Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №420/23469/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/23469/25

Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О.А.

Дата і місце ухвалення: 02.04.2026 року, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року у справі № 420/23469/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Військова частина НОМЕР_2 , про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, –

В С Т А Н О В И В :

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у видачі ОСОБА_1 довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), визначеної у Додатку № 5 до наказу Міністерства оборони України «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» від 14.08.2008 року № 402, по факту отримання ним мінно-вибухової травми 15.09.2022 року внаслідок хвильового удару при виконанні ним військового обов`язку поблизу населеного пункту Новоселівка Оріхівського району Запорізької області;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), визначену у Додатку № 5 до наказу Міністерства оборони України «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» від 14.08.2008 року № 402, по факту отримання ним мінно-вибухової травми 15.09.2022 року внаслідок хвильового удару при виконанні ним військового обов`язку поблизу населеного пункту Новоселівка Оріхівського району Запорізької області.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання ОСОБА_1 довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) за формою, визначеною додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 провести службове розслідування щодо обставин отримання ОСОБА_1 травми та наявності підстав для видачі довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) за формою, визначеною додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у частині задоволених позовних вимог, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій послалася на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, які, на думку апелянта, призвели до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання позивачу довідки про обставини травми, оскільки обставини отримання травми та наявність підстав для видачі такої довідки не були належним чином документально підтверджені, а проведення службового розслідування судом фактично визнано необхідним.

Апелянт також посилається на відсутність первинних документів щодо травмування позивача, перебування останнього в оперативному підпорядкуванні Військової частини НОМЕР_2 , а також вважає, що суд першої інстанції надав неналежну оцінку доказам у справі та неправильно застосував правову позицію Верховного Суду у справі № 380/13595/24. У зв`язку з цим Військова частина НОМЕР_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Зазначає, що Військова частина НОМЕР_1 є належним суб`єктом оформлення довідки про обставини травми, а наявні у справі докази підтверджують факт та обставини отримання ним травми.

Позивач вважає, що доводи апелянта щодо відсутності первинних документів, необхідності проведення службового розслідування та неналежного суб`єкта оформлення довідки є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 у період з 05 березня 2022 року по 09 жовтня 2023 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 20 вересня 2022 року № 167 позивача визначено таким, що прибув з 09 вересня 2022 року для виконання бойових завдань у складі військової частини НОМЕР_2 .

Водночас довідкою військової частини НОМЕР_1 № 315 від 22 грудня 2024 року підтверджено участь позивача у період з 09 вересня 2022 року по 29 жовтня 2022 року в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, зокрема в районі АДРЕСА_1 . Підставою для видачі цієї довідки зазначено журнали бойових дій військової частини НОМЕР_1 .

09 листопада 2022 року позивача військовою частиною НОМЕР_1 направлено на обстеження до НОМЕР_3 ВМКЦ ПР, а 11 листопада 2022 року — на лікування до м. Одеси. За результатами військово-лікарських оглядів 07 лютого та 15 травня 2023 року встановлено наявність у позивача тяжкої травми та її пов`язаність із виконанням обов`язків військової служби і захистом Батьківщини. Довідку про обставини травми позивачу не видано.

22 січня 2025 року представник позивача звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про видачу довідки про обставини травми за фактом отримання 15 вересня 2022 року вибухової травми внаслідок хвильового удару під час виконання військового обов`язку поблизу АДРЕСА_1 .

Листом від 10 лютого 2025 року № 229 військова частина НОМЕР_1 повідомила про відсутність у неї інформації щодо отримання позивачем травми 15 вересня 2022 року.

Вважаючи невжиття відповідачем відповідних заходів протиправним, представник позивача звернулася до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті та частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив із того, що військова частина НОМЕР_1 не вжила передбачених законодавством заходів для встановлення обставин отримання позивачем травми та вирішення питання щодо оформлення довідки про обставини травми.

При цьому суд врахував докази проходження позивачем військової служби та його участі у заходах із забезпечення оборони України, показання свідків щодо обставин травмування 15 вересня 2022 року, а також висновки військово-лікарських комісій про наявність у позивача тяжкої травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків та захистом Батьківщини.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи та інші суб`єкти, наділені владними управлінськими функціями, зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

За приписами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи вчинені вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для їх вчинення, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності своїх дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Спір у цій справі стосується правомірності невжиття військовою частиною НОМЕР_1 передбачених законодавством заходів для встановлення обставин отримання позивачем травми та вирішення питання щодо оформлення довідки про обставини травми за формою, визначеною додатком 5 до Положення № 402.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , брав участь у заходах із забезпечення оборони України, після чого направлявся на медичне обстеження та лікування. Довідка про обставини травми за формою, визначеною додатком 5 до Положення № 402, позивачу не оформлювалася.

Відповідно до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 27 жовтня 2021 року № 332, встановлення обставин та причин відповідної події здійснюється у передбаченому цією Інструкцією порядку.

Отже, питання оформлення довідки про обставини травми не може розглядатися відокремлено від встановлення обставин її отримання у передбаченому законодавством порядку.

Зазначений підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14 травня 2026 року у справі № 380/16138/24, у якій питання оформлення довідки про обставини травми за формою, визначеною додатком 5 до Положення № 402, розглядалося у взаємозв`язку з результатами розслідування відповідної події.

Колегія суддів не приймає доводи апелянта про відсутність підстав для вчинення відповідачем відповідних дій у зв`язку з відсутністю первинних документів, зокрема форми № 100, рапортів та інших документів.

Відсутність окремих документів, які безпосередньо фіксували б обставини події на момент її виникнення, сама по собі не свідчить про відсутність правових підстав для перевірки інших наявних відомостей, які можуть мати значення для встановлення обставин отримання травми.

У цій справі наявними були, зокрема, документи щодо проходження позивачем військової служби та його участі у заходах із забезпечення оборони України, довідка військової частини НОМЕР_1 № 315 від 22 грудня 2024 року, документи щодо направлення позивача на медичне обстеження та лікування, медична документація та висновки військово-лікарських комісій.

При цьому довідка № 315 підтверджує участь позивача у відповідних заходах із забезпечення оборони України, однак сама по собі не встановлює обставин отримання ним травми. Водночас сукупність наведених відомостей зумовлювала необхідність їх перевірки та встановлення обставин події у передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, посилання відповідача на відсутність окремих первинних документів не звільняло його від обов`язку вжити передбачених законодавством заходів для перевірки наявної інформації та встановлення обставин отримання позивачем травми.

Не заслуговує на увагу і довід апелянта про суперечність між визнанням бездіяльності відповідача протиправною та зобов`язанням провести відповідну процедуру.

Суд першої інстанції не встановив остаточно всіх обставин отримання позивачем травми та не зобов`язав відповідача безумовно видати довідку за додатком 5 до Положення № 402.

Натомість суд зобов`язав військову частину НОМЕР_1 провести процедуру, спрямовану на встановлення обставин отримання позивачем травми та вирішення питання щодо наявності підстав для оформлення відповідної довідки.

Отже, протиправність бездіяльності відповідача у цій справі полягає у невжитті передбачених законодавством заходів, необхідних для встановлення обставин отримання позивачем травми та подальшого вирішення питання щодо оформлення відповідної довідки.

Не приймає колегія суддів і посилання апелянта на перебування позивача в оперативному підпорядкуванні військової частини НОМЕР_2 .

Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Саме ця військова частина направила його на медичне обстеження та лікування, а також видала 22 грудня 2024 року довідку № 315, якою підтвердила його участь у заходах із забезпечення оборони України, у тому числі в районі с. Новоселівка Оріхівського району Запорізької області.

Сам факт виконання позивачем завдань у складі іншого угруповання та його оперативне підпорядкування військовій частині НОМЕР_2 не свідчить про припинення проходження ним військової служби у військовій частині НОМЕР_1 та не підтверджує відсутності у відповідача повноважень щодо розгляду наявних відомостей і вжиття передбачених законодавством заходів.

Матеріалами справи не підтверджено й того, що перебування позивача в оперативному підпорядкуванні військової частини НОМЕР_2 позбавляло військову частину НОМЕР_1 можливості перевірити відомості щодо його травмування та вирішити питання про проведення відповідної процедури.

Отже, посилання апелянта на оперативне підпорядкування позивача іншій військовій частині не спростовує висновку суду першої інстанції про протиправність бездіяльності військової частини НОМЕР_1 .

Не спростовують правильності оскаржуваного рішення і доводи апелянта щодо доказового значення висновків військово-лікарських комісій.

Колегія суддів погоджується з тим, що висновки ВЛК про пов`язаність травми з виконанням обов`язків військової служби самі по собі не встановлюють усіх конкретних обставин її отримання.

Водночас такі висновки підтверджують наявність у позивача відповідної травми та її зв`язок із проходженням військової служби і тому підлягали врахуванню відповідачем під час вирішення питання про встановлення обставин її отримання.

Доводи апелянта про те, що висновки ВЛК не встановлюють безпосередньо часу, місця та механізму отримання травми, не спростовують необхідності їх оцінки у сукупності з іншими доказами.

Так само підлягають відхиленню доводи апелянта щодо неналежності показань свідків.

Відповідно до статті 72 КАС України показання свідків є засобом доказування в адміністративному судочинстві.

Із матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції не поклав показання свідків в основу своїх висновків ізольовано від інших доказів, а оцінив їх у сукупності з документами про проходження позивачем військової служби, його участь у відповідних заходах, медичною документацією та висновками ВЛК.

За правилами статті 90 КАС України жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Апелянтом не наведено доводів, які б свідчили про порушення судом першої інстанції зазначених правил оцінки доказів або надання окремим доказам наперед встановленої сили.

Посилання відповідача на лист від 10 лютого 2025 року № 229, яким повідомлено про відсутність інформації щодо отримання позивачем травми, також не свідчить про правомірність бездіяльності.

Відсутність у відповідача на момент розгляду звернення окремої інформації про обставини травмування не є тотожною встановленню факту неможливості їх з`ясування.

За наявності відомостей про проходження позивачем військової служби, його участь у заходах із забезпечення оборони України, направлення на медичне обстеження та лікування, медичної документації та висновків ВЛК щодо тяжкої травми та її зв`язку з виконанням обов`язків військової служби відповідач мав оцінити сукупність цих відомостей та вжити передбачених законодавством заходів для встановлення обставин події.

Не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і доводи апелянта про втручання суду у дискреційні повноваження відповідача.

Зобов`язуючи військову частину НОМЕР_1 провести відповідну процедуру щодо встановлення обставин отримання позивачем травми та вирішення питання щодо наявності підстав для оформлення довідки, суд першої інстанції не визначив наперед результат такої процедури та не зобов`язав відповідача безумовно видати позивачу довідку за додатком 5 до Положення № 402.

Таким чином, суд першої інстанції не підмінив відповідача у здійсненні його повноважень, а зобов`язав його виконати передбачену законодавством процедуру та за її результатами вирішити питання, віднесене до його компетенції.

Такий спосіб захисту спрямований на усунення допущеної бездіяльності та не передбачає наперед визначеного результату розгляду питання про оформлення довідки.

При цьому саме відповідач, як суб`єкт владних повноважень, має довести правомірність своєї бездіяльності. Однак доказів проведення ним передбаченої законодавством процедури, встановлення за її результатами обставин отримання позивачем травми та вирішення питання щодо оформлення відповідної довідки суду не надано.

Отже, відповідачем не доведено, що ним у встановленому законодавством порядку було вжито необхідних заходів для встановлення обставин отримання позивачем травми та вирішення питання щодо оформлення довідки за додатком 5 до Положення № 402.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність бездіяльності військової частини НОМЕР_1 .

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують та не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки таких порушень колегією суддів не встановлено, апеляційна скарга військової частини НОМЕР_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року - без змін.

З огляду на результат апеляційного перегляду, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року у справі № 420/23469/25 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, установлених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук