Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №456/3032/26 — Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/3032/26

Провадження № 2/456/1936/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючої судді Гули Л. В. ,

з участю секретаря Дверій Ю.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Стрию цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на житловий будинок,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позицій сторін.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та уточнивши позовні вимоги просить визнати за ним право власності на житловий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 , який складається із 2-х поверхів, а саме: на першому поверсі 4 жилі кімнати: 1 – 12,3 кв.м, 2 – 13,7 кв.м, 3 – 13,8 кв.м, та 4 – 15,2 кв.м, коридор 6 – 4,5 кв.м, туалет 7 – 0,9 кв.м, а всього на 1 поверсі житлова площа 55,0 кв.м та загальна площа 60,4 кв.м; на 2 поверсі: 8 – коридор 18,7 кв.м, 9 – кладова 5,0 кв.м, 10 - житлова кімната 27,7 кв.м, а всього на 2 поверсі житлова площа 23,7 кв.м. та загальна площа 51,4 кв.м, та усього по будинку 82,7 кв.м житлова площа та 111,8 кв.м загальна площа; літньої кухні «Д» площею 34,7 кв.м, веранди «д» площею 4,6 кв.м, підвалу «д1» площею 34,7 кв.м; сараю «Е» - 27,7 кв.м, сараю «Є» - 28,1 кв.м; вбиральні «Ж» - 2,20 кв.м; гаражу «И» - 17,9 кв.м, огорож № 2, № 5, № 7, колодязя № 8, воріт № 3, хвіртки № 6.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_5 , яка за свого склала заповіт, яким усе належне їй майно заповіла йому. Після смерті спадкодавця відкрилась спадщина на належну йому 1/5 частку в житловому будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 . Він у встановлений законом термін для подання заяви про прийняття спадщини та видачі йому свідоцтва у порядку спадкування за заповітом не подав заяву до Стрийської нотаріальної контори про прийняття спадщини та видачі йому свідоцтва у порядку спадкування за заповітом, однак проживав разом з спадкодавцем та не писав заяви про відмову від спадщини , а тому вважається таким, що прийняв спадщину. У видачі свідоцтва про право на спадщину в порядку спадкування за заповітом йому було відмовлено, оскільки дана категорія господарства відносилась до колгоспного двору, що зазначено у свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок по АДРЕСА_1 , та рекомендовано звернутись до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкування за заповітом. Йому ву даному господарстві належить 1/5 частка як колишньому члену колгоспного двору та ще 1/5 частину він успадковує після смерті матері ОСОБА_5 у порядку спадкування за заповітом. Відповідачі по справі його дружина ОСОБА_2 , його син ОСОБА_3 та ОСОБА_6 його донька, яким мають належати по 1/5 частині господарства колишнього колгоспного двору, будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 , відмовляються від належних їм часток та не заперечують, щоб він переоформив на себе повністю дане господарство, а тому він звертається до суду з даним позовом.

Відповідачі не скористалися правом на подання відзиву.

Інших заяв по суті справи, виключно в яких у силу вимог ч. 1 ст. 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, не надходило.

Заяви та клопотання сторін, узагальнення їх доводів та інші процесуальні дії у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 27 травня 2026 року головуючим у справі визначено суддю Гулу Л.В. /а.с. 23/

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29.05.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на житловий будинок прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справ постановлено проводити за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання на 12.06.2026. Роз`яснено сторонам їх процесуальні права щодо подачі відзиву та доказів у справі /а.с. 24/.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 12.06.2026 підготовче судове засідання відкладено на 30.06.2026 /а.с. 31/.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 20.07.2026 закрито підготовче провадження в справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на житловий будинок. Справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 24.09.2026 о 10:00 /а.с. 53/.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Волоховський О.І. в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи за його та позивача відсутності. Позовні вимоги підтримують та просять їх задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 подали клопотання, в яких просять розглянути дану справу за їх відсутності, позовні вимоги визнають та не заперечують проти їх задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 2 ст. 49, ч. 3 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу в порядку ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 05 вересня 2022 року в справі № 1519/2-5034/11 висловив висновок про застосування норми права та вказав, що для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Згідно з ч. 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

З урахуванням розумності положення частину п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 24.09.2026, є дата складення повного тексту судового рішення 12.10.2026.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що визнання позову відповідачами слід прийняти, позов задовольнити з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та відповідні їм правовідносини.

Згідно зі свідоцтвом про право особистої власності на жилий будинок від 25 травня 1988 року право власності на об`єкт нерухомого майна – житловий будинок по АДРЕСА_1 зареєстровано за колгоспним двором, головою якого є ОСОБА_5 /а.с. 8/.

Судом встановлено, що будинковолодіння АДРЕСА_1 станом на 30.06.1990 рахується як «колгоспний двір»: ОСОБА_5 – голова двору, члени колгоспного двору: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , що підтверджується витягом з погосподарської книги № 12, запис № 583-1 /а.с. 17/.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується копією свідоцтва про смерть, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , про що 10 грудня 2024 року зроблено відповідний актовий запис № 940 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 /а.с. 5/.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, до якої увійшло належне їй на час смерті майно, що включає частку житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 /а.с. 8, 17/.

Згідно з технічним паспортом на житловий будинок садибного типу по АДРЕСА_1 , виготовленим 12.02.2024, будинковолодіння складається з житлового будинку «А-2» загальною площею 111,8 кв.м, житловою площею 82,7 кв.м, веранди «а», сходів «а1», літньої кухні «Д», веранди «д», сходів «д2», сараю «Е», сараю «Є»; вбиральні «Ж», навісу «З», гаражу «И», навісу «І», огорож № 2, № 5, № 7, колодязя № 8, воріт № 3, хвірток № 4, № 6 /а.с. 9-14/.

Згідно з висновком про вартість майна від 30.12.2025 вартість житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 становить 277878,00 грн /а.с. 15/.

За життя ОСОБА_5 склала заповіт від 22.05.2013 (зареєстровано в реєстрі за № 117), яким все майно заповіла синові ОСОБА_1 (позивачу по справі) /а.с. 6/.

З довідки № 127 від 25.03.2025, виданої Великодідушицьким старостинським округом виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області, судом встановлено, що на день смерті спадкодавець ОСОБА_5 проживала за адресою: АДРЕСА_1 . На день смерті з нею були зареєстровані: ОСОБА_1 – син, ОСОБА_2 – невістка, ОСОБА_3 – онук, ОСОБА_8 – онука /а.с. 18/.

Судом встановлено та підтверджується копіями свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого Стрийським РВ УМВС України у Львівській області 29.05.1998, що позивач ОСОБА_1 є сином спадкодавця ОСОБА_5 /а.с. 7, 19-22/.

Крім цього, в поданих клопотаннях відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які є членами колгоспного двору, визнали позов, проти його задоволення не заперечили та відмовилися від належних їм часток в майні колишнього колгоспного двору /а.с. 41-48/.

Однак нотаріусом Стрийської ДНК відмовлено позивачу ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують право власності спадкодавця на житловий будинок разом з належними до нього господарськими спорудами АДРЕСА_1 , що позбавляє можливості позивача належним чином реалізувати свої спадкові права /а.с. 16/.

Відтак судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спірний житловий будинок після смерті ОСОБА_5 .

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожен має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зі змісту ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. А відтак при ухваленні рішення по даній справі слід керуватися положенням ЦК УРСР в редакції 1963 року. Окрім цього, при вирішенні вказаного спору також слід керуватися нормами ЦК України 2004 року, оскільки спадкування спадкового майна має місце після прийняття нового Цивільного кодексу України.

Згідно з листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» при вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

Як вбачається з п. 6 постанови Пленум Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 «Про судову практику в справах за позовами про захист права приватної власності» спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається, виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається, виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

При вирішенні питання щодо спадкування майна колишнього колгоспного двору суд виходить з того, що Закон Української РСР «Про власність» не містив положень, які виключали майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, зі складу спадщини.

У пункті 4 Постанови Верховної Ради Української РСР № 885-XII від 26.03.1991 «Про введення в дію Закону Української РСР «Про власність» вказано, що правила, які містяться в Законі Української РСР «Про власність» і були передбачені Законом СРСР «Про власність в СРСР», застосовуються з дня введення в дію Закону СРСР «Про власність в СРСР», тобто з 1 липня 1990 року.

Таким чином, з 1 липня 1990 року при спадкуванні частки майна колишнього колгоспного двору застосовуються загальні правила щодо спадкування.

На день відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , правовідносини щодо спадкування врегульовуються положеннями книги шостої ЦК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Частиною першою ст. 1297 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, в складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до пунктів 4 та 6 глави 1 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину за законом чи за заповітом після смерті одного з учасників спільної сумісної власності лише після визначення (виділення) частки померлого у спільному майні. Тому при спадкуванні таких часток істотне значення має встановлення їх розміру, що може бути зроблено як за життя спадкодавців, так і після відкриття спадщини.

Як вбачається зі ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб спадкоємців.

Згідно зі ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

На підставі положень ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.

Як роз`яснено в інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, у тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законом порядку. Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема, на житловий будинок, іншу споруду.

Згідно з ч. 1 ст. 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Згідно зі ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, згідно з ч. 2 ст. 1274 ЦК України спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про спадкування» від 30 травня 2008 року за № 7 свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину, в порядку, встановленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють спірні правовідносини та визначають обсяг суб`єктивних прав та юридичних обов`язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.

Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.

Суд погоджується з аргументами позивача, вважає такі обґрунтованими та підтвердженими належними, допустимими та достовірними доказами, які в своїй сукупності є достатніми.

Таким чином, враховуючи, що позивач отримати свідоцтво про право на спадщину в порядку спадкування за заповітом не має можливості у зв`язку з відмовою нотаріуса у видачі такого; відповідачі позовні вимоги визнали та проти задоволення позову не заперечили, що не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а тому, враховуючи наведене, зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд вважає позов обґрунтованим, підставним і таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо судових витрат.

Крім того, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Разом з тим, суд враховує, що відповідно до принципу диспозитивності (ст. 13 ЦПК України) суд зобов`язаний розглядати справу не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог.

А тому судові витрати зі сплати судового збору слід залишити за позивачем на його вимогу.

Керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 81, 206, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ( АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий Стрийським РВ УМВС України у Львівській області 29.05.1998; РНОКПП НОМЕР_4 ) право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , загальною площею 111,8 кв.м, житловою площею 82,7 кв.м, з наступними характеристиками: житловий будинок «А-2», веранда «а», сходи «а1», надбудова «а2», літня кухня «Д», веранда «д», підвал «д1», сходи «д2», сарай «Е», сарай «Є», вбиральня «Ж», навіс «З», гараж «И», навіс «І», огорожі № 2, № 5, № 7, колодязь № 8, ворота № 3, хвіртки № 4, № 6.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 12 жовтня 2026 року.

Суддя Л.В.Гула