Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №420/10635/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/10635/26

Перша інстанція: суддя Хлімоненкова М.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів – Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 липня 2026 року по справі за адміністративним позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И Л А :

13 квітня 2026 року ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати протиправною та скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі від 22 травня 2026 року по виконавчому провадженні № 80573903 про стягнення виконавчого збору у розмірі 34588 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на примусовому виконанні у відповідача перебувало виконавче провадження № 80573903 з виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/27585/24, яким позивача зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду.

При відкритті виконавчого провадження державним виконавцем також винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, однак в подальшому стягувачем подано заяву про повернення виконавчого документа без виконання та у зв`язку із чим відповідачем винесено відповідну постанову. При цьому, разом із постановою про повернення стягувачу виконавчого документа державний виконавець виніс й оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору. Позивач вважає, що прийняття в межах одного виконавчого провадження двох постанов про стягнення виконавчого збору, є протиправним.

Відповідач та Одеське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України заперечували проти задоволення позовних вимог, зазначаючи, що винесення постанови про стягнення виконавчого збору одночасно з відкриттям виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Саме тому на час відкриття виконавчого провадження у державного виконавця відсутні законні підстави для того, щоб не вирішувати питання про винесення постанови про стягнення виконавчого збору при відкритті виконавчого провадження.

З огляду на те, що рішення суду у справі № 420/27585/24 за своїм змістом є рішенням немайнового характеру, то і розмір виконавчого збору у даному випадку обраховано виконавцем як за виконання виконавчого документа за немайновими вимогами.

Третя особа пояснень по суті спору до суду першої інстанції не надавав.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 липня 2026 року позовну заяву ІНФОРМАЦІЯ_1 задоволено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що постанова про стягнення виконавчого збору від 23 березня 2026 року направлялася боржнику до відома, однак на виконання до Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області не направлялася. В свою чергу друга постанова про стягнення виконавчого збору від 22.05.2026 року була направлена до Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області до виконання, що вказує на відсутність подвійного нарахування та стягнення виконавчого збору за одне й те саме виконання провадження.

При цьому, апелянт вказав, що правові висновки Верховного Суду, які викладені в постанові Верховного Суду від 01 травня 2026 року по справі № 320/6164/23 є застосованими до випадків виконання виконавчих документів майнового характеру, у той час як у даній справі виконавчий документ був немайнового характеру.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, у зв`язку із необґрунтованістю доводів апелянта.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 27.02.2026 року Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист по справі №420/27585/24 про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 20.11.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 31.12.2022 у розмірі 100 000 грн, пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань, з урахуванням виплачених сум (а.с. 101, 102).

23 березня 2026 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Брушковською О.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №80573903 з виконання виконавчого листа №420/27585/24, виданого 27.02.2026 Одеським окружним адміністративним судом (а.с. 107).

Пунктами 2, 3 постанови про відкриття виконавчого провадження боржнику надано десять робочих днів для виконання рішення суду. Постановлено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 34588 грн.

Також, 23 березня 2026 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Брушковською О.В. винесено постанову про стягнення виконавчого збору, згідно з пункту 1 якої постановлено стягнути з боржника ІНФОРМАЦІЯ_1 виконавчий збір у розмірі 34588 грн (а.с. 111).

19 травня 2026 року до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції за вх. № 5511 від ОСОБА_1 надійшла заява про повернення виконавчого документа без виконання відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 131).

22 травня 2026 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Брушковською О.В. винесено постанову у ВП 80573903 про повернення виконавчого документу стягувачу, якою у зв`язку із надходженням до відділу заяви стягувача – ОСОБА_1 про повернення без виконання виконавчого документа, на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» постановлено повернути стягувачу виконавчий лист №420/27585/24, виданий 27.02.2026 Одеським окружним адміністративним судом про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 20.11.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 31.12.2022 у розмірі 100 000 грн., пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань, з урахуванням виплачених сум (а.с. 168, 169).

Також 22 травня 2026 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Брушковською О.В. винесено постанову у ВП 80573903 про стягнення виконавчого збору, якою відповідно до ст.3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження» постановлено стягнути з боржника ІНФОРМАЦІЯ_1 виконавчий збір у розмірі 34588 грн (а.с. 170, 171).

Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України звернувся до Головного управління Державної казначейської служби України в Херсонській області із заявою про стягнення коштів №17246 від 26.05.2026, направивши для виконання оригінал постанови про стягнення з боржника виконавчого збору ВП № 80573903 від 22.05.2026 (а.с. 101).

Не погоджуючись із постановою відповідача про стягнення виконавчого збору від 22 травня 2026 року, вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив того, що виконавчий збір нараховується одноразово в межах одного виконавчого провадження. Винесення нової постанови про стягнення виконавчого збору за наявності чинної та не скасованої постанови від 23.03.2026 призводить до подвійного нарахування збору за одне й те саме виконання, що суперечить правовій визначеності та принципу пропорційності.

Також суд першої інстанції вказав, що постанова про стягнення виконавчого збору є юридичним актом стягнення, тоді як її подальше примусове виконання здійснюється в межах окремого виконавчого провадження.

З посиланням на постанову Верховного Суду від 01 травня 2026 року по справі № 320/6164/23 суд відхилив твердження позивача, що повернення виконавчого документа за письмовою заявою стягувача не створює підстав для стягнення виконавчого збору, оскільки стягнення виконавчого збору це безумовна дія державного виконавця у межах виконавчого провадження та засіб для стимулювання боржника виконати рішення самостійно до відкриття виконавчого провадження, яка пов`язана з відкриттям провадження, а не з фактичним результатом виконання.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 1 Закону "Про виконавче провадження" (далі – Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У пункті 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII встановлено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

За змістом п.1 ч.1 ст.26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини 5 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно приписів ч. 1 ст. 27 Закону №1404-VIII, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Відповідно ч.ч. 2, 3 ст. 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Таким чином, умовою для стягнення виконавчого збору (за виключенням визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) є початок примусового виконання, відкриття якого здійснюється з огляду на відповідний виконавчий документ. При цьому, виконавець одночасно із відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. Стягнення з боржника виконавчого збору є обов`язком виконавця, спрямованим на перерахування коштів до Державного бюджету України.

З матеріалів справи вбачається, що 20 березня 2026 року за вх. № 2835 на адресу відповідача від ОСОБА_1 надійшла заява про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення по справі № 420/27585/24 (а.с. 100).

23 березня 2026 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Брушковською О.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №80573903 та про стягнення з боржника виконавчого збору та мінімальних витрат виконавчого провадження (а.с. 107-111).

Водночас вже 22 травня 2026 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Брушковською О.В. винесено постанову у ВП 80573903 про повернення виконавчого документу стягувачу та прийнято постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 34588 грн (а.с. 168-171).

Таким чином, суд апеляційної інстанції констатує, що в межах виконавчого провадження №80573903 відносно позивача винесено дві постанови про стягнення виконавчого збору, одна постанова винесена відповідачем при відкритті виконавчого провадження 23 березня 2026 року (а.с. 111), а друга постанова про стягнення виконавчого збору прийнята у зв`язку із поверненням виконавчого документа стягувачу 22 травня 2026 року.

Позивач вважає спірну постанову про стягнення виконавчого збору від 22 травня 2026 року протиправною, оскільки є чинною попередня постанова відповідача про стягнення виконавчого збору з боржника від 23 березня 2026 року.

Натомість відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, доводить, що постанова про стягнення виконавчого збору з ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22 травня 2026 року прийнята відповідно до вимог частини 3 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».

За змістом пункту 8 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону. Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що постанова ВП № 80573903 про стягнення виконавчого збору від 23.03.2026 року з урахуванням уточнених позовних вимог не є предметом оскарження у цій справі.

Зазначена постанова державного виконавця набула статусу самостійного виконавчого документа з моменту її прийняття. Ця постанова є чинним процесуальним рішенням, яке не було визнано протиправним та не скасовано в порядку, визначеному законодавством, а тому після повернення виконавчого документа стягувачу підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом № 1404-VІІІ, в рамках окремого провадження.

Виконавчий збір нараховується одноразово в межах одного виконавчого провадження. Винесення нової постанови про стягнення виконавчого збору за наявності чинної, не скасованої постанови від 23.023.2026 призведе до подвійного нарахування виконавчого збору, за одне й те саме виконання виконавчого документа.

За висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у справі № 460/2478/19 від 30.06.2021, постанова про стягнення виконавчого збору є самостійним виконавчим документом, що не потребує повторного прийняття чи реєстрації, а її примусове виконання після повернення виконавчого документа є обов`язком державного виконавця.

Верховний Суд у постанові від 01.05.2026 у справі № 320/6164/23 зазначив, що положення частини четвертої статті 27 Закону № 1404-VIII слід тлумачити таким чином, що постанова про стягнення виконавчого збору, яка є виконавчим документом у розумінні пункту 5 частини першої статті 3 цього Закону, підлягає примусовому виконанню, зокрема шляхом винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження з її виконання після повернення виконавчого документа, якщо виконавчий збір не було стягнуто у повному обсязі.

За таких обставин відсутні підстави для винесення нової постанови про стягнення виконавчого збору, оскільки чинною є раніше винесена постанова, яка не скасована, має силу виконавчого документа та підлягає виконанню в порядку, визначеному законом. Наявність чинної, не скасованої постанови про стягнення виконавчого збору виключає винесення повторної постанови аналогічного змісту.

Суд першої інстанції правильно вказав, що формулювання частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII - «якщо виконавчий збір не стягнуто» - слід застосовувати з урахуванням системного розуміння поняття «стягнення» у законодавстві про виконавче провадження. Стягнення виконавчого збору є не одномоментним актом отримання коштів, а правовим процесом, що охоплює декілька послідовних стадій: визначення обов`язку зі сплати збору шляхом винесення відповідної постанови; примусове виконання такої постанови як окремого виконавчого документа (її реєстрація, відкриття окремого виконавчого провадження, застосування заходів примусового виконання); фактичне надходження коштів на відповідні рахунки.

Застосоване у наведеній нормі формулювання «якщо виконавчий збір не стягнуто» охоплює саме першу стадію цього процесу - відсутність правової підстави для стягнення, тобто відсутність постанови про стягнення виконавчого збору.

Диспозиція частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII покладає на державного виконавця у випадку, коли виконавчий збір «не стягнуто», обов`язок вчинити конкретну дію - винести постанову про стягнення виконавчого збору. Закон не пов`язує наслідки, передбачені цією нормою, зі списанням коштів, зверненням стягнення на майно чи будь-якими іншими діями з фактичного одержання коштів.

Отже, нормативний припис стосується саме першої стадії стягнення, що вказує на відповідне значення гіпотези норми: вона застосовується за відсутності постанови про стягнення виконавчого збору.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції зауважує, що стягнення у розумінні Закону № 1404-VIII є юридичним рішенням про покладення на боржника обов`язку сплатити виконавчий збір, оформленим відповідною постановою. З моменту її винесення виконавчий збір є визначеним до стягнення, або - у термінології частини третьої статті 40 Закону - стягнутим у юридичному значенні цього поняття.

Тобто постанова про стягнення виконавчого збору є юридичним актом стягнення, тоді як її подальше примусове виконання здійснюється в межах окремого виконавчого провадження.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що оскаржувана позивачем постанова про стягнення виконавчого збору від 22 травня 2026 року є протиправною та підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги твердження апелянта про те, що направлення до органів казначейської служби лише другої постанови про стягнення виконавчого збору від 22 травня 2026 року для примусового виконання вказує на її правомірність, оскільки правових підстав для її прийняття у відповідача в даному випадку не було та вказана обставина жодним чином не нівелює чинність постанови відповідача про стягнення виконавчого збору з позивача від 23 березня 2026 року.

Доводи апелянта, що судом першої інстанції помилково врахований правовий висновок ВС КАС, викладений у постанові від 01 травня 2026 року по справі № 320/6164/23, який має враховуватися лише при розгляді справ про оскарження постанов про стягнення виконавчого збору при примусовому виконанні рішень майнового характеру, судова колегія вважає неприйнятним у зв`язку із невірним трактуванням апелянтом правового висновку касаційного суду. На переконання судової колегії, правовий висновок касаційного суду стосується правильності застосування в сукупності положень статей 27 та 40 Закону України «Про виконавчий збір» та неможливості прийняття органом примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору з боржника при поверненні виконавчого документа стягувачу у разі наявності чинної постанови про стягнення виконавчого збору, прийнятої при відкритті виконавчого провадження.

Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 06 травня 2026 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України

Керуючись ст.ст. 287, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 328 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 липня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя: К.В.Кравченко