Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №380/4905/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/4905/26 пров. № А/857/30573/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.,

суддів – Обрізка І.М., Сала П.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року у справі №380/4905/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо виплати ОСОБА_1 з 01.03.2026 пенсії без урахування індексації, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 №236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 01.03.2026 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 згідно з постановою Кабінету Міністрів України №236 від 25.02.2026 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році" та без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що частина сьома статті 43 Закону №2262 передбачає, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Зазначене положення в цілому визнано неконституційним відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року. Згідно із пунктом другим резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, зокрема, частина 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Отже, з 20 грудня 2016 року частина 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» є нечинною.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.04.2026 позов задоволено повністю.

Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.04.2025 у справі №380/4905/26 та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Апелянт вказує, що відповідно до статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» (Закон № 4695) та Постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778, до пенсій, розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів, застосовуються обмежувальні коефіцієнти до суми перевищення. З 01.01.2026 виплату пенсії позивача, яка перевищує 17 прожиткових мінімумів, було проведено із застосуванням коефіцієнтів відповідно до Постанови № 1778. Головне управління наголошує, що позивач помилково ототожнює застосування коефіцієнтів, передбачених Постановою № 1778, з обмеженням максимального розміру пенсії. Також апелянт зазначає, що соціально-економічні права не є абсолютними, і в умовах воєнного стану механізм їх реалізації може бути змінений державою через неможливість фінансового забезпечення та необхідність збереження балансу.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Суд на підставі частини четвертої статті 304 КАС України дійшов висновку, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Позивач звернувся до відповідача із письмовою заявою, в якій просив нарахувати та виплачувати з 01.03.2026 пенсію без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №236, посилаючись на норми Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-XII.

Відповідачем відмовлено позивачу у перерахунку пенсії.

Вважаючи дії відповідача щодо обмеження пенсії максимальним розміром протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги повністю, суд першої інстанції виходив з того, що положення частини сьомої статті 43 Закону України № 2262-ХІІ щодо обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами були визнані неконституційними та втратили чинність на підставі Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016. Водночас суд врахував, що внесені Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII зміни до вказаної частини статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, самі по собі не створюють підстав для такого обмеження. Відтак пенсійний орган, застосовуючи при нарахуванні та виплаті пенсії з 01.03.2026 обмеження максимальним розміром, діяв протиправно.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених ст. 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ (далі Закон України №2262-ХІІ).

Вказаним Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 236 від 25.02.2026 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році» передбачено, що з 1 березня 2026 року: розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) з урахуванням розміру підвищення пенсій відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 р. № 118 “Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році” (Офіційний вісник України, 2022 р., № 18, ст. 968), пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 р. № 168 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році” (Офіційний вісник України, 2023 р., № 26, ст. 1475), підпункту 1 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 р. № 185 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році” (Офіційний вісник України, 2024 р., № 24, ст. 1525) і підпункту 1 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 р. № 209 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році” (Офіційний вісник України, 2025 р., № 25, ст. 1669) військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31 грудня 2025 р. включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 цієї постанови, з урахуванням положень, передбачених пунктом 3 цієї постанови.

Відповідно до статті 43 Закону України №2262-ХІІ максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності застосування відповідачем обмеження пенсії позивача максимальним розміром з огляду на таке.

Як правильно встановлено судом, Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 у справі № 1-38/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII. Цими нормами, зокрема, передбачалося, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, а також встановлювалося тимчасове обмеження її розміру сумою 10740 гривень. Відповідно, з дня ухвалення вказаного рішення Конституційним Судом України зазначені положення втратили чинність, а тому виплата пенсії особам, які отримують її згідно із Законом № 2262-XII, має здійснюватися без обмеження максимальним розміром.

Колегія суддів підтримує позицію суду першої інстанції про те, що починаючи з 2017 року стаття 43 Закону № 2262-XII не містила чинних положень щодо обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами. При цьому, внесення Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII змін до частини сьомої вказаної статті (яка вже була визнана неконституційною), що полягали виключно у зміні періоду дії обмеження з «по 31 грудня 2016 року» на «по 31 грудня 2017 року», самі по собі не створюють правових підстав для застосування такого обмеження. Зазначений висновок цілком узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.10.2018 (справа № 522/16882/17), від 31.01.2019 (справа № 638/6363/17), від 12.03.2019 (справа № 522/3049/17) та від 09.11.2020 (справа № 813/678/18).

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з підсумковим висновком суду першої інстанції про те, що обмеження розміру виплати пенсії позивача при проведенні перерахунку не ґрунтується на законі, оскільки аналогічні за суттю та змістом обмеження, що містилися у частині 7 статті 43 Закону № 2262-XII, були визнані неконституційними Рішенням Конституційного Суду України № 7-рп/2016.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що при вирішенні справи необхідно керуватися принципом верховенства права та судовою практикою Європейського суду з прав людини, що відповідає вимогам статей 6 КАС України та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Зокрема, у рішенні від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що хоча держава вільна визначати та змінювати надбавки, які виплачуються з бюджету, органи влади не можуть свідомо відмовляти у виплатах, передбачених чинним законодавством (п. 23).

Також слушним є посилання суду першої інстанції на рішення Конституційного Суду України (зокрема, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 06.07.1999 № 8-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002), згідно з якими Конституція України (ст. 17) виокремлює осіб, що перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах, як таких, що потребують додаткових гарантій соціального захисту. Необхідність таких гарантій зумовлена специфікою служби, пов`язаною з ризиком для життя та здоров`я, і збереження цих гарантій є обов`язком держави як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Зважаючи на це, право позивача на отримання перерахованого розміру пенсії підпадає під дію статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а відповідні суми є «майном» у розумінні цього положення. Правова позиція щодо застосування поняття «майно» та «законного сподівання» підтверджується рішеннями ЄСПЛ у справах «Сук проти України» (від 10.03.2011, заява № 10972/05) та «Суханов та Ільченко проти України» (від 26.06.2014, заяви № 68385/10 та 71378/10). Невиплата належних сум є втручанням у право на мирне володіння майном.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій Головного управління щодо відмови здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача з 01.03.2026 без обмеження максимальним розміром, з урахуванням індексації за постановою КМУ № 236 від 25.02.2026. Обрання судом способу захисту шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити пенсію без відповідного обмеження відповідає принципу ефективності захисту та гарантує безпосереднє поновлення порушеного права позивача. Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про повне задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року у справі № 380/4905/26– без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяТ. М. Димарчук

суддіІ. М. Обрізко

П. І. Сало