Вирок від 11 жовтня 2026 р. у справі №161/13833/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/13833/26

Провадження № 1-кп/161/1294/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Луцьк 12 жовтня 2026 року

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря

судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань кримінальне провадження, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026035610000116 від 26.05.2026, про обвинувачення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася у с.Залав`я Млинівського району Рівненської області, зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1 , громадянка України, освіта середня, не працює, незаміжня, несудима,

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_4 ,

представника потерпілого адвоката ОСОБА_5 ,

законного представника потерпілої ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

обвинуваченої ОСОБА_3 ,

В С Т А Н О В И В

Обвинувачена ОСОБА_3 25 травня 2026 року близько 16 години, перебуваючи на території господарства, що за адресою: АДРЕСА_2 , діючи з прямим умислом, керуючись метою заподіяння тілесних ушкоджень іншій людині, усвідомлюючи значення та кримінально-протиправний характер своїх дій, в ході словесного конфлікту, який виник на ґрунті особистих неприязних відносин, умисно нанесла ряд ударів дерев`яною палицею по сідницях малолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , завдавши йому тілесні ушкодження у вигляді слабовиражених синців на правій та лівій половинах сідниці, що за ступенем тяжкості відноситься до легкого тілесного ушкодження.

Таким чином, ОСОБА_3 інкримінується нанесення умисного легкого тілесного ушкодження, тобто вчинення кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України.

Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_3 вину в інкримінованому їй кримінальному проступку, передбаченому ч.1 ст.125 КК України, визнала частково та показала, що того дня додому після школи прийшла її внучка ОСОБА_9 , у якої був синець під оком. Остання повідомила, що ОСОБА_10 вдарив її по руці та в область ока. Після чого вона зателефонувала до мами ОСОБА_11 , однак остання на дзвінок не відповіла, а тому біля будинку взяла різку із верби, щоб налякати ОСОБА_11 та поїхала до них додому. Побачивши ОСОБА_11 , покликала його, з`ясовувала обставини за яких виник синець у її внучки та на емоціях легенько вдарила останнього двічі різкою по сідницях. Вона раніше просила батьків потерпілого поговорити із їх сином, оскільки останній часто бив її внучку. Цивільний позов визнала частково у розмірі 5000 гривень.

Незважаючи на часткове визнання своєї вини обвинуваченою ОСОБА_3 , її винуватість повністю доводиться дослідженими в ході судового розгляду доказами. Такий висновок ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку і перевірених судом допустимих доказах.

Так з дослідженого у судовому засіданні протоколу допиту малолітнього потерпілого під час досудового розслідування судом встановлено, що малолітній потерпілий ОСОБА_8 підтвердив обставини, які викладені в обвинувальному акті, детально розповів про подію, яка мала місце 25.05.2026 та показав, що у школі випадково вдарив ОСОБА_12 в око, оскільки перед цим вона двічі вдарила його по спині. Згодом вдома обвинувачена шукала його маму, якої не було вдома, і вдарила його по сідницях дерев`яною палкою, тримаючи його за руку. Після чого обвинувачена розповіла про цю подію його бабусі – ОСОБА_13 .

Допитана безпосередньо в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 показала, що обвинувачена, тримаючи у руках білу палку довжиною 1 м, приїхала на велосипеді із внучкою та сказала, що «відлупасила» ОСОБА_11 – її внука. Згодом приїхала її дочка, виявила на ОСОБА_11 три синці – сліди від палки, після чого викликала поліцію. ОСОБА_11 нічого не говорив, був заплаканий. Також показала, що щодня бачила внука, їй невідомо про погіршення психологічного здоров`я останнього.

З дослідженого у судовому засіданні протоколу допиту малолітнього свідка під час досудового розслідування, судом встановлено, що малолітній свідок ОСОБА_14 показала, що ОСОБА_11 її часто б`є. Того дня ОСОБА_11 забрав у неї палку, і почав бити, потім у відповідь вона його била. Повернувшись додому, бабуся виявила на ній синець, вона розповіла бабусі про ситуацію, яка відбулася у школі. Після чого вони із бабусею поїхали на велосипеді до ОСОБА_11 , і бабуся двічі вдарила його по сідницях. Пізніше бабуся розповіла про подію бабусі ОСОБА_11 .

З дослідженого у судовому засіданні протоколу допиту малолітнього свідка під час досудового розслідування, судом встановлено, що малолітній свідок ОСОБА_15 розповів про подію, яка мала місце 25.05.2026 та показав, що у школі ОСОБА_16 вдарила ОСОБА_11 , після чого він у відповідь вдарив останню.

Показання малолітніх потерпілого та свідків є чіткими, послідовними та дають змогу відтворити обставини кримінального правопорушення, які були до, на момент та після його вчинення. Немає в суду обґрунтованих підстав вважати, що останні оговорюють обвинувачену, оскільки в суді не було встановлено таких об`єктивних причин, а їх показання повністю узгоджуються між собою та відповідають і іншим доказам у справі, а також фактично узгоджуються із показаннями самої обвинуваченої.

З рапорту від 25.05.2026 вбачається, що ОСОБА_6 одразу після події звернулася до правоохоронних органів із повідомленням про заподіяння ОСОБА_17 тілесних ушкоджень її сину – ОСОБА_8 , що свідчить про послідовність позиції потерпілого щодо обставин конфлікту.

Згідно висновку експерта №309 від 26.05.2026 встановлено, що при судово-медичному обстеженні ОСОБА_8 у нього були виявлені слабковиражені синці на правій та лівій половинах сідниці. Дані тілесні ушкодження виникли від травмуючої дії тупого твердого предмета видовженої форми, цілком можливо при обставинах та в час вказаних обстежуваним та в постанові, за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень. Виникнення вищевказаних ушкоджень, зважаючи на їх характер, розміри, форму, локалізацію, в результаті падіння з висоти власного зросту – виключається.

Висновок експертизи є науково-обґрунтованим та піддавати його сумніву в суду підстав немає. Не наведені такі підстави і учасниками кримінального провадження. Такий висновок суд бере до уваги та оцінює в сукупності зі всіма доказами у справі.

Стороною захисту заявлене клопотання про визнання висновку експерта №309 недопустимим доказом, оскільки судова медична експертиза призначена на підставі постанови дізнавача СД ВП №3 (м.Луцьк) Луцького РУП ГУНП у Волинській області ОСОБА_18 від 26.05.2026, який не був зазначений у постанові про визначення групи дізнавачів.

Вирішуючи питання про допустимість/недопустимість доказів, які були отримані під час досудового розслідування, суд виходить з наступного.

Відповідно до статей 84, 86 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, а доказ визнається допустимим, якщо його отримано в порядку, встановленому КПК України. Згідно зі ст. 94 КПК України суд оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність доказів — з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

При цьому положення кримінального процесуального закону не дають підстав для висновку, що будь-яке відхилення від установленої процесуальної процедури незалежно від його характеру, наслідків та впливу на права учасників кримінального провадження безумовно зумовлює недопустимість отриманого доказу.

За змістом ч.1 ст.87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Отже, вирішуючи питання про застосування наслідків, передбачених цією нормою, суд повинен установити не лише сам факт процесуального порушення, а й з`ясувати його характер, істотність, те, які саме права та свободи відповідного учасника кримінального провадження ним були порушені, а також наявність зв`язку між таким порушенням та отриманням відповідного доказу.

Такий підхід узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, за якою питання допустимості конкретних доказів насамперед регулюється національним правом, тоді як предметом оцінки ЄСПЛ є справедливість кримінального провадження в цілому, зокрема з урахуванням способу отримання та використання доказів і можливості сторони захисту ефективно їх оспорювати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.08.2022 у справі № 756/10060/17 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого у випадку призначення експертизи слідчим, який не входив до складу визначеної у кримінальному провадженні слідчої групи, суд, вирішуючи питання про допустимість даних висновку експерта як доказів, повинен у межах доводів сторін перевірити, чи призвів такий спосіб призначення експертизи до порушення прав і свобод людини, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та/або Конституцією України. У разі висновку про недопустимість такого доказу суд повинен зазначити, які саме й чиї права та свободи було порушено та в чому конкретно полягало таке порушення.

Отже, Велика Палата Верховного Суду відступила від формального підходу, за яким сам по собі факт призначення експертизи особою, не включеною до відповідної групи слідчих, автоматично зумовлює недопустимість висновку експерта, поставивши вирішення цього питання в залежність від наслідків такого процесуального порушення для прав і свобод особи та справедливості кримінального провадження.

З огляду на приписи ч.6 ст.13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами під час застосування таких норм, забезпечують єдину правозастосовну практику і є обов`язковими для всіх судів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 40-1 КПК України дізнавач при здійсненні дізнання наділяється повноваженнями слідчого. Частиною 2 ст. 242 КПК України передбачено обов`язковість проведення експертизи для встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень.

Матеріалами кримінального провадження не встановлено обставин, які б свідчили, що призначення експертизи саме дізнавачем ОСОБА_18 якимось чином вплинуло на незалежність експерта, зміст поставлених перед ним питань у спосіб, що порушив права сторони захисту, об`єкти чи матеріали, надані для дослідження, застосовану експертом методику або на достовірність результатів експертного дослідження.

Не встановлено судом і причинного зв`язку між зазначеною стороною захисту обставиною та відомостями, викладеними у висновку експерта № 309.

При цьому сам предмет судово-медичної експертизи — встановлення характеру і ступеня тяжкості тілесних ушкоджень — належить до тих обставин, щодо яких кримінальний процесуальний закон прямо передбачає необхідність застосування спеціальних знань та обов`язковість проведення експертизи.

Стороною захисту, обґрунтовуючи заявлене клопотання, також не зазначено, яке конкретно конституційне або конвенційне право обвинуваченої було істотно порушено саме внаслідок того, що постанова про призначення експертизи винесена дізнавачем ОСОБА_18 , не наведено обставин, які б свідчили про обмеження можливостей захисту перевіряти та оспорювати зміст висновку експерта, а також не наведено даних про вплив зазначеної обставини на об`єктивність, повноту чи достовірність експертного дослідження.

Разом із тим відсутність таких доводів сторони захисту сама по собі не звільняє суд від обов`язку перевірити допустимість доказу. За результатами такої перевірки суд не встановив обставин, які б свідчили, що зазначений стороною захисту недолік процедури призначення експертизи призвів до істотного порушення прав та свобод обвинуваченої або іншим чином поставив під сумнів походження, надійність чи достовірність отриманого доказу.

За таких обставин формальне посилання на відсутність на момент призначення експертизи постанови про визначення групи дізнавачів без установлення передбачених ст. 87 КПК України наслідків не є достатньою правовою підставою для визнання висновку експерта №309 недопустимим доказом.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що наведені стороною захисту доводи не свідчать про отримання висновку експерта №309 внаслідок істотного порушення прав та свобод людини і не ставлять під сумнів його допустимість як доказу, у зв`язку з чим клопотання сторони захисту про визнання зазначеного висновку експерта недопустимим доказом задоволенню не підлягає.

У зазначеному кримінальному провадженні дотримано вимог ст.ст. 10, 22 КПК України, створено необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у поданні доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Всі клопотання учасників процесу розглянуті у відповідності до вимог закону. Якщо у кримінальному провадженні відсутні прямі докази, що підтверджують винуватість обвинуваченого у нанесенні умисного легкого тілесного ушкодження, однак обставини кримінального правопорушення підтверджуються сукупністю інших належних і допустимих непрямих доказів, з якими не узгоджуються непослідовні версії обвинуваченого щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, то сукупність таких непрямих доказів може бути покладена судом в основу обвинувачення особи у вчиненні умисного легкого тілесного ушкодження.

Учасники судового розгляду не ставили питання про проведення повторного, одночасного допитів, вказаних вище осіб, в порядку ч.ч. 14, 15 ст.352 КПК України, чи проведення слідчих (розшукових) дій під час судового провадження в порядку ст.333 КПК України, при цьому суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, як це передбачено ч.6 ст.22 КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, зокрема і будь-яких порушень прав та свобод людини, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченої та на кваліфікацію дій або перешкодили чи могли б перешкодити суду повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та ухвалити законне і обґрунтоване рішення, судом не встановлено.

Згідно з ст.94 КПК України суд, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

За таких обставин, суд, оцінивши кожний доказ та сукупність зібраних доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що ОСОБА_3 своїми умисними діями, які виразилися у нанесенні умисного легкого тілесного ушкодження, вчинила кримінальний проступок, передбачений ч.1 ст.125 КК України.

Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального проступку, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення кримінального правопорушення, тяжкості наслідків, що настали.

У відповідності до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, при призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_3 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, яке, відповідно до вимог ст.12 КК України, відноситься до категорії кримінального проступку, дані про особу винної та обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченої, у відповідності до ст.66 КК України, відсутні, оскільки остання фактично частково визнала свою винуватість.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченої, у відповідності до ст.67 КК України, суд визнання вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини.

Обвинувачена ОСОБА_3 несудима, має постійне місце проживання, інформація про негативну характеристику відсутня, на обліку в нарколога чи психіатра не перебуває.

На підставі викладеного, враховуючи обставини вчиненого кримінального проступку, наявність обтяжуючої обставини покарання, позицію прокурора, яка просила призначити покарання у вигляді штрафу, думку законного представника потерпілого щодо виду та міри покарання, дані про особу обвинуваченої, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, з огляду на положення ч.2 ст.50 КК України, обираючи серед альтернативних видів покарань, передбачених санкцією закону, за яким визнав ОСОБА_3 винуватою, вважає за необхідне призначити останній покарання у виді штрафу у максимальному розмірі.

На думку суду, таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення й попередження вчинення як обвинуваченою, так і іншими особами, нових кримінальних правопорушень.

При цьому в суду відсутні законні підстави для призначення покарання у виді виправних робіт, з огляду на положення ст.57 КК України, оскільки обвинувачена не працює, призначення покарання у виді громадських робіт, на думку суду, не є доцільним.

Питання про речові докази суд вирішує відповідно до вимог ст.100 КПК України.

Вирішуючи цивільний позов суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст.128 КПК України передбачено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Згідно ст.23 ЦК України, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Стаття 1167 ЦК України регламентує підстави відповідальності за завдану моральну шкоду.

Представник цивільного позивача – адвокат ОСОБА_5 в інтересах малолітнього потерпілого ОСОБА_8 звернулася з позовом до обвинуваченої ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди у сумі 50000 гривень.

Позовні вимоги представник обгрунтовує тим, що потерпілий, окрім заподіяних тілесних ушкоджень, переносить постійний дискомфорт, який супроводжується емоційним потрясінням, приниженням людської гідності. Протиправні дії обвинуваченої вплинули на його психоемоційний стан, а тому стягнення з обвинуваченої моральної шкоди у сумі 50000 гривень буде достатньою грошовою компенсацією.

Цивільний відповідач ОСОБА_3 цивільний позов визнала частково у розмірі 5000 гривень.

Судом встановлено, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_3 малолітньому потерпілому ОСОБА_8 заподіяно легкі тілесні ушкодження, що підтверджується сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів, а відтак завдано моральної шкоди.

Згідно професійного висновку психолога – спеціаліста №19 ОСОБА_19 від 22.06.2026 встановлено, що у малолітнього потерпілого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , під час проведення опитування в Центрі комплексної реабілітації «Фенікс» за моделлю Барнахус, спостерігались ознаки вираженого психоемоційного напруження при обговоренні події, пов?язаної із застосуванням щодо нього фізичного насилля сторонньою дорослою жінкою, а саме нанесення ударів по сідницях різкою. Під час розповіді дитина демонструвала сором?язливість, емоційний дискомфорт, уникала прямого зорового контакту, маніпулювала руками та предметами одягу, важко зітхала, змінювала темп мовлення. З огляду на вік дитини дана ситуація є психотравмувальною і може мати відтерміновані психологічні наслідки.

Суд бере до уваги, що внаслідок вчиненого кримінального правопорушення малолітній потерпілий окрім фізичного болю також зазнав моральних переживань, почуття страху та психологічного дискомфорту.

Разом із тим, суд враховує, що тілесні ушкодження, заподіяні малолітньому потерпілому, віднесені до категорії легких, а матеріали справи не містять достатніх доказів того, що він зазнав винятково тяжких чи тривалих психічних страждань, потребував тривалого психологічного лікування або зазнав істотних незворотних змін у звичному способі життя.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд також враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 (справа №752/17832/14-ц), відповідно до якої, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Разом з тим, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, враховує характер і обсяг моральних та фізичних страждань потерпілого, ступінь вини обвинуваченої, тяжкість та обставини вчиненого кримінального правопорушення, глибину та тривалість негативних переживань потерпілого, а також те, що заявлений розмір відшкодування має бути співмірним характеру заподіяної шкоди та не повинен призводити до безпідставного збагачення потерпілого.

Оцінивши наведені обставини в їх сукупності, суд приходить висновку, що заявлений розмір моральної шкоди є завищеним та таким, що не повною мірою відповідає критеріям розумності і справедливості.

Водночас, з урахуванням встановленого характеру та обсягу страждань потерпілого, причини виникнення конфлікту, суд вважає обґрунтованим і справедливим визначити розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 10000 гривень, у зв`язку з чим цивільний позов підлягає частковому задоволенню.

На думку суду, вказана сума моральної шкоди буде достатньою та не буде такою, яка сприятиме потерпілому до безпідставного збагачення, відповідатиме засадам розумності та справедливості, забезпечить справедливу компенсацію потерпілому за отримані страждання, а також буде відповідати позиції, викладеній у вищезазначеному правовому висновку.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 128, 366-368, 371, 374, 376 Кримінального процесуального кодексу України, суд,

У Х В А Л И В

ОСОБА_3 визнати винуватою у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 Кримінального кодексу України, та призначити їй покарання у вигляді штрафу у розмірі 50 (п`ятдесят) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що в грошовому еквіваленті становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

Цивільний позов представника малолітнього потерпілого – адвоката ОСОБА_5 в інтересах малолітнього потерпілого ОСОБА_8 про стягнення з обвинуваченої ОСОБА_3 моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з обвинуваченої ОСОБА_3 в користь малолітнього потерпілого ОСОБА_8 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_6 та представник ОСОБА_5 , моральну шкоду в сумі 10000 (десять тисяч) гривень.

Речові докази, а саме: CD-R диск залишити при матеріалах кримінального провадження впродовж всього часу їх зберігання.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок суду може бути оскаржений учасниками судового провадження до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Луцький міськрайонний суд Волинської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Головуючий