Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №420/6821/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/6821/26

Перша інстанція: суддя Попов В.Ф.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів – Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

11 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо виплати грошової компенсації для відшкодування суми податку на доходи фізичних осіб в розмірі 45 051,86 гривень, що був утриманий з грошового забезпечення, яке йому було виплачене на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 року у справі № 420/31649/24;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 - 45 051,86 гривень грошової компенсації для відшкодування суми податку на доходи фізичних осіб, що був утриманий з грошового забезпечення, яке було виплачене йому на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 року у справі № 420/31649/24;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 16 червня 2020 року по день фактичної виплати донарахованого грошового забезпечення, тобто по 13 листопада 2025 року, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. №159;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 16 червня 2020 року по день фактичної виплати донарахованого грошового забезпечення, тобто по 13 листопада 2025 року, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. №159.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 13 листопада 2025 року на виконання відповідачем рішення суду у справі № 420/31649/24 на користь позивача перераховано грошові кошти у розмірі 192 671,85 грн в якості недоотриманого грошового забезпечення за період проходження ним військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 . Оскільки заборгованість по грошовому забезпеченні позивачу виплачена з порушенням строків виплати більше на один місяць, то на його переконання він має право на отримання компенсації втрати частини доходів, як то передбачено Законом № 2050.

Також позивач вказував, що з суми донарахованого грошового забезпечення у нього було протиправно відраховано та не компенсовано податок на доходи з фізичних осіб у розмірі 45 051,86 грн.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що визначальними обставинами для виплати компенсації є терміни виконання рішення суду. Враховуючи те, що вказані кошти були нараховані та виплачені позивачу через два місяці з дати набрання законної сили рішенням суду у справі № 420/31649/24, підстав для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів не має.

Крім того, відповідач вказав, що після набрання рішенням суду законної сили на відповідача покладається обов`язок не лише виконати рішення суду, а й здійснити утримання відповідних сум податків та зборів.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а саме:

визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення ОСОБА_1 при виплаті сум грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 року у справі № 420/31649/24 одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб;

зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату ОСОБА_1 компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, утриманого при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 року у справі № 420/31649/24;

визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошового забезпечення за період з 16.06.2021 по день фактичної виплати 13.11.2025 року, виплаченого на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 року у справі № 420/31649/24;

зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату компенсацію втрати частини донарахованого грошового забезпечення за період з 16.06.2021 по день фактичної виплати 13.11.2025, виплаченого на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 року у справі № 420/31649/24.

У задоволені іншої частини позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовні вимог.

Зокрема, апелянт зазначає, що за останніми висновками Верховного Суду, в тому числі від 03 грудня 2025 року у справі № 520/25464/23, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статті 1-3 Закону № 2050-ІІІ та окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення, а тому посилання позивача на те, що він має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за весь час затримки, слід визнати неспроможними. Суд першої інстанції повинен був врахувати останній висновок Верховного Суду від 03 грудня 2025 року у справі № 520/25464/23 де чітко вказано, що компенсація проводиться в подібних випадках лише у разі несвоєчасного виконання рішення суду, і ніяк інакше, але не врахував, всупереч положенням частини 5 статті 242 КАС України, що є порушенням норм процесуального права.

Також апелянт вказав, що на виконання рішення суду відповідач як податковий агент повинен був утримати у позивача податок з доходів фізичних осіб, що і було зроблено, а тому позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягали.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, у зв`язку із необґрунтованістю доводів апелянта.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 29 серпня 2019 року має статус учасника бойових дій (а.с. 13).

Згідно наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (по особовому складу) № 267-ОС від 16 червня 2021 року майора ОСОБА_1 зараховано у списки особового складу та на всі види забезпечення (а.с. 11).

Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (по особовому складу) № 748-ОС від 23 грудня 2023 року майора ОСОБА_1 , начальника комендантського відділення, звільненого в запас Збройних Сил України за підпунктом «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 23 грудня 2023 року (а.с. 12).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року по справі № 420/31649/24, залишеного без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року, серед іншого:

зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 16.06.2021 року по 31.12.2021 року, допомогу для оздоровлення за 2021 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1,14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 та провести їх виплату ОСОБА_1 з урахуванням раніше виплачених сум;

зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року включно, допомогу для оздоровлення за 2022 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 та провести їх виплату ОСОБА_1 з урахуванням раніше виплачених сум;

зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року, допомогу для оздоровлення за 2023 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1,14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 та провести їх виплату ОСОБА_1 з урахуванням раніше виплачених сум.

13 листопада 2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/31649/24 від 06 березня 2025 року Військовою частиною НОМЕР_1 здійснено перерахування коштів у розмірі 192 721,85 грн. (а.с. 14).

16 грудня 2025 року листом за вих. № 09/С-2483/2551 ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомив представника позивача, що на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 року по справі № 420/31649/24, залишеного без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2025, сума перерахунку грошового забезпечення нарахована та виплачена в повному обсязі у листопаді 2025 року.

Судовим рішенням передбачено здійснення перерахунку грошового забезпечення, при цьому вимоги щодо форми чи рівня деталізації відповідного розрахунку не визначені. Чинними нормативно-правовими актами також не встановлено обов`язку надання помісячної деталізації перерахунку в межах виконання судових рішень (а.с. 15).

07 січня 2026 року представником позивача на адресу відповідача надіслано заяву про нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що був утриманий з його донарахованого грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року у справі № 420/31649/24 в сумі 45051,86 грн. (а.с. 18, 19).

Також, 07 січня 2026 року представником позивача на адресу відповідача надіслано заяву про нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 16 червня 2021 року по день фактичної виплати донарахованого грошового забезпечення (а.с. 20, 21).

Не погоджуючись із діями відповідача стосовно утримання податку з доходів фізичних осіб та бездіяльністю стосовно ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів, вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Також суд вказав, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Водночас, суд відмовив у задоволені вимог про стягнення на користь позивача компенсації сум податку з доходів фізичних осіб у визначеному розмірі у зв`язку із тим, що визначення конкретного розміру суми грошової компенсації для відшкодування суми податку на доходи фізичних осіб належить до виключної компетенції відповідача і суд не має повноважень самостійно здійснювати розрахунки суми грошової компенсації для відшкодування суми податку на доходи фізичних осіб. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини. У даній справі таке нарахування (грошової компенсації для відшкодування суми податку на доходи фізичних осіб) відповідачем не здійснено. Отже, нарахування грошової компенсації для відшкодування суми податку на доходи фізичних осіб та суми такого нарахування належить до повноважень відповідача, які є дискреційними.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Спірні правовідносини зокрема врегульовано Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі – Закон № 2050-II) та постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, якою затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, які не мають разового характеру, у тому числі сум грошового забезпечення. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі страхові виплати, у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).

Згідно із частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Предметом спору у справі, що розглядається, є нарахування та виплата компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків нарахування і виплати індексації грошового забезпечення, що передбачено Законом № 2050-ІІІ та Порядком №159

Так, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 року по справі № 420/31649/24, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 16.06.2021 року по 19.05.2023 року.

Саме на виконання цього судового рішення відповідачем 13.11.2025 року виплачено позивачу перераховане грошове забезпечення у розмірі 192 721,85 грн.

Викладене є підставою для отримання позивачем компенсації втрати частин доходу, а зазначене судове рішення є преюдиційним для справи, що розглядається.

У контексті обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Відповідно приписів ст. 7 Закону № 2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.

Отже, законодавець передбачив можливість прийняття рішення по стягненню суми компенсації окремо від стягнення суми основного боргу.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частин доходу у зв`язку із порушенням строків виплати належного грошового забезпечення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі № 200/15033/21 від 06 березня 2024 року.

Судова колегія враховує, що Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 зазначив, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості.

Отже, посилання апелянта на те, що у нього є певний час на виплату відповідної заборгованості за рішенням суду і лише в разі порушення цього терміну виплати у позивача виникне право на компенсацію втрати частини доходів спростовується вищевикладеним та самою суттю компенсації, яка є предметом даної справи.

Наведені доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає безпідставними, оскільки компенсація, передбачена Законом №2050-ІІІ, виплачується у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо.

Варто зазначити, що вказані кошти нараховані в результаті перерахунку грошового забезпечення та відновлення порушених прав позивача, та вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону №2050-ІІІ, у зв`язку з чим позивач набув право на компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати доходу.

Стосовно посилання апелянта на висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 03.12.2025 у справі №520/25464/23, згідно якої підставою для виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є затримка на один і більше календарних місяців виплати доходів згідно з рішенням суду, колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначено вище, компенсація за порушення строків виплати доходу виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата, індексація тощо) особи з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат та її виплата проводиться незалежно від порядку і підстав їх (доходів) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

При цьому, відповідно до статті 4 Закону №2050-ХІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Слід зазначити, що спірне питання неодноразово було предметом касаційного розгляду.

Зокрема, Верховний Суд у постанові від 24.01.2025 у справі №380/1607/24 зазначив, що право на компенсацію втрати частини доходу в особи пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Компенсація, передбачена положеннями Закону №2050-ХІІІ і Порядку №159, виплачується саме у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо.

Аналогічний підхід застосував Верховний Суд у постанові від 04.09.2025 у справі №420/16557/24, за наслідком розгляду спірних правовідносин щодо виплати компенсації втрати частини доходу, у зв`язку з його несвоєчасною виплатою, в якій суд за наслідком розгляду касаційної скарги позивача, посилаючись на вищевказану позицію Верховного Суду у справі №380/1607/24, також виснував, що виплата компенсації здійснюється у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо.

Колегія суддів вважає, що зазначений висновок суду касаційної інстанції містить аналіз застосовуваних норм права, зокрема положень Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 у контексті спірних правовідносин та встановлених судом обставин справи.

Викладені висновки є цілком релевантними до спірних правовідносин, а тому в силу положень частини 5 статті 242 КАС України підлягають застосуванню при вирішенні цієї адміністративної справи.

Натомість, дослідивши зміст постанови Верховного Суду від 03.12.2025 у справі №520/25464/23 колегія суддів наголошує, що обставини справи, яку розглядав Верховний Суд та обставини цієї справи, що розглядається, є відмінними, а тому не підлягають застосуванню.

Посилання апелянта на те, що оскільки виплата перерахованого грошового забезпечення здійснена протягом двох місяців, з дня набрання чинності рішенням суду особа не набуває права на виплату компенсації, ґрунтуються на помилковому та вибірковому трактуванні норм права та наведеної позиції Верховного Суду.

До того ж, ані Закон №2050-ХІІ, ані Порядок №159 не містять жодних вказівок стосовно того, що така компенсація має бути виплачена протягом двох місяців з дня набрання чинності рішенням суду.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність в даному випадку правових підстав для задоволення позовних вимог в частині наявності у позивача права на отримання компенсації втрати частини доходів, а апелянтом правильність висновків суду першої інстанції не спростовано.

Що ж стосується законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції стосовно зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб, колегія суддів зазначає наступне.

Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі Порядок №44).

Згідно з пунктами 2-5 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України (далі - ПК України) суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Згідно довідки-розрахунку Військової частини НОМЕР_1 за № 09/217 від 06.10.2025 року при виконанні рішення суду у справі № 420/31649/24, прийнятого на користь позивача, військова частина НОМЕР_1 утримала ПДФО у розмірі 18% - 45 051, 86 грн (а.с. 16).

Суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачу належало при виплаті ОСОБА_2 перерахованого грошового забезпечення компенсувати суму податку на доходи фізичних осіб, оскільки право на вказаний розмір грошового забезпечення позивач набув під час проходження військової служби, однак саме з вини відповідача грошове забезпечення позивача за період проходження військової служби обраховувалося невірно.

Втрата ж позивачем статусу військовослужбовця на час виплати перерахованого грошового забезпечення на виконання рішення суду не звільняє відповідача від обов`язку компенсувати позивачу суму податку на доходи фізичних осіб, оскільки саме бездіяльність відповідача призвела до виплати позивачеві належного грошового забезпечення вже після звільнення зі служби і як наслідок, після втрати статусу військовослужбовця.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції обґрунтовано вказав про обґрунтованість позовних вимог у даній частині і як наслідок задовольнив їх у визначений спосіб, який позивачем не оспорюється.

Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 16 березня 2026 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя: К.В.Кравченко