Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №400/10791/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/10791/26

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,

суддів Голуб В.А. та Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2026 року (суддя Гордієнко Т.О., м. Миколаїв, повний текст рішення складений 23.09.2026) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа - Військова частина НОМЕР_1 , про визнання протиправною, скасування постанови та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

28.08.2026 до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального ВДВС у місті Миколаєві ОМУ МЮУ, в якому позивач просив суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Центрального ВДВС Паралєвої С.С. від 30.03.2026 про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП №77759393;

- зобов`язати відповідача не пізніше наступного робочого дня після набрання рішенням суду законної сили винести постанову про поновлення вчинення виконавчих дій у ВП №77759393 та продовжити примусове виконання виконавчого листа №280/10478/24, виданого Запорізьким окружним адміністративним судом 05.03.2025.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2026 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

На думку апелянта, суд першої інстанції:

- визнав визначальним предмет матеріальної вимоги, хоча мав оцінювати зміст конкретного виконавчого документа;

- застосував пункт 10-2 як абсолютну заборону без співвіднесення з положеннями статей 8, 55, 64 та 129-1 Конституції України;

- не застосував критерії частини другої статті 2 КАС України;

- не надав належної оцінки самостійному доводу про відсутність мотивування постанови державного виконавця.

Відповідач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористалася, що, відповідно до статті 304 КАС України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи.

Справа розглянута судом першої інстанції з особливостями провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби.

Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження з повідомленням учасників справи відповідно до статті 287 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21.01.2025 у справі №280/10478/24, яке набрало законної сили 21.02.2025, військову частину НОМЕР_1 зобов`язано розглянути заяву про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та прийняти рішення щодо виплати з урахуванням правової оцінки суду.

05.03.2025 Запорізький окружний адміністративний суд видав виконавчий лист №280/10478/24.

Постановою старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві від 08.04.2025 відкрито ВП №77759393 та надано боржнику десять робочих днів для виконання рішення.

30.03.2026 головний державний виконавець винесла постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у ВП №77759393 до закінчення дії воєнного стану, відповідно до п. 10-2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження".

Не погоджуючись з такими діями державного виконавця, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з адміністративним позовом.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні цього позову, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №77759393.

Проте колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з наступного.

Так, відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, одночасно є й вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає на виконання приписів закону відповідне рішення та вчиняє дії.

Умови і порядок виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб) та інших виконавчих документів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі – Закон №1404-VIII).

Відповідно до вимог статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Статтею 5 Закону №1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Приписами частин 1, 2 статті 15 Закону №1404-VIIІ передбачено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення).

Згідно з вимогами частини 1 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною 2 статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний, зокрема: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

За змістом частини 1 статті 13 Закону України №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Абзацами 22, 23 пункту 10-2 Закону №1404-VIII визначено, що зупиняється у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України, рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, або якщо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій.

Положення, передбачені абзацом двадцять другим цього пункту, не поширюються на рішення, стягувачами за якими є держава, органи Пенсійного фонду України, інші державні цільові фонди, суб`єкти, визначені в абзаці двадцять другому цього пункту, а також на рішення про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок кримінального правопорушення.

Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Центрального ВДВС у місті Миколаєві перебуває виконавче провадження №77759393 з примусового виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.01.2025 у справі №280/10478/24, яким зобов`язано військову частину НОМЕР_1 розглянути заяву про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та прийняти рішення щодо виплати з урахуванням правової оцінки суду.

30.03.2026 головний державний виконавець виніс постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у ВП №77759393 до закінчення дії воєнного стану, згідно відповідно до п. 10-2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження".

З цього приводу колегія суддів наголошує, що згідно з вимогами статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Відповідно до вимог статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено такий обов`язок.

Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судове рішення, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

У пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 зазначено, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання; обов`язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.

Також, у Рішенні від 26 червня 2013 №5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист; набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя; невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення.

Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право кожної людини на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо її прав та обов`язків.

Сформовані та вже усталені позиції Європейського суду з прав людини стосовно виконання судових рішень полягають у наступному: право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) ("Шмалько проти України", заява №60750/00, пункт 43). Суд також виходить з того, що важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень протоколу ("Бурдов проти Росії", заява №589498/00, пункт 34).

У рішенні по справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, п. 40 зазначається, що … право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін; ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок; право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов`язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні; виконання судового рішення, яке набрало законної сили підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок ("Immobiliare Saffi v. Italy", пункт 74).

Отже, право на виконання судового рішення є складовою частиною права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Відповідно до вимог статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Вказана норма знайшла своє відображенні і в статті 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", згідно якої у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження судів.

Відтак, Конституцією України гарантовано, що в умовах воєнного стану не може бути обмежено право особи на судовий захист, який включає в себе і право на виконання судового рішення.

Як вже зазначалось вище, примусове виконання рішень покладається, зокрема, на органи державної виконавчої служби (державних виконавців). В свою чергу, невчинення державним виконавцем у повному обсязі виконавчих дій та всіх належних заходів, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" для примусового виконання рішення суду порушує, перш за все, право особи на судовий захист, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також принцип обов`язковості судового рішення.

За обставин даної справи, судове рішення, ухвалене на користь позивача, та з приводу виконання якого виник даний спір, стосується щодо нерозгляду військовою частиною заяви ОСОБА_1 про виплату грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, поданої 09.10.2024.

Колегія суддів зауважує, що право позивача на оскарження рішень, дій чи бездіяльності, в тому числі військових частин, не підлягає обмеженню в умовах воєнного стану, як і право на виконання судового рішення, оскільки гарантується Конституцією України, а тому невиконання ухваленого в даному випадку на користь позивача судового рішення фактично нівелює гарантії судового захисту для позивача.

З урахуванням гарантованого Конституцією України, навіть в умовах воєнного стану, права на судовий захист, складовою частиною якого є право на виконання судового рішення, а також зважаючи на предмет спору у справі №280/10478/24, за наслідком вирішення якого Запорізьким окружним адміністративним судом ухвалено судове рішення на користь позивача, колегія суддів вважає, що положення пункту 10-2 Закону України "Про виконавче провадження" в частині зупинення у період дії воєнного стану в Україні вчинення виконавчих дій, не підлягають застосуванню під час виконання виконавчого провадження №77759393, оскільки суперечать нормам Конституції України та порушують право позивача на судовий захист та виконання судового рішення.

При цьому, колегія суддів також ураховує, що спірне виконавче провадження не пов`язане із зверненням стягнення на майно, кошти, озброєння, військову техніку чи інші ресурси військової частини, використання яких необхідне для забезпечення обороноздатності держави.

Виконання судового рішення полягає виключно у належному розгляді звернення позивача, тобто виконання рішення у справі №280/10478/24 за своїм змістом не передбачає вилучення чи відчуження майна, витрачання бюджетних коштів або іншого втручання у матеріальне забезпечення виконання ним завдань у сфері оборони.

Вказана обставина додатково підтверджує необхідність оцінки застосування передбаченого пунктом 10-2 розділу XIII Закону №1404-VIII обмеження не суто формально, а з урахуванням мети відповідного правового регулювання та конкретних наслідків для права особи на ефективне виконання остаточного судового рішення.

Враховуючи зазначене вище колегія суддів вважає, що головним державним виконавцем Центрального ВДВС Паралєвої С.С. прийнято протиправну оспорювану постанову від 30.03.2026 про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №77759393, а тому, наявні підстави для її скасування.

За правилами пунктом 10-4 розділу XIII Закону №1404-VIII, після закінчення обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, виконавець продовжує примусове виконання рішення у порядку, встановленому цим Законом, про що виносить відповідну постанову.

Ураховуючи, що законом резюмується, що після закінчення обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій (в даному випадку скасування судом постанови зупинення вчинення виконавчих дій), виконавець продовжує примусове виконання рішення у порядку, встановленому цим Законом, про що виносить відповідну постанову, колегія суддів дійшла висновку, що належним способом захисту прав позивача у цій справі є визнання протиправною і скасування оскаржуваної постанови держаного виконавця про закінчення виконавчого провадження, оскільки саме такий спосіб відповідає характеру спірних правовідносин та забезпечує ефективне відновлення порушених прав позивача.

Таким чином колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не може бути визнано законними і обґрунтованими, оскільки суд не встановив фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не перевірив належним чином доводи позивача та не надав правової оцінки діям відповідача у спірних правовідносинах.

З урахуванням того, що висновок суду першої інстанції не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню із прийняттям у справі нового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За приписами частини першої та частини другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відтак апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 287, 292, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2026 року – скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Паралєвої Світлани Сергіївни від 30.03.2026 про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП №77759393.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення апеляційного суду, або з дня вручення учаснику справи повного судового рішення.

Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко

Суддя В.А.Голуб

Суддя Ю.В.Осіпов