Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №620/227/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/227/25 Суддя (судді) першої інстанції: Непочатих В.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чуприни О.В., суддів Безименної Н.В., Говоруна О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернігівської окружної прокуратури на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 у справі за адміністративним позовом виконувача обов`язків заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави до Ріпкинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Північне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Виконувач обов`язків заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави (надалі по тексту також - позивач, прокурор, скаржник) звернувся до суду з адміністративним позовом до Ріпкинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (надалі по тексту також - відповідач, Ріпкинська селищна рада), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Північне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства, у якому просив:

визнати протиправною бездіяльність Ріпкинської селищної ради щодо непроведения інвентаризації та не виготовлення технічної документації із землеустрою (землевпорядної документації) щодо земельної ділянки площею 25,9654 га з кадастровим номером 7424487200:08:001:1189, яка знаходиться в адміністративних межах Ріпкинської об`єднаної територіальної громади;

зобов`язати Ріпкинську селищну раду вжити заходи, спрямовані на проведення інвентаризації земельної ділянки площею 25,9654 га з кадастровим номером 7424487200:08:001:1189, яка знаходиться в адміністративних межах Ріпкинської об`єднаної територіальної громади, та виготовлення відповідної документації із землеустрою (землевпорядної документації);

визнати протиправною бездіяльність Ріпкинської селищної ради щодо непроведения інвентаризації та не виготовлення технічної документації із землеустрою (землевпорядної документації) щодо земельної ділянки площею 11,5379 га з кадастровим номером 7424487200:08:001:1263, яка знаходиться в адміністративних межах Ріпкинської об`єднаної територіальної громади;

зобов`язати Ріпкинську селищну раду вжити заходи, спрямовані на проведення інвентаризації земельної ділянки площею 11,5379 га з кадастровим номером 7424487200:08:001:1263, яка знаходиться в адміністративних межах Ріпкинської об`єднаної територіальної громади, та виготовлення відповідної документації із землеустрою (землевпорядної документації).

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.08.2025 залишено без руху позовну заяву заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави до Ріпкинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Північне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

З матеріалів справи судом встановлено обставини пропуску Чернігівської окружною прокуратурою тримісячного строку звернення до суду, оскільки Ріпкинською селищною радою листом від 29.04.2024 за вих.№895/03-11 на запит Чернігівської окружної прокуратури від 22.04.2024 за №55-75-3695 вих-24 надано інформацію щодо самозаліснених земельних ділянок та повідомлено, що зміна угідь на самозаліснені землі можливо лише після закінчення термінів дії договорів оренди. Натомість розглядуваний позов скеровано до суду лише 30.12.2024.

Виходячи зі змісту заяви від 04.09.2025, поданої на виконання згаданої ухвали, позивач надав пояснення, що листом від 29.04.2024 повідомлено Чернігівську окружну прокуратуру про можливість вирішення питання обстеження земельних ділянок лишень після закінчення терміну дії договорів оренди земельних ділянок.

Надалі листом від 23.05.2024 за №1063/03-11 поінформовано про розгляд вказаного питання на черговому засіданні постійної комісії селищної ради з питань комунальної власності, земельних відносин, охорони природи та містобудівної діяльності, а листом від 17.06.2024 за №1222/03-11 доведено до відома стосовно прийняття рішення про відсутність підстав для обстеження земельних ділянок. В той же час виключно листом від 25.11.2024 за №2187/03-11 зрештою надано протокол постійної комісії селищної ради від 03.06.2024.

Наголошено на тому, що вчинена відповідачем бездіяльність фактично є триваючим правопорушенням, оскільки за наявності визначених чинним законодавством обов`язків тривале не визначення правового статусу ділянки, яка перебуває у власності територіальної громади, унеможливлює здійснення належного нагляду та контролю за її використанням.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 залишено без розгляду позов в.о. заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави до Ріпкинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Північне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Постановляючи вказану ухвалу суд першої інстанції виходив із наступного: Чернігівська окружна прокуратура про наявність підстав для звернення до суду з цим позовом була обізнана з 29.04.2024 та з 17.06.2024, втім такий скеровано до суду лише 30.12.2024, тобто з пропуском, визначеного частиною 2 статті 122 КАС України, тримісячного строку. Посилання позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду щодо конструкції "триваючого правопорушення", зокрема, на постанову від 06.02.2025 у справі №990/29/22, суд вважав необґрунтованими, оскільки такі сформульовані у контексті правовідносин, що суттєво відрізняються від тих, що є предметом розгляду у цій справі.

Не погоджуючись із ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.09.2025, Чернігівською окружною прокуратурою її в апеляційному порядку, та, посилаючись на порушення норм процесуального права й неповне з`ясування обставин, просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове судове рішення, яким направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено про таке: оскільки рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, прокуратурою скеровано лист від 25.10.2024 за №55-77-9617вих-24 до Північного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства з метою отримання відомостей щодо скерованих управлінням подань до Ріпкинської селищної ради про віднесення земель до самозаліснених. Відповідь разом з копіями документів отримана лише 19.11.2024.

Таким чином, лише після отримання відповіді у прокурора, як самостійного позивача виникло право для звернення до суду із зазначеним позовом.

Ріпкинська селищна рада Чернігівського району Чернігівської області та Північне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства не скористалися правом подання відзиву на апеляційну скаргу, відтак у силу частини 4 статті 304 КАС України, відсутність останнього не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства України, частиною 1 статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частина 1 статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано у межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Положеннями частини 2 статті 122 КАС України встановлено різні строки звернення до адміністративного суду для суб`єктів владних повноважень та для інших осіб. Зокрема, абзацом 2 вказаної частини визначено, що для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду передбачені статтею 123 КАС України.

Відповідно до частини 3 статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Частиною 4 статті 123 КАС України визначено, що у разі, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Отже, строк звернення до адміністративного суду - це тривалість часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому тримісячний строк звернення до суду у суб`єкта владних повноважень розраховується з дня виникнення підстав, що дають такому суб`єкту право на пред`явлення визначених законом вимог.

Вищенаведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема у постановах від 17.09.2021 у справі №420/473/20 та від 05.07.2023 у справі №380/15396/22, від 13.11.2024 у справі №560/22224/23.

Колегія суддів звертає увагу на те, що питання про початок перебігу тримісячного строку для звернення прокурора до суду з позовом має вирішуватися з урахуванням особливостей правового статусу прокурора як суб`єкта, який представляє інтереси держави.

У статті 1311 Конституції України проголошено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 53 КАС України врегульовано участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Так, у силу вимог частини 3 статті 53 Кодексу у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (частина 5 статті 53 КАС України).

Частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 за №1697-VII (надалі по тексту також - Закон №1697-VII) визначає виключні випадки представництва прокурором інтересів держави в суді: (1) у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (2) у разі відсутності такого органу.

Тобто прокурор може представляти інтереси держави в адміністративній справі, якщо компетентний орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист цих інтересів, а також у разі відсутності такого органу.

Вирішуючи питання про залишення позову без розгляду з підстав, визначених пунктом 8 частини 1 статті 240 КАС України, суд зобов`язаний встановити: 1) момент виникнення у прокурора права на звернення з цим позовом до суду з урахуванням положень статті 53 КАС України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру"; 2) дату, з якої прокурор мав дізнатися про фактичні обставини, що слугували підставою для його звернення до суду з позовом у цій справі.

У справі, що розглядається, виконувач обов`язків заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури у поданому до суду позові, як на наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, вказав, що бездіяльність Ріпкинської селищної ради щодо визначення правового статусу земельної ділянки, яка перебуває у власності територіальної громади, унеможливлює забезпечення здійснення належного нагляду та контролю за її використання. Необхідність пред`явлення цього позову зумовлена потребою захисту державного, суспільного інтересу у збереженні лісового фонду та упередження від можливості використання цієї ділянки у спосіб, який порушуватиме екологічну безпеку територіальної громади.

У процесуальних питаннях, що стосуються участі прокурора в адміністративному процесі, також належить застосовувати принцип пропорційності, який є одним із елементів принципу верховенства права (стаття 6 КАС України) та вимагає співмірності між обмеженнями процесуальних прав та легітимною метою їх встановлення, тобто, справедливого балансу між конкуруючими інтересами.

Стосовно наявності такої підстави для звернення прокурора до суду, як факт порушення або існування загрози порушенню інтересів держави, Верховним Судом застосовується широкий підхід до тлумачення поняття "державний інтерес", в основі якого, як правило, знаходиться суспільні (публічні) інтереси, що охоплюють собою певну сукупність приватних інтересів або важливі для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби, які відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб`єктами публічної адміністрації.

Так, у постанові від 05.11.2019 у справі №804/4585/18 Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого "інтереси держави" є оціночним поняттям, що охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом; надмірна формалізація поняття "інтереси держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Колегія суддів вважає, що наведене позивачем обґрунтування є сумісним із поняттям "інтереси держави".

Судом першої інстанції у спірних правовідносинах встановлено, що Чернігівська окружна прокуратура 22.04.2024 та 07.05.2024 повідомила листами №55-77-3695ВИХ-24, №55-77-4273ВИХ-24 Ріпкинську селищну раду про виявлені порушення та необхідність проведення обстеження земельних ділянок з кадастровими номерами 7424487200:08:001:1189 та 7424487200:08:001:1263 з метою встановлення на них лісових насаджень та віднесення до самозаліснених земель.

Ріпкинська селищна рада повідомила Чернігівську окружну прокуратуру листом від 29.04.2024 про можливість вирішення зазначеного питання лише після закінчення терміну дії договорів оренди земельних ділянок, укладених з ТОВ "Еліт Овоч".

Листом від 23.05.2024 за №1063/03-11 Ріпкинська селищна рада повідомила Чернігівську окружну прокуратуру, що питання проведення обстеження вказаних земельних ділянок буде розглянуто на черговому засіданні постійної комісії селищної ради з питань комунальної власності, земельних відносин, охорони природи та містобудівної діяльності.

Листом від 17.06.2024 за №1222/03-11 Ріпкинська селищна рада повідомила Чернігівську окружну прокуратуру, що за результатами обговорення даного питання постійною комісією прийнято рішення про відсутність підстав для обстеження зазначених земельних ділянок.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурор звернувся до суду лише 30.12.2024, тобто з порушенням строку звернення до суду, визначеного частиною 2 статті 122 КАС України, хоча про порушення вимог закону та необхідність їх захисту в судовому порядку йому стало відомо ще 29.04.2024 та з 17.06.2024, за наслідком отримання коментованих відомостей.

Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 за №17-рп/2011). Такі обмеження спрямовані на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Верховний Суд у постанові від 20.04.2021 у справі №640/17351/19 зазначав про те, що визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Поруч із цим, правовий інститут строків звернення до адміністративного суду не містить детально описаного причин чи критеріїв їх визначення, вичерпного переліку підстав для їх поновлення. КАС України встановлює лише загальні критерії - причини мають бути поважними, реальними, непереборними та об`єктивно нездоланними у межах строку. Такі причини несумісні із ситуаціями, коли особа знала або повинна була знати про порушення права, мала можливість своєчасно звернутися, але не зробила цього через недбалість, легковажність чи неорганізованість.

Визначення поважності причин здійснюється шляхом оцінки конкретних обставин: тривалості пропущеного строку, наявності факторів, що реально перешкодили зверненню, їх причинного зв`язку з пропуском, а також поведінки особи протягом цього періоду - чи вчиняла вона дії, пов`язані з підготовкою до звернення до суду.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі №9901/405/19.

У постанові Верховного Суду від 19.05.2022 у справі №300/863/21 зазначено, що поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) обставина виникла протягом строку, який встановлений законом або судом; 4) обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Таким чином, поновленню підлягають лише пропущені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом або судом. У свою чергу, поважною причиною може бути обставина, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк, виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк, виникла протягом строку, який встановлений законом або судом та підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

У свою чергу, прокурор обґрунтовував пропуск строку такими обставинами.

Так, у доповнення про обставини одержання листів Ріпкинської селищної ради від 23.05.2024 за №1063/03-11 та від 17.06.2024 за №1222/03-11 зауважено, що лише на черговий лист окружної прокуратури від 21.11.2024, відповідачем листом від 25.11.2024 за №2187/03-11 надано до окружної прокуратури копію витягу з протоколу постійної комісії селищної ради від 03.06.2024.

Окрім того, з урахуванням положень частини 3 статті 571 Земельного кодексу України, Чернігівською окружною прокуратурою скеровано лист від 25.10.2024 за №55-77-9617вих-24 до Північного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, як територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства з метою отримання відомостей щодо скерованих управлінням подань до Ріпкинської селищної ради про віднесення земель до самозаліснених.

Відповідь від Управління фактично отримано 19.11.2024 (листи від 05.11.2024 за №02/1035, від 03.12.2024 за №02/1122). Саме за наслідком отримання відповіді та долучених до такої документів уважає, що у прокурора, як самостійного позивача, виникло право для звернення до суду із зазначеним позовом.

Колегія суддів зауважує, що ухвала Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 позбавлена мотивів відхилення вищевказаних доводів прокурора.

У зв`язку з цим суд апеляційної інстанції наголошує, що тлумачення положень статей 122, 123 КАС України у справах, пов`язаних із захистом публічних інтересів, має здійснюватися з урахуванням вимог процесуального закону щодо забезпечення ефективного судового захисту, а також принципу пропорційності. Формальне застосування процесуальних строків без з`ясування суті спірних правовідносин, моменту фактичної обізнаності прокурора та достатності зібраних доказів може призвести до необґрунтованого обмеження доступу до правосуддя та фактичної легалізації триваючого порушення, що суперечить інтересам невизначеного кола осіб.

У таких спорах застосування судом процесуальних норм має забезпечувати баланс між принципом правової визначеності та необхідністю гарантувати реальний і ефективний захист суспільно значущих інтересів, що узгоджується із завданнями адміністративного судочинства (стаття 2 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, зобов`язаний діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Із цього слідує обов`язок суб`єкта владних повноважень підтвердити законність власних рішень, дій чи бездіяльності, а не уникати судового контролю.

Тому суб`єкту владних повноважень (на відміну від суб`єкта приватного права), який виступає відповідачем в адміністративній справі за позовом прокурора, поданим відповідно до статті 1311 Конституції України, недостатньо обмежуватися лише посиланням на пропуск прокурором строку звернення до адміністративного суду без належного підтвердження законності власних рішень, дій чи бездіяльності.

Початок перебігу строку для звернення прокурора до суду слід пов`язувати з моментом, коли він об`єктивно отримав достатні матеріали, що підтверджують ознаки протиправності рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Таке тлумачення відповідає конституційній функції прокуратури (стаття 1311 Конституції України), положенням статті 23 Закону №1697-VII, принципу доступу до правосуддя та гарантує ефективність захисту публічного інтересу.

Натомість ототожнення умови початку обрахунку процесуального строку для різних правовідносин ("з дня виникнення підстав" як "з дня прийняття суб`єктом владних повноважень оскаржуваного рішення") без урахування факту об`єктивної можливості отримати прокурором достатньої інформації, особливостей відповідних публічно-правових відносин та характеру порушеного публічного інтересу, буде невмотивованим.

Окреслене вище узгоджується з правовою позицією, висловленою у постановах Верховного Суду від 10.09.2026 у справі 260/6149/24, від 12.02.2026 у справі №240/23099/24, від 26.11.2025 у справі №460/18562/23, від 20.10.2025 у справі №320/39008/23.

Отже, фактична обізнаність прокурора про наявність підстав для звернення до суду виникає лише тоді, коли внаслідок вжиття заходів щодо встановлення підстав для представництва (стаття 23 Закону №1697-VII) він отримує достатню сукупність відомостей, які дають змогу ідентифікувати порушення та підтвердити його документально.

Зазначене об`єктивно зумовлює необхідність певного часу для підготовки та обґрунтування позову, що має обов`язково враховуватися судом при визначенні моменту початку перебігу строку звернення прокурора до суду в інтересах держави.

Натомість судом першої інстанції при постановлення оскаржуваної ухвали про залишення позовної заяви без розгляду не взято до уваги передумови, задля яких Чернігівською окружною прокуратурою реалізовувалось передбачене статтею 23 Закону №1697-VII право витребування за письмовим запитом документів і матеріалів, необхідних для встановлення ознак протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Так, у межах листа від 25.10.2024 за №55-77-9617вих-24 Чернігівською окружною прокуратурою, серед іншого, поставлено питання про вжиття Північним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства заходів, спрямованих на ініціювання перед Ріпкинською селищною радою віднесення земельних ділянок до самозалісених, а також інформацію щодо виявлених Управлінням площ та кількості земельних ділянок у межах Ріпкинської ОТГ, які підлягають віднесенню до самозалісених, кількості внесених подань Управлінням, результати їх розгляду органом місцевого самоврядування.

Листом від 05.11.2024 за №02/1035 (зареєстрований 19.11.2024 за №9542-24) повідомлено про вжиті у 2023 заходи, а також відомості щодо ймовірної площі самозалісених ділянок у межах Ріпкинської ОТГ.

В додаток до раніше направленого листа, Чернігівською окружною прокуратурою листом від 27.11.2024 за №55-77-10650вих-24 запитано про належність земельних ділянок з кадастровими номерами 7424487200:08:001:1189 (площею 25,9654 га) та 7424487200:08:001:1263 (площею 11,5379 га) до залісених земельних ділянок та перебування в адміністративних межах Ріпкинської об`єднаної територіальної громади; чи з приводу останніх Північним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства у 2023 році вживалися заходи щодо віднесення їх до самозалісених перед Ріпкинською селищною радою.

Листом від 03.12.2024 за №02/1122 Управлінням надано ствердну відповідь на окреслені у коментованому запиті питання.

Прокурор вказував, що подача позову 30.12.2024 була зумовлена необхідністю послідовного збирання і перевірки відомостей шляхом отримання доступу до первинної інформації, документів і матеріалів, які могли свідчити про можливе порушення земельного законодавства, необхідних для об`єктивного встановлення наявності чи відсутності підстав для представництва інтересів держави.

Тобто, такі доводи зводиться до того, що сукупність наявних матеріалів не давала достатніх підстав для прокурора до 30.12.2024 звернутися до суду з позовом.

Проте, як вже зазначено вище, судом першої інстанції не здійснено оцінки запитів Чернігівської окружної прокуратури окремо та у сукупності, зокрема до Північного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, на предмет володіння інформацією, котра давала позивачу підстави для звернення до суду в інтересах держави.

За такого правого регулювання та встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про звернення виконувачем обов`язків заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури до суду поза межами встановленого Кодексом адміністративного судочинства України строку.

Водночас суд звертає увагу, що направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції не визначає обґрунтованості позовних вимог прокурора, не встановлює незаконності бездіяльності відповідача та не передбачає результат розгляду спору по суті; стосується виключно забезпечення доступу до правосуддя та надання сторонам справи можливості реалізувати свої процесуальні права, зокрема надати докази добросовісності поведінки, а суду - оцінити спірні правовідносини крізь призму частини 2 статті 2 КАС України.

Суд враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, у пункті 60 рішення "Helle v. Finland" (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 1, 2 статті 308 КАС України).

Судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу (частина 1 статті 319 КАС України).

Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Поруч із цим, в силу вимог частини 3 статті 308 Кодексу, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 1, 2 статті 308 КАС України).

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується з доводами скаржника, що суд першої інстанції допустив неповне з`ясування обставин та порушення норм процесуального права, що призвело до передчасного висновку про наявність підстав для постановлення ухвали про залишення позовної заяви без розгляду, яка перешкоджає подальшому провадженню в справі.

Відповідно до частини 1 статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а адміністративна справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 294, 308, 312, 315, 319, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Чернігівської окружної прокуратури на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 у справі за адміністративним позовом виконувача обов`язків заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави до Ріпкинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Північне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 у справі №620/227/25 про залишення позовної заяви без розгляду, - скасувати.

Справу за адміністративним позовом виконувача обов`язків заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави до Ріпкинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Північне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії направити до Чернігівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя Чуприна О.В.

Суддя Безименна Н.В.

Суддя Говорун О.В.