Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №240/20463/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 11 жовтня 2026 р.

Справа: №240/20463/26

Суддя: Слободонюк М.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/20463/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Леміщак Д.М.

Суддя-доповідач - Слободонюк М.В.

12 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Слободонюка М.В.

суддів: Канигіної Т.С. Кузьмишина В.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2026 року позов задоволено частково. Зокрема, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 08.05.2026 № 263040020009.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 з 01.05.2026 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 19.01.1993 по 30.09.1995 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 15.07.1985.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн (однієї тисячі шістдесяти чотирьох гривень 96 копійок).

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Відзиву на апеляційну скаргу від позивача не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач 01.05.2026 звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за віком на підставі частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у зв`язку з досягненням віку, що дає право на такий вид пенсії, та поданням необхідного пакета документів, передбаченого чинним законодавством.

Зазначена заява була передана на розгляд та прийняття рішення до структурного підрозділу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирської області, який здійснив опрацювання поданих матеріалів.

За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області прийнято рішення від 08.05.2026 № 263040020009, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з недостатністю підтвердженого страхового стажу, який, за висновком органу, склав 29 років 04 місяці 17 днів, що є меншим за мінімально необхідний обсяг стажу 32 роки, передбачений частиною 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" для призначення пенсії у 60 років.

До страхового стажу не було зараховано періоди роботи з 19.01.1993 по 30.09.1995 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 15.07.1985, оскільки запис про звільнення з роботи засвідчено печаткою УРСР, що не відповідає вимогам "Інструкції про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів" від 18.10.1993 № 643.

Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 08.05.2026 № 263040020009 протиправним, позивач звернулася до суду.

Приймаючи оскаржуване судове рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відмова у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи позивача з 19.01.1993 по 30.09.1995 лише з підстави засвідчення запису про звільнення печаткою УРСР є неправомірною, оскільки трудова книжка містить послідовні та належно оформлені записи про прийняття на роботу і звільнення, а доказів їх недостовірності відповідач не надав. Зарахування цього періоду збільшує страховий стаж позивача до 32 років 28 днів, що є достатнім для призначення їй пенсії за віком з дня звернення, а саме з 01.05.2026. Водночас період роботи з 01.10.1995 по 30.09.1997 не був предметом рішення пенсійного органу, тому підстав для його зарахування в межах цього спору немає.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

У відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції здійснює перевірку законності та обґрунтованості цього рішення виключно в межах оскарженої частини та доводів апеляційної скарги.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначає Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).

Згідно з визначенням, наведеним у ст. 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно з законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно з цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною 4 ст. 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону № 1058-IV, якою визначено, що право на пенсію за віком особи набувають при досягненні 60-річного віку та за наявності страхового стажу з 01.01.2025 по 31.12.2025 - не менше 32 років.

За приписами статті 40 Закону № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або у разі відсутності після 01.07.2000 60 місяців страхового стажу, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 01.07.2000 незалежно від перерв.

За вибором особи, яка звернулася за призначенням пенсії, з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, виключаються періоди до 60 календарних місяців страхового стажу, з урахуванням будь-яких періодів незалежно від перерв, що включаються до страхового стажу згідно з абзацом третім частини першої статті 24 цього Закону, та будь-якого періоду страхового стажу підряд за умови, що зазначені періоди в сумі складають не більш як 10 відсотків тривалості страхового стажу, врахованого в одинарному розмірі.

Згідно зі ст. 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.

У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (далі - Порядок № 637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" та прийнятою відповідно до зазначеної постанови Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.

Таким чином, лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці орган Пенсійного фонду вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.

Спірним у цій справі, зокрема, є питання щодо наявності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 19.01.1993 по 30.09.1995, відомості про який містяться у трудовій книжці НОМЕР_1 від 15.07.1985. Підставою для відмови у зарахуванні цього періоду відповідач визначив те, що запис про звільнення засвідчено печаткою УРСР, яка, на його думку, не відповідає вимогам Інструкції від 18.10.1993 № 643, а тому колегія суддів зазначає наступне.

Так, у відповідності до абз. 3 п. 11 Положення № 276 на печатках і штампах повинен зазначатися номер свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності.

У зв`язку з прийняттям вказаного Положення, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12.07.1994 № 379 були внесені зміни до Інструкції № 643.

Зокрема, п. 4.2 вказаної інстанції було доповнено новим абзацом, який передбачав, що на печатках і штампах суб`єктів підприємницької діяльності повинен зазначатися номер свідоцтва про державну реєстрацію.

Разом із тим, зазначені нормативно-правові акти не передбачали визнання недійсними раніше виданих печаток та не встановлювали для суб`єктів підприємницької діяльності обов`язку здійснити заміну печатки у зв`язку із встановленням новим вимог до її оформлення.

З 01.01.2004 набув чинності Господарський кодекс України, відповідно до ч. 7 ст. 58 якого на печатках і штампах суб`єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб`єкта включено до державного реєстру суб`єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця.

Положеннями п. 4 розділу IX Прикінцеві положення Господарського кодексу України було установлено, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов`язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

При цьому, ані Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", ані Порядком № 637 не встановлено критерію оцінки оформлення трудової книжки при вирішенні питання щодо призначення пенсії за віком.

Встановлення такого критерію відповідачем у даному випадку не обумовлено жодним нормативно-правовим актом, а тому пенсійний орган діяв поза межами правового регулювання, що суперечить ст. 19 Конституції України.

Аналогічний підхід щодо визначення моменту виникнення вимог до реквізитів печатки суб`єкта господарювання застосовано Верховним Судом у постанові від 28.01.2025 у справі № 300/8132/23.

На час роботи позивача з 19.01.1993 по 30.09.1995 законодавство не передбачало обов`язкового зазначення ідентифікаційного коду на печатці підприємства та не зобов`язувало роботодавців приводити зображення герба на раніше виготовлених печатках у відповідність до нових вимог законодавства.

Недоліки в оформленні відбитку печатки роботодавцем не можуть покладатися на працівника та бути підставою для позбавлення його права на зарахування періоду роботи до страхового стажу. Відповідальність за ведення, облік, зберігання і видачу трудових книжок несе власник підприємства, а працівник не має можливості контролювати правильність оформлення роботодавцем печатки чи інших реквізитів трудової книжки. Такий підхід відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 22.11.2018 у справі № 497/118/15-а, від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а.

При цьому відповідач не заперечував ані факт роботи позивача в МХП «Дніпро» у період з 19.01.1993 по 30.09.1995, ані достовірність відповідних записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 15.07.1985. Відмова у зарахуванні цього періоду ґрунтується виключно на формальній невідповідності відбитку печатки вимогам Інструкції № 643.

Саме по собі зазначення на печатці реквізитів колишньої Української РСР, за відсутності доказів її здачі у встановленому порядку або недостовірності внесеного запису, не спростовує факту роботи позивача та не є достатньою підставою для незарахування спірного періоду до страхового стажу.

Трудова книжка серії НОМЕР_1 від 15.07.1985 містить записи № 8-9 про прийняття позивача на роботу та її звільнення з МХП «Дніпро». Ці записи є послідовними, не містять розривів чи суперечностей у нумерації та хронології, містять посилання на відповідні накази й у сукупності підтверджують факт роботи позивача у спірний період.

Інших недоліків трудової книжки, зокрема неправильних або неточних відомостей про період роботи позивача з 19.01.1993 по 30.09.1995, пенсійним органом не встановлено та в оскаржуваному рішенні не зазначено. Доказів недостовірності відповідних записів відповідач також не надав.

Отже, трудова книжка є достатнім документом для підтвердження спірного періоду стажу, а встановлена відповідачем формальна невідповідність відбитку печатки не свідчить про відсутність трудових відносин та не створює підстав для витребування від позивача додаткових документів.

Зарахування періоду роботи з 19.01.1993 по 30.09.1995 збільшує страховий стаж позивача до 32 років 28 днів, що є достатнім для призначення пенсії за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 08.05.2026 № 263040020009 та наявність підстав для його скасування. Зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком з дня звернення, а саме з 01.05.2026, зарахувавши до страхового стажу спірний період роботи, є належним та ефективним способом захисту порушеного права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

ГоловуючийСлободонюк М.В.

СуддіКанигіна Т.С. Кузьмишин В.М.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua