Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №520/1534/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 р.Справа № 520/1534/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бегунца А.О.,

Суддів: П`янової Я.В. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2026, головуючий суддя І інстанції: Тітов О.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 03.08.26 по справі № 520/1534/26

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- зобов`язати виключити його з військового обліку;

- зобов`язати внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру;

- заборонити ТЦК вчиняти будь-які облікові та “розшукові” дії щодо нього;

- стягнути судові витрати.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 по справі №520/1534/26 залишено без задоволення позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії .

Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, не правильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2026 року у справі №520/1534/26 та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю, а саме: визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиконання вимог законодавства України про військовий облік та невирішення питання про виключення ОСОБА_1 з військового обліку після досягнення ним граничного віку перебування в запасі; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити ОСОБА_1 з військового обліку; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо виключення ОСОБА_1 з військового обліку; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 утриматися від вчинення будь-яких облікових, реєстраційних чи інших дій щодо ОСОБА_1 , які ґрунтуються на відомостях, внесених без належної правової підстави, до приведення його облікового статусу у відповідність до вимог законодавства. Ця вимога охоплює також припинення будь-яких дій щодо його розшуку або інших обмежувальних заходів, якщо вони ґрунтуються виключно на такому неправомірному обліковому статусі; стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати, понесені позивачем, у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не встановив первинну юридично значущу обставину, від якої залежало правильне вирішення всього спору, а саме — чи існували передбачені законом правові підстави для подальшого перебування позивача на військовому обліку після досягнення ним граничного віку перебування у запасі відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин. Саме встановлення цієї обставини було обов`язковою передумовою для вирішення всіх інших питань у справі. Лише після встановлення законності або незаконності подальшого перебування позивача на військовому обліку суд міг переходити до оцінки правомірності інших дій відповідача. Фактично суд виходив із припущення про автоматичне відновлення військового обліку позивача після змін законодавства, однак не встановив правового механізму такого поновлення та не навів жодної норми права, яка прямо передбачає виникнення відповідних правових наслідків. Натомість суд фактично ототожнив внесення змін до законодавства з автоматичним виникненням нових правовідносин, хоча жодна норма Закону №3621 IX прямо не встановлює такого механізму. Більше того, матеріали справи не містять жодного індивідуального адміністративного акта, який би після набрання чинності Законом №3621-IX встановлював щодо позивача новий військово-обліковий статус або передбачав його повторне взяття на військовий облік. За таких обставин висновок суду про поновлення позивача на військовому обліку ґрунтується не на нормах закону, а виключно на припущенні про автоматичне поширення нової редакції законодавства на правовідносини, які виникли значно раніше. Під час розгляду справи позивач послідовно наголошував, що після досягнення граничного віку перебування у запасі відповідно до законодавства, чинного на той момент, він підлягав виключенню з військового обліку, а тому відсутні правові підстави вважати його військовозобов`язаним у спірний період. Саме по собі внесення інформації до електронних реєстрів, інформаційних баз даних або внутрішніх облікових документів не створює, не змінює та не припиняє права чи обов`язки особи, якщо такі дії не ґрунтуються на належному рішенні компетентного органу, прийнятому відповідно до вимог закону. Без встановлення первинного рішення компетентного органу суд не мав достатніх правових підстав вважати доведеним факт законного перебування позивача на військовому обліку та правомірність усіх подальших дій відповідача. Крім того, позивач зазначає, що його у 2012 році було виключено з військового обліку за станом здоров`я на підставі чинного на той час законодавства, що підтверджується військовим квитком та іншими доказами, наявними у матеріалах справи. Також зазначає, що позивач неодноразово звертався до суду з клопотаннями про витребування документів, які перебувають виключно у володінні відповідача, однак суд безпідставно відмовив у їх задоволенні та поклав тягар доказування на позивача. На підтвердження своєї позиції, позивач посилається на постанови апеляційних адміністративних судів.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому заперечує проти вимог, викладених в апеляційній скарзі та зазначає, що згідно даних електронної облікової картки громадянин ОСОБА_1 1972 р.н., військово-лікарською комісією Вовчанського РВК 07.04.1993 р. визнаний «Непридатний в мирний час, обмежено придатний у воєнний час» за ст. 36б, гр. І (наказу МО України Наказ №260 від 09.09.1987р.), вказана інформація перенесена з обліково-алфавітної книги призовників 1972 р.н., які проживають на території Вовчанського району та міста Вовчанська. Запис у військовому квитку позивача дублює вказану інформацію, за одною відмінністю, що придатність записана «годен к нестроевой службе». Звертає увагу, що визначення які використовувалося у 1993 році «годен к нестроевой службе» та «Непридатний в мирний час, обмежено придатний у воєнний час» є тотожними, та такий висновок ВЛК не передбачає наслідок, як виключення з військового обліку. Підстави виключення з військового обліку чітко визначені ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Відповідно до редакції цієї статті станом на 07.04.1993 р. зняттю з військового обліку підлягають : а) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби із зняттям з військового обліку; досягли граничного віку перебування в запасі; б) які в) призвані або прийняті на військову службу; г) які вибули на постійне місце проживання за межі України; д) померлі. Як вбачається з військового квитка позивача запис про медичний висновок «годен к нестроевой службе» , тобто такий висновок не є таким, що є підставою для виключення або в розумінні станом на 1993 зняття з обліку, яке не передбачало повторного взяття на облік. З огляду на вищевказане підставою зняття з обліку, що не передбачала повторного взяття на облік станом на 1993 рік був висновок «Непридатний до військової служби із зняттям з військового обліку». Такий висновок військово-лікарської комісії ОСОБА_1 не отримував.

Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.3 ч. 1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи ( в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у них доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін ( у порядку письмового провадження).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що згідно даних електронної облікової картки громадянин ОСОБА_1 1972 р.н., військово-лікарською комісією Вовчанського РВК 07.04.1993 р. визнаний «Непридатний в мирний час, обмежено придатний у воєнний час» за ст. 36б, гр. І (наказу МО України Наказ №260 від 09.09.1987р.), вказана інформація перенесена з обліково-алфавітної книги призовників 1972 р.н., які перебувають на обліку у Вовчанському райвійськкоматі Харківської області, а також запис у військовому квитку позивача дублює вказану інформацію, за одною відмінністю, що придатність записана «годен к нестроевой службе».

Позивач 05.12.2025 та 03.01.2026 звернувся до відповідача з клопотанням про надання повної та достовірної інформації щодо його статусу у військовому обліку.

У відповідь на вказані клопотання відповідачем, зокрема вказано, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно Єдиного Державного Реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів від 07.04.1993 був визнаний військово-лікарською комісією (ВЛК) непридатним в мирний час, обмежено придатний у військовий час. Також вказано, що ОСОБА_1 підлягає призову на військову службу під час мобілізації.

У зв`язку з відсутністю даних у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, щодо проходження повторного медичного огляду військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 до 05 червня 2025 року було направлено електронне звернення до органів Національної поліції №Е 4205179 від 18.12.2025.

Станом на теперішній час ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 , в картотеці « Картотека вільних залишків» та підлягає призову на військову службу.

Позивач вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, звернувся до суду з цим позовом.

Залишаючи без задоволення позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскільки за чинними нормами статті 28 Закону №2232-XII позивач не досяг граничного віку перебування у запасі та є військовозобов`язаним, тому позивач на законних підставах був поновлений на військовому обліку військовозобов`язаних шляхом законодавчих змін. При цьому, суд звернув увагу, що згідно позовних вимог в цій справі позивач не оскаржує дії щодо його поновлення на військовому обліку або бездіяльність щодо не виключення з військового обліку, та з цього питання до відповідача не звертався, оскільки згідно заяв від 05.12.2025 позивач просив лише про внесення відомостей до Єдиного електронного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, вважаючи, що актуальними відомостями є ті, про які зазначав позивач. З наведеного вище також слід зробити висновок про те, що обов`язок щодо проходження ВЛК покладено на особу, а не територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. В даній справі, як вже зазначалося, позивача в 1993 році визнано обмежено придатним до військової служби у воєнний час. Та обставина, що в Україні наразі існує воєнний стан, тобто має місце воєнний час є загальновідомою. Вона наводилася судом вище. Позивач згідно матеріалів справи не визнаний в установленому порядку особою з інвалідністю, отже, будучи визнаним обмежено придатним до військової служби у воєнний час, ураховуючи наведені вище законодавчі зміни та наявність воєнного стану, позивачу було необхідно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для проходження ВЛК з метою визначення придатності до військової служби, чого він не зробив. Згідно доводів позовної заяви вказана обставина не заперечується. Також суд першої інстанції зауважив, що саме в зв`язку з цим ІНФОРМАЦІЯ_5 направлено електронне звернення до органів Національної поліції №Е 4205179 від 18.12.2025. З урахуванням викладеного вище, беручи до уваги, що позивачу надано відповідь на його заяву від 09.12.2025 дії відповідача у спірних правовідносинах в цій справі є цілком законними та обґрунтованими. Протиправної бездіяльності по відношенню до позивача з боку ІНФОРМАЦІЯ_1 у спірних правовідносинах судом також не встановлено.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з частинами третьою, сьомою, дев`ятою статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 33 Закону № 2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 частини першої статті 37 Закону № 2232-XII передбачено, що взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України, зокрема, на військовий облік військовозобов`язаних: звільнені з військової служби в запас; які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу»; військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання; звільнені зі служби поліцейські, особи начальницького та рядового складу Міністерства внутрішніх справ України, Державного бюро розслідувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту (крім осіб, прийнятих на службу цивільного захисту у порядку, визначеному Кодексом цивільного захисту України, до проходження строкової військової служби), Державної кримінально-виконавчої служби України, співробітники Служби судової охорони, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України; які набули громадянства України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов`язаних; зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України; які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від призову на строкову військову службу; які досягли 27-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників; які звільнені зі служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування у запасі.

Відповідно до частини шостої статі 37 Закону № 2232-XII виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які: 1) призвані чи прийняті на військову службу; 2) проходять військову службу (навчання) у закладах фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти; 3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку; 4) досягли граничного віку перебування в запасі; 5) припинили громадянство України; 6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину; 7) направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру; 8) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими.

Відповідно до пункту 20 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі - Порядок 1487), військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.

Пунктом 22 Порядку № 1487 визначено, що взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, підрозділах Служби зовнішньої розвідки здійснюється відповідно до Закону № 2232-XII.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо перебування позивача на військовому обліку та невиключення його з військового обліку після досягнення граничного віку (40 років) перебування в запасі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач, посилається на те, що у 1993 році за результатами проходження військово-лікарської комісії у ІНФОРМАЦІЯ_6 був визнаний: “Годен до нестройової служби” за статтею 36-б Розкладу хвороб (захворювання хребта: остеохондроз, протрузії, деформації хребта, міжхребцеві грижі, S-подібний сколіоз, порушення фізіологічного лордозу). Вказує, що даний медичний висновок є чинним, ніколи не скасовувався, повторне ВЛК йому ніколи не призначалося, а у військовому квитку відсутні будь-які записи про необхідність повторного огляду. Крім того, позивач вважає, що досяг граничного віку перебування в запасі у 2012 році, оскільки відповідно до п.4 ч.6 ст.37 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” громадяни, які досягли граничного віку перебування в запасі, підлягають виключенню з військового обліку.

Так, згідно зі статтею 28 Закону № 2232-XII, у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем сорокарічного віку, запас військовозобов`язаних поділявся на два розряди, що встановлювалися залежно від віку військовозобов`язаних. Військовозобов`язані, які перебували у запасі та мали військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділялися на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років. При цьому граничний вік перебування в запасі другого розряду був граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.

У подальшому, Законом № 1169-VII внесено зміни до статті 28 Закону № 2232-XII та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом № 1604-VII - до 60 років.

Проте приписи статті 28 Закону № 2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві, змін не зазнали.

Тобто з набранням чинності указаних змін до Закону № 2232-XII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що військовий квиток ОСОБА_1 не містить відміток про "зняття" або "виключення" його з військового обліку.

Стосовно доводів позивача, що після досягнення граничного віку перебування у запасі відповідно до законодавства, чинного на той момент, він підлягав виключенню з військового обліку, а тому відсутні правові підстави вважати його військовозобов`язаним у спірний період, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України: випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Тобто дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.

За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (винятки із загальних і спеціальних).

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами правовідносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.

Унесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (стаття 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.

Однак, у цьому випадку йдеться не про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності, а правомірність військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством.

Законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає національним інтересам держави.

У зв`язку із внесенням змін до Закону № 2232-XII звужено коло підстав для виключення з військового обліку.

Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.

З часу набрання чинності змін до Закону № 2232-XII він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.

Аналогічні правові висновки викладенні в постанові Верховного Суду від 09.04.2026 у справі №280/6524/24.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 не був виключений з військового обліку, а за чинними нормами статті 28 Закону № 2232-XII не досяг граничного віку перебування у запасі та відсутні інші підстави для виключення його з військового обліку, він вважається військовозобов`язаним.

Окрім того, у спірних правовідносинах відсутні підстави стверджувати про наявність зворотної дії закону або іншого нормативно-правового акта в часі, оскільки спірні між сторонами у цій справі правовідносини виникли у 2025 році, тобто після внесення відповідних змін до Закону № 2232-XII.

Стосовно доводів апелянта, що його у 2012 році виключено з військового обліку за станом здоров`я на підставі чинного на той час законодавства, що підтверджується військовим квитком та іншими доказами, наявними у матеріалах справи, колегія суддів зазначає наступне.

Так, позивач на підтвердження своєї позиції посилається на ст.32 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".

Відповідно до ст. 32 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" (в редакції чинній на момент досягнення позивачем 40 років) військовозобов`язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також визнані військово-лікарськими комісіями непридатними для військової служби у воєнний час, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку.

Відповідно до ст. 32 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" (в редакції чинній на теперішній час) військовозобов`язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також визнані військово-лікарськими комісіями непридатними для військової служби, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку.

Водночас, колегія суддів зазначає, що згідно даних електронної облікової картки громадянин ОСОБА_1 1972 р.н., військово-лікарською комісією Вовчанського РВК 07.04.1993 р. визнаний «Непридатний в мирний час, обмежено придатний у воєнний час» за ст. 36б, гр. І (наказу МО України Наказ №260 від 09.09.1987р.), вказана інформація перенесена з обліково-алфавітної книги призовників 1972 р.н., які перебувають на обліку у Вовчанському райвійськкоматі Харківської області, а також запис у військовому квитку позивача дублює вказану інформацію, за одною відмінністю, що придатність записана «годен к нестроевой службе».

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає помилковими доводи позивача, що він був виключений з військового обліку за станом здоров`я на підставі чинного на той час законодавства, оскільки матеріали справи не містять доказів виключення позивача, зокрема, військовий квиток не містить таких записів та відміток, а також законодавство в редакції чинній на момент досягнення позивачем 40 років та в редакції чинній на теперішній час, передбачає лише виключення з військового обліку військовозобов`язаних, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також визнані військово-лікарськими комісіями непридатними для військової служби, однак позивач не отримував рішення військово-лікарської комісії про визнання його непридатним до військової служби, а лише визнанний непридатним в мирний час та обмеженно придатний у воєнний час.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що Законом України від 21 березня 2024 року №3621-IX “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист” (набрав чинності 04 травня 2024 року; далі – Закон №3621-IX) внесено зміни до Закону №2232-ХІІ (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., №38, ст. 324 із наступними змінами):

виключено у статті 14 абзац десятий частини дев`ятої (про те, що на районні (міські) комісії з питань приписки покладаються зняття з військового обліку призовників та взяття на військовий облік військовозобов`язаних громадян, яких: за станом здоров`я визнано непридатними до військової служби в мирний час, обмежено придатними у воєнний час);

в абзаці п`ятому частини десятої статті 14 (за результатами медичного огляду громадянина України і з урахуванням рівня його освітньої підготовки, особистих якостей, роду діяльності та спеціальності комісія з питань приписки може прийняти одне з таких рішень: непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час, підлягає взяттю на облік військовозобов`язаних) слова “в мирний час, обмежено придатний у воєнний час, підлягає взяттю на облік військовозобов`язаних” виключено;

у статті 26 по тексту слова “або обмежену придатність” та слова “в мирний час, обмежену придатність у воєнний час” виключено.

у пункті 3 частини шостої статті 37 (виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які: визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку) слова “з виключенням з військового обліку” виключено.

4 травня 2024 року набрав чинності Закон України від 21.03.2024 № 3621-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» (далі Закон №3621).

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3621-IX, громадяни України, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, протягом дев`яти місяців з дня набрання чинності цим Законом підлягають повторному медичному огляду з метою визначення придатності до військової служби.

Військовозобов`язані, визнані непридатними до військової служби в мирний час, обмежено придатними у воєнний час, повторно оглядаються ВЛК районних, міських ТЦК та СП за місцем перебування на військовому обліку після додаткового обстеження. Направляє на обстеження лікар - член ВЛК районного, міського ТЦК та СП, про що вносить відповідний запис у реєстр ЕСОЗ. Медичний огляд цієї категорії громадян проводиться за графою II додатку 1 до цього Положення, а тих, які мають офіцерські звання, - за графою III додатку 1 до цього Положення ( пункт 3.3 глави 3 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402).

Отже, Закон № 3621-IX по-суті скасував статус “обмежено придатний” та пунктом 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” цього закону передбачено, що громадяни України, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, протягом дев`яти місяців з дня набрання чинності цим Законом підлягають повторному медичному огляду з метою визначення придатності до військової служби.

Законом України від 12 лютого 2025 року № 4235-IX пункт 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №3621-IX викладена у новій редакції, яка зобов`язує громадян віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом до 5 червня 2025 року за самостійним зверненням до територіального центру комплектування та соціальної підтримки пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби.

Міністерство оборони України наказом від 27 квітня 2024 року №262 затвердило відповідні зміни і до Положення № 402.

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази проходження позивачем медичного огляду ВЛК для визначення ступеня придатності до військової служби у воєнний час, як і докази, які б давали підстави для виключення або зняття його з військового обліку.

Доводи позивача про те, що він був виключений з військового обліку, спростовуються і змістом наданих позивачем документів, які не свідчать про зняття або виключення його з військового обліку.

Щодо доводів позивача, що він неодноразово звертався до суду з клопотаннями про витребування документів, які перебувають виключно у володінні відповідача, однак суд безпідставно відмовив у їх задоволенні та поклав тягар доказування на позивача, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Натомість, позивач не звільнений від обов`язку довести ті обставини на яких ґрунтуються його вимоги.

Крім того, ухвалою Харківського окружного адміністративного суду 07.04.2026 відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів, оскільки вимоги до клопотання про витребування доказів є вичерпними та обов`язковими. Водночас, ознайомившись зі змістом клопотання позивача про витребування доказів, судом встановлено, що останнє не містить у собі обґрунтованих підстав для витребування зазначених у клопотанні документів. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів слід відмовити.

Колегія суддів, переглядаючи справу в апеляційному порядку по суті позовних вимог, вважає, що матеріали справи містять достатньо доказів для встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема щодо відсутності підстав для виключення позивача з військового обліку. Позивач не обґрунтував, які саме обставини, що стосуються предмета спору, можуть бути підтверджені витребуваними документами і не підтверджуються наявними у справі доказами.

Разом з цим, сама по собі незгода позивача з відмовою у витребуванні доказів не свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та не є підставою для скасування судового рішення, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права є підставою для скасування судового рішення лише у випадках, коли це порушення призвело до неправильного вирішення справи, однак таких порушень судом першої інстанції колегією суддів не встановлено, а тому доводи позивача є безпідставними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із загальним висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, проте вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції з підстав і мотивів його прийняття, оскільки суд першої інстанції залишаючи позовну заяву без задоволення виходив з того, що позивача правомірно поновлено на військовому обліку шляхом законодавчих змін, однак матеріали справи не містять доказів зняття чи виключення ОСОБА_1 з військового обліку (військовий квиток не містить відповідних відміток, рішення ВЛК про непридатність до військової служби з виключенням з обліку позивач не отримував), тобто його облік не припинявся і питання про поновлення не виникало.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують наведених висновків і не впливають на правильність вирішення спору по суті.

При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів зазначає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

При цьому, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести, передусім сторонам, що суд справді почув, а не проігнорував їхні позиції, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи.

Аналогічні висновки застосовує Верховний Суд, зокрема у постановах від 27.05.2025 по справі № 160/27436/23, від 02.07.2025 по справі №380/5471/24.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 по справі № 520/1534/26 - змінити з підстав і мотивів його прийняття, шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя А.О. Бегунц

Судді Я.В. П`янова І.С. Чалий