Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №606/964/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 606/964/26Головуючий у 1-й інстанції Марціцка І.Б.

Провадження № 22-ц/817/1077/26Доповідач - Костів О.З.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників цивільну справу № 606/964/26 за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на заочне рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 25 червня 2026 року (ухвалене суддею Марціцкою І.Б., дата складання повного тексту не зазначено) в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2026 року товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (далі — ТОВ «Бізнес Позика», позивач, апелянт) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 15 серпня 2025 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_2 укладено договір №552549-КС-001 про надання кредиту, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 20000.00 грн, строком на 24 тижні, шляхом переказу на платіжну банківську картку відповідача, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1.0% від суми кредиту за кожен день користування. Також зазначено, що комісія за видачу кредиту становить 4000.00 грн. Договір укладено в електронному вигляді за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи первісного кредитора. Кредитний договір підписано відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Крім того, сторонами 16 жовтня 2025 року укладено додаткову угоду, за умовами якої позивач надав відповідачу додатково кредит в розмірі 10000 грн.

Позивач вказує, що свої зобов`язання за договором виконав та надав позичальнику грошові кошти в розмірі 30000.00 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника (номер якої був зазначений позичальником при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті), що підтверджується довідкою про видачу коштів. Проте відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 05 травня 2026 року утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 72625.76 грн, з яких: 23400.28 грн - заборгованість за тілом кредиту, 36312.90 грн - заборгованість за процентами, 12811.98 грн - заборгованості за процентами річних на підставі ст.625 ЦК, 100.60 грн — заборгованість по комісії за видачу кредиту.

У зв`язку з наведеним позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №552549-КС-001 від 15 серпня 2025 року в розмірі 72625.76 грн та судові витрати за розгляд справи.

Заочним рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 25 червня 2026 року позов ТОВ «Бізнес Позика» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за кредитним договором №552549-КС-001 від 15 серпня 2025 року в розмірі 35360.00 грн та понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 1305.00 грн. У задоволенні решти позовних вимог, відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ТОВ «Бізнес Позика» подало на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом помилково ототожнено розмір процентів, які нараховуються протягом строку кредитування у відповідності до вищевказаних норм ЦК України в якості правомірної плати за користування кредитними коштами, наданими йому позивачем у відповідності до умов Кредитного договору (статті 1048 та 1056-1 ЦК України) та процентів, які нараховуються за порушення грошового зобов`язання, тобто у випадку, коли сума кредиту за кредитним договором не повертається позичальником у визначений ним строк (частина друга статті 625 ЦК України).

Зазначає, що згідно графіку платежів погоджено, що якщо позичальник сплачує заборгованість згідно графіка платежів (без порушень) загальна сума становить 52430.74 грн, з яких за процентами – 25730.46 грн, така сума може становити лише у випадку належного виконання позичальником зобов`язань та погашення обумовлених сум згідно з графіком платежів. Однак, боржником сплачено заборгованість лише частково на суму 29040.02 грн, з яких по процентам 14352.88 грн на погашення кредиту, чим порушено зобов`язання, встановлені договором, що цілком закономірно призвело до подорожчання кредиту і збільшення загального розміну нарахованих процентів за період користування кредитом, оскільки проценти нараховуються щоденно на фактичний залишок по тілу кредиту. Крім того звертає увагу на те, що відповідно до статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На думку сторони позивача, зазначені нарахування не є неустойкою у розумінні штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права кредитора.

Крім того, відмовивши у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за комісією за надання кредиту, суд першої інстанції дійшов до хибних висновків про те, ТОВ «Бізнес Позика» як небанківська установа начебто неправомірно встановила у кредитному договорі обов`язок позичальника по сплаті комісії за надання кредиту. Повідомляє, що право кредитодавця на встановлення у кредитному договорі обов`язку позичальника по сплаті комісії за надання кредиту прямо передбачено Законом України «Про споживче кредитування».

У зв`язку з наведеним, сторона позивача просить заочне рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 25 червня 2026 року змінити, яким збільшити розмір стягнення заборгованості за кредитним договором №552549-КС-001 від 15 серпня 2025 року з 35360.00 грн до 59813.78 грн. Вирішити питання судових витрат.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників по справі до суду не надходив.

За правилами частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ціна позову у даній справі не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи викладене, відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.

Апеляційна скарга подана лише в частині стягнення кредитної заборгованості за нарахованими процентами та комісії, а тому в іншій частині рішення суду колегією суддів не переглядається.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено наступні обставини.

15 серпня 2025 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_2 укладено договір № 552549-КС-001, згідно з яким, сума кредиту становить 20000.00 грн. Строк дії кредиту 16 тижнів. Стандартна процентна фіксована ставка 1 % в день. Комісія за надання кредиту 4000.00 грн. Договір підписано електронним цифровим ідентифікатором UA -2976.

16 жовтня 2025 року сторони уклали додаткову угоду до Договору про надання кредиту №552549-КС-001 від 15 серпня 2025 року, яка підписана електронним цифровим ідентифікатором UA-0648. За умовами додаткової угоди кредит збільшується на 10000 грн. Строк кредитування продовжується на 118 днів з дати укладення Додаткової угоди. Стандартна процентна фіксована ставка 1 % в день.

Згідно із відповіді АТ «Універсал Банк»», яка надана на виконання ухвали суду про витребування доказів, на ім`я ОСОБА_2 був відкритий картковий рахунок для обслуговування банківської картки НОМЕР_1 . 15 серпня 2025 року на вказану карту було зараховано 20000 грн від платника Бізнес Позика.

Відповідно до довідки ТОВ «ПрофітГід» згідно платіжної інструкції від 16 жовтня 2025 року ТОВ «Бізнес Позика» перерахувало ОСОБА_2 на карту, емітовану АТ КБ «Приват Банк» НОМЕР_2 , згідно з додатковою угодою від 16 жовтня 2025 року 10000 грн.

Вказані обставини встановлені рішенням суду першої інстанції та в цій частині не оскаржується учасниками по справі.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку загальний розмір заборгованості за кредитним договором складає 72625.76 грн з яких:

- прострочені платежі по тілу кредиту 23400.28 грн;

- прострочені платежі по процентах – 36312.90 грн;

- заборгованість по відсотка відповідно до ст.625 ЦК України – 12811.98 грн;

- заборгованість за комісією – 100.60 грн.

Відповідач частково виконував зобов`язання по договору, сплатив 29040.02 грн, з яких 6599.72 грн зараховано на тіло кредиту, 14352.88 грн – проценти за користування кредитом, 5899.40 грн – комісія за видачу кредиту, 2188.02 грн – відсотки за ст. 625 ЦК України.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи апеляційний суд виходить з наступного.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Щодо факту укладення кредитного договору та надання кредитних коштів.

Звертаючись до суду з позовом ТОВ «Бізнес Позика» посилалося на те, що через неналежне виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за кредитним договором №552549-КС-001 від 15 серпня 2025 року існує заборгованість, яку просив стягнути в розмірі 72625.76 грн, яка складається з наступного:

- 23400.28 грн — заборгованість за тілом кредиту;

- 36312.90 грн — заборгованість за відсотками;

- 12811.98 грн — заборгованість за відсотками на підставі ст.625 ЦК

- 100.60 грн — заборгованість по комісії за видачу кредиту.

Як було встановлено судом першої інстанції та не оскаржується в апеляційній скарзі, спірний кредитний договір був вчинений сторонами в електронній формі, яка відповідно до ст.207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми. Кредитор свої зобов`язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме - надав відповідачці кредит у розмірі, встановленому кредитним договором, які остання не повернула.

Щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотків за користування.

У справі, яка переглядається апеляційним судом, слідує, що за договором №552549-КС-001 від 15 серпня 2025 року, сума кредиту 20000 грн, строк кредиту 113 днів, процентна ставка 1% за день користування, тобто 22600 грн проценти за користування кредитом (20000х1%*113), всього разом за тілом та процентами 42600.00 грн. За Додатковою угодою від 16 жовтня 2025 року, сума користування 10000.00 грн тіло кредиту, строк кредиту 118 днів, ставка 1% за день користування, тобто 11800 грн проценти за користування кредитом (10000х1%*118), всього разом за тілом та процентами 21800.00 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в позичальника за кредитним договором №552549-КС-001 від 15 серпня 2025 року та додатковою угодою від 16 жовтня 2025 року існував обов`язок заплатити загальну суму заборгованості 64400.00 грн (30000 + 34400).

Щодо стягнення заборгованості за комісією.

Стороною позивача за надання кредиту №552549-КС-001 від 15 серпня 2025 року та додаткової угоди нараховано комісію у розмірі 6000.00 грн (4000+2000).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно з частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з частин 1, 2, 5, 7 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Аналіз умов договору №552549-КС-001 від 15 серпня 2025 року про споживчий кредит, свідчить про те, що комісія за надання кредиту в розмірі, яка нараховується за ставкою 20 % від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту, є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику.

Умови договору не містять переліку інших додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які позивачем встановлена комісія за обслуговування кредиту.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15.

Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду, від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15, від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15, від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15, від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 та від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого суду про те, що положення договору про надання споживчого кредиту №552549-КС-001 від 15 серпня 2025 року та додатковї угоди від 16 жовтня 2025 року щодо сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту в загальному розмірі 6000.00 грн суперечать положенням Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору, а відтак відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комісією за надання кредиту.

Щодо стягнення заборгованості за ст.625 ЦК України.

Відповідно до п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України - у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022 року був запроваджений воєнний стан, який продовжено і на момент ухвалення цього рішення.

Нарахування заборгованості за відсотками (штрафом) відповідно до ст. 625 ЦК України за кредитним договором №552549-КС-001 від 15 серпня 2025 року та додатковою угодою від 16 жовтня 2025 року у розмірі 12811.98 грн здійснено після 24 лютого 2022 року, тобто у період дії в Україні воєнного стану.

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за відсоткам згідно статті 625 ЦК України, які за своєю правовою природою є неустойкою (штрафом, пенею) у розмірі 12811.98 грн, задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачу протиправно нараховувались комісія та проценти за ст.625 ЦК України, а тому часткове погашення останнім такої заборгованості, зокрема, 8087.42 грн, слід зарахувати на погашення відсотків за користування кредитом. Отже існують праві підстави для стягнення з відповідача в користь позивача заборгованості за кредитним договором №552549-КС-001 в розмірі 35360.00 грн?, з розрахунку 6440.00 грн (тіло кредиту та проценти за користування кредитом) мінус 29040.02 грн (часткове погашення заборгованості).

Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним позовній заяві, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.

У відповідності до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини другої статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи позов частково, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» – залишити без задоволення.

Заочне рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 25 червня 2026 року — залишити без змін.

Судові витрати, понесені сторонами у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції — залишити в межах, ними понесених.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.

Дата складення повного тексту постанови — 12 жовтня 2026 року.

Головуючий О.З. Костів

Судді: Б.О. Гірський

М.В. Хома