VIIІ, у членів Комісії виник обґрунтований сумнів у відповідності кандидата ОСОБА_1 показнику «сумлінність» критерію доброчесності.

IІІ. Рух справи у суді першої інстанції

Згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 квітня 2026 року для розгляду справи №990/135/26 (провадження №П/990/135/26) визначено колегію суддів: Мацедонська В. Е. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Білак М. В., Уханенко С. А., Соколов В. М., Мельник-Томенко Ж. М.

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ВККС про визнання протиправним та скасування акту, зобов`язання вчинити дії залишено без руху. Установлено ОСОБА_1 строк десять днів з дати вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви, шляхом подання до суду уточненої позовної заяви з вимогами і викладом обставин, передбачених статтею 160 КАС України, з підтвердженням обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, надати докази порушення його прав та свобод з боку відповідача.

На вимогу цієї ухвали, 05 травня 2026 року через підсистему «Електронний суд» позивач подав до Верховного Суду уточнену позовну заяву.

11 травня 2026 року Верховний Суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ВККС про визнання протиправним та скасування акту, зобов`язання вчинити дії. Серед іншого, Суд вирішив справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження колегією суддів у складі п`яти суддів та призначити її розгляд в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 08 червня 2026 року о 15:30 год. у приміщенні суду за адресою: місто Київ, вулиця Князів Острозьких, 8, корпус 5.

27 травня 2026 року від відповідача на адресу Верховного Суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в її задоволенні в повному обсязі.

01 червня 2026 року від ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшла відповідь на відзив, у якій останній, не погоджуючись з аргументами Комісії, наполягає на протиправність рішення ВККС 17-20 березня 2026 року № 151/вс-26.

04 червня 2026 року ОСОБА_1 направив на адресу Суду доповнення до відповіді на відзив, до яких додав копії судових рішень (13 ухвал Апеляційної палати ВАКС за період з 2020 року по 2026 роки про повернення непідсудних апеляційних скарг, поданих на рішення інших судів, ніж ВАКС), оскільки уважав, що такі судові рішення доводять факт відсутності підстав для висновку щодо невідповідності його компетенції посаді судді Апеляційної палати ВАКС.

У судовому засіданні, призначеному на 08 червня 2026 року, надано вступне слово позивачу та оголошено перерву до 30 червня 2026 року о 12:30 год.

09 червня 2026 року на адресу Суду надійшла заява ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

26 червня 2026 року позивач подав до Верховного Суду додаткові пояснення у справі, у яких вкотре зауважив на протиправності і незаконності оскаржуваного рішення ВККС, посилаючись на відповідні рішення Вищої ради правосуддя та ухвали Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2026 року задоволено заяву ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у справі № 990/135/25, забезпечивши участь ОСОБА_1 у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у справі № 990/135/26 відповідно до вимог розділу ІII «Порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС» Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Повідомив, що відеоконференція буде проведена за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку «ВКЗ» (https://vkz.court.gov.ua).

У судовому засіданні 30 червня 2026 року, суд вислухав вступне слово відповідача та розглянув питання щодо надання позивачем додаткових пояснень до матеріалів цієї справи. Наступне судове засідання призначене на 29 вересня 2026 року о 12:00 год.

25 вересня 2026 року від ВККС на адресу Суду через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, яке було задоволено Верховним Судом ухвалою від 28 вересня 2026 року.

27 вересня 2026 року ОСОБА_1 знову подав до Суду додаткові пояснення у справі № 990/135/26, у яких звернув увагу, що позивач брав участь у конкурсі на зайняття посад суддів Спеціалізованого апеляційного адміністративного суду (СААС), оголошеного іншим рішенням ВККС від 29 жовтня 2025 року № 194/зп-25, де з метою сприяння ВККС у встановленні відповідності кандидатів на посади суддів критеріям доброчесності та професійної компетентності для цілей кваліфікаційного оцінювання утворена і діє Експертна рада (ЕР) як допоміжний і дорадчий орган ВККС. Зазначив, що 24 вересня 2026 року відбулось оголошення результатів спеціальних спільних засідань ВККС та ЕР щодо відповідності кандидатів на посади суддів СААС, під час чого ухвалено індивідуальні рішення щодо кожного кандидата та, зокрема про визнання позивача таким, що припинив участь у конкурсі. При цьому, таке рішення вмотивовано тими ж самими мотивами, що й рішення ВККС від 17-20 березня 2026 року № 151/вс-26, що, на думку позивача, доводить те, що оскаржуване у цій справі рішення обмежує його право на професійний і кар`єрний ріст як чинного судді, підриває авторитет правосуддя й загалом піддає сумніву законність перебування позивача на посаді судді через визнання його невідповідності визначеним Законом № 2447-VIII критеріям.

У судовому засіданні 29 вересня 2026 року, суд досліджував письмові докази, які містяться у матеріалах справи, та оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, повідомив учасників справи про те, що вступна та резолютивна частини судового рішення у цій справі будуть проголошені 06 жовтня 2026 року о 12:00 год.

06 жовтня 2026 року Верховний Суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення по суті у цій справі.

ІV. Фактичні обставини справи, установлені судом, та зміст спірних правовідносин

Указом Президента України від 11 квітня 2019 року № 128/2019 «Про призначення суддів Вищого антикорупційного суду» ОСОБА_1 був призначений на посаду судді ВАКС, а наказом виконуючого обов`язки голови ВАКС від 23 квітня 2019 року № 26/к - зарахований до штату цього суду на посаду судді.

На виконання вимог частини четвертої статті 8 Закону № 2447-VІІІ щодо утворення ГРМЕ, рішенням Комісії від 29 квітня 2024 року № 111/зп-24 призначено членів ГРМЕ.

Рішенням ВККС від 03 червня 2025 року № 112/зп-25 оголошено конкурс на зайняття 23 вакантних посад суддів у ВАКС, з яких: 10 вакантних посад суддів в Апеляційній палаті ВАКС; 13 вакантних посад інших суддів у ВАКС, а також затверджено умови його проведення (далі - конкурс).

04 серпня 2025 року ОСОБА_1 подав до Комісії заяву про допуск до участі в конкурсі та про проведення стосовно нього кваліфікаційного оцінювання для підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді як особа, яка відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 7 Закону № 2447-VІІІ.

Рішенням Комісії від 16 вересня 2025 року № 20/вс-25 кандидата ОСОБА_1 допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в конкурсі.

Рішеннями Комісії від 19 вересня 2025 року № 174/зп-25 та № 175/зп-25 призначено кваліфікаційне оцінювання кандидатів та встановлено черговість його етапів.

Рішенням Комісії від 02 жовтня 2025 року № 185/зп-25 затверджено результати тестування знань з історії української державності, кандидат отримав 40 балів. Цим же рішенням Комісії його допущено до другого етапу кваліфікаційного іспиту - тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації ВАКС.

Рішенням Комісії від 14 жовтня 2025 року № 187/зп-25 затверджено результати тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації ВАКС, кандидат отримав 136 балів. Цим же рішенням Комісії ОСОБА_1 допущено до третього етапу кваліфікаційного іспиту - тестування когнітивних здібностей.

Рішенням Комісії від 29 жовтня 2025 року № 195/зп-25 затверджено результати тестування когнітивних здібностей, кандидат отримав 41,22 бала. Цим же рішенням Комісії його допущено до четвертого етапу кваліфікаційного іспиту - виконання практичного завдання зі спеціалізації ВАКС.

Рішенням Комісії від 22 грудня 2025 року № 223/зп-25 затверджено результати виконання практичного завдання, за виконання яких позивач отримав 125 балів.

Рішенням Комісії від 04 лютого 2026 року № 7/зп-26 ОСОБА_1 допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

Згідно з положеннями частини п`ятої статті 8 Закону № 2447-VІІІ ГРМЕ ініційовано розгляд у спеціальному спільному засіданні питання відповідності кандидата на посаду судді ОСОБА_1 критеріям, визначеним частиною четвертою цієї статті. Відповідно до вимог пунктів 137- 140 параграфа 10 Регламенту до Комісії надіслано відповідне повідомлення.

Спеціальне спільне засідання ВККС і ГРМЕ стосовно кандидата ОСОБА_1 проведено 02 березня 2026 року.

За результатами розгляду питання про відповідність кандидата ОСОБА_1 на посаду судді критеріям, передбаченим частиною четвертою статті 8 Закону

№ 2447-VІІІ, та на підставі результатів голосування, на спеціальному спільному засіданні Комісії та ГРМЕ прийнято рішення від 17-20 березня 2026 року

№ 151/вс-26, яким кандидата на посаду судді Апеляційної палати ВАКС ОСОБА_1 визнано таким, що не відповідає критеріям, визначеним частиною четвертою статті 8 Закону № 2447-VІІІ, та таким, що припинив участь у конкурсі на посаду судді ВАКС.

Спірне рішення ВККС вмотивоване тим, що під час спеціального спільного засідання ВККС і ГРМЕ, яке відбулося за участю позивача, Комісією було досліджено та встановлено такі обставини:

1. Кандидат ОСОБА_1 як слідчий суддя в межах одного кримінального провадження умисно ухвалив судове рішення всупереч раніше відомій правовій позиції апеляційного суду. Так, в основу цих висновків Комісії та ГРМЕ було покладено те, що ОСОБА_1 як слідчий суддя ВАКС 23 квітня 2025 року постановив ухвалу у справі № 991/3616/25 про повернення слідчому Державного бюро розслідувань (далі - ДБР) клопотання про продовження строку тримання під вартою у кримінальному провадженні від 09 вересня 2023 року № 62023100120000684 щодо особи, підозрюваної у вчиненні злочинів за частиною першою статті 255 та частиною другою статті 368 Кримінального кодексу України. ОСОБА_1 вмотивував своє рішення тим, що це кримінальне провадження не належить до предметної підсудності ВАКС з огляду на здійснення досудового розслідування в цьому кримінальному провадженні ДБР, а не Національним антикорупційним бюро України (далі - НАБУ). В ухвалі, серед іншого, зазначено, що слідчий суддя твердо переконаний, що згадка у статті 33-1 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) предметної підсудності ВАКС винятково за наявності хоча б однієї з умов, передбачених саме частиною п`ятою статті 216 КПК України, означає те, що в разі здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні будь-яким іншим слідчим органом, ніж НАБУ, такі не підсудні ВАКС (абзац перший пункту 3.7 цієї ухвали). При цьому раніше інший слідчий суддя ВАКС, який розглядав питання обрання запобіжного заходу підозрюваному за клопотанням слідчого ДБР у зазначеному кримінальному провадженні (ухвала від 28 січня 2025 року у справі № 991/636/25 залишена без змін ухвалою Апеляційної палати ВАКС від 19 лютого 2025 року), а також питання продовження строку досудового розслідування (ухвала від 26 лютого 2025 року у справі № 991/1666/25), частково ці клопотання задовольнив.

Комісія зауважила, що Апеляційна палата ВАКС 09 травня 2025 року переглянула ухвалу слідчого судді ОСОБА_1 від 23 квітня 2025 року у справі № 991/3616/25 та скасувала її, зазначивши, серед іншого, що з урахуванням кваліфікації злочину та спеціального суб`єкта вчинення кримінального правопорушення зазначене кримінальне провадження належить до предметної підсудності ВАКС, а тому саме слідчий суддя ВАКС згідно з частиною другою статті 33-1 КПК України наділений повноваженнями щодо здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у даному кримінальному провадженні, як наслідок Апеляційна палата ВАКС дійшла висновку, що оскаржене рішення слідчого судді не відповідає умовам, установленим статтею 370 КПК України, та обмежує учасників кримінального провадження у доступі до правосуддя, а тому підлягає скасуванню.

Також Комісією встановлено, що 28 травня 2025 року до ВАКС надійшло клопотання слідчого ДБР від 27 травня 2025 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному у цьому ж кримінальному провадженні (справа № 991/4887/25), яке за результатами автоматичного розподілу судових справ надійшло судді ОСОБА_1. Ухвалою слідчого судді ВАКС від 29 травня 2025 року у справі № 991/4887/25 були залишені без задоволення заява захисника про відвід слідчого судді ОСОБА_1 від розгляду цього клопотання, а також заява слідчого судді ОСОБА_1 про самовідвід від розгляду вказаного кримінального провадження. Ухвалою слідчого судді ОСОБА_1 від 29 травня 2025 року повернуто клопотання слідчого ДБР від 27 травня 2025 року у справі № 991/4887/25. Аргументи цієї ухвали є переважно тими самими підставами, що й в попередній ухвалі від 23 квітня 2025 року у справі № 991/3616/25. У подальшому, Апеляційна палата ВАКС постановила ухвалу від 05 червня 2025 року, якою скасувала ухвалу слідчого судді ВАКС ОСОБА_1 від 29 травня 2025 року про повернення слідчому ДБР клопотання про продовження строку тримання під вартою, провадження закрила, з тих самих мотивів, що містяться в ухвалі Апеляційної палати ВАКС від 09 травня 2025 року у справі № 991/3616/25.

За позицією ВККС, у квітні 2025 року та травні 2025 року ОСОБА_1 як слідчий суддя ВАКС постановив дві ухвали (від 23 квітня 2025 року у справі № 991/3616/25 та від 29 травня 2025 року у справі № 991/4887/25) про повернення слідчому ДБР клопотань про продовження строку тримання під вартою у одному й тому ж кримінальному провадженні № 62023100120000684. Обидві ухвали були скасовані Апеляційною палатою ВАКС з мотивів недотримання вимог законності та обмеження учасників кримінального провадження у доступі до правосуддя. При цьому на момент постановлення другої ухвали від 29 травня 2025 року у справі № 991/4887/25 кандидату було відомо про рішення Апеляційної палати ВАКС про скасування його першої ухвали від 23 квітня 2025 року у справі № 991/3616/25, а також мотиви суду апеляційної інстанції.

Таким чином, Комісія уважала, що слідчий суддя ОСОБА_1 умисно проігнорував правову позицію Апеляційної палати ВАКС та свідомо постановив ухвалу всупереч вимог, установлених частиною третьою статті 415 КПК України (висновки і мотиви, з яких скасовані судові рішення, є обов`язковими для суду першої інстанції при новому розгляді), а тому оцінивши всі зазначені обставини, Комісія та ГРМЕ дійшли сумніву щодо відповідності кандидата ОСОБА_1 показнику «сумлінність» критерію доброчесності.

2. Кандидат ОСОБА_1 як головуючий суддя у рішенні колегії суддів зазначив правову позицію, яка не відповідала позиції більшості. З цього приводу ВККС зазначила, що на розгляді колегії суддів ВАКС у складі суддів: ОСОБА_1 (головуючий), Крикливої Т. Г. та Танасевич О. В. перебувала справа № 991/4264/24 за позовом Міністерства юстиції України про застосування санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції», та стягнення в дохід держави активів. Ухвалою від 07 червня 2024 року у цій справі колегія суддів відмовила у прийнятті зустрічної позовної заяви представника третьої особи до Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій та повернула її без розгляду. 24 червня 2024 року судді Криклива Т. Г. та Танасевич О. В. висловили спільну окрему думку до цієї ухвали, у якій, погоджуючись по суті, вони були незгодні з однією з підстав відмови у прийнятті зустрічної позовної заяви, яку головуючий суддя (кандидат) навів у мотивувальній частині всупереч позиції двох членів колегії, а саме щодо нерелевантності застосування до справи № 991/4264/24 правових висновків Великої Палати Верховного Суду, зроблені у постанові від 12 червня 2019 року у господарській справі № 916/542/18, на які посилався головуючий суддя ОСОБА_1 в пункті 3.3 ухвали від 07 червня 2024 року.

Члени Комісії також зауважили, що ухвала від 07 червня 2024 року була направлена до Єдиного державного реєстру судових рішень 21 червня 2024 року, а спільна окрема думка - 24 червня 2024 року. У зв`язку з цим, під час засідання Комісії запитали у кандидата, чи не пов`язано це з тим, що інші двоє суддів не були ознайомлені з остаточним текстом судового рішення і вперше ознайомилися з ним лише після отримання на підпис у системі документообігу, у зв`язку з чим виклали окрему думку. Кандидат зазначив, що не пам`ятає цього.

На думку Комісії та ГРМЕ, ефективна організація виконання повноважень головуючого судді в колегії включає, зокрема, підготовку остаточного тексту судового рішення, зміст якого включно з мотивувальною частиною відображає позицію більшості суддів зі складу колегії та погоджений з ними. Таке погодження має відбутися до підписання тексту в системі документообігу головуючим, що надалі позбавляє можливості вносити зміни в текст рішення. Остаточний текст рішення може потребувати додаткового обговорення та узгодження, в тому числі за правилами, передбаченими статтею 34 КАС України. Однак у випадку з ухвалою від 07 червня 2024 року у справі № 991/4264/24 з огляду на хронологію подій та інформацію, отриману від інших осіб, кандидат підготував, підписав і направив до системи документообігу текст ухвали, який не відповідав у мотивувальній частині позиції більшості суддів колегії.

Ураховуючи викладене, Комісія та ГРМЕ дійшли сумніву щодо відповідності кандидата ОСОБА_1 показнику «сумлінність» критерію доброчесності.

Уважаючи таке рішення відповідача протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Завданням адміністративного судочинства у силу приписів частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, визначеним у цій статті.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Поряд з цим, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8 Конституції України).

Згідно з частиною першою статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Частина друга статті 128 Конституції України передбачає, що призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.

Відповідно до частини першої статті 92 Закону № 1402-VIII ВККС є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.

Як передбачено частиною третьою статті 79-2 Закону № 1402-VIII конкурс на зайняття вакантної посади судді Вищого антикорупційного суду проводиться з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про Вищий антикорупційний суд».

Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 2447-VIII конкурс на зайняття посади судді Вищого антикорупційного суду здійснюється в порядку, визначеному Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням передбачених цією статтею особливостей

Пунктом 14 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2447-VIII визначено, що Громадська рада міжнародних експертів сприяє Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності кандидатів на посаду судді Вищого антикорупційного суду критерію доброчесності відповідно до частини дев`ятої статті 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Частиною п`ятою статті 8 Закону № 2447-VIII встановлено, що за ініціативою не менше трьох членів Громадської ради міжнародних експертів питання відповідності будь-якого кандидата на посаду судді Вищого антикорупційного суду критеріям, зазначеним в частині четвертій цієї статті, розглядається на спеціальному спільному засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Громадської ради міжнародних експертів. Рішення щодо відповідності такого кандидата цим критеріям ухвалюється більшістю від спільного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та членів Громадської ради міжнародних експертів, за умови, що за нього проголосували не менше половини членів Громадської ради міжнародних експертів. У разі неприйняття такого рішення кандидат вважається таким, що припинив участь у конкурсі. Таке спеціальне спільне засідання проводиться не пізніше ніж на тридцятий день з дня оголошення результатів іспиту, що складається кандидатами для встановлення відповідності кандидата на посаду судді критерію професійної компетентності.

Зі змісту частини сьомої статті 8 Закону № 2447-VIII убачається, що на кожному етапі кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді Вищого антикорупційного суду секретаріатом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України забезпечується відео- та аудіофіксація і трансляція у режимі реального часу відповідних засідань.

Відповідно до частини дев`ятої статті 9 цього Закону Громадська рада міжнародних експертів:

1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо кандидатів на посади суддів Вищого антикорупційного суду;

2) надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо кандидатів на посади суддів Вищого антикорупційного суду;

3) бере участь у спеціальному спільному засіданні у передбачених цим Законом випадках;

4) вживає заходів до захисту персональних даних, інформації з обмеженим доступом, які стали відомі Громадській раді міжнародних експертів, її членам у зв`язку із здійсненням їх повноважень.

Також згідно з частиною четвертою статті 8 Закону № 2447-VIII з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні для цілей кваліфікаційного оцінювання відповідності кандидатів на посади суддів Вищого антикорупційного суду критеріям доброчесності (моралі, чесності, непідкупності), а саме щодо законності джерел походження майна, відповідності рівня життя кандидата або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата його статусу, наявності знань та практичних навичок для розгляду справ, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, утворюється Громадська рада міжнародних експертів. Громадська рада доброчесності, що утворена і здійснює діяльність відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», на час діяльності Громадської ради міжнародних експертів не залучається до встановлення відповідності кандидатів на посади суддів Вищого антикорупційного суду передбаченим законом критеріям для цілей кваліфікаційного оцінювання.

Частиною другою статті 33 Закону № 1402-VIII визначено, що суддею Вищого антикорупційного суду може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Вищому антикорупційному суді, а також відповідає іншим вимогам, встановленим законом.

Поряд з цим, відповідно до частини другої статті 79-3 Закону № 1402-VIII у конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду може брати участь особа, яка відповідає вимогам до кандидата на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 28 (для апеляційного суду), частиною першою чи другою статті 33 (для вищого спеціалізованого суду) цього Закону.

Пунктами 1, 2 та 3 частини четвертої статті 79-3 Закону № 1402-VIII визначено, що ВККС:

на підставі поданих документів встановлює відповідність особи вимогам до кандидата на посаду судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду або судді Верховного Суду та формує його досьє. Відповідність особи критеріям компетентності, доброчесності та професійної етики встановлюється Комісією під час проведення її кваліфікаційного оцінювання як кандидата на посаду судді;

проводить кваліфікаційне оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного, вищого спеціалізованого суду або судді Верховного Суду;

проводить спеціальну перевірку стосовно кандидатів на посаду судді, допущених до етапу дослідження досьє та проведення співбесіди кваліфікаційного оцінювання, відповідно до статті 75 цього Закону. Результати спеціальної перевірки враховуються при ухваленні рішення Комісії за результатами кваліфікаційного оцінювання.

За приписами пункту 4 частини четвертої статті 79-3 Закону № 1402-VIII за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду або судді Верховного Суду ухвалює рішення про підтвердження або непідтвердження здатності таких кандидатів здійснювати правосуддя у відповідному суді, визначає рейтинг для участі у конкурсі кандидатів, які підтвердили здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, визначає переможця конкурсу на зайняття вакантної посади судді у відповідному суді та ухвалює рішення про рекомендацію або про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.

Відповідно до частини першої статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

Частиною другою статті 83 цього Закону визначено, що критеріями кваліфікаційного оцінювання є компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо), професійна етика та доброчесність.

Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 83 Закону № 1402-VIII підставою для призначення кваліфікаційного оцінювання є, зокрема, заява кандидата на посаду судді про проведення кваліфікаційного оцінювання, у тому числі для участі у конкурсі.

Стаття 88 Закону № 1402-VIII визначає вимоги до рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ухваленого за результатами кваліфікаційного оцінювання, а також визначає підстави, з яких таке рішення може бути оскаржене та скасоване.

Так, за змістом частини першої цієї статті Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Частина друга статті 88 Закону № 1402-VIII визначає, що суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Частиною третьою статті 88 Закону № 1402-VIII встановлено спеціальні підстави для оскарження та скасування рішення Комісії, ухваленого за результатами кваліфікаційного оцінювання. Зокрема таке рішення може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання;

3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;

4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

Водночас порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України. Вища рада правосуддя затверджує Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) після консультацій з Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, Радою суддів України та Громадською радою доброчесності (частини п`ята, шоста статті 83 Закону № 1402-VIII).

За приписами пункту 11 Єдиних показників передбачено, що суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показникам у разі відсутності невідповідності або обґрунтованого сумніву в його відповідності хоча б одному показнику. Сумнів не може ґрунтуватися лише на припущеннях або суб`єктивній думці.

Згідно з пунктом 12 Єдиних показників під час оцінювання відповідності судді (кандидата на посаду судді) Показникам можуть ураховуватися обставини, що вказують на істотність/неістотність порушення вимог законодавства, правил професійної етики або інших етичних норм: тяжкість порушення, одиничність, повторюваність чи систематичність; наявність/відсутність шкоди; тяжкість наслідків; форма вини та мотиви; ставлення судді (кандидата на посаду судді) до порушення; обставини та умови діяння; давність порушення тощо.

Пунктом 14 Єдиних показників визначено, що оцінка доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) полягає в оцінюванні відповідності судді (кандидата на посаду судді) таким показникам:

- незалежність;

- неупередженість;

- дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті;

- чесність;

- сумлінність;

- непідкупність;

- законність джерел походження майна, відповідність рівня життя судді (кандидата на посаду судді) або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідність способу життя судді (кандидата на посаду судді) його статусу.

Так, відповідно до визначення, наведеного у пункті 19 Єдиних показників, сумлінність - старанне, ретельне та відповідальне виконання суддею (кандидатом на посаду судді) своїх обов`язків.

Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику сумлінності, якщо, зокрема, але не виключно:

1) ефективно організовує виконання своїх повноважень і є дисциплінованим;

2) демонструє високий рівень професійної мотивації;

3) під час здійснення професійної діяльності вживає достатніх заходів щодо дотримання розумних строків вчинення дій, виконання завдань, розгляду справ, заяв, звернень тощо, виготовлення процесуальних документів;

4) утримується від будь-якої діяльності, яка унеможливлює належне виконання посадових обов`язків та інших повноважень;

5) підтримує та вдосконалює свої професійні знання та навички шляхом постійного навчання та підвищення кваліфікації з метою компетентного виконання посадових обов`язків та інших повноважень;

6) наводив обґрунтування та належні мотиви щодо підготовлених документів на підставі принципу верховенства права, релевантного законодавства та встановлених фактів;

7) під час здійснення професійної діяльності не допускав свавілля під час ухвалення рішень.

VІ. Висновки Верховного Суду

Суд, вивчивши доводи позивача та пояснення інших учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх належними та допустимими доказами, дійшов таких висновків.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з незгодою позивача з рішенням ВККС від 17-20 березня 2026 року № 151/вс-26, яким визнано кандидата на посаду судді Апеляційної палати ВАКС ОСОБА_1 таким, що не відповідає критеріям, визначеними частиною четвертою статті 8 Закону № 2447-VIII, і таким, що припинив участь у конкурсі на посаду судді ВАКС. Таке рішення ВККС ухвалила за наслідками проведеного спеціального спільного засідання з Громадською радою, за участю позивача, у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 03 червня 2025 року № 112/зп-25. Підставою для ухвалення цього рішення слугували висновки ВККС та ГРМЕ про невідповідність кандидата ОСОБА_1 вимогам до посади судді за критерієм доброчесності -показнику «сумлінність».

Основні доводи позовної заяви зводяться до необґрунтованості та безпідставності тверджень Комісії (які викладені у спірному рішенні) щодо наявності сумнівів у відповідності кандидата ОСОБА_1 критеріям доброчесності (показнику «сумлінність»), оскільки, на думку позивача, ці твердження базуються лише на наданні суб`єктивної оцінки судовим рішенням, які були постановлені кандидатом ОСОБА_1 як слідчим суддею ВАКС та головуючим суддею у складі колегії суддів ВАКС (ухвали від 23 квітня 2025 року у справі № 991/3616/25, від 29 травня 2025 року у справі № 991/4887/25 та від 07 червня 2024 року у справі № 991/4264/24). ОСОБА_1 неодноразово наголосив, що в такий спосіб ВККС та ГРМЕ фактично порушили одну із гарантій незалежності судді при здійсненні правосуддя, при цьому інших підстав, установлених статтею 8 Закону № 2447-VIII, рішення ВККС від 17-20 березня 2026 року № 151/вс-26 не містить.

Водночас Суд зауважує, що доводів про недотримання (порушення) ВККС самої процедури проведення конкурсу і ухвалення рішення від 17-20 березня 2026 року № 151/вс-26 позовна заява не містить.

Заперечуючи щодо ключових аргументів позивача, ВККС зазначила, що згідно з пунктом 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII рішення, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, може бути скасоване виключно у випадку, якщо воно не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків, а законодавець розмежовує відсутність мотивування як процесуальний недолік і незгоду особи з мотивами, яка сама по собі не є підставою для визнання рішення протиправним. Відповідач уважав, що зміст оскаржуваного рішення, на переконання відповідача, свідчить, що в ньому наведено фактичні обставини, які були предметом оцінки, зазначено джерела їх встановлення, надано оцінку поясненням кандидата та викладено мотиви відповідних висновків, тоді як позовні доводи спрямовані на переоцінку цих висновків.

Що стосується дискреційних повноважень Комісії під час прийняття рішення та виключних підстав для його оскарження, Суд уважає за необхідне зазначити таке.

За загальними правилами, передбаченими частиною першою статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Судовий контроль за реалізацією суб`єктами владних повноважень їхніх дискреційних повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, зокрема чи діяли вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, а саме з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Якщо суд установить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному з визначених у частині другій статті 2 КАС України критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.

Такий правовий висновок наведений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2024 року у справі № 990/124/24, від 14 листопада 2024 року у справах № 990/71/24 та № 990/139/24, від 28 листопада 2024 року у справі № 990/92/24 та від 13 лютого 2025 року у справі № 990/74/24.

Дійсно, частиною третьою статті 88 Закону № 1402-VIII установлено спеціальні підстави для оскарження та скасування рішення Комісії, ухваленого за результатами кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді). Зокрема, таке рішення може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання; 3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; 4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

Поряд з цим, положення частини першої згаданої статті встановлюють, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Отже, вимога щодо мотивованості є безпосередньою законодавчою вимогою до рішення Комісії та передбачає необхідність наведення у ньому підстав і мотивів, з яких Комісія дійшла відповідного висновку.

Також Суд ураховує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася стосовно дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень та визнала необхідним здійснювати судовий контроль за реалізацією дискреційних повноважень, але такий контроль є обмеженим. Узагальнено критерії реалізації адміністративним органом дискреції залежно від обставин справи визначають за допомогою таких питань:

- чи переслідував орган легітимну мету та чи діяв прозоро і в якомога послідовний спосіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 9901/378/19);

- чи дотримано процедурних гарантій (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 9901/378/19);

- чи належно вмотивоване рішення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 9901/243/19, від 08 липня 2020 року у справі № 9901/251/19);

- чи не є рішення (висновки) адміністративного органу свавільними (довільними), нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів; необ`єктивними або явно несправедливими (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 9901/383/19).

Окрім цього, у постановах від 19 березня 2026 року у справі № 990/329/25 та від 08 липня 2026 року у справі № 990/389/25 Велика Палата Верховного Суду виснувала:

«Повноваження Комісії стосовно кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого органу, постійно діючого у вітчизняній системі судоустрою. При цьому оцінювання відбувається з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями, до яких належать компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо), професійна етика, доброчесність. Рішення приймається за внутрішнім переконанням членів Комісії.

Жоден інший суб`єкт чи орган, зокрема й суд, не може здійснювати втручання у здійснення суб`єктом владних повноважень своєї компетенції, зокрема компетенції Комісії щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів.

Водночас межі дискреції ВККС у конкурсній процедурі на зайняття вакантних посад суддів( у тому числі в апеляційних судах) зокрема і прийняття рішення за результатами проведення співбесіди з кандидатами, не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Процес розгляду Комісією питання про підтвердження або непідтвердження здатності таких кандидатів здійснювати правосуддя у відповідному суді і прийняте за результатом цього процесу рішення, мають бути зрозумілими і суддям (кандидатам на посаду судді), щодо яких їх ухвалено, і незалежному сторонньому спостерігачу.

Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом розгляду, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи / пояснення судді (кандидата на посаду судді) взято до уваги і, що важливо, давати розуміння, чому і чим керувалася ВККС, коли оцінювала відповідність цього судді (кандидата на посаду судді) критеріям компетентності, доброчесності чи професійної етики.

Нормативне визначення підстав оскарження рішення ВККС щодо кандидата на посаду судді у зв`язку з тим, що рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків, означає, що підстави для визнання кандидата таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді за критеріями компетентності (професійної, особистої, соціальної тощо), професійної етики, доброчесності, мають існувати та не повинні бути формальними, номінальними чи декларативними.

Суд повинен забезпечити, щоб реалізація Комісією дискреційних повноважень під час проведення кваліфікаційного оцінювання не була свавільною.».

Ураховуючи наведене, Верховний Суд уважає, що при вирішенні цієї справи суд має перевірити, чи містить оскаржуване рішення визначені законом підстави його ухвалення та мотиви, з яких Комісія дійшла висновку про невідповідність кандидата відповідним критеріям. При цьому така перевірка має здійснюватися щодо кожного з критеріїв, невідповідність яким покладено Комісією в основу оскаржуваного рішення.

Що стосується аргументів позовної заяви щодо суті та мотивів, наведених в оскаржуваному рішенні ВККС і ГРМЕ, Суд зазначає слідуюче.

Зі змісту рішення ВККС і ГРМЕ від 17-20 березня 2026 року № 151/вс-26 убачається, що підставою для висновку Комісії про невідповідність кандидата ОСОБА_1 критеріям, передбаченим частиною четвертою статті 8 Закону № 2447-VIII, стали установлені ВККС та Громадською радою обґрунтовані сумніви щодо відповідності позивача показнику «сумлінність» критерію доброчесності.

Стаття 7 розділу II «Поведінка під час виконання професійних обов`язків судді» Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням XI чергового з`їзду суддів України від 22 лютого 2013 року, визначає, що суддя повинен сумлінно і компетентно виконувати покладені на нього обов`язки, вживати заходів для професійного зростання та удосконалення практичних навичок.

Аналогічний зміст цієї статті Кодексу суддівської етики був також затверджений рішенням XХ чергового з`їзду суддів України від 18 вересня 2024 року.

Водночас Суд звертає увагу, що стосовно кандидата на посаду судді ВАКС законодавець установив спеціальний механізм підтвердження його відповідності критеріям, необхідним для участі у конкурсі, а оцінка такої відповідності здійснюється у визначеній законом процедурі кваліфікаційного оцінювання.

Зокрема, поняття показника «сумлінність» критерію доброчесності наведено в пункту 19 Єдиних показників, відповідно до якого передбачено, що сумлінність - старанне, ретельне та відповідальне виконання суддею (кандидатом на посаду судді) своїх обов`язків.

Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику сумлінності, якщо, зокрема, але не виключно:

1) ефективно організовує виконання своїх повноважень і є дисциплінованим;

2) демонструє високий рівень професійної мотивації;

3) під час здійснення професійної діяльності вживає достатніх заходів щодо дотримання розумних строків вчинення дій, виконання завдань, розгляду справ, заяв, звернень тощо, виготовлення процесуальних документів;

4) утримується від будь-якої діяльності, яка унеможливлює належне виконання посадових обов`язків та інших повноважень;

5) підтримує та вдосконалює свої професійні знання та навички шляхом постійного навчання та підвищення кваліфікації з метою компетентного виконання посадових обов`язків та інших повноважень;

6) наводив обґрунтування та належні мотиви щодо підготовлених документів на підставі принципу верховенства права, релевантного законодавства та встановлених фактів;

7) під час здійснення професійної діяльності не допускав свавілля під час ухвалення рішень.

Також Керівними положеннями Громадської ради міжнародних експертів щодо проведення оцінки доброчесності, знань та практичних навичок кандидатів на посади суддів Вищого антикорупційного суду, які схвалені протоколом ГРМЕ від 28 грудня 2018 року № 4, було визначено рекомендації щодо стандарту, критеріїв та процедури оцінки кандидатів на посади суддів ВАКС, серед яких передбачено 6 основних показників критерію «Доброчесність (мораль, чесність, непідкупність)»:

Показник 1. Джерела походження майна кандидата є законними, а рівень життя кандидата або членів його/її сім`ї відповідає їхнім задекларованим доходам.

Показник 2. Кандидат відповідає застосовним вимогам фінансового контролю, визначеним антикорупційним законодавством, включаючи але не обмежуючись вчасною подачею майнових декларацій, повідомленням про суттєві зміни в переліку активів, повідомленням про відкриття іноземних рахунків, а також наданням повної і точної інформації у майнових деклараціях.

Показник 3. Поведінка кандидата у минулому не визначає недостатнього рівня незалежності та неупередженості, які вимагаються від судді ВАКС.

Показник 4. Кандидат дотримується правил суддівської етики (для кандидатів із досвідом суддівства), правил адвокатської етики (для кандидатів із досвідом адвокатської діяльності) чи правил етики науковця (для кандидатів із досвідом наукової діяльності).

Показник 5. Кандидат не вчинив корупційного чи пов`язаного із корупцією правопорушення, а також не порушував антикорупційні норми та зобов`язання, правила етики та професійної поведінки, незалежно від того, чи порушення потягло за собою застосування санкцій.

Показник 6. Кандидат не вчинив будь-якої іншої дії, що робить його/її негідним/-ою зайняття посади судді ВАКС чи підриває авторитет судової влади.

Тобто, сумління (сумлінність) судді виступає оціночним поняттям, що розглядається як характеристика особи судді (кандидата на посаду судді) та його особистих моральних якостей (зокрема, чесності, непідкупності, старанності, дисциплінованості), а також як характеристика якості виконання суддею професійних обов`язків (у тому числі, незалежності, неупередженості, кваліфікованості). При цьому, будучи елементом доброчесності, сумління (сумлінність) судді розглядається як категорія суддівської професійної етики (ретельне та відповідальне виконання своїх професійних обов`язків).

Отже, Верховний Суд наголошує, що під час проведення оцінювання судді (кандидата на посаду судді) ВККС та ГРМЕ на спеціальному спільному засіданні повинні досліджувати і надавати незалежну оцінку обставинам, які, зокрема, стосуються критерію доброчесності кандидата, безпосередньо на підставі вимог, які встановлені Єдиними показниками, та в рамках рекомендацій, схвалених Громадською радою, як спеціальним допоміжним органом.

При цьому, ані Комісія, ані ГРМЕ не наділені повноваженнями встановлювати форму вини чи наявність умислу в діях судді (кандидата на посаду судді), оскільки встановлення юридичної вини, наявності умислу чи недбалості при вчиненні такою особою певних дій (прийняття конкретних рішень) є виключною прерогативою суду та Вищої ради правосуддя, як спеціального дисциплінарного органу.

Більш того Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи критерії доброчесності, у постанові від 10 листопада 2022 року у справі № 9901/355/21 зазначила:

«З оцінки основних правил та мети положень пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII можна презюмувати, що ці підстави повинні бути об`єктивними, реальними, вагомими (істотними), дієвими і негативними настільки, щоб засумніватися у відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики, або повинні містити в собі властивості (ознаки), які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням.

Такими підставами можуть бути будь-які фактори, явища, події об`єктивної дійсності, що містять ознаки (властивості), які характеризують чи виділяють кандидата на посаду судді як постать, що не відповідає якимсь певним «еталонним» критеріям доброчесності та професійної етики, яким повинен відповідати суддя як носій влади. Інакше кажучи, це мають бути фактори, які не відповідають неофіційній, ментальній, що ґрунтується на традиціях (звичаях), системі уявлень, норм та оцінок, що регулює поведінку людей у суспільстві, не схвалюються на колективно підсвідомому рівні більшістю суспільства, практична реалізація яких (доброчесності чи професійної етики) забезпечується громадським осудом».

Важливою є також стала позиція Верховного Суду щодо критеріїв відбору, що мають безпосереднє відношення до критеріїв доброчесності про те, що у процедурі добору і ВККС, і Рада мають дотримуватися настанови, що кожен з претендентів на посаду судді гідний її обійняти, бо в іншому разі негативне для кандидата рішення можливе тільки тоді, коли на заваді цьому стають об`єктивні чинники, які унеможливлюють ухвалення позитивного для претендента рішення. Зазначені цінності не повинні бути та (або) виглядати надуманими, надмірно формальними, гаданими (голослівними), упередженими, дискримінаційними, відверто несправедливими чи свавільними або такими, що не відповідають меті добору, бути прихованими (завуальованими), ситуативними, несподіваними і неочікуваними для кандидата, або використаними проти кандидата без попереднього отримання від нього пояснення про їхнє значення й умови виникнення.

Повертаючись до спірних правовідносин Судом установлено, що в основу про невідповідність кандидата ОСОБА_1 показнику «сумлінність» покладено твердження Комісії про те, що:

1. Кандидат ОСОБА_1 як слідчий суддя в межах одного кримінального провадження від 09 вересня 2023 року № 62023100120000684 умисно ухвалив судове рішення всупереч раніше відомій правовій позиції апеляційного суду. Комісія дійшла висновку, що позивач проігнорував правову позицію Апеляційної палати ВАКС, викладену в ухвалі від 09 травня 2025 року у справі № 991/3616/25, яка була постановлена за результатом апеляційного перегляду ухвали слідчого судді ВАКС ОСОБА_1 від 23 квітня 2025 року про повернення слідчому ДБР клопотання про продовження строку тримання під вартою підозрюваного, та свідомо в подальшому постановив аналогічну ухвалу від 29 травня 2025 року у справі № 991/4887/25 усупереч вимог, установлених частиною третьою статті 415 КПК України (висновки і мотиви, з яких скасовані судові рішення, є обов`язковими для суду першої інстанції при новому розгляді).

2. Кандидат ОСОБА_1 як головуючий суддя у рішенні колегії суддів зазначив правову позицію, яка не відповідала позиції більшості. З цього приводу ВККС зазначила, що в пункті 3.3 мотивувальної частини ухвали ВАКС від 07 червня 2024 року, постановленої у складі суддів: ОСОБА_1, Крикливої Т. Г. та Танасевич О. В. у справі № 991/4264/24, головуючий суддя ОСОБА_1 послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені у постанові від 12 червня 2019 року у господарській справі № 916/542/18. Проте, згідно з окремою думкою суддів Криклива Т. Г. та Танасевич О. В. від 24 червня 2024 року, вони були не згодні з застосуванням позивачем згаданої правової позиції Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з її нерелевантністю до правовідносин, які виникли у справі № 991/4264/24. Комісія дійшла висновку, що ОСОБА_1 як головуючий суддя підготував, підписав і направив до системи документообігу текст ухвали, який не був попередньо обговорений і узгоджений з іншими членами колегії, чим фактично порушив положення статті 34 КАС України.

Однак, Верховний Суд не погоджується з такими твердженнями ВККС і вважає їх недостатніми підставами для прийняття рішення про визнання позивача таким, що не відповідає критеріям, визначеним частиною четвертою статті 8 Закону № 2447-VIII (у частині наявності сумнівів у відповідності кандидата показнику «сумлінність» критерію доброчесності), з огляду на таке.

Статтею 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється.

Ці положення Основного Закону України регламентуються також у статті 48 Закону № 1402-VIII, яка встановлює, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом. Суддя не зобов`язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його провадженні, крім випадків, установлених законом.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об`єднання зобов`язані поважати незалежність судді і не посягати на неї (частина шоста статті 48 Закону № 1402-VIII).

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) Конституційний Суд України дійшов висновку, що незалежність суддів є невід`ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; забезпеченням державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту; забороною суддям належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, займатися за сумісництвом певними видами діяльності; притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суддів і суду; суддівським самоврядуванням (підпункт 1.1 пункту 1 резолютивної частини).

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу, права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової гілки влади.

Незалежність суддів та недопустимість втручання в їх професійну діяльність закріплено загальновизначеними міжнародними стандартами правосуддя, а саме:

Статтями 1 та 2 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, передбачено, що незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов`язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її. Судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонуки, тиску, погроз або втручання, прямого чи непрямого, з будь-якого боку і з будь-яких би то не було причин.

Не повинно мати місця неправомірне чи несанкціоноване втручання в процес правосуддя, і судові рішення, винесені суддями, не підлягають перегляду. Цей принцип не перешкоджає здійснюваному відповідно до закону судовому перегляду чи пом`якшенню вироків, винесених судовими органами (стаття 4 Основних принципів незалежності судових органів).

Також пунктом 1 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухвалених Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року на 1098 засіданні заступників міністрів, установлено, що незалежність суддів слід розуміти як гарантію свободи, поваги до прав людини та неупередженого застосування права. Неупередженість та незалежність суддів є необхідними для гарантування рівності сторін перед судом. Судові рішення мають бути обґрунтовані та оголошені публічно. Однак судді не зобов`язані роз`яснювати, якими переконаннями вони керувалися при прийнятті таких рішень (пункт 15 Рекомендацій CM/Rec (2010).

Згідно з пунктом 16 цих Рекомендацій, рішення суддів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних процедур, закладених у законодавстві.

При цьому судді не повинні нести особисту відповідальність за випадки, коли їхні рішення були скасовані або змінені в процесі апеляційного розгляду (пункт 70 Рекомендацій CM/Rec (2010).

Окрім цього, положеннями Монреальської універсальної декларації про незалежність правосуддя (перша світова конференція по незалежності правосуддя, Монреаль, 1983 рік), зокрема пунктами 2-7 якої встановлено, що судді як особи є вільними та зобов`язані приймати безсторонні рішення згідно з власною оцінкою фактів і знанням права, без будь-яких обмежень, впливів, спонукань, примусів, загроз або втручання, прямих або непрямих, з будь-якого боку і з будь-яких причин.

У процесі прийняття рішень судді є незалежними від своїх колег по суду та вищих посадових осіб. Жодна ієрархічна структура суддівства і жодна різниця у ранзі чи класі суддів ніяким чином не можуть ставати на перешкоді праву судді на вільне винесення вироку. Судді є незалежними від виконавчих і законодавчих органів держави. Судді мають юрисдикцію, пряму або шляхом перегляду, над усіма питаннями правового характеру, включаючи питання власної юрисдикції та компетенції. Жоден нормативний акт законодавчої чи виконавчої влади не може бути спробою у зворотному порядку змінити конкретні рішення суду, а також змінювати склад суду з метою впливу на прийняття ним рішень.

Відповідно до Висновку № 17 (2014) Консультативної ради європейських суддів (КРЕС) «Про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади» (прийнятий 24 жовтня 2014 року в Страсбурзі), основоположним правилом стосовно індивідуального оцінювання суддів має бути те, що під час нього повністю зберігається повага до незалежності судочинства.

Зі змісту Висновку КРЄС № 18 (2015) убачається, що судді перш за все є відповідальними за свої рішення в рамках апеляційного процесу («судова відповідальність»). Згідно з фундаментальним принципом незалежності судової влади, система оскарження є по суті єдиним способом, у який судове рішення може бути скасовано або змінено після його ухвалення, і це єдиний спосіб, у який судді можуть вважатися відповідальними за свої рішення, за винятком випадків коли суддя діяв недобросовісно (пункт 23 цього Висновку).

У пункті 30 Висновку КРЄС № 18 (2015) наголошено на тому, що оцінюванням не слід зловживати, наприклад, вчиняючи політичний тиск на суддів або піддаючи сумніву певні судові рішення.

Додатково Суд звертає увагу й на те, що пунктом 42 Спільного висновку Венеційської комісії та Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи щодо проєкту змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів щодо діяльності Верховного Суду та органів судової влади (ухвалений Венеційською комісією на її 136-ій пленарній сесії, Венеція, 6-7 жовтня 2023 року) вчергове було наголошено, що незалежність судової влади є невід`ємною частиною фундаментальних демократичних принципів поділу влади та верховенства права і гарантується, зокрема, статтею 6 Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ) та статтею 126 Конституції України.

Аналізуючи вказані положення національного законодавства та міжнародного права, Суд констатує, що проведення процедури оцінювання судді (кандидата на посаду судді) повинно здійснюватися уповноваженим органом (ВККС) з повагою до принципу незалежності суддів. У рамках своїх дискреційних повноважень Комісія наділена правом лише аналізувати і перевіряти інформацію, що стосується доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), і не наділена компетенцією розглядати обґрунтованість судових рішень, ухвалених цим суддею (у тому числі, піддавати сумніву певні ухвалені судові рішення).

Такі твердження відповідають європейським стандартам, оскільки жоден орган поза судовою владою та судовим контролем не може оцінювати обґрунтованість суддівських дій або рішень. За свої рішення судді несуть відповідальність у межах процесу оскарження.

У контексті висловленого Верховний Суд також звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 16 червня 2022 року у справі № 9901/57/19, про те, що кваліфікаційне оцінювання за законом не є дисциплінарним провадженням; це, попри певну схожість, сутнісно різні, відмінні процедури. На стадії кваліфікаційного оцінювання відповідний компетентний орган не встановлює і не кваліфікує наявності в діях судді складу дисциплінарного проступку, що є обов`язковою складовою процедури дисциплінарного провадження. На цій стадії відбувається оцінювання фактів (явищ) минулої поведінки судді в сенсі виявлення і визначення [нових] якостей (характеристик, ознак чи рис) судді, на підставі яких формується висновок про його здатність бути суддею (постанова).

Аналогічної позиції дотримується також Вища рада правосуддя під час прийняття відповідних рішень у дисциплінарних провадженнях щодо суддів (серед інших, рішення від 21 травня 2026 року № 959/0/15-26), і неодноразово акцентувала на тому, що право на судовий захист включає, зокрема, можливість оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, що є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, захисту їх від порушень і протиправних посягань, у тому числі від помилкових і неправосудних судових рішень. Саме лише порушення норм процесуального права не може вважатися діянням, що порочить звання судді, порушує присягу чи є несумісним з посадою судді. Інший підхід призвів би до того, що будь-яке процесуальне порушення судді за бажанням могло бути розтлумачене дисциплінарним органом як достатня фактична підстава для обвинувачення у порушенні присяги та призвести до звільнення його з посади. Це звело б нанівець гарантії незалежності суду.

У цьому ж рішенні Вища рада правосуддя зазначила, що безпосередня оцінка законності та обґрунтованості адміністративного стягнення, накладеного суддею під час ухвалення судового рішення, не входить до дискреційних повноважень ВККСУ, оскільки є виключною компетенцією апеляційного суду в порядку, визначеному главою 24 розділу IV КУпАП, та, відповідно, не є показником оцінювання критеріїв доброчесності та професійної компетентності відповідно до Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККС від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16.

Окрім цього, у рішенні від 16 червня 2026 року № 1194/0/15-26, відмовляючи в задоволенні подання ВККС про звільнення судді, Вища рада правосуддя констатувала, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку (стаття 126 Конституції України). У цьому рішенні Вища рада правосуддя зауважила, що ВККС під час визначення критеріїв професійної етики та доброчесності судді не керувалася встановленими Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та Положенням про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженим рішенням ВККС від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16, підставами для оцінки, а лише здійснила аналіз судових рішень у справах про адміністративні правопорушення, незважаючи на те, що згідно із частиною першою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Отже, надання оцінки судовим рішенням у процесі процедури кваліфікаційного оцінювання судді є недопустимим, а тому рішення ВККС з цих підстав не може вважатися обґрунтованим, оскільки обґрунтування є частиною належної правої процедури, яка унеможливлює ухвалення свавільних рішень органами державної влади.

Більш того Суд ураховує й те, що ВККС неодноразово у своїх рішеннях, ухвалених за результатом проведення процедури кваліфікаційного оцінювання суддів, виходила з принципу незалежності судді під час здійснення правосуддя. Зокрема, у рішенні від 01 липня 2024 року № 109/ко-24 Комісія, не погоджуючись з висновком Громадської ради доброчесності, підкреслила, що зазначені у висновку ГРД судові рішення містять докладний опис обставин справи, кожна з яких характеризувалася своїми особливостями, а також сприймає пояснення судді, що ухвалення таких рішень здійснювалося за внутрішнім переконанням судді, яке ґрунтувалося на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись вимогами закону. Крім того, у цих випадках ГРД фактично не погоджується з мотивами та підходами у правозастосуванні, яких дотримувався суддя під час здійснення правосуддя. Стосовно цього правильним є підхід, відповідно до якого за загальним правилом оцінка законності судового рішення, перевірка тотожності обставин справи та правових висновків, зроблених за результатами розгляду відповідних справ (за винятком очевидних, свавільних порушень), не належить до компетенції як ГРД, так і Комісії.

Також у рішенні від 13 лютого 2025 року № 19/ко-25 ВККС, посилаючись на пункт 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, зазначила, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути підставою для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості. Беручи до уваги наведені засади та стандарти, Комісія виснувала, що вона дотримується принципів незалежності правосуддя та не вдається до оцінки судових рішень під проведення процедури оцінювання.

У цій справі Верховний Суд установив, що зміст оскаржуваного рішення від 17-20 березня 2026 року № 151/вс-26 фактично містить оцінку судовим рішенням, ухваленим ОСОБА_1 як суддею ВАКС.

При цьому така оцінка Комісії та ГРМЕ зводиться до суб`єктивного висновку про нібито умисне недотримання позивачем вимог, визначених частиною третьою статті 415 КПК України (у частині того, що висновки і мотиви, з яких скасовані судові рішення, є обов`язковими для суду першої інстанції при новому розгляді), а також правил, передбачених статтею 34 КАС України (щодо порядку вирішення питань колегією суддів).

Водночас, у матеріалах справи відсутні будь-які належні докази того, що ОСОБА_1 під час здійснення правосуддя (постановлення ухвал від 23 квітня 2025 року у справі № 991/3616/25, від 29 травня 2025 року у справі № 991/4887/25 та від 07 червня 2024 року у справі № 991/4264/24) діяв умисно та (або) з метою порушення прав людини чи інтересів правосуддя (зокрема, відповідні рішення дисциплінарного органу (ВРП) про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за такі порушення, а також докази того, що вина судді встановлена вироком суду, який набрав законної сили).

Верховний Суд уважає, що посилання Комісії, як на обґрунтований сумнів щодо відповідності кандидата ОСОБА_1 показнику «сумлінність» критерію доброчесності, на неврахування позивачем правових позицій Апеляційної палати ВАКС, викладених в ухвалі від 09 травня 2025 року у справі № 991/3616/25, не може однозначно свідчити про його професійну некомпетентність. Суд допускає те, що у разі скасування судового рішення в апеляційному порядку ніхто не може з упевненістю стверджувати, що суд першої інстанції помилився, а апеляційний суд ухвалив правильне рішення, оскільки рішення суду першої інстанції, скасоване апеляційним судом, може згодом бути підтримане судом касаційної інстанції, а також відповідати правовим позиціям Конституційного Суду України та (або) Європейського суду з прав людини.

Натомість, з матеріалів справи убачається, що під час проведення спеціального спільного засідання ВККС і Громадської ради кандидат ОСОБА_1 надав аргументовані пояснення, чим саме керувався під час постановлення ухвал від 23 квітня 2025 року у справі № 991/3616/25, від 29 травня 2025 року у справі № 991/4887/25. Однак, ані Комісія, ані ГРМЕ не надали належної оцінки поясненням позивача, а виходили виключно з позиції суду апеляційної інстанції.

Також Верховний Суд не погоджується з висновками відповідача про порушення ОСОБА_1, як головуючим суддею у справі № 991/4264/24, правил, визначених статтею 34 КАС України, і як наслідок - наявності обґрунтованих сумнівів стосовно його відповідності показнику «сумлінність» критерію доброчесності.

З цього приводу Суд уважає за необхідне зазначити, що дійсно, стаття 34 КАС України вимагає, щоб усі питання, що виникають під час колегіального розгляду адміністративної справи, вирішуються більшістю голосів суддів.

Водночас, положеннями цієї ж статті унормовано порядок дій судді, який не згодний з рішенням колегії суддів. Так, частина третя передбачає, що суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. При цьому про наявність окремої думки повідомляються особи, які беруть участь у справі, без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

Як убачається з матеріалів справи і не заперечується сторонами, 07 червня 2024 року у відкритому судовому засіданні ВАКС колегією суддів у складі: головуючого судді ОСОБА_1, суддів - Крикливої Т. Г. і Танасевич О. В. було проголошено вступну та резолютивну частини ухвали з питання подання зустрічної позовної заяви у справі № 991/4264/24. При цьому колегія суддів не повідомляла осіб, які брали участь у цій справі, про наявність окремої думки. Бажання висловити окрему думку суддями Крикливої Т. Г. і Танасевич О. В. мало місце 24 червня 2024 року, тобто вже після направлення повного тексту цієї ухвали до Єдиного державного реєстру судових рішень відповідно до вимог процесуального кодексу України (21 червня 2024 року). При цьому, зі змісту окремої думки убачається, що судді погоджувалися з результатом по суті, проте не згодні з посиланням у мотивувальній частині ухвали на правові позиції Верховного Суду.

Поряд з цим, Суд ураховує те, що під час проведення оцінювання ВККС і ГРМЕ позивачем було надало пояснення щодо цих обставин (зокрема, щодо необізнаності позивача про бажання інших суддів висловити окрему думку через неповідомлення такого бажання суддів як на момент проголошення вступної і резолютивної частини цієї ухвали, так і на дату направлення окремої думки через перебування ОСОБА_1 у відпустці). Крім того, позивачем було долучено копію постанови Апеляційної палати ВАКС від 28 серпня 2024 року про залишення без змін ухвали ВАКС від 07 червня 2024 року у справі № 991/4264/24.

Однак, оскаржуване рішення ВККС і ГРМЕ не містить будь-якої оцінки цим аргументам позивача та мотивів їх відхилення. Конкретних фактів порушення позивачем службової дисципліни, а також обставин, які б свідчили про їх безпосередній вплив на здійснення правосуддя, Комісією та ГРМЕ не зазначено.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини у співвідношенні до висновків відповідача, викладених у спірному рішенні, Верховний Суд не може погодитися з твердженнями Комісії та ГРМЕ про існування підстав, які б могли свідчити про порушення саме головуючим суддею ОСОБА_1 вимог статті 34 КАС України. При цьому Суд додатково зауважує, що норма згаданої статті Кодексу врегульовує лише безпосередній процес ухвалення судових рішень і жодним чином не запроваджує правил підготовки текстів судових рішень.

З огляду на наведене, Верховний Суд не може визнати оскаржуване рішення таким, що містить належне обґрунтування невідповідності позивача показнику «сумлінність» критерію доброчесності.

Обґрунтованих сумнівів щодо невідповідності кандидата ОСОБА_1 решті показникам критерію доброчесності, а також іншим критеріям, передбаченим частиною четвертою статті 8 Закону № 2447-VIII, спірне рішення ВККС та ГРМЕ не містить.

Отже, Верховний Суд констатує, що спірне рішення ВККС і ГРМЕ не відповідає вимогам частини четвертої статті 8 Закону № 2447-VIII та пункту 19 Єдиних показників, а також критеріям обґрунтованості, безсторонності і розсудливості, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, що є підставою для визнання його протиправним і скасування.

Таким чином, Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову у частині визнання протиправним та скасування рішення спеціального спільного засідання ВККС і Громадської ради від 17-20 березня 2026 року № 151/вс-26 про визнання ОСОБА_1 таким, що не відповідає визначеним частиною четвертою статті 8 Закону № 2447-VIII критеріям та припинення участі у конкурсі на посаду судді ВАКС, оголошеному рішенням ВККС від 03 червня 2025 року № 112/зп-25.

Водночас Суд звертає увагу, що стаття 371 КАС України визначає конкретні підстави, за яких судові рішення виконуються негайно. Такі вимоги, як зобов`язання ВККС негайно допустити кандидата на посаду судді до наступного етапу конкурсу не відносяться до цих підстав.

Ураховуючи закріплене законодавцем у пункті 2 частини другої статті 245 КАС України положення, яке надає можливість суду визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт, виконуючи обов`язок дотримання принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, який зобов`язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права, - Суд уважає за можливе для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача задовольнити частково позов у зобов`язальній частині, шляхом зобов`язання відповідача допустити ОСОБА_1 до подальшої участі в другому етапі кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» у межах конкурсу, оголошеного рішенням ВККС від 03 червня 2025 року № 112/зп-25.

VІІ. Судові витрати

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України перебачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час подання цього позову ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 1 331,20 грн, що підтверджується квитанцією від 18 квітня 2026 року № 37К8-FZAD-ZY1E, а тому така сума підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 22, 241-246, 250, 255, 257, 262, 266, 295, 297 КАС України, Суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування акту, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення спеціального спільного засідання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України і Громадської ради міжнародних експертів від 17-20 березня 2026 року № 151/вс-26 про визнання ОСОБА_1 таким, що не відповідає визначеним частиною четвертою статті 8 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» критеріям та припинення участі у конкурсі на посаду судді Вищого антикорупційного суду, оголошеному рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03 червня 2025 року № 112/зп-25.

Зобов`язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України допустити ОСОБА_1 до подальшої участі в другому етапі кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» у межах конкурсу, оголошеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03 червня 2025 року № 112/зп-25.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 37316378) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 12 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя В. Е. Мацедонська

Судді: М. В. Білак

С. А. Уханенко

В. М. Соколов

Ж. М. Мельник-Томенко