Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №400/13053/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/13053/25

Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції: м. Миколаїв;

Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції:

10.03.2026 року;

Головуючий в 1 інстанції: Величко А.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Єщенка О.В.

суддів – Градовського Ю.М.

– Казанчук Г.П.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеської області від 14.11.2025 №143250019350 про відмову у призначенні пенсії за віком та не зарахування до страхового стажу період роботи з 31.03.1999 по 16.09.2005 в Россошанському відділені №382 Ощадного банку рф;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївської області зарахувати до страхового стажу період роботи на території російської федерації з 31 березня 1999 року но 16 вересня 2005 року на посаді контролера-касира в оперативній частині відділення, інспектора у відділі бухгалтерії, інспектора в секторі по клієнтським операціям відділу бухгалтерського обліку та звітності в Россошанському відділені № 382 Ощадного банку рф;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївської області повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 17.10.2025 р з урахуванням періоду роботи з 31.03.1999 по 16.09.2005.

В обґрунтування позову зазначено, що позивачка у зв`язку із досягненням пенсійного віку звернулась до ГУПФУ із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Спірним рішенням ГУПФУ відмовило позивачці у призначенні заявленої пенсії, визначивши, що наявний страховий стаж є недостатнім для призначення пенсії за віком.

При цьому, ГУПФУ з неправомірних та необґрунтованих підстав не зараховує до страхового стажу період робіт позивачки з 31.03.1999 по 16.09.2005 на території рф.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року адміністративний позов задоволено.

Суд визнав протиправним та скасував рішення № 143250019350 від 14.11.2025 Головного управління Пенсійного фонду України в Одеської області щодо відмови призначення пенсії за віком ОСОБА_1 та не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 31.03.1999 по 16.09.2005 в Россошанському відділені № 382 Ощадного банку рф.

Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи на території російської федерації з 31 березня 1999 року но 16 вересня 2005 року на посаді контролера-касира в оперативній частині відділення, інспектора в відділі бухгалтерії, інспектора в секторі по клієнтським операціям відділу бухгалтерського обліку та звітності в Россошанському відділені № 382 Ощадного банку рф та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 17.10.2025 з урахуванням висновків суду.

Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1211,2 грн.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що страховий стаж позивачки підтверджений записами трудової книжки, оформленими з дотриманням установлених вимог.

Також, керуючись частиною 1 статті 58 Конституції України, суд першої інстанції вказав на необґрунтованість висновків ГУПФУ щодо не зарахування до страхового стажу позивачки періоду трудової діяльності, відомості про який містяться в трудовій книжці, а саме за час роботи на території російської федерації. В цій частині суд першої інстанції визначився, що право позивача на зарахування таких робіт до страхового стажу було гарантоване чинними на той час міжнародними угодами з пенсійного забезпечення, тому подальше припинення дії угод не може впливати на право особи на належне пенсійне забезпечення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норма матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, апелянт зазначає, що обов`язковою умовою для призначення пенсії за віком за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є наявність необхідного страхового стажу та досягнення особою визначеного законодавством пенсійного віку. Натомість, не зараховуються до страхового стажу періоди трудової діяльності за межами України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно Порядку №22-1 неможливо врахувати при обчисленні пенсії суми заробітної плати у зв`язку з ненаданням відомостей про наявність нарахованих та сплачених сум внесків до уповноважених органів Пенсійного фонду РФ. З 01 січня 2004 врахування заробітної плати за періоди роботи на території держав учасниць Співдружності Незалежних держав здійснюється за умови підтвердження сплати страхових внесків до відповідних фондів держав-учасниць Співдружності Незалежних держав, на території яких проводиться трудова діяльність. Поряд з тим, зарахування заробітної плати здійснюється з врахуванням законодавчих норм визначених Законом №1058, на підставі відомостей персоніфікованого обліку, що містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру. Наполягає на тому, що ГУПФУ діяло правомірно та обґрунтовано, порушень прав позивача на належне пенсійне забезпечення не допускало.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 посилається на необґрунтованість доводів апелянта, правильність висновків суду першої інстанції та відсутність підстав для скасування судового рішення.

Судом першої інстанції з`ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, 17.10.2025 позивачка, у зв`язку із досягненням 60 років, звернулась до Головного управління Пенсійного Фонду України Миколаївської області із заявою про призначення пенсії.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, прийнятим за принципом екстериторіальності, від 14.11.2025 №143250019350 відмовило в призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу відповідно до статті 26 Закону України « Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідач вказав на недостатність страхового стажу, не зарахувавши позивачці період роботи: з 31.03.1999 по 16.09.2005, оскільки російська федерація з 01.01.2023 року припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.

Не погоджуючись з рішенням ГУПФУ, посилаючись на його необґрунтованість та неправомірність, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 зазначеного Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Таким чином, необхідними умовами для призначення пенсії за віком є досягнення особою відповідного віку та наявність відповідного періоду страхового стажу.

Разом з цим, згідно пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадку коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Слід враховувати, що відповідно до частини 1 статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Вказані положення Закону від 05.11.1991 року №1788-XII кореспондуються із приписами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637.

У пунктах 1, 3 Порядку від 12.08.1993 року №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Також, судом першої інстанції надано належну правову оцінки положенням частини 1 статті 58 Конституції України, обґрунтовано враховано, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно ж Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999р. у справі № 1-7/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), дію нормативно-правового акта в часі потрібно розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон чи інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали чи мали місце.

Слід зазначити, що статтею 1 Угоди «Про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення» від 13.03.1992 року, укладеної між Україною і росією, передбачалось, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 цієї Угоди визначалось, що Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.

Згідно статті 6 цієї Угоди, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Частиною другою статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж взаємно визнається Сторонами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. москві. Ця постанова набрала чинності 02.12.2022.

Разом з цим, в силу положень частини другої статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Таким чином, правильно застосовуючи у спірних правовідносинах положення статті 58 Конституції України та положення раніше чинних міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, судом першої інстанції вірно зауважено на тому, що до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року №1328 Україною має визнаватись період робіт позивачки з 31 березня 1999 року но 16 вересня 2005 року на території російської федерації, згідно записів трудової книжки.

Враховуючи викладене, оскільки висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також обставинам справи, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідно до вимог статті 316 КАС України підлягає залишенню без змін.

Відповідно до приписів частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 139, 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області – залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий-суддя: О.В. Єщенко

Судді: Ю.М. Градовський

Г.П. Казанчук