Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №159/1762/26 — Ковельський міськрайонний суд Волинської області

Справа № 159/1762/26

Провадження № 2/159/1639/26

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Ковель

Ковельський міськрайонний суд Волинської області в складі

головуючого судді - Смалюха Р.Я.,

за участю:

секретаря судового засідання - Клевецької О.М.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

відповідача - не з`явився,

представника органу опіки - Бенесько О.М.,

прокурора - Дикун І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , треті особи без самостійних вимог Ковельський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Ковельському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Орган опіки та піклування Голобської селищної ради Ковельського району Волинської області, прокурор Ковельської окружної прокуратури Волинської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 (далі - відповідач) в якому просить позбавити відповідача батьківських прав відносно неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та стягнення аліментів в розмірі 1/3 частки всіх доходів (заробітку), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Позовні вимоги мотивує тим, що відповідач у справі є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Шлюб між ОСОБА_3 та позивачем розірвано рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22.08.2024, яке набрало законної сили. Після розірвання шлюбу неповнолітні діти сторін залишився проживати з матір`ю.

Відповідач у справі з 2022 року постійно перебуває закордоном, будь якої участі у житті дітей не приймає. Відповідач не піклується про дітей, не дбає про їх фізичний і духовний розвиток, не спілкується з ними з 2024 року, не бере участі в їх вихованні і не виявляє жодного інтересу до дітей. Молодша донька ОСОБА_4 взагалі не пам`ятає свого біологічного батька. Зазначені обставини підтверджуються характеристиками з навчальних закладів дітей та медичних документів відвідування лікарів. Зазначені обставини, на переконання позивача, свідчать про те, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків стосовно малолітньої доньки, що є підставою для позбавлення його батьківських прав, відповідно до вимог с. 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Ухвалою від 30.03.2026 суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначив 30.04.2026, суд витребував інформацію з Голобської районної лікарні Ковельського міськрайонного територіального медичного об`єднання, Виконавчого комітету Голобської селищної ради, Органу опіки та піклування Голобської селищної ради Ковельського району Волинської області.

30.04.2026 позивач та її представник в підготовче судове засідання не з`явились, представник позивача подав до суду заяву про проведення підготовчого засідання призначеного на 30.04.2026 у їх відсутності , позов підтримали повністю, з підстав, викладених у позовній заяві, просять його задовольнити.

21.04.2026 від Голобської амбулаторії загальної практики сімейної медицини надійшли витребувана судом медична інформація.

29.04.2026 до суд надійшла витребувана інформація від Голобської селищної ради.

30.04.2026 суд отримав інформацію щодо відповідача з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, з Єдиного державного реєстру транспортних засобів, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою від 30.04.2026 суд відклав підготовче судове засідання, задовольнив клопотання позивача про витребування доказів, витребував з ДПС України інформацію про перетинання відповідачем державного кордону України.

07.05.2026 на виконання ухвали суду від 30.03.2026 від КНП Ковельського МТМО надійшла медична інформація щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5

15.05.2026 від ДПС України надійшла інформація щодо перетину відповідачем державного кордону України з 01.01.2021 по 31.03.2026.

Ухвалою від 27.05.2026 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду на 06.08.2026.

06.08.2026 суд відклав розгляд справи на 27.08.2026 у яке прибули позивач та його представник, які підтримали позов, суд залучив до участі прокурора, заслухав думку дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , які повідомили, що батько з 2024 перестав з ними спілкуватися, на дні народження не вітає, не телефонує, зовсім не цікавиться їхнім життям.

Суд ухвалою від 27.08.2026 відклав судове засідання на 02.10.2026, явку органу опіки та піклування визнав обов`язковою.

У судове засідання 02.10.2026 прибули позивач та його представник, які підтримали позов у повному обсязі.

Представник органу опіки та піклування, який повідомив, що перед наданням висновку про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відповідача, досліджували умови проживання дітей, спілкувалися з дітьми щодо участі батька у їхньому житті, за результатами чого було встановлено, що відповідач взагалі відсутній у житті дітей, молодша ОСОБА_4 взагалі не знає свого біологічного батька, а ОСОБА_5 відчуває образу на батька, за те що той зовсім з ним не спілкується, у зв`язку з чим підтримує позовні вимоги в повному обсязі.

Прокурор у судовому засіданні вважав позовні вимоги підставними оскільки відповідач зовсім не бере участі в житті дітей, і позбавлення його батьківських прав, як крайній захід, буде в інтересах самих дітей.

У судове засідання 02.10.2026 відповідач, як і в попередні судові засідання, не з`явився, до суду повернулося поштове відправлення R067250206086, яким відповідач повісткою повідомлявся про розгляд справи з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», крім того, суд викликав відповідача шляхом розміщення оголошення в мережі Інтернет на сайті судової влади.

Верховний Суд у своїх постановах від 13 листопада 2020 року у справі № 359/5348/17 (провадження № 61-18620св19) та від 8 грудня 2021 року у справі № 369/10161/19 (провадження № 61-3468св21) наголосив, що якщо учасники судового процесу, зокрема сторони чи їхні представники, не з`явилися на судове засідання, але суд дійде висновку, що наявних матеріалів достатньо для ухвалення законного та обґрунтованого рішення, розгляд справи може бути завершено без її відкладення. Основним критерієм для відкладення справи є не відсутність сторони або її представника, а неможливість вирішення спору в межах відповідного судового засідання.

У цій справі суд вважає, що наявних матеріалів достатньо для прийняття законного та обґрунтованого рішення, тому вирішення спору по суті може відбутися без відкладення розгляду справи.

Зважаючи на зазначені обставини, відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 223, ст. 280 ЦПК України, суд постановив здійснювати заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на основі наявних у справі доказів. Це зумовлено тим, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, однак не з`явився без пояснення причин та не подав відзиву, позивач просить задовольнити позов, заперечень проти ухвалення заочного рішення не висловлював.

У судовому засіданні 02.10.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення у справі та повідомив присутніх, що повний текст судового рішення буде проголошено у судовому засіданні 12.10.2026, у зв`язку з чим оголосив перерву.

Вивчивши матеріали справи суд встановив таке.

Свідоцтвом про народження № НОМЕР_1 від 26.08.2020 стверджується народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками якої є ОСОБА_3 та ОСОБА_6 .

Свідоцтвом про народження № НОМЕР_2 від 15.03.2012 стверджується народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьками якої є ОСОБА_3 та ОСОБА_6 .

З копії витягів з Реєстру територіальної громади від 21.05.2025 вбачається, що ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , зареєстровані та проживають за адресою АДРЕСА_1 .

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22.08.2024 року у справі № 159/4569/2024, яке набрало законної сили, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , розірвано.

Свідоцтвом про шлюб від 18.03.2025 підтверджується укладення шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , прізвище дружини після укладення шлюбу - ОСОБА_8 .

Характеристиками від 11.03.2026 наданими Голобським ліцеєм щодо дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтверджується, що вихованням дітей займаються їх мама та вітчим ОСОБА_7 . Біологічний батько ОСОБА_3 зацікавленості у вихованні дітей протягом останнього часу не проявляє.

Випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого підтверджується, що на прийом до лікаря з ОСОБА_5 у 2022, 2024 приходила мама, батько на прийом до лікаря з дитиною не приходив.

Випискою із медичної карти амбулаторного хворого, підтверджується, що на прийом до лікаря з ОСОБА_4 приходила мама, батько ОСОБА_3 здоров`ям дитини не цікавився.

У довідці-характеристиці від 29.04.2026 зазначено, що відповідач ОСОБА_3 понад 4 роки не проживає із дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , не займається їх вихованням, не створює безпечних і належних умов для їх навчання та розвитку.

З інформації з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела суд встановив, що відповідач не отримував доходу з 1 кварталу 2025 по 1 квартал 2026, а з інформації з Єдиного державного реєстру транспортних засобів суд встановив, що транспортні засоби за відповідачем не зареєстровані.

З отриманої інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно суд встановив, що відповідачу належить на праві власності будинок АДРЕСА_2 .

Відповіддю КНП Ковельського МТМО від 07.05.2026 та доданою до неї копії медичних документів, стверджується, що ОСОБА_4 була на огляді в лікарів 20.10.2020, 03.12.2020, 04.01.2021, 06.12.2022, 25.05.2023, 10.08.2021 з якою була присутня мама ОСОБА_6 . Водночас ОСОБА_3 05.07.2018 укладав декларацію про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу ОСОБА_5 , та був присутній під час огляду в лікаря 30.01.2020.

Відповіддю ДПС України від 30.04.2026 стверджується, що ОСОБА_3 11.04.2022 здійснив виїзд з території України і вподальшому не повертався.

Рішенням виконавчого комітету Ковельської міської ради № 5/4 від 17.04.2026 затверджений висновок комісії з питань захисту прав дитини від 17.04.2026 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно його дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Обґрунтовуючи такий висновок орган опіки та піклування проаналізував акти обстеження умов проживання неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , відповіді Голобського ліцею де навчаються діти, виписками з медичних карток амбулаторного хворого, відповідями характеристиками Голобської селищної ради.

Розглянувши та оцінивши подані учасниками справи обґрунтування та заперечення позовних вимог, пояснення та докази, суд дійшов висновку, що спір у справі виник у сфері сімейних правовідносин щодо позбавлення батьківських прав відповідача щодо його неповнолітньої доньки.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону № 2402-III).

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Такий правовий висновок неодноразово викладений Верховним Судом у постановах, зокрема від 04.12.2024 у справі № 133/747/23, від 24 жовтня 2024 року в справі № 199/3287/23, від 20 березня 2024 року в справі № 204/2097/22, від 07 лютого 2024 року в справі № 455/307/22 та інших.

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09; пункт 76, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини під час розгляду справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах від 21 лютого 2024 року в справі № 404/9387/21, від 19 лютого 2024 року в справі № 159/2012/23, від 22 листопада 2023 року в справі № 320/4384/18 та ін.

У ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 01 серпня 2024 року в справі № 366/52/21, від 07 березня 2024 року в справі № 947/7448/22, від 22 листопада 2023 року в справі № 320/4384/18, від 06 жовтня 2021 року в справі № 320/5094/19).

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23).

У ч. 5, 6 ст. 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 15 листопада 2023 року в справі № 932/2483/21, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 07 лютого 2022 року в справі № 759/3554/20, від 26 липня 2021 року в справі № 638/15336/18).

За положенням ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.

Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Зазначена позиція міститься постанові Верховного суду від 04.12.2024 у справі № 133/747/23.

Дослідивши поданий до позову висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, суд зазначає таке.

Вказаний висновок базується на заяві позивача ОСОБА_1 , досліджені умов проживання дітей, інформації з місця навчання дітей, медичної документації щодо дітей.

Як слідує з висновку органу опіки та піклування, позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо неповнолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є доцільним та таким, що проводиться в інтересах дітей.

Рішенням виконавчого комітету Ковельської міської ради № 5/4 від 17.04.2026 Про затвердження висновку комісії з питань захисту прав дитини про доцільність позбавлення батьківських прав, вказаний висновок було затверджено та визнано доцільним позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно його неповнолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Дослідження та оцінка доказів, зібраних у справі, свідчать про наявність обґрунтованих і достатніх підстав для висновку, що відповідач умисно ухиляється від виконання покладених на нього батьківських обов`язків щодо неповнолітніх дітей, свідомо самоусунувся від їх виховання та матеріального забезпечення, протягом тривалого часу не виявляє інтересу до їх життя, усвідомлюючи при цьому вік дітей та об`єктивну потребу участі батька у процесі виховання й розвитку дітей.

Жодних дій, які б вказували на інтерес відповідача до життя неповнолітніх дітей, проявів піклування про них і виховання, суд не встановив. Ні на засідання органу опіки та піклування, ні в жодне судове засідання, відповідач не прибув, що свідчить про його байдужість як до дітей, так і до питання позбавлення його батьківських прав як крайнього заходу впливу.

Така поведінка відповідача також вказує на те, що змінити своє ставлення до дітей та виконання батьківських обов`язків він не бажає.

Існування певних об`єктивних чинників, які б не залежали від волі відповідача і унеможливлювали виконання ним своїх батьківських обов`язків, по справі не встановлено.

Відповідно до ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, зокрема, ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

На підставі наведеного вище, суд дійшов висновку, що у матеріалах справи наявні беззаперечні докази того, що відповідач умисно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

У статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Отже, обов`язок із забезпечення належного рівня життя дітей покладений в рівній мірі як на батька так і на матір.

Отже, аліменти є важливим механізмом, який гарантує виконання батьками свого обов`язку забезпечувати дитину всім необхідним для її добробуту: соціальними благами, якісним харчуванням, житлом, розвагами, захистом та піклуванням. Правовий зв`язок між батьками та дитиною базується на її походженні й не залежить від наявності чи відсутності шлюбу між батьками. Тому обов`язок утримувати дитину зберігається незалежно від сімейного стану батьків, чи перебувають вони у шлюбі між собою, чи шлюб розірваний, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітніх дітей, є правомірними.

Визначаючи розмір аліментів, які необхідно стягувати на неповнолітню дитину, суд зазначає таке.

Під час визначення розміру аліментів суд враховує обставини, передбачені статті 182 СК України, а саме: стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Встановлюючи мінімальний розмір аліментів держава визначає лише орієнтир щодо гарантованих мінімальних меж.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Застосовуючи наведені критерії до обставин цієї справи, суд встановив, що діти проживають разом з позивачкою і потребують стабільного джерела утримання, достатнього для їх гармонійного розвитку.

Відповідач у порядку, передбаченому процесуальним законом, не надав доказів на підтвердження того, що на його утриманні перебувають інші особи, зазначені у пункті 3 частини першої статті 182 СК України, що стан його здоров`я чи майновий стан унеможливлює сплату аліментів у заявленому розмірі, або що розмір аліментів, який просить стягнути позивач, є завищеним чи не відповідає його реальним доходам. За відсутності таких доказів суд позбавлений підстав враховувати відповідні обставини на користь відповідача.

Сторони в добровільному порядку не домовились про участь батька в утриманні дітей. Будь-яких доказів щодо існування домовленостей між сторонами щодо утримання дітей відповідачем не надано.

Статтею 191 СК України встановлено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

За таких обставин, з урахуванням спільного обов`язку обох батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей, відсутності доведених відповідачем підстав для зменшення розміру аліментів, суд дійшов висновку, що стягнення аліментів у розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) відповідача на утримання двох неповнолітніх дітей є співмірним, необхідним і достатнім для забезпечення їх гармонійного розвитку, водночас не покладає на платника аліментів надмірного тягаря та не порушує справедливого балансу між інтересами дітей і майновими інтересами відповідача.

Підсумовуючи наведене, вивчивши матеріали справи, повно, всебічно, об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази безпосередньо досліджені в судовому засіданні, з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а у сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку, застосувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, виходячи з мотивів наведених вище, керуючись внутрішнім переконанням суд дійшов висновку про те, що позивач довела що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків стосовно неповнолітніх дітей, а тому позов спід задовольнити, позбавивши відповідача батьківськх прав щодо неповнолітніх дітей та стягнувши з відповідача на користь позивача аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей в розмірі 1/3 частки від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня звернення до суду і до досягнення дітьми повноліття.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України рішення підлягає до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць.

Статтею 191 СК України встановлено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати по справі у вигляді судового збору, який понесла позивач за позовною вимогою про позбавлення батьківських прав, належить покласти на відповідача.

Водночас, оскільки згідно з вимогами Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про збільшення розміру аліментів та зміну способу їх стягнення, з відповідача на користь держави належить стягнути судовий збір у сумі 1064,96 грн (0,8 від 0,4 прожиткового мінімуму), оскільки позов подавався через систему Електронний суд.

Керуючись статтями 12, 76-81, 141, 247, 262-265, 280 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - задовольнити повністю.

Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав щодо його неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягувати з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частки від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 25.03.2026 і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути з ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1064,96 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір в розмірі 1064,96 грн.

Копію рішення направити сторонам у справі.

Заочне рішення може бути переглянуте Ковельським міськрайонним судом Волинської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного тексту заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення рішення, апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне найменування учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 )

Треті особи без самостійних вимог:

Ковельський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Ковельському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (Волинська область, м. Ковель, вул. Кармелюка, буд. 4; ЄДРПОУ 42621254);

Орган опіки та піклування Голобської селищної ради Ковельського району Волинської області (Волинська область, Ковельський район, смт. Голоби, вул. Ковельська, буд. 1; ЄДРПОУ 04333141);

Прокурор Ковельської окружної прокуратури Волинської області (Волинська область, м. Ковель, вул. Шевченка, 7).

Повне судове рішення складене 12.10.2026.

Суддя Р.Я. Смалюх