Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №420/18987/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/18987/25

Перша інстанція: суддя Потоцька Н.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів – Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 липня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

13 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, у розмірі 30000 гривень за серпень 2022 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити додаткову винагороду за серпень 2022, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, у розмірі 30000 гривень;

- визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати з 19.03.2022 по 10.12.2022 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня 2022 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити з 19.03.2022 по 10.12.2022 перерахунок та виплату грошового забезпечення, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022 з врахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач у спірний період проходив військову службу у відповідача, який протиправно не здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови № 704.

Крім того, позивач вказав, що відповідачем йому протиправно не виплачено додаткову винагороду за серпень 2022 року у розмірі 30 000 грн з підстав надходження до військової частини постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що грошове забезпечення у спірному періоді правомірно нараховувалось позивачу із застосуванням розрахункової величини - прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року.

Також відповідач вказував, що ОСОБА_1 на законних підставах позбавлено виплати додаткової винагороди у серпні 2022 року, оскільки його притягнуто до відповідальності за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 липня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково, а саме:

визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 19.03.2022 по 10.12.2022 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня 2022 року;

зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити з 19.03.2022 по 10.12.2022 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 , відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум;

визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022;

зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022 з врахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим званням), як складових грошового забезпечення військовослужбовців у спірний період є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом саме на 01.01.2018 року.

Крім того, не погоджуючись з прийнятим рішенням в частині відмови у задоволені позовних вимог, позивач також подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги вказано, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ґрунтується на застосуванні до спірних правовідносин нормативно-правового акта, який був чинний до червня 2022 року, тоді як відповідач не виплатив додаткову винагороду за серпень 2022 року, що не відповідає вимогам статті 58 Конституції України.

Крім того, за доводами ОСОБА_1 , його було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, а не за вчинення військового адміністративного правопорушення, а тому з посиланням на постанову Верховного Суду від 20.03.2024 року по справі № 560/7178/22, позивач вказує про протиправність позбавлення його додаткової винагороди за серпень 2022 року.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, у зв`язку із необґрунтованістю доводів апелянта.

Військова частина НОМЕР_1 відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не надала, що не перешкоджає розгляду справи в апеляційній інстанції.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 24 від 19 березня 2022 року лейтенанта юстиції ОСОБА_1 , призначеного наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 15 березня 2022 року № 201 на посаду офіцера юридичної групи, який перебував у розпорядженні командувача Повітряних Сил Збройних Сил України, з 19 березня 2022 року зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення (а.с. 14).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 348 від 10 грудня 2022 року лейтенанта юстиції ОСОБА_1 , офіцера юридичної групи, призначеного наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 05 грудня 2022 року № 1179 на денну форму навчання слухачем військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого м. Харків для здобуття освітнього ступеня магістра, вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби м. Полтава (а.с. 8).

Листом № 753/ф від 28 травня 2025 року Військова частина НОМЕР_1 у відповідь на заяву позивача від 28 липня 2025 року повідомила, що законних підстав для нарахування та виплати додаткової винагороди за серпень 2022 року у командування військової частини немає, оскільки 26 серпня 2022 року надійшла постанова суду про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення 15 травня 2022 року адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП (керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алгольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції).

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо обчислення у заниженому розмірі грошового забезпечення, без урахування посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік та на відповідний тарифний коефіцієнт, а також безпідставне позбавлення додаткової винагороди за серпень 2022 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача в спірний період виникло право на обчислення розміру посадового окладу шляхом застосування пункту 4 постанови №704 в первинній редакції, а саме множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Також суд першої інстанції з посиланням на пункт 10 рішення Міністра оборони України № 248/1298 від 25.03.2022 року, яке діяло до 01 червня 2022 року, вказав, що позивачу на законних підставах не виплачено додаткову винагороду за серпень 2022 року.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції, але вбачає підстави для зміни мотивів рішення, з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.4 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (постанова № 704), яка передбачала з 01.03.2018 збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.

Пунктом 2 постанови № 704, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до постанови № 704, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 постанови №704 (в первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - постанова № 103).

Пунктом 6 постанови №103, внесені зміни постанови №704, внаслідок яких пункт 4 постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.

Отже, станом на 01.01.2018 та 01.01.2019 пункт 4 постанови № 704, визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року".

Проте, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.

Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Таким чином, саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом в постанові по справі № 400/6214/21 від 19 жовтня 2022 року.

Отже, у спірний період у позивача виникло право на обрахунок грошового забезпечення, виходячи з прожиткового мінімуму, станом на 01 січня поточного календарного року.

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, і, як правило, кожного року він зростає у бік збільшення, зокрема і по відношенню до прожиткового мінімуму 2018 року – 1762 грн, який застосовувався при обчисленні грошового забезпечення позивача за період служби.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" – 2 102 гривні, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" – 2 270 гривні, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" –2 481 гривні, в той час коли Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", прожитковий мінімум встановлювався у розмірі 1 762 грн.

Отже, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та похідне від цього зростання розмірів грошового забезпечення, розрахунковою величиною для якого є прожитковий мінімум, у позивача виникли підстави на перерахунок грошового забезпечення.

Щодо перерахунку інших складових грошового забезпечення, виплачених за спірний період (одноразові, щомісячні та основні) то відповідно до вимог Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам № 260, такі розраховуються із місячного грошового забезпечення військовослужбовця чи основних його складових. Отже, у зв`язку із перерахунком основних видів грошового забезпечення, що має наслідком перерахунок місячного грошового забезпечення, перерахунку підлягають всі нараховані виплати, які обраховуються з урахуванням цих величин.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи суду першої інстанції, що позивач має право на нарахування і виплату грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військове звання, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення одноразових виплат та премії), з урахуванням прожиткового мінімуму на 01 січня календарного року.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 стосовно безпідставної невиплати йому додаткової винагороди за серпень 2022 року, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Порядок виплати додаткової винагороди, як складової грошового забезпечення, визначається пунктом 1 постанови №168, у якій зокрема установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Таким чином, додаткова винагорода, яка передбачена постановою КМУ № 168, встановлена на період дії воєнного стану, є новим та особливим видом у системі грошового забезпечення, зокрема військовослужбовцям, виплата якої, з одного боку, має регулярний щомісячний характер, а, з іншого, - обмежена строком дії воєнного стану в Україні. Правова природа такої виплати невід`ємно пов`язана із особливим характером служби, із здійсненням спеціальних повноважень, які змістовно випливають із статусу військовослужбовця та передбачені законом і мають компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни.

Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам не виплачується: за час надання військовослужбовцям відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; якщо виплачуються академічні стипендії; за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки; за час тимчасового виконання обов`язків понад два місяці за новими посадами у зв`язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату); за час тримання військовослужбовців під вартою чи перебування під цілодобовим домашнім арештом; за час відбування покарання на гауптвахті військовослужбовцями строкової військової служби. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Таким чином, питання невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди у зв`язку з вчиненням адміністративного правопорушення, яке є предметом спірних правовідносинах, ані постанова КМУ № 168, ані Порядок № 260 станом на серпень 2022 року не врегульовувало.

У той же час абзац четвертий пункту 5 розділу XVI Порядку №260 врегульовує питання щодо невиплати військовослужбовцям щомісячної премії.

Так, на час виникнення спірних правовідносин абзац четвертий пункту 5 розділу XVI Порядку №260 визначав, що військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються у разі винесення судом постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення військового адміністративного правопорушення або адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, - за місяць, у якому така постанова надійшла до військової частини.

Враховуючи те, що правовий статус військовослужбовців України визначається нормативно-правовими актами, які регламентують його права та обов`язки, пов`язані з проходженням військової служби, а також встановлюють юридичні гарантії та механізми охорони і захисту правового статусу (постанова Верховного Суду у зразковій справі №640/13029/22), апеляційний суд приходить висновку, що передбачене постановою №168 грошове забезпечення військовослужбовців пов`язане саме із виконанням обов`язків військової служби, відповідно невиплата додаткової винагороди як складової грошового забезпечення, повинно бути пов`язане із виконанням/невиконанням військовослужбовцями обов`язків саме військової служби, а не поза межами її здійснення.

Отже, можливість невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди у разі вчинення дій, які мають ознаки адміністративного правопорушення, слід пов`язувати з проходженням саме військової служби.

З довідки Військової частини НОМЕР_1 № 752/ф від 28 травня 2025 року вбачається, що ОСОБА_1 додаткова винагорода відповідно до постанови КМУ № 168 виплачувалася у березні 2022 року в розмірі 15 483,87 грн, з квітня по серпень та у жовтні - листопаді 2022 року у розмірі по 30 000 грн, у грудні 2022 року – 9 677,42 грн. (а.с. 11).

З листа Військової частини НОМЕР_1 № 753/ф від 28 травня 2025 року судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 не виплачена додаткова винагорода за серпень 2022 року у розмірі 30 000 грн з підстав надходження до військової частини у серпні 2022 року постанови суду про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 130 КУпАП (а.с. 9, 10).

Водночас позивач як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі зазначає, що його було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, а не за вчинення військового адміністративного правопорушення, тому правових підстав для невиплати відповідачем спірної додаткової винагороди не було.

Однак, колегія суддів такі твердження апелянта відхиляє, оскільки як на момент вчинення адміністративного правопорушення, так і на момент розгляду в суді протоколу про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, позивач був військовослужбовцем та перебував на військовій службі.

Колегія суддів зауважує, що позивач не повідомляє, а матеріали справи не містять жодних доказів стосовно того, що у вказаний період він з поважних причин був відсутній на військовій службі як-то у відпустці, лікарняному, тощо.

Отже, на момент притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, він, з урахуванням вимог статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» вважається таким, що проходить військову службу.

Притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП у даному випадку не вказує про обґрунтованість доводів позивача щодо протиправних дій військової частини з невиплати йому додаткової винагороди за серпень 2022 року, оскільки обставини перебування на службі позивач не заперечує та доказів зворотнього не надає.

Посилання апелянта на висновок Верховного Суду від 20 березня 2024 року по справі № 560/7178/22 колегією суддів не приймається за нерелевантністю обставин. Так, у справі, яка переглядалася Верховним Судом позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, у той час як в даній справі позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння і позивач вважався таким, що проходить військову службу, а матеріали справи не містять доказів перебування позивача у відпустці чи на лікарняному.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги у даній частині задоволенню не підлягали, про що суд першої інстанції зробив правильний висновок, однак суд помилково застосував при розгляді справи рішення Міністра оборони України № 248/1298, чинність якого припинена 01.06.2022 року, що відповідачем не заперечується.

З огляду на те, що постанова відносно позивача про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП надійшла до військової частини у серпні 2022 року, тому вірними є доводи ОСОБА_1 про неможливість застосування вказаного рішення Міністра оборони України до спірних правовідносин.

Водночас, застосування вищевказаного рішення Міністра оборони України № 248/1298 не призвело до неправильного вирішення справи, оскільки висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову у даній частині позовних вимог є правильним.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на те, що суд першої інстанції дійшов вірних висновків щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині невиплати позивачу додаткової винагороди у серпні 2022 року, однак з помилковим застосуванням до спірних правовідносин рішення Міністра оборони України № 248/1298, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає слід змінити шляхом зміни мотивів відмови в задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 23 червня 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Керуючись ст.ст.308,311, 312, 315, 317, 321, 328 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 липня 2026 року – змінити з мотивів відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині щодо невиплати додаткової винагороди за серпень 2022 року.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя: К.В.Кравченко