Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №420/31422/23 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/31422/23

Суддя першої інстанції - Дубровна В.А.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача - Дегтярьової С.В.,

суддів - Крусяна А.В., Яковлєва О.В.,

розглянув в порядку письмового провадження у місті Одеса апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2026 року у справі №420/31422/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті Костянтина Миронова, Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області та Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування постанов, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті Костянтина Миронова, Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області та Державної служби України з безпеки на транспорті в особі, в якому, з урахуванням уточненої редакції позову від 31 листопада 2023 року просила:

- визнати протиправними тa скасувати постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ 021486, №ПШ 021531 від 23 жовтня 2023 роу кожна на суму 17 000 грн винесену начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Костятином Мироновим відносно фізичної особи ОСОБА_1 .

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2026 року позовні вимоги задоволені частково. Суд:

- визнав протиправною тa скасував постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області №ПШ 021486 від 23 жовтня 2023 року про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000,00 гривень;

- визнав протиправною тa скасував постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області №ПШ 021531 від 23 жовтня 2023 року про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000,00 гривень.

В інший частині позову відмовив.

До П`ятого апеляційного адміністративного суду надійшла апеляційна скарга Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2026 року у справі №420/31422/23, в якій апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2026 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2026 року відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2026 року у справі №420/31422/23.

23 вересня 2026 року матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надійшов.

Колегія суддів перевірила матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, та дійшла висновку, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Суд першої інстанції встановив, що 21 вересня 2023 року на автошляху 949 км а/д Т-1619 с. Широка Балка, Одеська обл. уповноваженими представниками відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області на підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) від 15 вересня 2023 року №38/В було зупинено транспортний засіб марки VOLVO/RENDERS, державний номерний знак НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_1 , водій ОСОБА_2 , та проведено перевірку дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт.

21 вересня 2023 року старшим державним інспектором Відділу Державного нагляду (контролю) в Одеській області Абраменком С.В. складено акт №АР 016926 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (далі - акт перевірки), за яким підчас перевірки виявлено порушення статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме під час перевезення вантажу згідно ТТН 001 від 20 серпня 2023 року (пшениця), відсутня тахокарта за 20 вересня 2023 року, у т.ч. порушення, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", на момент проведення перевірки відсутні документи, визначені ст.48 цього Закону, а саме відсутність тахокарти по режиму праці та відпочинку у водія тягача VOLVO FH 12 за 20 вересня 2023 року.

При цьому, у графі пояснення водія про причини порушень вказано: "забув змінити тахокарту". Напис засвідчений власним підписом водія ОСОБА_2

10 жовтня 2023 року Відділом державного контролю державного нагляду (контролю) у Одеській області ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направлене запрошення на розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт по акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №016929 від 21 вересня 2023 року, яке відбудеться 23 жовтня 2023 року.

23 жовтня 2023 року на підставі акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом від 21 вересня 2023 року №АР 016929 начальником відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Костянтином Мироновим винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ 021486, якою застосовано до ОСОБА_1 адміністративно-господарський штраф у розмірі 17 000 грн.

31 жовтня 2023 року Відділом державного контролю державного нагляду (контролю) у Одеській області на адресу ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направлено копію постанови №ПНІ 021531 про накладення на адміністративно - господарського штрафу у розмірі 17000,00 грн згідно ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

07 листопада 2023 року начальник відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області листом №86831/33/24-23 повідомив ОСОБА_1, що 23 жовтня 2023 року у Відділі державного нагляду (контролю) у Одеській області (далі - Відділ) відбувся розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт та/або порушення Кодексу України про адміністративні правопорушення. По акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №016929 від 21 вересня 2023 року (далі - Акт), на який її було запрошено.

За результатами розгляду була винесена постанова від 23 жовтня 2023 року №021486 про застосування адміністративно-господарського штрафу (далі - Постанова) та надіслана на адресу: АДРЕСА_1. 31 жовтня 2023 року у Постанові було виявлено технічну описку, а саме: невірно вказаний код ЄДРПОУ та дату Акту. З метою оперативного усунення помилки був здійснений дзвінок на її актуальний номер телефону НОМЕР_3 та в телефонному режимі повідомлено про те, що у Постанові від 23 жовтня 2023 року №ПШ 021486 допущена помилка, тому вона є недійсною та буде ініційована процедура скасування, та оператором поштового зв`язку АТ «Укрпошта» 31 жовтня 2023 року була направлена вірна оформлена Постанова від 23 жовтня 2023 року №ПШ 021531.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про транспорт" від 10 листопада 1994 року №232/94-ВР нормативні акти, які визначають умови перевезень, порядок використання засобів транспорту, організації безпеки руху тощо, є обов`язковими для власників транспорту.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закон України "Про автомобільний транспорт" №2344-III (далі Закон №2344-III), яким передбачено, зокрема

- автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами (абзац 19 статті 1 Закону №2344-III);

- рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів суб`єкта господарювання на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагові комплекси та інші об`єкти, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) (абзац 54 статті 1 Закону №2344-III);

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, в т.ч. державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті (абзац другий частини сьомої статті 6 Закону №2344-III).

Державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України ( частина сімнадцята статті 6 Закону №2344-III).

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується. (частина вісімнадцята статті 6 Закону №2344-III).

Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) та порядок здійснення габаритно-вагового контролю визначаються Кабінетом Міністрів України (частина двадцять перша статі 6 Закону №2344-III).

З метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням. Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю. Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством (стаття 18 Закону №2344-III).

Автомобільний перевізник повинен, зокрема, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення паса жирів (стаття 34 Закону №2344-III).

Автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є, зокрема, для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством (стаття 48 Закону №2344-ІІІ).

За порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (абзац 3 частини 1 ст.60 Закону №2344-Ш).

Процедура проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначена Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженим постановою КМУ від 8 листопада 2006 року №1567 (далі - Порядок №1567), яким передбачено, зокрема:

- рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України (пункт 2 Порядку №1567);

- під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів (пункт 15 Порядку №1567);

- рейдова перевірка (перевірка на дорозі) проводиться із зупиненням транспортних засобів або без їх зупинення. Зупинення транспортних засобів здійснюється відповідно до вимог пункту 15 Правил дорожнього руху та Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (пункт 17 Порядку №1567);

- виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму (абзац третій пункту 20 Порядку №1567);

- у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3 (абзац перший пункту 21 Порядку №1567);

- справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності) (пункт 26 Порядку №1567).

- у разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5 (пункт 27 Порядку №1567).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №103 затверджено "Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті".

Згідно з п.1 Положення №103 Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Відповідно до п.4 Положення №103 основними завданнями Укртрансбезпеки, зокрема, є реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування (далі - автомобільний транспорт), міському електричному, залізничному транспорті.

У відповідності до абз.1 п.8 Положення №103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно з п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 26 червня 2015 року №592 "Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті" утворені територіальні органи Укртрансбезпеки як структурні підрозділи апарату Служби.

Колегія суддів дослідила матеріали справи, доводи апеляційної скарги та дійшла наступного висновку.

Спірним у цій справі є не сам факт відсутності тахокарти, який сторонами фактично не заперечується, а питання про те, чи є саме позивач належним суб`єктом нести відповідальність за таке порушення, тобто автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами.

За змістом статті 33 цього Закону автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Таким чином, законодавче визначення автомобільного перевізника пов`язується не лише з правом власності на транспортний засіб, а насамперед із фактичним здійсненням відповідною особою перевезення вантажу на комерційній основі або за власний кошт, а у разі договірного перевезення - зі здійсненням відповідної діяльності на підставі договору перевезення.

Водночас, відповідно до статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» адміністративно-господарські штрафи за порушення законодавства про автомобільний транспорт застосовуються саме до автомобільних перевізників.

Отже, для правомірного застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу, відповідач повинен був установити не лише факт допущеного під час перевезення порушення, а й те, що саме ОСОБА_1 була автомобільним перевізником у межах конкретного перевезення, під час якого виявлене порушення.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 06 липня 2023 року у справі №560/514/22, відповідно до якої відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників чи користувачів транспортного засобу.

Крім того, у постанові від 24 січня 2025 року у справі № 520/11723/23 Верховний Суд вказав, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу, а не власник/користувач транспортного засобу. Надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом шістнадцятим частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт". Тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).

Аналогічний висновок узгоджено з правовою позицією, яку викладено у постановах Верховного Суду від 23 серпня 2023 у справі №600/1407/22-а, від 12 жовтня 2023 року у справі №280/3520/22.

Отже, системний аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, яка передбачена положеннями частини першої статті 60 Закону №2344-III, застосовується лише до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.

Також Верховний Суд зауважив, що посадові особи повинні забезпечити відповідні вимоги Закону №2344-III про те, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт повинен нести дійсний автомобільний перевізник, тобто особа, яка в момент перевірки здійснювала автомобільне перевезення, при цьому була зобов`язана дотримуватись вимог указаного Закону і, серед іншого, забезпечити водія (та/або іншу уповноважену особу, присутню при перевірці) відповідною документацією, яка є необхідною для повного та всебічного встановлення усіх обставин, які були предметом перевірки.

Вказаний правовий висновок відповідає позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду від 28 грудня 2023 року у справі №300/4673/22.

Крім того, у постанові від 24 січня 2025 року у справі №520/11723/23 зазначено, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах, проте автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону №2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу.

Не без того, що надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом чотирнадцятим частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Вказаний правовий висновок відповідає позиції, яку викладено в постановах від 22 лютого 2023 року у справі № 240/22448/20 та від 22 грудня 2021 року у справі № 420/3371/21.

Колегія суддів зауважує, що автомобільний перевізник визначається на основі документів, якими підтверджується укладення договору перевезення вантажу.

Натомість, в обсязі встановлених обставин у цій справі відповідач зосередив свою увагу лише на реєстраційних документах на транспортний засіб позивача та на відсутності передбачених законодавством документів, внаслідок чого застосував адміністративно-господарський штраф щодо особи, причетність якої до перевезення вантажу не підтверджена належними доказами.

Щодо наведеного Верховний Суд зазначив, що вказані документи належать до переліку, обов`язок наявності яких повинен забезпечити саме автомобільний перевізник відповідно до статті 48 Закону №2344-III та ця вимога є обов`язковою для тих суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі) на договірних умовах із замовником послуги за плату незалежно від виду перевезення: внутрішнього чи міжнародного.

Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів враховує доводи апеляційної скарги про те, що транспортний засіб належить позивачу на праві власності, а під час перевірки водієм не було надано документів, які б свідчили про передачу транспортного засобу іншій особі. Разом із тим зазначені обставини не свідчать про те, що позивач здійснював спірне перевезення, як автомобільний перевізник.

Право власності на транспортний засіб та статус автомобільного перевізника є різними за своїм правовим змістом категоріями. Факт належності транспортного засобу певній особі не створює передбаченої законом презумпції, відповідно до якої така особа в кожному випадку використання транспортного засобу автоматично набуває статусу автомобільного перевізника та несе відповідальність за кожне порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Інше тлумачення фактично призводило б до розширення кола суб`єктів адміністративно-господарської відповідальності порівняно з тим, яке є вичерпним та визначене статтею 60 Закону №2344-III.

Посилання апелянта на положення статті 13 Конституції України, згідно з якими власність зобов`язує, також не спростовує наведеного висновку, оскільки зазначене конституційне положення не встановлює самостійної підстави для застосування адміністративно-господарського штрафу та не замінює спеціальних положень Закону №2344-III щодо суб`єкта відповідальності.

Так само положення статті 16 Закону України «Про дорожній рух» щодо прав та обов`язків власника транспортного засобу не встановлюють правила, за яким власник транспортного засобу автоматично є автомобільним перевізником для цілей застосування статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Не приймає колегія суддів і доводи апелянта про те, що відсутність договору оренди, позички або іншого документа щодо передачі транспортного засобу іншій особі є достатньою підставою для висновку про те, що позивач був перевізником.

Відсутність доказів передачі транспортного засобу іншій особі та наявність у позивача права власності на нього можуть підтверджувати право позивача на транспортний засіб, однак не доводять факту здійснення саме позивачем конкретного перевезення вантажу на комерційній основі чи за власний кошт.

Для застосування санкції за статтею 60 Закону №2344-III необхідно встановити склад правопорушення у сукупності, у тому числі, належного суб`єкта відповідальності.

У цьому контексті колегія суддів звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду у справі №560/514/22, відповідно до якого навіть використання для перевезення транспортного засобу, який належить іншій особі, не змінює правового статусу автомобільного перевізника, а останній не може визначатися лише на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року у справі №640/27759/21 також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

У зазначеній справі Верховний Суд наголосив на необхідності встановлення дійсного автомобільного перевізника та надав значення документам, які були надані під час перевірки і містили відомості про особу, що фактично здійснювала перевезення. При цьому, Суд вказав на необхідність надання оцінки кожному доказу, який має значення для визначення належного автомобільного перевізника.

Натомість, у цій справі матеріалами перевірки підтверджується факт відсутності тахокарти та пояснення водія щодо причин її відсутності, однак не підтверджено належними та достатніми доказами, що саме позивач здійснювала перевезення вантажу як автомобільний перевізник.

При цьому, наявна у матеріалах справи товарно-транспортна накладна №001, на яку послався суд першої інстанції, не може безумовно свідчити про статус позивача як перевізника саме під час перевезення, яке здійснювалось 21 вересня 2023 року, оскільки така накладна датована 20 серпня 2023 року, тобто стосується іншого перевезення, а також автомобільний перевізник в ній не зазначений.

Колегія суддів також вважає необґрунтованим довід апелянта про те, що ненадання під час перевірки документів про передачу транспортного засобу іншій особі автоматично підтверджує статус власника, як перевізника.

Такий висновок суперечив би положенням частини другої статті 77 КАС України, відповідно до якої в справах про оскарження рішень суб`єкта владних повноважень саме на відповідача покладається обов`язок довести правомірність свого рішення.

Отже, відповідач мав довести не лише факт порушення правил перевезення, а й те, що адміністративно-господарську відповідальність за це порушення правомірно застосовано саме до позивача, як до автомобільного перевізника.

Відповідач такого обґрунтування не надав.

При цьому, пояснення водія ОСОБА_2 про те, що він «забув поміняти тахокарту», підтверджує обставину, пов`язану з відсутністю тахокарти, однак не містить відомостей про те, що саме ОСОБА_1 виступала автомобільним перевізником, укладала договір перевезення, здійснювала перевезення за власний кошт або отримувала плату за таке перевезення.

Встановлення факту порушення не дає підстав для застосування штрафу до особи, щодо якої не доведено статусу суб`єкта відповідальності, визначеного законом.

Отже, застосовуючи до позивача адміністративно-господарський штраф, відповідач мав установити всі юридично значимі обставини, необхідні для притягнення саме цієї особи до відповідальності, а не обмежуватися встановленням права власності на транспортний засіб.

Суд першої інстанції повно та всебічно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку зібраним доказам та правильно визначив правову природу спірних правовідносин, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не є підставою для скасування чи зміни рішення суду.

За правилами ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 242-244, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2026 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст.328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя доповідач С.В. Дегтярьова

Судді А.В. Крусян

О.В. Яковлєв