Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №947/19770/26 — Київський районний суд м. Одеси

_____________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 947/19770/26

Провадження № 2/947/4853/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2026 року м.Одеса

Київський районний суд м. Одеси у складі: головуючого судді Мальованого В.О. за участі секретаря судового засідання Кушнір Є.Ю., представника позивача ОСОБА_1 представника відповідача Кащенко В.А. представника відповідача Рудь В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Одеській області, Держави Україна в особі Одеської обласної прокуратури, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданої незаконними діями органу досудового розслідування,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Київського районного суду м.Одеси перебуває цивільна справа № 947/19770/26за позовом ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_1 до Держава Україна в особі Головного управління Національної поліції в Одеській області, Держава Україна в особі Одеської обласної прокуратури, Держава Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданої незаконними діями органу досудового розслідування, у розмірі 42 180 грн. матеріальної шкоди завданої незаконними діями органу досудового розслідування, у розмірі 100 000 грн. відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями органу досудового розслідування та у розмірі 210 500 грн. витрат пов`язаних з наданням правової допомоги.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 12 вересня 2025 року слідчим відділенням №2 слідчого відділу Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області Мануйленко Антоніні Яківні було повідомлено про підозру у кримінальному провадженні №?l2025162150001233, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.09.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 305 Кримінального кодексу України (далі – КК України). Того ж дня о 18 годині 15 хвилин позивачку було затримано.

13 вересня 2025 року ухвалою слідчого судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області у справі №?946/7203/25 застосовано відносно позивачки запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з забороною їй залишати своє місце постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 без дозволу слідчого, прокурора, або суду, у період часу з 21:00 години до 07:00 години наступної доби строком до 10 листопада 2025 року. Цією ж ухвалою покладено на позивачку обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), а саме: прибувати до слідчого, прокурора або суду за першою вимогою в залежності від стадії кримінального провадження, якщо в цьому виникне необхідність, пов`язана із здійсненням кримінального провадження; не відлучатися за межі Одеської області без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну місця свого проживання.

Постановою Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської обласної прокуратури від 08 січня 2026 року кримінальне провадження № l2025162150001233 від 12.09.2025 за підозрою ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст.15, 4. 2 ст. 305 КК України на підставі п.2 ч. 1 ст. 284 КПК України закрито, у зв?язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Отже, повідомлення ОСОБА_2 про підозру було незаконним, що спричинило їй матеріальної та моральної шкоди.

Позивач зазначає, що у зв`язку з незаконною підозрою була вимушена орендувати житло для можливості своєчасної явки до слідчого, прокурора або суду за першою вимогою. Загальна сума витрат на оренду житла становить 30 000 грн. та за комунальні послуги 12 180 грн. Крім того, у зв`язку з необхідністю невідкладного забезпечення захисту після повідомлення про підозру, ОСОБА_2 було понесені витрати на правову допомогу, яка надавалась ОСОБА_1 , що в сумі становить 210 500 грн.

Внаслідок незаконного притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 305 КК України, позивач зазнала значних моральних страждань, що полягали у постійному психологічному та нервовому напруженні, що супроводжувалося погіршенням самопочуття, втрати нормального сну та страху за наслідки кримінального переслідування, переживання за свою репутацію та вимушеній зміні способу життя, зокрема необхідності оренди житла.

Перебування у статусі підозрюваної спричинило тривалий стрес, порушення сну, підвищену тривожність та погіршення загального стану здоров`я, що підтверджується зверненнями позивачки до закладів охорони здоров`я та відповідною медичною документацією.

З урахуванням тривалості кримінального переслідування – 3 місяці 27 днів; закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення; психологічних страждань та втручання у приватне життя; необхідності оренди житла та залучення адвоката для захисту своїх прав та інтересів у кримінальному провадженні №?12025162150001233, позивач вважає обґрунтованим визначити розмір моральної шкоди у сумі 100 000,00 (сто тисяч) грн.., що відповідає принципам розумності та справедливості. Зазначений розмір відшкодування не є завищеним, а спрямований на справедливу компенсацію завданих немайнових втрат.

Ухвалою суду від 25.05.2026 відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

У відповідності до ст. 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.

04.06.2026 представник Державної казначейської служби України (далі – Казначейство) Печорська А.О. через підсистему «Електронний суд» надіслала відзив на позовну заяву, в якому повідомляє, що позов не визнає, вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

У відзиві представник Казначейства зазначив про безпідставне залучення їх до участі у справі як відповідача, оскільки спірні правовідносини, що стали підставою для звернення ОСОБА_2 до суду, жодним чином не пов`язані з діяльністю, функціями чи повноваженнями ДКСУ.

Крім того, представник Казначейства повідомив, що є неналежним відповідачем, оскільки Казначейство не перебувало з позивачем у правовідносинах, не вчиняло щодо неї протиправних дій чи бездіяльності та не є органом, діями якого, за твердженням ОСОБА_2 , завдано шкоду. Відповідач зазначив, що належним відповідачем у таких спорах є держава, а не Казначейство.

Щодо матеріальної шкоди у розмірі 42 180 грн. представник Казначейства вказував на відсутність доказів її заподіяння та причинного зв`язку із діями органу досудового розслідування. Зокрема, зазначив, що договір оренди житла укладено 01.09.2025, тобто до затримання ОСОБА_2 та застосування до неї запобіжного заходу, а тому понесені витрати не пов`язані з кримінальним переслідуванням.

Вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000 грн. також вважав необґрунтованими, посилаючись на недоведеність характеру, глибини та тривалості моральних страждань позивача.

Крім того, представник Казначейства заперечував проти стягнення 210 500 грн. витрат на правничу допомогу, зазначаючи, що їх фактичне понесення ОСОБА_2 належними доказами не підтверджено, частину коштів сплачено іншою особою, а заявлений розмір витрат є неспіврозмірним складності справи та обсягу наданих послуг.

05.06.2026 представник Одеської обласної прокуратури (далі – прокуратура) Мерімерін К.Г. через підсистему «Електронний суд» надіслав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

У відзиві представник зазначив, що 12.09.2025 під час перетину прикордонно-митного контролю в пункті пропуску «Орлівка» у ОСОБА_2 , серед особистих речей виявлено та вилучено кристалічну речовину світло-жовтого кольору, імовірно амфетамін, вагою 3,76 грамів. Відповідно до результатів експрес-аналізу «NARK II» виявлена речовина була визначена як психотропна речовина — амфетамін, у зв`язку з чим 12.09.2025 ОСОБА_2 затримано в порядку ст. 208 КПК України та повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 305 КК України.

Крім того, у відзиві було наголошено, що процесуальні рішення органу досудового розслідування та прокурора приймалися на підставі об`єктивних даних, отриманих у результаті проведення прикордонного та митного контролю, виявлення речовини, схожої на психотропну, та результатів первинного експрес-дослідження. Лише після проведення двох судових експертиз встановлено відсутність у вилученій речовині наркотичних засобів та психотропних речовин, у зв`язку з чим 08.01.2026 кримінальне провадження закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Також представник прокуратури повідомив, що прокурори Одеської обласної прокуратури до складу групи прокурорів у кримінальному провадженні № 12025162150001233 не входили, процесуального керівництва досудовим розслідуванням не здійснювали та будь-яких процесуальних рішень не приймали, а, отже, не є належним відповідачем у даній справі.

Щодо матеріальної шкоди у розмірі 42 180 грн. прокурор зазначив, що позивачкою не доведено факту заподіяння такої шкоди та причинного зв`язку між витратами на оренду житла й оплату комунальних послуг і кримінальним переслідуванням. Зокрема, договір оренди житла укладено 01.09.2025, тобто до затримання ОСОБА_2 та повідомлення їй про підозру, що, на думку відповідача, спростовує твердження про необхідність оренди житла виключно у зв`язку зі здійсненням кримінального провадження.

Окремо представник прокуратури заперечував проти стягнення 210 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу, зазначаючи, що такі вимоги не ґрунтуються на належних та достатніх доказах. Зокрема, договір про надання правової допомоги № 2136/25-к від 12.09.2025 укладено чоловіком позивачки ОСОБА_3 , який здійснив оплату в сумі 100 000 грн., тоді як за договором № 2151/25-к від 15.09.2025, укладеним безпосередньо з ОСОБА_2 , заявлено витрати в сумі 110 500 грн. На думку відповідача, надані документи не підтверджують фактичного понесення позивачкою всієї заявленої суми. Крім того, прокуратура вказала, що кримінальне провадження тривало менш ніж чотири місяці, не розглядалося судом по суті та завершилося на стадії досудового розслідування, а тому заявлена сума є неспівмірною характеру та складності наданої правничої допомоги. При цьому зазначила, що положення п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі – Закон України № 266/94-ВР) не встановлюють безумовного обов`язку держави компенсувати будь-які суми, визначені договорами про надання правничої допомоги.

Щодо моральної шкоди у розмірі 100 000 грн. прокуратура зазначила, що заявлена сума не відповідає вимогам розумності, виваженості та справедливості, не підтверджена належними доказами та є явно завищеною. Зокрема, відповідач вказав, що матеріали справи не містять доказів заподіяння ОСОБА_2 особливо інтенсивних або тривалих моральних страждань, а посилання на хвилювання, стрес, порушення сну та погіршення настрою самі по собі не є підставою для збільшення гарантованого законом розміру компенсації. На думку відповідача, навіть у разі встановлення судом підстав для відшкодування моральної шкоди її розмір не може перевищувати мінімально гарантований державою розмір, визначений відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України № 266/94-ВР, який у даному випадку становить 33 472,26 грн.

З огляду на викладене Одеська обласна прокуратура просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі. 09.06.2026 представник Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі – ГУНП в Одеській області)Рудь В.В. через підсистему «Електронний суд» надіслала відзив на позовну заяву якому зазначено, що позовні вимоги ОСОБА_2 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню в повному обсязі.

У відзиві представник ГУНП в Одеській області зазначив, що 12.09.2025 до чергової частини Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області надійшло повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо виявлення у ОСОБА_2 , яка прямувала рейсовим автобусом за маршрутом Україна – Болгарія через пункт пропуску «Орлівка», кристалічної речовини світло-жовтого кольору орієнтовною вагою 3,76 грама. Зокрема, під час прикордонно-митного контролю позивачка відмовилася декларувати товари та предмети, обов`язкові для декларування, після чого залучена кінологічна команда зі службовою собакою «Пірат» позначила її сумку. За результатами огляду сумки посадовими особами ДПСУ виявлено капроновий мішечок із зазначеною речовиною, а застосований експрес-тест «NARK II» вказував на її належність до психотропної речовини «амфетамін».

Крім того, відповідач зазначив, що 12.09.2025 ОСОБА_2 затримано в порядку ст. 208 КПК України та за погодженням із прокурором Ізмаїльської окружної прокуратури повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 305 КК України. Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13.09.2025 їй обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною залишати місце постійного проживання з 21:00 до 07:00 години, який 10.10.2025 змінено на особисте зобов`язання.

Також представник ГУНП в Одеській області повідомив, що згідно з висновком експерта Одеського НДЕКЦ від 07.11.2025 № СЕ-19/116-25/24723-НЗПРАП у досліджуваній речовині наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів не виявлено. Аналогічні результати отримано за висновком експерта Державного НДЕКЦ від 22.12.2025 № СЕ-19-25/68965-НЗПРАП. У зв`язку з цим 08.01.2026 постановою прокурора Ізмаїльської окружної прокуратури кримінальне провадження № 12025162150001233 закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Щодо моральної шкоди у розмірі 100 000 грн. представник ГУНП в Одеській області зазначив, що позивачкою не надано належних доказів на підтвердження факту заподіяння моральних страждань, їх характеру та обсягу, а також обґрунтованого розрахунку заявленої суми. Відповідач вказав, що період перебування ОСОБА_2 під слідством становив 3 місяці 27 днів, а мінімально гарантований державою розмір відшкодування моральної шкоди, визначений відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України № 266/94-ВР, становить 33 472,26 грн. На думку відповідача, матеріали справи не містять доказів особливо інтенсивних або тривалих моральних страждань, які б обґрунтовували стягнення 100 000 грн.

Крім того, представник ГУНП в Одеській області звернув увагу на долучений позивачкою консультативний висновок онкохірурга (мамолога) від 18.10.2025, відповідно до якого у ОСОБА_2 виявлено фіброаденому правої молочної залози та кісти обох молочних залоз. Відповідач зазначив, що підставою для такого висновку стали результати ультразвукового дослідження від 28.08.2025, тобто проведеного до початку кримінального переслідування. При цьому ГУНП вказало на відсутність висновку судово-медичної експертизи чи інших доказів, які б установлювали прямий причинно-наслідковий зв`язок між діями службових осіб слідчого підрозділу та виникненням або загостренням зазначеного захворювання.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 210 500 грн. представник ГУНП в Одеській області зазначив, що такі витрати повинні бути документально підтвердженими, фактичними, необхідними та розумними. Відповідач вказав, що кримінальне провадження не відзначалося підвищеною складністю, підозру повідомлено за одним епізодом, обвинувальний акт до суду не скеровувався, а кримінальне провадження завершилося на стадії досудового розслідування. Крім того, до матеріалів позову не надано детального розрахунку часу, витраченого адвокатом, не обґрунтовано кількість фактично виконаних процесуальних дій, не наведено відомостей про тривалість участі захисника у слідчих чи судових діях та погодинного розрахунку вартості послуг.

Також відповідач зазначив, що положення п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не встановлюють безумовного обов`язку держави компенсувати будь-які суми, визначені договорами про надання правничої допомоги. На думку ГУНП в Одеській області, залучення адвоката на договірних засадах є реалізацією особою свого конституційного права на вільний вибір захисника, а заявлені витрати на правничу допомогу не підтверджені належними доказами їх необхідності та обґрунтованості.

Щодо матеріальної шкоди у вигляді витрат на оренду житла та оплату комунальних послуг представник ГУНП в Одеській області зазначив, що договір оренди квартири укладено 01.09.2025, тобто до початку кримінального провадження. При цьому ухвалою слідчого судді від 13.09.2025 місцем перебування позивача під домашнім арештом визначено адресу її постійного проживання, за якою вона продовжувала проживати і після закриття кримінального провадження. Відповідач вказав, що позивачем не доведено необхідності оренди житла саме внаслідок кримінального переслідування, а відповідні витрати є звичайними побутовими витратами, які вона несла б незалежно від наявності кримінального провадження.

Крім того, ГУНП в Одеській області звернуло увагу на те, що надані позивачем договір оренди житла та акт приймання-передачі не містять підпису орендодавця ОСОБА_4 , у зв`язку з чим відповідач вважає договір неукладеним. Також зазначило, що надані платіжні квитанції не містять відомостей, які б підтверджували здійснення платежів саме за оренду житла та комунальні послуги, а причинно-наслідковий зв`язок між такими витратами та діями поліції відсутній.

Щодо правомірності дій органу досудового розслідування ГУНП в Одеській області наголосило, що процесуальні рішення приймалися на підставі об`єктивних даних, отриманих у результаті прикордонно-митного контролю, вилучення речовини та первинного експрес-дослідження, яке вказувало на наявність психотропної речовини. Лише після проведення експертних досліджень встановлено відсутність у вилученій речовині наркотичних засобів та психотропних речовин, а тому, на думку відповідача, процесуальні рішення приймалися не довільно чи безпідставно, а за наявності фактичних даних, які давали підстави для здійснення досудового розслідування.

Враховуючи викладене, представник ГУНП в Одеській області просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі.

11.06.2026 від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

02.07.2026 представник позивача направив заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

06.07.2026 ухвалою суду клопотання представника ОСОБА_1 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволено.

В підготовчому судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги ОСОБА_2 підтримав в повному обсязі, вважав можливим призначити справу до судового розгляду. Представник Одеської обласної прокуратури Ломей Н.М., позовні вимоги не визнала, не заперечувала проти призначення справи до судового розгляду.Представник Головного Управління Національної поліції в Одеській області Рудь В.В., позовні вимоги не визнала, не заперечувала проти призначення справи до судового розгляду.Представник Державної Казначейської служби в судове засідання не з`явився.

16.07.2026 ухвалою суду закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача підтримав повністю позовні вимоги по тих підставах, що викладені в позовній заяві та наполягав на задоволенні позову. Представники відповідачів в судовому засіданні позовні вимоги не визнали і просили відмовити в задоволенні позову по тих підставах, що викладені у відзивах поданих сторонами відповідачів по суті справи.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.

12 вересня 2025 року слідчим відділенням №2 слідчого відділу Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області Мануленко Антоніні Яківні було повідомлено про підозру у кримінальному провадженні №?l2025162150001233, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.09.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 305 КК України. Того ж дня о 18 годині 15 хвилин позивачку було затримано.

13 вересня 2025 року ухвалою слідчого судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області у справі №?946/7203/25 застосовано відносно позивачки запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з забороною їй залишати своє місце постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 без дозволу слідчого, прокурора, або суду, у період часу з 21:00 години до 07:00 години наступної доби строком до 10 листопада 2025 року. Цією ж ухвалою покдадено на позивачку обов?язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК У країни, а саме: прибувати до слідчого, прокурора або суду за першою вимогою в залежності від стадії кримінального провадження, якщо в цьому виникне необхідність, пов?язана із здійсненням кримінального провадження; не відлучатися за межі Одеської області без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну місця свого проживання.

Постановою Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської обласної прокуратури від 08 січня 2026 року кримінальне провадження №?l2025162150001233 від 12.09.2025 за підозрою ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст.15, 4. 2 ст. 305 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України закрито, у зв?язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Враховуючи наведене вище, повідомлення про підозру ОСОБА_2 було незаконним, що спричинило їй моральної шкоди.

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України, ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

У статті 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Спеціальні підстави відповідальності держави за шкоду, завдану особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України зазначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

У статті 2 Закону № 266/94-ВР зазначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.

Перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та майнової шкоди відповідно до вимог Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", є вичерпним.

Згідно зі статтею 4 вищевказаного Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 незаконно перебувала під слідством та судом з 12 вересня 2025 року по 08 січня 2026 року (3 місяці та 27 днів), постановою Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської обласної прокуратури від 08 січня 2026 року кримінальне провадження №?l2025162150001233 від 12.09.2025 за підозрою ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст.15, 4. 2 ст. 305 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України закрито, у зв?язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Таким чином, суд доходить до висновку, що позивач довела своє право на відшкодування завданої їй моральної шкоди у зв`язку незаконними діями органів досудового розслідування й прокуратури.

Оцінюючи доводи позивача щодо розміру відшкодування моральної шкоди суд виходить із такого.

Згідно з положеннями статті 13 Закону № 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент розгляду справи.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2203цс15), відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

На час розгляду справи статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 1 січня 2026 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 8 647 гривень.

Таким чином, гарантований державою мінімальний розмір моральної шкоди для позивача становить 33 472,26 грн (8647х3 + 8647/31х27).

Разом з тим, позивач просить стягнути на його користь відшкодування за завдану моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн., посилаючись на те, що такий розмір є достатнім та обґрунтованим, враховуючи моральні страждання які отримала ОСОБА_2 , що полягали у постійному психологічному та нервовому напруженні, що супроводжувались погіршенням самопочуття, втрати нормального сну, страху за наслідки кримінального переслідування, переживанні за свою репутацію та вимушеній заміні способу життя.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛвід 12 липня 2007 року).

У постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі № 214/6982/13-ц, від 15 червня 2022 року у справі № 521/1347/18, від 16 серпня 2023 року у справі № 466/2780/21 викладено правовий висновок, що здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи відноситься до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише здійснення таких заходів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди. Такий розмір має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення.

Тобто, визначений розмір відшкодування моральної шкоди, якщо він перевищує гарантований законом розмір компенсації, має бути в будь-якому разі мотивований судом з посиланням на конкретні обставини справи.

Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17 зробив висновок, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до положень ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування ( ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставин справи ( ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування ( ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до положень ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як свідчать матеріали справи, позивачем не надано належних та достатніх доказів, які б підтверджували заподіяння позивачу особливо інтенсивних або тривалих моральних страждань. Крім того, посилання на хвилювання, стрес, переживання, порушення сну, погіршення настрою та загальний факт перебування під слідством, хоча і є підставою для відшкодування моральної шкоди, проте не доводить автоматично значного обсягу таких страждань без їх належного підтвердження.

На думку суду, наведені позивачем обставини за своєю правовою природою є типовими наслідками будь-якого кримінального переслідування та вже враховані законодавцем при встановленні гарантованого мінімального розміру відшкодування моральної шкоди відповідно до частини третьої статті 13 Закону, а відтак самі по собі не можуть бути достатньою підставою для збільшення такого розміру.

Визначення розміру моральної шкоди є правом суду, розмір відшкодування визначається судом з урахуванням обсягу страждань, обмежень прав під час кримінального провадження, характеру порушення, погіршення здібностей потерпілого та інших істотних обставин.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, особливості впливу незаконного притягнення до кримінальної відповідальності на позивача, ступінь тяжкості пред`явленого обвинувачення, тривалість перебування позивача під слідством (3 місяців 27 днів), а також засади розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що достатнім для компенсації позивачу негативних наслідків морального характеру є розмір відшкодування 33 472,26 грн., що відповідає принципам розумності та справедливості.

Щодо позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 42 180 грн., яка складається з витрат на оренду житла та оплату комунальних послуг, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

У постанові Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 757/47957/19-ц викладено правовий висновок про те, що необхідною умовою відшкодування майнової шкоди є наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями та заподіяною шкодою. При цьому сама лише послідовність подій не свідчить про наявність такого зв`язку, оскільки відшкодуванню підлягає шкода, яка є безпосереднім наслідком відповідних дій.

Як убачається з матеріалів справи, договір оренди житла укладено ОСОБА_2 01.09.2025, тобто до повідомлення їй про підозру 12.09.2025 та застосування запобіжного заходу 13.09.2025. Ухвалою слідчого судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13.09.2025 місцем перебування позивачки під домашнім арештом визначено адресу її постійного проживання: АДРЕСА_1 .

Отже, зобов`язання позивачки щодо оплати орендованого житла виникли до початку кримінального переслідування. При цьому позивачкою не доведено, що внаслідок повідомлення про підозру чи застосування запобіжного заходу вона була вимушена змінити місце проживання, орендувати інше житло або понести додаткові витрати на проживання та комунальні послуги, яких за відсутності кримінального провадження не виникло б.

Суд також враховує, що наявність договору оренди та платіжних документів сама по собі не підтверджує причинно-наслідкового зв`язку між відповідними витратами та незаконним кримінальним переслідуванням. Зазначені документи мають оцінюватися не лише з погляду підтвердження факту здійснення платежів, а й щодо обґрунтованості віднесення таких платежів до шкоди, заподіяної діями органу досудового розслідування.

Таким чином, враховуючи положення статей 12, 81 ЦПК України та оцінюючи надані докази відповідно до статті 89 ЦПК України, суд доходить висновку, що позивачкою не доведено наявності безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між витратами на оренду житла й оплату комунальних послуг та кримінальним переслідуванням.

За таких обставин правові підстави для відшкодування заявленої матеріальної шкоди у розмірі 42 180 грн. відсутні, а позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 210 500 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у передбачених цим Законом випадках громадянинові відшкодовуються суми, сплачені ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги.

У постанові Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 539/2673/21 зазначено, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, а відсутність документального підтвердження таких витрат, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження заявлених вимог позивачка посилається на договір про надання правової допомоги № 2136/25-к від 12.09.2025, за яким сплачено 100 000 грн., та договір № 2151/25-к від 15.09.2025, за яким заявлено витрати у розмірі 110 500 грн.

Разом із тим, позивачкою не надано детального розрахунку заявлених витрат із зазначенням конкретних видів правничої допомоги, фактично наданої адвокатом у межах кримінального провадження № 12025162150001233, обсягу виконаних робіт та вартості окремих послуг. Зокрема, з наданих документів неможливо встановити, які саме процесуальні документи були підготовлені захисником, у яких слідчих та процесуальних діях він брав участь, який обсяг інших юридичних послуг фактично надав та яким чином сформовано загальну вартість правничої допомоги у розмірі 210 500 грн.

Суд зазначає, що самі по собі договори про надання правничої допомоги та документи щодо здійснення оплати не звільняють позивачку від обов`язку довести склад і розмір витрат, відшкодування яких вона вимагає. За відсутності відомостей, які дають можливість ідентифікувати конкретні надані послуги та співвіднести їх із заявленими сумами, суд позбавлений можливості перевірити обґрунтованість розрахунку витрат і встановити, що вся заявлена сума відповідає фактично наданій правничій допомозі у кримінальному провадженні.

За таких обставин, оцінивши надані докази відповідно до статті 89 ЦПК України, суд доходить висновку, що позивачкою не доведено належними та достатніми доказами склад і розмір витрат на правничу допомогу у сумі 210 500 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до вимог статей12,13,81 ЦПК України обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Положеннями ч. 1 ст.89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України). Враховуючи вищенаведені вимоги та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню . При ухваленні рішення, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 76, 80, 81, 82, 133, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Одеській області, Держави Україна в особі Одеської обласної прокуратури, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданої незаконними діями органу досудового розслідування задовольнити частково. Стягнути з Держави Україна за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання АДРЕСА_1 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди 33 472,26 грн. (тридцять три тисячі чотириста сімдесят дві ) грн. 26 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 12.10.2026 року.

Сторони по справі: Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 . Відповідач 1: Держава Україна в особі Головного управління Національної поліції в Одеській області, код ЄДПРОУ: 40108740, адреса: 65080, м. Одеса, вул. Академіка Філатова, 15а. Відповідач 2: Держава Україна в особі Одеської обласної прокуратури, код ЄДПРОУ: 03528552, адреса: 65062, м. Одеса, вул. Італійська, 3. Відповідач 3: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, код ЄДПРОУ: 37567646, адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6.

Суддя В. О. Мальований