Вирок від 08 жовтня 2026 р. у справі №158/2484/26 — Ківерцівський районний суд Волинської області

Справа № 158/2484/26

Провадження № 1-кп/0158/163/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2026 року м. Ківерці

Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

обвинуваченого – ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці кримінальне провадження № 12026030590000163 від 24.03.2026 року

про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця м. Ківерці, Волинської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , із професійно-технічною освітою, одруженого, працюючого водієм ТОВ «Волиньзернопродукт», раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -

В С Т А Н О В И В

23 березня 2026 року, близько 19 години 20 хвилин, водій ОСОБА_4 , керуючи автомобілем марки «Mercedes-Benz Atego 1218», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою «Р-14» в місті Ківерці Луцького району Волинської області зі швидкістю близько 71 км/год в напрямку від села Сокиричі Луцького район до міста Луцьк, неподалік будинку № 91 по вулиці Пилипа Орлика вказаного населеного пункту, де неуважно стежив за дорожньою обстановкою, відповідним чином не зреагував на її заміну, не переконався, що рух керованого ним транспортного засобу буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, в момент виявлення ОСОБА_5 , який рухався на велосипеді в межах проїздної частини біля правого краю в попутному напрямку, не вжив заходів щодо зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу, внаслідок чого здійснив наїзд на останнього.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми: забою головного мозку із крововиливами під його оболонки (субдурального та субарахноїдального характеру), крововиливу на внутрішній поверхні м`яких тканин голови; зламів 8,9,10 ребер без зміщення та без пошкодження парієтальної плеври, зламу 7-го ребра з пошкодженням парієтальної плеври, крововиливів під парієтальною плеврою в міжреберні м`язи; забою лівої легені; закритого відламкового через-вертлюгового перелому лівої стегнової кістки зі зміщенням; садна нижньої губи, забійної рани потиличної ділянки та масивного синця тіла зліва, які виникли в швидкій послідовності одне за одним та стосовно живих осіб належать до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент спричинення. Отримані в результаті дорожньо-транспортної пригоди тілесні ушкодження, а саме закрита черепно-мозкова травма, що супроводжувалась забоєм головного мозку та крововиливами під його оболонки (субдурального та субарахноїдального характеру), спричинили смерть ОСОБА_5 .

Таким чином, у прямому причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали, стало грубе порушення водієм ОСОБА_4 вимог пунктів 2.3 (б), (д), п. 12.3, п. 12.4, п. 12.9 (б) Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року (з наступними змінами та доповненнями), а саме:

- п. 2.3 (б) – для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

- п. 2.3 (д) – для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху;

- п. 12.3 – у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди;

- п. 12.4 – відповідно до якого, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год.;

- п. 12.9 (б) – відповідно до якого, водієві забороняється: перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил.

Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю. Підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті щодо спричинення дорожньої-транспортної пригоди, внаслідок якої загинув ОСОБА_5 . Зазначив, що відшкодував потерпілій завдані збитки. У вчиненому щиро розкаюється, просить суворо не карати.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 – адвокат ОСОБА_6 посилаючись на те, що обвинувачений повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, щиро розкаявся, відшкодував завдані збитки, просив суд призначити його підзахисному мінімальну міру покарання із застосуванням інституту звільнення від відбування покарання. Разом з цим, оскільки ОСОБА_4 є особою пенсійного віку, обіймає посаду водія у ТОВ «Волиньзернопродукт» де характеризується виключно позитивну; посвідчення водія є єдиним джерелом його заробітку, просив не застосовувати додаткове покарання у виді позбавлення права керування ТЗ.

Потерпіла ОСОБА_7 в судовому засіданні вказала, що претензій матеріального та морального характеру не має, оскільки завдані збитки відшкодовані повністю. На суворій мірі покарання не наполягає.

Представник потерпілої ОСОБА_7 – адвокат ОСОБА_8 в судовому засіданні, посилаючись на те, що обвинувачений повністю відшкодував завдані збитки, щиро розкаявся просив призначити ОСОБА_4 покарання із застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням. Крім того, з врахуванням позитивної пост кримінальної поведінки обвинуваченого, який після ДТП залишився на його місці, попросив вибачення у потерпілої, відшкодував повністю завдані збитки, просив не призначати обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Враховуючи те, що ОСОБА_4 в повному обсязі, беззаперечно визнав свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення за обставинами, наведеними у обвинувальному акті, беручи до уваги те, що інші учасники судового розгляду не оспорюють вказані обставини, і судом встановлено, що останні правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності та істинності їх позицій, роз`яснивши їм положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи в апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового розгляду, які не заперечували щодо розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та потерпілої.

Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що своїми умисними протиправними діями, які виразилися у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання в межах санкції частини статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

В той же час згідно зі ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

За змістом п.п. 20, 21 Постанови Пленуму ВСУ №14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, але й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб, а також обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання, та особу винного.

При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів; особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, який позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, відсутність даних ймовірного перебування останнього на диспансерному обліку у лікаря психіатра та у лікаря нарколога.

До обставин, що пом`якшують покарання, відповідно до ст. 66 КК України, суд відносить щире каяття, оскільки обвинувачений дійсно, відверто зробив висновок щодо скоєного протиправного ним діяння, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та відшкодування завданого збитку.

Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Заслухавши думку прокурора, який просив призначити обвинуваченому реальну міру покарання в межах санкції статті, за якою обвинувачений притягується до кримінальної відповідальності, з призначенням додаткового покарання; враховуючи позицію потерпілої та її представника, які просили суворо не карати та не застосовувати додаткове покарання; обвинуваченого, який як в судових дебатах так і в останньому слові просив суд суворо його не карати та не позбавляти права керування транспортними засобами; захисника - адвоката ОСОБА_6 , який висловив аналогічну позицію, приймаючи до уваги те, що покарання повинно призначатись згідно принципу індивідуалізації та має на меті не лише кару, але й виправлення обвинуваченого, суд вважає, що виправлення і перевиховання обвинуваченого ОСОБА_4 , а також попередження вчинення ним нових злочинів можливе без ізоляції від суспільства з призначенням покарання згідно санкції статті закону за якою він притягується до кримінальної відповідальності, із застосуванням інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

До вказаних висновків, суд прийшов, зокрема, виходячи з наступного.

Згідно з приписами ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з дотриманням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

У кримінальних провадженнях № 205/7091/16-к у постанові від 17 жовтня 2019 року, № 206/5073/15-к у постанові від 12 вересня 2018 року, Верховний Суд наголосив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

У кримінальному провадженні № 167/341/16-к у постанові від 24 травня 2018 року, Верховний суд вказав, що загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання або призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом застосовуючи ст. 69 КК.

Слід також вказати, що у кримінальних провадженнях №654/763/17 у постанові від 24 жовтня 2018 року, №346/356/18 у постанові від 12 лютого 2019 року, №166/937/16-к у постанові від 26 квітня 2018 року, №125/1133/17 у постанові від 29 січня 2019 року, Верховний суд прийшов до висновку, що навіть за умови вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, у судів були підстави для застосування правових приписів ст.75 КК України та звільнення обвинувачених від відбування покарання з випробуванням.

Посткримінальна поведінка обвинуваченого є виключно позитивною. Після вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_4 щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, відшкодував завдані збитки.

На підставі наведеного, а також враховуючи характеризуючі дані особи винного, який на час розгляду справи повністю визнав свою вину, а, отже, готовий нести кримінальну відповідальність, з урахуванням пом`якшуючих обставин у вигляді щирого каяття, активного сприяння розкриттю злочину, відшкодування шкоди потерпілій, відсутності обтяжуючих у справі обставин, а також позиції потерпілої, суд вважає можливим виправлення винного без реального відбування покарання, із звільненням від основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Вирішуючи питання доцільності призначення обвинуваченим додаткового покарання, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, з урахуванням конкретних обставин вчинення кримінального правопорушення та характеру допущених обвинуваченим ОСОБА_4 порушень вимог Правил дорожнього руху, приймаючи до уваги інформацію ІП «Адмінпрактика», суд дійшов висновку про доцільність застосування до винних додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.

При призначенні додаткового покарання суд також враховує, що стороною захисту не надано беззаперечних доказів того, що посвідчення водія є єдиним джерелом заробітку ОСОБА_4 .

Слід також вказати, що позиція потерпілої стосовно призначення покарання не є обов`язковою для суду, однак вона є важливою та ураховується в сукупності з обставинами, передбаченими ст. 65 КК України.

Призначення такого покарання, на думку суду, буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ківерцівського районного суду Волинської області в рамках даного кримінального провадження від 27.03.2026 року - скасувати.

Питання про речові докази виріши у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.

Судові витрати у справі, пов`язані із залученням експерта для проведення судової інженерно-транспортної експертизи в сумі 7701,76 грн. підлягають стягненню з ОСОБА_4 в дохід держави.

Цивільний позов по справі не заявлено.

Строк дії запобіжного заходу, застосованого ОСОБА_4 у вигляді особистого зобов`язання закінчився 01.08.2026 року. Підстави для його застосування - відсутні.

Керуючись ст. 615, ст. ст. 373, 374 КПК України, суд -

У Х В А Л И В

Визнати винним ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

На підставі ст. ст. 75, 76 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку, тривалістю 1 (один) рік 2 місяці, не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки, а саме: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ківерцівського районного суду Волинської області в рамках даного кримінального провадження від 27.03.2026 року - скасувати.

Речовий доказ: транспортний засіб марки "Mercedes" д.н.з. НОМЕР_1 – повернути власнику ОСОБА_9 ;

- велосипед – повернути потерпілій ОСОБА_7 .

Стягнути з ОСОБА_4 в дохід держави судові витрати, пов`язані із залученням експерта для проведення судової інженерно-транспортної експертизи в сумі 7701 (сім тисяч сімсот одна) гривня 76 копійок.

Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги через Ківерцівський районний суд.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку після проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя Ківерцівського районного суду ОСОБА_1