Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №580/12973/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/12973/25 Суддя (судді) першої інстанції: Орленко В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Кучми А.Ю.,

суддів Безименної Н.В., Кобаля М.І.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року (м. Черкаси, дата складання повного тексту - 03.02.2026) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства освіти і науки України, в якому просить:

- визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України, які полягають в такій організації функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти, при якій щодо Позивача ОСОБА_1 в довідці про здобувача освіти формується висновок про порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту»;

- зобов`язати Міністерство освіти і науки України організувати формування довідки про здобувача освіти в Єдиній державній електронній базі з питань освіти таким чином, щоб щодо Позивача ОСОБА_1 в довідці про здобувача освіти формувався висновок про непорушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що інформація, яка міститься в ЄДЕБО щодо поточного здобуття ним освіти, зокрема, що позивач порушує послідовність здобуття освіти є протиправною.

Відповідачем подано відзив на позов, в якому останній зазначив, що позивач здобуває освіту в непослідовному порядку, оскільки уже навчався та був відрахований з вищого навчального закладу і відповідно йому уже надавалися освітні послуги. Вказує, що питання внесення інформації про здобувача освіти до ЄДЕБО належить до компетенції суб`єктів освітньої діяльності.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Міністерства освіти і науки України в частині внесення відомостей до Єдиної державної електронної бази з питань освіти інформації про те, що поточне здобуття освіти ОСОБА_1 порушує послідовності, визначені частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту». Зобов`язано Міністерство освіти і науки України вжити заходів щодо внесення змін до Єдиної державної електронної бази з питань освіти інформації про відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» щодо ОСОБА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт зазначає, що алгоритм встановлення послідовності рівнів здобуття освіти, який використовується під час формування довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти, повністю відповідає нормам освітнього законодавства. Також зазначено, що за результатами та по факту завершення долучення особи до освітнього процесу (навчання) у формі навчальних занять, самостійної роботи чи практичної підготовки в будь-якому обсязі (етапу освіти), у такої особи формуються знання, уміння, навички компетентності на відповідному рівні вищої освіти. Як наслідок, особа, яка долучалася до таких заходів, має здобуту освіту на відповідному рівні вищої освіти незалежно від форми та обсягів такого долучення. В той же час, не вважається порушенням послідовності здобуття освіти у разі, якщо здобувач освіти буде продовжувати здобуття освіти шляхом поновлення на навчання або переведення з іншого закладу освіти, а попереднє навчання було за таким же рівнем, що й поточне навчання. Крім того, зазначено, що на Міністерство освіти і науки України покладено організаційні та контролюючі функції ведення ЄДЕБО, а на державне підприємство «Інфоресурс» - технічні функції, а тому відповідач у спірних правовідносинах не виконував та не може виконувати жодних владних управлінських функцій відносно позивача.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в 2014 році позивач вступив до Відокремленого структурного підрозділу «Смілянський технологічний фаховий коледж Національного університету харчових технологій», з метою здобути освітній рівень молодшого спеціаліста, проте був відрахований за власним бажанням.

В 2016 році позивач вступив до Білоцерківського національного аграрного університету, з метою здобути освітній рівень бакалавра, проте був відрахований у 2018 році через невиконання навчального плану.

В 2024 році позивач вступив до фахового коледжу Київського університету культури з метою здобути рівень фахового молодшого бакалавра, де навчається дотепер.

Позивачу було видано довідку про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти від 10.06.2025 №657502, в якій зазначено про порушення послідовності позивачем здобуття освіти відповідно до частини другої статті 10 Закону України від 05 вересня 2017 року № 2145-VIII «Про освіту».

Не погоджуючись із діями відповідачів щодо зазначення у довідці ЄДЕБО відомостей про порушення позивачем послідовності здобуття освіти, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що процес здобуття освіти позивачем є послідовним у розумінні пункту 1 частини третьої статті 23 Закону №3543-XII та частини другої статті 10 Закону №2145-VIII, проте Міністерство освіти і науки України в порушення чинного законодавства України не забезпечило належного функціонування системи ЄДЕБО, що призвело до порушення прав позивача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 53 Конституції України кожен має право на освіту.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 3 Закону України «Про освіту» (далі - Закон №2145-VIIІ) кожен має право на якісну та доступну освіту. Право на освіту включає право здобувати освіту впродовж усього життя, право на доступність освіти, право на безоплатну освіту у випадках і порядку, визначених Конституцією та законами України.

В Україні створюються рівні умови доступу до освіти. Ніхто не може бути обмежений у праві на здобуття освіти. Право на освіту гарантується незалежно від віку, статі, раси, стану здоров`я, інвалідності, громадянства, національності, політичних, релігійних чи інших переконань, кольору шкіри, місця проживання, мови спілкування, походження, соціального і майнового стану, наявності судимості, а також інших обставин та ознак.

Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих.

Згідно з частиною другою статті 10 Закону № 2145-VIII рівнями освіти є: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.

Пунктом 23 частини першої статті 1 Закону №2145-VIIІ визначено, що рівень освіти - завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій.

Частиною другою статті 17 Закону №2145-VIII встановлено, що рівні, ступені вищої освіти, порядок, умови, форми та особливості її здобуття визначаються спеціальним законом.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 40 Закону №2145-VIII після успішного завершення навчання за освітньою програмою здобувачі освіти (крім вихованців дошкільних закладів освіти) отримують відповідний документ про освіту.

Документи про освіту видаються закладами освіти та іншими суб`єктами освітньої діяльності.

Інформація про видані документи про середню, професійну (професійно-технічну), фахову передвищу та вищу освіту вноситься до Єдиного державного реєстру документів про освіту в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях встановлює Закон України від 01.07.2014 №1556-VII «Про вищу освіту» (далі - Закон №1556-VII).

Згідно з частинами першою, другою, четвертою та п`ятою статті 5 Закону №1556-VII підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень.

Початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв`язування типових спеціалізованих задач у певній галузі професійної діяльності.

Перший (бакалаврський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв`язування складних спеціалізованих задач у певній галузі професійної діяльності.

Другий (магістерський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв`язування задач дослідницького та/або інноваційного характеру у певній галузі професійної діяльності.

Третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності розв`язувати комплексні проблеми в галузі професійної та/або дослідницько-інноваційної діяльності.

Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії/доктор мистецтва.

Молодший бакалавр - це освітній або освітньо-професійний ступінь, що здобувається на початковому рівні (короткому циклі) вищої освіти і присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньої програми, обсяг якої становить 120 кредитів ЄКТС. Для здобуття освітнього ступеня молодшого бакалавра на основі фахової передвищої освіти заклад вищої освіти має право визнати та перезарахувати кредити ЄКТС, максимальний обсяг яких визначається стандартом вищої освіти.

Особа має право здобувати ступінь молодшого бакалавра за умови наявності в неї повної загальної середньої освіти.

Бакалавр - це освітній ступінь, що здобувається на першому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 180-240 кредитів ЄКТС. Для здобуття освітнього ступеня бакалавра на основі освітнього ступеня молодшого бакалавра або на основі фахової передвищої освіти заклад вищої освіти має право визнати та перезарахувати кредити ЄКТС, максимальний обсяг яких визначається стандартом вищої освіти.

Особа має право здобувати ступінь бакалавра за умови наявності в неї повної загальної середньої освіти.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону №1556-VII атестація осіб, які здобувають ступінь молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра, здійснюється екзаменаційною комісією, до складу якої можуть включатися представники роботодавців та їх об`єднань, відповідно до положення про екзаменаційну комісію, затвердженого вченою радою закладу вищої освіти (наукової установи).

Заклад вищої освіти на підставі рішення екзаменаційної комісії присуджує особі, яка успішно виконала освітню програму на певному рівні вищої освіти, відповідний ступінь вищої освіти та присвоює відповідну кваліфікацію.

Статтею 7 Закону №1556-VII встановлено, що документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію.

Встановлюються такі види документів про вищу освіту за відповідними ступенями: диплом молодшого бакалавра; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії/доктора мистецтва.

Невід`ємною частиною диплома молодшого бакалавра, бакалавра, магістра, доктора філософії/доктора мистецтва є додаток до диплома європейського зразка, що містить структуровану інформацію про завершене навчання. У додатку до диплома наводиться інформація про результати навчання особи, освітні компоненти, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про національну систему вищої освіти України.

Інформація про видані дипломи вноситься закладами вищої освіти, крім вищих військових навчальних закладів, до ЄДЕБО.

Згідно із статтею 8 Закону №1556-VII засади функціонування ЄДЕБО визначаються законодавством.

Інформація про здобувачів освіти та працівників закладів вищої освіти, що міститься у ЄДЕБО, надається безоплатно центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, для використання у статистичних цілях.

Суд першої інстанції вірно вказав, що зазначені норми чітко передбачають умову здобуття рівня освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту». Обов`язковою характеристикою є завершеність етапу освіти.

Приписами пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII) встановлено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.

Цією нормою Закону №3543-XII визначено, що особа має право на відстрочку, якщо здобуває рівень освіти вищий за раніше здобутий. Тобто раніше здобутий рівень освіти повинен підтверджуватись відповідним освітнім документом.

Законодавцем граматична конструкція норм Закону №3543-XII викладена як така, що вказує на факт завершеності процесу здобуття освіти.

Ключовим є розуміння терміну «здобутий», що означає «вже завершений», у свою чергу термін «здобуває» вказує на процес, який триває. Законодавство України про освіту, зокрема Закон №2145-VIIІ чітко визначає, що здобуття рівня освіти підтверджується отриманням диплома. На переконання суду, законодавець однозначно використовує термін «здобутий» для позначення завершеного і офіційно підтвердженого рівня освіти.

Так, незавершена освіта не є показником досягнення певного рівня освіти, оскільки особа не пройшла весь необхідний навчальний курс і не підтвердила свої знання, вміння та навички. Це положення закріплене в статті 23 Закону №3543-XII, яка чітко визначає, що відстрочка надається особам, які здобувають новий рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий. Отже, вказаний Закон вимагає порівнювати поточний рівень освіти із рівнем, який особа вже завершила. Тому враховується тільки та освіта, яка була дійсно здобута.

Водночас, в жодному із зазначених вище нормативних актів не встановлено будь-яких особливостей для осіб, які були раніше відраховані із навчального закладу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач навчається «фаховий коледж Київського університету культури» за денною формою здобуття освіти за освітнім рівнем фаховий молодший бакалавр.

Раніше здобував бакалавр на екологічному факультеті Білоцерківський національний аграрний університет, який не завершив. Тобто, не здобув перший (бакалаврський) рівень вищої освіти.

Позивач не проходив атестацію на здобуття бакалавра чи магістра екзаменаційною комісією навчального закладу, а також не отримував відповідний диплом як особа, яка успішно виконала певну освітню програму та пройшла атестацію та додаток до диплома, в якому наводиться інформація про результати навчання особи, освітні компоненти, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про національну систему вищої освіти України, що свідчить про незавершеність рівня освіти у позивача.

Проте, як було зазначено вище, пунктом 23 частини першої статті 1 Закону №2145-VIII визначено, що рівень освіти - це завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій.

Суд першої інстанції вірно не взяв до уваги посилання Міністерства освіти і науки України про те, що здобуття освіти на рівні, нижчому ніж рівень попереднього навчання, не вважається послідовним, адже диплом бакалавра він не отримав у зв`язку із відрахуванням його із Білоцерківського національного аграрного університету у 2018 році.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії відповідача щодо відображення в довідці про здобувача освіти за даними ЄДЕБО від 10.06.2025 № 657502 інформації про порушення послідовності здобуття позивачем освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону №2145-VIIІ, є протиправними.

Разом із тим, відображення відповідачем в довідці про здобувача освіти за даними ЄДЕБО від 10.06.2025 № 657502 інформації про порушення послідовності здобуття позивачем освіти не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України.

Статтею 74 Закону №2145-VIII встановлено, що у системі освіти функціонує інтегрована інформаційна система - Єдина державна електронна база з питань освіти (ЄДЕБО).

ЄДЕБО містить такі складові: Реєстр суб`єктів освітньої діяльності, Реєстр здобувачів освіти, Реєстр документів про освіту, Реєстр сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання, Реєстр студентських (учнівських) квитків, Реєстр педагогічних, науково-педагогічних працівників, Реєстр сертифікатів педагогічних працівників (далі - публічні електронні реєстри у сфері освіти).

Положення про ЄДЕБО та порядок її ведення затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Інформація, що міститься в ЄДЕБО, крім інформації з обмеженим доступом, є відкритою, у тому числі у форматі відкритих даних, та з урахуванням потреб осіб з порушенням зору. Особа має повний безоплатний доступ до всіх відомостей про себе, що містяться в ЄДЕБО.

Доступ осіб до інформації, що міститься в ЄДЕБО, здійснюється через: офіційні веб-сайти держателя ЄДЕБО та адміністратора ЄДЕБО; Єдиний державний веб-портал електронних послуг.

Держателем ЄДЕБО та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - держатель ЄДЕБО) є центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, що здійснює організаційні заходи, пов`язані із забезпеченням функціонування ЄДЕБО та її складових.

Власником ЄДЕБО є держава в особі центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Адміністратором ЄДЕБО та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор ЄДЕБО) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Адміністратор ЄДЕБО:

- здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення ЄДЕБО;

- відповідає за технічне і технологічне забезпечення ЄДЕБО, збереження та захист інформації (даних), що містяться в ЄДЕБО;

- забезпечує надання та анулювання доступу до ЄДЕБО;

- проводить навчання для роботи з ЄДЕБО;

- здійснює інші заходи, передбачені законом.

Створення, ведення та адміністрування ЄДЕБО та публічних електронних реєстрів у сфері освіти здійснюються відповідно до цього Закону та Законів України «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах», «Про захист персональних даних», «Про авторське право і суміжні права» та «Про публічні електронні реєстри».

Суб`єктами ведення ЄДЕБО є, зокрема, держатель та адміністратор ЄДЕБО.

Адміністратором ЄДЕБО та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор ЄДЕБО) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки. Адміністратор ЄДЕБО: здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення ЄДЕБО; відповідає за технічне і технологічне забезпечення ЄДЕБО, збереження та захист інформації (даних), що містяться в ЄДЕБО; забезпечує надання та анулювання доступу до ЄДЕБО; проводить навчання для роботи з ЄДЕБО; здійснює інші заходи, передбачені законом.

Відповідно до пункту 1 розділу І Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 08.06.2018 №620, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.10.2018 за №1132/32584 (далі -Положення) це Положення розроблено відповідно до статті 74 Закону №2145-VIIІ з метою визначення порядку функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти в галузі освіти як автоматизованої системи збирання, оброблення, зберігання та захисту інформації щодо здобувачів освіти, суб`єктів освітньої діяльності, що формується (створюється) та використовується для забезпечення потреб фізичних та юридичних осіб.

Пунктом 5 розділу І Положення передбачено, що власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є Міністерство освіти і науки України, технічним адміністратором - Державне підприємство «Інфоресурс», що належить до сфери управління розпорядника ЄДЕБО.

Основні функції уповноважених суб`єктів у ЄДЕБО визначені розділом ІV Положення, зокрема, розпорядник ЄДЕБО, зокрема, вживає організаційних заходів, пов`язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО; використовує інформацію, що міститься в ЄДЕБО, у тому числі персональні дані, з метою прийняття управлінських рішень та виконання повноважень, визначених законодавством; вносить до ЄДЕБО іншу інформацію, визначену законодавством; забезпечує верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначеної підпунктами 1, 2 пункту 8, абзацами п`ятим - сьомим підпункту 1 та підпунктом 4 пункту 9 розділу III цього Положення, що підтверджується накладенням кваліфікованого електронного підпису.

Технічний адміністратор ЄДЕБО забезпечує: функціонування ЄДЕБО у порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; здійснення заходів із технічного і технологічного забезпечення ЄДЕБО, створення, модернізації і супроводження її програмного забезпечення та веб-сайту з інформаційно-пошуковою системою доступу до відкритих даних, що містяться в ЄДЕБО; структурну систематизацію даних, що містяться в ЄДЕБО, відповідно до державних та/або галузевих класифікаторів; взаємодію ЄДЕБО з іншими автоматизованими системами, інформаційними ресурсами та державними реєстрами у випадках та у порядку, визначених законодавством; оброблення, ведення обліку та зберігання в ЄДЕБО замовлень, поданих суб`єктами освітньої діяльності в електронній формі, на формування інформації, що відтворюється в документах про освіту, студентських (учнівських) квитках державного зразка, в порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; оброблення в ЄДЕБО інформації про прийом, відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої та освіти дорослих, в тому числі післядипломної освіти; внесення та верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначена відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО; виконання інших заходів із забезпечення функціонування ЄДЕБО у порядку та обсягах, передбачених відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО.

З вищевикладеного вбачається, що саме Міністерство освіти і науки України має повноваження щодо внесення змін до ЄДЕБО про відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону №2145-VIII щодо позивача.

Процес здобуття освіти позивачем є послідовним у розумінні пункту 1 частини третьої статті 23 Закону №3543-XII та частини другої статті 10 Закону №2145-VIII, проте Міністерство освіти і науки України в порушення чинного законодавства України не забезпечило належного функціонування системи ЄДЕБО, що призвело до порушення його прав.

Також відповідач посилаєтеся на те, що з метою реалізації пункту 62 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, згідно з дорученням Міністра освіти і науки України від 31.05.2024 №1/34-Д-24 встановлено алгоритм визначення послідовності здобуття освіти, здійснено розроблення технічного опису та забезпечено доопрацювання відповідно до нього програмного забезпечення ЄДЕБО.

Зазначеним дорученням визначено наступний алгоритм визначення послідовності здобуття освіти згідно частини другої статті 10 Закону №2145-VIII:

якщо в даних здобувача освіти, що містяться в ЄДЕБО, зокрема у Реєстрі документів про освіту, є діючий документ про освіту з рівнем, не нижчим ніж рівень поточного навчання, за яким формується Довідка (за таблицею послідовності рівнів, наведеною в додатку 2 до цього доручення), в полі «На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону №2145-VIII зазначається «Ні, порушує»;

в іншому випадку здійснюється автоматична перевірка даних усіх записів про здобуття особою освіти, що містяться в ЄДЕБО, - якщо наявна інформація про навчання, рівень якого не нижче рівня поточного навчання, за яким формується Довідка, у згаданому вище полі зазначається «Ні, порушує», а якщо відсутня - «Так, не порушує».

Разом із тим, однією з складових верховенства права є правова визначеність; вона вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість (передбачуваність) ситуацій та правовідносин, що виникають.

Принцип правової визначеності передбачає, що органи державної влади повинні бути обмежені у своїх діях заздалегідь встановленими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити з великою точністю примусові заходи, що будуть застосовані представниками влади в тій чи іншій ситуації. Беручи це до уваги, особа може впевнено планувати свої дії.

З наведеного вбачається, що принцип правової визначеності фактично означає, що кожна особа повинна мати чітке розуміння щодо настання конкретних юридичних наслідків у відповідних правовідносинах. Це вимагає щоб правила або нормативні акти суб`єктів владних повноважень були чітко визначені та оголошені.

Суд першої інстанції вірно наголосив, що одностороння зміна підходу до тлумачення норм закону Міністерством освіти і науки України є порушенням цього принципу, оскільки створює нестабільність і непередбачуваність правового регулювання.

Отже, будь-які зміни в процедурних питаннях, особливо в контексті мобілізаційних вимог, повинні базуватися на законодавчих актах, а не на адміністративних рішеннях, які можуть суперечити закону і призводити до негативних наслідків для студентів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що для повного та ефективного захисту прав позивача необхідно зобов`язати Міністерство освіти і науки України вжити заходів щодо внесення змін до ЄДЕБО, а саме інформації про відсутність порушення послідовності здобуття позивачем освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону №2145-VIII.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.10.2025 у справі №200/5372/24, від 12.11.2025 у справі №620/16629/24.

Колегія суддів звертає увагу, що апелянтом не було спростовано висновків суду першої інстанції в частині правомірність розміру стягнутої на користь позивача правової допомоги.

Щодо клопотання позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 цього ж Кодексу).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 Кодексу).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 КАС України).

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у додаткових постановах Верховного Суду від 11.12.2019 та від 12.12.2019 у справі №2040/6747/18 (адміністративне провадження №К/9901/17099/19, К/9901/17108/19, К/9901/18639/19).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у додаткових постановах Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №826/841/17 (адміністративне провадження №К/9901/5157/19), від 24.10.2019 у справі №820/4280/17 (адміністративне провадження №К/9901/11712/19).

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн позивач надав: договір про надання правової допомоги №18/11/25 від 18.11.2025; додаток №2 від 24.02.2026 до договору №18/11/25; опис послуг; рахунок-фактура №26/02/26 від 26.02.2026; платіжна інструкція №ТТ59-7ТТ2-255М-00ТК від 09.03.2026 на суму 10000,00 грн.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Колегія суддів дійшла висновку, що проаналізувавши матеріали справи, предмет позову, його ціну та складність спору, об`єм виконаної адвокатом роботи, сума 10000,00 грн не є співмірною, а тому наявні підстави для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 5000,00 грн, що буде, за даних обставин справи, справедливим і співмірним відшкодуванням таких.

Таким чином, колегія суддів, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції та які підлягають розподілу між сторонами, враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг (складення відзиву), предмету позову, приходить до висновку про необхідність зменшення суми витрат на професійну правову допомогу, належної до стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, визначивши останню у розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року - без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України (04116, м.Київ, вул. Берестейський проспект, 10, код ЄДРПОУ 38621185) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн (п`ять тисяч гривень).

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 09.10.2026.

Головуючий суддя: А.Ю. Кучма

Судді: Н.В. Безименна

М.І. Кобаль