Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №420/7829/24 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/7829/24

Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції:

м. Одеса;

Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції:

28.07.2025 року;

Головуючий в 1 інстанції: Дубровна В.А.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Єщенка О.В.,

суддів – Бітова А.І.,

– Градовського Ю.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом в свої інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , в якому просила:

визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення в Пересипському районні Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо припинення виплати ОСОБА_1 допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам з 01.01.2024р.

зобов`язати Управління соціального захисту населення в Пересипському районні Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради поновити ОСОБА_1 виплату допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам з 01.01.2024 р.

визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення в Пересипському районні Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо припинення виплати малолітній дитині - ОСОБА_2 допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам з 01.01.2024 р.

зобов`язати Управління соціального захисту населення в Пересипському районні Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради поновити виплату малолітній дитині - ОСОБА_2 допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам з 01.01.2024 р.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправними дії Управління соціального захисту населення в Пересипському районні Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо припинення виплати ОСОБА_1 допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам з 01.01.2024р.

Зобов`язано Управління соціального захисту населення в Пересипському районні Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради поновити ОСОБА_1 виплату допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам з 01.01.2024 р.

Визнано протиправними дії Управління соціального захисту населення в Пересипському районні Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо припинення виплати малолітній дитині - ОСОБА_2 допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам з 01.01.2024 р.

Зобов`язано Управління соціального захисту населення в Пересипському районні Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради поновити виплату малолітній дитині - ОСОБА_2 допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам з 01.01.2024 р.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи приписи постанови Кабінету Міністрів України № 709, позивач не втратила право на отримання допомоги на проживання як внутрішньо переміщена особа, оскільки має частину житлового приміщення площею менш як 13,65 кв. м. на одного члена сім`ї.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, апелянт зазначає, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було виявлено у власності позивача наявне житлове приміщення, що розташоване на території, не включеної до переліку територій, або на територіях, включених до переліку територій, щодо яких визначено дату завершення бойових дій (дату припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації, площа якого перевищує 13.65 кв. м. Апелянт вказує, що постанова Кабінету Міністрів України № 709 не містить посилання та ділення площі на житлову чи нежитлову, що свідчить про наявність підстав для припинення виплати допомоги ВПО. Крім того, апелянт вказує, що як було з`ясовано в подальшому, в м. Одеса ОСОБА_1 перебуває з 2020 року, де проходила практику інтерна в медичному центрі та в подальшому офіційно працевлаштована, а отже взагалі не мала право на отримання відповідної допомоги.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача посилається на необґрунтованість доводів апелянта, правильність висновків суду першої інстанції та відсутність підстав для скасування судового рішення.

Судом першої інстанції з`ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з донькою ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 перебуває на обліку в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб за адресою фактичного місця проживання АДРЕСА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; що підтверджується довідками № 5138-7501147503 від 21.07.2022 р. та № 5138-5002650111 від 17.03.2023 р., виданих Управлінням соціального захисту населення в Суворовському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради.

Відповідно до Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам», ОСОБА_1 отримувала грошову допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам з 01.07.2022, з 01.11.2022, з 01.12.2022 р по 31.01.2023 у розмірі 2 000,00 грн. щомісячно, з 01.02.2023 у розмірі 5000,00 грн щомісячно, у т.ч. ОСОБА_1 - 2000,00 грн, ОСОБА_2 - 3000,00 грн., що підтверджується Повідомленням від 22.03.2023 р. про надання державної допомоги сім`ям з дітьми. ( а. с. 29)

Відповідно до «Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна» №36416872 від 10.01.2024 04.06.2024 ОСОБА_1 набула право власності об`єкт житлової нерухомості: опис об`єкта: актуальна інформація про об`єкт речових прав реєстраційний номер №14491454951101, зазначено наступні дані: у розділі тип об`єкта: «житловий будинок», опис об`єкта: «Загальна площа 62,1 кв.м, житлова площа 37,2 кв.м, опис складається з одного житлового будинку літера А, а також надвірних будівель та споруд зазначених відповідними літерами Б-літня кухня, В-погріб, Г-сарай, Д-вбиральня, Е-душ, № 1-3-огорожа, І-мостіння, розташованих на земельній ділянці площею 619 кв.м. Розмір частки: спільна часткова 1/2. ( електронна справа)

15.01.2024 р. листом Управління соціального захисту населення в Пересипському районі за № 19.08-19/4 повідомлено ОСОБА_1 , що на підставі пп. 5 п. 2 постанови Кабінету Міністрів від 11.07.2023 р. № 709 «Деякі питання підтримки внутрішньо переміщені ОСОБА_1 , як внутрішньо переміщеній особі, припинено зазначену допомогу, за результатами верифікації, зокрема, встановлено, що на 1 вересня 2023 року у власності ОСОБА_1 обліковується нерухоме житлове майно, за адресою: АДРЕСА_3 , що розташоване на територіях, не включених до переліку територій, які непридатні для проживання, внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації проти України. За таких умов, право на отримання допомоги внутрішньо переміщеним особам на проживання не має. ( а.с. 23)

Також повідомлено ОСОБА_1 про необхідність термінового повернення надмірно сплачених коштів допомоги внутрішньо переміщеним особам, у зв`язку з верифікацією у розмірі 20 000 грн. ( а.с. 24)

Вважаючи протиправним припинення виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам з 01.01.2024 р. позивачка звернулася до суду.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

З 22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (ч .2 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»).

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 332 затверджено Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі – Порядок №332).

Пунктами 2, 3 Порядку №332, в редакції на час отримання позивачем спірної допомоги, було передбачено, що допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території російською федерацією території України, а також території адміністративно-територіальних одиниць, де проводяться бойові дії та що визначені в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми "єПідтримка", затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 р. № 204.

Облік внутрішньо переміщених осіб ведеться відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб".

Допомога надається щомісячно з місяця звернення до квітня 2022 р. включно на кожну внутрішньо переміщену особу, відомості про яку включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у таких розмірах: для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень; для інших осіб - 2000 гривень. Допомога виплачується за повний місяць незалежно від дати звернення за її наданням.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.04.2022 №457 "Про підтримку окремих категорій населення, яке постраждало у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України" пункт 3 Порядку №332 було доповнено абзацами такого змісту:

"Починаючи з травня 2022 р. допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з території територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), а також внутрішньо переміщеним особам, у яких житло зруйноване або непридатне для проживання внаслідок пошкодження і які подали заявку на відшкодування відповідних втрат, зокрема через Єдиний державний вебпортал електронних послуг.

Перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затверджується Мінреінтеграції за погодженням з Міноборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій".

Відповідно до підпункту 5 пункту 7-1 Порядку №332 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) особа з числа членів сім`ї на 1 число місяця, з якого призначається допомога, або на 1 число кожного місяця, в якому отримується допомога, має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташоване на територіях, не включених до переліку територій, або територіях, включених до переліку територій, щодо яких визначено дату завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації. При цьому не враховуються житлові приміщення, які непридатні для проживання, що документально підтверджується органом місцевого самоврядування (а в разі його відсутності обласною державною (військовою) адміністрацією), або інформацією (за технічної можливості), внесеною до Реєстру пошкодженого та знищеного майна, або житлове приміщення (частина житлового приміщення) площею менш як 13,65 кв. метра на одного члена сім`ї), або житлове приміщення/частини житлового приміщення, придбані за кошти, отримані на підставі договору кредиту, якщо перший внесок, сплачений особою з числа членів сім`ї, становив менш як 100 тис. гривень.

Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 709 "Деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб" (далі - Постанова № 709).

Положеннями пункту 2 Постанови № 709 визначено підстави припинення виплат допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Так, підпунктом 5 пункту 2 Постанови № 709, встановлено, що з 1 вересня 2023 р. виплата допомоги припиняється внутрішньо переміщеним особам, зазначеним у пункті 1 цієї постанови, якщо за результатами верифікації встановлено, що після набрання чинності цієї постанови внутрішньо переміщена особа має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташовані на територіях, не включених до переліку територій, або на територіях, включених до переліку територій, щодо яких визначено дату завершення бойових дій (дату припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації (крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що документально підтверджено органами місцевого самоврядування або за технічної можливості інформацією щодо житлових приміщень, внесених до Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією російської федерації проти України, або житлового приміщення (частини житлового приміщення площею менш як 13,65 кв. метра на одного члена сім`ї).

Предметом спору у даній справі є правомірність припинення відповідачем виплати позивачці та її доньці з 01.01.2024 допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі за результатами верифікації.

Відповідач правомірність своїх дій мотивує посиланням на те, що позивачці припинено виплату допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам за результатами верифікації, оскільки згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, встановлено, що ОСОБА_1 з 12.11.2021 має у власності житло в населеному пункті, що не включений до переліку територій, а саме за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 63,1 кв. м.

Позивач не заперечує факт отримання з 12.11.2021 на праві приватної власності житлового будинку за вказаною адресою загальною житловою площею 37.2 кв.м., проте наголошує на тому, що загальна площа її частки житлового будинку ( квартира під № 2) складає 27,3 кв.м., у т.ч житлова 15,1 кв.м., тамбур - 2,4 кв.м., кухня - 9,8 кв.м., а оскільки до складу її сім`ї входить три особи, то на кожного члена припадає 5,03 кв.м., жилої площі набутого нею у власність приміщення, що підтверджується Актом обстеження житлових умов від 13.02.2024 р., складеним комісією у складі начальника і та двох майстрів дільниці № 1 КП «ЖКС «Пересипський».

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 було взято на облік внутрішньої переміщеної особи, що підтверджується довідкою від 21.07.2022 р. № 5138-7501147503 та зв`язку з народженням ІНФОРМАЦІЯ_3 доньки - ОСОБА_2 , з 17.03.2023 р. доньку було взято на облік внутрішньої переміщеної особи, що підтверджується довідкою № 5138-5002650111, та відповідно отримали державну допомогу на проживання.

За вказаними довідками зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 .

З листа-повідомлення відповідача від 15.01.2024 р. вбачається, що позивачу припинено виплату допомоги на проживання з підстав виявлення у її власності житла, що розташоване на територіях де не ведуться активні (можливі) бойові дії або які не є окупованими, та таке житло має площу понад 13,65 кв.м.

З матеріалів справи вбачається, що до членів сім`ї ОСОБА_1 , належать – донька ОСОБА_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 03.03.2023 року) і чоловік ОСОБА_4 ( свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 від 03.11.2020 року) ( а.с.11-12)

Згідно зі статтею 47 Житлового кодексу України норма жилої площі в Україні встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу.

Разом з тим, підстава, за якої допомога на проживання продовжує виплачуватися, відповідно до Постанови №709, зокрема, якщо внутрішньо переміщена особа має житлове приміщення (частину житлового приміщення площею менш як 13,65 кв.м. на одного члена сім`ї).

Як вірно встановлено судом першої інстнції, на трьох осіб норма житлової площі складає 40,95 кв.м., тоді як житлова площа квартири позивача становить 15,1 кв.м., а відтак у даному випадку житлова площа на кожного з трьох осіб складає 5,03 кв.м.

Отже, враховуючи приписи Постанови №709, позивач не втратила право на отримання допомоги на проживання як внутрішньо переміщена особа, оскільки має частину житлового приміщення площею менш як 13,65 кв.м. на одного члена сім`ї.

У цьому контексті колегія суддів критично оцінює доводи апелянта, що постанова Кабінету Міністрів України № 709 не містить посилання та ділення площі на житлову чи нежитлову, з огляду на наступне.

Так, під поняттям житлове приміщення розуміється опалюване приміщення, розташоване у надземному поверсі, призначене для цілорічного проживання і яке відповідає санітарно-епідеміологічним вимогам щодо мікроклімату і повітряного середовища, природного освітлення, допустимих рівнів нормованих параметрів відносно шуму, вібрації, ультразвуку та інфразвуку, електричних та електромагнітних полів та іонізуючого випромінювання.

Відповідно до статей 47, 48 Житлового кодексу України норма жилої площі в Україні встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу.

Аналізуючи наведені вище норми, з урахуванням обставин цієї справи, колегія суддів вважає, що під поняттям «житлове приміщення (частина житлового приміщення) площею менш як 13,65 кв. метра на одного члена сім`ї», яке вживається в підпунктах 5 пунктів 7, 7-1 Порядку № 332, площа у розмірі 13,65 кв. м. визначена з урахуванням норми саме житлової площі (а не загальної площі об`єкту нерухомості), яка вказана у статті 47 Житлового кодексу України.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує висновки, викладені зокрема у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2025 року (справа №120/6023/24), які відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Щодо посилань апелянта, що в м. Одеса ОСОБА_1 перебуває з 2020 року, де проходила практику інтерна в медичному центрі та в подальшому офіційно працевлаштована, а отже взагалі не мала право на отримання відповідної допомоги, колегія суддів зазначає, що як лист Управління соціального захисту населення в Пересипському районі № 19.08-19/4 від 15.01.2024 року, яким було повідомлено позивача про припинення виплати допомоги ВПО, так і відповідь на адвокатський запит, викладена у листі від 20.02.2024 року 19.01-08/258 не містили жодних посилань на вказані обставини, яка на підставу припинення виплати відповідної допомоги.

В свою чергу, згідно висновків Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 17 грудня 2018 року (справа №509/4156/15-а), адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності свого рішення.

Враховуючи викладене, оскільки висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідно до статті 316 КАС України підлягає залишенню без змін.

Крім того, колегія суддів зазначає, що у відзиві на апеляційну скаргу представником позивача було заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрат, понесених на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у фіксованому розмірі 12000,00 грн.. На підтвердження витрат до суду було надано копію договору про надання правової допомоги №1-117/1 від 13 серпня 2025 року та Акт №1 приймання-передачі наданих правових послуг від 29.09.2025 року.

В свою чергу, Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради у заяві від 02.10.2025 року проти задоволення вказаного клопотання заперечував, стверджуючи, що заявлений розмір витрат на правову допомогу представником позивача є неспівмірним зі складністю справи; часом, витраченим адвокатом; обсягом наданих послуг, ціною позову і значенням справи для сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою

Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, колегія суддів зазначає, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що зазначено у рішенні від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04), заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Дослідивши наявні у матеріалах справи документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд приходить до висновку, що заявлені витрати на правову допомогу у розмірі 12000,00 грн. не є співмірними із складністю справи та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг).

Отже, з огляду на зазначене та виходячи з принципу обґрунтованості й пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

При цьому, колегія суддів наголошує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 05.09.2019 року по справі № 826/841/17.

Відповідно до приписів частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року – залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (вул. Косовська, 2-Д, м. Одеса, 65022, код ЄДРПОУ 36290160) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції у сумі 3000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий суддя: О.В. Єщенко

Суддя: А.І. Бітов

Суддя: Ю.М. Градовський