Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №208/5497/26 — Галицький районний суд м. Львова

Справа №208/5497/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова в складі:

головуючого - судді Мисько Х.М.,

за участі секретаря судового засідання Бевзюк М.О.,

представника відповідача Галкіної Я.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами,

в с т а н о в и в:

представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути на користь заборгованості за кредитним договором №6519725 від 13.05.2025 року в розмірі 22833,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 13.09.2025 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 було укладено Договір Позики № 6519725. Згідно з п.1.1 Договору позики, за цим Договором Позикодавець зобов`язується передати Позичальнику у власність грошові кошт, на погоджений умовами Договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок Позичальника, а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення Строку Позики, або достроково, та сплатити Позикодавцю плату від суми позики. Підписанням цього Договору позики Відповідач підтверджує він ознайомився на сайті кредитодавця з повною інформацією щодо Позикодавця та його послуги, що передбачена ст.9 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.7 ЗУ « Про фінансові послуги та фінансові компанії» та нормативно — правовими актами Національного банку України».

26.01.2026 між TOB «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» укладено Договір факторингу № 26/01/26, у відповідності до умов якого TOB «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні TOB «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників. Відповідно до Реєстру боржників №25 від 26.01.2026 року до Договору факторингу № 26/01/26 від 26.01.2026 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до Відповідача в сумі 22833,00 грн., з яких: 9000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 7780,50 грн. - сума заборгованості за відсотками, 4500, 00 грн. — неустойка, 1552,50 грн. — комісія за надання кредиту. Всупереч умовам Договору позики, незважаючи на повідомлення. Відповідач не виконав свого зобов`язання. Після відступлення Позивачу права грошової вимоги до Відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора. З моменту отримання права вимоги до Відповідача, Позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.

Ухвалою Заводського районного суду м. Кам`янського від 19.05.2026 року справу №208/5497/26 скеровано до Галицького районного суду м. Львова за підсудністю.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 09.06.2026 року прийнято позов до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

07.09.2026 року представником відповідача ОСОБА_1 — адвокатом Галкіною Я.Г. скеровано на адресу суду відзив на позовну заяву з якого вбачається, що на період дії воєнного стану законодавством України встановлено низку гарантій щодо захисту прав громадян, зокрема обмеження нарахування та стягнення штрафних санкцій за окремими видами зобов`язань. Відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним — з моменту призову під час мобілізації до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності, у тому числі банками та іншими фінансовими установами, не нараховуються. Крім того, чинним законодавством та усталеною судовою практикою неодноразово наголошувалося на необхідності забезпечення додаткових соціальних гарантій особам, які проходять військову службу, брали участь у захисті незалежності та територіальної цілісності України, а також отримали інвалідність внаслідок війни. Таким чином, усі нарахування штрафних санкцій, пені та інших додаткових платежів за період проходження військової служби та дії особливого періоду є незаконними та підлягають виключенню з розрахунку заборгованості. У зв`язку з викладеним позовні вимоги в частині стягнення відсотків, штрафних санкцій, пені та інших додаткових нарахувань за період проходження відповідачем військової служби не підлягають задоволенню. Вказує, що основна сума кредитної заборгованості та нарахованих на неї процентів є неспівмірної. Розмір заявлених до стягнення процентів має бути співмірним із фактично отриманою позичальником сумою кредиту та не може призводити до необґрунтованого і надмірного збільшення розміру заборгованості. У даному випадку співвідношення між основною сумою кредиту («тілом кредиту») та нарахованими процентами свідчить про їх явну неспівмірність. Вказує, що кредитор вимагає сплатити суму процентів, яка є значною порівняно з розміром фактично отриманих кредитних коштів. Такий розмір нарахувань не відповідає економічній природі процентів як плати за користування грошовими коштами та призводить до істотного збільшення первісного боргу. При оцінці обґрунтованості заявлених вимог суд має врахувати не лише формальне посилання кредитора на умови договору, а й реальний розмір отриманих позичальником коштів, період користування кредитом, порядок та розмір нарахування процентів, фактичний обсяг виконаних позичальником зобов`язань, а також співвідношення між сумою основного боргу та сумою нарахованих процентів. Нарахування процентів у розмірі, який істотно перевищує суму фактично отриманого кредиту, за відсутності належного обґрунтування такого розміру, може призводити до порушення балансу інтересів сторін та фактично перетворювати кредитне зобов`язання на механізм постійного збільшення заборгованості. Зазначає, що заявлений кредитором розмір процентів підлягає ретельній перевірці судом на предмет його законності, обґрунтованості та співмірності з основною сумою кредиту. За таких обставин стягненню може підлягати виключно та сума заборгованості, яка підтверджена належними та допустимими доказами, відповідає умовам договору та вимогам законодавства, а не сума, яка сформувалася внаслідок необґрунтованого та неспівмірного нарахування процентів. За наведених обставин, просить у позові відмовити.

11.09.2026 року представником позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» скерував на адресу суду відповідь на відзив, відповідно до якої вважає позов підставнрим та таким, що підлягає задоволенню. В обґрунтування відповіді на відзив покликається на те, що 13 вересня 2025р. між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 було укладено Договір Кредитної лінії (Надійний) № 6519725. Вказує, що договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання Одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу Відповідачем на веб-сайт за допомогою Логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між Відповідачем та Первісним Кредитором (Позикодавцем) не було б укладено. Зауважую, що для укладення вищевказаного договору в електронному вигляді дані вносились шляхом заповнення відповідних форм на сайті товариства позичальником власноруч. Зазначає, що договір позики був укладений з позичальником ОСОБА_1 в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису. ОСОБА_1 через особистий кабінет на веб-сайті позикодавця подав заявки на отримання позики за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання позики, після чого позикодавець надіслав відповідачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використав для підтвердження підписання договорів. Звертає увагу суду, що без здійснення вказаних дій відповідачем зазначений договір не був би укладений між сторонами. У відповідності до умов укладеного договору, кошти надаються Позичальнику в безготівковій формі на банківську картку вказані власноручно Позичальником при укладанні договорів, а саме на картковий рахунок Відповідача № НОМЕР_1 . Вказує, що жодних заперечень з приводу того, що Відповідач не погодився з умовами та правилами надання кредиту під час укладення та підписання договору чи про зарахування та розподілення сплачених коштів Відповідачем висловлено не було. Вказує, що відповідач розрахунок заборгованості належними та допустимими доказами не спростував, не надав власний розрахунок наявної заборгованості, в цілому заперечивши позовні вимоги. Клопотання про проведення експертизи з метою визначення механізму і розміру нарахованих сум, що склали заборгованість, відповідач суду не заявив. Доказів про повернення кредитних коштів на умовах і в порядку, визначеними кредитними договорами, ані перед первісними, ані перед новим кредитором відповідач також суду не надав. Відповідачем при підписанні Кредитних договорів та Договорів Позики не було висловлено жодних заперечень або зауважень щодо умов та порядку нарахування відсотків, що свідчить про погодження ним всіх умов нарахування відсотків зазначеного договору. За наведених обставин, просить позов задовольнити повністю.

Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», згідно заяви просить розглядати справу за його відсутності, позов підтримує та просить задоволити.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, наслідки неявки.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечила, з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого висновку.

Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно із ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням наведених норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст.12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Відповідно до положень ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (ст. 626 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. ст.629, 638 ЦК України).

13.09.2025 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 було укладено Договір Позики № 6519725.

Відповідно до п. 2 вказаного Договору кредитодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами Договору строк, шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю таку ж суму грошових коштів, або достроково, та сплатити кредитодавцю плату (проценти) від суми кредиту та комісію за надання кредиту відповідно до умов цього Договору.

Підписанням цього Договору позики Відповідач підтверджує він ознайомився на сайті позикодавця з повною інформацією щодо Позикодавця та його послуги, що передбачена ст.9 ЗУ «Про споживче кредитування».

А також погодився, що до моменту підписання Договору позики вивчив цей Договір та Правила надання грошових коштів та банківських металів у кредит за допомогою веб — сайту, а його зміст, суть , об`єм зобов`язань сторін та наслідки укладення цього договору йому зрозімілі.

Правила надання грошових коштів у позику ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ», перебувають в ЗАГАЛЬНОМУ доступі, будучи опублікованими на сайті www.mycredit.ua.

Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору позики та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору

26.01.2026 між TOB «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» укладено Договір факторингу № 26/01/26, у відповідності до умов якого TOB «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні TOB «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників (копія витягу з Договору факторингу додається).

Згідно п.1.1. Договору факторингу, згідно умов цього Договору Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов`язання (Позики), плату за Позикою (плату за процентною ставкою), процент за порушення грошових зобов`язань, право на одержання яких належить Клієнту.

Перелік Боржників, підстави виникнення Права грошової Вимоги до Боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені у відповідних Реєстрах Боржників, які формуються згідно Додатку №1 є невід`ємною частиною Договору.

Згідно п.1.2 Перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі відповідного Реєстру Боржників згідно Додатку №2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників - підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості та є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до Реєстру боржників №1 від 26.01.2026 року до Договору факторингу № 26/01/26 від 26.01.2026 , ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до Відповідача в сумі 22833,00 грн., з яких: 7000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 7780,50 грн. - сума заборгованості за відсотками, 4500,00 грн. — неустойка, 1552,0 грн.- комісія за надання кредиту.

Відповідно до п.2.1.7. Договору факторингу, на день підписання відповідного Рестру Боржників, Право Вимоги, яке відступається за відповідним Рестром Боржників, не перебуває в заставі, дійсно має місце заборгованість Боржників перед Клієнтом, що ця заборгованість виникла на законних підставах (незалежно від наявності факту прострочки зобов`язань з боку Боржників, але за наявності законних підстав для стягнення заборгованості), що вона повністю не погашена, не прощена, не стягнена, а також, що права вимоги повернення заборгованості по Боржникам не відступлені Клієнтом третім особам, Клієнтом не укладено угод про заміну зобов`язань по поверненню такої заборгованості іншими зобов`язаннями.

Всупереч умовам Договору позики, незважаючи на повідомлення, Відповідач не виконав свого зобов`язання. Після відступлення Позивачу права грошової вимоги до Відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора.

З моменту отримання права вимоги до Відповідача, Позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.

Приймаючи умови Кредитного Договору, Клієнт підтверджує, що він ознайомлений з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися.

Всупереч умовам Кредитного договору, незважаючи на повідомлення, Відповідач не виконав свого зобов`язання. Після відступлення Позивачу права грошової вимоги до Відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора.

З моменту отримання права вимоги до Відповідача, а саме з 26.01.2026 року Позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.

Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за кредитним договором № 6519725 в розмірі 22833,00 грн., з яких: 7000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 7780,50 грн. - сума заборгованості за відсотками, 4500,00 грн. — неустойка, 1552,0 грн.- комісія за надання кредиту.

При розгляді даного спору, враховуючи обґрунтування позовних вимог та заперечень учасників справи, суд враховує такі норми.

Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 вказаного Закону встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Також частиною 1статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Згідно з частинами 1, 2 ст.6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Відповідно до ч. 3 ст. 207 ЦК України, використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до положень ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Стаття 513 ЦК України передбачає, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з положеннями ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Статтею 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Згідно ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України визначає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За частиною першою статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов`язок довести факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань, а на відповідача - спростувати факт укладення договору чи розмір існуючої заборгованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

У частині 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем ОСОБА_1 прострочено виконання грошових зобов`язань в строки, передбачені умовами кредитних договорів, доказів погашення заборгованості за укладеними кредитними договорами відповідачем ОСОБА_2 суду не надано, суд вважає, що позивач набув права щодо стягнення заборгованості за зазначеними вище кредитними договорами.

Щодо вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ» про стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості по комісії за надання кредиту та за обслуговування кредиту за кредитним договором №6519725 від 13.09.2025 року у сумі 1552,50 грн.

Відповідно до ч. 1, 2, ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Схожі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі №204/224/21 (провадження № 61-4202сво22), постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 зазначено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону №2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу /набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.

Такі висновки зроблені в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі №359/12165/14-ц.

Договорами передбачено комісію за обслуговування кредитної заборгованості, тобто, фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Так, зазначені умови Договору не містять розмежування платних та безоплатних послуг, а також не визначають найменування таких послуг, а отже, фактично передбачають виключно платні послуги з обслуговування кредиту. При цьому, такими платними послугами охоплюються й послуги щодо надання споживачеві, на його вимогу, не частіше одного разу на місяць інформації про поточний розмір заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, а також надання виписки з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, у тому числі інформації про платежі за цим Договором, які сплачені або підлягають сплаті, дати чи періоди сплати та умови такої сплати (за можливості зазначення відповідних умов у виписці).

Разом із тим, включення зазначених послуг до платних суперечить вимогам ч.ч.1, 2 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до яких надання таких послуг здійснюється безоплатно.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі №496/3134/19, зроблені наступні висновки: якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.

Оскільки позичальнику встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, положення кредитного договору №6519725 від 13.09.2025 року у сумі 1552,50 грн., щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати комісію за такі послуги є нікчемними.

Щодо решти перелічених послуг, відповідно до статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із частиною першою статті 193 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності, на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Принципи добросовісності, розумності та справедливості є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, ч. 3 ст. 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

Підсумовуючи наведене суд констатує, що в матеріалах справи немає інформації, чи користувався відповідач будь якими послугами, пов`язаними з обслуговуванням кредиту переліченими в договорі, які не є безоплатними в силу закону і за які позивач хоче стягнути з нього заборгованість у формі комісії. Аналізуючи відповідні положення кредитного договору, зміст позову і решту матеріалів справи суд висновує, що визначене у договорі поняття обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) охоплює наявність у кредитодавця можливості надавати численну кількість послуг, і періодичну плату встановлено саме за «можливість надати» а не за «фактичне надання» певних послуг, що протирічить положенням частини першої статті 193 ЦК України, відповідно до якої замовник зобов`язаний оплатити саме надану йому послугу, а не гіпотетичну можливість виконавця її надати.

Суд звертає увагу на те, що нарахування додаткових комісій за обслуговування кредитного договору, яке здійснювалося первісним кредитором на свою користь, суд кваліфікує як приховане застосування міри відповідальності, оскільки договір не містить відомостей, за що саме нараховується комісія (не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця), оскільки супроводження виданого кредиту після закінчення строку кредитування включається до обсягу наданих послуг у виді кредитування.

Отже умови встановлення комісії за договорами є нікчемними відповідно до приписів ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому позов в частині стягнення комісій комісії за надання кредиту та за обслуговування кредиту за кредитним договором №6519725 від 13.09.2025 року у сумі 1552,50 грн. задоволенню не підлягає.

Водночас, що стосується вимог позивача, в частині стягнення з відповідача неустойки у розмірі 4500,00 грн., за кредитним договором №6519725 від 13.09.2025 року, суд зазначає таке.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим, пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні був введений воєнний стан строком на 30 діб. Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

У подальшому Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», які були затверджені Законами України «Про затвердження Указу Президента України» «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану в Україні продовжувався і він діє і на даний час.

Відтак, враховуючи те, що на час ухвалення судом цього рішення воєнний стан в Україні не скасовано, вимоги позивача про стягнення з відповідача нарахованої неустойки за період дії воєнного стану у розмірі 4500,00 грн. задоволенню не підлягають, відповідно в цій частині позов у позові слід відмовити.

Оцінюючи доводи представника відповідача щодо відсутності підстав для стягнення процентів за користування кредитом, у зв`язку з проходженням відповідачем ОСОБА_1 військової служби, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, які належать до визначених цією нормою категорій, на відповідний період не нараховуються штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами й організаціями усіх форм власності, у тому числі банками та іншими фінансовими установами, а також проценти за користування кредитом, за винятком установлених законом випадків.

Зазначена норма спрямована на забезпечення додаткових соціальних гарантій військовослужбовців та встановлює спеціальний правовий режим виконання ними кредитних зобов`язань. При цьому передбачене законом ненарахування процентів за користування кредитом не означає звільнення позичальника від обов`язку повернути фактично отриману суму кредиту.

Отже, вирішуючи питання про стягнення заявленої заборгованості, суд має врахувати не лише факт укладення кредитного договору та отримання коштів, а й наявність у відповідача права на відповідні законодавчі гарантії, період їх застосування та правову природу кожної складової заявленої до стягнення заборгованості.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_2 2 -го корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » № 3117 від 26 травня 2026 року, відповідач ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації, з 03.09.2025 року.

Отже, відповідач належить до категорії осіб, на яких поширюються передбачені законом гарантії щодо ненарахування процентів за користування кредитом. При цьому кредитний договір, за яким виникла заборгованість, не належить до визначених законом винятків, за яких такі проценти підлягають нарахуванню.

Суд зазначає, що погодження позичальником умов кредитного договору не може бути підставою для нарахування та стягнення платежів усупереч імперативним приписам закону, якими встановлено спеціальні гарантії соціального захисту військовослужбовців.

За таких обставин нарахування процентів за користування кредитом у період, протягом якого на відповідача поширюється зазначена законодавча гарантія, є неправомірним, а тому позовна вимога про стягнення 7 780,50 грн процентів за користування кредитом задоволенню не підлягає в частині процентів, нарахованих за такий період.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує таке.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно пункту 36 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 №10, вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову (частина перша статті 141 ЦПК України) застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір.

Отже, з урахуванням положень статті 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» слід стягнути витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 1049,42 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 526, 530, 612, 625, 629, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст.81, 128, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 351-355 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором- задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № 6519725 від 13.09.2025 року у сумі 9000 грн. 00 коп.

В іншій частині позовних вимог — відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 1049 грн. 42 коп. удового збору.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12.10.2026 року.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, м.Київ, вул. Симона Петлюри, 30.

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса проживання (реєстрації): АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ).

Головуючий суддя Мисько Х.М.