Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №640/13126/22 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/13126/22 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Стойка В.В., Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Кузьменка В.В., Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) 18.08.2022 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Київської міської ради (далі по тексту - відповідачі) в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Київської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення по заяві ОСОБА_1 від 10.05.2019 року щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва, площею 0,10 га, яка знаходиться між АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Київську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва, площею 0,10 га, яка знаходиться між АДРЕСА_1 .

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року значений позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Київської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення по заяві ОСОБА_1 від 10.05.2019 року щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва, площею 0,10 га, яка знаходиться між АДРЕСА_1 .

Зобов`язано Київської міську раду, на найближчому пленарному засіданні сесії Київської міської ради, розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.05.2019 року щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва, площею 0,10 га, яка знаходиться між вул. Лауреатською та вул. Фіалковою у Голосіївському районі м. Києва та прийняти відповідне рішення за результатом такого розгляду.

Відстрочено виконання рішення суду у зобов`язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження, а тому клопотання позивача від 18.08.2026 року про розгляд справи у відкритому судовому засіданні не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 10.05.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Київської міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва, площею 0,10 га, яка знаходиться між АДРЕСА_1 , додавши - копію паспорта, ідентифікаційного номера, копію посвідчення учасника бойових дій, довідку (витяг) з містобудівного кадастру, графічні матеріали місця розташування земельної ділянки, копію чергового кадастрового плану.

Листом Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради від 07.06.2019 року № 05715-10841 повідомлено позивача про те, що Департамент земельних ресурсів підготував проект рішення КМР «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_1 між АДРЕСА_1 для ведення садівництва» (справа К-38955) та направляє для подальшого розгляду у відповідних комісіях Київської міської ради, відповідно до Регламенту КМР.

Згідно витягу з Протоколу №6 від 04.02.2021 засідання Ради ветеранів антитерористичної операції при виконавчому органі Київської міськради (Київській МДА), рада ветеранів, після обробки та збору інформації про ОСОБА_1 , винесла на голосування питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Одноголосно вирішено рекомендувати надання дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_1 .

Зазначений витяг направлено Київському міському голові 16.02.2021 за № 16/02.

20.07.2022 року Київською міською радою було надано лист-відповідь № 225-СК-2231 яким повідомлено позивача, що до відповідача надійшов проект рішення (ПР-20661) «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_1 між вул. Лауреатською та вул. Фіалковою у Голосіївському районі м. Києва для ведення садівництва» (справа-клопотання К -38955), який відповідно до доручення заступника міського голови - секретаря Київської міської ради від 07.06.2019 № 09/231-2077/ПР передбачено розглянути на засіданнях постійної комісії КМР з питань містобудування, архітектури та землеустрою і управлянням правового забезпечення діяльності Київської міської ради. Враховуючи вищенаведене, зазначено, що зазначений проект буде розглянуто на одному із засідань.

Результатів розгляду заяви позивача від 10.05.2019 року матеріали справи не містять, а суду відповідачем не надано.

Вважаючи зазначену бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду першої інстанції для захисту своїх прав і законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що Київською міською радою, всупереч вимог Земельного кодексу України, не прийнято по суті рішення за наслідком розгляду клопотання позивача, зокрема, щодо відмови чи надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, чим допущено протиправну бездіяльність.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Правовими положеннями ст. 14 Конституції України гарантовано право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-III (далі - ЗК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Згідно з ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Пунктами «а» - «в» статті 9 ЗК України визначено, що до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить: розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно з ч. 1-3 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни набувають права власності земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. «в» ч. 3 ст. 116 ЗК України).

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 123 ЗК України рішення про надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Згідно ч. 6-7 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

У свою чергу, обов`язковим є прийняття у місячний строк відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням підстав такої відмови.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що бездіяльність органу місцевого самоврядування щодо неприйняття відповідного рішення протягом установленого законом строку є протиправною та порушує, передбачені ЗК України права особи, зацікавленої в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матерілаів справи, ОСОБА_1 звернувся до Київської міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 10.05.2019 №08/М-1986 (а.с.7).

Департаментом земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради підготовлено проект рішення КМР «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_1 між АДРЕСА_1 для ведення садівництва» (справа К-38955) та направлено для подальшого розгляду у відповідних комісіях Київської міської ради, відповідно до Регламенту КМР.

Однак, Київською міською радою, станом на момент розгляду даної справи, не розглянуто заяву ОСОБА_1 від 10.05.2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та відповідного рішення, за результатами розгляду заяви позивача, не прийнято.

Доводи апелянта про те, що позивач не був позбавлений права самостійно замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, на підставі частини 7 статті 118 ЗК України, є безпідставними та не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки не спростовують факту нерозгляду відповідачем вищевказаного клопотання позивача та наведені обставини жодним чином не звільняють відповідача від обов`язку щодо розгляду такого клопотання.

Окрім того, зазначеною правовою нормою закріплено виключно право, а не обов`язок громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, що жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу після спливу місячного строку дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу (бездіяльності суб`єкта владних повноважень) або відмови у його надані після спливу місячного строку.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10 липня 2018 року у справі № 806/3095/17 та від 12 вересня 2019 року у справі № 826/3163/16.

Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також, безпідставними є доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі про те, що станом на момент розгляду заяви ОСОБА_1 , земельна ділянка визначена у клопотанні позивача, вже була сформована та зареєстрована у Державному земельному кадастрі за іншим заявником ОСОБА_2 , оскільки вказані обставини не звільняють Київську міську раду, як суб`єкта владних повноважень, прийняти по суті рішення за наслідком розгляду заяви ОСОБА_1 , зокрема, щодо відмови чи надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Отже, суд апеляційної інстанції доходить висновку про допущену Київською міською радою протиправну бездіяльність, а тому позовні вимоги є обрунтованими та підлягають задоволенню.

Таким чином, у даному випадку, для належного та ефективного захист прав позивача існує необхідність зобов`язати Київську міську раду на найближчому пленарному засіданні сесії Київської міської ради, розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.05.2019 року щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва, площею 0,10 га, яка знаходиться між вул. Лауреатською та вул. Фіалковою у Голосіївському районі м. Києва та прийняти відповідне рішення за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 від 10.05.2019 року.

Щодо доводів апелянта про дискреційні повноваження відповідача, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

За змістом Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що законодавством не визначено право адміністративного суду переймати на себе функції та повноваження інших органів державної влади, які реалізуються відповідними суб`єктами владних повноважень в межах закону на власний розсуд (дискреційні повноваження), без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами.

При цьому, визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень можна лише у разі, якщо такий суб`єкт повинен був вчинити відповідні дії (або прийняти певне рішення) згідно з законодавством, і не вчинення таких дій (неприйняття рішення) порушує права позивача.

Крім цього, відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відтак, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, причому захист прав, свобод та інтересів є похідним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Тобто, адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

У даному випадку, судом встановлено факт бездіяльності Київської міської ради, як суб`єкта владних повноважень, яка порушує законні права та інтереси ОСОБА_1 , які підлягають захисту в судовому порядку, і які не порушують дискреційні повноваження відповідача.

Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші порушення прав та свобод позивача.

У даному випадку, судом апеляційної інстанції встановлено факт, який свідчить про порушення прав та законних інтересів позивача з боку відповідача, з огляду на вищезазначені висновки викладені в даній постанові.

Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Київської міської ради - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: В.В. Кузьменко

Ю.К Черпак

Повний текст виготовлено 09.10.2026 року