Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №520/15122/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 р.Справа № 520/15122/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Фоміної Л.О.,

Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,

за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2026, головуючий суддя І інстанції: Шевченко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/15122/26

за позовом ОСОБА_1

до Посадової особи Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області начальника відділу №4 Інни Дударевої

про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач, апелянт) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до посадової особи Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області начальника відділу №4 Інни Дударевої (далі – відповідач), в якому просив (з урахуванням уточненої заяви) встановити, що начальником відділу №4 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області Інною Дударевою в офіційному документі за її підписом надані завідомо недостовірні відомості, які в подальшому застосовані для зменшення пенсійних нарахувань.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2026 провадження по справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до посадової особи Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області начальник відділу №4 Інни Дударевої (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про зобов`язання вчинити певні дії закрито.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу ХОАС від 26.08.2026 скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що в позовній заяві він оскаржує відомості, надані у відзиві від 21.07.2025, який до справи № 520/2488/25 згідно діючого законодавства не долучений і не є процесуальним документом справи. У зв`язку з тим, що в документі надані відомості в неповному і перекрученому вигляді з метою приховати дійсний стан речей в матеріалах пенсійної справи в інший спосіб позивач його оскаржити не може, а лише на підставі ст. 5 КАСУ, згідно якої рішення посадової особи, які порушують його права, можуть бути оскаржені в суді. Відповідно до вказаного, на переконання апелянта, дії посадової особи, які порушують його права підлягають розгляду згідно адміністративного судочинства.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Від позивача надійшла заява від 02.10.2026 на підставі п. 3 ч. 3 ст. 44 КАСУ, в якій він зазначає, що суд першої інстанції позбавив його фундаментального права, встановленого вказаними законами, у зв`язку з чим просить забезпечити право на звернення до суду, для чого ухвалу ХОАС від 26.08.2026 скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд іншим складом суду, стосовно суду першої інстанції постановити окрему ухвалу про порушення базових принципів судочинства.

Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

У заяві від 02.10.2026 позивач просить справу розглядати без його участі.

Відповідач у судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, дійшла таких висновків.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що зміст позовної заяви та уточненої заяви свідчать, що фактично позивач не погоджується зі змістом та оскаржує відзив на адміністративний позов від 21.07.2025 № 2000-0805-8/109769, підписаний начальником відділу представництва інтересів в судах та інших органах №4 юридичного управління Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області Інною Дударевою, поданого в межах іншої адміністративної справи № 520/2488/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області в особі відділу обслуговування громадян № 14 в особі начальника відділу Тертишної Анни Сергіївни про зобов`язання вчинити певні дії. Суд першої інстанції вказав, що оскаржуваний відзив на позов (його зміст) за своєю суттю не є в розумінні КАС України рішенням суб`єкта владних повноважень, його зміст жодним чином не стосується прав та обов`язків позивача в публічно-правових відносинах його із суб`єктом владних повноважень та їх не порушує. З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, як у даному випадку.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст. 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За змістом ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією та законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Суд виходить із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі вправі ініціювати їх вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу та самі по собі не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих ст. 6, 13 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis п. 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», п. 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).

Відтак з метою отримання права належного звернення за судовим захистом особа на момент звернення до суду повинна обґрунтувати існування його порушеного права або законного інтересу.

Як вбачається з доводів позовної заяви та апеляційної скарги, позивач фактично пов`язує порушення своїх прав зі змістом відзиву на адміністративний позов від 21.07.2025 № 2000-0805-8/109769, який підписаний начальником відділу представництва інтересів в судах та інших органах №4 юридичного управління Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області Інною Дударевою, та поданий у межах іншої адміністративної справи № 520/2488/25.

Колегія суддів зазначає, що оскаржуваний позивачем відзив є процесуальним документом, право на подання якого врегульовано ст. 162 КАС України.

За змістом ч. 1 ст. 162 КАС України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

Складення та подання відзиву на позовну заяву саме по собі не зумовлює виникнення, зміну чи припинення прав або обов`язків позивача, не позбавляє його можливості реалізовувати свої права та не створює для нього самостійних юридичних наслідків. Правове значення відзиву на позовну заяву полягає виключно у процесуальній можливості відповідача викласти суду свої заперечення проти доводів позовної заяви.

Отже, відзив на позовну заяву не відповідає ознакам індивідуального акта суб`єкта владних повноважень, який може бути предметом судового контролю, оскільки не має регулятивного характеру та не спрямований на безпосереднє вирішення питання щодо встановлення, зміни або припинення прав чи обов`язків конкретної особи.

Таким чином, заявлені у цій справі позовні вимоги не стосуються публічно-правового спору в розумінні ст. 19 КАС України, а зводяться фактично до перевірки процесуального документа, поданого у іншій адміністративній справі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Положеннями ч. 2 ст. 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У контексті цих конституційних норм поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підпадають не лише під юрисдикцію адміністративних судів, а й узагалі не підлягають судовому розгляду.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а тому провадження у справі підлягає закриттю.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують.

При цьому колегія суддів зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 163 КАС України у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення.

Тобто, ОСОБА_1 наділений правом в межах справи № 520/2488/25 у відповідний процесуальний спосіб відреагувати на відзив на позов від 21.07.2025 № 2000-0805-8/109769, подавши до суду відповідь на відзив та виклавши у ній свою незгоду з наведеними у такому відзиві відомостями.

Щодо заяви позивача в частині постановлення окремої ухвали, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 324 КАС України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 249 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

За змістом ч. 4 ст. 249 КАС України в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

Отже, ст. 249 КАС України дає можливість суду у процесуальний спосіб відреагувати на порушення закону, стосовно яких він не може самостійно вжити заходів для усунення цих порушень, причин та умов, що їм сприяли.

Окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому.

Підставою для постановлення окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення.

Відтак окрема ухвала може бути постановлена у разі, коли під час судового розгляду справи встановлено певне правопорушення. Юридична кваліфікація правопорушення судом не здійснюється. Водночас суд може в окремій ухвалі зазначити, елементи якого складу правопорушення слід перевірити.

Отже, обов`язковими умовами для постановлення окремої ухвали є порушення закону чи іншого нормативно-правового акту із чітким зазначенням такої норми та обґрунтування, у чому саме полягає таке порушення.

При цьому колегія суддів зазначає, що постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду, а визнання за результатами розгляду справи протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідачів - суб`єктів владних повноважень за нормами КАС України не має безумовного наслідку у вигляді постановлення окремої ухвали суду.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів зауважує, що апелянт, звертаючись з вимогою постановити окрему ухвалу у справі, не вказав які порушення норм закону чи іншого нормативно-правового акту було допущено, що є підставою для застосування норм ст. 249 КАС України. Судом таких у ході розгляду також не встановлено.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що клопотання позивача про постановлення окремої ухвали є необґрунтованим, а отже таким, що не підлягає задоволенню.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою, а отже апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду – без змін, оскільки судом було правильно встановлено всі обставини справи, а ухвала постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 229, 294, 308, 311, 312, 313, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2026 року по справі № 520/15122/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.О. Фоміна

Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов

Повний текст постанови складено 12.10.2026.