Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №380/24020/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року м. ЛьвівСправа № 380/24020/25 пров. № А/857/19183/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Боршовського Т.І.,

суддів Кухтей Р. В.

Шевчук С. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у справі № 380/24020/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

суддя в 1-й інстанції – Р. П. Качур,

провадження – письмове,

час ухвалення рішення – 27 лютого 2026 року,

місце ухвалення рішення – м. Львів.

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА.

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі – Управління, відповідач), в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо проведення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2025 після нарахування індексації, з обмеженням максимального розміру; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України України у Львівській області здійснити виплату нарахованої ОСОБА_1 пенсії з 01.03.2025 з урахуванням індексації, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 Про індексацію пенсійний і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році, без обмеження її максимальним розміром.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року у справі № 380/24020/25 адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії у повному розмірі з 01.03.2025; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перерахувати з 01.03.2025 ОСОБА_1 пенсію без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2025 року № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», та здійснити виплату, з урахуванням раніше проведених виплат.

Приймаючи оскаржене рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що встановлені статтею 46 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не обмежені на час воєнного стану. Суд першої інстанції також виснував, що до Закону № 2262-ХІІ, який є спеціальним, не передбачає обмеження розміру пенсійної виплати, що перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Отже, відповідач протиправно з 01.03.2025 знизив розмір пенсії позивача, застосувавши постанови уряду, які не відповідають згаданому Закону.

Відповідач оскаржив рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення ним норм процесуального права. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивачу з 01.03.2025 поведено індексацію пенсії на виконання Постанови № 209 із застосуванням відповідних коефіцієнтів збільшення, передбачених постановою КМУ № 1, із виплатою в межах максимального розміру пенсії, встановленого законом. Оскільки розмір пенсії позивача перевищує максимальний розмір пенсії, визначений статтею 43 Закону № 2262-ХІІ, тому відсутні підстави для виплати пенсії без обмеження максимальним розміром.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася. Суд на підставі частини четвертої статті 304 КАС України дійшов висновку, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА.

1. ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

На виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача з 01.03.2025 та нараховано індексацію грошового забезпечення. При цьому, з 01.03.2025 підсумок пенсії позивача становив 46571,24 грн, а виплата пенсії здійснюється з урахуванням максимального розміру пенсії у сумі 30099,35 грн.

Вважаючи протиправними дії ГУ ПФУ у Львівській області щодо виплати його пенсії у меншому розмірі, позивач звернувся до суду з цим позовом.

2. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ. ВИСНОВКИ.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою статті 64 Конституції України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються в т.ч. вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ (далі - Указ № 64/2022), у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України Про правовий режим воєнного стану. Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023, № 49/2024 від 05.02.2024, № 271/2024 від 06.05.2024, № 469/2024 від 23.07.2024, № 740/2024 від 28.10.2024, № 26/2025 від 14.01.2025, № 235/2025 від 15.04.2025, № 478/2025 від 15.07.2025, № 793/2025 від 20.10.2025, № 40/2026 від 12.01.2026 та іншими строк дії режиму воєнного стану продовжувався.

Статтею 1-1 Закону № 2262-ХІІ передбачено таке:

- законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів;

- зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 46 Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (далі - Закон № 4059-IX) установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до законів України […] "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», прийнятої відповідно до статті 46 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік», постановлено, що у період воєнного стану у 2025 році:

1) пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Законів України […] Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів (0,5, 0,4, 0,3, 0,2, 0,1) до відповідних сум перевищення;

2) коефіцієнти, визначені пунктом 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) певних категорій осіб, визначених пунктом 2 Постанови № 1, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» постановлено, що:

3. […]

пенсії, перераховані відповідно до цієї постанови, виплачуються з урахуванням положень статті 46 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік і постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2025 р. № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» (Офіційний вісник України, 2025 р., № 9, ст. 769).

Суд першої інстанції при прийнятті рішення дійшов висновку, що зменшення відповідачем з 01.03.2025 розмірів пенсії позивача внаслідок застосування "максимального розміру", що суперечить статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ, є протиправним та порушує право позивача на отримання пенсії в порядку та розмірах, що визначені Законом № 2262-ХІІ.

Аргументи апелянта зводяться до того, що відповідач правомірно обмежив розмір пенсії позивача максимальним розміром при її індексації з 01.03.2025 відповідно до Постанови № 209, оскільки розмір нарахованої пенсії перевищив встановлену законом граничну величину пенсійної виплати. На думку апелянта, за таких обставин відсутні правові підстави для виплати позивачу пенсії без застосування відповідного обмеження.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції на підставі наявних в матеріалах справи доказів правильно, сторонами визнаються.

Отже, спірним у цій справі є застосування до спірних правовідносин положень законодавства щодо обмеження максимального розміру пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-ХІІ, зокрема обмеження розміру пенсії максимальним розміром, із застосуванням коефіцієнтів, передбачених Постановою № 1, під час індексації пенсії позивача відповідно до Постанови № 209.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність і обґрунтованість рішення в частині задоволення позову, погоджується з висновками Суду першої інстанції з огляду на такі мотиви.

Так, Верховний Суд неодноразово висловлював позицію щодо тлумачення та застосування частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII у спорах, що стосуються обмеження максимального розміру пенсій, призначених на підставі цього закону. Зокрема, у постановах від 16 грудня 2021 року (справа № 400/2085/19), 20 липня 2022 року (справа № 340/2476/21), 25 липня 2022 року (справа №580/3451/21), 30 серпня 2022 року (справа № 440/994/20), 17 березня 2023 року (справа №340/3144/21) Верховний Суд наголошував, що норми Закону № 2262-XII щодо призначення та перерахунку пенсій повинні тлумачитись із врахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, таким чином, будь-яке обмеження максимального розміру пенсій, призначених на підставі Закону № 2262, є протиправним. Такий підхід залишається усталеним та однозначним, про що свідчить правовий висновок касаційного суду, викладений у постанові КАС ВС від 29.11.2024 у справі № 380/24058/23 (№ в ЄДРСР 123410441), такого змісту:

«71. Так, відповідно до частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII (у редакції Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» чинній з 1 січня по 20 грудня 2016 року) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 1 січня по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

72. Водночас як зазначалося вище, Рішенням КСУ №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.

73. Згідно із пунктом другим резолютивної частини рішення КСУ №7-рп/2016, зокрема, частина сьома статті 43 Закону №2262-XII втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

74. Проте відповідно до Закону № 1774-VIII, який набрав чинності з 1 січня 2017 року, у частині сьомій статті 43 Закону № 2262-XII слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».

75. Отже, буквальне розуміння змін, внесених Законом № 1774-VIII з урахуванням рішення КСУ №7-рп/2016, дозволяє стверджувати, що у Законі № 2262-XII відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.

76. Це означає, що протягом 2017 року стаття 43 Закону № 2262-XII не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.

77. Отже, внесені Законом № 1774-VІІІ до частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії) самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.

78. Така правова позиція щодо застосування норм права у аналогічних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №522/3271/17, від 10 жовтня 2019 року у справі 522/22798/17, від 17 травня 2021 року у справі 343/870/17, від 21 грудня 2021 року у справі 120/3552/21-а, від 26 січня 2022 року у справі 569/2950/17, від 14 грудня 2023 року у справі № 640/15298/20 та від 23 жовтня 2024 року у справі № 560/2041/22, і колегія суддів не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку.

79. Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів доходить висновку, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків щодо протиправності дій відповідача, які полягають у обмеженні пенсії позивача максимальним розміром.».

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) та частини шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо застосування статті 46 Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX, постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», як правової підстави для обмеження розміру пенсії позивача в частині, що перевищує 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, то апеляційний Суд вказує таке.

Вирішуючи питання щодо обрання норми права, що регулює спірні правовідносини, апеляційний Суд застосовує підхід, наведений в рішенні Конституційного Суду України 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020, справа № 3-189/2018(1819/18), який поділяє та вважає за доцільне в цьому рішенні навести такі цитати (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/va05p710-20#Text):

«Особливу роль у системі інституційного забезпечення верховенства права (правовладдя) відведено судовій владі загалом, а зокрема - конституційному й адміністративному видам судочинства. Саме ці два види судочинства покликані забезпечувати узгоджений характер усієї юридичної системи в умовах співіснування суперечливих норм, завдяки чому досягається дієвість верховенства права (правовладдя), тобто його ефективність.

Принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali).

Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість…»

В цій справі, з огляду на вказані вище норми права, та встановлені судами обставини, апеляційний Суд дійшов таких висновків:

- спеціальним законом, що визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим законом, є Закон № 2262-ХІІ;

- спеціальним законом чітко та недвозначно визначено, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього закону, тобто до Закону № 2262-ХІІ;

- запровадження статтею 46 Закону № 4059-IX можливості застосування до обчислення пенсій коефіцієнтів, а також запровадження на цій підставі Урядом понижуючих коефіцієнтів шляхом прийняття Постанови № 1 для зменшення в 2025 році пенсій, призначених на підставі Закону № 2262-ХІІ, застосування яких територіальними органами ПФ України призводить до істотно зменшення розміру цих пенсій, безсумнівно охоплюється поняттям «зміна умов і норм пенсійного забезпечення» в розумінні частини четвертої статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ;

- Закон № 4059-IX не є законом про внесення змін до Закону № 2262-ХІІ;

- ні Законом № 4059-IX, ні будь-яким іншим законом у Закон № 2262-ХІІ не вносилися зміни щодо запровадження в 2025 році понижуючих коефіцієнтів для зменшення розміру пенсій, призначених на підставі Закону № 2262-ХІІ.

З огляду на наведені мотиви, колегія суддів апеляційного Суду вважає, що стаття 46 Закону № 4059-ІХ («загальний закон») не регулює спірні правовідносини в силу прямої вказівки ст.1-1 Закону № 2262-ХІІ («спеціальний закон»).

Таким чином, Постанова № 1 (як і Постанова № 209, яка відсилає до першої), як підзаконний нормативно правовий акт, що прийнятий урядом на реалізацію статті 46 Закону № 4059-ІХ, за своїм змістом (запровадження та визначення розміру понижуючих коефіцієнтів до пенсії) змінює умови і норми пенсійного забезпечення осіб, що отримують пенсію на підставі Закону № 2262-ХІІ, без внесення змін до цього закону, що прямо суперечить нормі спеціального закону: статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ.

В цьому випадку Суд апеляційної інстанції погоджується із застосуванням Судом першої інстанції при вирішенні цієї справи частини третьої статті 7 КАС України, відповідно до якої у разі невідповідності правового акта закону України суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Тому посилання апелянта на правомірність дій, з огляду на застосування постанови КМУ № 1, є помилковими, оскільки вони суперечать Закону № 2262-ХІІ.

Верховний Суд в постановах від 23.09.2025 у справі № 140/2543/25, від 24.09.2025 у справі № 380/2243/25 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/130478367, https://reyestr.court.gov.ua/Review/130478533) вказав, що застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, положень статті 46 Закону № 4059-IX та Постанови № 1, якими передбачено виплату таких пенсій, із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність (що фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій), є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.

Судом першої інстанції враховано вказану правову позицію Верховного Суду при розгляді та вирішенні цієї справи.

Отже, апеляційний Суд констатує, що Суд першої інстанції при вирішенні спору належно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин та надав їм правову оцінку, що відповідає усталеним висновкам Верховного Суду та рішенням Конституційного Суду України та Верховного суду щодо неконституційності та протиправності обмеження розміру пенсій, призначених на підставі Закону № 2262-ХІІ. З огляду на це Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач протиправно з 01.03.2025 обмежив розмір пенсії позивача «максимальним», зменшивши суму проіндексованої на підставі Постанови № 209 виплати.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів апеляційного Суду вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції визнав доводи апеляційної скарги помилковими та такими, що не спростовують висновки суду першої інстанції, то апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

З огляду на висновок по суті апеляційної скарги, Суд покладає на апелянта понесені ним судові витрати.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у справі № 380/24020/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складення постанови.

Головуючий суддяТ. І. Боршовський

суддіР. В. Кухтей

С. М. Шевчук