Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №331/6600/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 07.10.2026 Справа № 331/6600/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №331/6600/25 Головуючий у 1- інстанції Губанов Р.О.

Провадження № 22-ц/807/2063/26 Суддя-доповідач Мінгазов Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Мінгазова Р.В.,

суддів: Бредуна Д.С.,

Кочеткової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Камалової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» в особі представника Лисенка Дмитра Вячеславовича на заочне рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 16 липня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2025 року ТОВ «Українські фінансові операції» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26.08.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 4919703 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Договором передбачено всі його істотні умови. Позичальник на виконання умов цього договору отримав кредит в сумі 29900,00 грн.

Внаслідок невиконання умов договору відповідачем, виникла заборгованість в сумі 119899,00 грн., яка складається з 29900,00 грн. – заборгованість за кредитом; 75049,00 грн. – заборгованість за нарахованими процентами; 14950,00 грн. – заборгованість по нарахованим штрафам/неустойкам.

02.06.2025 між ТОВ «Лінеура Україна» і ТОВ «Українські фінансові операції» укладено Договір факторингу 02-1/06/2025 у відповідності до умов якого позивач набув право вимоги до відповідача.

Виходячи з наведеного, посилаючись на норми ст. ст. 514, 516, 525, 526, 530, 553, 554, 1046, 1048, 1049 ЦК України, ТОВ «Українські фінансові операції» просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за Кредитним договором № 4919703 в сумі 128570,00 грн. (тіло і проценти, без штрафів), а також понесені судові витрати.

Заочним рішенням Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 16 липня 2026 року позовні вимоги ТОВ «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4919703 в сумі 59800,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» суму 1126,65 грн. витрат по сплаті судового збору та 1395,03 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В задоволенні решти позову відмовлено.

Не погодившись із судовим рішенням в частині відмови у стягненні процентів за користування коштами, ТОВ «Українські фінансові операції» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалити нове рішення про задоволення позову щодо стягнення з відповідача заборгованості зі сплати процентів за період із 26.08.2024 по 21.08.2025 у загальній сумі 107 640 грн, розрахованій виходячи з максимальної денної ставки 1 %.

В апеляційній скарзі ТОВ «Українські фінансові операції» зазначає, що суд першої інстанції порушив принцип диспозитивності (ст. 13, 264 ЦПК України), довільно звівши суму процентів до розміру тіла кредиту за відсутності зустрічного позову відповідача, а також наголошує на тому, що оскільки кредитний договір укладено 26.08.2024 (після набрання чинності Законом № 3498-IX), умова про денну ставку 2,5 % є нікчемною в силу ч. 5 ст. 8 та ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», а суд був зобов`язаний самостійно здійснити перерахунок заборгованості за законною ставкою 1 % на день за заявлений період з 26.08.2024 по 21.08.2025. Крім того, скаржник звертає увагу на те, що суд першої інстанції необґрунтовано застосував правові висновки Верховного Суду щодо зменшення неустойки (штрафів, пені) та процентів річних як відповідальності за прострочення зобов`язання до спірних правовідносин.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не надав.

В судовому засіданні представник ТОВ «Українські фінансові операції» Лисенко Д.В. апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі та просив задовольнити.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржуване рішення вказаним вимогам відповідає не в повній мірі.

Заочне рішення суду першої інстанції в частині стягнення тіла кредиту в розмірі 29900 грн сторонами не оскаржується, а тому апеляційним судом законність рішення в цій частині не перевіряється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наведені в скарзі доводи та врахувавши практику Верховного Суду, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 26.08.2024 ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 уклали договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4919703 (а.с. 20 – 30).

Договір укладено в електронній формі.

У договорі визначені умови надання кредиту у сумі 29900,00 грн, процентна ставка, строк дії договору. Договір має реквізити банківської картки позичальника.

До договору додано паспорт споживчого кредиту (а.с. 17 - 19).

26.08.2024 на банківську картку емітованою на ім`я ОСОБА_1 ТОВ «Пейтек Україна» перераховані кошти в сумі 29900,00 грн, що підтверджується листом вказаного ТОВ вих. № 20250610-487 від 10.06.2025 (а.с. 42) та інформацією АТ КБ «ПРИВАТБАНК», яка міститься у листі № 260108/41758-БТ від 12.01.2026 з додатком (а.с. 153 - 155).

Згідно із розрахунком заборгованості, виконаного первісним кредитором, заборгованість відповідача за договором № 4919703 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 26.08.2024 станом на 02.06.2025 становила 119899,00 грн, яка складається з 29900,00 грн – заборгованість за кредитом; 75049,00 грн – заборгованість за нарахованими процентами; 14950,00 грн – заборгованість по нарахованим штрафам/неустойкам.

02.06.2025 відповідно до Договору факторингу № 02-1/06/2025 укладеного між ТОВ «Лінеура Україна» і ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ», додатків до нього платіжної інструкції кредитового переказу коштів і реєстру до нього (а.с. 56-57) до ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 4919703.

Позивачем, після набуття права грошової вимоги до відповідача за договором № 4919703, в межах строку його дії, а саме в період з 03.06.2025 по 20.08.2025 нараховано проценти за стандартною процентною ставкою у розмірі 1 % на суму 23621,00 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 (реєстраційний номер у ЄДРСР 125540068), та виходив з того що, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заявлений до стягнення розмір процентів за кредитним договором підлягає зменшенню з 98670 грн до 29900,00 грн, що відповідатиме вищезазначеним принципам розумності, справедливості та пропорційності.

Однак колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції в цій частині.

З матеріалів справи вбачається, що стандартна процентна ставка за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4919703 становить 1,00 % за кожен день, (п.1.4.1), знижена процентна ставка становить 0,85 % за кожен день (п. 1.4.2), строк кредитування – 360 днів (п. 1.3)

Таким чином, загальний розмір відсотків, які мав сплатити ОСОБА_1 за вказаним договором складає 107640 грн (360*29900*1%) – за стандартною процентною ставкою, та 91494 грн (360*29900*0,85%) - за зниженою процентною ставкою.

Відповідно до статей 526, 530, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з частиною першою статті 1048 та статтею 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Визначені договором проценти за користування кредитом у загальному розмірі 107640 грн – за стандартною процентною ставкою, або 91494 грн – за зниженою процентною ставкою, в межах строку кредитування, є передбаченою договором платою за правомірне користування кредитними коштами, а не заходами цивільно-правової відповідальності, що повністю відповідає правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 та постанові від 09.10.2024 у справі № 582/202/22.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07.09.2026 у справі № 552/672/23 зазначено, що оспорюваність умови чи договору або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги застосувати не може, і за відсутності прямої нікчемності умови суд не вправі самостійно зменшувати розмір нарахованих процентів, якщо відповідачем такий договір не оспорювався. Оскільки відповідач зустрічних вимог про визнання умов договору недійсними не заявляв, презумпцію правомірності договору не спростував та належного контррозрахунку суду не надав, підстави для визнання спірних умов договору нікчемними та відмови у стягненні частини процентів у суду першої інстанції були відсутні.

Вирішуючи питання про розмір відсотків, які має сплатити відповідач у цій справі, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Частиною другою статті 264 ЦПК України визначено, що при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, апеляційним судом встановлено, що звертаючись до суду ТОВ «Українські фінансові операції» заявляло вимогу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 128570 грн., яка складається з 29900 грн – сума заборгованості за основним боргом, та 98670 грн – суми заборгованості за відсотками.

З огляду на викладене, враховуючи вимоги позовної заяви, апеляційний суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом є законними, однак належною сумою відсотків, яка підлягає стягненню є 98670 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення відсотків за користування кредитними коштами підлягають задоволенню у повному обсязі, відповідно до позовної заяви, а загальний розмір стягуваної заборгованості за договором становить 128570 грн, з яких 29900,00 гривень основного боргу, 98670 грн заборгованості по процентах.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на допущені судом першої інстанції порушення, заочне рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 16 липня 2026 року в частині суми процентів, які підлягають стягненою з відповідача підлягає зміні.

В іншій частині заочне рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 16 липня 2026 року відповідно до правил статті 367 ЦПК України не переглядається.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 376, 381, 383 ЦПК України суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» задовольнити.

Заочне рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 16 липня 2026 року у цій справі змінити в частині стягнення суми заборгованості за кредитним договором № 4919703 від 26.08.2024.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, будинок 27, приміщення 2, ідентифікаційний код: ЄДРПОУ 40966896) заборгованість за кредитним договором № 4919703 від 26.08.2024 в загальному розмірі 128570 (сто двадцять вісім тисяч п`ятсот сімдесят) грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови суду виготовлено 12.10.2026.

Головуючий: Р.В. Мінгазов

Судді Д.С. Бредун

І.В. Кочеткова