Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №640/5923/21 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/5923/21 Суддя (судді) першої інстанції: Микитюк Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Говоруна О.В.,

Попової О.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тродар» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тродар» звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у місті Києві, в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 10.11.2020 №00018940702 та №00018900702.

Позов обґрунтовано неправомірністю та необґрунтованістю висновків контролюючого органу про виявлені під час перевірки нібито порушення платником податків вимог чинного законодавства та прийняті за результатами таких висновків неправомірні податкові повідомлення-рішення.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року позовні вимоги - задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 10.11.2020 №00018940702 та №00018900702.

Відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволення позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскільки у разі списання товаро-матеріальних цінностей, у зв`язку з визнанням їх непридатними для використання, такі товарно-матеріальні цінності не можуть бути використані у межах господарської діяльності підприємства.

На думку апелянта, при списанні таких товарів платник зобов`язаний визначити податкові зобов`язання з ПДВ за основною ставкою згідно з підпунктом «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України, виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 ПК України і розділу V Кодексу та скласти не пізніше останнього дня звітного (податковою) періоду, та зареєструвати в ЄРПН в терміни, встановлені Кодексом для такої реєстрації, податкову накладну, оскільки такі товари не використовуються в оподатковуваних операціях.

Відтак, в порушення п.189.1 ст. 189, п. 198.5 ст. 198 ПК України, ТОВ «Тродар» занижено суму податкових зобов`язань з ПДВ у розмір 12742,00 грн, в тому числі: за червень 2020 року у розмір 4379,00 грн, за липень 2020 року, у розмірі 8363,00 грн на суму списаних ТМЦ, які втратили товарний вигляд та не складено не пізніше останнього дня звітного податкового періоду і не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних, зведену податкову накладну, оскільки такі товари не використовуються в оподаткованих операціях.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено про те, що при придбанні (транспортуванні) в нерезидента овочів (цибуля ріпчаста свіжа, диня свіжа) їх частина була пошкоджена, що призвело до їх непридатності для подальшої реалізації. Відтак, як вказує похивач, у разі виявлення неякісних (які не підлягають подальшій реалізації) товарів, включаючи термін придатності яких закінчився, у суб`єкта господарювання виникає обов`язок щодо їх утилізації (знищення). Утилізація (знищення, вилучення з обігу) за своєю сутністю зумовлена звичайним перебігом господарської діяльності.

Оскільки доставка ТМЦ даним покупцям здійснювалася вантажним автотранспортом, яким дані товари доставлялись від нерезидента, та пунктом розвантаження при операціях із імпорту (придбання у нерезидента) овочів визначені адреси покупців ТОВ «Тродар» і в ході проведення перевірки позивач надавав документи щодо зміни адреси розвантаження товарів, проте контролюючий орган не взяв їх до уваги, та вказав в акті перевірки про відсутність підтвердження транспортування товару, вказане свідчить про безпідставність винесених рішень.

Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем подано декларацію з податку на додану вартість за липень 2020 року від 20.08.2020, в якій задекларовано: податкові зобов`язання 174376,00 грн (рядок 9); податковий кредит 1060356,00 грн (рядок 17); від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду 885980,00 грн (рядок 19); сума від`ємного значення, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 ПК України на момент подання декларації 954036,00грн (рядок 19.1); сума від`ємного значення, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 ПК України на момент подання декларації 885980,00 грн, яка: зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного кредиту наступного звітного (податкового) періоду 885980,00 грн (рядок 20.3); сума від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду 885980,00 грн (рядок 21).

У свою чергу, Головним управління Державної податкової служби у місті Києві проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Тродар», з питань законності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 000 грн за липень 2020 року, за результатами якої контролюючим органом складено акт №148/26-15-07-02-01/42585850.

У відповідності до висновків перевірки дотримання податкового законодавства при декларуванні за липень 2020 року у декларації від`ємного значення з ПДВ, яке визначене з урахуванням від`ємного значення з податку на додану вартість, задекларованого у попередньому звітному періоді за червень 2020 року, встановлено порушення платником податків:

1) п. 189.1 ст. 189, п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 2755-VI, зі змінами та доповненнями, в результаті чого було встановлено завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду з податку на додану вартість на загальну у 12742,00 грн, в тому числі: за липень 2020 року у сумі 12742, 00 грн, оскільки ним завищено від`ємне значення з ПДВ, що зараховується до складу наступного звітного періоду, на суму 12742,00 грн.

2) п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI, зі змінами і доповненнями, в частині відсутності реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму 63710,00 грн, крім того ПДВ 12742,00 грн, в тому числі: за червень 2020 року у розмірі 4379,00 грн, за липень 2020 року у розмірі 8363,00 грн.

3) у ТОВ «Тродар» не виникає правових підстав для складання та реєстрації в ЄРПН податкових накладних на поставку динь свіжих, код УКТЗЕД 807190090, в адресу ТОВ «Ренет 17» (код ЄДРПОУ 41378498) на суму ПДВ 73025,00 грн; для складання та реєстрації в ЄРПН податкових накладних на поставку динь свіжих (код УКТЗЕД 0807190090), цибулі ріпчастої свіжої (код УКТЗЕД 101900), абрикосів свіжих (код за УКТЗЕД 0809100000), в адресу ТОВ «Брокінтерком» (код ЄДРПОУ 39800840) на суму 409861,00 грн; для складання та реєстрації в ЄРПН податкових накладних на поставку динь свіжих, код УКТЗЕД 0807190090 в адресу ТОВ «Українська фруктово-овочева корпорація» (код за ЄДРПОУ 38467755) на суму ПДВ 24120,00 грн.

На підставі наведених висновків акту перевірки, ГУ ДПС у м. Києві прийняло податкові повідомлення-рішення:

- № 00018900702 від 10.11.2020 про завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 12742,00 грн;

- № 00018940702 від 10.11.2020 про збільшення на 507 006 грн та зменшення на 507 006 грн податкових зобов`язань для цілей розділу V Податкового кодексу України.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки контролюючим органом не було доведено та надано суду належних доказів відсутності реального характеру господарських операцій між позивачем та ТОВ «Ренет 17», ТОВ «Брокінтерком», «Українська фруктово-овочева корпорація», а всі податкові накладні, які відображені у складі податкового кредиту, належним чином зареєстровані в ЄРПН та не були зупинені контролюючим органом, тому вказане свідчить про протиправність та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.11.2020 №00018940702 та №00018900702.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

У силу вимог частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У силу вимог пп.14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України - податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду.

Підпунктом «а» п. 198.1, п.198.2, п.198.3 статті 198 ПК України закріплено право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3).

Згідно із п. 198.5 ст. 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З метою застосування цього пункту податкові зобов`язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах: придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання; придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 198.6 статті 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

При цьому, Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до статті 1 вказаного Закону - первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі статтею 9 вказаного Закону - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документа не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Отже, оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, які пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податку, а також відповідають змісту й обсягу, відображеному в укладених платником податку договорах та складених на їх підставі первинних документах, тому у разі якщо певна господарська операція не здійснювалась, визначення податкового кредиту було б безпідставним і сума ПДВ не підлягала би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, а також доказів сплати постачальнику сум ПДВ у складі вартості товару.

Як свідчать матеріали справи, ТОВ «Тродар» за перевіряємий період придбало (імпорт) у продавців товар: дині свіжі - 152000 кг, цибуля ріпчаста свіжа - 222892,5 кг, вказаний товар реалізований в наслідок чого позивач отримав прибуток, який у відповідності до вимог законодавства був відображений на рахунках бухгалтерського обліку, на віть попри те, що незначна частини товарів (диня свіжа - 3662 кг, цибуля ріпчаста свіжа - 3715 кг) утилізована, як така, яка не була придатна до реалізації.

У свою чергу, частиною третьою статті 7 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 №023-ХІІ, визначено, що для продукції, споживчі властивості якої можуть з часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров`я, майна споживачів і навколишнього природного середовища, встановлюється строк придатності, який зазначається на етикетках, упаковці або в інших документах, що додаються до неї при продажу, і який вважається гарантійним строком.

Строк придатності обчислюється починаючи від дати виготовлення, яка також зазначається на етикетці або в інших документах, і визначається або часом, протягом якого товар є придатним для використання, або датою, до настання якої товар є придатним для використання.

Продаж товарів, на яких строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативно-правових актів, а також товарів, строк придатності яких минув, забороняється.

Відповідно до статтей 5-6 Закону України «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції» від 14.01.2000 за №1393-ХІV неякісна та небезпечна продукція підлягає обов`язковому вилученню з обігу.

Неякісна та небезпечна продукція підлягає обов`язковому вилученню з обігу.

Вилучення неякісної та небезпечної продукції з обігу здійснюється власником цієї продукції за його рішенням або за рішенням спеціально уповноважених органів виконавчої влади відповідно до їх повноважень.

Власник продукції зобов`язаний вилучити з обігу неякісну та небезпечну продукцію, привести її, при можливості, у відповідність з вимогами відповідних нормативно-правових актів або забезпечити переробку, утилізацію чи знищення такої продукції у порядку, передбаченому цим Законом.

Отже, в разі виявлення неякісних, товарів котрі втратили споживчі властивості, та вигляд, включаючи термін придатності яких закінчився, у суб`єкта господарювання виникає обов`язок щодо їх утилізації (знищення).

Утилізація за своєю сутністю зумовлена звичайним перебігом господарської діяльності. Відтак, якщо брак, псування, закінчення строку придатності частини товарів відбулось за об`єктивних (тобто без проявів недбалості), таких що не перебували в прямій залежності від платника податку на додану вартість причин, сама по собі утилізація (списання) частини таких товарів в майбутньому та набуття такими статусу небезпечних не може свідчити про негосподарський характер операції з придбання товарів (лікарських засобів).

Відтак, якщо операції зі утилізації зіпсованих товарів (цибуля ріпчаста свіжа, диня свіжа) та набуття ними статусу небезпечних поставлені в залежність від діяльності платника податків, яка обумовлена господарською, тобто такою що спрямована на отримання доходу, діяльністю у платника податку на додану вартість не виникає передбаченого пунктом 198.5 статті 198 ПК України обов`язку щодо визначення зобов`язань з податку на додану вартість.

Вказану позицію підтримано Верховним Судом у постанові від 19.06.2020 у справі №160/1446/19.

З огляду на вказане, підстави для наявності у позивача обов`язку нараховувати податкові зобов`язання з ПДВ та реєструвати відповідні податкові накладні на суми списаних (утилізованих) товарів - відсутні.

Щодо висновку контролюючого органу про відсутності у ТОВ "Тродар" правових підстав для складання та реєстрації в ЄРПН податкових накладних на поставку: динь свіжих, код УКТЗЕД 807190090, на адресу ТОВ «Ренет 17» (код ЄДРПОУ 41378498) на суму ПДВ 73025,00 грн; динь свіжих (код УКТЗЕД 0807190090), цибулі ріпчастої свіжої (код УКТЗЕД 101900), абрикосів свіжих (код за УКТЗЕД 0809100000), в адресу ТОВ «Брокінтерком» (код ЄДРПОУ 39800840) на суму 409861,00 грн; динь свіжих, код УКТЗЕД 0807190090 на адресу ТОВ «Українська фруктово-овочева корпорація» (код ЄДРПОУ 38467755) на суму ПДВ 24120,00 грн, слід зазначити таке.

Згідно підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПК України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством України.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У відповідності до пункту 44.2 статті 44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватися відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Таким чином, фінансовий результат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, які є підставою для формування податкового обліку платника податків. Податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

Як свідчать матеріали справи, під час проведення перевірки від 16.10.2020 за №148/26-15-07-02-01/42585850, контролюючий орган дійшов до переконання, що згідно документів, наданих під час перевірки, даних інформаційних джерел на рівні ДПС, перевіркою не підтверджено здійснення відвантаження, перевезення та доставку динь свіжих в адресу ТОВ «Ренет 17», однак, за даними бухгалтерського обліку вказаний товар списано у зв`язку із його реалізацією та не обліковується у складі залишків товарних запасів станом на 31.07.2020.

Як наслідок, у ТОВ «Тродар» не виникає правових підстав для складання та реєстрації в ЄРПН податкових накладних на адресу ТОВ «Ренет 17», що в свою чергу виключає можливість для декларування вказаних операцій й віднесення сум ТОВ «Ренет 17» в розмірі 73025 грн до складу податкового кредиту у декларації з податку на додану вартість за липень 2020 року.

Також, згідно документів, наданих під час перевірки, даних інформаційних джерел на рівні ДПС, перевіркою не підтверджено здійснення відвантаження, перевезення та доставку динь свіжих в адресу ТОВ «Брокінтерком», однак, за даними бухгалтерського обліку вказаний товар списано у зв`язку із його реалізацією та не обліковується у складі залишків товарних запасів станом на 31.07.2020.

Крім того, згідно документів, наданих під час перевірки, даних інформаційних джерел на рівні ДПС, перевіркою не підтверджено здійснення відвантаження, перевезення та доставку динь свіжих в адресу ТОВ «Українська фруктово-овочева корпорація», однак, за даними бухгалтерського обліку вказаний товар списано у зв`язку із його реалізацією та не обліковується у складі залишків товарних запасів станом на 31.07.2020.

Надаючи оцінку доводам податкового органу щодо відсутності у контрагента позивача необхідної кількості штатних та найманих працівників та власного та/або орендованого спеціального обладнання та техніки для виконання такого об`єму поставок, суд враховує неодноразово висловлену позицію Верховного Суду, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо.

Так у постанові від 03.09.2019 у справі №810/3790/17 Верховний Суд вказав, що висновки про відсутність у контрагентів (по ланцюгу постачання) трудових та матеріально - технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, наявної в базі даних ДФС, проте податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган.

Слід зауважити, що наявна в контролюючого органу податкова інформація про контрагентів позивача не є належним доказом безтоварності спірних господарських операцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок/надання послуг, як у дослідженому судом випадку, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26.03.2019 по справі №804/13206/13, від 02.04.2019 року по справі №804/1444/14, від 09.04.2019 по справі №822/1602/13-а. від 27.04.2022 по справі №520/6607/21.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 17 листопада 2020 року у справі № 816/5040/14 норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Крім того, жодна норма законодавства не встановлює обов`язку покупця бути обізнаним про джерело походження товару та обов`язку з контролю за дотриманням попередніми контрагентами постачальника правил оподаткування, позивач не наділений правом вимагати від контрагента документи, що підтверджують факт придбання останнім товару або послуг по ланцюгу.

До того ж, порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

При цьому, контролюючі органи не наділені повноваженнями на перевірку економічної доцільності рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов`язань тощо).

Отже, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 10.03.2020 у справі №822/1284/15 та від 30.10.2018 по справі №826/16134/14.

Так, з матералів справи вбачається, що поставки товарів здійснювались на виконання договорів укладених між ТОВ «Тродар» та ТОВ «Ренет 17» за №20/07-01 від 10.07.2020; між позивачем та ТОВ «Брокінтерком» за №19/10-01 від 14.10.2019, додаткової угоди №1 від 27.12.2019 до договору поставки №19/10-01 від 14.10.2019; між позивачем та ТОВ «Українська фруктово-овочева корпорація» за №20/04-01 від 02.04.2020.

Відповідно до вищевказаних договорів, перехід права власності відбувається в момент передачі товарів, що оформляється видатковою накладною.

Можливі базиси поставки у відповідності до Інкотермс 2010 «FCA» - склад постачальника або «CPТ» склад Покупця.

У свою чергу, товари постачалися до покупця вантажним автотранспортом, яким дані товари доставлялися від нерезидента.

Відповідно, при базисі поставки «СРТ» - склад покупця вказано адреси (м. Вишневе, вул. Київська, 6В, м. Вишневе вул. Промислова, 5).

Вказане свідчить про помилковість доводів відповідача про відсутність підтвердження поставок товаро-матеріальних цінностей, оскільки самими умовами договорів визначено адреси доставки товару, та правилами міжнародних перевезень не заборонено під час здійснення перевезення товару змінювати адресу розвантаження.

При цьому, суд звертає увагу на те, що в акті перевірки контролюючим органом при оцінці господарських взаємовідносинам позивача з його контрагентами на підставі наданих до перевірки первинної документації та документів бухгалтерського та податкового обліку жодних зауважень не вказано.

Контролюючим органом також до суду не надано будь-яких заперечень щодо того, що всі податкові накладні, виписані вищевказаними контрагентами позивача, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, при цьому до них не наведено жодних зауважень.

Відтак, контролюючим органом не було доведено та надано суду належних доказів відсутності реального характеру господарських операцій між позивачем та ТОВ «Ренет 17», ТОВ «Брокінтерком», «Українська фруктово-овочева корпорація».

На думку суду, надані позивачем первинні документи підтверджують формування показників податкової звітності позивача та вказують, що господарські операції, які є підставою для формування податкового обліку підприємства, відбулись.

З матеріалів справи вбачається, що всі господарські операції позивача проведені в бухгалтерському та податковому обліку, з якого вбачається реальне отримання товару та його використання в господарській діяльності.

Крім того, відповідачем не було враховано, що позивач як платник податку самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом, порушення ним правил здійснення господарської діяльності та наявність обставин державної реєстрації, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи-платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

У даному випадку, позивач не може нести відповідальність за можливі невиконання контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до частини першоїст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

У даній справі відповідач не надав доказів, які б беззаперечно спростовували зафіксовані в первинних документах господарські операції; фактично його висновки ґрунтуються на припущеннях, а не на фактах, встановлених допустимими доказами.

Висновки відповідача по суті ґрунтуються на співставленні даних з інформаційних баз відповідача, припущеннях та недоведених обставинах, з огляду на що висновки акта перевірки не можуть бути підставою для висновків про порушення позивачем податкового законодавства за відносинами із зазначеним контрагентом та підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

Враховуючи наведене, вказане підтверджує неправомірність податкових повідомлень рішень від 10.11.2020 №00018940702 та №00018900702.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обгрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

У силу вимог пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві - залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді О.В. Говорун

О.Г. Попова