Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №520/23776/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 р.Справа № 520/23776/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мінаєвої К.В.,

Суддів: Ральченка І.М. , Фоміної Л.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2026 (головуючий суддя І інстанції: Григоров Д.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022) по справі №520/23776/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовної заяви та її обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (далі – відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, яка полягає у неврахуванні при обчисленні ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, допомоги для оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні відпусток при звільненні додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області провести ОСОБА_1 перерахунок розміру компенсації за невикористані 15 календарних днів щорічної основної відпустки за 2021 рік, за невикористані 45 календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, за невикористані 45 календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік, невикористані 45 календарних днів щорічної основної відпустки за 2024 рік, матеріальні допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги для оздоровлення за 2022-2024 роки виходячи з розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та здійснити виплату перерахованих сум за вирахуванням раніше отриманих з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначав, що відповідачем протиправно не враховано додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським під час дії воєнного стану» та їх сім`ям при обчисленні розміру грошового забезпечення за період відпусток зі збереженням грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, допомоги для оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні відпусток при звільненні.

ІІ. Зміст ухвали суду першої інстанції.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2026 визнано неповажними підстави для поновлення строку звернення до суду; повернуто позивачу позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Постановлячи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не заперечується, що звернення до суду відбулось з урахуванням обізнаності про нараховані при звільненні суми, що мало місце в 2024 році. При цьому суд ураховував, що спірні правовідносини в цій справі виникли за період нормативного регулювання нової редакції положень статті 233 КЗпП України, яка запровадила тримісячний строк звернення до суду, який обраховується з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Водночас отримання позивачем листа відповідача від 30.07.2026 не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти із значним запізненням, виявляючи тривалий час байдужість до своїх прав. Щодо доводів про звернення позивача за правовою допомогою суд першої інстанції вказав, що дослідження питання дотримання строку звернення не є тотожним, водночас представником не наведено жодних поважних підстав, які об`єктивно заважали позивачу, з урахуванням обізнаності про порушення свого права, звернутися за правовою допомогою у розумний строк.

ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2026 про повернення позову у справі № 520/23776/26 з направленням справи до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що оскільки позивач є звільненим та спір стосується виплати всіх сум, що належать йому при звільненні, відтак, застосовується ч.2 ст.233 КЗпП, яка нормативно визначає початком обрахунку строків день одержання письмового повідомлення про нараховані та сплачені суми при звільненні, а не день, коли позивач дізнався(повинен був дізнатись) про порушення прав, день звільнення тощо. відомості щодо отриманих позивачем компенсації невикористаних днів основних щорічних відпусток вказуються у п.7 грошового атестату, а відомості щодо отриманих позивачем допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань вказуються у п.4 грошового атестату. Однак, відомостей про те, чи обраховані такі компенсації та матеріальні допомоги із врахуванням додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» , на яку мав право позивач, грошовий атестат не містить, оскільки у цілому виплати щодо вказаної постанови Уряду у грошовому атестаті не зазначаються, іншого пунктом 3 розділу ХХХІ Інструкції не унормовано. Отже, при звільненні позивач не міг передбачити наявність відповідного порушеного права, а вказані у грошовому атестаті певні суми є просто певними числовими показниками.

Крім того, суд першої інстанції, повертаючи позов вказав, що звернення позивача із запитами до відповідача після звільнення та отримання відповіді 30.07.2026 року є проявом власної ініціативи позивача щодо додаткового з`ясування обставин, однак такі дії не можуть вважатися об`єктивною перешкодою для своєчасного звернення до суду та не впливають на визначення початку перебігу строку звернення до суду. разом з тим, такі посилання суду з`явились лише на стадії повернення позову, оскільки суд, залишаючи позов без руху по строковому показнику, відповідні висновки формував тільки в розрізі дати звільнення і тривалістю незвернення до відповідача з приводу отримання інформації. Оскільки позивач виконав усі вказівки суду, перелічені в ухвалі про залишення без руху, у суду немає правових підстав повертати заяву через виявлення «нових» недоліків, які суд не помітив одразу, що пов`язується з принципом правової визначеності, оскільки позивач повинен чітко знати, які саме помилки йому треба виправити.

ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу.

Учасники справи повідомлені про перегляд ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом отримання ними копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.

Враховуючи обставини цієї справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів відповідно до частини другої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження.

З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

V. Нормативне регулювання та оцінка суду апеляційної інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Проте, процесуальним законом передбачені певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.

Частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки – це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені – встановлюються судом.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною другою статті 122 цього Кодексу для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

Відповідно до правової позиції, сформованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022 року, частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено в новій редакції.

Зокрема, частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Частиною другою цієї статті передбачено, що у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду в тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 сформувала підхід до застосування статті 233 КЗпП України у спорах про виплату належних особі сум грошового забезпечення.

Верховний Суд виходив, зокрема, з необхідності розмежування правового регулювання вимог щодо виплат, право на які виникло до та після 19 липня 2022 року, а також урахування факту отримання особою письмового документа, який містить відомості про належні та фактично виплачені суми.

У постанові від 01 жовтня 2025 року у справі №580/11545/24 Верховний Суд наголосив, що для правильного вирішення питання дотримання строку звернення до суду необхідно з`ясувати наявність або відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача з розмірами та складовими нарахованого і виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, зокрема доказів направлення чи видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.

За результатами встановлення таких обставин можливо визначити день, коли особа дізналася про порушення своїх прав, а відповідно – установити початок перебігу тримісячного строку звернення до суду

Колегія суддів звертає особливу увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 25 червня 2026 року у справі №240/15290/25, обставини якої є релевантними до правовідносин, що розглядаються, оскільки стосувались правильності нарахування та виплати військовою частиною грошового забезпечення.

Верховний Суд зазначив, що у спорі щодо сум грошового забезпечення, право на які особа набула під час проходження військової служби, коли відповідний позов подано вже після звільнення зі служби, спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України.

При цьому Верховний Суд указав, що початок перебігу строку звернення до суду слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.

Водночас сам по собі нормативно встановлений обов`язок військової частини видати військовослужбовцю відповідний документ при звільненні не є доказом фактичного вручення такого документа конкретній особі та не дає підстав без дослідження відповідних доказів визначати дату початку перебігу строку звернення до суду.

Так, у справі №240/15290/25 суди попередніх інстанцій на підставі Правил №280 припустили, що про виплату належних позивачу сум грошового забезпечення йому було відомо при звільненні з військової служби та отриманні грошового атестата. Верховний Суд визнав такий підхід помилковим, оскільки суди не перевірили фактичної дати отримання позивачем грошового атестата та не дослідили обсяг відомостей, наведених у такому документі, у зв`язку з чим визнав висновок про повернення позовної заяви передчасним.

Верховний Суд у постанові від 25.06.2026 у справі №520/25416/25 наголосив, що тримісячний строк охоплює також період від отримання особою письмового документа про виплачені суми до вчинення нею юридично значущих дій, спрямованих на одержання додаткової інформації. Тому направлення особою запиту та отримання відповіді на нього не може штучно поновлювати перебіг строку, якщо відповідна документально підтверджена обізнаність існувала раніше.

Однак застосування такого підходу можливе лише за умови встановлення факту попереднього отримання особою відповідного письмового документа.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції зазначив, що звернення до суду відбулось з урахуванням обізнаності про нараховані при звільненні суми, що мало місце в 2024 році.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що судом не встановлювалась дата, коли позивача було ознайомлено з повідомленням про виплату всіх сум, що йому належать при звільненні (грошовим атестатом або іншим документом про нараховані та виплачені суми при звільненні). Матеріали справи не містять доказів, на підставі яких можна встановити факт отримання позивачем конкретного грошового атестата, розрахункового листа, довідки про грошове забезпечення чи іншого документа, який дозволяв би достовірно визначити момент набуття ним інформації про обсяг та характер виплачених сум.

Отже, у цій справі передчасним є як висновок про те, що строк звернення до суду розпочався з дня звільнення зі служби, так і твердження про те, що таким днем безумовно є дата листа від 30.07.2026 №65020-8800/65190.

Колегія суддів наголошує, що визначенню початку перебігу тримісячного строку має передувати встановлення на підставі належних доказів наявності або відсутності документального підтвердження ознайомлення ОСОБА_1 отримання зазначеної відповіді з розмірами та складовими нарахованого і виплаченого йому у спірному періоді грошового забезпечення, а в разі наявності такого документа – фактичної дати його отримання та обсягу відомостей, які в ньому містилися. Саме після встановлення цих обставин можливо визначити початок перебігу строку звернення до суду та, у разі встановлення факту його пропуску, вирішити питання щодо поважності причин такого пропуску.

Водночас висновок суду першої інстанції про пропуск строку ґрунтується на припущенні про отримання позивачем грошового атестата при звільненні (виключенні зі списків особового складу), тоді як факт та дата такого отримання судом не встановлені.

При цьому колегія суддів не приймає як самостійну підставу для задоволення апеляційної скарги посилання скаржника на те, що застосування строків звернення до суду саме по собі порушує його право на доступ до правосуддя.

Строки звернення до суду мають легітимну мету забезпечення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а їх застосування за умови правильного визначення початку перебігу та оцінки причин пропуску не суперечить праву на судовий захист.

Водночас повернення позовної заяви з мотивів пропуску строку звернення до суду можливе лише тоді, коли обставини, від яких залежить початок перебігу такого строку, встановлені належним чином і не ґрунтуються на припущеннях.

У цій справі таких обставин суд першої інстанції належним чином не встановив, а тому висновок про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду та наявність передбачених частиною другою статті 123 КАС України підстав для повернення позовної заяви є передчасним.

Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судом першої інстанції принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи, що унеможливило встановлення у повному обсязі фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення процесуального питання, зокрема відсутності документального підтвердження ознайомлення ОСОБА_1 розмірами та складовими нарахованого і виплаченого йому грошового забезпечення та фактичну дату такого ознайомлення, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про недотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

За пунктами 1, 4 частини першої статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

За встановлених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, що призвело до передчасного висновку про повернення позовної заяви, що є наслідком задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2026 як такої, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2026 по справі №520/23776/26 скасувати.

Справу №520/23776/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К.В. Мінаєва

Судді І.М. Ральченко Л.О. Фоміна