Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №295/386/26 — Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/386/26

Категорія 44

2/295/1175/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого судді Чішман Л.М.,

за участю секретаря судового засідання Лайчук В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом представника ОСОБА_1 – адвоката Воронюк Катерини Юріївни до державної установи «Житомирська установа виконання покарань (№8)» про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернулася до суду із заявою, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача 1 000000, 00 грн моральної шкоди та судові витрати.

В обґрунтування вимог вказано, що ОСОБА_1 утримувався у державній установі “Житомирська установа виконання покарань (№ 8)” у наступні періоди: з 31.05.2017 до 08.06.2022 утримувався у слідчому ізоляторі при ДУ “Житомирська установа виконання покарань (№8)” та з 18.04.2023 по 06.12.2023 відбував покарання в ДУ “Житомирська установа виконання покарань (№8)”.

Протягом усього періоду тримання позивача, адміністрацією установи порушувалися житлово-побутові, санітарні, гігієнічні вимоги щодо умов тримання осіб, взятих під варту, та осіб, які відбувають покарання, що справило згубний вплив на позивача, який утримувався в таких неналежних умовах.

За результатами моніторингового візиту до Державної установи “Житомирська установа виконання покарань (№ 8)” від 29.07.2020 встановлено наступні порушення:

- порушення права в`язнів на повагу до їх гідності, жорстоке або таке, що принижує гідність, поводженню чи покарання (статті 21, 28 Конституції України);

- недотримання права на працю засуджених;

- порушення права на охорону здоров`я та медичне забезпечення

За результатами відвідування державної установи “Житомирська установа виконання покарань (№ 8)” за 07-08.02.2023 для виконання функцій національного превентивного механізму встановлено наступні порушення:

- порушення права на захист від катування, жорстокого нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання

- порушення права на гідні умови утримання;

- порушення права на інформацію;

- порушення права на підтримання контактів із зовнішнім світом.

На думку ОСОБА_1 неналежні умови утримання в ДУ «Житомирська установа виконання покарань (№8)», з якими стикнувся позивач, підпадають під жорстоке поводження та принижують людську гідність. Він впродовж тривалого часу з 31.05.2017 до 08.06.2022 та з 18.04.2023 по 06.12.2023 змушений був піддаватися катуванню та нелюдському поводженню.

Вчинення протиправних дій відносно позивача, з якими він стикнувся в ДУ «Житомирська установа виконання покарань (№8)», зумовили настання "психологічної рани", що потребує довгого і тривалого лікування. Адвокат зазначила, що сума в 1 000 000, 00 гривень, може в достатній мірі відшкодувати моральну шкоду та розрахована з урахуванням розумності і справедливості.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 14.01.2026 позовну заяву залишено без руху (а.с. 28).

Ухвалою суду від 10.02.2026 у справі відкрито загальне позовне провадження (а.с. 41).

26.02.2026 від начальника ДУ ЖУВП №8 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування відзиву зазначено, що під час утримання позивача в слідчому ізоляторі при ДУ "Житомирська установа виконання покарань (№8)" в період з 31.05.2017 по 08.06.2022 та відбування позивачем покарання в період з 18.04.2023 по 06.12.2023 в ДУ "Житомирська установа виконання покарань (№8)" були неналежні умови утримання.

У позовній заяві не зазначено в чому проявляється нанесена позивачу діями чи бездіяльністю відповідача моральна шкода та в чому вона полягає. Позивачем не наведено жодного доказу моральних страждань внаслідок дій чи бездіяльності відповідача та не надано доказів причинного зв?язку таких моральних страждань із діями або бездіяльністю відповідача.

За весь період з 18.04.2023 по 06.12.2023 перебування в ДУ "Житомирська установа виконання покарань (№8)" перебував у камері №230 у статусі ув?язненого, а не засудженого, при цьому користувався всіма правами і обов`язками відповідно до Закону України «Про попереднє ув`язнення».

Позовна заява обґрунтована лише перевіркою Генеральної прокуратури України щодо дотримання вимог Закону України «Про попереднє ув`язнення» та іншого кримінально-виконавчого законодавства, а також моніторингових звітах Секретаріату Уповноваженого з прав людини, якими проведено перевірки ДУ «Житомирська установа виконання покарань №8» в цілому та було встановлено незадовільні матеріально-побутові умови та санітарний стан окремих камерних приміщень установи, що потребувало вжиття невідкладних заходів до їх поліпшення.

Інформація, викладена у звітах, не підлягає врахуванню у даних спірних правовідносинах, оскільки встановлені порушення не стосувалися камер №230, 232, 235, 323, 229, 231, в яких утримувався позивач у спірний період та зокрема порушень, на які посилалася представник позивача, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги.

З описової частини вищенаведених документів не вбачається, що досліджувались саме умови тримання позивача та перевірка здійснювалась за його скаргою.

У позовній заяві взагалі не вказано конкретно коли (часові проміжки) та в яких саме камерах, де утримувався позивач, були порушені його права, не вказано також коли і до кого він звертався з будь-якими заявами (письмовими чи в усній формі) щодо порушень, які було зазначено в перевірці прокуратури у звітах моніторингових груп.

В кожній камері установи, в тому числі в камерах №230, 232, 235, 323, 229, 231 в наявності вікна, природне освітлення камер задовольняє побутові потреби ув?язнених, штучне освітлення камер здійснюється ЛЕД -лампами.

Харчування позивача, який перебував в статусі ув?язненого в ДУ «Житомирська установа виконання покарань (№8)», здійснювалось з 31.05.2017 до 08.06.2022 та з 18.04.2023 по 06.12.2023 по нормі харчування №3 (для осіб, які тримаються у слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби).

На розгляді у Житомирському окружному адміністративному суді перебувала адміністративна справа №240/10894/24 за позовом ОСОБА_1 до ДУ "Житомирська установа виконання покарань (№8)" про визнання протиправною бездіяльності, рішенням від 11.04.2025 в якій відмовлено у задоволенні позовної заяви.

В даному випадку необхідною умовою для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення моральної шкоди є встановлений факт неправомірних дій цього відповідача чи його посадових чи службових осіб.

У позовній заяві не зазначено, що позивач звертався з усними та письмовими скаргами на порушення умов тримання під вартою і на підтвердження вказаних обставин позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів, крім того, не надано позивачем і доказів, що умови тримання під вартою були неналежними.

Посилання позивача на те, що під час перебування під вартою в умовах ДУ "Житомирська установа виконання покарань(N?8)ДУ він піддавався нелюдському поводженню, яке полягало в самих умовах утримання в камерах установи, враховуючи обмеження в особистому просторі в камері, відсутність умов гігієни, для сну, для відпочинку, недотримання санітарних умов, відсутність доступу свіжого повітря, відсутність нормального харчування, не містять свого об?єктивного підтвердження у справі на підставі належних, допустимих і достатніх доказів.

Позивачем належних та допустимих доказів обставин, викладених в позовній заяві, щодо неналежних умов тримання під вартою та бездіяльності керівництва державної установи "Житомирська установа виконання покарань(N?8)» суду не надано, факт завдання через умови тримання під вартою у ДУ «ЖУВП (N?8)» йому моральної шкоди не доведено.

Висновок позивача про приниження його гідності шляхом тримання його в умовах, які суперечили нормам законодавства, є необґрунтованим й не підтвердженим жодним доказом.

Зазначені обставини справи, вказані позивачем, не підтверджують факт заподіяння йому моральної школи та не є підставою для будь-якого відшкодування.

Позивач не скористався своїм правом на подачу відповіді на відзив.

В судове засідання сторони не з`явилися.

У позовній заяві представник позивача просила розгляд справи проводити без її участі та без участі позивача.

05.05.2026 представник позивача звернулася до суду із заявою, в якій просить проводити судове засідання, призначене на 22.06.2026, а також всі наступні судові засідання у даній справі, в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів програмного забезпечення «Easycon».

Ухвалою суду від 06.05.2026 таке клопотання представника позивача задоволено, однак в судові засідання, призначені на 22.06.2026 та 06.10.2026 адвокат не з`явилася.

Представник відповідача 22.06.2026 подав до суду заяву про розгляд справи без його участі у зв`язку з постійною неявкою позивача та його представника, відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що ув`язнений ОСОБА_1 утримувався у ДУ «ЖУВП (№8)» з 31.05.2017 до 08.06.2022 (у слідчому ізоляторі при ДУ «ЖУВП (№8)») та з 18.04.2023 по 06.12.2023 (прибув 18.04.2023 до установи у розпорядження Житомирського апеляційного суду), що підтверджується відповіддю на адвокатський запит від 27.05.2024 №8/5264 (а.с. 16), а також довідками відповідача, долученими до відзиву на позовну заяву.

При цьому, позивач утримувався у вказані періоди в наступних камерах:

31.05.2017 - камера 230; 20.07.2017 - камера 232; 28.07.2017 - камера 230; 07.08.2017 - камера 235; 16.08.2017 - камера 230, 06.07.2018 - камера 323; 08.07.2018 - камера 230; 18.05.2019 - 229.

06.12.2023 ОСОБА_1 звільнений за відбуттям строку покарання.

У 2024 році позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ДУ "Житомирська установа виконання покарань (№8)" про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність ДУ "Житомирська установа виконання покарань (№8)" в частині невжиття заходів для приведення умов його утримання відповідно до вимог чинного законодавства, якими визначаються умови відбування покарання засудженими, починаючи з 18.04.2023 по 06.12.2023;

- зобов`язати ДУ "Житомирська установа виконання покарань (№8)" протягом 6 (шести) місяців з дня набрання рішенням законної сили привести житлові, побутові та санітарно-гігієнічні умов утримання у відповідність до вимог чинного законодавства, які визначають умови тримання осіб під вартою та відбування покарання.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 № 240/10894/24 у задоволенні такої позовної заяви було відмовлено, таке рішення не оскаржувалося позивачем.

В рамках такої адміністративної справи ОСОБА_1 посилався на ті ж обставини, якими обґрунтовано позовну заяву у даній справі, до матеріалів обох справ, виходячи з аналізу рішення у справі № 240/10894/24, долучено однакові докази.

Згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Нормативно-правовим актом, який регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими є Кримінально-виконавчий кодекс України (далі - КВК).

Відповідно до ч. 1 ст. 7 КВК України держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду (ч. 2 ст. 7 КВК України).

Відповідно до ст. 115 КВК України передбачено, що особам які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Засуджені, як правило, тримаються в приміщеннях блочного типу. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути менш як чотири квадратні метри, а у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, у стаціонарі - п`яти квадратних метрів. Засудженим надається індивідуальне спальне місце і постільні речі. Вони забезпечуються одягом, білизною і взуттям за сезоном з урахуванням статі і кліматичних умов, а в лікувальних закладах - спеціальним одягом і взуттям.

Проаналізувавши викладене, слідує висновок, що державою гарантовано права, свободи і законні інтереси засуджених, які користуються усіма правами людини та громадянина за винятком обмежень, визначених КВК України, законами України і встановлених вироком суду, зокрема, це стосується й права на належне матеріально-побутове забезпечення для засуджених до довічного позбавлення волі.

На підтвердження доводів в обґрунтування позовних вимог представниця позивача долучила до матеріалів справи звіт за результатами повторного моніторингового візиту до ДУ "Житомирська установа виконання покарань (№8)" від 29.07.2020, звіт про результати відвідування ДУ "Житомирська установа виконання покарань (№8)" для виконання функцій національного превентивного механізму та співзвіти, датовані лютим 2023 року, тобто такі стосуються спірного періоду.

Саме такі докази лягли в основу обставин, якими обґрунтована позовна заява.

За результатами моніторингового візиту до ДУ “Житомирська установа виконання покарань (№ 8)” від 29.07.2020 встановлено наступні порушення:

1. Порушення права в`язнів на повагу до їх гідності, жорстоке або таке, що принижує гідність, поводженню чи покарання (статті 21, 28 Конституції України).

В установі порушується право в`язнів на рівність та повагу до їх гідності. Зокрема, незважаючи на зауваження, надані під час проведення попередніх візитів, в установі продовжують порушуватися вимоги статті 115 КВК України та статті 11 Закону України «Про попереднє ув`язнення» в частині дотримання норми площі в камері для однієї засудженої особи, узятої під варту, яка в окремих камерах менша за 2,5 та 4 квадратних метрів на одну особу. Ліжка в них розташовані впритул одне до одного, що не забезпечує ув`язненим особистий простір та приватність.

Під час вивчення камерних карток в`язнів встановлено, що в установі допускаються порушення вимог статей 7 та 8 Закону України «Про попереднє ув`язнення» щодо забезпечення ізоляції осіб, узятих під варту, постійного нагляду за ними та роздільного тримання різних категорій ув`язнених, зокрема спільно утримуються раніше засуджені з раніше не засудженими ув`язненими.

У відвіданих камерах умови тримання не відповідають встановленим нормам: не обладнані примусовою вентиляцією, через що в них відчувається задуха, підвищена вологість та сперте повітря. Камери перебувають в антисанітарному стані та потребують дезінфекції. Вказане підтверджується наявністю скарг утримуваних осіб на укуси клопів та наявність тарганів. Крім того, в окремих камерах більшість санвузлів не обладнано змивними бачками, сантехнічне обладнання фізично зношене, перебуває в антисанітарному стані та потребує заміни. Деякі камери збірного відділення, в які поміщаються новоприбулі особи або особи, які вибувають з неї, нагадують «кам`яні мішки». У цих приміщеннях відсутні вікна, внаслідок чого у в`язнів відсутній доступ до природного освітлення та свіжого повітря. Також майже всі камери не обладнані санвузлами та бачками питної води, у зв`язку з чим в`язні не мають доступу до питної води та можливості справляти природні потреби. Крім цього, у відповідному журналі не фіксується час прибуття та вибуття осіб із збірного відділення, що може свідчити про перевищення часу утримання в`язнів у вказаних приміщеннях.

Карцери та одиночні камери установи обладнано лише нічним або лише денним освітленням, яке працює цілодобово, у зв`язку із чим, в`язні в них перебувають у напівтемряві або із постійно увімкненим світлом. Особи, які тримаються у цих приміщеннях, не мають можливості самостійно відкрити кватирку з метою забезпечення доступу до свіжого повітря. Зафіксовано надмірну загратованість вікон у камерах, внаслідок чого в них недостатньо природного освітлення та постійно увімкнено штучне освітлення. При цьому в деяких камерах вікна виходять на іншу будівлю, що розташована впритул, унаслідок чого до вказаного приміщення не потрапляє природне освітлення. Більшість лазень, які розташовані у приміщеннях корпусних відділень, потребують проведення ремонтних робіт та не забезпечують приватність в лазнях відсутні штори та перегородки.

Крім того, під час миття в`язні не мають можливості самостійно регулювати температуру води. Також в установі відсутній журнал проведення тілесних оглядів у лазні, що свідчить про можливу відсутність фактів проведення таких оглядів. При цьому засуджені повідомили, що такі огляди проводяться дуже рідко та у присутності інших в`язнів й працівників адміністрації. Вказане може свідчити про порушення права засуджених на рівність та повагу до їх гідності. Більша частина постільної білизни в`язнів потребує заміни.

Виявлено незадовільний стан електрообладнання (дротів, розеток, щитових тощо), що становить небезпеку для життя та здоров`я утримуваних осіб й персоналу установи.

В установі продовжується негативна практика порушення вимог порядку забезпечення, обліку та експлуатації меблів, інвентарю і предметів господарчого призначення та норм їх забезпечення і експлуатації.

В`язні повідомили, що в установі наявні перебої з водопостачанням, через що змушені робити запаси води та фільтрувати її самостійно.

Встановлено порушення в організації харчування, а саме - зберігання продуктів у холодильних шафах здійснюється в антисанітарних умовах, зокрема в одній з них розморожувалася риба над компресором, з якого стікала вода, що може призвести до появи кишково-шлункових захворювань в осіб, які утримуються в установі.

У приміщеннях для миття столового та кухонного посуду відсутні гумові килимки. Прогулянкові дворики потребують поточного ремонту, навіси для захисту від атмосферних опадів перекривають недостатню для цих потреб площу та потребують ремонту.

Встановлено факт ненаправлення зі слідчого ізолятора 52 засуджених осіб для відбування покарання з дня набрання вироком законної сили, внаслідок чого такі особи позбавлені реалізації більшості своїх прав, передбачених статтею 8 КВК України.

Станом на 29.07.2020 в установі відбувало покарання 160 осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, з яких більшість мали право на застосування до них зміни умов тримання шляхом переведення до багатомісних приміщень камерного типу.

Проте, через відсутність в установі таких приміщень питання стосовно застосування до вказаних осіб передбаченої законодавством заохочувальної норми адміністрацією установи не розглядалося.

Таким чином, засуджені до довічного позбавлення волі штучно позбавлені права бути переведеними до звичайних жилих приміщень виправної колонії максимального рівня безпеки.

Розпорядок дня для ув`язнених/засуджених складений таким чином, що проміжок часу між вечерею та спіданком становить більше 13 годин, зокрема під час спілкування із неповнолітніми встановлено, що вечерю вони отримують о 16:00, а сніданок в 7:00 ранку.

2. Недотримання права на працю засуджених (стаття 43 Конституий України, стаття 4. Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенція МОП про примусову чи обов`язкову працю №№ НОМЕР_1 ).

В установі не проведено атестацію робочих місць, відповідно на засуджених не поширюються розміри доплат за роботу у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах праці. Під час відвідування майстерень для засуджених до довічного позбавлення волі виявлено порушення додержання правил охорони праці та техніки безпеки, зокрема приміщення належним чином не вентилюється, в`язні увесь час перебувають в пилу, а засоби захисту потребують заміни, вказане не забезпечує гідних умов праці вказаних засуджених.

Персонал установи частково дотримується рекомендацій, визначених пам`яткою (інструкцією) щодо профілактики та запобіганні поширенню коронавірусної інфекції та поводження в умовах карантину осіб, що перебувають на території СІЗО, розробленою Центром громадського здоров`я МОЗ України.

3. Порушення права на охорону здоров`я та медичне забезпечення (стаття 49 Конституції України, стаття 4 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», пункт 1 Переліку принципів, що стосуються поводження із особами, позбавленими свободи, у контексті пандемії коронавірусної хвороби COVID-19, затверджених Європейським комітетом проти катувань).

В установі належним чином не виконуються вимоги Плану протиепідемічних заходів щодо запобігання занесенню і поширенню в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах ДКВС України гострої респіраторної хвороби, спричиненої новим коронавірусом, на 2020 рік, який затверджено спільним наказом ЦОЗ ДКВС України та Департаментом з питань виконання покарань від 12.03.2020 № 57-ОД/8/ОД-20:

- попри наявність графіків провітрювання та кварцувань приміщень, під час візиту моніторинговою групою не зафіксовано жодного випадку використання бактерицидних ламп в установі. При цьому такі лампи перебувають у брудному стані, а фактично визначити час їх використання неможливо, оскільки відсутня фіксація у відповідному журналі;

- ув`язнені частково забезпечуються засобами індивідуального захисту. Видається одна медична маска в незалежності від кількості годин проведення відповідного судового засідання чи слідчої дії (без врахування норм використання медичної маски);

- персонал установи, частково забезпечений засобами індивідуального захисту, видається лише одна маска на зміну;

- не проводиться щоденний огляд та температурний скринінг всіх засуджених та ув`язнених. Щоденний візуальний огляд проводиться лише щодо неповнолітніх, стосовно інших ув`язнених, та їх огляд проводиться фельдшером лише за наявності відповідних скарг.

Інше. На території установи наявні затоплені площі та нестерпний запах у зв`язку із несправністю каналізаційних стоків, унаслідок чого наявна загроза виникнення інфекційних захворювань. При цьому, адміністрацією установи було надіслано відповідні листи щодо виділення коштів на ремонт каналізаційної системи. Однак, відповідних коштів на заміну чи реконструкцію каналізаційної системи не було виділено (а.с. 10-13).

Крім цього, за результатами відвідування ДУ “Житомирська установа виконання покарань (№ 8)” за 07-08.02.2023 для виконання функцій національного превентивного механізму встановлено наступні порушення:

1. Порушення права на захист від катування, жорстокого нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (стаття 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 21, 28 Конституції України, Стандарти КЗК).

В установі мають місце випадки порушення вимог щодо роздільного тримання ув`язнених. Зокрема, раніше засуджені особи утримуються з раніше не судимими, що може призвести до конфліктів серед утримуваних осіб, спричинення ними самоушкоджень та вчинення злочинів піл час їх утримання в установі.

Так, під час вивчення камерних карт утримуваних осіб встановлено, що в камері № 221 утримувався вперше притягнутий до кримінальної відповідальності ОСОБА_2 , який раніше притягувався до кримінальної відповідальності. Аналогічні порушення також встановлено в камерах №№ 216. 220,.

Виявлений факт свідчить, що адміністрацією установи не здійснюється на належному рівні контроль за розміщенням в`язнів з урахуванням сучасних методів організації належного нагляду та принципів динамічної безпеки, що призводить до порушення прав на особисту безпеку.

Також встановлено, що в установі порушуються вимоги статті 115 КВК України, викладених у правилі 10 Мінімальних стандартних правил поводження за канями та пункті 18.1 Європейських пенітенціарних правил в частині дотримання норми площі в камері для однієї засудженої особи, яка в окремих камерах менша 4 квадратних метрів.

Так, з 88 камер для тримання засуджених до довічного позбавлення волі тільки в трьох камерах (№№ 258, 458 та 520) норма площі на одну суджену особу відповідає встановленій законодавством Європейським судом з прав людини неодноразово констатувались порушення в установах попереднього ув`язнення і виконання покарань, у тому чолі з ДУ «Житомирська установа покарань (№ 8), статті 3 Конвенції щодо заборони катування осіб, до якого прирівняне незабезпечення прав засуджених осіб на визначену Кодексом норму площі в камері, на що також неодноразово зверталась увага під час проведення попередніх відвідувань НПМ.

2. Порушення права на гідні умови гримання (стаття 25 Загальної декларації прав людини).

Ув`язнені та засуджені не забезпечуються належними побутовими умовами. Зокрема, частина відвіданих камер установи (№№103, 111, 114, 115, 219, 220, 225, 226, 303, 309, 310, 311, 312, 313, 317, 323 та інші) потребують проведення поточного ремонту. Стіни та стеля зазначених камер вологі та вкриті пліснявою, в окремих камерах сантехнічне обладнання фізично зношене, перебуває в антисанітарному стані та потребує заміни.

В установі порушуються права в`язнів на приватність. Зокрема в окремих камерах ліжка розташовані впритул одне до одного, що не забезпечує особистого простору в`язням. В поодиноких випадках туалети не обладнані дверцятами, у зв`язку із чим в`язні змушені їх завішувати речами для усамітнення, що може розцінюватися як поводження, що принижує людську гідність.

У камерах №№ 107, 111, 219 та інших неналежно обладнано вентиляцію, оскільки відчувається застояне повітря.

У камерах відсутні бачки із питною кип`яченою водою, у зв`язку із чим в`язні вживають воду із централізованої водопровідної мережі.

Станом на 07.02.2023 в установі відбувало покарання 168 осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, з яких більшість мали право на застосування них зміни умов тримання шляхом переведення до багатомісних приміщень камерного типу. Проте, через відсутність в установі таких приміщень питання стосовно застосування до вказаних осіб передбаченої законодавством заохочувальної норми адміністрацією установи не розглядалося. Засуджені до довічного позбавлення волі штучно позбавлені права бути переведеними до звичайних жилих приміщень виправної колонії максимального рівня безпеки.

Прогулянкові дворики потребують поточного ремонту, навіси для захисту від атмосферних опадів перекривають недостаню для цих потреб площу та потребують ремонту.

3. Порушення права на інформацію (статті 34, 57 Конституцій України, статті 3 та 5 Закону України «Про інформацію»).

В установі на день моніторингового візиту утримувалось 23 іноземця (громадяни Туреччина, Азербайджану, Грузії, російської федерації, Йорданії та інші), які не володіють українською мовою.

В установі наявні примірники Правил поведінки ув`язнених і засуджених у слідчих ізоляторах тільки англійською та російською мовами. Примірники на інших іноземних мовах відсутні, що свідчить про те, що іноземці не ознайомлені з ними.

4. Порушення права на підтримання контактів із зовнішнім світом (Стандарти КЗК, Мінімальні стандартні правила поводження з в`язнями).

Кореспонденція, яку ув`язнені адресують Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, приймається відповідальною посадовою особою установи незапечатаною в конверт, що призводить до її перегляду та свідчить про необізнаність ув`язнених з правилами внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів (а.с. 15-18).

Протягом 2022 року установою проведено ремонтні роботи їдальні, гарячого цеху харчоблоку установи, інтернет - класу для засуджених, камер 217, 231, 238, 304, 320, 269, кімнат 270, 271 гуртожитку для засуджених господарського обслуговування, кімнати психоемоційного розвантаження, навчально-консультативного пункту при установі та спортивного залу для неповнолітніх та жінок.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так й іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Згідно зі статтею 3 КВК України до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.

Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.

Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання (частинами першою, другою, четвертою статті 7 КВК України).

Відповідно до частини першої статті 8 КВК України засуджені мають право, зокрема, на гуманне ставлення до них та на повагу їх людської гідності; засуджені не повинні підлягати жорстокому, нелюдському або такому, що принижує їх гідність, поводженню; на належне матеріально-побутове забезпечення у порядку, встановленому цим Законом та нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Аналогічного правового висновку дотримується Верховний Суд (постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18) і Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 390/116/18 (провадження № 61-6481св 19).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J. K. AND OTHERS v. SWEDEN») зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Пріоритет у доказуванні надається не тому хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17. Таким чином, розглянувши дану справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Як зазначалося вище, єдиними доказами в обґрунтування позовних вимог є звіт за результатами повторного моніторингового візиту до ДУ "Житомирська установа виконання покарань (№8)" від 29.07.2020, звіт про результати відвідування ДУ "Житомирська установа виконання покарань (№8)" для виконання функцій національного превентивного механізму та співзвіти, датовані лютим 2023 року. Згадувані звіти та свівзвіти є узагальненою інформацією за результатами моніторингового візиту/відвідування. Такі документи не містять інформації, яка конкретно підтверджувала б факт порушення житлово-побутових, санітарних, гігієнічних вимог щодо умов тримання ув`язненого ОСОБА_1 , що справило згубний вплив на останнього, який утримувався в таких неналежних умовах.

Матеріали справи не містять посилань на докази, що під час перебування в ДУ "Житомирська установа виконання покарань (№8)" позивач звертався до адміністрації установи або до будь-яких уповноважених осіб/установ зі скаргами/заявами щодо порушення його житлово-побутових, санітарних, гігієнічних умов тримання.

Враховуючи наявність рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 № 240/10894/24, при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди судом не встановлено і протиправності діяння зі сторони відповідача.

Окремо суд зауважує, що звіти та співзвіти за результатами моніторингового візиту/відвідування ДУ "Житомирська установа виконання покарань (№8)" взагалі не містять інформації про недотримання/порушення установою житлово-побутових, санітарних, гігієнічних вимог щодо умов тримання ув`язненого ОСОБА_1 у камерах, де він утримувався (№230, 232, 235, 323, 229, 231).

Таким чином, судом встановлено відсутність правових підстав для задоволення позовної заяви, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин, які входять до предмета доказування у спорах про відшкодування моральної шкоди, а саме - протиправності діяння зі сторони відповідача, факту заподіяння моральної шкоди, її розміру та причинного зв`язку між діями відповідача і заявленими збитками.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст. ст. 19, 56 Конституції України, ст. ст. 23, 1166, 1167 ЦК України, ст. ст. 12, 76-82, 137, 141, 259, 263-268, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог представника ОСОБА_1 – адвоката Воронюк Катерини Юріївни до державної установи «Житомирська установа виконання покарань (№8)» про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Представник позивача Воронюк Катерина Юріївна, місцезнаходження м. Рівне, вул. В.Червонія, 39.

Відповідач: Державна установа «Житомирська установа виконання покарань (№8)», місцезнаходження: м. Житомир, просп. Незалежності, 172, код ЄДРПОУ: 08563369.

Повний текст рішення виготовлено 06.10.2026.

Суддя Л.М. Чішман