Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №420/42357/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

———————————————————————П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/42357/25

Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л.М.

Дата і місце ухвалення: 26.05.2026р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бойка А.В.,

суддів : Тарновецького І.І.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №155450006321 від 09.09.2025р. про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.09.1997 по 31.08.2011 (14 років), з 01.09.2011 по 31.08.2016 (5 років), з 01.09.2016 по 31.08.2019 (3 роки), з 01.09.2019 по 31.08.2025 (6 років) згідно з трудовою книжкою № НОМЕР_2 , виданою 03 вересня 1997 року, з 01.09.1994 по 27.01.1997 згідно з архівною довідкою, виданою 15.07.2025р. за №24-01-1579, та призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсію за вислугу років з 01 вересня 2025 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним і скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №155450006321 від 09.09.2025р. про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.09.2025р. про призначення пенсії за вислугу років, з урахуванням висновків суду.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ГУ ПФУ в Миколаївській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині задоволення позову ГУ ПФУ в Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та не повне з`ясування судом обставин справи, просить скасувати рішення від 26.05.2026р., з ухваленням по справі нового судового рішення – про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що право виходу на пенсію за вислугу років мають працівники закладів освіти незалежно від віку, за наявності вислуги років у період: до 01.04.2015р. - не менше 25 років (пункт «е» статті 55 Закону №1788 в редакції від 28.12.2015р.); до 11.10.2017р. - не менше 26 років 6 місяців (пункт 2-1 Прикінцевих положень Закону №1058). За наслідком розгляду наданих позивачем документів територіальним органом ПФУ встановлено, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 29 років 11 місяців 27 днів, а спеціальний стаж роботи на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років, станом на 11.10.2017р., становить 20 років 01 місяць 10 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років.

Також, апелянт посилається на те, що пунктом «е» статті 55 Закону №1788 передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Постановою КМУ №909 регулюється виключний перелік посад та робіт на яких особі надається право на пенсію за вислугу років. Отже, підстави зарахувати навчання позивача з 01.09.1994р. по 27.01.1997р. до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, відсутні.

ОСОБА_1 подала письмовий відзив на апеляційну скаргу, а якому просить скаргу ГУ ПФУ в Миколаївській області залишити без задоволення. Позивач зазначає, що неспроможним є висновок відповідача про правомірність неврахування стажу роботи позивача з 01.01994р. по 27.01.1997р. Відповідно до пункту «д» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» одним із видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, є навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. Пенсія за вислугу років є одним з видів трудової пенсії, а тому навчання має бути зараховане до стажу роботи для пенсії за вислугу років, як це зазначено у пункті «д» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Також, позивач зазначає, що неврахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017р., для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.

В свою чергу, ОСОБА_1 також подала апеляційну скаргу на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року в частині зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду. Посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення у відповідній частині та ухвалити в цій частині по справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що незважаючи на те, що у даній справі судом було встановлено, що ОСОБА_1 на момент звернення до відповідача забезпечила виконання усіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення, судом зобов`язано ГУ ПФУ в Миколаївській області повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду. А відтак, за твердженнями апелянта, судом обрано не належний спосіб захисту прав позивача у спірних правовідносинах. Дискреція відповідача полягала у тому, що він міг правомірно або відмовити у задоволенні заяви, або задовольнити її. Оскільки судом встановлено, що відмова відповідача була протиправною, тому у відповідача залишається лише один варіант правомірної поведінки – задовольнити заяву ОСОБА_1 про призначення їй пенсії за вислугу років.

ГУ ПФУ в Миколаївській області подало письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що суд, перевіряючи рішення, дію або бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у Кодексі адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип поділу влади. Таким чином, прийняття певного рішення в залежності від результатів розгляду поданих заявником документів є дискреційними повноваженнями відповідача, втручання до яких з боку суду є неприпустимим.

Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного:

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 01.09.2025р. ОСОБА_1 звернулась до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до п.4.2 розділу ІV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1, заяву позивача за принципом екстериторіальності передано для розгляду до ГУ ПФУ в Миколаївській області.

Рішенням ГУ ПФУ в Миколаївській області №155450006321 від 09.09.2025р. позивачу відмовлено у призначенні пенсії.

Зокрема, у вказаному рішенні зазначено, що пунктом 2-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV збережено право на пенсію за вислугу років за умови, якщо особи на день набрання чинності (11.10.2017р.) Законом України від 03.10.2017р. №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років, передбачену ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-ХІІ.

Відповідно до п. «е» ст.55 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років незалежно від віку мають працівники освіти та охорони здоров`я за наявності спеціального стажу роботи за Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993р. №909 (далі - Перелік №909), у період: до 01 квітня 2015 року - не менше 25 років; до 01 січня 2016 року – не менше 20 років 6 місяців; до 11.10.2017р. - не менше 26 років 6 місяців.

Вік заявниці 48 років 09 місяців.

Страховий стаж особи становить 29 років 11 місяців 27 днів.

Спеціальний стаж роботи на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років станом на 11.10.2017р. складає 20 років 01 місяць 10 днів.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви:

страховий стаж за періоди роботи після січня 2004 року обчислено за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб про нарахування доходу та сплату страхових внесків пропорційно сплаченим внескам;

до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, зараховано період роботи з 01.09.1997р. по 10.10.2017р., згідно з даними трудової книжки НОМЕР_3 від 03.09.1997р. та довідки від 28.08.2025р. №47/Д.

Висновок: відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років.

Не погоджуючись з правомірністю вказаного рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області ОСОБА_1 оскаржила його в судовому порядку.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_1 та скасовуючи рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області №155450006321 від 09.09.2025р., виходив з того, що матеріалами справи підтверджується, що спеціальний стаж роботи позивача станом на момент звернення з заявою про призначення пенсії становить більше 25 років, що є достатнім для призначення їй пенсії за вислугою років у відповідності до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII (у редакції до внесення змін Законом №213-VIII від 02.03.2015р. та Законом №901-VIII від 23.12.2015р.).

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною першою статті 24 Закону №1058-ІV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-ІV).

Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону №1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

В силу положень статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Статтею 52 Закону №1788-ХІІ встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.

Пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції до 02.03.2015р.) передбачалося, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015р. №213-VIII, що набрав чинності 01.04.2015р., статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції, за якою право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015р. №911-VIII, який набрав чинності 01.01.2016р., внесені зміни до статті 55 Закону №1788-ХІІ, зокрема у пункті «е» в абзаці першому слова «незалежно від віку» замінено словами та цифрами «після досягнення 55 років» і доповнено абзацами дванадцятим - двадцять п`ятим.

Таким чином, пункт «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ у зазначеній редакції передбачав, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

У свою чергу, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019р. №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII.

Конституційний Суд України вказав, що положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статтям 1, 3, частині третій статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Також, Конституційний Суд України зазначив, що положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

З огляду на викладене, зазначені положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» втратили чинність з 04.06.2019.

Враховуючи викладене, з 04.06.2019р. при вирішенні питання про призначення пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом №911-VIII.

Отже, з 04.06.2019р. при визначенні права на отримання пенсії за вислугу років необхідно виходити з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.

В рішенні ГУ ПФУ в Миколаївській області №155450006321 від 09.09.2025, зазначено, що спеціальний стаж роботи на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років, станом на 11.10.2017р. складає 20 років 01 місяць 10 днів.

Разом з тим, Законом України від 03.10.2017р. за №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (набрав чинності 11 жовтня 2017 року) розділ ХV Прикінцеві положення Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV доповнено пунктом 2-1, згідно з яким особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Також, Законом №2148-VIII абзац 2 п.16 розділу ХV Прикінцеві положення Закону №1058-IV викладено в такій редакції: «Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії».

Вказаною нормою лише збережено гарантії певної категорії осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VIII мають всі підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону «Про пенсійне забезпечення».

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 з одного боку, та Законом №1058-ІV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11 жовтня 2017 року.

Приписами ч.3 ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що «положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності» (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України зазначає, що до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.

Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018).

Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття „легітимні очікування).

Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Відтак, обмеження пунктом 2.1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017р. для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права, на що звернув увагу Верховний Суд у постанові від 06.11.2023р. у справі №240/24/21.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, особа, яка станом на момент звернення до органів пенсійного фонду здобула від 25 до 30 років спеціального стажу роботи, має право на обчислення її спеціального стажу відповідно до положень статті 55 Закону №1788-XII в редакції, яка діяла до змін, унесених Законами №213-VIII, №911-VIII.

Згідно відомостей трудової книжки позивача АХ №121З26 вiд 03.09.1997р. остання працювала у закладах освіти, які час від часу перейменовувались, на наступних посадах:

з 01.09.1997р. по 31.08.2011р. - на посаді вчителя хімії ЗШ І-ІІІ ступенів с.Виноградівка (14 років);

з 01.09.2011р. по 31.08.2016р. - на посаді вчителя біології НВК «ЗШ І-ІІ ступенів – ДНЗ» с. Плоцьк Арцизького району Одеської області (5 років);

з 01.09.2016р. по 31.08.2019р. - на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи Виноградівської ЗШ І-ІІІ ступенів Арцизької районної ради Одеської області (3 роки);

з 01.09.2019р. по 31.08.2025р. - на посаді вчителя біології та хімії Виноградівського опорного закладу освіти – ліцею з дошкільним відділенням, початковою школою та гімназією Арцизької міської ради (6 років).

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що не зарахування періодів роботи позивача з 11.10.2017р. на відповідних посадах до стажу за вислугу років, що дає право на отримання пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», є протиправним.

Що ж до наявності підстав для зарахування до спеціального стажу періоду навчання позивача колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п. «д» ч.3 ст.56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до пункту 8 Порядку №637 час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

Згідно архівної довідки від 15.07.2025р. за №24-01-1579, в період з 01.09.1994р. по 27.01.1997р. позивач навчалася на денній формі навчання на біологічному факультеті за спеціальністю «Біологія» в Одеському державному університеті ім. І.І. Мечникова.

При цьому, згідно записів в трудовій книжці після закінчення університету була працевлаштована як працівник освіти, а відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що період її навчання повинен бути врахований до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугою років як працівнику освіти.

Підсумовуючи наведене колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджується, що спеціальний стаж роботи ОСОБА_1 станом на момент звернення із заявою про призначення пенсії становить більше 25 років, що є достатнім для призначення їй пенсії за вислугою років у відповідності до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII (у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII від 02.03.2015 та Законом №901-VIII від 23.12.2015).

Доводи апеляційної скарги ГУ ПФУ в Миколаївській області таких висновків суду не спростовують.

Надаючи правову оцінку обраному судом першої інстанції способу захисту прав ОСОБА_1 у спірних правовідносинах колегія суддів виходить з наступного.

Так, в оскаржуваному рішенні суд зазначив, що вимога щодо зобов`язання призначити пенсію є передчасною, оскільки функцію по обрахунку страхового стажу із урахуванням спірних періодів пенсійний орган не виконав. Враховуючи, що пенсійним органом не була надана оцінка усьому періоду трудової діяльності позивача, суд не може підміняти цей орган і обрахувати страховий стаж на предмет достатності для призначення пенсії за віком.

За наведених обставин, суд дійшов висновку за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.09.2025р. про призначення пенсії за вислугу років, з урахуванням висновків суду.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Згідно ч.2 ст.245 КАС України у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Верховний Суд у постанові від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, аналізуючи вищенаведені положення КАС України, зазначив, що за приписами вказаних норм у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб`єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб`єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.

У разі якщо межі заявлених позовних вимог не дозволяють суду під час розгляду справи здійснити перевірку того, чи забезпечив позивач на момент його звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень виконання всіх без винятку вимог закону для отримання позитивного рішення та(або) якщо суб`єкт до якого звертається позивач має право діяти при прийнятті відповідного рішення на власний розсуд (тобто має альтернативні варіанти поведінки за наслідками розгляду звернення позивача), то суд, у межах свого розсуду, з метою уникнення перебирання на себе повноважень щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції іншого органу, повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

З урахуванням встановлених у даній справі обставин щодо наявності спеціального стажу роботи ОСОБА_1 станом на момент звернення із заявою про призначення пенсії більше 25 років, що є достатнім для призначення їй пенсії за вислугою років у відповідності до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII (у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII від 02.03.2015 та Законом №901-VIII від 23.12.2015), колегія суддів доходить висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача у цій справі є покладення на уповноважений орган - Головне управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області обов`язку призначити позивачу пенсію за вислугу років з 01 вересня 2025 року.

У даній справі відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, призначати пенсію позивачу чи ні.

Правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин (наявність необхідного спеціального стажу) - визначення пенсійному органу обов`язку призначити ОСОБА_1 пенсію.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що на підставі ст.317 КАС України, рішення суду підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити їй пенсію за вислугу років, з ухваленням в цій частині по справі нового рішення - про задоволення позову.

В іншій частині оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Судові витрати розподіляються за правилами ст.139 КАС України.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року скасувати в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.09.2025р. про призначення пенсії за вислугу років, з урахуванням висновків суду.

Прийняти в цій частині у справі нове судове рішення, яким зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років у відповідності до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01 вересня 2025 року.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року залишити без змін.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1453,44 грн., сплачений до суду апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач А.В. Бойко

СуддіІ.І. Тарновецький О.А. Шевчук