Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №420/1341/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/1341/26

Перша інстанція: суддя Єфіменко К.С.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів – Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2026 року по справі за позовною заявою Військової частини НОМЕР_1 до Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування постанови,

В С Т А Н О В И Л А :

19 січня 2026 року військова частина НОМЕР_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просила визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Іксар Катерини Олександрівни від 26 грудня 2025 року у виконавчому провадженні № 79825936 про стягнення виконавчого збору у розмірі 32 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 26 грудня 2025 року відповідачем відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/28157/24, яким позивача зобов`язано здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 .

Разом із відкриттям виконавчого провадження відповідачем прийнято постанову про стягнення з військової частини НОМЕР_1 виконавчого збору, однак така постанова є протиправною, оскільки державним виконавцем невірно визначено розмір виконавчого збору. За переконанням позивача, оскільки на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.12.2024 року у справі № 420/28157/24 Військовою частиною НОМЕР_1 здійснено перерахунок грошового забезпечення, розмір якого склав 77560,41 грн, то виконавчий збір мав обраховуватися як за вимогу майнового характеру та становити 7756 грн.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, що в свою чергу підтверджується самим виконавчим документом, поданим на виконання до відділу, здійснюється в порядку, визначеному статтею 63 Закону, яка в свою чергу регламентує виконання рішень немайнового характеру. Відповідно до вимог частини 3 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ встановлено, що за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. При цьому, ані мотивувальна частина, ані резолютивна частина рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.12.2024 у справі № 420/28157/24, не містять чітких сум виплати грошового забезпечення, які належні до виплати за спірний в цій справі період. Отже, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.12.2024 по справі № 420/28157/24 має усі ознаки рішення немайнового характеру.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 року позов Військової частини НОМЕР_1 задоволено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Зокрема, апелянт зазначив, що виконавчий документ, який надійшов на адресу відповідача не містить вказівки про стягнення конкретної грошової суми з позивача, натомість чітко вказує, що позивача зобов`язано вчинити певні дії, тобто вирішено позовну вимогу, яка не підлягає грошовій оцінці. При цьому, державний виконавець не має в своїх повноваженнях визначати суму виконавчого збору в рамках виконання рішення немайнового характеру.

Позивач не скористався правом на надання відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 29 січня 2020 року по 31.12.2020 року грошового забезпечення, а також виплачених у вказаному періоді виплат передбачених Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, без визначення їх розміру, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення в період виплати з 29 січня 2020 року по 31.12.2020 року, а також виплачених у вказаному періоді виплат передбачених Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік” станом на 01.01.2020 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (а.с. 7-9).

28 серпня 2025 року Одеським окружним адміністративним судом у справі №420/28157/24 видано виконавчий лист.

26 грудня 2025 року постановою головного державного виконавця Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Іксар Катерини Олександрівни відкрито виконавче провадження № 79825936 з примусового виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/28157/24 (а.с. 10, 11).

26 грудня 2025 року постановою головного державного виконавця Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Іксар Катерини Олександрівни стягнуто з боржника Військової частини НОМЕР_1 виконавчий збір у розмірі 32 000 грн. (а.с. 12).

Згідно супровідного листа Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за № 223637 від 26 грудня 2025 року на адресу Військової частини НОМЕР_1 направлено постанови від 26.12.2025 року та вручено позивачу 09 січня 2026 року (а.с. 13-15).

Позивач, не погоджуючись з постановою від 25 грудня 2025 року ВП № 79825936, в частині суми стягнення виконавчого збору 32 000 грн, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що майновий позов це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього. Натомість до позовних вимог немайнового характеру слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Крім того, суд вказав, що наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача у справі № 420/28157/24 свідчить про її майновий характер, а отже оскаржувана постанова відповідача є протиправною.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно статті 1 Закону "Про виконавче провадження" (далі – Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У пункті 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII встановлено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

За змістом п.1 ч.1 ст.26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини 5 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно приписів ч. 1 ст. 27 Закону №1404-VIII, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Відповідно ч.ч. 2, 3 ст. 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Таким чином, умовою для стягнення виконавчого збору (за виключенням визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) є початок примусового виконання, відкриття якого здійснюється з огляду на відповідний виконавчий документ. При цьому, виконавець одночасно із відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. Стягнення з боржника виконавчого збору є обов`язком виконавця, спрямованим на перерахування коштів до Державного бюджету України.

Позивач наполягає, що відповідачем не вірно обрахована сума виконавчого збору - за ч.3 ст.27 Закону № 1404-VIII (щодо рішення немайнового характеру), оскільки вирішений судом у справі №420/28157/24 спір, носить майновий характер, а тому в межах спірних правовідносин розмір виконавчого збору мав обраховуватися державним виконавцем з урахуванням нарахованої та виплаченої стягувачу суми грошового забезпечення.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27.12.2024 року у справі № 420/28157/24 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення в період виплати з 29 січня 2020 року по 31.12.2020 року, а також виплачених у вказаному періоді виплат передбачених Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік” станом на 01.01.2020 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Отже, судовим рішенням, яке підлягало примусовому виконанню, зобов`язано боржника здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за вказаний період.

Пунктом 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Тобто, чинним законодавством регламентовано, що виконавець, здійснюючи примусове виконання рішень, повинен керуватись виключно порядком, встановленим Законом №1404-VIII.

Спірним питанням у цій справі є визначення розміру виконавчого збору.

Законом №1404-VIII встановлено два види обрахунку розміру виконавчого збору: за виконання рішення майнового та немайнового характеру.

Виходячи зі змісту частини другої статті 27 Закону №1404-VIII, у виконавчому провадженні рішення набуває майнового характеру у разі визначення у ньому конкретної суми, яка підлягає стягненню, лише в цьому випадку виконавець може визначити розмір виконавчого збору - 10 відсотків від цієї суми.

З аналізу частини першої статті 63 Закону №1404-VIII вбачається, що рішення немайнового характеру - це рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

У справі, що розглядається, державний виконавець, приймаючи спірну постанову про стягнення виконавчого збору, визначив зобов`язання боржника здійснити нарахування та виплату компенсації, як зобов`язання немайнового характеру.

Колегія суддів вважає такий висновок правомірним, оскільки судовим рішенням не зобов`язано стягнути з боржника відповідні суми (дії, що можливо виконати без участі боржника, списавши відповідні суми з рахунку), а зобов`язано здійснити такі дії, які може вчинити виключно боржник (в даному випадку роботодавець стягувача) - здійснити працівнику нарахування та виплату належного грошового забезпечення за відповідний період. Окрім того, варто наголосити, що судом не визначено конкретної суми, яка підлягає виплаті, з якої можливо було б визначити 10 відсотків виконавчого збору.

Є безпідставними доводи позивача про те, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.

Викладення резолютивної частини рішення суду в наведеній вище редакції унеможливлює застосування до спірних правовідносин приписів частини 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» за якою виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Аналогічний підхід під час вирішення подібних правовідносин застосовано Верховним Судом у постанові 02.02.2026 у справі №420/11248/24.

При цьому, є безпідставними доводи позивача про те, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці, оскільки у даному випадку військова частина НОМЕР_1 невірно ототожнює поняття «рішення майнового характеру» та «позов/позовна вимога майнового характеру».

Колегія суддів відхиляє посилання позивача на постанову Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 280/9443/21, оскільки вказані висновки не є релевантними до даних спірних правовідносин х тих підстав, що у справі, яка розглядалася Верховним Судом у виконавчому документі було визначено розмір вихідної допомоги при звільненні.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки у спірних правовідносинах державним виконавцем дотримано вимоги Закону №1404-VIII, тому постанова про стягнення виконавчого збору у розмірі 32 000 грн. не підлягає скасуванню.

За таких обставин, апеляційну скаргу Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) слід задовольнити, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 рок скасувати із прийняттям нового рішення про відмову у задоволені позову.

Відповідно до п.1, п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст.287, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) – задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 року скасувати та прийняти постанову про відмову у задоволені позовних вимог Військової частини НОМЕР_1 у повному обсязі.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя: К.В.Кравченко