Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №520/10918/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 р.Справа № 520/10918/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , П`янової Я.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Садова М.І., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі №520/10918/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення командира Військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_2 , оформлене відповіддю на рапорт ОСОБА_1 , зареєстрований 23.03.2026 за № 22305, про відмову у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби на підставі пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”;

- зобов`язати командира Військової частини НОМЕР_1 задовольнити рапорт ОСОБА_1 прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 № 2232-XII у зв`язку з перебуванням на утриманні ОСОБА_1 трьох і більше дітей віком до 18 років.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2026 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення командира військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_2 про відмову у задоволенні рапорту ОСОБА_1 , зареєстрованого 23.03.2026 за № 22305.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII у зв`язку з перебуванням на утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років, з урахуванням висновків суду.

В решті частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2026 та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що матеріалами рапорту не підтверджено належними, доказами нормативно закріплену вимогу про перебування на утриманні ОСОБА_1 трьох неповнолітніх дітей, у контексті утримання військовослужбовцем неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зважаючи на зазначене рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2012 року по справі № 2/1027/1937/2012, відповідно до резолютивної частини якого ухвалено дитину ( ОСОБА_3 ) залишити проживати разом з матір`ю ( ОСОБА_4 ). Також зазначає, що солдату ОСОБА_1 , з метою доведення перебування на його утриманні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розумінні положень статті 26 Закону України № 2232-XII та Додатку 19 до Інструкції, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 170 від 10.04.2009 року, необхідно було долучити до рапорту один із таких документів: - копію свідоцтва про шлюб з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше), - або копію рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), що є військовослужбовцем, - або копію рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), що є військовослужбовцем, - або копію письмового договору між батьками про те, з ким з батьків будуть проживати діти, та про участь другого з батьків у їх вихованні.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягав на законності судового рішення та просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується, а відповідачем оскаржується рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог. Отже, в межах розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції надається правова оцінка висновкам суду в оскаржуваній частині позовних вимог.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є батьком трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 ), матір - ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 ), матір - ОСОБА_6 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 ), матір - ОСОБА_6 .

Суд установив, позивач є військовослужбовцем, що підтверджено доказами, які містяться у матеріалах справи.

Позивач наводить аргументи про те, що у нього наявні підстави для звільнення із військової служби, адже має трьох неповнолітніх дітей.

Закон України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону.

Відповідно до п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент подання рапорту) під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби, зокрема, у разі перебування на їх утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років, крім випадків наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

19.03.2026 позивач подав рапорт командиру Військової частини НОМЕР_1 майору ОСОБА_2 про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі — Закон № 2232-XII) - у зв`язку з перебуванням на утриманні позивача трьох і більше дітей віком до 18 років. Рапорт був прийнятий та зареєстрований командуванням в/ч за № НОМЕР_5 від 23.03.2026, що підтверджується у письмовій відповіді на мій рапорт (примірник рапорту із відміткою про реєстрацію мені не вручався). До рапорту позивач долучив пояснювальну записку та повний пакет документів, передбачений Додатком 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ, затвердженої наказом МО України № 170 від 10.04.2009.

Командир Військової частини НОМЕР_1 відмовив у задоволенні рапорту, мотивуючи тим, що син позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не перебуває на утриманні позивача з огляду на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 30.10.2012 по справі №2/1027/1937/2012, яким місце проживання дитини визначено разом з матір`ю.

Позивач наводить аргументи про те, що такі дії відповідача є протиправними, адже ним надано повністю усі документи, які підтверджуються підстави для звільнення його із військової служби.

Не погодившись з доводами відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції, виходив з того, що приймаючи відмову у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби відповідачем не надана належна оцінка обставинам, не досліджене питання фактичного здійснення саме заявником, а не будь-ким іншим обов`язку щодо утримання цих дітей. Натомість підставою для відмови відповідач визначив необхідність подання додаткових документів, однак не надавши оцінки вже поданим доказам стосовно фактичного утримання таких дійте позивачем.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі по тексту - Закон №2232-XII).

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з ч.6 ст.2 Закону України № 2232-ХІІ передбачені наступні види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Статтею 24 Закону №2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби, відповідно до ч. 3 якої закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ.

Законом України «Про внесення зміни до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» щодо додаткової підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану» від 20.09.2022 №2599-ІХ, внесено зміни підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», відповідно до яких військовослужбовці, що проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий час, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до ч.12 ст.26 Закону №2232-XII передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: зокрема, під час воєнного стану (п. 3): перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду справи строк дії воєнного стану в Україні триває.

Згідно з ч.7 ст.26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі по тексту - Положення №1153/2008).

Відповідно до п.п.6,7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Згідно з п.12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев`ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.

Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано п.225 цього Положення.

Так, пп.2 п.225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу":

у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;

у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Щодо порядку звільнення, п.233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз.3 п.241 Положення №1153/2008).

Згідно з п.242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.

Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009 передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.

Перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Відповідно до п.14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

На підставі ст.14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі по тексту - Статут внутрішньої служби Збройних Сил України), із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Пунктом 31 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Таким чином, подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.

Судом встановлено, що відповідач відмовляючи у звільненні позивача із військової служби наводить доводи про те, що матеріалами рапорту не підтверджено належними, зазначеними вище, доказами нормативно закріплену вимогу про перебування на утриманні ОСОБА_1 трьох неповнолітніх дітей, у контексті утримання військовослужбовцем неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зважаючи на зазначене рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2012 року по справі № 2/1027/1937/2012, відповідно до резолютивної частини якого ухвалено дитину ( ОСОБА_3 ) залишити проживати разом з матір`ю ( ОСОБА_4 ). Таким чином, з урахуванням наведеного, солдату ОСОБА_8 , метою доведення перебування на його утриманні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розумінні положень статті 26 Закону України № 2232-XII та Додатку 19 до Інструкції, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 170 від 10.04.2009 року, необхідно долучити до рапорту один із таких документів: копія свідоцтва про шлюб з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше), - або копія рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), що є військовослужбовцем, або копія рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), що є військовослужбовцем, - або копію письмового договору між батьками про те, з ким з батьків будуть проживати діти, та про участь другого з батьків у їх вихованні.

Рішенням Фастівського міського суду Київської області від 30.10.2012 у справі №2/1027/1937/2012 розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Дитину ОСОБА_3 залишено проживати із матір`ю.

Заступником начальника відділу Гайсинського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Бугримом Євгеном Дмитровичем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 381/1411/15-ц виданий 15.04.2015 Фастівським міськрайонним суд Київської області про стягнення аліментів на утримання дитини з відповідача на користь ОСОБА_4 .

Відповідно до довідки органу державної виконавчої служби від 16.03.2026 така видана гр. ОСОБА_1 , жителю АДРЕСА_1 , про те, що заборгованість зі сплати аліментів гр. ОСОБА_1 при виконанні виконавчого листа № 129/1869/17, виданого 15.04.2015 року Фастівським міськрайонним судом Київської області, про стягнення аліментів з гр. ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 , станом на 13.03.2026 відсутня.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ст. 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

У постанові від 04.10.2024 у справі №160/17962/23 Верховний Суд зазначив про те, що та обставина, що між батьками неповнолітньої дитини розірвано шлюб, не звільняє біологічного батька від виконання обов`язку по вихованню своєї дитини та не зменшує обсяг його прав та обов`язків. Оскільки приписами Сімейного кодексу України обов`язок по вихованню дитини покладений на її батька.

Колегія суддів вважає обґрунтованим твердження суду першої інстанції, що обов`язок утримувати дитину не залежить від місця її проживання та судом установлено, що позивач виконує свій обов`язок щодо утримання дитини та заборгованості зі сплати аліментів нам утримання дитини відсутня.

Суд звертає увагу, що відповідно до вимог ст. 26 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" ключовою умовою для звільнення з військової служби є саме перебування трьох і більше дітей на утриманні військовозобов`язаного. Така обставина має бути підтверджена належними та допустимими доказами, які свідчать про існування у особи відповідного юридичного обов`язку, а не лише фактичної участі у забезпеченні дітей.

Таким чином, колегія суддів наголошує, що не розглянувши по суті рапорт позивача стосовно порушених у ньому питань, і приймаючи відмову у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби відповідачем не надана належна оцінка вищевказаним обставинам, не досліджене питання фактичного здійснення саме заявником, а не будь-ким іншим обов`язку щодо утримання цих дітей.

Натомість підставою для відмови відповідач визначив необхідність подання додаткових документів, однак не надавши оцінки вже поданим доказам стосовно фактичного утримання таких дійте позивачем.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване рішення відповідача, оформлене відмовою у задоволенні рапорту позивача від 23.03.2026 №22305 про звільнення з військової служби, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, буде зобов`язання військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII у зв`язку з перебуванням на утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років, з урахуванням висновків суду.

Доводи апелянта щодо ненадання позивачем до рапорту документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, у разі перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, у розумінні положень статті 26 Закону України № 2232-XII та Додатку 19 до Інструкції, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 170 від 10.04.2009 року, необхідно долучити до рапорту один із таких документів: копія свідоцтва про шлюб з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше), - або копія рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), що є військовослужбовцем, або копія рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), що є військовослужбовцем, - або копію письмового договору між батьками про те, з ким з батьків будуть проживати діти, та про участь другого з батьків у їх вихованні, колегія суддів вважає такими, що не звільняють відповідача обов`язку розглянути рапорт по суті та прийняти відповідне рішення надавши оцінку вже поданим доказам стосовно фактичного утримання дійте позивачем.

Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено (доказано) правомірність власної бездіяльності у спірних правовідносинах.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач діяв в межах чинного законодавства України, правомірно відмовивши позивачу у звільненні з військової служби, є необґрунтованими та такими, що суперечать висновкам суду.

В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Щодо розподілу понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн., судова колегія зазначає наступне.

Згідно з положеннями ч. 7ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому в разі вирішенні питання про відшкодування позивачам витрат на професійну правничу допомогу адвоката слід враховувати положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якою врегульовано правила розподілу судових витрат, до яких окрім інших віднесено й витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано наступні докази, а саме: договір про надання правової допомоги адвокатом №19/08/26-1; опис послуг, наданих адвокатом Тарасенко Д.Ю. від 19.08.2026; рахунок-фактура 19/08/26-1; платіжна інструкція № ССМС-РООА-А6ЕО-К518 від 20.08.2026 про сплату грошових коштів в сумі 15000 грн.

Відповідно до опису послуг, наданих від 19.08.2026 адвокатом Тарасенко Д.Ю. надано в суді апеляційної інстанції наступні послуги: 1) ознайомлення з матеріалами судової справи, в тому числі рішенням суд – 2 години; 2) аналіз судової практики з відповідних питань – 2 години; 3) написання безпосереднього тексту відзиву на апеляційну скаргу, подача до суду – 2 години. Вартість наданих послуг разом - 15000 грн.

Суд апеляційної інстанції з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України враховує правову позицію постанови Верховного Суду від 17.09.2019р. по справі №810/3806/18 (адміністративне провадження №К/9901/11333/19, №К/9901/12479/19), де указано, що за положеннями ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012р. №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З огляду на вищевикладене, дослідивши надані представником позивача документи, судова колегія враховує ту обставину, що справа є не складною, а спірні правовідносини не є новими у судовій практиці. Отже, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних витрат часу та коштів, які заявлені у відзиві позивача, як витрати на правову допомогу, про що свідчать зміст та його обсяг.

Таким чином, колегія суддів вважає заявлені витрати неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, тому, враховуючи критерії необхідності та доцільності понесених витрат, обсяг наданих послуг, а також значення справи для позивача, судова колегія дійшла висновку про можливість відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 1000 грн.

У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Керуючись ст. ст. 139, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2026 по справі №520/10918/26 - залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 ) 1000 (одну тисячу) гривень в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу понесених в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді О.В. Присяжнюк Я.В. П`янова