Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №300/123/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. ЛьвівСправа № 300/123/25 пров. № А/857/26586/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Боршовського Т.І.,

суддів Кухтея Р.В.,

Шевчук С.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі № 300/123/25 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про встановлення відсутності повноважень, визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

суддя в 1-й інстанції – Гомельчук С.В.,

час ухвалення рішення – 22 квітня 2026 року,

місце ухвалення рішення – м. Івано-Франківськ,

повне судове рішення складено – не зазначено.

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА.

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (далі - відповідач, ВКДКА), з урахуванням також вимог заяви про уточнення (збільшення) позовних вимог від 02.05.2025, в якому просить: встановити відсутність повноважень (компетенції) у відповідача з 2022 року, як суб`єкта владних повноважень, у розумінні статті 2 КАС України; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови відповідача оформити рішенням і повідомити позивача про підстави повернення скарги від 25.11.2024 № 24282 та щодо відмови відповідача розглянути заяву позивача від 25.11.2024 № 24282 по суті; зобов`язати відповідача прийняти заяву позивача від 25.11.2024 №24282 і розглянути по суті; стягнути 35000 євро моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури з 2022 є нелегітимна, та діє без повноважень, оскільки закінчився 5-річний строк, на який її обрано. Отримання цієї інформації (з позовної заяви ОСОБА_2 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області, висновку дослідницької групи Верховної Ради України від 30.01.2025, висновку Європейського суду з прав людини в справі «АFGAN МАМADOV проти Азербайджану»), будучи внутрішньо переміщеною особою, заподіяло позивачу морально-психологічного удару від такої поведінки відповідача, яку він оцінив моральною шкодою на 35000 євро. Також вказав, що подав до відповідача 25.11.2024 скаргу на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Івано-Франківської області від 19.02.2024 про відмову в порушенні дисциплінарної справи відносно адвоката ОСОБА_3 та щодо члена цієї КДКА. Відповідач заяву не розглянув по суті та повернув її поштою без розгляду та оформлення відповідного процесуального рішення. Просить позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 30.03.2026 повернуто без розгляду позовну заяву позивача в частині вимоги про стягнення 35000 євро моральної шкоди.

22.04.2026 року Суд першої інстанції в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження розглянув справу та ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову.

Приймаючи оскаржене рішення, Суд першої інстанції, вказав, що члени органів адвокатського самоврядування здійснюють свої обов`язки (функції), визначені Законом №5076-VI, до початку вступу на посади (до першого засідання) новообраних членів органів адвокатського самоврядування. На переконання Суду, з огляду на воєнний стан, такий правовий стан є цілком правомірним та обґрунтованим, оскільки зберігає існування адвокатури, яка має виконувати функцію сприянню правосуддю шляхом здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також забезпечує право фізичних і юридичних осіб на розгляд їх скарг щодо неналежної поведінки адвокатів, яка може мати наслідком їх дисциплінарну відповідальність. На підставі вищевикладеного та з огляду на досліджені в ході розгляду справи матеріали, суд першої інстанції не виявив підстав для встановлення відсутності повноважень (компетенції) відповідача з 2022 року. Щодо вимог позивача стосовно визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у відмові ВКДКА оформити рішенням і повідомити позивача про підстави повернення скарги від 25.11.2024 № 24282, то Суд зауважив, що позивач звернувся зі скаргою до ВКДКА на рішення дисциплінарної палати КДКА Івано-Франківської області від 19.02.2024 про відмову в порушенні дисциплінарної справи відносно адвоката ОСОБА_3 , а тому при поданні вищезазначеної скарги мав керуватись вимогами статті 36 Положення про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, затвердженого рішенням Ради адвокатів України № 120 від 30.08.2014 (далі – Положення № 120) щодо її оформлення. Оскільки в скарзі ОСОБА_1 не була вказана адреса його електронної пошти, не долучені копія рішення КДКА Івано-Франківської області від 19.02.2024, а також підтвердження направлення зазначеної копії скарги та доданих до неї письмових матеріалів адвокату Камінському І.П., який є стороною у дисциплінарній справі, та Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури Івано-Франківської області листом з описом вкладення, тому ВКДКА правомірно повернула таку скаргу з відповідним роз`ясненням заявнику на підставі приписів статті 15, 37 Положення № 120. Суд першої інстанції вказав, що ні Регламентом ВКДКА, ні Положенням № 120 не передбачено дій щодо прийняття та оформлення саме колегіального рішення про повернення заяви (скарги). Щодо посилання позивача на пункт 3 статті 14 Положення № 120, як на підставу часткового звільнення його від виконання вимог, визначених статтею 36 даного Положення, то застосування таких норм є доцільним на підтвердження обставин, якими обґрунтовується суть самої заяви (скарги), а не у випадку дотримання порядку подання заяви. Також Суд зауважив, що окремих пільг, в т.ч. через скрутний матеріальний стан, щодо звернення до ВКДКА зі скаргою на рішення КДКА регіону на момент виникнення спірних правовідносин законодавством не встановлено.

ОСОБА_1 (далі по тексту також – апелянт) оскаржило рішення Суду першої інстанції, покликаючись на невідповідність висновків фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, незастосування норм матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, порушення норм процесуального права. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити постанову, якою задовольнити позов повністю.

Апеляційна скарга мотивована таким:

- Суд не розглянув позовні вимоги по предмету та підставах позову. Так, суд першої інстанції не дав оцінки доводам про те, що відповідач, відмовляючи у прийнятті скарги, застосував підстави, які сам ввів у формі додаткових процесуальних – процедурних обмежень всупереч статті 5 Закону України «Про звернення громадян», яка передбачає лише такі вимоги до скарги: письмова форма; прізвище, ім`я по батькові скаржника та місце знаходження. Тобто норма вказаного Закону надає більш сприятливі умови, ніж стаття 36 Положення № 120. Також Закон України «Про адвокатуру» не передбачає додаткових процедурних вимог, які відповідач застосував. Також Закон України «Про адвокатуру» (стаття 36) не передбачає додаткових процедурних вимог, які відповідач застосував. Окрім цього, Закон «Про адміністративну процедуру» також не встановлює додаткових вимог до скарги, окрім П.І.Б. скаржника та місця знаходження. Стаття 40 Конституції України, яка є нормою прямої дії, гарантує право подачі скарги особою, та обов`язок відповідного органу її розглянути та прийняти мотивоване рішення. В цьому випадку суд не врахував позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 10.01.2024 у справі № 240/4894/23, щодо принципу тлумачення закону на користь особи як складової засади правової держави.

- Суд залишив поза увагою статус позивача як внутрішньо переміщеної особи, та чи мала така особа реальні спроможності виконувати процедурні вимоги відповідача згідно Положення № 120, викладені в листі від 09.12.2024, щодо надання копії оскарженого рішення, направлення копій скарг іншим учасникам, враховуючи заявлене в скарзі клопотання;

- Суд, ухвалюючи рішення, не врахував правові висновки Верховного Суду з питань належних доказів вручення рекомендованих відправлень, у постановах в справах № 380/18997/21, № 806/2046/18, № 320/5265/24 (поштова квитанція про відправлення листа; опис вкладення; рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення), зробивши помилковий висновок про те, що позивач отримав листи на підставі нібито запису на сайті Укрпошти;

- Суд надає опис компетенції відповідача (сторінки 5-10 рішення) без оцінки того, що в законі України щодо воєнного стану відсутні норми, що забороняють перевибори органів влади та інших, в тому числі органів адвокатського самоврядування.

- Суд не дав оцінки доводам позивача щодо відсутності у відповідача компетенції понад п`ятирічний строк, з огляду на звіт Європейської комісії щодо України у 2023 році до розділу щодо правосуддя та функціонуванню права, де комісія зазначила про те, що рішення РАУ № 69 від 21.09.2020 суперечить нормам Закону «Про адвокатуру» (ч. 2 ст. 48, ч. 2 ст. 50, ч.ч. 2-3 ст. 55), висновки дослідницької групи Верховної Ради України від 30.01.2025, висновок Європейського суду з прав людини в справі «АFGAN МАМADOV проти Азербайджану».

- Суд не розглянув позовну вимогу про стягнення моральної шкоди, залишивши позов в цій частині без розгляду ухвалою від 30.03.2026. Однак така ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, оскільки суд не врахував висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 31.008.2023 у справі № 990/114/23, про заборону оцінки доказів на підготовчій стадії розгляду справи і заборону повернення без розгляду з цих підстав.

- Суд з порушенням норм процесуального права перейшов з загального позовного провадження, з проведенням судових засідань, на письмове провадження. За цих порушень подано головуючому судді відводи, які залишено без задоволення.

Позивач через представника подала відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує доводи апеляційної скарги та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА.

1. ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

25.11.2024 ОСОБА_1 подано до ВКДКА скаргу на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Івано-Франківської області від 19.02.2024 про відмову в порушенні дисциплінарної справи відносно адвоката ОСОБА_3 та щодо члена цієї КДКА (а.с.49). В скарзі також клопотав витребувати рішення від КДКА регіону від 19.02.2024 та направити копію скарги КДКА регіону та адвокату Камінському І.П., посилаючись на те, що є пенсіонером, тяжко хворою людиною, ВПО і його фінансові можливості не дають можливості самостійно це зробити.

Листом за вихідним № 2608 від 09.12.2024 (а.с. 47-48) ВКДКА повторно повернула ОСОБА_1 його скаргу, зазначивши про недоліки, які належить усунути, а саме:

- не зазначено адресу електронної пошти скаржника;

- не надано копію рішення КДКА Івано-Франківської області від 19.02.2024;

- не долучено підтвердження направлення копії заяви (скарги) та доданих до неї письмових матеріалів адвокату ОСОБА_3 та Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури Івано-Франківської області.

У листі № 2608 від 09.12.2024 також було роз`яснено позивачу його право на звернення зі скаргою в порядку частини третьої статті 39 Закону України «Про адвокатуру тa адвокатську діяльність» після усунення вказаних недоліків та за умови дотримання вимог Положення про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, затвердженого Рішенням Ради адвокатів України № 120 від 30.08.2014.

Вважаючи неповноважною ВКДКА з 2022 року та протиправною бездіяльність відповідача щодо повернення скарги від 25.11.2024 № 24282 та не розгляду її по суті із ухваленням рішення, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

2. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ. ВИСНОВКИ.

Суд переглядає рішення в межах доводів і вимог скарги (ст. 308 КАС).

Щодо доводів апеляційної скарги про процесуальні порушення.

1) Щодо доводу про те, що суд першої інстанції не розглянув позовну вимогу про стягнення моральної шкоди, залишивши позов в цій частині без розгляду ухвалою від 30.03.2026, оскільки суд не врахував висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 31.008.2023 у справі № 990/114/23, про заборону оцінки доказів на підготовчій стадії розгляду справи і заборону повернення без розгляду з цих підстав.

Ухвала суду від 30.03.2025 в частині залишення позову без розгляду підлягала окремому апеляційному оскарженню (стаття 294 КАС України). За апеляційною скаргою позивача, її законність була предметом перевірки в апеляційному провадженні, за результатами якого Восьмим апеляційним адміністративним судом ухвалено постанову від 29.09.2026, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року у справі № 300/123/25 без змін.

2) Щодо доводу про те, що суд першої інстанції з порушенням норм процесуального права перейшов з загального позовного провадження, з проведенням судових засідань, на письмове провадження. За цих порушень подано головуючому судді відводи, які залишено без задоволення, то апеляційний суд вказує таке.

Вказане твердження є помилковим, оскільки спростовуються наявними у матеріалах справи процесуальними судовими рішеннями. Так, в ухвалі Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року про прийняття суддею Гомельчуком С.В. справи № 300/123/25 до розгляду зазначено, що розгляд даної справи проводиться в порядку загального позовного провадження; в резолютивній частині ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року зазначено про призначення підготовчого засідання на 09 квітня 2026 року о 10:30 год.; оскаржене рішення у справі, як вказано в вступній частині, ухвалено за правилами загального позовного провадження. При цьому, зазначення судом у рішенні про те, що справа розглянута в порядку письмового провадження, з огляду на подані сторонами клопотання про розгляд справи без їх участі та неявку в судове засідання, не змінює форму судового розгляду справи з загального позовного на спрощене провадження, а лише свідчить, що суд першої інстанції ухвалив рішення без участі сторін, на підставі матеріалів справи.

Отже, судом апеляційної інстанції не встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які були б безумовними підставами для скасування ухваленого судового рішення по суті вирішення справи.

Щодо доводів апеляційної скарги по суті ухваленого рішення у справі.

1) Щодо доводів апеляційної скарги про те, що Суд першої інстанції надав опис компетенції відповідача (сторінки 5-10 рішення) без оцінки того, що в законі України щодо воєнного стану відсутні норми, що забороняють перевибори органів влади та інших, в тому числі органів адвокатського самоврядування; Суд не дав оцінки доводам позивача щодо відсутності у відповідача компетенції понад п`ятирічний строк, з огляду на звіт Європейської комісії щодо України у 2023 році до розділу щодо правосуддя та функціонуванню права, де комісія зазначила про те, що рішення РАУ № 69 від 21.09.2020 суперечить нормам Закону «Про адвокатуру» (ч. 2 ст. 48, ч. 2 ст. 50, ч.ч. 2-3 ст. 55), висновки дослідницької групи Верховної Ради України від 30.01.2025, висновок Європейського суду з прав людини в справі «АFGAN МАМADOV проти Азербайджану».

Оцінюючи вказані доводи апеляційної скарги в частині позовної вимоги про встановлення відсутності повноважень (компетенції) відповідача з 2022 року, колегія суддів апеляційного суду вказує таке.

Така позовна вимога заявлена позивачем додатково в заяві від 02.05.2025, і вказану заяву ухвалою від 09.05.2025 суд прийняв до розгляду.

Як вбачається зі змісту заяви від 02.05.2025, така заявлена позивачем з огляду на те, що він дізнався з іншої судової справи адвоката Хабібулліна Вадима, який подав позов до КДКА в Закарпатській області, про те, що вся система КДКА в Україні з 2022 нелегітимна, діє без повноважень (справа № 260/2748/25). Від такої поведінки відповідача, як вказав позивач в заяві, ним отримано морально-психологічний удар, і таку моральну травму оцінено ОСОБА_1 вимогою моральної шкоди в сумі 35000 евро.

Пунктом 3 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Згідно з частиною другою статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Правові висновки щодо порядку застосування наведених норм права викладено, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 та від 13 листопада 2019 року у справі № 826/3115/17, а також у постанові Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 826/6228/17.

Відповідно до правового висновку, викладеного у вищенаведених постановах, спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління - компетенційні спори, під якими слід розуміти спір між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача.

Крім того, у постанові від 10 липня 2018 року у справі № 825/1808/17З Верховний Суд дійшов висновку, що під компетенційним спором необхідно розуміти спір між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень. Їхня особливість: сторони у них - як позивач, так і відповідач - є суб`єктами владних повноважень. Завдання суду в таких спорах - встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень.

Верховний Суд в постанові від 16 серпня 2023 у справі № 440/3862/18, з посиланням на постанови ВП ВС у справах № 915/478/18, № 826/3115/17 та ВС № 826/6228/17, дійшов таких висновків:

- «Компетенційний» спір - це спір за позовом одного суб`єкта владних повноважень до іншого, в якому позивач захищає свої права шляхом доведення, що певні повноваження за законом належать йому (встановлення судом наявності компетенції), але протиправно привласнюються відповідачем, або шляхом доведення, що певні повноваження за законом належать відповідачу (встановлення судом відсутності компетенції), який не визнає цього та наполягає на тому, що такі повноваження покладені законом на позивача. Метою вирішення такого спору є гарантування принципу правової визначеності, унеможливлення дублювання однакових повноважень декількома суб`єктами владних повноважень або ухилення держави в особі створених нею органів від виконання певних функцій. Отже, вимога про встановлення наявності чи відсутності компетенції (п. 5 ч. 2 ст. 245 КАС) розглядається виключно в компетенційних спорах між суб`єктами владних;

- Порушення вимог закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Судовому захисту підлягає лише реальне, індивідуально виражене порушення права особи в конкретних правовідносинах. Належний спосіб захисту - оскарження конкретних рішень, дій чи бездіяльності;

- Всі позови, які не підлягають судовому розгляду, умовно можна поділити на чотири категорії: 1) позови до Президента України або Верховної Ради України як політичних органів, які формуються шляхом всеукраїнських виборів, з позовною вимогою, яка не стосується безпосередньої управлінської діяльності цих суб`єктів владних повноважень; 2) позови, в яких заявник обрав неефективний (передчасний) спосіб захисту за наявності альтернативного ефективного способу захисту; 3) позови, в яких заявник обрав неправовий (штучний) спосіб захисту; 4) позови, в яких заявник обрав спосіб захисту, для якого законом визначено спеціальний порядок або встановлено обмеження стосовно суб`єкта звернення з відповідним позовом.

- Наслідком подання позову, який не підлягає судовому розгляду є закриття провадження за пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України.

В цій справі, позивачем є фізична особа – ОСОБА_1 , відповідачем – ВКДКА України, що виключає наявність між сторонами «компетенційного» спору, який може бути вирішений по суті у спосіб ухвалення судом рішення про встановлення відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень - ВКДКА України.

Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що способи судового захисту у публічно-правових відносинах визначені статтею 5 КАС України і мають відповідати порушеному праву. Встановлення «відсутності компетенції» як самостійний спосіб захисту, без зв`язку з конкретним рішенням, дією чи бездіяльністю, що порушує права позивача, не є способом захисту в розумінні цієї норми. Така вимога, по суті, є запитом до суду дати абстрактну оцінку правового статусу органу.

Водночас, з огляду на зміст позовних вимог, спір у цій справі виник внаслідок не розгляду відповідачем по суті та повернення скарги позивача № 24282 від 25.11.2024 через недоліки її оформлення. Отже, такий спір не стосується оспорення позивачем рішення чи дії відповідача з тієї підстави, що у вказаного суб`єкта владних повноважень відсутня компетенція на їх прийняття. Натомість спір стосується незгоди відповідача з діями відповідача щодо повернення його скарги без розгляду по суті та з не оформленням такого повернення скарги відповідним рішенням. Позивач не пояснив, яке його право порушено закінченням п`ятирічного строку повноважень окремо від спору щодо повернення скарги. Вимога має абстрактний характер і зводиться до оцінки легітимності органу. Вказане свідчить про те, що вимога про встановлення відсутності у відповідача компетенції не пов`язана з конкретним діями відповідача, правомірність яких оспорюється цим позовом, та відповідно не перебуває у взаємозв`язку з порушеним правом позивача. Тобто позивач обрав неправовий (штучний) спосіб захисту, який не стосується оскаржених дій та не перебуває у чіткому зв`язку зі стверджуваним порушенням.

Таким чином, позовна вимога про встановлення відсутності повноважень (компетенції) відповідача з 2022 року не підлягає судовому розгляду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

На підставі пункту 3 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судове рішення суду першої інстанцій повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково.

За правилами частини першої статті 319 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення, яким закінчено розгляд справи, в апеляційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

При цьому апеляційним судом враховано, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 9901/947/18, поміж іншим, зазначила, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Отже, наслідком подання позову, який не підлягає судовому розгляду, є закриття провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.

Натомість суд першої інстанції розглянув справу в частині цієї позовної вимоги по суті.

Колегія суддів апеляційного суду, з огляду на викладені вище висновки Верховного Суду, дійшла висновку про скасування рішення суду та закриття провадження в справі в частині позовної вимоги про встановлення відсутності повноважень (компетенції) відповідача з 2022 року.

2) Щодо доводу апеляційної скарги про те, що Суд, ухвалюючи рішення, не врахував правові висновки Верховного Суду з питань належних доказів вручення рекомендованих відправлень, у постановах в справах № 380/18997/21, № 806/2046/18, № 320/5265/24 (поштова квитанція про відправлення листа; опис вкладення; рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення), зробивши помилковий висновок про те, що позивач отримав листи на підставі нібито запису на сайті Укрпошти.

Колегія суддів апеляційного суду вважає помилковим вкакзаний довід. Як встановлено судом, 25.11.2024 до ВКДКА надійшла скарга ОСОБА_1 № 24282 на рішення дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Івано-Франківської області від 19.02.2024 про відмову в порушенні дисциплінарної справи відносно адвоката ОСОБА_3 (а.с.49). Листом № 2608 від 09.12.2024 скарга позивача з додатками на 8 аркушах та один поштовий конверт повернута скаржнику. Лист № 2608 від 09.12.2024 надіслано позивачу засобами поштового зв`язку 26.12.2024, що підтверджується фіскальним чеком ПАТ «Укрпошта» (а.с. 107). Відповідно до трекінгу відстеження поштового відправлення № 0407039979376, дата отримання позивачем скарги - 02.01.2025. Отже, відповідачем скеровано позивачу лист № 2608 від 09.12.2024 рекомендованим листом на його актуальну поштову адресу, що свідчить про забезпечення права ОСОБА_4 знати про прийняте щодо нього рішенння (вчинену дію). Окрім цього, обставини щодо направлення відповідного листа не впливають на висновок суду щодо правомірності оскарженої дії (бездіяльності), а стосуються обставин його обізнаності з ними та початку перебігу строку на їх оскарження. Право на доступу до суду щодо оскарження таких дій ОСОБА_4 в цій справі забезпечено у спосіб відкриття провадженні в адміністративній справі.

3) Щодо доводу апеляційної скарги не дав оцінки доводам про те, що відповідач, відмовляючи у прийнятті скарги, застосував підстави, які сам ввів у формі додаткових процесуальних – процедурних обмежень всупереч статті 5 Закону України «Про звернення громадян», яка передбачає лише такі вимоги до скарги: письмова форма; прізвище, ім`я по батькові скаржника та місце знаходження. Тобто норма вказаного Закону надає більш сприятливі умови, ніж стаття 36 Положення № 120. Також Закон України «Про адвокатуру» не передбачає додаткових процедурних вимог, які відповідач застосував. Також Закон України «Про адвокатуру» (стаття 36) не передбачає додаткових процедурних вимог, які відповідач застосував. Окрім цього, Закон «Про адміністративну процедуру» також не встановлює додаткових вимог до скарги, окрім П.І.Б. скаржника та місця знаходження. Стаття 40 Конституції України, яка є нормою прямої дії, гарантує право подачі скарги особою, та обов`язок відповідного органу її розглянути та прийняти мотивоване рішення. В цьому випадку суд не врахував позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 10.01.2024 у справі № 240/4894/23, щодо принципу тлумачення закону на користь особи як складової засади правової держави.

Даючи оцінку таким доводам апелянта, апеляційний суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 57 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Рішення з`їзду адвокатів України та Ради адвокатів України є обов`язковими до виконання всіма адвокатами.

Згідно частини третьої статті 57 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Рішення органів адвокатського самоврядування набирають чинності з дня їх прийняття, якщо інший строк не передбачений рішеннями.

Відповідно до частини десятої статті 52 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» установчим документом Вищої кваліфікаційно дисциплінарної комісії адвокатури є положення про Вищу кваліфікаційно дисциплінарну комісію адвокатури, яке затверджується з`їздом адвокатів України.

Згідно частини другої статті 1 Положення про Вищу кваліфікаційно дисциплінарну комісію адвокатури, затвердженого рішенням звітного виборчого з`їзду адвокатів України 2017 року 09 червня 2017 року повноваження, порядок формування та діяльності ВКДКА визначається Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Статутом Національної асоціації адвокатів України (НААУ), рішеннями з`їзду адвокатів України, Ради адвокатів України та цим положенням.

Відповідно до частини першої статті 52 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури є колегіальним органом, завданням якого є розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури. Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури підконтрольна і підзвітна з`їзду адвокатів України та Раді адвокатів України.

Відповідно до частини першої розділу 1 Положення про Вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури, Вища кваліфікаційно дисциплінарна комісія адвокатури - це колегіальний орган, що діє у системі органів Національної асоціації адвокатів України та є національним органом адвокатського самоврядування, на який Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» покладено завдання розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури. Разом з тим, відповідно до частини шостої статті першої Положення ВКДКА, Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури діє відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», інших законів України, рішень Ради адвокатів України, цього Положення та Регламенту ВКДКА.

Частиною першою статті 6 Положення про ВКДКА, яке, відповідно до частини десятої статті 52 Закону, є установчим документом ВКДКА, передбачено, що ВКДКА на виконання функцій колегіального органу системи адвокатського самоврядування, завданням якого є рішення, дії та бездіяльність кваліфікаційно дисциплінарних комісій адвокатури: 1. розглядає скарги на рішення, дії та бездіяльність дисциплінарних комісій адвокатури; кваліфікаційно 2. узагальнює дисциплінарну практику кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури.

Отже, Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури виконує свої повноваження в порядку Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», рішення з`їзду адвокатів України, Ради адвокатів України та інших нормативно правових актів.

Відповідно до статті 35 Положення, до скарги на рішення дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури/дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, що подається до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених цим Положенням застосовуються норми, визначенні статями 15, 16, 17, 18 цього Положення. Порушення (пропущення/пропуск) строку на оскарження рішення дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури без поважних причин є підставою для залишення скарги без задоволення. Статті 15 вищезазначеного Положення передбачає, що заява (скарга), оформлена без дотримання вимог статті 14 цього Положення, повертається заявникові (скаржникові) з відповідним роз`ясненням не пізніше десяти днів від дня її надходження.

Відповідно до пп. 2, пункту 36.2. статті 36 Положення у заяві (скарзі) обов`язково має бути зазначено: ПІБ (найменування) заявника (скаржника), посада, місце роботи- для посадової та службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку та адреса електронної пошти.

Згідно пункту 36.5. статті 36 Положення, до скарги додається копія рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону, а також доказ надіслання скаржником копії скарги та доданих до неї письмових матеріалів іншій стороні, кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури, рішення якої оскаржується, листом з описом вкладення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що скарга ОСОБА_4 від 25.11.2025, подана до ВКДКА на рішення дисциплінарної палати КДКА Івано-Франківської області від 19.02.2024 про відмову в порушенні дисциплінарної справи відносно адвоката ОСОБА_3 , мала відповідати вимогам Положення № 120, що зазначені в статті 36.

Так, як встановлено судом першої інстанції, і не заперечується позивачем, у скарзі від 25.11.2025 ОСОБА_1 не вказана адреса його електронної пошти, до скарги не долучено підтвердження направлення зазначеної копії скарги та доданих до неї письмових матеріалів адвокату Камінському І.П., який є стороною у дисциплінарній справі, та Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури Івано-Франківської області листом з описом вкладення. Крім того, не долучена копія рішення КДКА Івано-Франківської області від 19.02.2024, яка оскаржується.

Суд апеляційної інстанції погоджується з правильністю встановлення судом першої інстанції таких обставин, окрім висновку щодо незазначення в скарзі електронної адреса скаржника. Скаржником в скарзі надано інформацію про відсутність у нього електронної адреси. Отже, в цій частині є помилковим висновок відповідача, викладений в листі від 09.12.2025, щодо невідповідності скарги вимогам щодо оформлення, на що суд першої інстанції не звернув увагу.

Проте, лише ця обставина, з огляду на невідповідність скарги вимогам статті 36 Положення № 120 в іншій частині, не може бути підставою для висновку про протиправність повернення скарги без розгляду.

Отже, позивачем не дотримано норми статті 36 Положення № 120, якою передбачені конкретні вимоги до прийнятності скарги на рішення дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури у дисциплінарній справі, що подається безпосередньо до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.

Статтею 37 Положення № 120 передбачено, що до скарги на рішення дисциплінарної палати на рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури/дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, що подається до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених цим Положенням, застосовуються норми, визначені статтями 15,16,17,18 цього Положення.

За змістом статті 15 Положення № 120, заява (скарга), оформлена без дотримання вимог статті 14 цього Положення, повертається заявникові (скаржникові) з відповідним роз`ясненням.

Повернення заяви ( скарги) не перешкоджає повторному зверненню із заявою (скаргою) кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення (стаття16 Положення № 120).

При цьому, ні Регламентом ВКДКА, ні Положенням № 120 не передбачено дій щодо прийняття та оформлення саме колегіального рішення про повернення заяви (скарги).

Щодо доводів апелянта про те, що відповідач, відмовляючи у прийнятті скарги, застосував підстави, які сам ввів у формі додаткових процесуальних – процедурних обмежень всупереч вимогам статті 5 Закону України «Про звернення громадян», Закону України «Про адміністративну процедуру», то такі доводи є помилковими.

Суд апеляційної інстанції погоджується з відповідачем, що порядок дисциплінарне провадження стосовно адвокатів, перегляд рішень, дій чи бездіяльності кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури, розгляду скарг, порядок доступу до матеріалів та порядок інформування учасників дисциплінарного провадження визначаються виключно спеціальним законодавством у сфері адвокатури та актами органів адвокатського самоврядування, зокрема: Положенням про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність (нова редакція), затвердженим рішенням Ради адвокатів України від 30 серпня 2014 року № 120; Регламентом Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (нова редакція), затвердженим рішенням Ради адвокатів України від 13 грудня 2024 року № 87; Регламентом кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону, затвердженим рішенням Ради адвокатів України від 17 грудня 2013 року № 268 та іншими актами органів адвокатського самоврядування. Таким чином, правовідносини, пов`язані з ініціюванням, здійсненням дисциплінарного провадження та переглядом рішень КДКА регіону, є спеціальними та регулюються виключно законодавством у сфері адвокатури.

Статтею 2 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що законодавство про звернення громадян включає цей Закон та інші акти законодавства, що видаються відповідно до Конституції України та цього Закону.

Отже, в спірному випадку вимоги статті 5 Закону України «Про звернення громадян», яка передбачає загальні вимоги до звернення громадян, є загальною нормою по відношенню до стаття 36 Закон України «Про адвокатуру», статті 36 Положення № 120, якими встановлені додаткові вимоги до змісту скарги, що подається до ВКДКА, що відповідає статті 2 Закону України «Про звернення громадян», статті 3 Закону України «Про адвокатуру» та вказаним вище положенням законодавства в сфері адвокатури.

Щодо посилання апелянта на неохідність застосування Закону України «Про адміністративну процедуру», то вони є помилковими.

Так, частиною другою статті 3 Закону України «Про адвокатуру», передбачено, що відносини щодо прийняття, набрання чинності, оскарження в адміністративному порядку, виконання, припинення дії адміністративних актів у сфері адвокатури та адвокатської діяльності регулюються Законом України «Про адміністративну процедуру» з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Наведені вище норми законодавства, дають підстави для висновку, що дія Закону України «Про адміністративну процедуру» поширюється лише на окремі аспекти діяльності органів адвокатури, пов`язані з прийняттям, набранням чинності, оскарженням в адміністративному порядку, виконанням та припиненням дії саме адміністративних актів.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру», адміністративний акт - рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов`язків окремої особи (осіб).

Ключовими ознаками адміністративного акта є: 1) індивідуальність (конкретність); 2) його прийняття адміністративним органом, тобто суб`єктом уповноваженим на здійснення адміністративної влади (на відміну від влади представницької/політичної чи судової); 3) прийняття адміністративного акта адміністративним органом самостійно; 4) прямий вплив на приватних осіб, тобто зовнішня дія адміністративного акта.

Як уже зазначалось вище, ОСОБА_1 подано скаргу на рішення дисциплінарної палати КДКА в Івано-Франківській області від 19.02.2024 про відмову в порушенні дисциплінарної справи відносно адвоката ОСОБА_3 , з позбавленням його права на зайняття адвокатською діяльністю.

Отже, предметом скарги позивача від 25.11.2024 є не відносини щодо прийняття, набрання чинності, оскарження в адміністративному порядку, виконання, припинення дії адміністративних актів, як це передбачено частиною другою статті 3 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

З урахуванням наведених вище висновків суду та норм чинного законодавства, апеляційний суд вважає помилковим посилання позивача на вимоги Закону України «Про адміністративну процедуру» в частині оформлення та подання скарги на рішення про відмову в порушенні дисциплінарної справи відносно адвоката.

Щодо посилання позивача на позиція Верховного Суду, викладену в постанові від 10.01.2024 у справі № 240/4894/23, то в спірному випадку вказана позиція є нерелевантною, оскільки висловлений касаційним судом в цій постанові висновок застосовується в разі неоднозначності правового регулювання. Проте, як встановлено судом вище, в цій справі немає правої невизначеності, конкуренції норм, які потребували б застосування принципу тлумачення закону на користь особи.

Таким чином, у відповідача були правові підстави для повернення скарги позивачу у зв`язку з її невідповідністю вимогам щодо прийнятності.

При цьому апеляційний суд вважає, що вимоги щодо забезпечення права адвоката та КДКА на ознайомлення зі скаргою, у спосіб направлення їм скаржником з описом вкладення копії такої скарги з додатками, є прийнятними обмеженнями права на звернення, та переслідуть легітимну мету, спрямовану на забезпечення прав інших учасників бути обізнаними про подання скарги.

Щодо доводів апелянта про те, що відповідач не врахував його правового статусу як ВПО, майнового стану та спроможності оплачувати поштову кореспонденцію та виготовлення копій скарги та додатків до неї, хоче скаржник про це звертав увагу в скарзі та клопотав направити копії скарги іншим учасникам, та витребувати оскаржене рішення самостійно.

Суд звертає увагу, що статус позивача як внутрішньо переміщеної особи, пенсійний вік і стан здоров`я самі по собі не звільняють від виконання вимог статті 36 Положення. Позивач не довів, що направлення ним копій скарги іншим учасникам було для нього фінансово неможливим чи суттєво утрудненим.

Суд зважив на те, що позивач мав можливість неодноразово подавати скарги відповідачу, зокрема вже звертався зі скаргою з того самого питання (скарга від 23.10.2024) і її через недоліки оформлення, ідентичні як у скарзі від 25.11.2024, було повернуто з детальними роз`ясненнями щодо умов прийнятності (лист від 01.11.2024 № 2608). Отримавши такий лист та немаючи можливості самому подати скаргу з дотриманням вимог статті 36 Порядку № 120, позивач, як ВПО, мав можливість звернутися за безкоштовною первинною правничою допомогою для оформлення скарги та її направлення до ВКДКА. Тобто в позивача, з огляду на його статус ВПО, пенсійний вік, був ефективний механізм правового захисту через державну безкоштовну систему правничої допомоги. Доказів протилежного, позивач суду не подав.

За цих обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає, що повернення відповідачем скарги листом від 09.12.2024, було пропорційним.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 316 КАС України Суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції висновує, що рішення суду першої інстанції про відмову в позові ОСОБА_4 до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо відмови відповідача оформити рішенням і повідомити позивача про підстави повернення скарги від 25.11.2024 № 24282 та щодо відмови відповідача розглянути заяву позивача від 25.11.2024 № 24282 по суті, про зобов`язання відповідача прийняти заяву позивача від 25.11.2024 №24282 і розглянути по суті, є законним та обґрунтованим, оскільки Суд першої інстанції всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, у судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини справи, що стосуються предмета спору, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Отже, апеляційну скаргу ОСОБА_4 в цій частині слід залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року без змін.

З огляду на висновок апеляційного Суду про скасування рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі № 300/123/25, та закриття провадження у справі в частині позовної вимоги про встановлення відсутності повноважень (компетенції) відповідача з 2022 року, то апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід частково задовольнити.

Сторонами не понесено судових витрат у справі.

Керуючись статтями 139, 229, пунктом 1 частини першої статті 238, статтями 243, 308, 315-316, 319, 321-322, 325, 328-329 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 частково задовольнити.

Скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі № 300/123/25 в частині відмови в позові ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про встановлення відсутності повноважень (компетенції) у Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури з 2022 року, як суб`єкта владних повноважень, у розумінні статті 2 КАС України, та закрити провадження у справі в цій частині позовних вимог.

В решті - рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі № 300/123/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та підлягає касаційному оскарженню шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - суддя Боршовський Т.І.

судді Кухтей Р.В.

Шевчук С.М.

Повна постанова складена 08.10.2026 року.