Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №376/1355/26 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 376/1355/26

Провадження № 2/357/7805/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді – Кошель Б. І. ,

при секретарі – Кардаш О. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 6 м. Біла Церква за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В :

29.04.2026 позивач Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося до Сквирського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просили стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Кредитним договором № 1684280 від 08.10.2019 в сумі: 29400 грн, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 08.10.2019 року між фізичною особою позичальником: ОСОБА_1 (надалі – Відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі – Кредитодавець, Первісний кредитор) був укладений Договір про споживчий кредит № 1684280 (надалі – Кредитний договір), згідно з умовами якого відповідач отримав 7000 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором. Відповідно до графіку сплати кредитних коштів (Додаток №1 до кредитного договору № 1684280 від 08.10.2019 р.) Відповідачем не було сплачено кредитні кошти, комісії і проценти за користування кредитом у строк встановлений Кредитним договором. Кредитодавець умови Кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши Відповідачеві кредит в сумі визначеній Кредитним договором, що підтверджується Платіжним дорученням. Згідно з п. 3.2.6. Кредитного договору, Кредитодавець має право відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим Договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього Договору без згоди Позичальника. Таким чином, відповідно до умов кредитного договору, 20.02.2020 року між Первісним кредитором та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»(далі - Позивач) відповідно до чинного законодавства України укладений Договір відступлення прав вимоги 47-МЛ від 20.02.2020 р.(далі – Договір відступлення прав вимоги). Відповідно до умов даного Договору відбулося відступлення права вимоги), та у відповідності до статті 512 Цивільного кодексу України Позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб визначених в реєстрі боржників включно з правом вимоги і за Кредитним договором № 1684280 від 08.10.2019 року, що укладений між Кредитодавцем та Відповідачем. ума заборгованості Відповідача становить 29400 грн., відповідно до Виписки з особового рахунка. З них: 1. прострочена заборгованість за сумою кредиту становить – 7000 грн. 2. прострочена заборгованість за сумою відсотків за становить – 18060 грн. 3. прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту становить – 840 грн. 4. заборгованість по штрафах/пені становить - 3500 грн. Позивачем проведено роботу щодо ситуації з погашення наявної заборгованості Відповідача та виконання кредитних зобов`язань, а саме: 1. Відповідачу було надіслано письмову Претензію про погашення кредитної заборгованості вих. № 19509098/828 від 01.04.2026 р.

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 08.06.2026 вказану цивільну справу передано за підсудністю до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

Протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 07.07.2026 головуючим суддею по справі було визначено Кошеля Б.І

Ухвалою від 15 липня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання. Одночасно було витребувано в АТ КБ «ПриватБанк» запитувану інформацію щодо належності ОСОБА_1 карткового рахунку та виписки по картці.

Судом 29.07.2026 р. за вх.№49559 отримано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача – адвокат Колесник Т. А. просила: 1. Позов ТзОВ «ФК «Кредит-Капітал» задовольнити частково. 2. Відмовити у задоволенні позовних вимог у частині стягнення процентів за користування кредитом у сумі, що перевищує 3150,00 грн. 3. Відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення комісії за видачу кредиту у розмірі 840,00 грн. 4. Відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу (пені) у розмірі 3500,00 грн. 5. Відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу та у разі якщо суд дійде висновку про наявність підстав для їх стягнення — зменшити їх розмір до 1000 грн. 6. Вирішити питання щодо розподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України з урахуванням результатів розгляду справи. 7. Розгляд справи провести за відсутності відповідача та його представника. У відзиві зазначила, що зі змісту кредитного договору № 1684280 від 08.10.2019 року, укладеного між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , а також Графіка розрахунків, який є Додатком № 1 до кредитного договору № 1684280 від 08.10.2019 року, вбачається, що строк кредитування за договором становив 15 днів, а саме з 08.10.2019 року до 23.10.2019 року. За цей строк кредитним договором № 1684280 від 08.10.2019 року та Графіком розрахунків Додатком № 1 до нього передбачено нарахування процентів за користування кредитом у розмірі 3150 грн. 00 коп. Як вбачається із розрахунку складеного первинним кредитором ТОВ «Мілоан» нарахування відповідачу відсотків здійснювалось з 09.10.2019 по 21.01.2020 року, тобто поза межами строку кредитування. Таким чином, відповідач вважає, що заборгованість за нарахованими відсотками за період з 08.10.2019 по 23.10.2019 (період зазначений позивачем) розраховується наступним чином: (7000 грн. х 3% х 15 днів) = 3150 грн.; Отже, заборгованість відповідача за нарахованими відсотками становить 3150 грн. Також зазначила, що встановлена комісія за надання кредиту є невиправданим платежем, що спрямований на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже, така умова договору порушує публічний порядок, та є нікчемною. Таким чином, оскільки умова кредитного договору щодо сплати комісії за видачу кредиту є нікчемною, позовні вимоги про стягнення з відповідача комісії за видачу кредиту у розмірі 840,00 грн є безпідставними та не підлягають задоволенню. Вимога про стягнення заборгованості по штрафах/пені у розмірі 3500 грн., є необґрунтованою та задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не додано до матеріалів справи розрахунку, який підтверджує нарахування штрафних санкцій.

Судом 04.09.2026 р. за вх.№58199 отримано відповідь на ухвалу суду від АТ КБ «ПриватБанк».

Представник відповідача – адвокат Колесник Т. А. направила до суду додаткові пояснення, які були зареєстровані канцелярією суду 22.09.2026 р. за вх.№62601.

Судом 24.09.2026 р. за вх.№63105 отримано додаткові пояснення, в яких представник позивача ОСОБА_2 зазначив, що відповідно п. 2.2.3. Договору, проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п.1.6. цього договору, яка є незмінною протягом всього строку фактичного користування кредитом Позичальником, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредитом, визначеним п.1.4, якщо Позичальник всупереч умовам цього Договору продовжує користуватись кредитом, окрім випадків, коли визначена в п.1.5.2 процентна ставка є нижчою за стандартну (базову) ставку встановлену п.1.6 договору (за умовами акцій, програм лояльності, тощо). У випадку, якщо Позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах. Так як, ОСОБА_1 , продовжила користуватись кредитними коштами після строку визначеним в п.1.4. Кредитного договору, тому до нього було застосовано пролонгацію на стандартних базових умовах передбачену п.2.2.3. Кредитного договору, а тому строк кредитування було продовжено на 60 днів. Відповідно до п.1.5.1 Договору про споживчий кредит № 1684280 від 08.10.2019 року, комісія за надання кредиту: 840.00 грн., яка нараховується за ставкою 12.00 відсотків від суми кредиту одноразово . Також варто зауважити, що ТзОВ Фінансова Компанія «Мілоан» не банк, а небанківська (фінансова) установа, відповідно не здійснює відкриття, обслуговування банківських рахунків фізичних осіб, та не має обов`язку формувати документи за кредитними зобов`язаннями позичальників згідно Закону «Про банки та банківську діяльність». Відповідно до термінів та визначень зазначених в Кредитному договорі № 1684280 від 08.10.2019 року, комісія за надання кредиту – одноразова винагорода, що сплачується Позичальником за підготовку, організацію та надання Кредитодавцем фінансової послуги (кредиту), та встановлена в п.1.5.1 цього договору. Відповідно до п. 4.1. Кредитного договору, у разі прострочення Позичальником зобов`язань повернення кредиту та/або сплати процентів користування та/або інших платежів згідно з умовами цього Договору, Позичальник починаючи з дня наступного за днем спливу терміну (дати), вказаного в п.1.4 цього Договору з урахуванням угод про продовженням строку користування/повернення кредиту та оновлених графіків розрахунків, що складаються у зв`язку з укладенням цих угод, зобов`язаний сплатити на користь Товариства пеню у розмірі 2.00 відсотків від суми невиконаного грошового зобов`язання, за кожен день прострочення, але у будь-якому випадку не більше 50 відсотків від загальної суми кредиту одержаного Позичальником за цим Договором. Вказана пеня розраховується по дату повного погашення простроченої заборгованості, включаючи день такого погашення або до досягнення максимально можливого розміру визначеного цим пунктом. нарахування пені за Кредитним договором здійснювалось у період з 30.11.2019 по 24.12.2019 року, а розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18 згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022, який набрав чинності 17.03.2022р. Пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України не містять вказівок на зворотну дію в часі щодо вже нарахованих сум за минулі періоди і не зобов`язують позикодавця списувати таку пеню. Таким чином, нарахування та стягнення пені за період з 30.11.2019 по 24.12.2019 року є повністю правомірним та підлягає стягненню.

Судом 30.09.2026 р. за вх.№64678 отримано заперечення на додаткові пояснення, в яких представник відповідача зазначила, що відповідно до п. 2.3.2 кредитного договору волевиявлення позичальника продовжити строк користування/повернення кредиту та укладення угоди про це згідно з п. 6.14 Правил підтверджується здійсненням ним відповідного платежу у спосіб, визначений п. 2.5 договору. Таким чином, кредитний договір прямо відсилає щодо порядку укладення угоди про продовження строку кредитування до п. 6.14 Правил. Однак Правила надання фінансових кредитів позивачем до матеріалів справи не надані. За таких обставин неможливо встановити зміст п. 6.14 Правил, на який безпосередньо посилається кредитний договір, а відповідно — перевірити, які саме дії мав учинити позичальник для укладення угоди про продовження строку кредитування та чи були такі дії фактично вчинені відповідачем щодо кожної із заявлених позивачем пролонгацій. При цьому відповідач не стверджує, що продовження строку обов`язково мало оформлюватися окремою письмовою додатковою угодою. Однак факт волевиявлення відповідача на кожне конкретне продовження та дотримання передбаченого договором порядку такого продовження повинен бути доведений позивачем. У поясненнях від 24.09.2026 року позивач зазначає: 22.10.2019 року — продовження строку на 15 днів із платежем 910,00 грн; 06.11.2019 року — продовження строку на 15 днів із платежем 490,00 грн; 13.11.2019 року — продовження строку на 15 днів із платежем 840,00 грн. Проте такі твердження не узгоджуються з умовами самого кредитного договору. Пунктом 2.3.1 договору передбачена плата за продовження строку кредитування: на 3 дні — 4 % від поточної суми кредиту; на 7 днів — 7 %; на 15 днів — 13 %. При сумі кредиту 7 000,00 грн це відповідно становить 280,00 грн, 490,00 грн та 910,00 грн. Отже, 910,00 грн відповідає 15-денному продовженню, тоді як 490,00 грн відповідає продовженню на 7 днів, а не на 15 днів, як зазначає позивач. Сума 840,00 грн взагалі не відповідає жодному із передбачених п. 2.3.1 договору варіантів плати за продовження строку та водночас повністю збігається з розміром первісної одноразової комісії за видачу кредиту, визначеної п. 1.5. договору. Крім того, записи про зазначені суми містяться у складеній первісним кредитором «Відомості про щоденні нарахування та погашення», однак первинних платіжних документів, які б дозволяли встановити здійснення саме відповідачем відповідних платежів, спосіб їх здійснення, призначення та зв`язок із конкретним продовженням строку кредитування, позивачем не надано . При цьому у наданій самим позивачем Виписці з особового рахунка відомості про здійснені відповідачем платежі відсутні. Отже, подані позивачем документи щодо обставин, якими він обґрунтовує продовження строку кредитування, не узгоджуються між собою, а первинних доказів, які б усували зазначені суперечності, матеріали справи не містять. Суду необхідно насамперед установити строк правомірного користування кредитними коштами, факт та конкретні строки заявлених позивачем пролонгацій, а після цього — визначити правову природу процентів, нарахованих за кожний відповідний період. При цьому особливого значення набуває те, що в п. 2.2.3 договору 60-денний період сформульований у контексті випадку, коли ставка, визначена п. 1.5.2 договору, є нижчою за стандартну базову ставку, визначену п. 1.6 договору. У договорі № 1684280 обидві ставки становлять 3 %. Тому наведене позивачем у поясненнях твердження про те, що на підставі п. 2.2.3 «строк кредитування було продовжено на 60 днів», потребує оцінки саме через зміст конкретного договору та не може підміняти доказування факту погодженого сторонами продовження строку. Разом із тим п. 4.1 договору прямо пов`язує початок прострочення з датою, визначеною п. 1.4 договору, з урахуванням угод про продовження строку користування/повернення кредиту та оновлених графіків розрахунків. Отже, правильність визначення дати початку нарахування пені безпосередньо залежить від встановлення факту та строків відповідних пролонгацій. Крім того, наведений позивачем розрахунок пені внутрішньо суперечливий: зазначаючи період 21.12.2019–28.01.2020, позивач одночасно розраховує 560,00 грн як 140,00 грн ? 4 дні, хоча зазначений календарний період очевидно не становить чотири дні. Тому пояснення від 24.09.2026 року не усувають сумнівів щодо правильності визначення суми 3 500,00 грн, а навпаки підтверджують залежність цього нарахування від попереднього встановлення належно доведеного строку кредитування. Заперечення відповідача щодо стягнення комісії у розмірі 840,00 грн та витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн, викладені у відзиві на позовну заяву, підтримуються у повному обсязі.

В судове засідання позивач свого представника не направив, представник позивача – адвокат Усенко М. І. подав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, представник відповідача – адвокат Колесник Т. А. направила до суду заяву, в якій просила розгляд справи проводити у відсутності відповідача та представника. Позов просить задовольнити частково відповідно до позиції викладеної у відзиві та додаткових поясненнях.

Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу звукозаписувальними технічними засобами не здійснювалось.

За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та надавши їм належну правову оцінку, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлено, що 08.10.2019 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір № 1684280 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

Договір про споживчий кредит підписаний позичальником 08.10.2019 о 15:18:10 із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором V66591, що підтверджується довідкою від 10.09.2025 ТОВ «Мілоан».

Згідно з п.п. 1.2, 1.3 відповідачу надано кредитні кошти в сумі 7 000,00 грн строком на 15 днів з 08.10.2019.

Відповідно до п.1.5.2. кредитного договору проценти за користування кредитом становлять 3150,00 грн, які нараховуються за фіксованою процентною ставкою 3,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Комісія за надання кредиту відповідно до п. 1.5.1. кредитного договору 840,00 грн, яка нараховується за ставкою 12,00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Відповідно до п. 2.1 договору, кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на рахунок платіжної карти позичальника.

Додатком № 1 до договору є графік платежів, згідно з яким визначено до сплати сума кредиту, проценти за користування кредитом, комісія за надання кредиту.

Як вбачається з платіжного доручення №1929237, ТОВ «Мілоан» від 08.10.2019 на картковий рахунок відповідача НОМЕР_1 згідно договору № 1684280 зараховано кредитні кошти в сумі 7 000,00 грн.

Згідно розрахунку заборгованості у відповідача утворилася заборгованість у розмірі 29400,00 грн, з яких: 7 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 18060,00 грн заборгованість по процентах, 840,00 грн заборгованість за комісією, 3500,00 грн. заборгованість по штрафах/пені.

20.02.2020 між ТОВ «Мілоан» і ТОВ «ФК «Кредит - Капітал» укладено договір факторингу № 47-МЛ.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦПК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК України).

Таким чином, до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відповідно до укладеного договору факторингу перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором № 1684280 від 08.10.2019.

Відповідно до умов зазначеного договору факторингу ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ «ФК «Кредит - Капітал» за плату, а ТОВ «ФК «Кредит - Капітал» приймає належні Кредиторові права грошової вимоги до Боржників за Кредитними Договорами вказаними у реєстрі боржників.

Згідно вищевказаного Договору, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Мілоан», включно і до відповідача за Кредитним договором № 1684280 від 08.10.2019 в розмірі 29400,00 грн, про що свідчить Витяг з реєстру боржників до Договору.

У зв`язку з відступленням прав вимоги, віповідачу направлялася Досудова вимога із повідомленням про відступлення права вимоги та вимогою про сплату заборгованості.

Встановлено, що станом на час розгляду справи, Досудова вимога не виконана, борг не повернутий.

За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

У силу ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18).

З договору № 1300183 від 05.10.2019 року, укладеного між ТОВ «Міліоан» та ОСОБА_3 вбачається, що у відповідності до вимог частини 1 статті 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлений в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.

Отже, ОСОБА_1 уклала із ТОВ «Міліоан» електронний договір та підписала у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання та не повернув отримані кошти, з урахуванням наданих доказів з боку позивача, суд приходить до висновку, що вимога позивача в частині стягнення з відповідача прострочену заборгованість за сумою кредиту (тіло кредиту) в розмірі 7000 грн є такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за відсотками у розмірі 18060,00 грн.

Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до пункту 1.3 договору первісний строк кредитування становив 15 днів, а пунктом 1.4 датою повернення кредиту визначено 23.10.2019. За пунктом 1.5.2 проценти за цей період нараховуються за ставкою 3 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування, що при сумі кредиту 7 000 грн становить 210 грн на день та 3 150 грн за 15 днів.

Водночас умовами договору порядок нарахування процентів у разі неповернення кредиту в дату, визначену пунктом 1.4 договору, урегульовано окремо.

Так, відповідно до пункту 2.2.2 договору нарахування позикодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати, наступної за днем надання кредиту, по дату фактичного повернення кредиту (включно) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування.

Пунктом 2.2.3 договору передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, визначеною пунктом 1.6 договору, яка є незмінною протягом всього строку фактичного користування позичальником кредитом, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, визначеним пунктом 1.4 договору, якщо позичальник всупереч умовам договору продовжує користуватися кредитом. У разі невиконання позичальником умов договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів проценти за користування кредитом з дня, наступного за днем, визначеним пунктом 1.4 договору, продовжують нараховуватися за базовою ставкою протягом 60 днів, після чого їх нарахування може бути зупинене або припинене товариством в односторонньому порядку.

Отже, умови пунктів 1.3, 1.4, 1.6, 2.2.2 та 2.2.3 договору в їх системному взаємозв`язку свідчать про те, що сторони погодили нарахування процентів за базовою ставкою протягом первісного 15-денного строку кредитування, а в разі неповернення кредиту у визначену договором дату – ще протягом 60 днів. Таким чином, граничний погоджений сторонами період нарахування процентів становить 75 днів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зазначала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування (строку, на який позичальник отримав кредит) чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Водночас наведений висновок не дає підстав для визначення погодженого сторонами строку нарахування процентів виключно на підставі пункту 1.3 договору без урахування спеціальної умови пункту 2.2.3. У цій справі сторони безпосередньо передбачили порядок та граничну тривалість нарахування процентів у випадку, коли позичальник після настання дати повернення кредиту не повертає отримані кошти і фактично продовжує ними користуватися.

За базовою ставкою 3 % від 7 000 грн розмір процентів становить 210 грн за день. За перші 15 днів належить 3150 грн, а за наступні 60 днів – 12600 грн. Отже, загальний розмір процентів, який може бути стягнутий за погоджений сторонами 75-денний період, становить 15750 грн.

Пунктами 2.3.1, 2.3.2 договору пролонгація визначена як окремий механізм продовження строку користування/повернення кредиту, а волевиявлення позичальника на її здійснення підтверджується відповідним платежем. Тому саме факт реального внесення позичальницею передбачених договором коштів є необхідною обставиною для висновку про пролонгацію.

Надана позивачем «Відомість про щоденні нарахування та погашення» містить внутрішні записи від 22.10.2019 про «сплату комісії за управління та обслуговування кредиту» у сумі 910,00 грн, 06.11.2019 «сплату комісії за управління та обслуговування кредиту» у сумі 490,00 грн та 13.11.2019 «сплату комісії за управління та обслуговування кредиту» у сумі 840,00 грн . Водночас у «Виписці з особового рахунку за кредитним договором № 1684280» у графах «Дата здійснених платежів», «Сума здійснених платежів», «Дата здійснення останнього платежу» та «Сума останнього платежу» проставлено прочерки.

Жодного платіжного доручення, квитанції, виписки з рахунку позичальниці або іншого первинного платіжного документа, який би підтверджував фактичне внесення відповідачем будь-яких коштів на користь кредитодавця, матеріали справи не містять.

Отже, строк нарахування процентів не продовжувався понад 75 днів. Наступні 60 днів, передбачені пунктом 2.2.3 договору, обчислюються безперервно з 24 жовтня 2019 року та закінчуються 21 грудня 2019 року включно. Нарахування за період з 22.12.2019 до 21.01.2021 виходять за межі погодженого сторонами 75-денного періоду.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість зі сплати відсотків саме у розмірі 15750,00 гривень.

Такої позиції дотримується і Київський апеляційний суд в постанові від 17 вересня 2026 року у справі № № 372/2658/26 (Провадження № 22-ц/824/15468/2026).

Щодо комісії за надання кредиту.

Пунктом 1.5.1 кредитного договору сторони погодили комісію за надання кредиту в розмірі 840 грн, яка нараховується одноразово за ставкою 12 % від суми кредиту. Ця комісія також включена сторонами до сукупної вартості кредиту, визначеної пунктом 1.5 договору.

Відповідно до статей 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними у визначенні умов договору в межах, установлених законом, зміст договору становлять погоджені сторонами умови, а укладений договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 627, 628, 629 ЦК України сторони вільні у визначенні умов договору в межах, установлених законом, а погоджений договір є обов`язковим для виконання. ОСОБА_1 підписала договір одноразовим ідентифікатором та отримала передбачені договором 7 000 грн кредитних коштів. Доказів того, що умова пункту 1.5.1 не погоджувалася нею або була нею оскаржена в судовому порядку, матеріали справи не містять, а тому 840 грн комісії за надання кредиту підлягають стягненню з відповідачки.

Щодо заборгованості за пенею

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За пунктом 4.1 кредитного договору у разі прострочення позичальником зобов`язань щодо повернення кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів позичальник, починаючи з дня, наступного за днем спливу терміну, визначеного пунктом 1.4 договору, зобов`язаний сплатити пеню у розмірі 2 % від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення, але у будь-якому випадку не більше 50 % від загальної суми кредиту, одержаного позичальником за договором.

Отже, сторони прямо погодили як розмір пені, так і її максимальну межу. Нарахована позивачем пеня становить 3500,00 грн при сумі отриманого кредиту 7 000 грн, тобто не перевищує встановленої договором межі у 50 % суми кредиту.

Щодо посилань відповідача на пункт 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, яким установлено звільнення від сплати неустойки у разі прострочення позичальником у період дії карантину, а також на пункт 18 цього розділу щодо періоду дії воєнного стану, суд зазначає, що оскільки заявлена у цій справі пеня нарахована за прострочення, що мало місце у 2019 році, а саме за період 30.11.2019 по 24.12.2019. Карантин на території України було встановлено лише з 12 березня 2020 року, а воєнний стан – з 24 лютого 2022 року.

Отже, прострочення, за яке позивач просить стягнути пеню, виникло та завершилося до початку періодів, на які поширюються спеціальні правила пунктів 15 та 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Застосування цих норм до пені, нарахованої за 2019 рік, є застосуванням закону, який не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а тому позов у частині стягнення 3500,00 грн пені підлягає задоволенню.

Такої позиції дотримується і Київський апеляційний суд в постанові від 17 вересня 2026 року у справі № № 372/2658/26 (Провадження № 22-ц/824/15468/2026).

Тому, даючи оцінку наданим доказам, суд прийшов до висновку, що на користь позивача належить стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 27090,00 грн, що складається із: заборгованості за тілом кредиту 7000,00 грн; заборгованості за відсотками 15750,00 грн, заборгованості за комісією 840,00 грн, заборгованість за пенею 3500,00 грн.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).

За таких обставин, суд дослідивши та проаналізувавши докази у справі, керуючись завданнями цивільного судочинства щодо справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості є такими, що підлягають частковому задоволенню..

Окрім того, позивач просив суд стягнути з відповідача витрати понесені на правову допомогу в розмірі 8000 гривень.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.

Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

З наданих суду представником позивача доказів, пов`язаних з оплатою правової допомоги, останнім було надано наступні документи: Договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025 р.; Акт №Д/21731 наданих послуг від 14.04.2026; Детальний опис наданих послуг від 14.04.2026 до Акту №Д/21731 наданих послуг від 14.04.2026 р.

Так, з урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що дійсно між позивачем та адвокатом склалися договірні відносини стосовно надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловлену у постановах від 27.06.2021 року у справі № 922/2495/20, від 25.06.2021 року у справі № 922/902/20, від 23.06.2021 року у справі № 910/2478/20, від 18.06.2021 року у справі № 905/411/17, від 15.06.2021 року у справі № 910/3419/20, від 01.06.2021 року у справі № 922/2385/20, від 21.03.2021 року у справі № 712/1720/19, Верховний Суд зазначив, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначені фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвокатом іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч. 3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

Отже, сума гонорару є фіксованою, а при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).

Так, своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 колегія суддів не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Відповідач у відзивів заявив клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд враховує правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18, про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи.

Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).

Окрім цього, судом враховується правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 12.05.2020 зі справи № 904/4507/18.

У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, колегія суддів зазначає, що в контексті правовідносин, які склались у даній справі, суд апеляційної інстанції при визначенні суми витрат на професійну правничу допомогу пов`язаних із розглядом справи № 910/7540/19 в суді апеляційної інстанції повинен був не обмежуватись лише посиланням на те, що вказана сума є «фіксованим гонораром», визначеним відповідачем 1 та адвокатом, а повинен був надати оцінку заявленій ПАТ «Оболонь» сумі на предмет її обґрунтованості, необхідності та неминучості, в частині такого перевищення та відповідно оцінити, чи відповідають такі витрати, критерію реальності та розумності їхнього розміру.

У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що висновки «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи».

За таких обставин, колегія суддів у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (постанова Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 808/1849/18).

У разі неспівмірності розміру витрат на правову допомогу суд самостійно визначає розмір судових витрат (постанова Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 160/6762/21).

ВП ВС в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.

Суд акцентує увагу на позиції Великої Палати Верховного Суду, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, яке відповідно до ст. 1512 Конституції України є обов`язковим, остаточним і не може бути оскаржено, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).

Враховуючи вищезазначене, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн. на думку суду не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності розміру, а отже є значно завищеним.

Суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц).

Суд, оцінюючи подані документи, якими позивач (представник) обґрунтовують фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу є завищеними та не співмірними зі складністю справи, витраченим часом адвоката та наданих з боку останнього послуг.

Отже, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова КГС ВС від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17 та постанова Верховного Суду від 30.01.2023 № 910/7032/17).

Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд в постанові від 07.02.2022 у справі № 910/20792/20.

У додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Так, суд не може в повній мірі погодитися з тим, що вартість наданих послуг адвокатом становить 8000,00 грн., зважаючи на незначну складність справи, ціну позову, обсяг наданої адвокатом правової допомоги в межах даної справи та витрачений ним час, а також велику кількість однотипних позовів у провадженні суду, суд вважає про необхідність часткового задоволення вимог позивача про стягнення витрат на правову допомогу на суму 2000,00 грн., що на думку суду відповідає критеріям реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, та є доцільним і справедливим.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Судовий збір збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2662,40 грн.

Оскільки позов задоволено на 92% (27090,00 грн. х 100 : 29400,00 грн.), судовий збір, що підлягає стягненню з відповідача становить 2449,40 грн. (2662,40 грн х 92%).

На підставі викладеного, ст. ст. 81, 133, 141, 247, 259, 263, 265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 1684280 від 08.10.2019 в розмірі 27090,00 грн, понесені витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 грн та судовий збір в розмірі 2449,40 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», адреса: вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28, м. Львів, 79029, код ЄДРПОУ: 35234236.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складено 12 жовтня 2026 року.

СуддяБ. І. Кошель