Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №320/13467/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/13467/23 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Дудін С.О.,

Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Файдюка В.В., Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України в м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Служби безпеки України в м. Києві та Київській області (далі по тексту - відповідач, ГУ СБУ в м. Києві та Київській області) в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ГУ СБУ в м. Києві та Київській області щодо відмови ОСОБА_1 в доступі до державної таємниці, у зв`язку з повідомленням недостовірних відомостей про себе.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року в задоволенні значеного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач, через свого представника, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Красногвардійським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 25.08.1998.

Як вбачається з трудової книжки, починаючи з 16.12.2015, ОСОБА_1 працював на посаді начальника режимно-секретного органу Державного підприємства «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння», яке було реорганізовано шляхом перетворення в Товариство з обмеженою відповідальністю «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» (а.с.7).

02.02.2023 ТОВ «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» направлено запит № 31дск до ГУ СБУ в м. Києві та Київській області про здійснення перевірки начальника РСО ТОВ «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» ОСОБА_1 , у зв`язку з допуском до державної таємниці за формою два.

Листом від 07.03.2023 №51/6-61490дск ГУ СБУ в м. Києві та Київській області повідомлено ТОВ «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» про здійснення перевірки начальника РСО ТОВ «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» ОСОБА_1 та встановлено, що під час заповнення «Переліку питань, на які пропонується надати відповідь для оформлення допуску до державної таємниці» ОСОБА_1 повідомив недостовірні відомості.

Зокрема, у п.24 «Зазначте відомості (ступінь родинного зв`язку, прізвище, ім`я, по батькові, рік та місце народження, громадянство, місце роботи (служби, навчання), посада, місце проживання) щодо Ваших близьких родичів (батько, мати, сестри, брати та діти віком до 16 років), дружини (чоловіка) або особи, з якою проживаєте однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Якщо є вітчим (мачуха), зазначте такі відомості про них», ОСОБА_1 не зазначив, що його дружина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка м.Синельникове, Дніпропетровської області, є громадянкою РФ.

Також, ГУ СБУ в м. Києві та Київській області зазначило, що виявлені в ході перевірки обставини підпадають під визначення п.1 ч.2 ст.23 Закону України «Про державну таємницю» (повідомлення громадянином під час оформлення допуску недостовірних відомостей про себе), що є підставою для відмови у наданні ОСОБА_1 у допуску до державної таємниці.

З урахуванням викладеного, ГУ СБУ в м. Києві та Київській області відмовлено у наданні ОСОБА_1 допуску до державної таємниці за формою 2.

Не погоджуючись з вказаною відмовою відповідача у наданні допуску до державної таємниці, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було правомірно відмовлено у наданні ОСОБА_1 у допуску до державної таємниці, оскільки останній під час заповнення «Переліку питань, на які пропонується надати відповідь для оформлення допуску до державної таємниці» повідомив недостовірні відомості.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Суспільні відносини, пов`язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України, врегульовані Законом України «Про державну таємницю» (далі - Закон №3855-ХІІ, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону №3855-XII у цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:

- державна таємниця (далі також - секретна інформація) - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою;

- допуск до державної таємниці - оформлення права громадянина на доступ до секретної інформації;

- доступ до державної таємниці - надання повноважною посадовою особою дозволу громадянину на ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею, або ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею, цією посадовою особою відповідно до її службових повноважень;

- охорона державної таємниці - комплекс організаційно-правових, інженерно-технічних, криптографічних та оперативно-розшукових заходів, спрямованих на запобігання розголошенню секретної інформації та втратам її матеріальних носіїв.

Відповідно до частини 5 статті 5 Закону №3855-XII спеціально уповноваженим державним органом у сфері забезпечення охорони державної таємниці є Служба безпеки України.

Згідно зі статтею 18 Закону №3855-XII з метою охорони державної таємниці впроваджуються, серед іншого, спеціальний порядок допуску та доступу громадян до державної таємниці.

Положеннями статті 22 Закону №3855-XII визначено, що залежно від ступеня секретності інформації встановлюються такі форми допуску до державної таємниці:

форма 1 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності «особливої важливості», «цілком таємно» та «таємно»;

форма 2 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності «цілком таємно» та «таємно»;

форма 3 - для роботи з секретною інформацією, що має ступінь секретності «таємно»,

а також такі терміни дії допусків:

для форми 1 - 5 років;

для форми 2 - 7 років;

для форми 3 - 10 років.

Допуск до державної таємниці надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-технічної діяльності або навчання, органами Служби безпеки України після проведення їх перевірки. Порядок надання допуску до державної таємниці визначається Кабінетом Міністрів України.

Для розгляду питання про надання громадянам допуску до державної таємниці державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, де працюють, проходять службу або навчаються громадяни, оформляються документи, які надсилаються до органів Служби безпеки України. Перелік та форми таких документів, а також порядок їх надання визначаються Кабінетом Міністрів України.

Надання допуску передбачає:

- визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією;

- перевірку громадянина у зв`язку з допуском до державної таємниці;

- взяття громадянином на себе письмового зобов`язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена;

- одержання у письмовій формі згоди громадянина на передбачені законом обмеження прав у зв`язку з його допуском до державної таємниці;

- ознайомлення громадянина з мірою відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю.

Правовими положеннями статті 23 Закону №3855-XII регламентовано, що допуск до державної таємниці не надається у разі:

1) відсутності у громадянина обґрунтованої необхідності в роботі із секретною інформацією;

2) сприяння громадянином діяльності іноземної держави, іноземної організації чи їх представників, а також окремих іноземців чи осіб без громадянства, що завдає шкоди інтересам національної безпеки України, або участі громадянина в діяльності політичних партій та громадських організацій, діяльність яких заборонена у порядку, встановленому законом;

3) відмови громадянина взяти на себе письмове зобов`язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена, а також за відсутності його письмової згоди на передбачені законом обмеження прав у зв`язку з допуском до державної таємниці;

4) наявності у громадянина судимості за тяжкі або особливо тяжкі злочини або за вчинення кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України, передбаченого статтею 111-1 Кримінального кодексу України, не погашеної чи не знятої в установленому порядку;

5) наявності у громадянина психічних розладів, які можуть завдати шкоди охороні державної таємниці, відповідно до переліку, затвердженого Міністерством охорони здоров`я України і Службою безпеки України.

У наданні допуску до державної таємниці може бути відмовлено також у разі:

1) повідомлення громадянином під час оформлення допуску недостовірних відомостей про себе;

2) постійного проживання громадянина за кордоном або оформлення ним документів на виїзд для постійного проживання за кордоном;

3) невиконання громадянином обов`язків щодо збереження державної таємниці, яка йому довірена або довірялася раніше.

Громадянина, якому відмовлено у допуску до державної таємниці, якщо виконання трудових чи службових обов`язків вимагає доступу до державної таємниці, а переміщення на інше робоче місце чи іншу посаду неможливе, може бути в передбаченому законодавством порядку переведено на іншу роботу або службу, не пов`язану з державною таємницею, чи звільнено.

Відповідно до положень статті 24 Закону №3855-XII перевірка громадян у зв`язку з їх допуском до державної таємниці здійснюється органами Служби безпеки України у строк до одного місяця у порядку, встановленому цим Законом і Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність».

У ході перевірки органами Служби безпеки України з`ясовуються наявність чи відсутність обставин, передбачених пунктами 2 і 4 частини першої та частиною другою статті 23 цього Закону. За результатами перевірки органи Служби безпеки України надсилають протягом п`яти робочих днів з дня її закінчення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, що звернулися з приводу надання громадянам допуску до державної таємниці, повідомлення про надання або відмову в наданні такого допуску.

Наявність чи відсутність обставин, передбачених пунктами 1, 3 і 5 частини першої статті 23 цього Закону, з`ясовується державним органом, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією, що оформляє документи на допуск.

Повідомлення органів Служби безпеки України про відмову в наданні громадянам допуску до державної таємниці мають містити посилання на відповідні положення статті 23 цього Закону. Відмова не виключає повторного звернення державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з цього приводу в разі зміни обставин, за яких у наданні допуску до державної таємниці було відмовлено.

Статтею 25 Закону №3855-ХІІ визначено, що державний орган, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація зобов`язані у п`ятиденний строк з дня надходження повідомлення органу Служби безпеки України про відмову у наданні громадянину допуску до державної таємниці письмово повідомити такого громадянина про причини і підстави відмови.

Громадянин має право оскаржити рішення про відмову у наданні допуску до державної таємниці в порядку, встановленому законом.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, листом від 07.03.2023 №51/6-61490дск ГУ СБУ в м. Києві та Київській області повідомлено ТОВ «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» про здійснення перевірки начальника РСО ТОВ «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» ОСОБА_1 та встановлено, що під час заповнення «Переліку питань, на які пропонується надати відповідь для оформлення допуску до державної таємниці» ОСОБА_1 повідомив недостовірні відомості.

Зокрема, у п.24 «Зазначте відомості (ступінь родинного зв`язку, прізвище, ім`я, по батькові, рік та місце народження, громадянство, місце роботи (служби, навчання), посада, місце проживання) щодо Ваших близьких родичів (батько, мати, сестри, брати та діти віком до 16 років), дружини (чоловіка) або особи, з якою проживаєте однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Якщо є вітчим (мачуха), зазначте такі відомості про них», ОСОБА_1 не зазначив, що його дружина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка м.Синельникове, Дніпропетровської області, є громадянкою РФ.

Також, ГУ СБУ в м. Києві та Київській області зазначило, що виявлені в ході перевірки обставини підпадають під визначення п.1 ч.2 ст.23 Закону України «Про державну таємницю» (повідомлення громадянином під час оформлення допуску недостовірних відомостей про себе), що є підставою для відмови у наданні ОСОБА_1 у допуску до державної таємниці.

У позовній заяві позивач зазначив, що йому на момент оформлення документів для отримання допуску до державної таємниці не було відомо про дані обставини, оскільки на той момент він спільно не проживав та не вів спільний побут із ОСОБА_3 , а перебував у процесі розлучення.

На підтвердження наданих пояснень ОСОБА_1 долучив до матеріалів справи опис вкладення до цінного листа з відбитком відділу поштового зв`язку від 01.03.2023, а також фіскальний чек від 01.03.2023 про направлення позовної заяви про розірвання шлюбу до Фастівського міськрайонного суду Київської області.

Натомість, матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту відсутності спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 та розірвання між ними шлюбу у спосіб, встановлений Сімейним кодексом України. При цьому, лише сам факт направлення до суду позову про розірвання шлюбу не є достатнім та допустимим доказом відсутності факту спільного проживання та спільного ведення побуту позивача з ОСОБА_3 .

Окрім того, навіть окреме проживання позивача та відсутність спільного побуту з ОСОБА_3 не можуть підтверджувати необізнаність позивача про набуття його дружиною у 2014 році громадянства РФ.

Також, не заслуговують на увагу твердження апелянта про те, що набуття ОСОБА_3 під час перебування у 2014 році на території Автономної Республіки Крим громадянства РФ було вимушеним, оскільки дані обставини не спростовують сам факт набуття вказаною особою відповідного статусу, що, відповідно, потребувало повідомлення про цей факт ГУ СБУ в м. Києві та Київській області під час оформлення допуску до державної таємниці ОСОБА_1 .

Щодо доводів скаржника про те що, що ОСОБА_4 було повідомлено відповідачу про набуття нею громадянства РФ під час оформлення нею, як головним бухгалтером Державного підприємства «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння», допуску до державної таємниці у 2017 році, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вони не заслуговують на увагу суду, оскільки не спростовують факт неповідомлення таких обставин самим позивачем при заповненні документів для отримання допуску до державної таємниці.

Між іншим, суд апеляційної інстанції зазначає, що звертає увагу на те, що зазначений Перелік питань, відповіді на які були надані ОСОБА_3 22.05.2017, був підписаний особисто позивачем, ОСОБА_1 , як начальником Режимно-секретного органу ДП КБАО, 23.05.2017 (а.с.68), що спростовує твердження апелянта про його необізнаність з фактом набуття його дружиною - ОСОБА_3 , громадянства РФ у 2014 році.

Щодо доводів сторони позивача про те, що неповідомлення ОСОБА_1 про факт набуття його дружиною громадянства РФ не може бути підставою для відмови у наданні допуску до державної таємниці, оскільки вони не стосувалися особисто ОСОБА_1 , колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, відповідно до пункту 1 частини другої статті 23 Закону №3855-XII у наданні допуску до державної таємниці може бути відмовлено у разі повідомлення громадянином під час оформлення допуску недостовірних відомостей про себе.

У свою чергу, до відомостей про особу, щодо якої вирішується питання про надання допуску до державної таємниці, відноситься інформація про членів її сім`ї, і яка наявна у переліку питань, зокрема, про дружину, що, відповідно, потребує надання даних про таку особу СБУ, у тому числі, відомі факти про наявність іноземного громадянства.

Інше розуміння створювало б умови для можливості повідомлення особою відверто неправдивої інформації про членів сім`ї, при цьому без ризиків настання негативних наслідків для особи, у володіння якої надається таємна інформація, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, що шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 08 листопада 2003 року у Відділі реєстрації актів цивільного стану Марганецького міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 319, був розірваний рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04.12.2023 у справі №362/4782/23.

Таким чином, станом на момент оформлення допуску до державної таємниці та заповнення відповідей у переліку питання для отримання допуску до державної таємниці (а.с.02.02.2023) ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , володів інформацією про наявність у дружини паспорту РФ (оскільки підписував 23.05.2017 заповнений його дружиною Перелік питань, на які пропонується надати відповідь для оформлення допуску до державної таємниці), а тому зобов`язаний був повідомити про цей факт ГУ СБУ в м. Києві та Київській області під час отримання допуску до державної таємниці у 2023 році.

У свою чергу, не зазначення (приховування) цієї інформації є законною підставою для відмови ГУ СБУ в м. Києві та Київській області у наданні ОСОБА_1 допуску до державної таємниці.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що відповідачем було правомірно відмовлено у наданні ОСОБА_1 допуску до державної таємниці, внаслідок чого підстави для задоволення позову відсутні.

Щодо доводів скаржника в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі, а саме: ОСОБА_3 ; що документи, видані на тимчасово окупованій території України незаконними органами та їх посадовими чи службовими особами, є недійсними і не створюють правових наслідків; що факт того що ОСОБА_3 є громадянкою України визнано самим відповідачем в момент надання їй допуску до державної таємниці, а тому не потребує доказуванню, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції та є безпідставними, оскільки в даному випадку предметом спору є відмова ГУ СБУ в м. Києві та Київській області Жиру О.О. в доступі до державної таємниці, у зв`язку з повідомленням недостовірних відомостей про себе.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: В.В. Файдюк

Ю.К. Черпак

Повний текст виготовлено 09.10.2026 року