Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №440/2155/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 р.Справа № 440/2155/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.07.2026, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський, повний текст складено 17.07.26 по справі № 440/2155/26

за позовом ФОП ОСОБА_1

до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці

про визнання протиправною та скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, відповідно до якої просить визнати протиправною та скасувати Постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №16-ДПС від 06.02.2026.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17.07.2026 позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 16-ДПС від 06.02.2026. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн.

Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, не погоджуючись з рішенням суду, подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просило його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не достатньо та не в повному обсязі досліджені матеріали справи, не враховані аргументи відповідача, а висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи. У ході проведення заходу державного контролю перевіряючими був встановлений факт допущення до роботи особи, з якими не укладено трудовий договір, та який виконував трудові обов`язки продавця магазину, а саме: здійснив розрахунок. На думку апелянта, суд першої інстанції помилково не взяв до уваги пояснення позивача, в яких сам позивач зазначає, що реалізований ОСОБА_2 товар належить ФОП ОСОБА_1 . Отже, оскільки під час перевірки виявлено порушення вимог законодавства про працю, відповідачем винесено правомірну та обґрунтовану постанову про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.

ФОП ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу. Посилаючись на обставини, викладенні у відзиві, просить суд апеляційну скаргу Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.07.2026 в справі № 440/2155/26 залишити без змін.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції установлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, що здійснює господарську діяльність відповідно до зареєстрованих видів діяльності (КВЕД), зокрема 47.42 Роздрібна торгівля телекомунікаційним устаткованням у спеціалізованих магазинах (основний); 47.41 Роздрібна торгівля комп`ютерами, периферійним устаткованням і програмним забезпеченням у спеціалізованих магазинах; 47.43 Роздрібна торгівля в спеціалізованих магазинах електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворювання звуку й зображення; 47.91 Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет; 53.20 Інша поштова та кур`єрська діяльність.

31.12.2025 проведено фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 в магазині за адресою АДРЕСА_1 за результатами якої складено акт фактичної перевірки від 08.01.2026 №270/16/31/РРО/ НОМЕР_1 , яким зафіксовано порушення позивачем вимог додержання законодавства про працю, а саме: порушення роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівником (найманими особами).

06.02.2026 Управлінням Держпраці у Полтавській області прийнято постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 16-ДПС, якою за порушення вимог ст. 24 Кодексу законів про працю України на підставі ст.265 Кодексу законів про працю України, якою на позивача накладено штраф у розмірі 86 470 грн.

Не погодившись із постановою відповідача позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факт перебування позивача та ФОП ОСОБА_2 у трудових відносинах. Суд установив, що обидва суб`єкти господарювання зареєстровані як фізичні особи-підприємці та здійснювали діяльність у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на підставі договору про співпрацю. Відтак, сам факт здійснення ОСОБА_2 розрахункових операцій у приміщенні магазину не свідчить про наявність трудових відносин із позивачем. Оскільки факт допуску працівника до роботи без належного оформлення трудового договору не підтверджено, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування до позивача штрафу відповідно до статті 265 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, фізичними особами — підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення.

Відповідно до пункту 7 зазначеного Положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Статтею 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначено, що заходи державного нагляду (контролю) — це планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Відповідно до частини четвертої статті 2 цього Закону заходи контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення здійснюються у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Частиною п`ятою статті 2 зазначеного Закону передбачено обов`язок органів державного нагляду (контролю) забезпечувати дотримання вимог цього Закону з урахуванням установлених законом особливостей відповідної сфери.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 було затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який передбачав проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин.

Водночас зазначений Порядок утратив чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2021 року № 1117. Отже, його положення не можуть застосовуватися як чинне нормативне регулювання до правовідносин, що виникли у грудні 2025 року та січні 2026 року.

Разом із тим правове регулювання державного контролю за додержанням законодавства про працю передбачає необхідність установлення фактичних обставин, які свідчать про наявність порушення, та підтвердження таких обставин належними доказами.

Відповідно до пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509, штрафи накладаються уповноваженими посадовими особами, визначеними цим Порядком.

Щодо суті виявленого відповідачем порушення колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 265 КЗпП України юридичні особи та фізичні особи — підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, зокрема, у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), у розмірі, визначеному цією нормою.

Згідно з частиною четвертою статті 265 КЗпП України штрафи, зазначені в частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, необхідною умовою для притягнення роботодавця до відповідальності на підставі частини другої статті 265 КЗпП України є встановлення факту фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору.

Відповідно до частини третьої статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення відповідного органу про прийняття працівника на роботу в установленому законодавством порядку.

За правилами статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи.

Отже, визначальним для встановлення наявності трудових відносин є не лише факт виконання певних дій на користь іншої особи, а й фактичний зміст правовідносин між сторонами, зокрема характер виконуваної роботи, її систематичність, наявність трудової функції, підпорядкування працівника організації праці роботодавця та інші ознаки, притаманні трудовим відносинам.

Під час розмежування трудових і цивільно-правових відносин необхідно враховувати, що предметом трудового договору є процес виконання працівником певної трудової функції в межах організації праці роботодавця, тоді як цивільно-правові відносини зазвичай спрямовані на виконання конкретної роботи або досягнення визначеного результату, а виконавець самостійно організовує свою діяльність у межах погоджених сторонами умов.

Водночас жодна окрема ознака сама по собі не є безумовним доказом наявності або відсутності трудових відносин. Правова природа відносин визначається за їхнім фактичним змістом з урахуванням усієї сукупності встановлених обставин і доказів.

Такий підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 360/1915/19, у якій досліджувалися характер виконуваних робіт та обставини, які можуть свідчити про використання найманої праці.

Зазначений підхід передбачає необхідність установлення фактичного змісту відносин між суб`єктом господарювання та фізичною особою, а також оцінки того, чи свідчать установлені обставини про виконання особою трудової функції в межах організації праці роботодавця, чи мають місце інші правовідносини.

Водночас цей правовий підхід не означає, що одноразове виконання певної роботи за будь-яких обставин виключає існування трудових відносин. Однак характер, зміст і обставини виконання відповідних дій мають оцінюватися в сукупності з іншими доказами.

Як убачається з матеріалів справи, 31 грудня 2025 року проведено фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 в магазині за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами якої складено акт фактичної перевірки від 08 січня 2026 року № 270/16/31/РРО/ НОМЕР_1 .

14 січня 2026 року Північно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці отримано лист Головного управління ДПС у Полтавській області з матеріалами зазначеної фактичної перевірки, у яких, на думку контролюючого органу, зафіксовано порушення законодавства про працю щодо оформлення трудових відносин.

У поясненнях, наданих відповідачу 23 січня 2026 року, ФОП ОСОБА_1 зазначив, що продаж товару під час перевірки здійснив ФОП ОСОБА_2 , який також є суборендарем торговельного приміщення. За поясненнями позивача, на момент перевірки ОСОБА_2 проводив переоблік власних товарних залишків, а за відсутності позивача в магазині самостійно здійснив продаж товару, який належав позивачу.

29 січня 2026 року відбулося слухання у справі про накладення штрафу, за результатами якого відповідачем прийнято постанову від 06 лютого 2026 року № 16-ДПС про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу в розмірі 86 470 грн за порушення вимог законодавства про працю.

Підставою для прийняття оскаржуваної постанови стало встановлення контролюючим органом факту здійснення ОСОБА_2 розрахунку за товар, який належав позивачу, що було розцінено відповідачем як виконання трудових обов`язків продавця без належного оформлення трудових відносин.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, апелянт зазначає, що судом не в повному обсязі досліджено матеріали справи та не надано належної оцінки поясненням позивача, у яких останній підтвердив належність реалізованого ОСОБА_2 товару ФОП ОСОБА_1 .

На думку відповідача, зазначена обставина підтверджує факт виконання ОСОБА_2 трудових обов`язків продавця, а тому оскаржувана постанова про накладення штрафу є правомірною.

Колегія суддів вважає наведені доводи апелянта необґрунтованими з огляду на таке.

Належність товару позивачу та здійснення ОСОБА_2 розрахунку за цей товар не заперечуються. Водночас зазначені обставини самі по собі не свідчать про існування між позивачем і ОСОБА_2 трудових правовідносин, оскільки факт здійснення окремої господарської операції не є тотожним факту виконання трудової функції працівника.

При цьому колегія суддів ураховує, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 має статус фізичної особи — підприємця та здійснює підприємницьку діяльність у сфері роздрібної торгівлі комп`ютерами, периферійним устаткованням, програмним забезпеченням і телекомунікаційним устаткованням.

Крім того, матеріали справи містять відомості про користування ОСОБА_2 частиною нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору суборенди, а також про укладення між ним і позивачем договору про співпрацю від 06 жовтня 2025 року.

Згідно зі статтею 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників або без такого об`єднання.

Отже, законодавство допускає здійснення фізичними особами — підприємцями господарської діяльності у взаємодії з іншими суб`єктами господарювання на договірних засадах без виникнення між ними трудових правовідносин.

Сам по собі факт перебування ОСОБА_2 у приміщенні магазину, в якому здійснював господарську діяльність позивач, не свідчить про його перебування у трудових відносинах із ФОП ОСОБА_1 . Так само здійснення ним розрахунку за товар, що належав позивачу, без установлення інших обставин не є достатнім доказом фактичного допуску до роботи саме як найманого працівника.

Вирішальне значення для правильного вирішення спору має встановлення не лише факту здійснення певної операції, а й обставин, які свідчать про виконання особою роботи в межах трудових правовідносин.

Колегія суддів також ураховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 19 лютого 2025 року у справі № 340/8256/21, щодо необхідності належного встановлення обставин, які є підставою для застосування відповідальності за порушення законодавства про працю.

Зазначена правова позиція підлягає врахуванню в частині загального підходу до оцінки доказів, якими обґрунтовується рішення контролюючого органу. При цьому сама по собі наявність акта перевірки не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку довести фактичні обставини, що становлять підставу для застосування штрафної санкції.

У цій справі акт фактичної перевірки фіксує здійснення ОСОБА_2 розрахунку за товар, який належав позивачу, проте не містить достатніх доказів систематичного продажу ним товарів позивача, виконання на постійній основі трудової функції продавця, підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку позивача або виконання його вказівок у межах трудових правовідносин.

Матеріали перевірки також не містять достатніх відомостей про погодження позивачем виконання ОСОБА_2 функцій продавця, встановлення йому робочого графіка, визначення порядку виконання ним трудових обов`язків, здійснення контролю за його роботою чи виплату йому заробітної плати.

Таким чином, відповідач фактично ототожнив здійснення ОСОБА_2 окремої господарської операції з виконанням ним трудової функції продавця, не встановивши належними та допустимими доказами інших обставин, які б у своїй сукупності свідчили про існування трудових правовідносин із позивачем.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, саме відповідач мав довести наявність обставин, які стали підставою для прийняття постанови про накладення штрафу, зокрема факт фактичного допуску ОСОБА_2 до роботи в позивача без належного оформлення трудового договору.

Сам факт належності реалізованого товару позивачу не звільняв відповідача від обов`язку встановити фактичний характер відносин між сторонами. Натомість матеріали перевірки не містять достатніх доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_2 систематично здійснював продаж товарів позивача саме як найманий працівник, а не в межах власної підприємницької діяльності чи договірної взаємодії між суб`єктами господарювання.

Не може бути визнано достатнім доказом наявності трудових відносин і посилання апелянта на пояснення самого позивача, у яких останній підтвердив належність товару ФОП ОСОБА_1 .

Зміст цих пояснень свідчить про визнання факту реалізації товару, однак не містить визнання існування трудових правовідносин із ОСОБА_2 . Навпаки, позивач пояснював, що останній є самостійним суб`єктом господарювання, користується частиною торговельного приміщення та здійснив продаж товару за відсутності позивача.

Таким чином, доводи апелянта про те, що сама лише реалізація ОСОБА_2 товару позивача підтверджує факт його допуску до роботи без оформлення трудового договору, ґрунтуються на припущеннях і не підтверджуються належною сукупністю доказів.

Також колегія суддів критично оцінює доводи апелянта про те, що зазначення в акті фактичної перевірки відсутності зауважень свідчить про визнання ОСОБА_2 викладених у ньому обставин як підтвердження трудових відносин.

Саме по собі зазначення про відсутність зауважень до акта не може розцінюватися як безумовне визнання особою юридичної кваліфікації встановлених обставин та наявності трудових правовідносин із позивачем. Такий висновок має ґрунтуватися на оцінці всіх доказів у справі, а не на окремій позначці в документі.

Отже, наведені відповідачем обставини підтверджують факт здійснення ОСОБА_2 окремої господарської операції, проте самі по собі не доводять фактичного допуску цієї особи до роботи без оформлення трудового договору.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено наявності достатніх правових підстав для накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу за порушення законодавства про працю, передбаченого частиною другою статті 265 КЗпП України.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки зводяться переважно до іншої оцінки встановлених обставин та не містять належного обґрунтування того, які саме докази підтверджують існування між позивачем і ОСОБА_2 трудових правовідносин.

Колегія суддів також ураховує практику Європейського суду з прав людини щодо обов`язку судів належним чином обґрунтовувати свої рішення.

Зокрема, у рішеннях у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23), «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58) та «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, заява № 18390/91, пункт 29) зазначено, що принцип належного здійснення правосуддя вимагає наведення в судових рішеннях підстав, на яких вони ґрунтуються, однак не передбачає обов`язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Обсяг такого обґрунтування залежить від характеру рішення та обставин конкретної справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення — без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не спростовують висновків суду першої інстанції, які ґрунтуються на встановлених обставинах справи й оцінці наявних доказів, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно вирішив спір по суті.

За таких обставин рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці — без задоволення.

Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору відсутні.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.07.2026 по справі № 440/2155/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий