Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №335/3187/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 29.09.2026 Справа № 335/3187/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 335/3187/25 Головуючий у І інстанції: Сиротенко В.К.

Провадження № 22-ц/807/1562/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Полякова О.З.,

суддів Кочеткової І.В.,

Трофимової Д.А.,

секретар Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Яценка Дмитра Валерійовича – на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій», третя особа – патентний повірений ОСОБА_3 , про визнання недійсними договорів про передання майнових прав інтелектуальної власності на торговельні марки,

У С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2025 року ОСОБА_2 в особі представника – адвоката Гришка І.І. – звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій», третя особа – патентний повірений ОСОБА_3 , про визнання недійсними договорів про передання майнових прав інтелектуальної власності на торговельні марки.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_2 є власником:

1) торговельної марки, зареєстрованої відповідно до Свідоцтва України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 20.01.2021;

2) торговельної марки, зареєстрованої відповідно до Свідоцтва України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_2 від 20.01.2021;

3) торговельної марки, зареєстрованої відповідно до Свідоцтва України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_3 від 25.09.2020.

У листопаді 2023 року під час ознайомлення з відомостями Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки, позивачу стало відомо про перереєстрацію прав власника на вказані торгівельні марки за ОСОБА_1 .

У зв`язку з цим, 13.12.2023 представник ОСОБА_2 направив клопотання про проведення слідчих дій та призначення експертизи старшому слідчому слідчого відділення поліції № 1 Запорізького районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області, капітану Гуленко-Карповій М., у провадженні якої перебуває досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023082060000826 від 25.05.2023. На час звернення до суду з позовом вказане досудове розслідування триває.

28.03.2025 ОСОБА_2 отримала відповідь Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій», до якої, зокрема додані копії договорів, начебто укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договорів про передачу (відчуження) майнових прав на торговельні марки № 20/23-1, № 20/23-2, № 20/23-3 від 18.04.2023, що слугували підставою для проведення державної реєстрації за ОСОБА_1 торгівельних марок за свідоцтвами №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 .

ОСОБА_2 зазначала, вона ніколи не укладала вказані вище договори, не підписувала цих документів та ніколи не мала наміру передавати відповідні торговельні марки у власність ОСОБА_1 , що підтверджується її заявою від 31.03.2025.

Позивач вважає, що внаслідок укладення спірних договорів були грубо порушені її майнові права та охоронювані законом інтереси, оскільки передання майнових прав інтелектуальної власності на торговельні марки відбулося на користь ОСОБА_1 за відсутності її волевиявлення як володільця відповідних свідоцтв, тому вказане становить порушення майнових прав інтелектуальної власності ОСОБА_2 на відповідні торговельні марки.

Оскільки ОСОБА_2 не укладала з ОСОБА_1 договорів про передачу (відчуження) майнових прав на торговельні марки від 18.04.2023, за своїм змістом оскаржувані правочини не відповідають її внутрішній волі, відтак ОСОБА_1 набув відповідні майнові права інтелектуальної власності без належної правової підстави.

Наведене у свою чергу свідчить і про те, що проведення державної реєстрації, зокрема шляхом внесення до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки записів стосовно реєстрації за ОСОБА_1 прав власника на торгівельні марки було здійснено з порушенням норм законодавства, оскільки вчинено на підставі недійсних договорів.

За таких обставин, наявність в Державному реєстрі свідоцтв України на торговельні марки записів про реєстрації за ОСОБА_1 прав власника на торгівельні марки про порушує майнові права інтелектуальної власності позивача.

Крім того, позивач зазначала, що Відділ поліції № 1 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023082060000826 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів) за фактом підробки підпису ОСОБА_2 , зокрема, на договорах про передачу (відчуження) майнових прав на торговельну марку від 18 квітня 2023 року.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_2 в особі представника – адвоката Гришка І.І. – просила суд: визнати недійсним договір № 20/23-1 від 18.04.2023 про передачу (відчуження) майнових прав на торговельну марку, зареєстровану відповідно до Свідоцтв України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_3 від 25.09.2020, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; визнати недійсним договір № 20/23-2 від 18.04.2023 про передачу (відчуження) майнових прав на торговельну марку, зареєстровану відповідно до Свідоцтв України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_2 від 20.01.2021, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; визнати недійсним договір №20/23-3 від 18.04.2023 про передачу (відчуження) майнових прав на торговельну марку, зареєстровану відповідно до Свідоцтв України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 20.01.2021, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; скасувати у Державному реєстрі свідоцтв України на торговельні марки запис стосовно реєстрації за ОСОБА_1 прав власника на торгівельну марку, яка зареєстрована в Державному реєстрі свідоцтв України на торговельні марки на підставі Свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_3 від 25.09.2020; скасувати у Державному реєстрі свідоцтв України на торговельні марки запис стосовно реєстрації за ОСОБА_1 прав власника на торгівельну марку, яка зареєстрована в Державному реєстрі свідоцтв України на торговельні марки на підставі Свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_2 від 20.01.2021; скасувати у Державному реєстрі свідоцтв України на торговельні марки запис стосовно реєстрації за ОСОБА_1 прав власника на торгівельну марку, яка зареєстрована в Державному реєстрі свідоцтв України на торговельні марки на підставі Свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 20.01.2021.

Рішенням від 06 травня 2026 року Вознесенівський районний суд м. Запоріжжя задовольнив позов.

Визнав недійсним договір № 20/23-1 від 18.04.2023 про передачу (відчуження) майнових прав на торговельну марку, зареєстровану відповідно до Свідоцтв України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_3 від 25.09.2020, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Визнав недійсним договір № 20/23-2 від 18.04.2023 про передачу (відчуження) майнових прав на торговельну марку, зареєстровану відповідно до Свідоцтв України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_2 від 20.01.2021, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Визнав недійсним договір № 20/23-3 від 18.04.2023 про передачу (відчуження) майнових прав на торговельну марку, зареєстровану відповідно до Свідоцтв України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 20.01.2021, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Скасував у Державному реєстрі свідоцтв України на торговельні марки запис стосовно реєстрації за ОСОБА_1 прав власника на торгівельну марку, яка зареєстрована в Державному реєстрі свідоцтв України на торговельні марки на підставі Свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_3 від 25.09.2020.

Скасував у Державному реєстрі свідоцтв України на торговельні марки запис стосовно реєстрації за ОСОБА_1 прав власника на торгівельну марку, яка зареєстрована в Державному реєстрі свідоцтв України на торговельні марки на підставі Свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_2 від 20.01.2021.

Скасував у Державному реєстрі свідоцтв України на торговельні марки запис стосовно реєстрації за ОСОБА_1 прав власника на торгівельну марку, яка зареєстрована в Державному реєстрі свідоцтв України на торговельні марки на підставі Свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 20.01.2021.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Яценка Д.В. – подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить скасувати рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2026 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що висновок експерта від 10.11.2025 не є допустимим доказом у справі, оскільки склавши 08.09.2025 повідомлення про неможливість проведення судової експертизи, судовий експерт після цього не мав правових підстав повторно приймати до виконання ухвалу від 20.06.2025, яка є фактично виконаною 08.09.2025. Подальше проведення дослідження судовим експертом було можливе лише за умов постановлення судом нової ухвали про призначення судової експертизи.

До апеляційної скарги також додано клопотання про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи, в обґрунтування якого ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Яценка Д.В. – зазначає, що підставою подання цього клопотання саме до суду апеляційної інстанції є те, що суд першої інстанції ухвалою від 12.12.2025 безпідставно залишив без задоволення клопотання відповідача про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи.

Залишаючи без задоволення клопотання відповідача про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи, суд першої інстанції в ухвалі від 12.12.2025 зазначив, що експерт передчасно повернув матеріали до суду з повідомленням про неможливість проведення експертизи. Однак, на думку відповідача, таке обґрунтування не відповідає дійсності, оскільки станом на 05.09.2025 вільні та експериментальні зразки почерку ОСОБА_2 до експертної установи не надійшли, а повідомлення про неможливість проведення експертизи складено пізніше спливу 45-денного строку - 08.09.2025. Зазначене спростовує висновок суду про передчасність повернення матеріалів експертом до суду. Отже, експертне провадження закінчилося 08.09.2025, що робило неможливим підготовку висновку експерта від 10.11.2025 без нової ухвали про призначення експертизи. 29.07.2025 до суду надійшло клопотання експерта від 22.07.2025 про надання вільних та експериментальних зразків почерку ОСОБА_2 . Згідно з абз. 2 п. 7 розділу VI Інструкції з організації проведення та оформлення експертних проваджень у підрозділах Експертної служби Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.07.2017 № 591 (далі - Інструкція № 591), якщо впродовж 45 днів з моменту направлення клопотання заявлене судовим експертом клопотання про надання додаткових чи порівняльних матеріалів (...) не було задоволено (...), що унеможливлює надання відповіді на жодне з поставлених на вирішення судової експертизи або експертного дослідження запитань, судовий експерт складає повідомлення про неможливість проведення судової експертизи або експертного дослідження.

Клопотання експерта було направлено 22.07.2025. 45-денний строк із цього дня сплив 05.09.2025. Станом на 05.09.2025 вільні та експериментальні зразки почерку ОСОБА_2 до експертної установи не надійшли, про що зазначено і в рішенні суду першої інстанції, де вказано, що такі зразки надійшли лише 08.09.2025, тобто поза межами 45-денного строку з дня направлення клопотання експерта від 22.07.2025.

Тому, склавши 08.09.2025 повідомлення про неможливість проведення судової експертизи, судовий експерт після цього не мав правових підстав повторно приймати до виконання ухвалу від 20.06.2025, яка є фактично виконаною 08.09.2025. Подальше проведення дослідження судовим експертом було можливе лише за умов постановления судом нової ухвали про призначення судової експертизи.

Згідно з п. 2 розділу І Інструкції № 591, результат експертного провадження - це належно оформлені результати проведених досліджень у вигляді висновку судового експерта, висновку експертного дослідження або повідомлення про неможливість проведення судової експертизи (експертного дослідження).

Повідомлення про неможливість проведення судової експертизи є документом, складанням якого закінчується експертне провадження. Виконання експертом дослідження з цих же питань після складання такого повідомлення можливе лише на підставі нового документа про призначення експертизи.

Отже, висновок експерта від 10.11.2025 складений без правових підстав для цього. Має місце грубе порушення судовим експертом приписів п. 2, п. 5 розділу І Інструкції № 591, що призводить до недопустимості висновку експерта як доказу.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Яценка Д.В. – просить суд призначити у справі № 335/3187/25 повторну судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручити судовим експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (03057, м. Київ, вул. Сім`ї Бродських, 6). На вирішення судових експертів поставити такі питання: чи виконаний підпис в договорі №20/23-1 про передачу (відчуження) майнових прав на торговельну марку від 18.04.2023 (Договір 1) ОСОБА_2 або іншою особою? чи виконаний підпис в договорі №20/23-2 про передачу (відчуження) майнових прав на торговельну марку від 18.04.2023 (Договір 2) ОСОБА_2 або іншою особою? чи виконаний підпис в договорі №20/23-3 про передачу (відчуження) майнових прав на торговельну марку від 18.04.2023 (Договір 3) ОСОБА_2 або іншою особою? Для проведення експертизи просить надіслати експертній установі матеріали справи №335/3187/25, витрати за проведення повторної судової почеркознавчої експертизи попередньо покласти на ОСОБА_1 , з подальшим розподілом судових витрат за правилами ст. 141 ЦПК України. Попередити судових експертів про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов`язків.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника – адвоката Гришка І.І. – заперечує проти доводів відповідача, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення – без змін. Зокрема, зазначає, що доводи ОСОБА_1 щодо призначення повторної судової почеркознавчої експертизи, переважно зводились лише до його незгоди з результатами вже проведеної експертизи. Водночас, сама по собі незгода одного з учасників справи із висновками експертизи в якості підстави для призначення судом повторної експертизи процесуальним законодавством не передбачена. Як зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи підписи від імені ОСОБА_2 у спірних договорах на третьому аркуші договорів – виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою. Що стосується доводів ОСОБА_1 стосовно того, що склавши 08.09.2025 повідомлення про неможливість проведення судової експертизи, судовий експерт після цього не мав правових підстав повторно приймати до виконання ухвалу від 20.06.2025, оскільки подальше проведення дослідження судовим експертом було можливе лише за умов постановлення судом нової ухвали про призначення судової експертизи, зазначає, що наявність в матеріалах справи повідомлення судового експерта про неможливість проведення судової експертизи від 08.09.2025 № СЕ 19/108-25/16268-ПЧ ніяким чином не впливає на результати проведеної судової почеркознавчої експертизи у справі № 335/3187/25.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 – адвокат Шумейко І.П. – наполягав на задоволені апеляційної скарги, проведенні повторної судової почеркознавчої експертизи, скасуванні оскаржуваного рішення та відмові в задоволенні позову.

Представник ОСОБА_2 – адвокат Гришко І.І. – заперечував проти задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення просив залишити без змін.

Крім того, у судовому засіданні колегія суддів заслухала головного судового експерта сектору почеркознавчих досліджень відділу криміналістичних видів досліджень Запорізького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Устиненко О.О., яка зазначила, що виконала почеркознавче дослідження в цій справі на підставі ухвали суду від 20.06.2025 та від 27.08.2025 відповідно до вимог Інструкції з організації проведення та оформлення експертних проваджень у підрозділах Експертної служби Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.07.2017 № 591, за відсутності процедурних порушень, оскільки суд задовольнив клопотання експерта і направив усі необхідні матеріали для проведення експертизи.

Протокольною ухвалою від 29 вересня 2026 року колегія суддів залишила без задоволення клопотання ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Яценка Д.В. – про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи, за відсутності правових підстав для її проведення.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, взявши до уваги висновок судово-почеркознавчої експертизи, відповідно до якого підписи від імені ОСОБА_2 у спірних договорах на третьому аркуші договорів виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до розділу 2 Договору №20/23-1 про передачу (відчуження) майнових прав на торговельну марку від 18.04.2023, укладеного між ОСОБА_2 – Відчужувач та ОСОБА_1 - Набувач, Відчужувач передає (відчужує), а Набувач набуває права власності на Торговельну марку повністю. При цьому, відповідно до розділу 1 договору визначено, зокрема, свідоцтво на торговельну марку – це Свідоцтво України на торговельну марку № НОМЕР_3 від 25.09.2020.

За умовами розділу 2 Договору №20/23-2 про передачу (відчуження) майнових прав на торговельну марку від 18.04.2023, укладеного між ОСОБА_2 – Відчужувач та ОСОБА_1 - Набувач, Відчужувач передає (відчужує), а Набувач набуває права власності на Торговельну марку повністю. При цьому, відповідно до розділу 1 договору визначено, зокрема, свідоцтво на торговельну марку – це Свідоцтво України на торговельну марку № НОМЕР_2 від 20.01.2021.

Відповідно до розділу 2 Договору №20/23-3 про передачу (відчуження) майнових прав на торговельну марку від 18.04.2023, укладеного між ОСОБА_2 – Відчужувач та ОСОБА_1 - Набувач, Відчужувач передає (відчужує), а Набувач набуває права власності на Торговельну марку повністю. При цьому, відповідно до розділу 1 договору визначено, зокрема, свідоцтво на торговельну марку – це Свідоцтво України на торговельну марку № 290281 від 20.01.2021.

Пунктами 3.1. Договорів визначено, що Відчужувач зобов`язується:

- Передати Набувачу майнові права власності на Торговельну марку повністю, включно свою ділову практику використання Торговельної марки у господарському обігу;

- Передати Набувачу Свідоцтво на торговельну марку;

За умовами пункту 3.2. Договорів Відчужувач номінально не має жодних прав на Торговельну марку і пов`язаний з нею гудвіл від дати підписання цього договору обома Сторонами.

Пунктом 3.3. Договорів визначено, що Відчужувач не має інших домовленостей (договорів) з третіми особами або жодних інших зобов`язань стосовно Торговельної марки, окрім наведених у цьому договорі.

За умовами пункту 3.4. Договорів Набувач зобов`язується:

- Прийняти від Відчужувача усі майнові права на Торговельну марку повністю;

- Прийняти від Відчужувача Свідоцтво на торговельну марку;

- Вчинити дії, пов`язані з одержанням рішення УКРНОІВІ про публікацію та внесенням до Держреєстру відомостей про передачу права власності на Торговельну марку повністю.

Відповідно до пункту 4.1. Договорів права власності на Торговельну марку номінально повністю переходять від Відчужувача до Набувача з моменту підписання цього договору.

Ризик комерціалізації Торговельної марки переходить від Відчужувача до Набувач з моменту виконання пункту 4.1. цього договору (п. 4.2. Договорів).

Згідно з п. 10.1 Договорів, цей договір, разом з додатками, що є його невід`ємними частинами, набирає чинності з моменту підписання цього договору обома сторонами, і діє до виконання зобов`язань Сторін за пп. 3 і 4.1 цього договору.

За повідомленням Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» організація отримала передбачені законодавством документи та за результатами їх розгляду ухвалила рішення (реєстраційні №№ 31296, 31297 та 31298 від 01.03.2023, дата публікації та реєстрації – 14.06.2023) про публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність» та внесення до Реєстру відомостей про передачу виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельні марки за свідоцтвами України № НОМЕР_3 від 25.09.2020, № 290279 від 20.01.2021 та № 290281 від 20.01.2021, відповідно до яких право власності на такі знаки передаються власником свідоцтв – ОСОБА_2 до ОСОБА_1 .

Ухвалою від 20.06.2025 Вознесенівський районний суд м. Запоріжжя задовольнив клопотання представника ОСОБА_2 – адвоката Гришка І.І. – про призначення судової почеркознавчої експертизи та призначив судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручив Запорізькому науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України, та зупинив провадження у справі.

29.07.2025 до місцевого суду надійшло клопотання судового експерта Запорізького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Устиненко О.О. про надання порівняльного матеріалу.

Ухвалою від 04.08.2025 Вознесенівський районний суд м. Запоріжжя поновив провадження у справі для вирішення клопотання експерта про надання додаткових матеріалів.

Ухвалою від 27.08.2025 Вознесенівський районний суд м. Запоріжжя задовольнив клопотання судового експерта Устиненко О.О. про надання порівняльного матеріалу, направив експертам для проведення експертизи вільні зразки підпису та почерку ОСОБА_2 та експериментальні зразки підпису ОСОБА_2 . На час проведення експертизи провадження у справі суд зупинив.

На виконання ухвал суду від 20.06.2025 та від 27.08.2025, 10.11.2025 головний судовий експерт сектору почеркознавчих досліджень відділу криміналістичних видів досліджень Запорізького НДЕКЦ МВС Устиненко О.О. склала висновок № СЕ-19/108-25/21730-ПЧ, відповідно до якого:

1.Підпис, який міститься навпроти друкованого тексту «Г.П. Колбіна» на третьому аркуші договору №20/23-1 про передачу (відчуження) майнових прав на торговельну марку від 18.04.2023 – виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.

2.Підпис, який міститься навпроти друкованого тексту « ОСОБА_2 » на третьому аркуші договору №20/23-2 про передачу (відчуження) майнових прав на торговельну марку від 18.04.2023 – виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.

3.Підпис, який міститься навпроти друкованого тексту « ОСОБА_2 » на третьому аркуші договору №20/23-1 про передачу (відчуження) майнових прав на торговельну марку від 18.04.2023 – виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У статті 207 ЦК України встановлено загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України).

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України.

Однією з підстав виникнення зобов`язання є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів, у тому числі вільне волевиявлення учасника правочину.

У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

До об`єктів права інтелектуальної власності згідно зі статтею 420 ЦК України належать, зокрема, промислові зразки, торговельні марки (знаки для товарів і послуг).

Згідно зі статтею 421 ЦК України суб`єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об`єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору.

Відповідно до статей 424, 427 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є право на використання об`єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта права інтелектуальної власності, у тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі. Умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до цього Кодексу та іншого закону.

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Почеркознавча експертиза - комплекс заходів, що спрямовані на встановлення належності почерку рукопису й підпису конкретній людині. Зазвичай застосовується для визначення справжності підпису або виявлення фальсифікації документа.

Основні завдання, перелік питань, вирішуваних експертизою, а також порядок проведення почеркознавчої експертизи визначено главою 1 розділу І Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (далі - Інструкція).

У пунктах 1.3 та 1.4 Інструкції встановлено, що для проведення досліджень орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), повинен(на) надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації. Вільними зразками є рукописні тексти, рукописні записи (літерні та цифрові), підписи, достовірно виконані певною особою до відкриття кримінального провадження, провадження у справах про адміністративні правопорушення, цивільних, адміністративних чи господарських справах і не пов`язані з їх обставинами; умовно-вільними є зразки почерку та (або) підпису, виконані певною особою до відкриття провадження у справі, але пов`язані з обставинами цієї справи або виконані після відкриття провадження у справі та є як пов`язаними зі справою, так і не пов`язаними з її обставинами; експериментальні зразки почерку та (або) підпису, що виконані за завданням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), у зв`язку з призначенням такої експертизи. Перед приєднанням вільних та умовно-вільних зразків до матеріалів справи орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), має пред`явити їх особі, яка підлягає ідентифікації. У документі, що є підставою для проведення експертизи, орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), зобов`язаний (зобов`язана) зазначити документи, у яких містяться вільні, умовно-вільні зразки почерку та (або) підпису особи.

У разі неможливості пред`явити зазначені зразки (смерть виконавця, від`їзд тощо) як зразки слід надавати документи або інші папери, на яких рукописні тексти (підписи) достовірно виконані особою, щодо якої ставиться питання з ідентифікації її як виконавця досліджуваного рукопису (наприклад, заяву про отримання паспорта (форма № 1), паспорт, різного роду посвідчення, на яких є власноручний підпис, тощо).

Відповідно до методики проведення експертиз об`єкти, що надходять на дослідження, поділяються на дві групи:

- об`єкти, що ідентифікують (досліджуваний (спірний) об`єкт);

- об`єкти, за допомогою яких ідентифікують (зразки почерку, підпису). Зразки почерку (підпису) поділяються на: вільні - тексти (підписи), виконані особою самостійно, власноручно, до виникнення кримінальної (цивільної) справи і не у зв`язку зі справою, за якою проводиться експертиза, коли виконавець не припускав, що вони можуть бути використані як порівняльний матеріал при проведенні експертизи; умовно-вільні - тексти (підписи), виконані особою після порушення кримінальної (цивільної) справи, переважно пов`язані з даною справою, але не спеціально для експертизи (наприклад, пояснення у справі, власноручно написані показання, скарги тощо); експериментальні - тексти (підписи), що виконуються особою під диктування (для текстів) чи самостійно у присутності особи, яка здійснює відібрання порівняльних зразків спеціально для експертизи; такі зразки поділяються на: звичайні - для відбору яких не створюються спеціальні умови; спеціальні - для відбору яких штучно створюються умови, максимально наближені до умов виконання рукопису, що підлягає дослідженню.

Матеріали для порівняння в почеркознавчій експертизі - це зразки почерку (підпису) ймовірного виконавця рукопису, що досліджується, в різних документах, які надані на експертизу.

Інформація, яку несуть зразки для порівняльного дослідження об`єктивна, відображає існуючі зв`язки, не є речовими доказами, але мають самостійне значення виступаючи об`єктами, які повинні сприяти дослідженню почерку особи, для встановлення обставин, які мають значення для провадження.

До основних вимог, які необхідно виконувати при підборі порівняльного матеріалу - зразків, належать достатність та достовірність.

Достатність - з точки зору якості та кількості. 3іставлюваність матеріалів для порівняння в почеркознавчій експертизі - якість зразків почерку (підпису) ймовірного виконавця рукопису, який досліджується, що полягає у відповідності порівняльного матеріалу рукопису, що надійшов на дослідження, за мовою, видом документа, його змістом, часом та умовами виконання. Співставлення зразків є необхідною передумовою проведення глибокого та всебічного порівняльного дослідження в процесі ідентифікації. Достатня кількість зразків означає такий їхній обсяг, який би забезпечував можливість повного та всебічного співставлення усіх ознак, які містяться у рукописі (підписі).

Достовірність матеріалів для порівняння в почеркознавчій експертизі - безперечність походження рукописів від осіб, в якості зразків почерку (підпису) яких вони направлені на експертизу. Забезпечується слідчим або судом шляхом здійснення установленої законом процедури, яка дозволяє переконатися у безперечній належності зразків почерку певній особі.

Достовірність вільних і в ряді випадків умовно-вільних зразків забезпечується шляхом пред`явлення відповідних рукописів особам, від імені яких вони значаться або належність яким припускається; достовірність експериментальних зразків - виконанням відповідних рукописів конкретною особою в присутності слідчого або суду. У випадку сумніву експерта в достовірності зразків останні повертаються органу, яким було призначено експертизу, для з`ясування їх походження. Під належною якістю зразків розуміється їхня порівнянність із досліджуваним об`єктом по ряду своїх характеристик. А саме: зразки повинні бути виконані тією ж мовою, що і досліджуваний документ, тому що інша мова передбачає іншу писемність із своєрідною будовою букв; розрив у часі виконання зразків та досліджуваного документа був мінімальним; вільні зразки за своїм змістом і цільовим призначенням належали до того ж виду документів, що і досліджуваний документ.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (частина перша статті 110 ЦПК України).

У статті 113 ЦПК України передбачено, що якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Колегія суддів зауважує, що основним аргументом апеляційної скарги є незгода відповідача з висновком експерта в цій справі, однак, оскільки на спростування вказаного висновку експерта ОСОБА_1 не надав належних доказів, адже відповідач вказує лише на процедурні порушення під час проведення судової почеркознавчої експертизи, і не наводить жодних доводів щодо його недостатньої обґрунтованості, правильності чи неповноти, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновок експерта судово-почеркознавчої експертизи, проведеної під час розгляду цієї справи є належним і достовірним доказом на підтвердження того, що ОСОБА_2 не підписувала оспорюваних договорів.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 201/15019/14 зазначено, що якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, суд може призначити повторну експертизу, яка доручається іншому експертові (експертам).

Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Висновок визнається неповним, коли експерт не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання, у зв`язку з чим суд має обговорити питання про призначення додаткової або повторної експертизи залежно від обставин справи.

Відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Таким чином, процесуальним законом передбачено дві підстави для призначення судом повторної експертизи, а саме: у випадку, якщо висновок експерта суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності (постанова Верховного Суду від 29 грудня 2022 року у справі № 686/15304/14).

Судова експертиза у цій справі проведена атестованим судовим експертом, яка має відповідну освіту, необхідну для проведення такої експертизи, при цьому висновок експертизи відповідає вимогам чинного законодавства, не містить недоліків, які б породжували сумніви у правильності та обґрунтованості зроблених висновків

Крім того, посилаючись на проведення експертизи з порушенням вимог Інструкції, заявник не вказує, які саме положення порушенні експертами під час проведення експертизи та в чому вони полягають.

Натомість висновок експерта є належно обґрунтований та аргументований, його дослідницька частина узгоджується з підсумковими висновками експертизи та наявними у справі доказами, підстави для сумніву у його правильності у суду відсутні.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції належно дослідив зібрані у справі докази, зокрема висновок судово-почеркознавчої експертизи від 10.11.2025 №СЕ-19/108-25/21730-ПЧ, та надав їм відповідну оцінку за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, встановивши, що підпис у спірних договорах про передання майнових прав інтелектуальної власності на торгівельні марки виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання таких договорів недійсними.

Такі висновки відповідають встановленим обставинам справи, їх суд дійшов з дотриманням норм матеріального та процесуального права та не спростовані доводами апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги про визнання висновку експерта від 10.11.2025 № СЕ-19/108-25/21730-ПЧ необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, є безпідставними.

Доводи ОСОБА_1 щодо того, що склавши 08.09.2025 повідомлення про неможливість проведення судової експертизи, судовий експерт після цього не мав правових підстав повторно приймати до виконання ухвалу від 20.06.2025, оскільки подальше проведення дослідження судовим експертом було можливе лише за умов постановлення судом нової ухвали про призначення судової експертизи, колегія судді не приймає, оскільки наявність у матеріалах справи повідомлення судового експерта про неможливість проведення судової експертизи від 08.09.2025 № СЕ 19/108-25/16268-ПЧ жодним чином не впливає на результати проведеної судової почеркознавчої експертизи у справі.

Крім того, колегія суддів зауважує, що сторона відповідача не заперечувала ні проти проведення експертизи, ні проти надання експертові за порушеним клопотанням зразків почерку позивача, що були відібрані, зокрема, в судовому засіданні.

Відносини, щодо реєстрації договорів про передачу прав на торгівельні марки та промислові зразки регулюється Цивільним кодексом України, Законами України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», «Про охорону прав на промислові зразки»; Інструкцією про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстрів відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака (міжнародного знака) для товарів і послуг, затвердженою наказом Міністерства освіти та науки України №576 від 03.08.2001, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17.08.2001 №718/5909; Інструкцією про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на промисловий зразок та видачу ліцензії на використання промислового зразка, затвердженою наказом Міністерства освіти та науки України №574 від 03.08.2001, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17.08.2001 №716/5907.

Згідно з п. 7 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» власник свідоцтва може передавати будь-якій особі право власності на знак повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг, на підставі договору.

Відповідно до п. 4 ст. 20 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» власник патенту може передавати на підставі договору право власності на промисловий зразок будь-якій особі, яка стає правонаступником власника патенту.

Частиною другою статті 1114 ЦК України передбачено, що факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до цього Кодексу або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації.

За положеннями ч. 1 ст. 13 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», одночасно з публікацією відомостей про видачу свідоцтва Установа здійснює державну реєстрацію знака, для чого вносить до Реєстру відповідні відомості. Форма Реєстру та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності.

Отже, свідоцтво України на знак для товарів і послуг є чинним після державної реєстрації.

Таким чином, обов`язковій державній реєстрації підлягає не договір, а сам факт передачі виключних майнових прав інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг (промисловий зразок).

Отже, лише після державної реєстрації факту передання виключних майнових прав шляхом внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг (Державного реєстру патентів України на промислові зразки) відомостей про передачу майнових прав інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг (промисловий зразок), правонаступник набуває всіх прав інтелектуальної власності, передбачених законодавством.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на недійсність оскаржуваних правочинів, колегія суддів погоджується також із висновком місцевого суду, що сам лише факт визнання оспорюваних правочинів недійсними не забезпечить відновлення порушених прав позивача у повній мірі, оскільки наявність відповідних записів у Державному реєстрі свідоцтв України на торговельні марки стане перешкодою для внесення нових відомостей щодо права власності на торгівельні марки, а також буде фіксувати таке право за відповідачем.

Встановивши порушення прав ОСОБА_2 на володіння та користування торговельними марками, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що таке право належить захистити шляхом визнання договорів недійсними та скасування у Державному реєстрі свідоцтв України на торговельні марки записів стосовно реєстрації за ОСОБА_1 прав власника на спірні торговельні марки.

Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Наведені в обґрунтування апеляційної скарги доводи не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до повторювання аргументів, яким було надано вичерпну правову оцінку під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Яценка Д.В. – слід залишити без задоволення, а рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2026 року – без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Яценка Дмитра Валерійовича – залишити без задоволення.

Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 09 жовтня 2026 року.

Головуючий

Судді