Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №600/1386/26-а — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/1386/26-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Анісімов О.В.

Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.

12 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Херсонській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Служби безпеки України в Херсонській області, в якому просив:

визнати протиправною відмову Управління Служби безпеки України в Херсонській області (лист №71-1372 від 27.02.2026) у внесенні змін до Контракту від 01 березня 2022 року про проходження військової служби у Службі безпеки України осіб офіцерського складу, який укладений між підполковником запасу СБУ ОСОБА_1 та Службою безпеки України в особі начальника Управління Служби безпеки України в Херсонській області шляхом укладання додаткової угоди, встановивши конкретний (чіткий) строк дії даного Контракту – 4 роки (до 28 лютого 2026 року);

зобов`язати Управління Служби безпеки України в Херсонській області вчинити дії щодо негайного внесення змін до Контракту від 01 березня 2022 року про проходження військової служби у Службі безпеки України осіб офіцерського складу, який укладений між підполковником запасу СБУ ОСОБА_1 та Службою безпеки України в особі начальника Управління Служби безпеки України в Херсонській області шляхом укладання додаткової угоди, встановивши конкретний (чіткий) строк дії даного Контракту – 4 роки (до 28 лютого 2026 року).

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

10 серпня 2026 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника відповідача, в якому останній сказав на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв`язку із чим просив залишити її без задоволення.

17 серпня 2026 року до суду надійшла відповідь на відзив від позивача, в якій останній додатково навів аргументи на підтвердження своєї позиції.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 у період з 20 лютого 2002 року по 06 жовтня 2021 року проходив військову службу за контрактами осіб сержантського і старшинського складу та осіб офіцерського складу у регіональних органах Служби безпеки України: УСБУ в Херсонській області та ГУ СБУ в АР Крим (з дислокацією в м.Херсон).

Позивач, маючи військове звання "підполковник", звільнений з військової служби за підпунктом "а" пункту 61, підпунктом "г" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у запас Служби безпеки України та виключений зі списків особового складу ГУ СБУ в АР Крим з 06.10.2021, на військовий облік направлений в запас Управління Служби безпеки України в Херсонській області (наказ ГУ СБУ в АР Крим від 06.10.2021 № 362-ОС).

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 65/2022, підполковник запасу ОСОБА_1 з 01.03.2022 мобілізований та прийнятий на військову службу у СБУ за контрактом, з 01.03.2022 призначений на посаду оперуповноваженого Каховського районного відділу Управління.

Контракт від 01.03.2022 добровільно укладений позивачем зі Службою безпеки України в особі начальника регіонального органу. Пункт 5 Контракту визначає строк його дії як такий, що триває до оголошення демобілізації, без зазначення конкретної календарної дати. Таке формулювання пункту 5 Контракту повністю відповідало абз.3 ч.3 ст.23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у редакції, чинній на момент укладення контракту (01.03.2022), яка прямо допускала встановлення строку військової служби на час до оголошення рішення про демобілізацію. Відповідних змін до форми чи змісту контракту після 01.03.2022 сторонами не вносилося.

Згідно з наказом Голови Служби безпеки України від 14.04.2022 № 261/дск, начальнику Управління дозволялося у разі службової необхідності або загрози життю та здоров`ю здійснювати передислокацію особового складу Управління до інших населених пунктів у межах території України. На виконання зазначеного, а також відповідних розпоряджень Центрального управління СБУ, позивач послідовно передислоковувався та переміщувався по службі (з 03.05.2022 - спеціаліст сектору мобілізації та територіальної оборони Управління; з 08.05.2022 - місце тимчасової дислокації м.Чернівці).

Наказом начальника Управління від 02.01.2024 № 1-ОС/дск позивач мав вибути до 15.01.2024 з м.Чернівці до м.Херсон. З наказом позивач ознайомлений особисто під підпис; наказ позивачем виконано не було, у зв`язку з чим 30.05.2024 йому повідомлено про підозру за ч.4 ст.402 КК України в рамках кримінального провадження № 62024080200000199.

Наказом начальника Управління від 30.05.2024 №187-ос/дск позивач зарахований у розпорядження за пп."в" п.48 Положення №1262. Позивач стверджує, що з цим наказом його ознайомлено 20.06.2024 в адміністративній будівлі УСБУ в Чернівецькій області; ця обставина відповідачем у відзиві не спростована і не заперечена, проте, як зазначено в п.5.12 цього рішення, самостійного значення для вирішення цього спору не має. Листом від 13.09.2024 № 71/22/1/248-992 позивача повідомлено про необхідність прибуття до місця дислокації регіонального органу; станом на час розгляду справи позивач до служби не приступив.

13.02.2026 позивач подав рапорт про внесення змін до контракту (укладення додаткової угоди) з визначенням строку його дії - 4 роки, до 28.02.2026, обґрунтовуючи це наявною вислугою років (25 років 1 місяць 25 днів) та змінами законодавства, водночас висловивши небажання укладати новий контракт з Управлінням.

Листом №71-1372 від 27.02.2026 у задоволенні рапорту відмовлено з посиланням на перебування позивача у розпорядженні начальника Управління на підставі пп."в" п.48 Положення №1262 у зв`язку зі здійсненням кримінального провадження № 62024080200000199 за ч.4 ст.402 КК України, а також з посиланням на невиконання позивачем вимоги листа від 13.09.2024 про прибуття до місця дислокації. Інших мотивів відмови лист №71-1372 не містить.

Кримінальне провадження № 62024080200000199 станом на час ухвалення цього рішення не закрито, вирок суду не постановлено; доказів протилежного учасниками справи не надано.

Судом першої інстанції взято до відома посилання позивача на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду у справах №600/472/25-а, №600/1978/25-а, №600/3489/25-а, №600/5471/24-а, №600/3052/25-а та №600/4082/25-а (п.2.6 "г"). Предметом зазначених справ, за твердженням самого позивача, була бездіяльність Управління щодо звернення з рапортом про виплату грошового забезпечення та щодо розгляду рапортів про надання відпустки, тобто предмет, відмінний від предмета цього спору (правомірність відмови у внесенні змін до умов Контракту).

Зазначені обставини слугували підставою для звернення до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог, а відтак відсутності підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, дію якого на момент розгляду справи продовжено в установленому законом порядку.

Абзацом 3 частини 3 статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що під час дії воєнного стану для осіб, які приймаються на військову службу за контрактом, та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період строк військової служби може встановлюватися на час до оголошення рішення про демобілізацію.

Пунктами 13, 14 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27 грудня 2007 року № 1262 (далі - Положення № 1262), у редакції Указу Президента України № 733/2024 від 22.10.2024, визначено, що строк контракту обчислюється повними роками. Для осіб офіцерського складу, які мають право на пенсію за вислугу років, за їх бажанням строк проходження військової служби за новим контрактом може бути продовжено на строк від 2 до 10 років до досягнення граничного віку перебування на військовій службі. Під час дії особливого періоду для військовослужбовців за їх бажанням строк продовження військової служби за новим контрактом може бути продовжений на строк від 1 до 10 років, але не більше ніж до досягнення граничного віку перебування на військовій службі.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" №3633-ІХ від 11.04.2024 (набрав чинності 18.05.2024) статтю 26 Закону №2232-ХІІ викладено у новій редакції; зокрема, частину п`яту статті 26 доповнено підставою (пункт 3, підпункт "ж"): контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці звільняються з військової служби у зв`язку з закінченням строку служби (якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Відповідно до пп."в" п.48 розділу IV Положення №1262 зарахування військовослужбовців Служби безпеки України у розпорядження прямих начальників допускається у разі здійснення стосовно військовослужбовця кримінального провадження - до закриття кримінального провадження чи постановлення вироку судом. Абзацом 2 п.48 визначено, що військовослужбовці, зараховані в розпорядження, продовжують проходити військову службу та виконують обов`язки військової служби (завдання) у межах, визначених тією посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають; за ними зберігається матеріальне та грошове забезпечення. Пункт 48 Положення №1262 за своїм текстом не містить норми, яка б прямо забороняла внесення змін до контракту, укладення додаткової угоди або встановлення строку контракту стосовно військовослужбовця, зарахованого у розпорядження; ця норма регулює порядок проходження служби та забезпечення такої особи.

Відповідно до пунктів 1, 2 розділу І Інструкції про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженої наказом Центрального управління Служби безпеки України від 20 листопада 2025 року № 452, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 січня 2026 року за № 6/45400 (набрав чинності 26.01.2026, далі - Інструкція №452), реалізація вимог Положення оформлюється наказами по особовому складу, якими, зокрема, оформлюються укладання та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку. За своїм предметом регулювання Інструкція №452 визначає порядок документального оформлення (процедуру) кадрових рішень, які вже прийняті уповноваженою посадовою особою відповідно до Положення №1262 та законодавства про військовий обов`язок і військову службу; сама по собі Інструкція №452 не встановлює підстав виникнення суб`єктивного права військовослужбовця на зміну умов контракту чи кореспондуючого обов`язку командира задовольнити відповідне звернення.

Постановою Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №825/602/17 визначено, що дискреційним є повноваження суб`єкта владних повноважень, яке надає йому можливість обирати з кількох варіантів рішення той, який він вважає найкращим за конкретних обставин, за відсутності законодавчо визначеного єдиного правомірного варіанта поведінки.

Постановами Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №1640/2594/18 та від 15.11.2021 у справі №1840/2970/18 визначено, що суб`єкт владних повноважень не наділений дискреційними повноваженнями (тобто не має права діяти на власний розсуд) лише тоді, коли відповідно до закону правомірним є один-єдиний варіант поведінки; за наявності законодавчо визначених умов такий суб`єкт зобов`язаний вчинити конкретні дії, і в разі невчинення може бути зобов`язаний до цього судом. Із наведеного вбачається, що, навпаки, у випадку, коли закон не визначає єдиного правомірного варіанта поведінки, повноваження суб`єкта владних повноважень є дискреційним.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

Постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 22.12.2018 у справі №804/1469/17 визначено, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача є належним способом захисту лише тоді, коли прийняття такого рішення не передбачає права цього суб`єкта діяти на власний розсуд (не є реалізацією дискреційного повноваження); якщо ж повноваження є дискреційним, належним способом захисту може бути зобов`язання повторно розглянути звернення особи, а не зобов`язання прийняти конкретне рішення.

Постановою Верховного Суду (Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду) від 20.12.2024 у справі № 400/1117/19 визначено, що обов`язковою умовою надання судового захисту є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду; позивач повинен конкретизувати, які саме негативні наслідки він зазнав внаслідок оскаржуваного рішення, а суд – встановити факт порушення його прав.

Так, судом першої інстанції встановлено, що з огляду на оголошення проведення загальної мобілізації відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», підполковник запасу ОСОБА_1 (Б-005336) з 01.03.2022 мобілізований та прийнятий на військову службу у СБУ за контрактом та з 01.03.2022 призначений на посаду оперуповноваженого Каховського районного відділу Управління.

Зазначений вище контракт добровільно укладений позивачем зі Службою безпеки України в особі начальника регіонального органу у відповідності до вимог Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», Закону України «Про службу безпеки України», «Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України», затвердженого Указом Президента України від 27 грудня 2007 року №1262/2007 (далі - Положення № 1262). Зокрема, абз. 3 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» визначено: «Під час дії воєнного стану для осіб, які приймаються на військову службу за контрактом, та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період строк військової служби може встановлюватися на час до оголошення рішення про демобілізацію….», що і відображено у контракті від 01.03.2022.

Таким чином, колегія суддів вказує на помилковість позиції апелянта щодо посилання у апеляційній скарзі на невірну кваліфікацію дискреційних повноважень відповідача і порушення прав військовослужбовця через невизначеність строку контракту, оскільки строк контракту визначений не конкретною датою, а настанням події, що відповідає вимогам абзацу 3 частини 3 статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Суд першої інстанції також звернув увагу на внутрішню непослідовність правової позиції позивача. Із змісту позовної заяви вбачається, що позивач обґрунтовує рапорт одночасно пунктами 13, 14 Положення №1262, які регулюють право на продовження військової служби за новим контрактом на строк від 1 до 10 років, і водночас прямо зазначає про своє небажання укладати новий контракт з Управлінням, посилаючись на підставу для звільнення, передбачену пп."ж" п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-ХІІ.

Крім того, колегія суддів вважає, що норма пп."ж" п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-ХІІ, введена Законом №3633-ІХ, за своїм предметом регулювання встановлює додаткову підставу для звільнення військовослужбовця - закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Ця норма регулює порядок припинення контрактів, які вже мають визначений строк дії; вона не регулює порядок чи підстави зміни умов контрактів, укладених на інших умовах (до оголошення демобілізації) відповідно до спеціальної норми ч.3 ст.23 Закону, і не змінює автоматично умови контрактів, укладених до набрання нею чинності. Ключове значення для вирішення цього спору має не так відсутність у Закону №3633-ІХ зворотної дії в часі (частина перша статті 58 Конституції України), як відсутність у цьому Законі, у Положенні №1262 чи в іншому нормативно-правовому акті прямої норми, яка б встановлювала право військовослужбовця вимагати переоформлення вже укладеного контракту, укладеного до настання певної події, в контракт з визначеним строком за його односторонньою заявою, та відповідний обов`язок командира таку заяву задовольнити. За відсутності такої норми Закон №3633-ІХ сам по собі не породжує у позивача суб`єктивного права вимагати переоформлення умов Контракту від 01.03.2022 у судовому порядку.

Також пункт 13 Положення №1262 надає особам офіцерського складу, які мають право на пенсію за вислугою років, право звернутися із клопотанням про строк подальшого проходження служби за новим контрактом. Ця норма стосується укладення нового контракту за ініціативою військовослужбовця, який має намір продовжувати службу, а не механізму односторонньої чи судового переоформлення строку вже чинного контракту, укладеного на інших умовах (до демобілізації) відповідно до спеціальної воєнної норми ч.3 ст.23 Закону.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо непослідовності обґрунтування рапорту позивача, оскільки наявність у останнього права на пенсію за вислугою років не покладає на відповідача обов`язку задовольнити рапорт саме у заявленій редакції.

Щодо дискреційних повноважень відповідача у спірних правовідносинах, то колегія суддів зважає на те, що питання про внесення змін до умов контракту про проходження військової служби вирішується начальником регіонального органу СБУ як стороною контракту та посадовою особою, уповноваженою на прийняття кадрових рішень, що прямо випливає з пунктів 1, 2 розділу І Інструкції №452 у системному зв`язку з Положенням №1262. Водночас, як встановлено в п.5.4-5.6 цього рішення, жодна норма Закону №2232-ХІІ, Положення №1262 чи Інструкції №452 не встановлює єдиного правомірного варіанта поведінки командира у відповідь на рапорт військовослужбовця про переоформлення до демобілізації контракту в контракт з визначеним строком за його односторонньою ініціативою.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України судовий контроль за реалізацією дискреційного повноваження зводиться до перевірки того, чи діяв суб`єкт владних повноважень обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, безсторонньо та пропорційно, а не до переоцінки судом доцільності самого управлінського рішення. Перевіряючи оскаржувану відмову за цими критеріями, суд оцінює саме ті мотиви, які наведені відповідачем у листі №71-1372 від 27.02.2026, а саме: перебування позивача у розпорядженні начальника Управління на підставі пп."в" п.48 Положення №1262 у зв`язку зі здійсненням стосовно нього кримінального провадження за ч.4 ст.402 КК України, та невиконання позивачем вимоги листа від 13.09.2024 про прибуття до місця дислокації.

Перебування у розпорядженні саме по собі не виключає внесення змін до контракту, однак за конкретних обставин справи відповідач міг обґрунтовано врахувати цей статус у сукупності з іншими обставинами при реалізації дискреційного повноваження.

На переконання колегії суддів, посилання відповідача на повідомлення ОСОБА_1 п`ятим слідчим відділом (з дислокацією у м.Чернівці) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, у рамках кримінального провадження №62024080200000199 від 13.02.2024, про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України (додатково необхідно зазначити, що 07.07.2026 п`ятим слідчим відділом (з дислокацією у м.Чернівці) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Хмельницькому, у кримінальному провадженні № 42026164690000018 від 06.04.2026, ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України) жодним чином не ставить під сумнів гарантований статтею 62 Конституції України принцип презумпції невинуватості, однак ці обставини мають бути оцінені судом при розгляді справи, зокрема встановленні факту проходження позивачем військової служби за контрактом осіб офіцерського складу та мотивів відмови у перегляді умов контракту.

Окремо судом першої інстанції оцінено обґрунтованість позовної вимоги про зобов`язання відповідача укласти додаткову угоду з конкретним, визначеним самим позивачем формулюванням умов. Оскільки, як зазначено вище, вирішення питання про зміну умов контракту належить до дискреційних повноважень відповідача, зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти наперед визначене судом (чи позивачем) рішення суперечило б межам судового контролю за дискреційними повноваженнями, визначеним у постанові Верховного Суду від 22.12.2018 у справі №804/1469/17 (п.4.12).

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а згідно з частиною 2 цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів приходить до висновку, що в ході розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення про відмову у задоволенні рапорту позивача про внесення змін до контракту про проходження військової служби, оскільки контракт у первісній редакції відповідав чинному на момент його укладення законодавству, в той час як позиція апелянта щодо підстав для зміни контракту ґрунтується на помилковому трактуванні вимог Закону №3633-ІХ, який не породжує права на переоформлення раніше укладеного контракту.

Таким чином суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про безпідставність заявлених позовних вимог.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно із п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийШидловський В.Б.

СуддіСапальова Т.В. Капустинський М.М.