Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №420/5147/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/5147/26

Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г.П.

Дата і місце ухвалення 01.05.2026р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бойка А.В.,

суддів: Тарновецького І.І.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 травня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому позивач просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 19.02.2026 року № 951060842058;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області перевести ОСОБА_1 на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону № 3723-ХІІ у розмірі 70% від заробітної плати померлого годувальника, яка визначена в довідці від 06.02.2026 року № 06-27/2/2026, починаючи з моменту звернення за переведенням, а саме з 12.02.2026 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.05.2026 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 951060842058 від 19.02.2026 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області перевести ОСОБА_1 на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону № 3723-ХІІ у розмірі 70% від заробітної плати померлого годувальника, яка визначена в довідці від 06.02.2026 року № 06-27/2/2026, починаючи з моменту звернення за переведенням, а саме з 12.02.2026 року.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало апеляційну скаргу, в якій посилалось на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин у справі, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апелянт вказував на те, що на виконання вимог Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ (далі - Закон 3723), зокрема, статті 37 Закону, якою передбачалося право на проведення перерахунку пенсії, було прийнято ряд нормативно-правових актів, зокрема постанову Кабінету Міністрів України від 31.05.2000 № 865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії» та спільний наказ Міністерства праці та соціальної політики України та Головного управління державної служби України від 03.12.2003 року № 319/144 «Про затвердження Порядку видачі довідок про заробітну плату для перерахунку пенсій державним службовцям у разі ліквідації органів, з яких особа вийшла на пенсію, а також перейменування (відсутності) посад», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 09.12.2003 за № 1134/8455 (далі - Наказ).

Апелянт зазначив, що статтею 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723- XII було передбачено призначення пенсій у зв`язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї у розмірі 70% суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

З 01.05.2016 року набув чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889), яким визначено право на призначення пенсій відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII (далі - Закон № 3723). Статтею 90 Закону № 889 визначено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідач посилається на те, що Прикінцевими положеннями Закону передбачено, що пенсії в разі втрати годувальника, а також пенсії за віком особам, які не мають права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723, призначаються за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», як передбачено статтею 90 Закону № 889.

Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що ОСОБА_1 не має права на перехід на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про державну службу», оскільки пенсія в разі втрати годувальника за нормами Закону №889 не передбачена.

Крім того відповідач звертав увагу на те, що ключовим правовим питанням у справі, щодо якого фактично виник спір, є право позивача на переведення на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про державну службу». Відповідно, питання щодо розрахунку пенсії з урахуванням довідки про заробітну плату є похідними і повинні вирішуватись після вирішення питання про наявність відповідного права на перехід.

На думку апелянта, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирської області є правомірними та вмотивованими.

З огляду на викладене апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.05.2026 року повністю та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного:

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером, отримує пенсію за віком та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області.

ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , який перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримував довічне грошове утримання судді у відставці.

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 01.12.2025 року.

12.02.2026 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про перехід з пенсії за віком на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу».

За принципом екстериторіальності заява позивачки була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 19.02.2026 року № 951060842058 ОСОБА_1 було відмовлено у переході на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до ст. 37 ЗУ «Про державну службу», оскільки із 01.05.2016 набрав чинності ЗУ «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIIІ, яким призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника не передбачено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, ОСОБА_1 оскаржила його до суду першої інстанції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно наявності підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне:

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені в Законі України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (Закон №1058-IV).

Пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом (абзац 22 статті 1 Закону №1058-ІV.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 10 Закону №1058-ІV встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.

Відповідно до частини 1 статті 36 Закону №1058-ІV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається зазначеним у частині другій цієї статті членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності у годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії у разі встановлення III групи інвалідності.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 36 Закону №1058-ІV, до членів сім`ї, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відносяться: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Частиною 3 цієї статті передбачено, що до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною 1 статті 38 Закону №1058-ІV встановлено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника має право на таку пенсію згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.

Відповідно до пункту 2 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VІІ) з 01.05.2016 втратив чинність Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII (далі Закон №3723-ХІ), крім статті 37, що застосовується до осіб зазначених у пункті 10 і 12 цього розділу.

Пунктами 10, 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII встановлено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно п. 5 ч. 2 ст. 46 ЗУ “Про державну службу” № 889-VIII, до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах суддів.

Аналогічні приписи закріплено і у Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229 та Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України 03.05.1994 №283 (який був чинним до 25.03.2016).

Відповідно до пункту 1 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року № 283, цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 283, до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.

Аналогічна правова норма закріплена і в пункті 4 Порядку обчислення стажу держаної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229, у зв`язку із набранням 01.05.2016 чинності яким Порядок № 283 втратив чинність.

Порядок № 283 (пункт 2), так і чинний на теперішній час Порядок № 229 (пункт 4) передбачають, що до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах судді.

Відповідно до п. 8 розділу XI ЗУ “Про державну службу” № 889-VIII, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Положеннями частини 1 статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII передбачено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Також частинами 10 та 11 статті 37 Закону №3723-XII встановлено, що у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв`язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім`ї - 90 відсотків.

До непрацездатних членів сім`ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім`ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.

Аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку про те, що законами України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV та «Про державну службу» №3723-ХІІ встановлено різні умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника та підстави для її перерахунку.

Призначення пенсій у зв`язку з втратою годувальника нормами діючого Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII не передбачено та не передбачає призначення пенсій у зв`язку з втратою годувальника непрацездатним членам сім`ї померлого судді, який одержував щомісячне довічне грошове утримання, й Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від № 1402-VIII.

Також Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII не визначає особливостей пенсійного забезпечення осіб, що перебували на утриманні судді, на випадок його смерті.

Разом з тим відповідно до п. 2 розд. XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII з 01.05.2016 втратив чинність Закон № 3723-ХІІ, крім ст. 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. 10 і 12 цього розділу.

Тобто, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ.

В свою чергу за наявності умов, передбачених Законом України «Про державну службу» №3723-ХІІ, стажу державної служби у особи, на утриманні якого перебувала позивач, остання має право на пенсію у разі втрати годувальника, згідно положень Закону №3723-ХІІ.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №440/7341/20 та від 25.05.2022 року у справі № 409/2218/17.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.12.2021 у справі № 440/7341/20 сформував висновок, що частину першу статті 37 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" слід застосовувати з урахуванням того, що розмір пенсії у зв`язку із втратою годувальника - судді у відставці, що отримував щомісячне довічне грошове утримання і на час смерті мав право на пенсію за віком на підставі ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993, визначається на вибір заявника, що звернувся за призначенням пенсії у зв`язку із втратою годувальника у розмірі:

(1) 70% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993, або

(2) 50% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі Закону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV від 09.07.2003.

З матеріалах справи вбачається, що ОСОБА_2 станом на 01.05.2016 року мав стаж державної служби більше 20 років, що підтверджується розрахунком стажу судді долученим до позовної заяви, тому на нього поширюються норми ст. 37 Закону №3723-ХІІ.

Таким чином, оскільки ОСОБА_2 , стаж якого на посаді судді (стаж, який підлягає зарахуванню до державної служби) більше 20 років, помер, то його непрацездатна дружина, яка перебувала на його утриманні (що не заперечується відповідачем), має право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на підставі ст. 37 Закону № 3723-XII, а тому відповідно наявні правові підстави для переведення позивачки з пенсії за віком, призначеної їй на підставі Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на пенсію державного службовця у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону № 3723-XII.

Отже Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області неправомірно відмовило позивачці у переведені на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону №3723-ХІІ.

За вказаних обставин колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 19.02.2026 року № 951060842058 про відмову у переведенні з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України "Про державну службу" та зобов`язання відповідача перевести ОСОБА_1 на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону № 3723-ХІІ у розмірі 70% від заробітної плати померлого годувальника, яка визначена в довідці від 06.02.2026 року № 06-27/2/2026, починаючи з моменту звернення за переведенням, а саме з 12.02.2026 року.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України відсутні.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач: А.В. Бойко

Суддя: І.І. Тарновецький

Суддя: О.А. Шевчук