Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №446/1874/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 446/1874/26 Головуючий у 1 інстанції: Котормус Т.І.

Провадження № 33/811/1637/26 Доповідач: Романюк М. Ф.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Романюка М.Ф., з участю захисника – адвоката Сидоренка В.В. ( у режимі відеоконференції), розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – адвоката Сидоренка Володимира Вікторович на постанову судді Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 07 вересня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст.130 ч.1, ст. 124 КУпАП,

встановив:

вищенаведеною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130, ст. 124 КУпАП та призначено йому покарання:

- за ч. 1 ст. 130 КУпАП у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування всіма видами транспортних засобів на один рік;

- за ст. 124 КУпАП у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. (вісімсот п`ятдесят гривень);

На підставі ч. 2 ст. 36 КУпАП накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених, у вигляді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч гривень) 00 копійок з позбавленням права керування всіма видами транспортних засобів на один рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 адміністративний штраф в розмірі 17 000.00 грн. (сімнадцять тисяч гривень).

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 665,60 грн. (шістсот шістдесят п`ять грн. 60 коп.).

Згідно з постановою судді, 12.07.2026 о 13:40:00 год., в селі Новий Став, Львівського району Львівської області, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки ЗАЗ д.н.з. НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку зі згоди водія на місці зупинки проводився за допомогою приладу Драгер. Результат огляду 2584 проміле. Тест №3181.

Таким чином, ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Також, 12.07.2026 о 13:40:00 год., в селі Новий Став, Львівського району Львівської області, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки ЗАЗ д.н.з. НОМЕР_1 при зміні напрямку руху при виїзді на головну дорогу не переконався в безпечності даного маневру скоїв зіткнення з автомобілем марки Мерседес Спрінтер д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.

Таким чином, ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.

Не погоджуючись з даною постановою захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – адвокат Сидоренко В.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови, скасувати постанову суду, а провадження у справі закрити за відсутністю складів адміністративних правопорушень.

Щодо строку на апеляційне оскарження зазначає, що оскаржувану постанову ОСОБА_1 отримав 15.09.2026 засобами поштового зв`язку.

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що оскаржувана постанова прийнята при неповному з?ясуванні обставин, що мають значення для справи, а тому висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Звертає увагу на те, що після того як ОСОБА_1 пройшов огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці, поліцейський не запитав чи згоден ОСОБА_1 з результатом огляду та не запропонував пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння в найближчому закладі охорони здоров`я, а відразу почав складати протокол про адміністративне правопорушення.

Вказує, що наявне в матеріалах справи письмове направлення на проходження огляду повинно судом оцінюватися критично, оскільки з оглянутого відеозапису не вбачається, що воно було запропоновано та вручено ОСОБА_1 до складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Акцентує увагу на тому, що поліцейські, знаючи те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, не викликали Військову службу правопорядку, чи порушили вимоги ст. 266-1 КУпАП.

Вказує, що дії ОСОБА_1 як військовослужбовця, повинні були кваліфікуватись за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 КУпАП.

Зазначає, що судом помилково встановлено у постанові, що ОСОБА_1 порушив п. 13.1 ПДР.

Заслухавши виступ захисника – адвоката Сидоренка В.В., який не заперечив щодо розгляду апеляційної скарги у відсутності ОСОБА_1 та підтримав подану апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Матеріалами справи підтверджуються доводи апелянта щодо причин пропуску строку апеляційного оскарження. Суд вважає, що строк апеляційного оскарження пропущений апелянтом з поважних причин, а тому його слід поновити.

Згідно з ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зі змісту ст. 252 КУпАП вбачається, що оцінка доказів при розгляді справ про адміністративні правопорушення ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні усіх обставин справи в їх сукупності.

Згідно зі ст. 251 КУпАП на основі доказів встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, поясненнями свідків та ін.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції дотримався всіх вказаних вимог закону, оскільки встановив обставини, які мають значення для об`єктивного та всебічного розгляду справи.

Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апелянтом в його апеляційній скарзі не наведено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст.130 ч.1, ст. 124 КУпАП.

Висновок судді про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст.130 ч.1, ст. 124 КУпАП, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується сукупністю зібраних і перевірених у судовому засіданні доказів, а саме: протоколом про адміністративні правопорушення ЕПР1 №717528 від 12.07.2026; схемою дорожньо-транспортної пригоди від 12.07.2026; письмовими поясненнями від 12.07.2026; протоколом про адміністративні правопорушення від 12.07.2026 серії ЕПР1 №717456; результатом тестування на стан алкогольного сп`яніння за допомогою технічного засобу алкотестера «Драгер», яким встановлено стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 – 2,84 проміле; актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів; відеозаписами.

Аналізуючи відомості цих доказів у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою та беззаперечно свідчать про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених за ст. ст. 124, ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Зазначені відомості походять з різних джерел, логічно та послідовно доповнюють та не суперечать один одному, що свідчить про їх об`єктивність.

Протоколи про адміністративні правопорушення та додані до них матеріали по документуванню адміністративних правопорушень складено відповідно до вимог ст. 256 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Дії працівників поліції, відносно ОСОБА_1 під час складення протоколів про адміністративні правопорушення за ст. ст. 124, 122-4, ч. 1 ст. 130 КУпАП, апеляційний суд вважає такими, що ґрунтуються на вимогах закону, зокрема на приписах «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» та враховує також і те, що правопорушник їх не оскаржував. Працівниками поліції було забезпечено ОСОБА_1 всі його процесуальні права.

Наведені докази, в тому числі і відеозапис, є належними, допустимими та достовірними, оскільки вони здобуті з додержанням процесуальної процедури, не суперечать фактичним обставинам справи і об`єктивно узгоджуються між собою, а їх сукупність є достатньою для прийняття рішення про винуватість ОСОБА_1 , а тому апеляційні доводи про відсутність в діях останнього складу адміністративних правопорушень є необґрунтованими.

ОСОБА_1 було запропоновано пройти огляд на стан сп`яніння за допомогою приладу «Драгер», на що він добровільно погодився. За результатами огляду встановлено 2,84 ‰ алкоголю.

Особа не заперечувала результат огляду та не наполягала на його проведенні в закладі охорони здоров`я. Отже, доводи захисника щодо не проведення огляду в медичному закладі та клопотання апелянта про визнання результатів огляду недійсними, є безпідставними та не спростовують встановлених обставин.

Переглядаючи доводи апелянта про те, що дії ОСОБА_1 як військовослужбовця, повинні були кваліфікуватись за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, то апеляційний суд вважає такі доводи безпідставними та такими, що не ґрунтуються на законі.

Стаття 172-20 КУпАП розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів розміщена в Главі 13-Б КУпАП, яка передбачає відповідальність за військові адміністративні правопорушення. Об`єктом цього правопорушення є встановлений порядок несення військової служби, військова дисципліна та громадський порядок на території військових частин або під час виконання обов`язків військової служби.

Натомість, ст. 130 КУпАП розміщена в Главі 10 КУпАП та регулює правовідносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Об`єктом цього правопорушення є безпека дорожнього руху, життя та здоров`я його учасників. Суб`єктом цього правопорушення є будь-яка особа, яка керує транспортним засобом, незалежно від її професії, роду занять чи наявності статусу військовослужбовця.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 15 КУпАП, військовослужбовці за адміністративні правопорушення несуть відповідальність за дисциплінарними статутами. Проте, ч. 2 ст. 15 КУпАП містить чітке виключення: за порушення правил дорожнього руху, включаючи ст. 130 КУпАП, військовослужбовці несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах нарівні з іншими громадянами.

Крім того, диспозиція ч. 3 ст. 172-20 КУпАП передбачає відповідальність за перебування на території військових частин або виконання обов`язків військової служби в стані сп`яніння, тоді як ОСОБА_1 вчинив правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху на дорозі загального користування як водій приватного транспортного засобу.

За таких обставин, кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП є повністю правильною та законною.

Посилання захисника в апеляційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах, прийнятих апеляційними судами в інших справах, апеляційним судом відхиляються, з огляду на те, що положеннями КУпАП не передбачено врахування висновків апеляційних судів під час апеляційного перегляду справи.

Доводи апелянта стосовно того, що судом помилково встановлено у постанові, що ОСОБА_1 порушив п. 13.1 ПДР, є безпідставними та нічим не підтверджені.

Факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП доведена протоколом про адміністративні правопорушення ЕПР1 №717528 від 12.07.2026; схемою дорожньо-транспортної пригоди від 12.07.2026; письмовими поясненнями від 12.07.2026.

Заперечення щодо недоведеності його вини за ст.124 КУпАП апеляційним судом розцінено, як обраний спосіб захисту, з метою уникнення від відповідальності.

Отже, судом першої інстанції обґрунтовано визнано доведеним факт порушення ОСОБА_1 вимог п. 13.1 ПДР, та правильно кваліфіковано його дії за ст. 124 КУпАП.

Щодо клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі до моменту звільнення з військової служби, апеляційний суд звертає увагу на таке.

Згідно положень ч. 1 ст. 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Частиною 2 цієї статті не передбачена обов`язкова участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності при розгляді справи за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Кодексом України про адміністративні правопорушення не передбачено право суду (судді) зупиняти провадження у справах про адміністративні правопорушення за ст. 130 КУпАП за обставин, наведених апелянтом у його клопотанні.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 КПК України у разі якщо обвинувачений ухилився від явки до суду або захворів на психічну чи іншу тяжку тривалу хворобу, яка виключає його участь у судовому провадженні, або був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до його розшуку, видужання або звільнення з військової служби і продовжує судове провадження стосовно інших обвинувачених, якщо воно здійснюється щодо декількох осіб. Розшук обвинуваченого, який ухилився від суду, оголошується ухвалою суду, організація виконання якої доручається слідчому та/або прокурору.

Вказане положення кримінального процесуального закону орієнтує суд на те, що ухилення від явки до суду, захворювання на психічну чи іншу тяжку тривалу хворобу або перебування обвинуваченого на військовій службі за призовом під час мобілізації, унеможливлює проведення судового провадження щодо нього та вимагає зупинення такого провадження стосовно такого обвинуваченого до його розшуку, видужання або звільнення з військової служби.

Також законодавством передбачено можливість суду зупиняти провадження у справах внаслідок захворювання (п. 2 ч. 2 ст. 252 ЦПК України, п. 1 ч. 2 ст. 236 КАС України).

Водночас у законодавстві про адміністративні правопорушення такої можливості немає.

У цьому випадку застосування аналогії права є неприйнятним.

Крім того, посилання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на рішення районних судів України, як на сталу судову практику, є недоречним, оскільки в України не існує прецедентного права і рішення районних судів не є обов`язковими для рішень інших судів.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, що участь особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, під час розгляду справи як судом першої інстанції, так і апеляційним судом, не є обов`язковою.

Крім того, ОСОБА_1 скористався правовою допомогою адвоката Сидоренка В.В., який в його інтересах має право подати суду пояснення, клопотання та докази в даній справі та висловити позицію щодо складеного відносно ОСОБА_1 протоколу.

Щодо клопотання апелянта про виклик для надання роз`яснень поліцейського ОСОБА_3 , то апеляційний суд вважає, що в матеріалах справи є достатні дані щодо обставин адміністративного правопорушення, яке мало місце 12.07.2026, які між собою взаємоузгоджуються, є чіткими, несуперечливими, відтак сумнівів не викликають та не потребують виклику вказаної особи у судове засідання для дачі пояснень. Жодних суперечностей, які б викликали сумнів у достовірності відомостей зазначених у документах, складених працівниками поліції, немає.

Переглядаючи доводи апелянта щодо можливості застосування більш м`яке стягнення, ніж передбачене законом, відповідно до ст. 69 КК України, в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП у виді штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами, то апеляційний суд вважає такі доводи безпідставними та такими, що не ґрунтуються на законі.

Відповідно до ст.33 КУпАП, при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують його відповідальність.

За змістом ч.1 ст.130 КУпАП, керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Із аналізу вказаної норми закону убачається, що санкція ч.1 ст.130 КУпАП не є альтернативною, а передбачає адміністративне стягнення у виді штрафу поєднаного із позбавленням права керування транспортними засобами.

У цьому разі, загальні засади призначення адміністративного стягнення не наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення - у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. Тобто, у цій справі ця функція за своєю правовою природою не є дискреційною, оскільки не потребує врахування та оцінки характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Законодавство про адміністративні правопорушення, на відміну від закону України про кримінальну відповідальність, не передбачає накладення адміністративного стягнення більш м`якого, ніж передбачено законом. А тому, апеляційний суд не вбачає підстав для застосування аналогії права, про що просить захисник у апеляційній скарзі.

Всі інші доводи апеляційної скарги судом апеляційної інстанції оцінюються критично, оскільки наявними в матеріалах справи доказами не підтверджуються, мають формальний характер та зводяться до власної оцінки фактичних обставин справи та зібраних у справі доказів, при цьому, апелянт оцінює ці докази вибірково, ігноруючи при цьому їх сукупність.

Будь-яких доказів на спростування висновків суду першої інстанції, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм матеріального та процесуального права, які можуть бути підставою для скасування судового рішення, відповідно до ст. 294 КУпАП, апелянтом не наведено.

На переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги спрямовані виключно на ухилення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчиненні ним адміністративні правопорушення та є способом його самозахисту.

Таким чином, ані в апеляційній скарзі, ані під час розгляду справи судом апеляційної інстанцій апелянт не навів переконливих доводів, які б свідчили про відсутність в діях ОСОБА_1 , як і події, так і складу адміністративних правопорушень, передбачених ст. ст. 124, ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Отже, суд першої інстанції в межах наданих йому матеріалів справи про адміністративне правопорушення провів судовий розгляд, дослідив надані йому докази, з`ясував обставини, що підлягали з`ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення та ухвалив законну, обґрунтовану постанову.

Порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б могли вплинути на правильність прийнятого судом першої інстанції рішення, апеляційним судом не встановлено.

Тому підстав для скасування постанови судді Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 07 вересня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

постановив:

поновити захиснику – адвокату Сидоренку Володимиру Вікторовичу строк апеляційного оскарження постанови судді Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 07 вересня 2026 року.

Постанову судді Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 07 вересня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст.130 ч.1, ст. 124 КУпАП залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – адвоката Сидоренка Володимира Вікторович – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя М.Ф. Романюк