Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №334/7673/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 09.10.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 334/7673/26 Головуючий у 1 інстанції Козлова Н.Ю.

Провадження № 22-ц/807/2125/26 Суддя доповідач Бредун Дмитро Сергійович

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Бредуна Д.С.,

суддів Сакояна Д.І., Салтан Л.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м.Запоріжжя від 18 серпня 2026 року про повернення позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Вовк Ірини Іванівни про внесення інформації до Єдиного державного реєстру нерухомості та повернення коштів, –

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

07 серпня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Вовк Ірини Іванівни в якій просила суд зобов`язати відповідача внести інформацію до Єдиного державного реєстру нерухомості, а саме: квартиру АДРЕСА_1 площею 45,54 кв. метрів; повернути кошти в сумі позову 982 000 гривень та застосувати до відповідача відповідні заходи щодо шахрайських дій, згідно із законодавством України.

Зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Дніпровського районного суду м.Запоріжжя від 10 серпня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Вовк Ірини Іванівни про внесення інформації до Єдиного державного реєстру нерухомості та повернення коштів залишено без руху та надано десятиденний строк для усунення недоліків, а саме: сформулювати зміст позовних вимог, навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються, визначити ціну позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, викласти обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначити докази, що підтверджують такі обставини. Навести перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви, зазначити щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів цих доказів, оформити письмові докази належним чином відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.95 ЦПК України.

Ухвалою Дніпровського районного суду м.Запоріжжя від 18 серпня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Вовк Ірини Іванівни про внесення інформації до Єдиного державного реєстру нерухомості та повернення коштів визнано неподаною та повернуто позивачу, на підставі того, що подана уточнена позовна заява ОСОБА_1 (замість клопотання про усунення недоліків) є формальною, не містить належного виконання вказівок суду, викладених в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 10 серпня 2026 року та жодним чином не усуває визначені процесуальні недоліки: відсутність доказів, неналежний зміст позовних вимог щодо моральної шкоди, несплата судового збору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивачка ОСОБА_1 24 серпня 2026 року (передано оператору поштового зв`язку 19 серпня 2026 року) подала апеляційну скаргу, в якій покликається на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Зазначає, що постановляючи оскаржувану ухвалу про повернення позовної заяви, суд дійшов помилкового висновку, що позивачем, на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, не усунуто недоліки позовної заяви та безпідставно застосовано частину 3 статті 185 ЦПК України. Вважає, що виконала вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху від 10 серпня 2026року, подавши уточнену редакцію позовної заяви.

В апеляційній скарзі скаржник не погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для звільнення позивача від сплати судового збору, адже до позовної заяви позивачем надано достатні докази на підтвердження скрутного матеріального становища позивача, а саме належні докази про відсутність доходу позивача. Вважає, що предметом позову є захист прав споживачів, що сам по собі вже звільняє позивача від сплати судового збору. Не погоджується скаржник і з висновками суду першої інстанції про невідповідність та неповноту доказів, долучених до позовної та уточненої позовної заяви, адже позивачем долучено всі наявні довідки та документи. Висновки суду першої інстанції щодо відсутності обґрунтування позову є помилковими, адже правову кваліфікацію позовних вимог дає саме суд. З наведених підстав просить ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Рух справи в суді апеляційної інстанції та відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 25 серпня 2026 року цивільну справу витребувано із Дніпровського районного суду м.Запоріжжя.

27 серпня 2026 року витребувана цивільна справа надійшла до апеляційного суду.

31 серпня 2026 року від скаржника ОСОБА_1 через канцелярію Запорізького апеляційного суду подано клопотання про долучення матеріалів по справі з додатками та клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 01 вересня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків.

Ухвалами Запорізького апеляційного суду від 11 вересня 2026 року відкрите апеляційне провадження у справі. Справу згідно ч.13 ст. 7, ч.2 ст. 369 ЦПК України постановлено розглядати в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Відповідачу роз`яснено право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у письмовій формі.

Відзив на апеляційну скаргу у справі не надходив, що згідно ч.3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Апеляційний розгляд справи.

Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду від 18 серпня 2026 року в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, що підтверджується повідомленням рекомендованої кореспонденції про особисте отримання скаржником (22.09.2026) та відповідачем (21.09.2026) копії ухвали про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до апеляційного розгляду.

Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно ч. 2 ст. 369 ЦПК України ухвали суду зазначені, зокрема у п.6 ч.1 ст. 353 ЦПК України (повернення заяви позивачеві (заявникові), розглядають суди апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи).

Відповідно до ч.13 статті 7ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axenv. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «VarelaAssalino v. Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках, влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, судова колегія вважає таке.

Фактичні обставини справи та мотиви суду першої інстанції.

07 серпня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду м.Запоріжжя з позовною заявою до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Вовк Ірини Іванівни про внесення інформації до Єдиного державного реєстру нерухомості та повернення коштів.

В позовній заяві просила:

– зобов`язати відповідача внести інформацію до Єдиного державного реєстру нерухомості щодо квартири АДРЕСА_2 площею 45,54 кв. метрів;

– повернути на картковий рахунок позивача кошти в сумі позову 982 000 гривень;

– застосувати до відповідача відповідні заходи щодо шахрайських дій, згідно з законодавством України.

Ухвалою Дніпровського районного суду м.Запоріжжя від 10 серпня 2026 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу в десятиденний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви, а саме надати суду позовну заяву з додатками, яка відповідатиме вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України та сплатити судовий збір за подання позовної заяви до суду.

Залишаючи заяву без руху та надаючи термін для усунення зазначених судом недоліків, суд першої інстанції посилався на те, що звертаючись із вказаними позовними вимогами, позивач, всупереч вимогам ст.ст. 175-177 ЦПК України не вказує обставини, якими позивач обґрунтовує кожну із таких вимог; не зазначає перелік документів та інші докази, що додаються до заяви або докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою, не зазначає щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів доказів, копії яких додано до заяви. У тексті позовної заяви позивач висловлює вимогу про стягнення з відповідача моральної шкоди, однак зміст таких позовних вимог у позові не відображено. У позовній заяві зазначає ціну позову, проте не наводить обґрунтування грошової оцінки позовних вимог. Надане клопотання про звільнення від сплати судового збору не обґрунтоване та не підтверджене жодними доказами. Також судом першої інстанції роз`яснено, що вимога щодо покарання відповідача за вчинення шахрайських дій не може бути предметом розгляду у цивільному провадженні.

Вищевказану ухвалу суду від 10 серпня 2026 року про залишення позовної заяви без руху було направлено позивачу за адресою, що зазначена в позовній заяві.

Інформація про день отримання позивачкою ухвали від 10 серпня 2026 року у справі відсутня.

На виконання вимог ухвали Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 10 серпня 2026 року, позивачкою ОСОБА_1 було подано уточнену позовну заяву, в якій вона просить: звільнити її від сплати судового збору, виправити помилку в Єдиному державному реєстрі нерухомості щодо квартири за адресою: АДРЕСА_3 , повернути кошти в сумі позову у розмірі 982000 грн на рахунок позивача та вжити до відповідача відповідні заходи щодо шахрайських дій, згідно із законодавством України.

Дослідивши подану позивачкою уточнену позовну заяву та додані до неї матеріали, суд першої інстанції дійшов висновку, що недоліки позивачем взагалі не усунуто, а наведені нею докази не можуть бути прийняті судом для відкриття провадження у справі з огляду на те, що предметом позову не може бути захист прав споживачів, адже відповідачем у справі визначено приватного нотаріуса, а відносини між громадянином та нотаріусом регулюються Законом України «Про нотаріат» та є публічно-правовими або спеціальними цивільно-правовими функціями держави, які делеговані нотаріусу та не є послугами у розумінні законодавства про захист прав споживачів.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції врахував те, що уточнена позовна заява містить ще й інші позовні вимоги, крім позовних вимог, зазначених в первісній позовній заяві (виправити помилку в реєстрі нерухомого майна відносно квартири за адресою: АДРЕСА_3 , замість первинно вказаної кв. АДРЕСА_1 ), що на думку суду свідчить, що позивачем фактично подано нову позовну заяву, яка містить нові позовні вимоги та не містить обставин, якими позивач обґрунтовує кожну з позовних вимог.

При постановленні ухвали про повернення позовної заяви, суд також вказав, що вимога щодо вжиття заходів відносно відповідача стосовно її шахрайських дій дублюється в уточненій позовній заяві, хоча судом в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, зазначено, що в межах цивільного судочинства суд позбавлений процесуальних повноважень розслідувати «шахрайські дії» чи карати за них.

Вищенаведене, на думку суду, свідчить про те, що позивач не усунула недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі суду від 10 серпня 2026 року, а подана уточнена позовна заява є формальною, не містить належного виконання вказівок суду, викладених в ухвалі від 10.08.2026 та жодним чином не усуває визначені процесуальні недоліки (відсутні докази, неналежний зміст позовних вимог щодо моральної шкоди, несплата судового збору).

Позиція апеляційного суду.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі ЄУН №638/2304/17, Провадження №61-2417сво19).

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не в повному обсязі.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Аналіз зазначених норм права вказує на те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Водночас право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.

Відповідно до частин 1-4 статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити:

1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;

4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору;

7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;

8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи;

10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Частина перша статті 185 ЦПК України передбачає, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (частина друга статті 185 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Частина четверта статті 185 ЦПК України передбачає, що крім цього, заява повертається у випадках, коли:

1) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;

2) порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу);

3) до постановлення ухвали про відкриття провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору або заява про відкликання позовної заяви;

4) відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи;

6) позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду;

7) до заяви не додано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадку, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом.

Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків. Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено. Копія позовної заяви залишається в суді. У разі скасування ухвали про повернення позовної заяви та направлення справи для продовження розгляду суд не має права повторно повертати позовну заяву. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви (частини п`ята, шоста, сьома статті 185 ЦПК України).

Відповідно до частини 5 статті 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право.

Зміст та обсяг порушеного права і виклад обставин, якими воно підтверджується, у кожному конкретному випадку можуть бути різними, але разом із цим принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові рамки події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних з визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною (ця позиція неодноразово була висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у справі № 640/7310/19).

Суд першої інстанції в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначив, що позивачці необхідно: сформулювати зміст позовних вимог; навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; визначити ціну позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; викласти обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги та зазначити докази, що підтверджують такі обставини; навести перелік документів та інших доказів, що додаються до позову, зазначивши про їх наявність у позивача чи іншої особи; оформити письмові докази належним чином відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 95 ЦПК України.

Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2020 року у справі №761/41071/19 (провадження №61-2192св20) дійшов висновку, що незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для визнання позовної заяви неподаною і повернення позивачеві.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, а встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову – обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Згідно із вимогами частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Як роз`яснено в пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» № 2 від 12 червня 2009 року, подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред`явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику.

Позивач на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини. Невідповідність зазначених у заяві обставин чи доказів на підтвердження позовних вимог не перешкоджає розгляду справи, оскільки може бути підставою для відмови у задоволенні позову по суті, а не для визнання позовної заяви неподаною.

Отже неподання позивачем доказів на підтвердження своїх вимог не перешкоджає розгляду справи, оскільки може бути підставою для залишення позовної заяви без задоволення, а не для повернення позовної заяви позивачеві. Тому висновки суду першої інстанції в цій частині не стільки вказують на недоліки позовної заяви, скільки фактично містять судження, що стосуються суті питання щодо достатності доказів для ухвалення судом рішення по суті спору.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості (статті 12, 13 ЦПК України).

З огляду на принцип диспозитивності у цивільному процесі особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Питання про належність і допустимість доказів, їх оцінку, суд має вирішувати під час ухвалення судового рішення, а не на стадії прийняття позовної заяви до розгляду, оскільки подання доказів стороною у справі на обґрунтування своїх вимог є правом, а не обов`язком особи.

Розглядаючи справу по суті суд оцінює надані докази, на підставі яких приймає судове рішення. Неподання достатніх доказів, так само як і не посилання на них у позові не може бути підставою відмови особі у доступі до правосуддя.

Верховний Суд у своїх постановах, зокрема від 06 грудня 2023 року у справі № 337/804/23, від 08 квітня 2020 року у справі № 761/41071/19 та від 25 січня 2021 року у справі № 308/13063/19 також звертав увагу, що на стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання достатності доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог, а кожна сторона може розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій, відсутність певних доказів не перешкоджає розгляду справи, за результатами якого вирішується питання про доведеність чи недоведеність пред`явлених позовних вимог, оцінка доказів є можливою виключно на стадії розгляду справи по суті.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 25 січня 2024 року в справі № 320/14843/23, неповнота, навіть очевидна з точки зору професійного судді, з якою позивач обґрунтував позовні вимоги, в тому числі й щодо правової підстави позову, а також ненадання доказів на підтвердження позовних вимог не можуть бути підставою для залишення позовної заяви без руху та повернення позовної заяви позивачу в подальшому.

Виходячи з наведеного, суд при вирішенні питання щодо відкриття провадження у справі не може давати оцінку зазначеним позивачем доказам, їх достатності, вимагати надання доказів, встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги, що відповідно не може слугувати підставою для повернення позовної заяви.

При вирішенні питання про прийняття позовної заяви до розгляду суддя лише перевіряє, чи має заявник відповідно до статті 4 ЦПК України право на порушення справи, чи відповідають форма і зміст заяви вимогам, чи дотримані правила підсудності та чи не має інших, встановлених законом перешкод для порушення справи в суді.

У постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 зазначено, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Щодо невиконання вимоги про несплату судового збору, судом першої інстанції зроблено передчасні висновки про невиконання зазначеної вимоги, адже позивачем двічі подані клопотання про звільнення від сплати судового збору (як з позовною заявою, так і з уточненою позовною заявою), які так і не були вирішені судом першої інстанції (під час винесення ухвали про залишення позовної заяви без руху, та винесення ухвали про повернення позовної заяви позивачу). Посилання суду, що клопотання не обґрунтоване і не підтверджене доказами, не звільняло суд від обов`язку вирішити таке клопотання по суті. Подання клопотання про звільнення від сплати судового збору потребує його мотивованого вирішення судом з оцінкою наведених підстав і поданих доказів. Саме звернення з таким клопотанням не означає автоматичного звільнення від сплати збору. Водночас у разі відмови в його задоволенні особі має бути забезпечено реальну можливість виконати вимогу про сплату судового збору з урахуванням результату розгляду клопотання. Тому визнання неподаною і повернення позову, чи іншого процесуального звернення є невиправданим зі сторони суду першої інстанції.

Реалізація особою процесуального права на подання клопотання про звільнення від сплати судового збору не може оцінюватись судом як невиконання вимог ухвали суду про сплату судового збору та мати наслідком повернення позовної заяви, оскільки це за процедурою порушує право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

У справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»).

Надмірний формалізм під час вирішення питання про відкриття провадження у справі суперечить принципу верховенства права, завданням цивільного судочинства та порушує гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, право на доступ до суду.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 21 квітня 2021 року у справі 216/4979/19.

Отже, висновки суду, які зазначені в оскаржуваній ухвалі щодо невиконання позивачем вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, є формальними та сумнівними з точки зору дотримання права позивача на доступ до правосуддя, проголошеного статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції, і не можуть бути визнані належною підставою для позбавлення позивача права на звернення в судовому порядку за захистом порушених прав та інтересів, як складової частини права на справедливий суд.

Аналізуючи фактичні обставини справи та вимоги процесуального права, колегія суддів вважає, що в суду першої інстанції не було обґрунтованих підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Вовк Ірини Іванівни про внесення інформації до Єдиного державного реєстру нерухомості та повернення коштів, а тому оскаржуване судове рішення не може вважатися законним та обґрунтованим.

Окремо слід звернути увагу на передчасність прийнятого судом рішення. Так ухвалою від 10 серпня 2026 року позивачці надано десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви. Однак уже 18 серпня 2026 року суд визнав заяву неподаною та повернув її. Навіть у разі вручення ухвали в день її постановлення наданий судом строк на момент повернення заяви не закінчився. Подання позивачкою уточненої редакції позовної заяви до закінчення цього строку саме собою не скорочувало строку для усунення недоліків. Отже, застосування судом наслідків, передбачених частиною третьою статті 185 ЦПК України, було передчасним.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження, висновок суду першої інстанції про повернення заяви є передчасним, таким, що не відповідає процесуальним вимогам та суперечить принципу доступності до судового захисту, тому згідно з вимогами ст. 379 ЦПК України, ухвалу слід скасувати та направити матеріали справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, Запорізький апеляційний суд, –

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Дніпровського районного суду м.Запоріжжя від 18 серпня 2026 року у цій справі скасувати.

Направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач: Д.С. Бредун

Суддя: Д.І. Сакоян

Суддя: Л.Г. Салтан