Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №335/6307/23 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 29.09.2026 Справа № 335/6307/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/6307/23 Головуючий у І інстанції: Воробйов А.В.

Провадження № 22-ц/807/1545/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Полякова О.З.,

суддів Кочеткової І.В.,

Мінгазова Р.В.,

секретар Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Манкі Бразерз» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором суборенди не житлового приміщення №16/03-2021-МАЯК-5 від 16 березня 2021 року,

У С Т А Н О В И Л А:

У липні 2023 року ТОВ «Манкі Бразерз» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором суборенди не житлового приміщення №16/03-2021-МАЯК-5 від 16 березня 2021 року.

В обґрунтування позову зазначено, що 16.03.2021 ТОВ «Манкі Бразерз» та ОСОБА_1 уклали Договір суборенди нежитлового приміщення №16/03-2021-МАЯК-5, відповідно до п. 1.1. Договору, орендар зобов`язується передати Суборендарю в тимчасове платне користування (Суборенду) частину нежитлового приміщення літ. А1-11 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: кімнату на сьомому поверсі.

Згідно з п. 2.1. Договору, приміщення передається Суборендарю на підставі акту приймання-передачі, у якому вказується опис його технічного стану. Акт приймання-передачі може мати додаток у вигляді фото-таблиці.

На виконання зазначених умов Договору, 16 березня 2021 року позивач відповідно до акту приймання-передавання нежитлового приміщення передав відповідачу зазначене майно, а саме: частину нежитлового приміщення літ. А1-11 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: кімнату на сьомому поверсі, загальною площею 24,3 кв.м.

Відповідно до пункту 11.1 Договору він набуває чинності, починаючи з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 15.03.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов`язків за цим Договором.

Пунктами 4.1.,4.2. Договору визначено, що орендна плата сплачується щомісячно по 8000 грн до 10-го числа поточного місяця, за який проводиться розрахунок. За умови інфляції орендна плата коригується на офіційно встановлений індекс інфляції, а саме розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за розрахунковий місяць на індекс інфляції за попередній місяць (наростаючим підсумком). Якщо Суборендар користується орендованим майном неповний місяць, то для розрахунку індексації береться частина орендної плати за фактичний строк користування майном у такому місяці.

Відповідно до умов п. 5.4.1. Договору суборендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату, забезпечувальний платіж, інші платежі, передбачені даним Договором.

Пунктом 2.3. Договору визначено, що повернення приміщення суборендарем орендарю здійснюється на підставі акту прийому-передачі, що підписується Сторонами. У випадку не підписання акту приймання-передачі однією із сторін – договір вважається не розірваним, а приміщення не вважається не переданим орендарю. Орендна плата нараховується до моменту узгодження (підписання) акту прийму-передачі сторонами Договору.

Відповідно до п.8.2. Договору суборенди, у випадку несвоєчасної або не в повному обсязі оплати орендної плати, Суборендар сплачує Орендарю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми прострочення платежів за кожен день прострочення.

Проте, в порушення вищезазначених умов Договору суборенди відповідач після закінчення строку дії Договору приміщення Орендарю не повернув, та з липня 2022 року Суборендар своїх зобов`язань щодо оплати орендних платежів не виконує.

У зв`язку з неналежним виконанням умов договору, заборгованість відповідача перед позивачем за період з липня 2022 до червня 2023 року, що складається з заборгованості: з орендної плати – 129 271,98 грн, 32148,47 грн – пені відповідно до п. 8.2 Договору; 5 801,38 грн – інфляційні втрати; 1848,00 грн - 3% проценти річних; штраф відповідно до п.8.6 Договору в сумі 106934,38 грн. Загальна сума заборгованості складає 276 934,38 грн.

Посилаючись на означені обставини, ТОВ «Манкі Бразерз» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Манкі Бразерс» заборгованість у розмірі 276 934,38 грн, яка складається з: орендної плати – 129 271,98 грн, 32148,47 грн – пені відповідно до п. 8.2 Договору; 5 801,38 грн – інфляційні втрати; 1 848,00 грн - 3% проценти річних; штраф відповідно до п. 8.6 Договору в сумі 106934,38 грн.

Рішенням від 25 березня 2026 року Вознесенівський районний суд м. Запоріжжя позов частково задовольнив.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Манкі Бразерз» заборгованість за договором №16/03-2021-МАЯК-5 від 16.03.2021 за період з липня 2022 по червень 2023, яка складається: з орендної плати – 129271,98 грн; 5 801,38 грн – інфляційні втрати; 1848 грг - 3% проценти річних; штраф відповідно до п.8.6 Договору в сумі 106934,38 грн, а всього: в сумі 243855,74 грн.

В іншій частині позовних вимог суд відмовив.

Також суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Манкі Бразерз» судові витрати зі сплати судового у розмірі 3657,83 грн.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2026 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач не надав доказів перебування майна, яке було передано в суборенду, у користуванні позивача та володінні орендодавця. ОСОБА_1 також вказує на те, що договір оренди не містить чітких умов щодо повернення орендованого майна.

Відповідно до п. 11.1 Договору, він набуває чинності, починаючи з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 15.03.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов`язків за цим договором. Таким чином строк дії суборенди закінчився 14.03.2022.

Також, згідно з п. 8.6 договору суборенди у випадку невиконання або неналежного виконання Суборендарем зобов`язання з повернення приміщення Орендарю, за умови актування в порядку, передбаченому п. 2.3 Договору Суборендар сплачує Орендарю штрафні санкції в розмірі 10 % розміру орендної плати за кожен день не виконання зобов`язання щодо належного повернення приміщення за підписаним Орендарем та Суборендарем актом приймання-передачі. Надсилання будь-якою кореспонденцією або надання наручно Суборендарем Орендарю акту приймання-передачі не є належним виконанням зобов`язання щодо повернення предмету оренди Орендарю. На думку відповідача, договір не визначає, яким чином користувач має повернути орендоване майно, що створює передумови для орендаря та унеможливлення повернення майна за актом приймання-передачі, а отже i застосування наслідків такого неповернення. При цьому після закінчення строку оренди відповідач уже не мала доступу до орендованого приміщення, а ключі були повернуті представнику позивача.

У зв`язку з воєнною агресією РФ проти України i введенням в Україні воєнного стану ОСОБА_1 була змушена припинити використання орендованого приміщення вже 24.02.2022 шляхом часткового вивезення з нього обладнання, та виїхала на проживання в м. Дніпро. У березні 2022 року у зв`язку з відсутністю доступу до приміщення, уповноважена особа відповідача не мала можливості забрати решту речей, у зв`язку з чим, уповноважена особа звернулась з заявою до правоохоронних органів. Також ОСОБА_1 зазначає, що ключі від приміщення, за погодженням з уповноваженою особою орендодавця, передані охоронцю Бізнес-центру «Маяк» ще в березні 2022 року. Представники орендаря у березні 2022 року відмовилися підписувати акт приймання-передачі з уповноваженою особою відповідача, хоча ОСОБА_1 вже не мала доступу до орендованого приміщення, а ключі фактично були повернуті представникові позивача.

ОСОБА_1 також зазначила, що не використовувала орендоване приміщення починаючи з 24.02.2022, що підтверджується тим, що позивач подав оголошення про здачу в оренду приміщення, яке є об`єктом оренди за договором. На думку відповідача, в цьому випадку позивач відмовився прийняти майно з суборендного користування відповідача, а тому в силу приписів ст. 613 ЦК України він є кредитором, що прострочив, оскільки не прийняв належне виконання, запропоноване боржником.

За таких обставин, оскільки орендоване приміщення не було передане позивачу саме у зв`язку з його умисним ухиленням від такого прийняття, позовні вимоги про стягнення оренди та штрафних санкцій у періоди, в які орендоване приміщення не використовувалось, ОСОБА_1 вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, відповідач вважає, що заявлені позивачем суми неустойки є значними і явно перевищують розмір збитків, які позивач міг зазнати через ініційоване ним же порушення свої прав, при цьому позивач вже отримав сатисфакцію, оскільки стягнув суми неустойки в розмірі 51414,89 грн за рішення суду у справі № 335/3570/22, однак суд першої інстанції не врахував положень ч. 3 ст. 551 ЦК України.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 – адвокат Яковенко Є.М. наполягав на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваного рішення та відмові в задоволенні позову.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (т. 2 а.с. 144, 145). Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з`явились.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача у зв`язку з неналежним виконанням умов договору, заборгованості за період з липня 2022 року до червня 2023 року в розмірі 243855,74 грн, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів того, що сторони досягли згоди щодо розірвання Договору Суборенди нежитлового приміщення, як і доказів на підтвердження того, що за період з липня 2022 року до червня 2023 року вона сплатила орендну плату; звільнення від відповідальності можливе лише за неможливості виконання зобов`язань з об`єктивних причин - внаслідок випадку або непереборної сили, існування яких відповідач не довела.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що 16.03.2021 ТОВ «Манкі Бразерз» та ОСОБА_1 уклали Договір суборенди нежитлового приміщення №16/03-2021-МАЯК-5, відповідно до п. 1.1. Договору, орендар зобов`язується передати Суборендарю в тимчасове платне користування (Суборенду) частину нежитлового приміщення літ. А1-11 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: кімнату на сьомому поверсі.

Згідно з п. 2.1. Договору, приміщення передається Суборендарю на підставі акту приймання-передачі, у якому вказується опис його технічного стану. Акт приймання-передачі може мати додаток у вигляді фото-таблиці.

На виконання зазначених умов Договору, 16.03.2021 позивач за актом приймання-передавання нежитлового приміщення передав відповідачу зазначене майно, а саме: частину нежитлового приміщення літ. А1-11 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: кімнату на сьомому поверсі, загальною площею 24,3 кв.м.

Відповідно до пункту 11.1 Договору він набуває чинності, починаючи з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 15.03.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов`язків за цим Договором.

Пунктами 4.1.,4.2. Договору визначено, що орендна плата сплачується щомісячно по 8000 грн до 10-го числа поточного місяця, за який проводиться розрахунок. За умови інфляції орендна плата коригується на офіційно встановлений індекс інфляції, а саме розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за розрахунковий місяць на індекс інфляції за попередній місяць (наростаючим підсумком). Якщо Суборендар користується орендованим майном неповний місяць, то для розрахунку індексації береться частина орендної плати за фактичний строк користування майном у такому місяці.

Відповідно до умов п. 5.4.1. Договору суборендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату, забезпечувальний платіж, інші платежі, передбачені даним Договором.

Пунктом 2.3. Договору визначено, що повернення приміщення суборендарем орендарю здійснюється на підставі акту прийому-передачі, що підписується Сторонами. У випадку не підписання акту приймання-передачі однією із сторін – договір вважається не розірваним, а приміщення не вважається не переданим орендарю. Орендна плата нараховується до моменту узгодження (підписання) акту прийму-передачі сторонами Договору.

Проте, в порушення вищезазначених умов Договору суборенди відповідач після закінчення строку дії Договору приміщення Орендарю не повернула та з липня 2022 року Суборендар свої зобов`язання щодо оплати орендних платежів не виконує.

За розрахунком позивача, у зв`язку неналежним виконанням умов договору заборгованість відповідача перед позивачем за період з липня 2022 до червня 2023 року, складається з заборгованості: з орендної плати – 129 271,98 грн, 32148,47 грн – пені відповідно до п. 8.2 Договору; 5 801,38 грн – інфляційні втрати; 1 848,00 грн - 3% проценти річних; штраф відповідно до п.8.6 Договору в сумі 106 934,38 грн.

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У частині першій статті 759 ЦК України зазначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина перша статті 762 ЦК України).

Відповідно до частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 910/7495/16 суд дійшов висновку, що частина шоста статті 762 ЦК України визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. Крім того, обставини, зазначені у вказаній нормі права, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними.

Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі частини шостої статті 762 ЦК України він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати.

При цьому тягар доказування неможливості використання майна несе саме орендар.

Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів частини шостої статті 762 ЦК України викладена у постановах Верховного Суду від 08 липня 2021 року у справі № 910/8040/20, від 15 березня 2023 року у справі № 910/13704/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 910/14244/20, від 28 червня 2023 року у справі № 910/8651/22, від 08 листопада 2023 року у справі № 911/1064/21.

Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що сторони досягли згоди щодо розірвання Договору Суборенди нежитлового приміщення. Доказів розірвання цього Договору у судовому порядку також не надано. Розміру заборгованості відповідач не спростувала, доказів належного виконання зобов`язання зі сплати орендних платежів суду не надала.

Натомість матеріалами справи підтверджено, що 16.03.2021 ТОВ «Манкі Бразерз» та ОСОБА_1 уклали Договір суборенди нежитлового приміщення №16/03-2021-МАЯК-5, відповідно до п. 1.1. Договору, орендар зобов`язується передати Суборендарю в тимчасове платне користування (Суборенду) частину нежитлового приміщення літ. А1-11 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: кімнату на сьомому поверсі. 16.03.2021 позивач за актом приймання-передавання нежитлового приміщення передав відповідачу зазначене майно, а саме: частину нежитлового приміщення літ. А1-11 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: кімнату на сьомому поверсі, загальною площею 24,3 кв.м.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач прийняла вищезазначене приміщення відповідно до Договору суборенди нежитлового приміщення №16/03-2021-МАЯК-5, користувалась ним, не заперечувала дійсності цього договору, доводи апеляційної скарги про те, що позивач не надав доказів перебування майна, яке було передано в суборенду, у користуванні позивача та володінні орендодавця, колегія суддів не приймає з огляду на положення статті 204 ЦК України (презумпція правомірності правочину, зокрема, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним) правочин є правомірним.

Крім того, апеляційний суд підкреслює, що апеляційна скарга містить посилання на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28.10.2022 у справі № 335/3570/22 між тими самими сторонами, в якій суд уже дослідив договір № 16/03-2021-МАЯК-5, факт передачі ОСОБА_1 спірного приміщення та виникнення у неї грошових зобов`язань за цим договором. За даними ЄДРСР, вказане рішення набрало законної сили.

Доводи апеляційної скарги про те, що договір оренди не містить чітких умов щодо повернення орендованого майна спростовуються матеріалами справи, зокрема, самим договором.

Так, п. 2.2 договору встановлено обов`язок суборендаря після закінчення строку суборенди або припинення договору з інших підстав повернути приміщення орендарю протягом одного робочого дня у придатному стані з урахуванням нормального зносу. Пунктом 2.3 передбачено, що повернення приміщення здійснюється на підставі двостороннього акта приймання-передачі. У разі непідписання такого акта однією зі сторін приміщення не вважається повернутим, а орендна плата нараховується до моменту погодження та підписання акта сторонами. Пунктом 11.1 визначено, що договір діє до 15.03.2022, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх обов`язків.

Отже, закінчення строку договору, передбачене в п 11.1 договору, не припинило невиконаного обов`язку ОСОБА_1 повернути орендоване приміщення у передбачений цим договором спосіб.

Однак, матеріали справи не містять двостороннього акта приймання-передачі приміщення, як і будь-яких доказів звернення ОСОБА_1 до ТОВ «Манкі Бразерз» про розірвання договору з вимогою прийняти приміщення.

Доводи апеляційної скарги про передачу ключів від приміщення та неможливість його використання у спірний період також не підтверджені належними доказами і не спростовують обов`язку виконання договору в частині належного повернення приміщення.

Також, на думку апеляційного суду, факт розміщення позивачем оголошення про оренду нежитлового приміщення сам по собі не є підтвердженням його передачі відповідачем. Публікація оголошення не створює і не замінює юридичного факту повернення об`єкта суборенди, за узгодженим сторонами актом.

Аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував правової природи нарахованої позивачем прихованої неустойки спростовуються матеріалами справи, адже суд взяв до уваги такі доводи відповідача, відхиливши вимоги позивача щодо стягнення пені, оскільки відповідно до матеріалів справи, штраф і пеня нараховані за несвоєчасне виконання зобов`язання, а тому вимоги про стягнення з боржника одночасно штрафу та пені є подвійною цивільно-правовою відповідальністю.

Інші доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Наведені в обґрунтування апеляційної скарги доводи не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до повторювання аргументів відзиву на позов, яким було надано вичерпну правову оцінку під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2026 року – залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 09 жовтня 2026 року.

Головуючий

Судді