Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №293/960/26 — Черняхівський районний суд Житомирської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 293/960/26

Провадження № 2/293/846/2026

06 жовтня 2026 рокуселище Черняхів

Черняхівський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Збаражського О.М.,

за участю секретаря судового засідання Крисюк О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

І. СУТЬ ПОЗОВУ

01.07.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» звернулось до Черняхівського районного суду Житомирської області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 36965,92грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач вказує, що 06.10.2025 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» укладений договір кредитної лінії №500993425. Відповідно до умов договору кредитної лінії №500993425 від 06.10.2025 кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит в сумі 12600,00грн., строком до 05.11.2030.

25.11.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» уклали договір факторингу №МВ-ТП/71, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» передало (відступило) за плату права вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», а Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» прийняло належні Товариству з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі право грошової вимоги за договором кредитної лінії №500993425 від 06.10.2025 до відповідача ОСОБА_1 у розмірі 36965,92грн.

ІІ. ПРОЦЕДУРА ТА ПОЗИЦІЇ СТОРІН

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 01.07.2026 розподіл справи не відбувся. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 06.07.2026 справа передана на розгляд судді Збаражському О.М.

На виконання вимог ч.8 ст.187 ЦПК України, 07.07.2026 суд отримав відомості з Єдиного державного демографічного реєстру про місце реєстрації відповідача.

Ухвалою Черняхівського районного суду Житомирської області від 07.07.2026 відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін. Судове засідання призначено на 31.08.2026, за клопотанням позивача витребувано докази.

17.07.2026 представник відповідача ОСОБА_2 подала до суду відзив на позов.

Заперечуючи проти вимог позивача представник відповідача зазначає, що позивачем не доведено належними електронними доказами факту укладення договору кредитної лінії №500993425 від 06.10.2025 саме ОСОБА_1 та саме у тій редакції, яка подана до суду та того факту, що відповідач був ознайомлений саме з тими Правилами надання кредитного договору, що додані позивачем до кредитного договору.

Представник відповідача також вказувала, на те, що позивачем не надано доказів фактичного перерахування кредитних коштів згідно договору кредитної лінії №500993425 від 06.10.2025 (банківських виписок з рахунку позичальника) та розміру заборгованості за договором кредитної лінії, що є прямим обов`язком позивача.

Звернула увагу суду на те, що нараховані позивачем відсотки у розмірі 23609,92 грн. істотно перевищують розмір заборгованості за тілом кредиту, який становить 12600,00грн. що не відповідає засадам справедливості, добросовісності й розумності, передбачених положеннями Закону України «Про захист прав споживачів». При цьому процентна заборгованість є не лише непропорційною до суми основного зобов`язання, а й була істотно збільшена вже після відступлення права вимоги новому кредитору. Згідно з реєстром прав вимоги станом на 25.11.2025 розмір процентів становив 5828,80 грн, тоді як у позові ТОВ «Таліон Плюс» заявляє до стягнення проценти вже у розмірі 23609,92 грн, тобто після дати факторингу процентна складова була збільшена на 17781,12 грн.

При цьому, зі змісту пунктів 1.3 та 1.4 договору факторингу у взаємозв`язку з реєстром прав вимоги вбачається, що до фактора переходило право вимоги щодо боргу, який був визначений та індивідуалізований у реєстрі станом на дату відступлення.

Також,представник відповідача заперечувала проти вимог позивача про стягнення з відповідача комісії з надання кредиту з огляду на те, що надання кредитних коштів є основним обов`язком кредитодавця за кредитним договором. Тому не може вважатись правомірною без доведення фактичного надання відповідачу окремої, додаткової або супутньої послуги, відмінної від самого кредитування.

Вважала, що витрати понесені позивачем на правничу допомогу у розмірі 5000,00грн. є завищеними, неспівмірними зі складністю справи та такими, що не відповідають критеріям розумності та справедливості.

Просить у задоволенні позовних вимог, а також у задоволенні вимог про стягнення судового збору та витрат на професійну правничу допомогу відмовити у повному обсязі.

28.07.2026 представник позивача Дорошенко О.В. подала відповідь на відзив.

У відповіді на відзив представник позивача зазначила, що 06.10.2025 відповідач уклав договір з первісним кредитором. Укладаючи первісний кредитний договір відповідач пройшов повну верифікацію, підтвердження проходження верифікації зафіксовано в п. 4.7 договору.

В подальшому, користуючись послугами кредитора, відповідач не змінював своїх персональних даних та укладаючи черговий кредитний договір, пройшов спрощену процедуру верифікації (у відповідності до п. 4.9 договору), тим самим підтвердив актуальність та належність фінансового мобільного номеру НОМЕР_1 , який був вказаний останнім при заповненні заяви на отримання кредиту, саме йому та інших персональних даних. Від АТ КБ «ПриватБанк» було отримані відповідні підтвердні дані про відповідача, які зазначені ним у заявці. Таким чином, 06.10.2025 між первісним кредитором та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір відповідно до умов якого, позичальник, ознайомившись з Правилами надання грошових коштів, заповнив заяву, самостійно вказавши особисті персональні дані, зокрема, фінансовий номер телефону, електронну адресу, дату народження, реквізити паспорта, інформацію про запис в Єдиному державному демографічному реєстрі, адресу місця реєстрації та проживання, номер банківської карти для здійснення зарахування кредитних коштів.

Одразу після підписання договору сторонами, ідентичний примірник договору був направлений відповідачу на його електронну адресу, яка була вказана ним у заявці на отримання грошових коштів у кредит та закріплена в реквізитах сторін договору, а саме, ІНФОРМАЦІЯ_2. Оскільки первісний кредитор не є банківської установою, факт надання кредиту відповідачу підтверджується інформаційною довідкою про ініціювання платежу, довідкою від платіжної установи, із змісту якої вбачається, що через сайт торговця через платіжний сервіс було успішно проведено транзакцію.

Також представник позивача зазначила, що ТОВ «Таліон Плюс» правомірно нараховував відсотки за користування кредитом №500993425, після відступлення права вимоги первісним кредитором, оскільки таке нарахування відбулось в межах строку дії договору, який діє до 05.11.2030, та не суперечить умовам як кредитного договору, так і договору факторингу №МВ-ТП/71 від 25.11.2025.

29.07.2026 АТ «Райффайзен Банк» надало виписку про рух коштів по рахунку відповідача ОСОБА_1

30.07.2026 представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 31.08.2026, яка в порядку ч. 5 ст. 259 ЦПК України занесена до протоколу судового засідання, судове засідання відкладено на 06.10.2026.

31.08.2026 ухвалою Черняхівського районного суду Житомирської області у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про закриття провадження у справі, скасування ухвали про відкриття провадження по справі та про повернення позовної заяви відмовлено.

В судове засідання 06.10.2026 сторони не прибули, про розгляд повідомлялись встановленим порядком. 31.08.2026 представник позивача Дорошенко О.В. подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, позов підтримала в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

06.10.2026 судом складено скорочене рішення.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ДОКАЗИ НА ЇХ ПІДТВЕРДЖЕННЯ.

Встановлено, що 06.10.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту кредитної лінії №500993425, що підписаний електронним підписом відповідача, відтворений шляхом використання одноразового ідентифікатора - QAWH (а.с. 20-22, 22-34, 35-38).

За умовами договору, Товариство зобов`язалось надати споживачу кредит у гривні, а споживач зобов`язався одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Відповідно до п. 2.2. договору, загальний розмір кредиту за цим договором становить 12600,00 грн. та додаткові суми грошових коштів, що можуть бути надані шляхом переказу додаткових траншів позичальнику в межах встановленого кредитного ліміту - 15100,00 грн.

Позичальнику надається дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може отримати черговий транш у рамках кредитної лінії, шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. На момент укладення договору строк дисконтного періоду користування складає 15 днів від дати отримання позичальником першого траншу. Загальний строк дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку передбаченому п. 3.2. договору.

Відповідно до п. 5.1. договору, кожен окремий транш за цим договором надається позичальнику шляхом ініціювання кредитового переказу грошових коштів з рахунку кредитодавця, на рахунок позичальника, використовуючи реквізити платіжної картки НОМЕР_5, що відбувається не пізніше ніж протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту укладення договору чи ініціювання отримання чергового траншу за договором.

Відповідно до п. 7.1. договору, рекомендована (не обов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами є дата закінчення дисконтного періоду кредитування - 21.10.2025. У разі пролонгації чи поновлення дисконтного періоду рекомендована (не обов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту зміщується на відповідну дату закінчення дисконтного періоду, визначену за правилами договору.

Відповідно до п. 7.2. договору в обов`язковому порядку сума кредиту має бути повернена позичальником не пізніше ніж протягом 30 (тридцяти) календарних днів після настання однієї з наступних обставин: 7.2.1. закінчення строку дії договору в порядку, передбаченому п. 11.1 договору; 7.2.2. ініціювання кредитодавцем дострокового розірвання/припинення дії договору, в порядку передбаченому п.9.1.1.2. або п. 9.1.1.7. договору.

Кінцева дата повернення (виплати) кредиту - 05.11.2030 (п.7.3. договору).

За умовами п. 8.1. договору за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у розмірі та порядку, що встановлені договором.

Базова процентна ставка складає 0,98 відсотків в день від суми залишку кредиту, яка знаходиться у позичальника за кожний день користування ним, що становить 357,70 відсотків річних. Розмір комісії, що нараховується за надання першого траншу за договором становить 756,00 грн.

Для суми кредиту отриманої за першим траншем, що вказана в п. 2.3. договору, за весь строк кредитування без повного дострокового повернення всієї суми кредиту протягом дисконтного періоду, орієнтовна загальна вартість кредиту складе 238830,48 грн. та буде включати в себе загальні витрати за кредитом у розмірі 226230,48 грн. (які складаються з процентів за користування кредитом за базовою ставкою та комісії за надання кредиту) та суму наданого кредиту у розмірі 12600,00 грн.

На виконання ухвали Черняхівського районного суду Житомирської області від 07.07.2026 АТ «Райффайзен банк» повідомило, що на ім`я ОСОБА_1 емітована банківська карта № НОМЕР_2 (а.с.173).

Видача відповідачу кредитних коштів підтверджується довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» від 22.06.2026 та банківською випискою про рух коштів по рахунку НОМЕР_3 (банківська картка № НОМЕР_2 ), що належить відповідачу ОСОБА_1 за період з 06.10.2025 по 07.10.2025 (а.с.48, 173-174).

За розрахунком первісного кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» заборгованість за договором кредитної лінії №500993425 від 06.10.2025 становить 25484,80 грн., з яких: 12600,00грн. - заборгованість за тілом кредиту; 5833,80 грн. - заборгованість за відсотками, 756,00грн. - комісія, 6300,00грн. - неустойка (а.с. 17).

25.11.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» уклали договір факторингу №МВ-ТП/71, відповідно до якого Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» передало (відступило) Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» за плату права вимоги, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» прийняло належні Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників (а.с. 12-14).

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги від 25.11.2025 до договору факторингу №МВ-ТП/71, до позивача перейшло право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором кредитної лінії №500993425, в загальній сумі 25484,80 грн., з яких: 12600,00грн. - заборгованість за тілом кредиту; 5828,80 грн. - заборгованість за відсотками; 756,00грн. - комісія за надання кредиту (а.с.15-16).

Виконання умов договору факторингу №МВ-ТП/71 ТОВ «Таліон Плюс», підтверджується платіжною інструкцією кредитового переказу №4147 від 17.12.2025 про проведення ТОВ «Таліон Плюс» оплати за відступлення права вимоги, згідно договору факторингу №МВ-ТП/71 від 25.11.2025 (а.с.16 зворот).

За розрахунком позивача заборгованість за договором кредитної лінії №500993425 від 06.10.2025 становить 43265,092 грн., з яких: 12600,00грн. - заборгованість за тілом кредиту; 23609,92 грн. - заборгованість за відсотками, 756,00грн. - комісія, 6300,00грн. - неустойка (а.с. 18-19). При цьому позивач не заявляє вимог про стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 6300,00грн.

19.04.2026 позивач ТОВ «Таліон Плюс» направило на електрону адресу відповідача повідомлення про дострокове розірвання договору №500993425 від 06.10.2025 та про необхідність оплати всієї суми заборгованості у розмірі 43265,92 грн. (а.с.49 зворот).

Згідно банківської виписки з рахунку клієнта ОСОБА_1 за період з 06.10.2025 по 07.10.2025, вбачається, що відповідач користувався кредитним коштами, вчиняв різні операції (а.с.174).

ІV. НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статті 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію).

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 вказаного Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Із положень частини 1 статті 638 ЦК України слідує, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

В силу частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Частиною 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як передбачено частиною 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.

За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов`язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов`язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.

Кредитний договір має бути укладений у письмовій формі та підписаний сторонами, в тому числі із застосуванням електронного підпису.

Предметом виконання грошового зобов`язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.

Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, якщо інше не встановлено договором.

Відступлення права вимоги означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором і новим кредитором. Одним із різновидів відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Зобов`язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.

Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов`язання, в строки, встановлені договором.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.

V.ОЦІНКА ТА МОТИВИ СУДУ.

Судом встановлено, що 06.10.2025 відповідач ОСОБА_1 заповнив в особистому кабінеті заявку на отримання кредитних коштів в ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», яка містить інформацію про персональні дані останнього, серед яких адреса електронної пошти, особистий номер телефону (вказаний останнім, як фінансовий), які використовувались відповідачем при вході в особистий кабінет та укладанні договору, реквізити банківської картки, на яку первісним кредитором були зараховані кредитні кошти, згідно з умовами договору. Укладаючи первісний кредитний договір відповідач пройшов повну верифікацію, підтвердження проходження верифікації зафіксовано в п. 4.7 договору. В подальшому, користуючись послугами кредитора, пройшов спрощену процедуру верифікації (у відповідності до п. 4.9 договору), тим самим підтвердив актуальність та належність фінансового мобільного номеру НОМЕР_1 , який був вказаний останнім при заповненні заяви на отримання кредиту.

Таким чином, 06.10.2025 між первісним кредитором та ОСОБА_1 був укладений договір кредитної лінії №500993425, в електронні формі, відповідно до умов якого, позичальник, заповнив заяву на отримання кредиту, самостійно вказавши особисті персональні дані, зокрема, фінансовий номер телефону, електронну адресу, дату народження, реквізити паспорта, інформацію про запис в Єдиному державному демографічному реєстрі, адресу місця реєстрації та проживання, номер банківської карти для здійснення зарахування кредитних коштів.

За достовірність та правильність вказаної інформації позичальник несе персональну відповідальність.

Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора QAWH.

Всі данні електронного підпису відповідача: ПІБ, ІНН, одноразовий ідентифікатор, час його направлення первісним кредитором, час введення відповідачем, номер телефону на який отримав відповідач алфавітно-цифрову послідовність містяться в кредитному договорі, що підтверджується довідкою щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога».

Крім того, всі повідомлення, які направлялись відповідачу на вказану ним електронну адресу, в тому числі відображаються в Особистому кабінеті останнього - споживача кредитних послуг.

Отже, укладаючи та підписуючи договір одноразовим ідентифікатором (код СМС-повідомлення), відповідач розумів, погоджувався та визнавав умови та основні зобов`язання, зазначені у ньому.

Відповідно до п.14.1. договору невід`ємною його частиною є правила та паспорт споживчого кредиту, що надаються позичальнику до укладення договору. Уклавши договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись правил, текст яких розміщений на Сайті Кредитодавця: www.moneyveo.ua.

Електронний підпис одноразовий ідентифікатор QAWH був введений відповідачем 06.10.2025 о 15:49. Введення відповідачем одноразового ідентифікатора відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Таким чином, договір кредитної лінії №500993425 підписаний споживачем з використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Підписуючи договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором, відповідач отримав свій примірник електронного договору, у формі, що унеможливлює зміну його змісту.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач надав беззаперечні докази того, що відповідач підписав договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем доведено факт укладення між первісним кредитором Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем договору кредитної лінії №500993425 в електронній формі.

За умовами кредитного договору первісний кредитор перерахував на поточний рахунок ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 12600,00грн., а позичальник зобов`язався повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитними коштами в порядку, визначеному договором та комісію за надання кредиту.

Факт зарахування кредитних коштів на поточний рахунок відповідача ОСОБА_1 підтверджується банківською випискою про рух коштів за період з 06.10.2026 по 07.10.2026 по рахунку відповідача, де вбачається зарахування кредитних коштів 06.10.2025 у розмірі 12600,00грн. на рахунок НОМЕР_3 (банківська картка № НОМЕР_2 ), що належить відповідачу.

У постанові КЦС ВС від 18.05.2026 по справі № 727/701/25 зазначено, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Згідно з пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Зазначений висновок зроблений Верховним Судом у постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16, від 27 лютого 2025 року у справі № 522/18779/15». КЦС ВС у постанові від 17.04.2025 року у справі № 280/1099/19 вказав: «банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Натомість боржник не позбавлений права спростувати зазначені у виписці операції, надавши суду відповідні розрахункові документи.

Суд зазначає, що у договорі кредитної лінії №500993425 наявна інформація про умови кредитування, зокрема порядок та умови надання кредиту, періодичність внесків, процентна ставка за користування кредитом та порядок повернення кредиту. Умови вказаного договору є чіткими та зрозумілими, що виключає можливість їх неоднозначного трактування сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

В своїй постанові від 30.09.2020 у справі № 559/1605/18 Верховний Суд зазначив, що тлумачення статті 627 ЦК України свідчить, що за загальним правилом обсяг договірної відповідальності регулюється в ЦК України нормами, які мають диспозитивний характер. Тобто, сторони при укладенні конкретного виду договору можуть регулювати їх самостійно.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору, зазначений договір недійсним не визнано, доказів того, що наведені умови договору, його форма і порядок укладення суперечать волевиявленню позичальника, було обмеженим і не відповідало його внутрішній волі. Викладені істотні умови, права і обов`язки сторін, зокрема, способи та терміни погашення кредиту погоджені сторонами, про що свідчить їх підписання ними.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про сплату ним заборгованості у повному розмірі чи про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку.

За таких обставин суд, дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 не виконав своїх зобов`язань за умовами договору кредитної лінії №500993425 від 06.10.2025.

Відповідно до договору факторингу №МВ-ТП/71 Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» відступило право вимоги за договором кредитної лінії №500993425 від 06.10.2025 позивачу.

Досліджені в судовому засіданні договір факторингу №МВ-ТП/71, укладений 25.11.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», витяг з реєстру прав вимоги до договору факторингу №МВ-ТП/71, містять усі необхідні реквізити, зокрема підписи та печатки сторін і в повному обсязі підтверджують факт переходу до позивача права вимоги до ОСОБА_1 за укладеним ним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» кредитним договором кредитної лінії №500993425 від 06.10.2025.

Відповідно до частини 1 статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За змістом указаної норми боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первинному кредитору і таке виконання зобов`язання є належним. Неотримання боржником письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові не є перешкодою для реалізації права фактора звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду, оскільки боржник у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог фактора (див. постанову Верховного Суду України у від 23 вересня 2015року у справі №6-979цс15).

Відтак, неповідомлення відповідача ОСОБА_1 про відступлення права вимоги за кредитним договором не спростовує факт заміни кредитора у зобов`язанні та не звільняє відповідача від виконання зобов`язання за цим договором.

Крім того, оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення із відповідача на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» заборгованості за кредитним договором, а договір факторингу відповідачем не оспорювався, в даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України).

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 12600,00грн. є правомірними та підлягають задоволенню.

Щодо нарахування відсотків позивачем після відступлення права вимоги, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 11.1 кредитного договору, договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 5 років або до його дострокового розірвання, а в частині розрахунків до повного та належного їх виконання.

Пунктом 7.3 договору визначено, що кінцева дата повернення (виплати) кредиту є 05.11.2030.

Відповідно до умов договору факторингу №МВ-ТП/71, ТОВ «Таліон Плюс», має право нараховувати проценти за кредитним договором починаючи з першого дня надання траншу за договором та до дня закінчення строку дії кредитного договору, виключенням може бути лише застосування кредитодавцем або фактором п. 9.1.1.7. договору щодо дострокового припинення договору у разі затримання позичальником сплати процентів за користування кредитом щонайменше на один місяць, що і було застосовано позивачем відповідно до повідомлення про дострокове розірвання договору з 19.04.2025 та подальшого зупинення з вказаної дати нарахування відсотків, що відображено у доданих до позову розрахунках заборгованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 та ч. 1 ст. 1056 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що відповідно до п. 8.8 кредитного договору визначено проценти нараховуються на фактичну суму залишку кредиту за кожен день користування кредитом починаючи з першого дня надання траншу за договором та до дня закінчення строку договору.

При нарахуванні процентів за користування кредитом кредитодавець надає позичальнику знижку в розмірі 84,69 % від розміру базової процентної ставки, відповідно до чого розрахунок витрат за кредитом може здійснюватися за дисконтною процентною ставкою 0,15 відсотків від суми кредиту за кожний день користування ним, що становить 54,75 відсотків річних (п.8.7.1 договору).

Згідно п. 3.2 договору сторони погодили, що встановлений в п. 3.1. договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного періоду та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів та інших нарахувань строк оплати яких настав.

Відповідно до розрахунку заборгованості, відповідач не вчиняв жодних дій, передбачених п. 3.2 договору, щодо продовження строку дисконтного періоду, тому такий 21.10.2025 закінчився, і подальше нарахування відсотків за користування кредитними коштами відбувалось за базовою процентною ставкою 0,98 відсотків в день від суми залишку кредиту, яка знаходиться у позичальника за кожний день користування ним, що становила 357,70 відсотків річних (п. 8.3 договору).

Детальний розрахунок за кредитним договором, що включає інформацію стосовно щоденних нарахувань з дати укладання договору та по дату формування розрахунку позивачем було додано до позовної заяви.

Тобто, враховуючи вище наведене, кредитодавець, а в разі відступлення права вимоги фактор, яким є позивач ТОВ «Таліон Плюс» має право нараховувати проценти за даним договором починаючи з першого дня надання траншу та до дня закінчення строку дії договору.

Пункт 7.2 договору передбачає, що споживач в обов`язковому порядку повинен повернути суму кредиту не пізніше 30 календарних днів після настання однієї з обставин: 7.2.1. закінчення строку дії договору в порядку, передбаченому п. 11.1договору; 7.2.2. дострокового припинення дії договору, в порядку передбаченому п. 9.1.1.2 або 9.1.1.7 договору.

Відповідач після закінчення строку дисконтного періоду свої зобов`язання відповідно до умов кредитного договору не виконав, строк кредитування продовжувався, а тому нарахування відсотків відбувалося в межах строку користування кредитом (до 18.04.2025 року включно), а позивач ТОВ «Таліон Плюс» мало право нараховувати проценти за даним договором починаючи з першого дня надання траншу та до дня закінчення строку дії договору, тобто до дня дострокового розірвання договору (19.04.2025 року) під розрахунок по базовій ставці 0,98 відсотків в день від суми залишку кредиту, яка знаходиться у позичальника за кожний день користування ним, що становить 357,70 відсотків річних.

За розрахунком позивача розмір заборгованості по відсоткам за період 25.11.2025 по 18.04.2026 становлять 23609,92грн.

Таким чином, суд вважає правомірним нарахування позивачем відсотків за користування у розмірі 23609,92грн.

Разом з тим, суд погоджується з доводами представника відповідача щодо безпідставності нарахування комісії за надання кредиту, з огляду на наступне.

10.06.2017 набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).

Натомість, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі №524/5152/15 зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої ст.1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15, від 21 квітня 2021року в справі № 677/1535/15, від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15, від 21 липня 2021 року в справі №751/4015/15.

Таким чином, оскільки надання кредиту, це обов`язок кредитодавця за кредитним договором, то такі дії не є самостійними послугами, що замовляються та підлягають оплаті позичальником на користь кредитодавця.

Таким чином, суд відмовляє у стягненні з відповідача комісії за надання кредиту у розмірі 756,00грн.

За приписами ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Проаналізувавши встановлені фактичні обставини у справі, оцінивши представлені в силу статті 81 ЦПК України докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 12600,00грн. та заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 23609,92 грн., відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення комісії за надання кредиту.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

З врахуванням положень ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 2607,95грн. із розрахунку 97,95% задоволених позовних вимог від заявлених.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу, які позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 в розмірі 5000,00грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята-шоста статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (висновки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування в справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року в справі № 755/9215/15-ц.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні розміру витрат понесених позивачем на правничу допомогу у суді, суд враховує те, що справа розглядалася у порядку спрощеного позовного провадження, складність справи та обсяг виконаних адвокатом робіт, час витрачений на їх виконання, клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу, а тому вважає, що витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. є неспівмірними зі складністю справи та часом, витраченим представником позивача на надання правничої допомоги. Також, суд рахує, що дана категорія справ є нескладною, типовою, тому зменшує розмір витрат на правничу допомогу до 3000,00 грн.

З врахуванням того, що позовні вимоги позивача задоволені на 97,95%, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати, пов`язані витратами на правничу допомогу у розмірі 2938,50грн.

Керуючись ст. 89, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» заборгованість за кредитним договором №500993425 від 06.10.2025 у розмірі 36209 грн 92 коп., судові витрати у виді судового збору в розмірі 2607 грн 95 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 2938 грн 50 коп.

У задоволенні решти позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс»

адреса місцезнаходження: 14017, м.Чернігів, вул. Жабинського, 13

код ЄДРПОУ 39700642

Відповідач:

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , знятий з реєстрації 30.05.2025, РНОКПП НОМЕР_4 ).

Повне рішення складено та підписано 12.10.2026.

СуддяОлег ЗБАРАЖСЬКИЙ