Рішення від 18 серпня 2026 р. у справі №296/1240/25 — Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/1240/25

2/296/1525/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2026 року м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира в складі:

головуючої - судді Маслак В.П.,

при секретарі судового засідання Панасюк К.В.,

за участі позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представника позивача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі в порядку загального позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області про визнання права постійного користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 03.02.2026 звернулися до Корольовського районного суду м.Житомира із позовом про визнання права постійного користування житловим приміщенням, а саме, квартирою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначено, що виконавчий комітет Житомирської міської ради в 1990 році надав ОСОБА_1 разом з його сім`єю тимчасовий дозвіл на проживання в квартирі АДРЕСА_1 без права реєстрації.

У вказаній квартирі позивачі проживають з 1990 року, сплачують кошти за користуванням житлом, несуть витрати по оплаті комунальних послуг.

Позивачі не мають у власності будь-якого іншого житла для проживання, окрім даної квартири, в якій вони проживають.

Позивачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , в бувшому гуртожитку, який на даний час являється службовим приміщенням (службовими кабінетами) Житомирського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області.

Позивач ОСОБА_1 28.11.2023 року звернувся до Житомирської міської ради із заявою про надання в постійне користування квартири АДРЕСА_1 , однак отримав письмову відмову від 20.12.2023 за № 25/M-10215/3408, оскільки вказане житло було включено до Переліку квартир, що віднесені до фонду житла для тимчасового проживання громадян.

Враховуючи вказану відповідь відповідача позивачі звернулися до суду для захисту права на житло.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначила, що на підставі листа виконавчого комітету Житомирської міської Ради народних депутатів від 30.12.1990 року № 18/2365 сім`ю ОСОБА_1 в складі трьох чоловік було заселено тимчасово, до отримання житлової площі без права прописки в кімнату АДРЕСА_1 . Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 23.07.2008 року № 537 “Про формування фонду житла для тимчасового проживання громадян” кімнату АДРЕСА_1 включено до Переліку будинків, квартир, кімнат віднесених до фонду житла для тимчасового проживання громадян. ОСОБА_1 не надав доказів про визнання рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 23.07.2008 року № 537 незаконним у частині включення вказаної кімнати до фонду житла для тимчасового проживання громадян. У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 року № 422 “Про затвердження Порядку формування фондів житла для тимчасового проживання та Порядку надання і користування житловими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання”, громадяни не мають права приватизувати кімнати, що належать до фонду житла для тимчасового проживання громадян.

За вказаних обставин представник відповідача просила відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні позивачі та їх представник підтримали вимоги позовної заяви з підстав, що в ній зазначені.

Представник відповідачів щодо задоволення позову заперечила.

Дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є пенсіонером МВС. ОСОБА_1 з 1987 року та його дружина ОСОБА_2 з 1990 року зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , в колишньому гуртожитку, який на даний час являється службовим приміщенням Житомирського ВП ГУ НП в Житомирській області, що підтверджується довідкою Житомирського міського відділу УМВС України в Житомирській області за №26 від 01.13.2016, довідкою про реєстрацію місця проживання особи ОСОБА_1 , копією паспорту ОСОБА_2 (а.с. 8 -14).

Згідно листа виконавчого комітету Житомирської міської ради народних депутатів Житомирської області від 30.12.1990 керівника ВЖРЕП №9 та начальника управління житлового комунального господарства зобов`язано вселити сім`ю гр. ОСОБА_1 в кількості трьох осіб в кімнату АДРЕСА_1 тимчасово, до отримання жилої площі без права реєстрації (а.с.15).

Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради №537 від 23.07.2008 квартиру АДРЕСА_1 включено до Переліку будинків, квартир, кімнат віднесених до фонду житла для тимчасового проживання громадян ( а.с.17 - 18).

В подальшому рішеннями виконавчого комітету Житомирської міської ради за №818 від 05.10.2022 та №1768 від 15.11.2023 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 продовжено строк проживання у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_3 терміном на один рік (а.с.19, 20).

ОСОБА_1 28.11.2023 звернувся до Житомирського міського голови із заявою про надання у постійне користування, проживання, власність квартири АДРЕСА_1 (а.с. 24 – 25).

Листом від 20.12.2023 за №25/М-10215 виконавчий комітет Житомирської міської ради повідомив ОСОБА_1 про відсутність законних підстав для надання в постійне користування кімнати АДРЕСА_1 (а.с.26).

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У статті 379 ЦК України зазначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Згідно з частиною першою статті 4 ЖК України жилі будинки і жилі приміщення в будівлях, що знаходяться на території України, утворюють житловий фонд.

Частиною першою ст.5 ЖК України передбачено, що державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих рад (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

Згідно з частиною третьою ст.48 ЖК України громадяни, які одержали житло у державному фонді, мають право на його приватизацію відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до частин першої та другої статті 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що місце фактичного проживання особи не залежить від місця її реєстрації. Місцем проживання особи може бути будь-яке житлове приміщення, в якому особа проживає постійно або тимчасово, яке належить цій особі на праві власності або праві користування, що визнається власником жилого приміщення.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 8 Конвенції гарантує кожній особі право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача або членів його сім`ї (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

Пункт 2 статті 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», рішення від 02 грудня 2010 року) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Вбачається, що позивачі на підставі дозволу виконавчого комітету Житомирської міської ради народних депутатів Житомирської області в 1990 році були вселені до кімнати АДРЕСА_1 і саме з цього часу вони постійно проживають у вказаному житлі, несуть витрати на його утримання, сплачують комунальні послуги.

Також суд звертає увагу, що на ім`я ОСОБА_1 , як квартиронаймача квартири АДРЕСА_1 було відкрито особовий рахунок на сплату комунальних послуг.

Судом також встановлено, що рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 14.04.2026 по справі №296/10767/25 визнано незаконним та скасувано рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради № 537 від 23.07.2008 року «Про формування фонду житла для тимчасового проживання громадян» у частині включення до фонду житла для тимчасового проживання громадян квартири АДРЕСА_1 .

Обгрунтовуючи підстави прийняття вказаного рішення суд зазначив, що станом на дату прийняття рішення про віднесення житла позивача до фонду для тимчасового проживання громадян відповідачу було достовірно відомо, що таке житло не є вільним, у вказаному житлі фактично проживає сім`я ОСОБА_1 .

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідачем (виконавчим комітетом Житомирської міської ради) не було дотримано встановленого законодавством Порядку формування фондів житла для тимчасового проживання, оскільки спірна кімната не була вільною, а тому позов ОСОБА_1 задовольнив.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що у справах за участі органів державної влади суди повинні перевіряти дотримання принципу належного урядування.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків («Lelas v. Croatia», № 55555/08, ЄСПЛ, від 20 травня 2010 року).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення від 13 грудня 2007 року у справі «Gashi v. Croatia», заява № 32457/05,).

У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» покладає на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (рішення від 15 вересня 2009 року у справі «Moskal v. Poland», заява № 10373/05,).

Матеріали справи свідчать на користь того, що позивачі вселилися до квартири АДРЕСА_1 на законних підставах (доказів протилежного суду не надано), несуть витрати з її утримання, законність їхнього проживання в ній ніхто не оспорює.

Отже, позивачі мають достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, а житлове приміщення - кімната АДРЕСА_1 є в цілому їх «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції.

У справі № 201/193/22 Верховний Суд зазначив, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Відсутність ордера на вселення у спірне приміщення сама по собі не є підставою для висновку, що житло, займане особою тривалий час, за наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання, не є житлом у розумінні пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вищезазначене суд приходить до висновку, що порушені права позивачів підлягають захисту, а позов задоволенню.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76 - 91, 141, 258, 259, 265, 268, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право на постійне проживання та користування квартирою АДРЕСА_1 .

Стягнути з Виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

Стягнути з Виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення в порядку, передбаченому підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України.

Суддя В. П. Маслак