Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №757/2747/26-а — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 757/2747/26-а суддя першої інстанції: Остапчук Т.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Златіна С.В., Осіпової О.О., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 травня 2026 року у справі № 757/2747/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Печерський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт, ОСОБА_1 ) звернувся з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), у якому просив суд:

- скасувати постанову від 28.04.2025 № 470/25 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП);

- закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 15 травня 2026 року у задоволенні позову відмовлено. Підставою для відмови у задоволенні позову суд першої інстанції визначив те, що повістку про виклик позивача сформовано за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів і надіслано рекомендованим листом з описом вкладення на адресу зареєстрованого місця проживання позивача.

Повернення цього відправлення з відміткою про відсутність адресата суд першої інстанції вважав належним підтвердженням оповіщення відповідно до пункту 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі - Порядок № 560).

Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що доказів поважності причин неприбуття позивач не надав, а відповідач повідомив його про розгляд справи про адміністративне правопорушення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, у якій вказує на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 травня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає про те, що з 2022 року постійно проживає у Федеративній Республіці Німеччина, а свої військово-облікові дані уточнив через мобільний застосунок «Резерв+», зазначивши фактичне місце проживання за кордоном, у зв`язку з чим не міг бути належним чином оповіщений за адресою реєстрації в Україні.

Крім того, апелянт зауважив на тому, що відповідач, маючи доступ до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, був зобов`язаний перевірити актуальні дані перед надсиланням повістки, а також на тому, що його не було повідомлено про дату, час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано справу з Печерського районного суду міста Києва.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

За допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) 25.02.2025 сформовано повістку № 2696725, якою ОСОБА_1 викликано до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 07.03.2025 о 09:00 для уточнення даних.

Зазначену повістку надіслано позивачу рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення № 0610234075210 за адресою: АДРЕСА_1 , яке повернуто відправнику з довідкою форми 20 з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Повідомленням від 18.04.2025 № 3809 відповідач запропонував позивачу прибути 28.04.2025 о 09:00 для складання протоколу та розгляду справи про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, яке 19.04.2025 надіслано на адресу електронної пошти позивача, зазначену в Реєстрі, а 22.04.2025 - за допомогою месенджера на його номер телефону.

У відповідь на це повідомлення позивач того ж дня повідомив представника відповідача про те, що проживає в Німеччині та своєчасно уточнив свої дані в застосунку «Резерв+».

Водночас у матеріалах справи наявний військово-обліковий документ позивача, сформований з Реєстру 22.04.2025, який містить відмітку «Дані уточнено вчасно», дату уточнення даних 28.03.2025 та адресу проживання позивача у Федеративній Республіці Німеччина (м. Гуммерсбах). Аналогічну відмітку містить і військово-обліковий документ позивача, сформований 12.01.2026.

Постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 28.04.2025 № 470/25, винесеною за відсутності позивача, його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25 500,00 грн.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що підставою для притягнення позивача до відповідальності стало неприбуття за повісткою № 2696725 до ІНФОРМАЦІЯ_3 07.03.2025 о 09:00.

При цьому належність оповіщення відповідач обґрунтував поверненням поштового відправлення з відміткою про відсутність адресата за адресою, яку в постанові зазначено як задеклароване/зареєстроване місце проживання позивача.

Також з матеріалів справи вбачається, що позивач проживає у Федеративній Республіці Німеччина, де має дозвіл на проживання, наданий відповідно до § 24 Закону про перебування (AufenthG) як особі, яка користується тимчасовим захистом, дію якого продовжено до 04.03.2027.

Не погоджуючись з постановою про накладення стягнення, ОСОБА_1 звернувся до суду і, за результатами розгляду справи, у задоволенні позову було відмовлено.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що на виконання частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частиною першою статті 210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а частиною третьою цієї статті - за вчинення таких дій в особливий період.

Згідно з частиною третьою статті 22 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції Закону України від 11.04.2024 № 3633-IX, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни під час мобілізації зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, а в разі отримання повістки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені в ній місце та строк.

Цією ж статтею визначено вичерпний перелік поважних причин неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які мають бути підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій, а також обов`язок громадянина в разі неприбуття в найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття, повідомити територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про причини неявки.

Водночас Законом України від 11.04.2024 № 3633-IX, який набрав чинності 18.05.2024, на військовозобов`язаних покладено обов`язок протягом 60 днів з дня набрання ним чинності уточнити свої облікові дані, зокрема адресу місця проживання.

Порядок оповіщення військовозобов`язаних про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки визначено Порядком № 560 у редакції, чинній станом на дату формування повістки.

Відповідно до пункту 34 Порядку № 560 повістка про виклик військовозобов`язаного може бути надіслана засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення на адресу його місця проживання після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, у тому числі адреси місця проживання.

Цим же пунктом передбачено, що в разі уточнення військовозобов`язаним облікових даних після завершення зазначених 60 днів повістка може надсилатися на адресу місця проживання, зазначену ним під час уточнення облікових даних, а в разі неуточнення протягом 60 днів своєї адреси місця проживання - на адресу зареєстрованого/задекларованого місця проживання.

Згідно з пунктом 41 Порядку № 560 належним підтвердженням оповіщення про виклик у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку є, зокрема:

- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;

- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Статтею 268 КУпАП визначено, що справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а за відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Верховний Суд у постанові від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а зазначив, що процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності покладено на відповідача як на суб`єкта владних повноважень, а в силу принципу презумпції невинуватості всі сумніви щодо події порушення та винності особи, яка притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь.

Водночас частиною першою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а тому покладення на відповідача обов`язку доказування правомірності оскаржуваного рішення не звільняє позивача від доведення тих конкретних обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що обов`язок з`явитися за викликом у строк та місце, зазначені в повістці, виникає в особи з моменту її оповіщення, а пункт 41 Порядку № 560 встановлює випадки, за яких особа вважається оповіщеною про виклик і без фактичного отримання повістки.

При цьому правові наслідки, передбачені пунктом 41 Порядку № 560, пов`язуються з надсиланням повістки на адресу, визначену з дотриманням пункту 34 цього Порядку, тобто на адресу місця проживання, повідомлену особою під час уточнення облікових даних, або, якщо іншої адреси особа не повідомила, - на адресу її зареєстрованого/задекларованого місця проживання.

Отже, повернення поштового відправлення з відміткою про відсутність адресата за адресою зареєстрованого місця проживання не може вважатися належним оповіщенням лише в тому разі, якщо станом на дату формування та надсилання повістки особа повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншу адресу місця проживання.

Як убачається з матеріалів справи, повістку № 2696725 сформовано 25.02.2025 за допомогою Реєстру, підписано кваліфікованим електронним підписом, у той же день надіслано позивачу рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення за адресою його зареєстрованого місця проживання, яку зазначено в самій повістці, проте, до визначених у повістці дати та часу прибуття, повернуто відправнику з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Надаючи оцінку доводам апелянта про те, що адресу місця проживання за кордоном він повідомив під час уточнення облікових даних, колегія суддів зазначає, що військово-облікові документи позивача, на які він посилається, сформовано з Реєстру 22.04.2025 та 12.01.2026, тобто після формування та надсилання повістки і після визначеної в ній дати прибуття.

Ці документи відображають відомості Реєстру станом на дату їх формування, а зазначена в них дата уточнення даних 28.03.2025) також настала після 07.03.2025.

Відмітка «Дані уточнено вчасно», наявна в цих документах, свідчить лише про факт уточнення позивачем облікових даних у строк, установлений Законом України № 3633-IX, однак не містить відомостей про те, яку саме адресу місця проживання він тоді повідомив.

При цьому правове значення для застосування пункту 41 Порядку № 560 має не сам факт своєчасного уточнення облікових даних, а зміст повідомлених відомостей, оскільки повістка, надіслана за адресою, яку особа повідомила під час уточнення, або за адресою реєстрації, якщо іншої адреси повідомлено не було, в обох випадках породжує наслідки належного оповіщення.

Натомість докази того, що станом на 25.02.2025 позивач повідомив відповідачу адресу місця проживання у Федеративній Республіці Німеччина, в матеріалах справи відсутні, про наявність таких доказів ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду, не повідомлялось.

Водночас матеріали справи містять докази, які свідчать про сформовану за допомогою Реєстру повістку із зазначенням адреси позивача в місті Києві та відомості про уточнення позивачем облікових даних 28.03.2025, тобто вже після визначеної в повістці дати прибуття.

За таких обставин колегія суддів вважає доведеним, що повістку надіслано позивачу з дотриманням пунктів 34, 41 Порядку № 560, а повернення поштового відправлення з відміткою про відсутність адресата є належним підтвердженням його оповіщення про виклик.

Подальше уточнення позивачем адреси місця проживання не змінює правових наслідків оповіщення, яке відбулося до такого уточнення.

Колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 12.12.2018 у справі № 752/11896/17-ц, відповідно до яких повернення поштового відправлення з відміткою «за закінченням терміну зберігання» саме по собі не дає підстав вважати особу належним чином поінформованою.

Разом з тим у цій справі поштове відправлення повернуто з іншої підстави - у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою, з якою пункт 41 Порядку № 560 прямо пов`язує настання наслідків належного оповіщення, а тому зазначена позиція не свідчить про неналежність оповіщення позивача.

Посилання апелянта на проживання за межами України також не спростовує висновку про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, оскільки чинне законодавство не звільняє військовозобов`язаних, які перебувають за кордоном, від обов`язків, визначених статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а доказів повідомлення відповідача про причини неявки у строк, установлений цією статтею, позивач не надав.

Не знайшли свого підтвердження й доводи ОСОБА_1 про неповідомлення щодо дати, часу і місця розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки повідомлення від 18.04.2025 № 3809 надіслано йому 19.04.2025 на адресу електронної пошти, зазначену в Реєстрі, та 22.04.2025 за допомогою месенджера на його номер телефону, на яке позивач того ж дня відреагував.

Отже, ОСОБА_1 був своєчасно обізнаний про місце і час розгляду справи, проте на її розгляд не з`явився та клопотання про відкладення розгляду не заявив, що відповідно до статті 268 КУпАП давало відповідачу право розглянути справу за його відсутності.

За таких обставин, колегія суддів робить висновок, що приймаючи оскаржувану постанову, відповідач діяв на підставі у відповідності до критеріїв, визначених частиною другою статті 2 КАС України, і висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є правильним.

Водночас колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що суд першої інстанції неповно навів мотиви ухваленого рішення та допустив неточності при встановленні обставин справи.

Так, суд першої інстанції помилково зазначив у мотивувальній частині рішення, що повісткою позивача викликано на 17.03.2025, тоді як згідно з повісткою № 2696725 та оскаржуваною постановою позивач мав прибути 07.03.2025.

Крім того, суд першої інстанції без посилання на будь-які докази виходив з того, що повістку надіслано за адресою, вказаною військовозобов`язаним під час оновлення облікових даних, та не надав оцінки відмітці «Дані уточнено вчасно» і відомостям про адресу проживання позивача за кордоном, на які позивач посилався.

Також суд першої інстанції обмежився посиланням на частину першу статті 77 КАС України, не врахувавши, що в цій категорії справ обов`язок доказування правомірності рішення покладено на суб`єкта владних повноважень, та зазначив про повідомлення позивача про розгляд справи 22.04.2025 на мобільний телефон, не врахувавши, що повідомлення від 18.04.2025 № 3809 було надіслано також 19.04.2025 на адресу електронної пошти позивача.

З приводу доданих до апеляційної скарги документів, зокрема військово-облікового документа, сформованого 27.05.2026, та документів про наявність у позивача права на відстрочку, то позивач не довів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а тому відповідно до частини четвертої статті 308 КАС України такі документи судом апеляційної інстанції не приймаються.

Крім того, колегія суддів зауважує на тому, що наявність у позивача права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації не звільняє його від обов`язку з`явитися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для уточнення даних.

Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини третьої статті 317 КАС України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, а згідно з частиною четвертою цієї статті зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив правильне по суті рішення про відмову в задоволенні позову, однак неповно навів його мотиви, що свідчить про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині.

Керуючись статтями 139, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 травня 2026 року у справі № 757/2747/26-а за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Печерський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності - задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 травня 2026 року у справі № 757/2747/26-а - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 травня 2026 року у справі № 757/2747/26-а - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до частини третьої статті 272 КАС України оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді С.В. Златіна

О.О. Осіпова