Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №951/375/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 951/375/26Головуючий у 1-й інстанції Чапаєв Р.В

Провадження № 22-ц/817/1231/26Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,

секретар - Панькевич Т.І.

з участю представника ОСОБА_1 - адвоката Бочарової Ю.О., представника ПАП "Агропродсервіс" - адвоката Сушка А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою приватного агропромислового підприємства “Агропродсервіс” на ухвалу Козівського районного суду Тернопільської області від 10 липня 2026 року, постановлену суддею Чапаєвим Р.В. у цивільній справі №951/375/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, який обґрунтовано тим, що 27 листопада 2025 року між ним та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір позики, за умовами якого відповідач отримав у позику кошти у сумі 845 974 грн, що на час укладення договору було еквівалентно 20 000 доларів США, та зобов`язався повернути зазначену суму до 27 січня 2026 року включно. Оскільки у визначений договором строк ОСОБА_2 позику не повернув, незважаючи на неодноразові усні звернення позивача, тому просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь 845 974 грн заборгованості за договором позики.

Ухвалою Козівського районного суду Тернопільської області від 10 липня 2026 року спільну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про затвердження мирової угоди задоволено, затверджено мирову угоду, укладену 24 червня 2026 року, та закрито провадження у справі. Також постановлено повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 4 229,87 грн судового збору.

За умовами затвердженої мирової угоди сторони визнали наявність заборгованості ОСОБА_2 за договором позики у розмірі 845 974 грн та погодили, що в рахунок її повного погашення відповідач передає у власність позивача належну йому земельну ділянку площею 3,3176 га, кадастровий номер 6123082800:01:001:0303, цільове призначення — для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Денисівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області.

Сторони також погодили, що вартість земельної ділянки, визначена ними за взаємною згодою, повністю покриває суму боргу, а з моменту державної реєстрації переходу права власності на земельну ділянку до ОСОБА_1 зобов`язання ОСОБА_2 за договором позики припиняються у повному обсязі. Ухвала суду про затвердження мирової угоди після набрання нею законної сили визначена сторонами самостійною правовою підставою для державної реєстрації переходу права власності.

В апеляційній скарзі ПАП «Агропродсервіс», як особа, яка не брала участі у справі, просить ухвалу Козівського районного суду Тернопільської області від 10 липня 2026 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Вказує, що ПАП «Агропродсервіс» є орендарем земельної ділянки площею 3,3176 га, кадастровий номер 6123082800:01:001:0303, на підставі договору оренди землі від 20 травня 2014 року, укладеного з ОСОБА_3 . Додатковою угодою від 31 серпня 2018 року строк дії договору продовжено до 22 травня 2029 року, а після набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку у порядку спадкування між ним та підприємством 11 січня 2024 року укладено додаткову угоду до договору оренди. Право оренди зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до 22 травня 2029 року з правом пролонгації.

ПАП «Агропродсервіс» вказує, що передання орендованої земельної ділянки у власність ОСОБА_1 в рахунок погашення грошового боргу за своєю суттю є нетиповою купівлею-продажем, а використання конструкції мирової угоди не може слугувати способом обходу переважного права орендаря на придбання земельної ділянки, передбаченого частиною другою статті 777 ЦК України та статтею 9 Закону України «Про оренду землі».

Зазначає, що суд першої інстанції не перевірив, чи не порушують умови мирової угоди права та охоронювані законом інтереси орендаря, хоча за змістом статті 207 ЦПК України вихід сторін мирової угоди за межі предмета спору допускається лише за умови відсутності порушення прав третіх осіб. На думку підприємства, передання земельної ділянки, яка не була предметом заявленого позову про стягнення грошової заборгованості, порушило його переважне право на її придбання.

Затвердження мирової угоди фактично призвело до переходу права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення без дотримання вимог статей 22, 130 ЗК України щодо порядку набуття таких земель, перевірки набувача та вимог, установлених для відплатного набуття права власності.

ПАП «Агропродсервіс» вважає, що оскаржуваною ухвалою безпосередньо вирішено питання про його права та інтереси як орендаря та суб`єкта переважного права купівлі земельної ділянки, а тому підприємство має право на апеляційне оскарження ухвали відповідно до статті 352 ЦПК України.

26 серпня 2026 року представник ПАП «Агропродсервіс» Карачка І.В. подав доповнення до апеляційної скарги, у яких зазначив, що після подання апеляційної скарги та до зупинення дії оскаржуваної ухвали право власності на спірну земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_1 .

Зокрема, відповідно до наданого витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за заявою ОСОБА_1 від 20 серпня 2026 року державним реєстратором Козівської селищної ради Тернопільської області Перцаком І.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 86437619 від 24 серпня 2026 року, на підставі якого право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 .

Посилаючись на необхідність ефективного захисту свого переважного права, ПАП «Агропродсервіс» доповнило апеляційну скаргу вимогою про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 3,3176 га, кадастровий номер 6123082800:01:001:0303, проведеної на підставі рішення державного реєстратора від 24 серпня 2026 року та ухвали Козівського районного суду Тернопільської області від 10 липня 2026 року.

У судовому засіданні представником ПАП «Агропродсервіс» підтримано подані 26 серпня 2026 року доповнення до апеляційної скарги.

Протокольною ухвалою Тернопільського апеляційного суду у прийнятті зазначених доповнень відмовлено, оскільки вони подані поза межами строку на апеляційне оскарження, встановленого частиною першою статті 364 ЦПК України.

У відзиві ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу ПАП «Агропродсервіс» залишити без задоволення, а ухвалу Козівського районного суду Тернопільської області від 10 липня 2026 року — без змін.

Зазначає, що 27 листопада 2025 року він дійсно отримав від ОСОБА_1 845 974 грн за договором позики зі строком повернення до 27 січня 2026 року, однак договір позики не містив будь-яких умов щодо земельної ділянки, а можливість погашення боргу шляхом її передання на момент укладення договору сторонами не обговорювалася. Пропозиція передати земельну ділянку в рахунок погашення боргу виникла лише під час розгляду справи після того, як він не зміг повернути позику грошима.

ОСОБА_2 заперечує наявність наміру продати земельну ділянку та зазначає, що не виставляв її на продаж, не визначав ціни, не вів переговорів щодо продажу та не отримував від ОСОБА_1 коштів за земельну ділянку. Вважає, що передання майна за мировою угодою було способом припинення реального грошового зобов`язання, а не прихованим договором купівлі-продажу.

Крім цього, ПАП «Агропродсервіс» з часу набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку не зверталося з пропозицією придбати її та не повідомляло про готовність сплатити 845 974 грн або іншу ціну. Переважне право орендаря виникає саме у разі продажу земельної ділянки, якого у спірних правовідносинах не було.

Також зазначає, що договір оренди земельної ділянки від 20 травня 2014 року з урахуванням додаткових угод продовжує діяти на тих самих умовах до 22 травня 2029 року, а перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни чи припинення договору оренди. Тому вважає, що права ПАП «Агропродсервіс» як орендаря оскаржуваною ухвалою не порушені.

Окремо ОСОБА_2 заперечує доводи про удаваний характер мирової угоди, посилаючись на відсутність доказів спільної волі сторін на приховання договору купівлі-продажу, та вважає необґрунтованими наведені ПАП «Агропродсервіс» підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження.

У відзиві представник позивача ОСОБА_1 — адвокат Бочарова Ю.О. просить закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАП «Агропродсервіс» на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, а у разі розгляду апеляційної скарги по суті — залишити її без задоволення, а ухвалу Козівського районного суду Тернопільської області від 10 липня 2026 року — без змін. Також просить стягнути з ПАП «Агропродсервіс» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу.

Зазначає, що ПАП «Агропродсервіс» не було учасником справи, а оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції безпосередньо не вирішував питання про права, свободи, інтереси чи обов`язки підприємства. Договір оренди земельної ділянки від 20 травня 2014 року з урахуванням додаткових угод продовжує діяти, право оренди підприємства зареєстроване до 22 травня 2029 року з правом пролонгації, а зміна власника земельної ділянки не припиняє та не змінює прав орендаря. З огляду на це вважає, що передбачених статтею 352 ЦПК України підстав для оскарження ухвали особою, яка не брала участі у справі, немає.

Заперечуючи доводи про порушення переважного права орендаря, представник позивача вказує, що таке право відповідно до частини другої статті 777 ЦК України та статті 9 Закону України «Про оренду землі» виникає у разі продажу орендованого майна. Натомість у спірних правовідносинах земельна ділянка на продаж не виставлялася, її ціна для продажу не визначалась та не оголошувалась, ОСОБА_1 не передавав ОСОБА_2 коштів як плату за земельну ділянку, а передання земельної ділянки за мировою угодою відбулося в рахунок припинення раніше існуючого грошового зобов`язання за договором позики. Тому правовідносини купівлі-продажу між сторонами не виникли, а відтак не виникло і переважне право ПАП «Агропродсервіс» на придбання земельної ділянки.

Заперечує проти застосування до спірних правовідносин висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06 жовтня 2025 року у справі №376/2362/24. Зазначає, що фактичні обставини цієї справи істотно відрізняються, оскільки у справі №376/2362/24 розписка про отримання коштів від самого початку містила умову про можливість передачі конкретної земельної ділянки у разі неповернення боргу, тоді як договір позики від 27 листопада 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 містив виключно грошове зобов`язання та жодним чином не пов`язував його виконання із земельною ділянкою. Домовленість про передачу земельної ділянки виникла лише під час розгляду справи, через сім місяців після укладення договору позики.

Також вказує на недоведеність доводів ПАП «Агропродсервіс» про удаваний характер мирової угоди та приховування нею договору купівлі-продажу. Для встановлення удаваності правочину необхідно довести спрямованість волі обох його сторін на приховання іншого правочину, тоді як апеляційна скарга таких доказів не містить. Натомість договір позики був нотаріально посвідчений, кошти за ним реально передані ОСОБА_2 , земельна ділянка набута відповідачем у порядку спадкування, а мирова угода укладена лише після того, як відповідач не зміг виконати грошове зобов`язання у передбачений договором строк.

Крім цього, навіть за умови існування переважного права ПАП «Агропродсервіс» підприємство не довело сукупності обставин, необхідних для його судового захисту: належного виконання своїх обов`язків орендаря, факту продажу земельної ділянки з порушенням такого права, а також готовності та можливості сплатити суму, за яку земельна ділянка була передана позивачу. Зокрема, ПАП «Агропродсервіс» не внесло відповідну суму на депозитний рахунок суду та не заявляло про готовність сплатити 845 974 грн.

Щодо посилань в апеляційній скарзі на порушення статей 22, 130 ЗК України зазначає, що позивач є громадянином України та належить до кола осіб, які можуть набувати земельні ділянки сільськогосподарського призначення у власність, площа спірної земельної ділянки не перевищує встановлених законом обмежень, а походження активів, за рахунок яких набуто право, підтверджується нотаріально посвідченим договором позики. Крім цього, умовами мирової угоди передбачено проведення державної реєстрації права власності, під час якої має бути здійснена встановлена законом перевірка набувача. Сам по собі вихід умов мирової угоди за межі предмета спору не є підставою для відмови в її затвердженні, оскільки частина перша статті 207 ЦПК України допускає такий вихід за умови непорушення прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Заслухавши пояснення представника ПАП “Агропродсервіс” - адвоката Сушка А.С., який доводи апеляційної скарги підтримав, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Бочарової Ю.О., яка проти задоволення апеляційної скарги заперечила, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

За змістом частини першої статті 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що така угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Пунктом 1 частини п`ятої статті 207 ЦПК України передбачено, що суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права або охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними.

Отже, затвердження мирової угоди не є формальним процесуальним наслідком самого лише волевиявлення її сторін. До постановлення ухвали суд зобов`язаний перевірити як відповідність умов мирової угоди закону, так і те, чи не зачіпають вони права та охоронювані законом інтереси осіб, які не є її сторонами.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі №569/6725/22, у якій зазначено, що затвердженням мирової угоди суд засвідчує відповідність її умов вимогам закону та дотримання балансу законних прав та інтересів.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити судове рішення, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Як установлено з матеріалів справи, ПАП «Агропродсервіс» є орендарем земельної ділянки площею 3,3176 га, кадастровий номер 6123082800:01:001:0303. Право оренди виникло на підставі договору від 20 травня 2014 року, з урахуванням додаткових угод є чинним до 22 травня 2029 року та зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Саме ця земельна ділянка за умовами мирової угоди передана ОСОБА_2 у власність ОСОБА_1 у рахунок повного погашення грошової заборгованості за договором позики.

Тому оскаржувана ухвала стосується не лише прав та обов`язків ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , а й правового інтересу ПАП «Агропродсервіс» як орендаря та суб`єкта переважного права купівлі орендованої земельної ділянки у разі її продажу. Та обставина, що договір оренди після зміни власника формально зберігає чинність, не спростовує наявності такого самостійного правового інтересу.

У постанові від 06 жовтня 2025 року у справі №376/2362/24 Верховний Суд, розглядаючи подібні правовідносини, погодився з висновком апеляційного суду про те, що орендар земельної ділянки, яка за мировою угодою передається іншій особі в рахунок погашення боргу за договором позики, є особою, прав та інтересів якої стосується ухвала про затвердження такої мирової угоди.

За таких обставин доводи відзивів про відсутність у ПАП «Агропродсервіс» права на апеляційне оскарження є необґрунтованими, а підстави для закриття апеляційного провадження, передбачені пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України, відсутні.

Частиною другою статті 777 ЦК України передбачено, що наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про оренду землі» орендар має переважне право на придбання у власність земельної ділянки у разі її продажу за умови, що він сплатить ціну, за якою продається така земельна ділянка. Порядок реалізації переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення визначений також статтею 130-1 ЗК України.

Верховний Суд у постанові від 06 жовтня 2025 року у справі №376/2362/24 звернув увагу, що мирова угода за своєю сутністю є цивільно-правовим правочином, на підставі якого припиняється договірне чи недоговірне зобов`язання, а спосіб її процесуального оформлення не змінює її сутнісної правової характеристики.

У цій же постанові Верховний Суд зазначив, що мирова угода за своїм змістом може становити нетипову купівлю-продаж. Така конструкція може проявлятися у первісному отриманні грошових коштів за іншим цивільним договором, зокрема позики, невиконанні обов`язку щодо їх повернення, зверненні кредитора до суду та лише подальшій домовленості сторін про передачу іншого майна в рахунок припинення грошового зобов`язання.

За такого змісту правовідносин при затвердженні мирової угоди підлягають дотриманню правила про переважне право купівлі. Використання конструкції мирової угоди не може бути способом обходу вимог частини другої статті 777 ЦК України та статті 9 Закону України «Про оренду землі».

27 листопада 2025 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 845 974 грн за договором позики, зобов`язавшись повернути їх до 27 січня 2026 року. Після невиконання грошового зобов`язання ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення саме грошової заборгованості. Лише в ході розгляду справи сторони домовилися, що замість повернення 845 974 грн ОСОБА_2 передасть у власність ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення.

При цьому, умовами мирової угоди прямо передбачено, що визначена сторонами вартість земельної ділянки повністю покриває суму боргу, а її передання має наслідком повне припинення грошового зобов`язання відповідача.

Отже, земельна ділянка передається не безоплатно, а як майновий еквівалент конкретно визначеної грошової суми — 845 974 грн.

Тому посилання ОСОБА_2 та представника ОСОБА_1 на те, що земельна ділянка не виставлялася на продаж, сторони не визначали ціну продажу та кошти безпосередньо за земельну ділянку не передавалися, не змінюють правової оцінки сутності домовленості. Визначальним є не найменування обраної сторонами конструкції, а зміст взаємних майнових надань і правовий результат, якого вони прагнуть досягнути.

Колегія суддів відхиляє і доводи про істотну відмінність цієї справи від справи №376/2362/24 через те, що в останній можливість передачі конкретної земельної ділянки була передбачена у розписці ще при виникненні позикових правовідносин.

Правовий висновок Верховного Суду у справі №376/2362/24 не обмежений випадками, коли майно, яке надалі передається за мировою угодою, було заздалегідь зазначене у договорі позики. Навпаки, Верховний Суд прямо відніс до ознак нетипової купівлі-продажу саме наступну, тобто таку, що виникла після невиконання грошового зобов`язання та звернення до суду, домовленість щодо предмета передачі.

У цій справі відсутність у договорі позики від 27 листопада 2025 року будь-яких умов щодо земельної ділянки не виключає застосування наведеного висновку Верховного Суду, оскільки передача земельної ділянки за мировою угодою є новою відплатною майновою домовленістю сторін, якою вони замінили належне виконання грошового зобов`язання.

Не заслуговують на увагу і заперечення про недоведеність удаваності мирової угоди у розумінні статті 235 ЦК України. ПАП «Агропродсервіс» у цьому провадженні не заявляє вимог про визнання правочину удаваним. Предметом апеляційної перевірки є виконання судом першої інстанції обов`язку, встановленого статтею 207 ЦПК України, — перевірити відповідність умов мирової угоди закону та відсутність порушення прав чи охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Отже, для вирішення питання про законність ухвали про затвердження мирової угоди не вимагається встановлення передбачених статтею 235 ЦК України умов удаваності правочину. Достатнім є встановлення того, що за своїм фактичним змістом домовленість має відплатний характер, передбачає перехід права власності на орендовану земельну ділянку в обмін на припинення грошового боргу і внаслідок цього зачіпає переважне право орендаря.

Так само доводи про те, що ПАП «Агропродсервіс» не зверталося до ОСОБА_2 з пропозицією придбати земельну ділянку, не заявляло про готовність сплатити 845 974 грн та не внесло таку суму на депозитний рахунок суду, не спростовують порушення, допущеного під час затвердження мирової угоди.

У цій справі ПАП «Агропродсервіс» не звернулося з позовом про переведення на нього прав та обов`язків покупця, а оскаржує судове рішення, яким без його участі затверджено домовленість про відчуження орендованої ним земельної ділянки. Тому умови, що можуть мати значення для вирішення спору про примусову реалізацію переважного права, не усувають обов`язку суду першої інстанції до затвердження мирової угоди перевірити, чи не порушуються права та законні інтереси орендаря.

Матеріали справи свідчать про чинність зареєстрованого права оренди ПАП «Агропродсервіс» на момент постановлення оскаржуваної ухвали. Даних про припинення договору оренди, його розірвання або встановлений у передбаченому законом порядку факт втрати підприємством правового статусу орендаря не встановлено.

Посилання представника ОСОБА_1 - адвоката Бочарової Ю.О. на те, що перехід права власності не припиняє договору оренди, також не спростовує доводів апеляційної скарги. Збереження права користування земельною ділянкою та переважне право її придбання є різними за змістом цивільними правами. Збереження першого не може компенсувати позбавлення орендаря можливості реалізувати друге.

Крім того, статтею 130 ЗК України встановлені імперативні вимоги до набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, зокрема щодо перевірки відповідності набувача вимогам закону, форми розрахунків та підтвердження джерел походження коштів або інших активів при відплатному набутті права власності.

Верховний Суд у постанові від 06 жовтня 2025 року у справі №376/2362/24 наголосив, що імперативні правила земельного законодавства не можуть бути обійдені за допомогою мирової угоди, якщо за своєю сутністю вона становить нетипову купівлю-продаж, і такі правила поширюються також на випадки затвердження мирової угоди судом.

Тому твердження представника ОСОБА_1 - адвоката Бочарової Ю.О. про те, що необхідна перевірка може бути проведена державним реєстратором уже після затвердження мирової угоди, не звільняло суд першої інстанції від передбаченого статтею 207 ЦПК України обов`язку до її затвердження пересвідчитися у відсутності суперечності умов мирової угоди імперативним приписам закону та порушення прав інших осіб.

Суд першої інстанції наведеного не врахував. Обмежившись посиланням на те, що сторони підтвердили законність мирової угоди та відсутність порушення прав третіх осіб, суд не перевірив наявність чинного права оренди ПАП «Агропродсервіс», не надав оцінки його переважному праву на придбання земельної ділянки та не перевірив дотримання спеціальних вимог земельного законодавства до відплатного переходу права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення.

Саме на суд, а не на сторони мирової угоди, покладено обов`язок перевірити наявність передбачених частиною п`ятою статті 207 ЦПК України підстав для відмови у її затвердженні. Тому декларативне зазначення сторонами в тексті мирової угоди про те, що права третіх осіб не порушуються, не може підміняти такої судової перевірки.

Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06 жовтня 2025 року у справі №376/2362/24, є релевантними до спірних правовідносин, оскільки в обох випадках предметом первісного спору було стягнення грошового боргу за договором позики, а за затвердженою судом мировою угодою боржник передавав кредитору орендовану земельну ділянку сільськогосподарського призначення в рахунок погашення цього боргу.

За таких обставин, суд першої інстанції передчасно дійшов висновку про відсутність порушення прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб і без достатньої правової перевірки затвердив мирову угоду, наслідком якої є відплатний перехід права власності на орендовану земельну ділянку сільськогосподарського призначення.

Допущені судом першої інстанції порушення вимог статті 207 ЦПК України призвели до помилкового затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі, що перешкоджає подальшому розгляду позовних вимог ОСОБА_1 .

За таких обставин ухвала Козівського районного суду Тернопільської області від 10 липня 2026 року підлягає скасуванню, а справа — направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Оскільки справа направляється для продовження розгляду і апеляційний суд не ухвалює остаточного рішення по суті спору, остаточний розподіл судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу, має бути здійснений судом першої інстанції за результатами вирішення справи.

На підставі наведеного і керуючись статтями 141, 367, 379, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу приватного агропромислового підприємства “Агропродсервіс” — задовольнити.

Ухвалу Козівського районного суду Тернопільської області від 10 липня 2026 року — скасувати.

Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 12 жовтня 2026 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Гірський Б.О.

Костів О.З.