Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №607/12478/15-ц — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/12478/15-цГоловуючий у 1-й інстанції Дзюбановський Ю.І.

Провадження № 22-ц/817/1174/26Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,

секретар - Хоміцька С.О.

з участю представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 — адвоката Покотила Юрія Володимировича та Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 липня 2026 року, постановлену суддею Дзюбановським Ю.І. у справі №607/12478/15-ц за скаргами ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Тернопільський відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, старший державний виконавець Шевчук Анастасія Олександрівна, акціонерне товариство “Сенс Банк”, на неправомірні дії державного виконавця,

ВСТАНОВИВ:

15 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця у виконавчому провадженні №49920182, відкритому з примусового виконання виконавчого листа, виданого 25 листопада 2015 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області у справі №607/12478/15-ц про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості у розмірі 336 307,12 грн.

Скаргу обґрунтовувала тим, що 5 грудня 2022 року вчинення виконавчих дій у зазначеному виконавчому провадженні було зупинено на підставі пункту 1 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з проходженням нею військової служби у Збройних Силах України. Однак, 31 липня 2024 року старший державний виконавець Шевчук А.О. поновила вчинення виконавчих дій. Вважає таке рішення неправомірним, оскільки обставини, що стали підставою для зупинення виконавчих дій, не припинилися, вона продовжувала проходити військову службу, а ухвала суду від 30 травня 2024 року про заміну стягувача не є передбаченою законом підставою для поновлення виконавчих дій.

Крім цього, 11 квітня 2025 року державним виконавцем було винесено постанову про арешт коштів боржника та вчинено дії, пов`язані з накладенням такого арешту, хоча виконавчі дії підлягали зупиненню. Про порушення своїх прав вона дізналася 14 квітня 2025 року, коли не змогла здійснити безготівковий розрахунок за медикаменти у зв`язку з накладеним арештом.

У зв`язку з наведеним, ОСОБА_1 просила поновити строк на подання скарги; визнати неправомірною та скасувати постанову старшого державного виконавця Шевчук А.О. від 31 липня 2024 року про поновлення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №49920182; визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо незупинення вчинення виконавчих дій на підставі пункту 1 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження»; визнати неправомірною та скасувати постанову від 11 квітня 2025 року про арешт коштів боржника; визнати неправомірними дії, пов`язані з накладенням арешту на кошти боржника; зобов`язати державного виконавця зупинити вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №49920182 на підставі пункту 1 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження».

10 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з іншою скаргою на дії державного виконавця у тому самому виконавчому провадженні.

Скаргу мотивувала тим, що постановою від 18 квітня 2025 року було знято арешт із належного їй рахунку НОМЕР_1 , відкритого в АТ «А-БАНК», оскільки на нього надходила заробітна плата, а підставою для зняття арешту було підтвердження спеціального режиму використання коштів та/або заборони звернення на них стягнення. Вказана постанова не оскаржувалася, нової постанови про арешт цього рахунку не виносилося. Незважаючи на це, 28 жовтня 2025 року старший державний виконавець Крушанська О.Р. склала та направила на виконання платіжну інструкцію №22268 про примусове списання коштів із зазначеного рахунку, яку банк виконав 30 жовтня 2025 року. Звернення стягнення на кошти, які були звільнені з-під арешту, суперечить вимогам статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Також зазначала, що на адвокатський запит від 31 жовтня 2025 року щодо причин неврахування постанови про зняття арешту відповіді отримано не було.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просила визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Крушанської О.Р., пов`язані із зверненням стягнення на звільнені з-під арешту грошові кошти, що знаходились на рахунку НОМЕР_1 в АТ «А-БАНК»; зобов`язати державного виконавця відкликати (скасувати) платіжну інструкцію від 28 жовтня 2025 року №22268 про примусове списання коштів із цього рахунку та повернути грошові кошти, стягнуті з нього.

7 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність головного державного виконавця Рудої О.М., яка полягала у невинесенні постанови про закінчення виконавчого провадження №49920182 після повного погашення заборгованості.

Зазначала, що 16 квітня 2025 року у виконавчому провадженні було винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, відповідно до якої із її доходів, одержуваних у військовій частині НОМЕР_2 , підлягало утриманню 20 відсотків до повного погашення загальної суми заборгованості у розмірі 283 989,36 грн, включно з виконавчим збором та витратами виконавчого провадження. 28 жовтня 2025 року державним виконавцем було складено платіжну інструкцію №22268 про примусове списання 277 265,46 грн із рахунку боржника в АТ «А-БАНК», яку 30 жовтня 2025 року банк виконав частково, списавши 1 701,76 грн. Після цього залишок заборгованості у виконавчому провадженні становив 275 563,70 грн, що було підтверджено державним виконавцем 28 січня 2026 року під час надання реквізитів для її сплати. 29 січня 2026 року ОСОБА_1 сплатила 275 563,70 грн за наданими державним виконавцем реквізитами, однак постанову про закінчення виконавчого провадження винесено не було.

Посилаючись на повне фактичне виконання рішення та пункт 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», ОСОБА_1 просила визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Рудої О.М. щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження №49920182 та зобов`язати державного виконавця закінчити виконавче провадження і винести відповідну постанову.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 липня 2026 року поновлено ОСОБА_1 строк для подання скарги на рішення та бездіяльність державного виконавця.

Скарги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано неправомірною та скасовано постанову старшого державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шевчук А.О. від 31 липня 2024 року про поновлення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №49920182.

Визнано неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця Шевчук А.О., яка полягала у незупиненні вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №49920182 на підставі пункту 1 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження».

Визнано неправомірною та скасовано постанову старшого державного виконавця Шевчук А.О. від 11 квітня 2025 року про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні №49920182.

Визнано неправомірними дії старшого державного виконавця Шевчук А.О., вчинені 11 квітня 2025 року, пов`язані з накладенням арешту на кошти боржника у виконавчому провадженні №49920182.

Визнано неправомірними дії старшого державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Крушанської О.Р., пов`язані із зверненням стягнення на грошові кошти, звільнені з-під арешту, що знаходилися на рахунку НОМЕР_1 .

Зобов`язано старшого державного виконавця Крушанську О.Р. відкликати (скасувати) платіжну інструкцію від 28 жовтня 2025 року №22268 про примусове списання коштів з рахунку НОМЕР_1 та вжити заходів щодо повернення коштів, стягнутих на її підставі, у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».

У задоволенні вимоги про зобов`язання державного виконавця зупинити вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №49920182 на підставі пункту 1 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» до усунення обставин, які стали підставою для такого зупинення, відмовлено.

У задоволенні скарги від 7 лютого 2026 року в частині визнання неправомірною бездіяльності головного державного виконавця Рудої О.М., пов`язаної з невинесенням постанови про закінчення виконавчого провадження №49920182 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», та зобов`язання винести постанову про закінчення виконавчого провадження відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Покотило Ю.В. просить скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні скарги від 7 лютого 2026 року та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Рудої О.М., пов`язану з невинесенням не пізніше 7 лютого 2026 року постанови про закінчення виконавчого провадження №49920182 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», та зобов`язати державного виконавця, у провадженні якого перебуває виконавче провадження №49920182, винести постанову про його закінчення.

Зазначає, що протягом тривалого часу державні виконавці здійснювали примусове виконання рішення, виходячи із суми заборгованості, визначеної у гривнях та внесеної до Автоматизованої системи виконавчого провадження. У постановах державного виконавця також зазначалась конкретна сума заборгованості у гривнях, яка стягувачем не оскаржувалась.

Зокрема, після часткового виконання банком платіжної інструкції від 28 жовтня 2025 року №22268 шляхом списання 1 701,76 грн залишок заборгованості у виконавчому провадженні, включно з виконавчим збором та витратами виконавчого провадження, становив 275 563,70 грн. 28 січня 2026 року державний виконавець надав реквізити для погашення заборгованості, зазначивши саме 275 563,70 грн як загальну суму залишку боргу. 29 січня 2026 року ОСОБА_1 сплатила вказану суму у повному обсязі за наданими державним виконавцем реквізитами.

Посилаючись на пункт 9 частини першої та частину другу статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», вважає, що після повної сплати визначеної державним виконавцем суми заборгованості виникли передбачені законом підстави для закінчення виконавчого провадження, а постанова про його закінчення мала бути винесена у день настання відповідних обставин або не пізніше дня, коли державному виконавцю стало про них відомо.

Зазначає, що про повне погашення визначеного у виконавчому провадженні залишку заборгованості державному виконавцю мало бути відомо 29 січня 2026 року, а у будь-якому разі було достовірно відомо 7 лютого 2026 року, коли до електронного кабінету органу ДВС надійшла скарга з копіями платіжних документів про сплату 275 563,70 грн. Отже, не пізніше 7 лютого 2026 року державний виконавець був зобов`язаний винести постанову про закінчення виконавчого провадження.

Вважає помилковим посилання суду першої інстанції на подальше виправлення реєстраційних даних виконавчого провадження у зв`язку з тим, що судовим рішенням стягнення визначено в іноземній валюті. Зазначає, що відповідні зміни були внесені лише 13 лютого 2026 року, тобто після повної сплати визначеного самим державним виконавцем залишку заборгованості та після звернення зі скаргою на його бездіяльність. Крім цього, на момент сплати коштів і подання скарги виконавче провадження перебувало у головного державного виконавця Рудої О.М., тоді як постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних 13 лютого 2026 року винесла ОСОБА_2 . При цьому, в Автоматизованій системі виконавчого провадження відсутні відомості про передачу виконавчого провадження від ОСОБА_3 до ОСОБА_2 або про зміну виконавця.

В апеляційній скарзі Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України просить ухвалу суду в частині задоволення скарг ОСОБА_1 скасувати та відмовити у задоволенні скарг.

Вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував положення пункту 1 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження», помилково виходячи з того, що сам факт проходження боржником військової служби є достатньою підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Зазначає, що за змістом цієї норми вчинення виконавчих дій підлягає зупиненню лише за умови, якщо відповідно до умов проходження військової служби їх проведення є неможливим. ОСОБА_1 не наведено та не доведено обставин, які б свідчили про неможливість виконання судового рішення у зв`язку з проходженням нею військової служби.

Вказує, що відповідно до статей 18, 48 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати заходів щодо своєчасного та повного виконання рішення і має право звертати стягнення на кошти та інше майно боржника. Тому постанова від 11 квітня 2025 року про арешт коштів боржника, на переконання відділу ДВС, була прийнята в межах наданих державному виконавцю повноважень. При цьому підстав, передбачених статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» для скасування арешту коштів, ОСОБА_1 не доведено.

Наголошує, що факт сплати ОСОБА_1 29 січня 2026 року 275 563,70 грн свідчить про наявність у неї фактичної можливості виконувати рішення суду та спростовує висновок про неможливість проведення виконавчих дій через проходження військової служби. Також судом першої інстанції не враховано, що кошти, списані на підставі платіжної інструкції від 28 жовтня 2025 року №22268 з рахунку ОСОБА_1 НОМЕР_1 , 3 листопада 2025 року були перераховані державним виконавцем стягувачу в рахунок погашення заборгованості за судовим рішенням.

За таких обставин, Тернопільський відділ ДВС вважає висновки суду першої інстанції в частині визнання неправомірними постанови та дій державного виконавця щодо поновлення виконавчих дій, накладення арешту на кошти та звернення стягнення на кошти, звільнені з-під арешту, необґрунтованими і такими, що не відповідають обставинам справи та вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Покотила Ю.В., який доводи своєї апеляційної скарги підтримав та заперечив проти доводів апеляційної скарги Тернопільського відділу ДВС, пояснення представника Тернопільського відділу ДВС - Юрчак В.І., яка доводи апеляційної скарги Тернопільського відділу ДВС підтримала та заперечила проти доводів апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Покотила Ю.В., представника АТ “Сенс Банк” - адвоката Панченка Д.В., який доводи апеляційної скарги Тернопільського відділу ДВС підтримав та проти задоволення апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Покотила Ю.В. заперечив, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційних скарг в їх межах, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

Задовольняючи частково заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції прийшов до висновку, що станом на момент поновлення державним виконавцем виконавчих дій у виконавчому провадженні №49920182 підстави для такого поновлення були відсутні, ОСОБА_1 продовжувала і на даний час продовжує перебувати на військовій службі у ЗСУ, а тому постанова від 31 липня 2024 року про поновлення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №49920182 прийнята без достатніх правових підстав, відповідно всі подальші виконавчі дії є похідними і не можуть вважатися такими, що відповідають вимогам Закону України “Про виконавче провадження”. При цьому суд вказав, що ухвалення судового рішення про заміну стягувача під час зупинення виконавчих дій не є підставою для поновлення вчинення виконавчих дій і виконання такого судового рішення не передбачає відновлення виконавчих дій.

Відмовляючи у задоволенні інших вимог ОСОБА_1 , суд вважав, що підстави для закінчення виконавчого провадження відсутні, так як сума боргу визначається в гривневому еквіваленті до доларів США на день фактичного виконання рішення і така сума не сплачена боржником.

Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції.

Обставини справи.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 вересня 2015 року у справі №607/12478/15-ц задоволено позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №770/38-870-08 від 22 серпня 2008 року. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість у розмірі 15 998,79 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 21 травня 2015 року становило 332 977,35 грн, а також 3 329,77 грн судового збору.

25 листопада 2015 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області видано виконавчий лист, на підставі якого 27 січня 2016 року відкрито виконавче провадження №49920182. При відкритті виконавчого провадження до реєстраційних даних Автоматизованої системи виконавчого провадження було внесено суму стягнення 336 307,12 грн.

Постановою державного виконавця від 27 січня 2016 року накладено арешт на рухоме та нерухоме майно боржника, а постановою від 16 березня 2016 року звернуто стягнення на доходи ОСОБА_1 із визначенням щомісячного утримання у розмірі 20 відсотків доходу.

Згідно з довідкою від 6 листопада 2022 року ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_3 .

Постановою старшого державного виконавця Шевчук А.О. від 5 грудня 2022 року вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №49920182 зупинено на підставі пункту 1 частини першої статті 34 та статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» до закінчення проходження ОСОБА_1 військової служби у Збройних Силах України.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 травня 2024 року замінено стягувача ПАТ «Укрсоцбанк» на його правонаступника АТ «Сенс Банк».

31 липня 2024 року старшим державним виконавцем Шевчук А.О. винесено постанову про поновлення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №49920182. Підставою для поновлення зазначено надходження ухвали суду від 30 травня 2024 року про заміну стягувача.

На виконання ухвали суду постановою державного виконавця від 31 липня 2024 року проведено заміну сторони виконавчого провадження.

Матеріали справи не містять відомостей про припинення ОСОБА_1 військової служби станом на 31 липня 2024 року. Наявна у матеріалах виконавчого провадження інформація свідчить про продовження нею військової служби та отримання грошового забезпечення у військовій частині.

11 квітня 2025 року старшим державним виконавцем Шевчук А.О. винесено постанову про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні №49920182.

16 квітня 2025 року винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, якою звернуто стягнення на доходи ОСОБА_1 , отримувані у військовій частині НОМЕР_2 , та визначено щомісячне відрахування у розмірі 20 відсотків доходу до погашення заборгованості, яка за даними виконавчого провадження на той час становила 283 989,36 грн з урахуванням виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

18 квітня 2025 року державним виконавцем винесено постанову про зняття арешту з коштів ОСОБА_1 , що знаходилися на рахунку НОМЕР_1 , відкритому в АТ «А-БАНК». Зазначена постанова сторонами виконавчого провадження не оскаржувалась та не скасовувалась.

28 жовтня 2025 року старшим державним виконавцем Крушанською О.Р. складено та передано на виконання платіжну інструкцію №22268 про примусове списання з вказаного рахунку 277 265,46 грн.

30 жовтня 2025 року платіжну інструкцію частково виконано банком шляхом списання 1 701,76 грн. За даними виконавчого провадження після цього залишок заборгованості, включно з виконавчим збором та витратами виконавчого провадження, становив 275 563,70 грн.

28 січня 2026 року державним виконавцем надано реквізити для погашення заборгованості із зазначенням 275 563,70 грн як загальної суми залишку заборгованості у виконавчому провадженні №49920182, включно з виконавчим збором та витратами виконавчого провадження. 29 січня 2026 року ОСОБА_1 сплатила зазначену суму за наданими державним виконавцем реквізитами.

13 лютого 2026 року головним державним виконавцем Юрчак В.І. винесено постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних виконавчого провадження. Підставою для внесення змін зазначено помилкове відображення при відкритті виконавчого провадження лише гривневого еквівалента присудженої заборгованості, тоді як рішенням суду від 22 вересня 2015 року заборгованість визначена в іноземній валюті із зазначенням її гривневого еквівалента станом на 21 травня 2015 року.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права.

Щодо апеляційної скарги Тернопільського відділу державної виконавчої служби.

Пунктом 1 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено випадки зупинення вчинення виконавчих дій у зв`язку з проходженням боржником військової служби. Водночас частина п`ята статті 35 цього Закону пов`язує продовження примусового виконання після зупинення із усуненням обставин, які стали підставою для такого зупинення.

Постановою державного виконавця від 5 грудня 2022 року вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №49920182 було зупинено до закінчення проходження ОСОБА_1 військової служби у Збройних Силах України. Зазначена постанова у встановленому законом порядку не скасована, її правомірність не є предметом судового контролю у цій справі, а тому до моменту її скасування або настання визначеної в ній обставини вона підлягала виконанню державним виконавцем та сторонами виконавчого провадження.

Постановою від 31 липня 2024 року вчинення виконавчих дій поновлено з тієї підстави, що до відділу ДВС надійшла ухвала Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 травня 2024 року про заміну стягувача у виконавчому провадженні.

Однак, ухвалою суду від 30 травня 2024 року вирішено виключно питання процесуального правонаступництва та замінено вибулого стягувача ПАТ «Укрсоцбанк» його правонаступником АТ «Сенс Банк». Це судове рішення не встановлювало припинення обставин, у зв`язку з якими постановою державного виконавця від 5 грудня 2022 року було зупинено вчинення виконавчих дій, і не містило висновку про необхідність їх поновлення.

Заміна стягувача полягає виключно у зміні найменування стягувача, виконання судового рішення про заміну стягувача не вимагає вчинення державним виконавцем будь-яких виконавчих дій.

Частина п`ята статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» пов`язує продовження примусового виконання саме з усуненням обставин, які стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Заміна сторони виконавчого провадження не є такою обставиною і законом не визначена самостійною підставою для поновлення вже зупинених виконавчих дій.

Матеріали справи не містять доказів того, що станом на 31 липня 2024 року ОСОБА_1 припинила проходження військової служби або що державним виконавцем було встановлено відсутність інших обставин, які стали підставою для постанови від 5 грудня 2022 року. Навпаки, наявні у матеріалах виконавчого провадження відомості підтверджують продовження нею військової служби та отримання грошового забезпечення.

Доводи відділу ДВС про те, що сам факт проходження боржником військової служби не є безумовною підставою для зупинення виконавчих дій, не мають вирішального значення для оцінки правомірності постанови від 31 липня 2024 року про поновлення виконавчих дій. Такі доводи фактично стосуються обґрунтованості постанови від 5 грудня 2022 року про зупинення вчинення виконавчих дій, яка є чинною, не була скасована та не є предметом оскарження у цій справі. Натомість предметом судового контролю є наявність законних підстав для поновлення вже зупинених виконавчих дій, а таких підстав державним виконавцем не наведено і судом не встановлено.

За цих обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неправомірність постанови від 31 липня 2024 року про поновлення вчинення виконавчих дій. Відповідно виконавчі дії, вчинені в період, коли згідно з чинною постановою від 5 грудня 2022 року вчинення виконавчих дій мало залишатися зупиненим, не відповідають установленому Законом України «Про виконавче провадження» порядку примусового виконання рішення.

Не заслуговують на увагу й інші доводи апеляційної скарги про правомірність вчинення державним виконавцем інших виконавчих дій після 31 липня 2024 року, оскільки, як вірно встановив суд першої інстанції, без правових підстав для поновлення вчинення виконавчих дій всі подальші дії державного виконавця не можуть вважатися законними та такими, що відповідають вимогам Закону України “Про виконавче провадження”.

Посилання відділу ДВС на те, що списані банком на підставі платіжної інструкції №22268 3 листопада 2025 року були перераховані стягувачу в рахунок виконання рішення суду, не впливає на оцінку правомірності дій державного виконавця на момент їх вчинення.

Відповідно до статті 451 ЦПК України, встановивши обґрунтованість скарги, суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними та зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби усунути порушення і поновити порушене право заявника. Тому сама по собі часткова реалізація платіжної інструкції до моменту розгляду скарги не є підставою для відмови у судовому захисті та не позбавляє суд можливості зобов`язати орган ДВС усунути наслідки неправомірного звернення стягнення у спосіб, передбачений законом.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги Тернопільського відділу державної виконавчої служби не спростовують правильності висновків суду першої інстанції в оскарженій частині.

Щодо апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Покотила Ю.В.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. За змістом частини другої цієї статті постанова про закінчення виконавчого провадження виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Отже, визначальним для застосування зазначеної підстави є встановлення факту повного виконання саме того обов`язку, який визначений резолютивною частиною судового рішення та виконавчим документом. Відомості Автоматизованої системи виконавчого провадження, розрахунки виконавця чи визначений ним поточний залишок заборгованості мають облікове значення, однак самі по собі не можуть змінювати зміст судового рішення, що набрало законної сили.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 вересня 2015 року із ОСОБА_1 стягнуто заборгованість у розмірі 15 998,79 доларів США із зазначенням її гривневого еквівалента за офіційним курсом Національного банку України станом на 21 травня 2015 року, а також судовий збір у гривнях.

Таким чином, предметом присудження в частині кредитної заборгованості визначена сума в іноземній валюті, а зазначений у рішенні гривневий еквівалент відображав вартість цієї суми на конкретну дату та не змінював валютної природи присудженого боргу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц, а також у постанові від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц сформулювала правовий висновок, відповідно до якого у разі зазначення в судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривнях належним виконанням є сплата суми, визначеної у резолютивній частині рішення в іноземній валюті, а гривневий еквівалент не є самостійним та остаточним розміром зобов`язання. У разі виконання такого рішення у гривнях сума визначається за офіційним курсом відповідної валюти на момент виконання грошового зобов`язання.

З огляду на наведене, внесення при відкритті виконавчого провадження до Автоматизованої системи виконавчого провадження лише гривневої суми 336 307,12 грн та подальше здійснення виконавчих дій виходячи з цих реєстраційних даних не могло змінити зміст виконавчого документа. Технічна або облікова помилка у реєстраційних даних виконавчого провадження не перетворює присуджене судом валютне зобов`язання на фіксоване гривневе та не може звужувати обсяг обов`язку боржника, визначений судовим рішенням.

Та обставина, що 28 січня 2026 року державний виконавець визначив 275 563,70 грн як залишок заборгованості та надав ОСОБА_1 реквізити для сплати саме цієї суми, а 29 січня 2026 року вона її сплатила, підтверджує виконання боржником вимоги державного виконавця у визначеному ним розмірі, однак сама по собі не підтверджує фактичного виконання судового рішення в повному обсязі у розумінні пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Для закінчення виконавчого провадження необхідно було встановити, що сукупність платежів, здійснених у межах виконавчого провадження, забезпечила повне виконання присудженого валютного зобов`язання, визначеного виконавчим документом, а також сплату інших сум, які підлягали стягненню відповідно до закону. Матеріали справи не містять належних і достатніх доказів того, що станом на 29 січня 2026 року присуджена сума в іноземній валюті була погашена повністю.

Внесення 13 лютого 2026 року змін до реєстраційних даних виконавчого провадження не створило для ОСОБА_1 нового зобов`язання і не збільшило визначений судом розмір боргу, а було спрямоване на приведення відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження у відповідність до змісту виконавчого документа.

Доводи апеляційної скарги про те, що державний виконавець був зобов`язаний винести постанову про закінчення виконавчого провадження не пізніше 7 лютого 2026 року, оскільки йому було відомо про сплату 275 563,70 грн, не враховують, що частина друга статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» пов`язує обов`язок винести постанову про закінчення виконавчого провадження саме з настанням передбаченої законом підстави — фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Тому сама по собі сплата суми, визначеної державним виконавцем на підставі помилково відображених реєстраційних даних, за відсутності доказів повного виконання валютного зобов`язання не утворювала підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Посилання в апеляційній скарзі на те, що постанову про зміну реєстраційних даних винесла виконавець Юрчак В.І., тоді як на момент сплати коштів та подання скарги виконавче провадження перебувало у ОСОБА_3 , також не спростовує висновків суду першої інстанції. Предметом перевірки у цій частині є наявність чи відсутність передбаченої пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» підстави для закінчення виконавчого провадження, а не правомірність постанови від 13 лютого 2026 року про зміну реєстраційних даних, яка в межах цієї скарги самостійно не оскаржувалася.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження є правильним, а доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 його не спростовують.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що вимоги ОСОБА_1 щодо одночасного оскарження дій державного виконавця щодо безпідставного поновлення виконавчих дій 31 липня 2024 року та бездіяльності, яка полягає у невчиненні у 2025 році дій щодо закінчення виконавчого провадження, є взаємосуперечливими та виключають можливість їх одночасного задоволення.

Враховуючи наведене, апеляційні скарги представника ОСОБА_1 та Тернопільського відділу державної виконавчої служби підлягають залишенню без задоволення, а ухвала Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 липня 2026 року — без змін.

На підставі наведеного і керуючись статтями 141, 367, 375, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 — адвоката Покотила Юрія Володимировича та Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України — залишити без задоволення.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 липня 2026 року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 12 жовтня 2026 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Гірський Б.О.

Костів О.З.