Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №440/4789/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 р.Справа № 440/4789/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою 12 Регіональної військово-лікарської комісії на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, повний текст складено 14.07.26 по справі № 440/4789/26

за позовом ОСОБА_1

до 12 Регіональної військово-лікарської комісії

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до 12 Регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, в якому просить суд: визнати протиправною та скасувати постанову, оформлену протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії від 20.02.2026 №2026 0220-1506-3675-7, 12 Регіональної військово-лікарської комісії Збройних Сил України; зобов`язати 12 Регіональну військово-лікарську комісію Збройних Сил України повторно розглянути постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка оформлена свідоцтвом про хворобу №2025-1118-0849-2337-3 від 06.11.2025.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14.07.2026 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову, оформлену протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії від 20.02.2026 №2026 0220-1506-3675-7, 12 Регіональної військово-лікарської комісії Збройних Сил України. Зобов`язано 12 Регіональну військово-лікарську комісію Збройних Сил України повторно розглянути постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка оформлена свідоцтвом про хворобу №2025-1118-0849-2337-3 від 06.11.2025. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з 12 Регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України за рахунок бюджетних асигнувань 1331,20 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, 12 Регіональна військово-лікарська комісія подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.07.2026 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що штатні ВЛК є незалежними, самостійними та відокремленими колегіальними органами військово-лікарської експертизи, владно-управлінська компетенція яких не перетинається та не дублюється з повноваженнями військових формувань, органів військового управління чи інших суб`єктів владних повноважень. Законодавець наділив штатні ВЛК виключною компетенцією щодо прийняття владних управлінських волевиявлень у межах та у спосіб, прямо визначених Положенням №402. Вказує, що ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 перебуває у функціональному підпорядкуванні 12 РВЛК та зобов`язана виконувати її рішення, роз`яснення та вказівки, прийняті в межах компетенції, визначеної Положенням №402. Стверджує, що у разі виявлення фактів порушення процедури проведення медичного огляду, невідповідності встановленого діагнозу вимогам Розкладу хвороб або відсутності належним чином встановленого діагнозу, штатна ВЛК приймає постанову про незатвердження висновку позаштатної ВЛК, організованої при ТЦК та СП. У такій постанові зазначаються причини незатвердження, а також надаються відповідні подальші вказівки. Постанова про незатвердження оформлюється протоколом засідання штатної ВЛК (додаток 20), який підписується членами ВЛК (не менше трьох осіб) та секретарем ВЛК із використанням засобів ІКС. Після прийняття відповідної постанови у штатній ВЛК медичні документи разом із двома паперовими примірниками засвідченого протоколу засідання штатної ВЛК повертаються за належністю до ТЦК та СП, при якому було проведено медичний огляд особи. При цьому обов`язку ухвалення окремої постанови відповідно до пункту 20.3 глави 20 розділу ІІ Положення №402 у штатної ВЛК у такому випадку не виникає, оскільки штатні ВЛК наділені правом надавати обов`язкові для виконання вказівки підпорядкованим позаштатним ВЛК, які організовані при ТЦК та СП. Звертає увагу, що з 01.04.2025 оформлення постанов ВЛК здійснюється виключно в електронній формі засобами інформаційно-комунікаційної системи «Медична інформаційна система Збройних Сил України», з подальшою електронною інформаційною взаємодією через систему «Трембіта». При цьому, у разі прийняття штатною ВЛК рішення про затвердження або незатвердження постанови позаштатної ВЛК, сформованої в електронній формі, протокол засідання оформлюється не у повній, а у скороченій формі. Така скорочена форма прямо передбачена приміткою до додатка 20 до Положення №402 та містить лише розділи, необхідні для фіксації прийнятого рішення, тоді як інші розділи протоколу не формуються і не відображаються в електронному документі. Зауважує, що сама відсутність у протоколі інших розділів або більш розгорнутих описових частин не свідчить про його неповноту чи невмотивованість, а є прямим наслідком спеціального порядку його оформлення, встановленого Положенням №402. Наголошує, що 12 РВЛК прямо зазначила, що застосування пункту «а» статті 16 Розкладу хвороб є завищеним та необґрунтованим, після чого навела клініко-морфологічні критерії, які відповідно до статті 16 Розкладу хвороб є обов`язковими для застосування саме пункту «а», а також вказала, що встановлений позивачу діагноз цим критеріям не відповідає і підпадає під дію пункту «б» зазначеної статті. Також у протоколі визначено подальший порядок дій підпорядкованої ВЛК, а саме оформлення постанови довідкою ВЛК та повторне подання матеріалів до 12 РВЛК для здійснення контролю, що повністю відповідає вимогам підпунктів 2.4.4, 2.4.5 пункту 2.4 глави 2 розділу І та пунктів 3.8 глави 3 та 22.5 глави 22 розділу ІІ Положення №402. Отже, протокол містить усі істотні елементи, які Положення №402 вимагає від рішення штатної ВЛК, а саме: зазначення предмета розгляду, ідентифікацію особи, рішення про незатвердження, конкретні медико-правові підстави такого рішення, посилання на відповідну статтю Розкладу хвороб, виклад причин незгоди із висновками підпорядкованої ВЛК та визначення подальших дій, необхідних для усунення встановлених недоліків. Більше того, наведені у протоколі підстави не є абстрактними чи декларативними. Навпаки, вони безпосередньо пояснюють, чому саме застосування пункту «а» статті 16 Розкладу хвороб є необґрунтованим, які клінічні критерії повинні бути встановлені для застосування цієї норми та чому, на переконання штатної ВЛК, медичні документи позивача таким критеріям не відповідають.

ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.07.2026 без змін. Зазначає, що спір виник не через саме право 12 РВЛК перевіряти та не затверджувати постанови позаштатних ВЛК. Наявність такого повноваження позивачем не заперечується. Спірним є спосіб його реалізації: чи відповідає наведена загальна фраза прямій вимозі Положення №402 про обґрунтування причин незатвердження і надання необхідних рекомендацій, а також критеріям обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, встановленим частиною другою статті 2 КАС України. Вказує, що суд першої інстанції не визначив наперед результат повторного розгляду. Він не зобов`язав 12 РВЛК погодитися з висновком підпорядкованої ВЛК, не встановив медичний діагноз та не застосував замість комісії конкретний пункт Розкладу хвороб. Відповідача зобов`язано лише повторно розглянути постанову – тобто реалізувати власне повноваження з дотриманням вимог до процедури та змісту рішення. Такий спосіб захисту забезпечує належний баланс. З одного боку, він відновлює право позивача на законне, обґрунтоване та зрозуміле рішення. З іншого боку, він повністю зберігає за 12 РВЛК професійну медичну компетенцію та свободу вибору між юридично допустимими варіантами рішення після належної оцінки документів. Вважає, що формулювання «стаття 16-а завищена та винесена необґрунтовано» не дає можливості перевірити логіку рішення. Просте цитування нормативних критеріїв без їх зіставлення з конкретними даними позивача не є аналізом цих даних. Вказівка повторно оформити документ без зазначення того, що саме необхідно виправити, не забезпечує виконуваності рішення.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 06.11.2025 ОСОБА_1 в ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 ) проходив медичний огляд військово-лікарською комісією відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства Оборони України від 14.08.2008 №402.

Згідно картки обстеження та медичного огляду військовозобов`язаного, свідоцтва про хворобу №2025-1118-0849-2337-3 від 06.11.2025, на підставі статті 16а графи ІІ Розкладу хвороб, ОСОБА_1 визнано непридатним до військової служби.

20.02.2026 12 Регіональною військово-лікарською комісією Збройних Сил України прийнято постанову у формі протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії №2026-20-1506-3675-7, якою не затверджено свідоцтво про хворобу №2025-1118-0849-2337-3 від 06.11.2025 у зв`язку з тим, що стаття 16-а завищена та винесена необґрунтовано.

Вважаючи протиправною постанову, оформлену протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії від 20.02.2026 №2026 0220-1506-3675-7, позивач ініціював даний спір.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності постанови, оформленої протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії від 20.02.2026 №2026 0220-1506-3675-7, яка підлягає скасуванню.

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання 12 Регіональної військово-лікарської комісії Збройних Сил України повторно розглянути постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка оформлена свідоцтвом про хворобу №2025-1118-0849-2337-3 від 06.11.2025.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.70 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, встановлює причинний зв`язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям. Військово-лікарська експертиза здійснюється військово-лікарськими комісіями, які створюються при територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, а також при закладах охорони здоров`я Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, за потреби - інших органів або військових формувань сектору безпеки і оборони, визначених частиною другою статті 12 Закону України «Про національну безпеку України».

Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за №1109/15800, затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі по тексту – Положення №402; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п.1.2 глави 1 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Військово-лікарська експертиза - це медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов`язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби; працівників Збройних Сил України, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ), мікроорганізмами I - II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; працівників допоміжного флоту Військово-морських Сил Збройних Сил України (далі - ВМС Збройних Сил України); визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ, роботи за фахом; установлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів.

Відповідно до п.п.2.1, 2.2 глави 1 розділу I Положення №402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії, штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови.

Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання. Штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія; ВЛК регіону.

Пункт 2.2 Положення №402 визначає, що штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК); ВЛК регіону.

До позаштатних постійно діючих ВЛК (ЛЛК) належать, зокрема, ВЛК ТЦК та СП (п.2.5.1 Положення №402).

Згідно з п.2.8 розділу І Положення №402 ВЛК ТЦК та СП створюється при районному (міському) ТЦК та СП. Для керівництва і контролю за діяльністю цих комісій при ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя створюються відповідно Кримська республіканська, обласні, Київська міська та Севастопольська міська ВЛК.

ВЛК ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва мають право переглядати постанови ВЛК районного (міського) ТЦК та СП, крім постанов, які згідно з цим Положенням підлягають розгляду, контролю та затвердженню ЦВЛК, ВЛК регіону.

У порядку контролю на ВЛК ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, області, міста Києва покладається огляд (переогляд) осіб відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу I, пункту 1.4 глави 1 розділу II цього Положення. У воєнний час перевірка свідоцтв про хворобу з постановами про непридатність до військової служби проводиться за наданими на розгляд з ТЦК та СП медичними документами, а за медичними показаннями - шляхом проведення контрольного медичного огляду перед направленням на затвердження в штатні ВЛК.

12 Регіональна військово-лікарська комісія Збройних Сил України є органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України, яка має повноваження розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, не затверджувати, постанови ВЛК.

У контексті цього слід звернути увагу на постанову від 10.02.2022 у справі №160/7153/20, в якій Верховний Суд наголосив, що перевірка правильності прийнятого військово-лікарською комісією рішення виключно за медичними показниками не входить до компетенції адміністративного суду.

Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити їх законність лише в межах дотримання процедури прийняття таких. Однак суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, надавати оцінки діагнозу позивача, у тому числі періоду виникнення захворювань, оскільки суд не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку ВЛК виходить за межі необхідності дослідження в контексті застосування норм матеріального права.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 12.06.2020 у справі №810/5009/18, від 12.02.2021 у справі №820/5570/16, від 26.02.2025 у справі №240/13173/22.

Також Верховний Суд у постанові від 12.06.2020 у справі №810/5009/18 зазначив, що надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступень придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду.

Тобто, питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями військово-лікарської комісії, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.

У той же час, оскаржувана постанова не конкретизує, в чому встановлений діагноз позивачу є завищеним та необґрунтованим відповідно наданої медичної документації, не містить конкретних посилань на пункти свідоцтва про хворобу, які, на думку відповідача, оформлені неналежно та не в повному обсязі, на пункти Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, Методичних рекомендацій щодо організації роботи військово-лікарських комісій та проведення військово-лікарської експертизи в особливий період, які, на думку відповідача, оформлено з порушенням.

Рішення суб`єкта владних повноважень має бути зрозумілим та обґрунтованим, тобто воно повинно бути чітким, недвозначним, а також базуватися на достатніх підставах.

Зрозуміле та обґрунтоване рішення забезпечує його законність та справедливість, а також дає можливість особі, щодо якої воно винесено, зрозуміти причини прийняття рішення та, у разі необхідності, оскаржити його в суді.

У даному випадку 12 Регіональна військово-лікарська комісія Збройних Сил України, не зазначаючи, в чому конкретно полягають порушення, допущені на її думку, при винесенні постанови, фактично позбавляє можливості нижчестоящу військово-лікарську комісію виконати свій обов`язок щодо усунення цих порушень.

Отже, враховуючи вищевикладене, вбачається порушення відповідачем процедури перегляду постанови ВЛК, оформленої свідоцтвом про хворобу №2025-1118-0849-2337-3 від 06.11.2025. Формулювання ВЛК про те, що «стаття 16-а завищена та винесена необґрунтовано», є не просто формальним, а фактично позбавленим будь-якого змісту. У ньому відсутні конкретні обставини, які б свідчили про помилковість попереднього медичного висновку: не наведено жодного аналізу діагнозів, результатів обстежень чи критеріїв розладу хвороб. ВЛК не пояснює, у чому саме полягає «завищеність», що саме визначено неправильно і на підставі яких даних зроблено такий висновок, що свідчить не про оцінку доказів, а про її повну відсутність.

Більше того, вказівка на «необґрунтованість» без жодного розкриття причин створює обґрунтоване враження, що свідоцтво про хворобу взагалі не досліджувалося у встановленому порядку. У протоколі відсутні будь-які ознаки аналізу медичних документів і мотиви відхилення висновків лікарів, що фактично зводить рішення до формальної відмови без розгляду по суті.

Такий підхід порушує принцип обґрунтованості рішень суб`єкта владних повноважень і є самостійною підставою для визнання рішення протиправним та його скасування.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно дост.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до вимог КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.

Згідно вимог статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності спірного рішення, яке є предметом оскарження, надано не було.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправним та скасування постанови, оформленої протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії від 20.02.2026 №2026 0220-1506-3675-7, та зобов`язання 12 Регіональної військово-лікарської комісії Збройних Сил України повторно розглянути постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка оформлена свідоцтвом про хворобу №2025-1118-0849-2337-3 від 06.11.2025.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що протокол містить усі істотні елементи, які Положення №402 вимагає від рішення штатної ВЛК, а саме: зазначення предмета розгляду, ідентифікацію особи, рішення про незатвердження, конкретні медико-правові підстави такого рішення, посилання на відповідну статтю Розкладу хвороб, виклад причин незгоди із висновками підпорядкованої ВЛК та визначення подальших дій, необхідних для усунення встановлених недоліків, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в оскаржуваній відповідачем частині.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.07.2026 по справі № 440/4789/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий