Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №451/1488/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 451/1488/26 Головуючий у 1 інстанції: Куцик-Трускавецька О.Б.

Провадження № 33/811/1546/26 Доповідач: Романюк М. Ф.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Романюка М.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – адвоката Конюшка Дениса Борисовича на постанову судді Радехівського районного суду Львівської області від 26 серпня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,

встановив:

вищенаведеною постановою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП, і накладено стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн. 60 коп.

Згідно з постановою судді, ОСОБА_1 , відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, Серії ЕПР1 № 735746 від 03.08.2026, 03.08.2026 о 00:13 с. Щуровичі дорога Щуровичі-Грималівка, керував транспортним засобом VOLKSWAGEN TOURAN н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги пункту 2.5 ПДР, за що відповідальність передбачена частиною 1 статті 130 КУпАП.

Не погоджуючись з даною постановою захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – адвокат Конюшко Д.Б. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю у діях події і складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що постанова суду не відповідає вимогам Закону та обставинам справи.

Звертає увагу на те, що в матеріалах справи, і зокрема на долученому поліцейському відеозаписі з нагрудних камер, відсутній сам факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом.

Зазначає, що суд першої інстанції у своїй постанові вдався до припущень, зазначивши, що «особа, яка притягається до адміністративної відповідальності при спілкуванні з патрульними, не заперечує факту перебування у статусі водія».

Вказує, що протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №735746 та рапорт, складені тим самим працівником поліції і не можуть буду єдиними та безумовними доказами вини, оскільки працівник поліції є зацікавленою особою.

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисник – адвокат Конюшко Д.Б., в суд апеляційної інстанції для участі в розгляді справи не з`явилися, про час, дату та місце розгляду повідомлялися належним чином, жодних заяв чи клопотань до суду не надходило.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зі змісту ст. 252 КУпАП вбачається, що оцінка доказів при розгляді справ про адміністративні правопорушення ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні усіх обставин справи в їх сукупності.

Згідно зі ст. 251 КУпАП на основі доказів встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, поясненнями свідків та ін.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції дотримався всіх вказаних вимог закону, оскільки встановив обставини, які мають значення для об`єктивного та всебічного розгляду справи.

Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апелянтом в його апеляційній скарзі не наведено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Висновок судді про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується сукупністю зібраних і перевірених у судовому засіданні доказів, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 735746 від 03.08.2026, актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, алкотестера «Драгер 6820», з якого вбачається, ОСОБА_2 відмовився проходити огляд на стан алкогольного сп`яніння, направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 03.08.2026, відповідно до якого огляд не проводився, компакт-диском, на якому містяться відеофайли з місця події, зняті уповноваженою особою (поліцейським), в яких відображені обставини, що мали місце 03.08.2026 за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Аналізуючи відомості цих доказів у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою та беззаперечно свідчать про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до п. 2.5 ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.

А тому, відмовляючись від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.5 ПДР України, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Дії працівників поліції, відносно ОСОБА_1 під час складення протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП, апеляційний суд вважає такими, що ґрунтуються на вимогах закону, зокрема на приписах «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» та враховує також і те, що правопорушник їх не оскаржував. Працівниками поліції було забезпечено ОСОБА_1 всі його процесуальні права.

Враховуючи наявність зафіксованих відеокамерами поліцейських відомостей, у суду апеляційної інстанції відсутні правові та фактичні підстави ставити під сумнів відомості протоколу про адміністративне правопорушення. Зазначені відомості походять з різних джерел, логічно та послідовно доповнюють та не суперечать один одному, що свідчить про їх об`єктивність.

З відеозапису чітко вбачається відмова ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що суд першої інстанції вдався до припущень, зазначивши, що «особа, яка притягається до адміністративної відповідальності при спілкуванні з патрульними, не заперечує факту перебування у статусі водія», є неспроможними, зважаючи на таке.

Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, суд першої інстанції навів зазначену обставину як таку, що була встановлена під час дослідження відеофайлів, з яких встановлено рух автомобіля та те, що ОСОБА_1 при спілкуванні з патрульними, не заперечує факту перебування у статусі водія.

Посилання апелянта на те, що наведений висновок суду ґрунтується на припущеннях, фактично зводиться до незгоди з оцінкою судом першої інстанції обставин, зафіксованих під час спілкування ОСОБА_1 з працівниками поліції. Водночас така оцінка здійснювалася судом у сукупності з іншими доказами, наявними у матеріалах справи, а тому не може розцінюватися як встановлення обставин справи виключно на підставі припущень.

Крім того, процесуальна поведінка ОСОБА_1 під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення підлягає оцінці у сукупності з іншими обставинами справи. Така поведінка свідчила про намагання ускладнити працівникам поліції виконання їхніх обов`язків щодо оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення та була спрямована на уникнення адміністративної відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення.

Саме по собі посилання на те, що протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №735746 та рапорт складені одним і тим самим працівником поліції, а тому останній нібито є зацікавленою особою, не свідчить про недопустимість чи недостовірність зазначених доказів та не спростовує законності постанови суду першої інстанції. Відповідно до ст. 251 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є передбаченим законом джерелом доказів у справі про адміністративне правопорушення, тоді як відповідно до статті 252 КУпАП докази підлягають оцінці в їх сукупності з урахуванням усіх обставин справи. Сам по собі факт виконання працівником поліції своїх службових обов`язків та складання ним відповідних процесуальних документів не підтверджує його особистої зацікавленості у результаті розгляду справи та не є передбаченою законом підставою для автоматичного відхилення таких доказів.

Всі інші доводи апеляційної скарги судом апеляційної інстанції оцінюються критично, оскільки наявними в матеріалах справи доказами не підтверджуються, мають формальний характер та зводяться до власної оцінки фактичних обставин справи та зібраних у справі доказів, при цьому, апелянт оцінює ці докази вибірково, ігноруючи при цьому їх сукупність.

При цьому апеляційний суд керується висновком ЄСПЛ, зроблений ним у справі «Серекін та інші проти України» від 10.02.2010 року, де в п. 51 Суд вказав, що хоча пункт 1 статті Конвенції (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Категоричне невизнання ОСОБА_1 своєї вини, апеляційний суд розцінює як бажання уникнути відповідальності за вчинення даного правопорушення, оскільки вище зазначені обставини, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують факт відмови від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку та не звільняють його від відповідальності за скоєне.

Отже, суд першої інстанції в межах наданих йому матеріалів справи про адміністративне правопорушення провів судовий розгляд, дослідив надані йому докази, з`ясував обставини, що підлягали з`ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення та ухвалив законну, обґрунтовану постанову.

Порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б могли вплинути на правильність прийнятого судом першої інстанції рішення, апеляційним судом не встановлено.

Тому підстав для скасування постанови судді Радехівського районного суду Львівської області від 26 серпня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

постановив:

Постанову судді Радехівського районного суду Львівської області від 26 серпня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – адвоката Конюшка Дениса Борисовича – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя М.Ф. Романюк